Світ Шевченкового дитинства

Мета: вшанувати пам’ять великого Кобзаря, викликати в учнів почуття любові та пошани до Т. Г. Шевченка; виховувати почуття патріотизму, гордості за свій талановитий народ.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, прибраний рушником та квітами, виставка творів Т. Г. Шевченка та книг про нього; плакати-висловлювання, ілюстрації до творів Шевченка, учнівські роботи за творчістю поета.

Учитель

 Його життя написане сльозами,  Що запеклися кров'ю на душі.  У кожний звук, у кожний тон у  слові 

Крізь чорноту минущих лихоліть 

Услухайтесь! Почуйте в його мові  Те, що лікує, плаче й полонить. 

Почуйте серцем голос...

Учень. У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній Хлопчик народивсь. Учениця. У тяжкій неволі Ріс малий Тарас. Він не вчився в школі, Він ягнята пас.

Учень. Вмерли мама й тато ...

Сирота – в дяка. Тут була в хлоп’яти Грамота гірка.

Учениця. В пана – бусурмана В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

Учень. Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

Учениця. За ясну свободу й Світле майбуття – Він віддав народу,

Все своє життя!

Звучать слава з мікрофона (або запис)

Благословен той день і час, 

Коли прослалась килимами

                   Земля, яку сходив Тарас 

Малими босими ногами.

Інсценізація   «Зіркове небо» 

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 Мати. Так , мій синочку, правда. (Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї. кладе толову на коліна матері, вона співає «Колискову»).

 Хлопчик.  А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре - свічка згасає, зірочка падає. Бачив? 

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив...Мамусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, то її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, робить людям добро, тоді свічечка світить ясно, і світло це далеко видно. 

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. 

Мати. Старайся, мій хлопчику.(Гладить сина по голові).

                Як гірко, як нестерпно жаль,                            Не маєм радісної днини,

                Що долі