Урок: «Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби.

Тема. «Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби.

Мета: ознайомити учнів із провідними модерністськими, авангардистськими напрямами й течіями «срібної доби», їх представниками; розвивати навички виділення головних рис, особливостей різних літературних напрямів у творчості письменників; аналізу поетичних творів, висловлення своїх думок і вражень; виховувати любов до поезії, естетичні смаки.

Очікувані результати: учні розрізняють основні модерністські течії І половини ХХ століття; аналізують індивідуальні стилі поетів, враховуючи здобуті знання з теорії літератури; декламують на пам'ять поезії письменників, що вивчаються.

Обладнання: презентація до уроку, портрети письменників, видання творів, аудіо записи поезій та музичних творів композиторів «Срібної доби».

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Кто кончил жизнь трагически

 – тот истинный поет…

В. Висоцький

ХІД УРОКУ

І. Організаційний етап

Слово вчителя. Добрий день, шановні учні та вчителі. Я рада вітати вас на нашому занятті. Спочатку перевіримо чи є в класі відсутні.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

— Першу половину XIX ст. називають «золотим добою» російської літератури, що представлена творчістю О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева, А. Фета та ін. Початок XX ст., незважаючи на значні історичні, соціальні катаклізми, ознаменований у російській літературі «срібною добою». Про цей феномен, про долю митців того часу ми й вестимемо розмову на уроці.  (СЛАЙД 1)

III. Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя. Темою нашого уроку є «Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби», в ході якого основними завданнями будуть ознайомлення учнів із провідними модерністськими, авангардистськими напрямами й течіями «срібної доби», їх представниками; розвиток навичок виділення головних рис, особливостей різних літературних напрямів у творчості письменників та аналіз поетичних творів, висловлення своїх думок і вражень. (запис теми уроку в зошити)

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Вирази «золоте століття», «срібне століття» сягають доби античної літератури: «Трудів і днів» Гесіода, «Метаморфоз» Овідія. Гесіод вважав, що життя людства починається «золотим», а закінчується «залізним» століттям.

Що ж до поезії, то подібне позначення епох прийнято зводити до появи у 1829 році вірша Петра В’яземського «Три століття поетів». Автор якого зазначає, що «золоте» століття людства пішло безповоротно. Сучасна історико – літературна традиція іменує пушкінську епоху «золотим» періодом. На початок зламу ХІХ – ХХ століть – «срібним». Перед тим, як перейти до вивчення нової теми хотілося б пригадати окремі питання з теорії літератури та її історії.

Бліц-опитування: (учні відповідають на питання) СЛАЙД 2

• Що таке модернізм? (Модернізм — напрям у світовому мистецтві та літературі 10-30 років XX століття, що набув найвищого розвитку після Першої світової війни.)
• Які мистецькі течії є провідними? (Неоромантизм, неокласицизм, символізм, футуризм, акмеїзм, сюрреалізм, абстракціонізм, експресіонізм, імпресіонізм)
• Коли і де виник символізм? Хто є його зачинателями? (Символізм виникає у Франції у 70-80 рр. ХІХ ст. Зачинателями були Ш. Бодлер та П. Верлен)

Прослуховування учнями музичних композицій С. Рахманінова «Ніжність» та                             С. Прокоф’єва «Танок лицарів».

• Які почуття викликали у вас ці композиції?
• Чи є між ними щось спільне?

Слово вчителя. Прослухані вами композиції належать до перлин світового музичного фонду, автори яких жили і творили в епоху, названу «Срібною добою». «Срібне століття» не має чітких хронологічних меж, але, зазвичай, його початком вважається злам століть: XIX та XX. Його теж неможливо уявити поза історичним контекстом.

По-перше, це розквіт релігійно-філософської думки на межі ХІХ-ХХ ст., по-друге, Російсько-японська війна, трагедія на Хотинському полі, де загинула велика кількість людей під час демонстрації, Вони були обдурені представниками правлячих кіл. Це і потрясіння 1905-1907 років. Навіть на сторінках найінтимніших віршів вихлюпувалися відгомони бурхливих подій і суперечок.

Доповідь заздалегідь підготовленого учня за темою «Срібна доба».

Ідейним підґрунтям розвитку нової російської поезії став розквіт релігійно-філософської думки, який відбувається в Росії на межі ХІХ-ХХ ст. Нова філософія постає як критична реакція на позитивізм другої половини XIX ст. з його раціональним ставленням до життя як до факту буття виключно матеріального. Нова російська філософія, навпаки, була ідеалістичною, зверталася до ірраціональних сторін людсь­кого буття і намагалася синтезувати досвід науки, філософії та релігії. До основних її представників належать М. Федоров, М. Бердяєв, П. Флоренський, М. Лосський, С. Франк та інші, серед яких чи не найбільш безпосередній вплив на формування ідейної основи російського поетичного модернізму справив визначний російський мислитель і поет Володимир Сергійович Соловйов. Його філософські ідеї та художні образи стоять біля витоків російського поетичного символізму. СЛАЙД 3

Поезія «срібного століття» виробляє принципово нову концепцію людини, що прагне побачити в історичному особисте, зробити досвід століть, рух часів надбанням свого внутрішнього світу. Всі творчі особистості усвідомили, що це стане можливим лише тоді, коли людина зможе за короткий термін перебороти весь всесвітній хаос. «Проживе», переосмислить стільки етапів і епох, скільки знає історія. Житиме у світі і буде невід’ємною часткою світу.

Ось такі протиріччя і зумовили утворення в літературі численних угрупувань, які сперечалися і дискутували про сутність слова, про нові шляхи розвитку літератури.

В історії розвитку російської поезії «срібного віку» найбільш яскраво виявили себе три напрямки: символізм, акмеїзм, футуризм. Окреме місце в російському по­етичному модернізмі початку XX ст. посідають так звані «нові селянські» поети (Сергій Єсенін), а також поети, творчість яких чітко не співвідноситься з певним художнім напрямком (Марина Цвєтаєва) (на екрані демонструється таблиця, учні записують узагальнені відомості в зошит).

Робота з таблицею «Відомі діячі Срібної доби» СЛАЙД 4

V. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

Слово вчителя. Символізм (у перекладі з французької — знак) — одна з течій модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, використовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» й пошуком «вічної істини». СЛАЙД 5

Символізм як літературний феномен зароджується не без впливу західних поетів, але стає специфічно російським явищем. Намагаючись похитнути вульгарність і бездуховність світу, за допомогою відтінків, музики слова, містичної філософії, надати читачеві самому сприймати і розуміти художні образи, створені поетами. Поезія символістів створювала мистецтво як цілісне інобуття цілісного об’єктивного світу, поєднуючи в єдину картину різнорідні його образи. Символ стає головною категорією їхньої поетики, з’єднувальною ланкою між матеріальною і ідеальною, почуттєвою і раціональною, розумовою і інтуїтивною сферами людської життєдіяльності.

Точкою відліку російського символізму стала діяльність двох літературних гуртків, які виникли майже одночасно в Москві та Петербурзі на ґрунті загального зацікавлення філософією Шопенгауера, Ніцше, а також творчістю європейських символістів. Наприкінці 90-х років XIX ст. обидві групи символістів об'єдналися, створивши таким чином єдиний літературний напрямок символізму. Тоді ж у Москві виникає і видавництво «Скорпіон» (1899-1916), навколо якого групуються російські символісти.

До старших символістів, які прийшли в літературу в 1890- ті pp., належать Дмитро Мережковський (їх головний ідеолог), Валерій Брюсов, Костянтин Бальмонт, Федір Сологуб та інші. Ідейне підґрунтя своїх поглядів старші символісти виводили переважно з настанов французького символізму, на який головним чином і орієнтувались, хоча повністю не відкидали і здобутків російської ідеалістичної думки.

Молоді символісти, що вступали в літературу вже на початку XX ст. (Андрій Бєлий, Олександр Блок, В'ячеслав Іванов та інші), більше орієнтувалися на філософські пошуки власне російської ідеалістичної думки і традиції національної поезії, називаючи своїми предтечами поезію В. Жуковського, Ф. Тютчева та А. Фета.

Якщо «старше» покоління орієнтувалося лише на враження читача, відтінки слова і красу форми, то «молодше» створювало власне поетику символу, сповнену конкретним філософським змістом. СЛАЙД 6

Доповідь заздалегідь підготовлених учнів про життя і творчість Олександра Блока та декламація обраних поезій на пам'ять.

Свою діяльність поети-символісти порівнювали з теургією (жрецтвом), а своїм віршам часто намагалися надати ознак ритуально-магічного тексту, схожого на заклинання. Зміст символічних образів передусім розрахований на те, щоб збуджувати в уяві слухача складну гру асоціацій, пов'язаних з відповідним емоційним настроєм і позбавлених чітко окресленої предметної основи. Особливого значення символісти надавали звучанню вірша, його мелодиці та звукопису, а також маловживаній поетичній лексиці. Звукопис вірша вони порівнювали з музикою, а остання асоціювалася для них із вершиною мистецтва і оптимальним засобом для вираження певного символічного змісту.

Символізм відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку російської поезії «срібної доби». Він, по-перше, повернув поезії ту значущість і той авторитет, які вона втратила в літературі реалізму, зорієнтованій на прозу, і, по-друге, заклав традиції, на яких зросли (сприймаючи або відштовхуючись від них) інші напрями розвитку російської поезії початку XX ст. і насамперед акмеїзм і футуризм.

Акмеїзм («акме» -грецьк. «ясність», «вершина») здіймається на літературний олімп після кризи символізму (1910 – 1911 рр.). Авторами цього літературного напрямку були Микола Гумільов і Сергій Городецький. Теоретичне підґрунтя акмеїзму, яке було опубліковане на сторінках часопису «Аполлон» 1913р., підпало під нищівну критику О. Блока. В статті «Без божества, без вдохновенья» Блок дорікає, що серед літераторів почалося дроблення і негаразди, а муза та «божество» слова їх покинуло. СЛАЙД 7

Джерела акмеїзму – поезія пастельних напівтонів, але поряд з цим напруженість і драматизм лірики. Художнім відкриттям акмеїстів стало осмислення найтонших нюансів особистісного мікроклімату, « театр граючої речі».

Досить часто акмеїсти іменують свій напрям «адамізмом» (від першої людини, прабатька Адама) образ якого в даному разі асоціювався з виразом природного і безпосереднього «початкове» ясного погляду на життя — на противагу абстрагованому від реальності символізму. СЛАЙД 8, 9

Доповідь заздалегідь підготовлених учнів про життя і творчість Миколи Гумільова та Анни Ахматової та декламація обраних поезій на пам'ять.

Футуризм (від лат. «futurum» - «майбутнє») оформився як творчий союз у 1910 році. Найважливішим у їхній естетичній програмі було заперечення спадщини попередніх літературних епох. Вони вважали свою поезію початком усіх нових шляхів розкріпаченого слова. Сміливо, експериментуючи зі складом, звуком, вони створювали віршову абракадабру, що несла потаємний зміст, якого не знали ще попередні покоління. Вірші футуристів схожі на фольклорні заклинання. Вони є поза просторові, вільні від принципів і традицій літератури, самобутні, не доступні простому читачеві. Незважаючи на неординарність звукових форм, найбільшого успіху досягли ті поети, чия творчість мала неперервний зв’язок з кращими літературними традиціями. СЛАЙД 10

Футуризм у Росії складався із чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофутуристи, — В. Хлєбніков, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєвєрянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар. СЛАЙД 11,12

Доповідь заздалегідь підготовлених учнів про життя і творчість Володимира Маяковського, Бориса Пастернака та декламація обраних поезій на пам'ять.

Представники інших літературних напрямів. Неможливо уявити «срібне століття» без імажиністів – початківців Сергія Єсєніна, В.Шершеневича, без «нових селянських поетів» М. Клюєва, М. Цвєтаєвої, М. Волошина, Саші Чорного. СЛАЙД 13, 14

Доповідь заздалегідь підготовлених учнів про життя і творчість Марини Цвєтаєвої та декламація обраних поезій на пам'ять.

VІ. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Літературний диктант

1. Який час в російській літературі називають «золотим»? (період Пушкіна, Лермонтова та ін.)
2. Назвіть хронологічні рамки «срібного століття» російської поезії.  (80-ті рр. ХІХ ст. – 30 рр. ХХ ст.)
3. Що ви можете сказати про долю поетів «срібного століття»?
4. Які три напрями, течії цієї епохи ви можете назвати? (символізм, акмеїзм, футуризм)
5. Творчість якого російського поета вважають вершиною російського символізму? (О. Блока)
6. Що лежало в основі поезій символістів? Як виражали вони свої почуття?
7. Як по-іншому називали свою течію акмеїсти? (Адамізм)
8. Кого із найвідоміших поетів-акмеїстів ви запам’ятали? (А. Ахматова, О. Мандельштам)
9. Що означає слово «акмеїзм», «футуризм»? (Ясність: майбутнє)
10. Кого із поетів-футуристів ви можете назвати? (В. Маяковський, В. Хлебніков,

І. Северянін)

VІІ. ПІДСУМОК УРОКУ. ОЦІНЮВАННЯ

Робота над епіграфом:

• Як Ви вважаєте, чи є доречним до нашого уроку вислів Володимира Висоцького?

СЛАЙД 15

«Срібна доба» російської поезії – унікальне явище у світовій літературі, яке викликає водночас відчуття величі, захоплення і болючої трагічності. Творчий злет цих поетів прийшовся на часи надзвичайно складні: революції, війни, виникнення жорсткої тоталітарної системи, зміна цінностей, як художніх, так і моральних.

Доля переважної більшості представників «срібного століття» трагічна. Багато із них були страчено тоталітарним радянським режимом (М. Гумільов), багато покінчило життя самогубством (В.Маяковський, Сергій Єсенін, О.Купрін, М. Цвєтаєва). Значна кількість російських письменників змушена була емігрувати за кордон (К. Бальмонт, І. Бунін, О. Купрін, Д. Мережковський, 3. Гіппіус, Саша Чорний та ба­гато інших). Розгром російської культури та поезії «срібного віку» був остаточно до­вершений восени 1922 р. примусовим висланням із радянської Росії за кордон 160 відомих вчених, письменників, філософів, журналістів, суспільних діячів, що по­клало початок формуванню потужної еміграційної гілки російської літератури та культури.

VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

конспектувати життєвий і творчий шлях Анни Ахматової, читати її поезії.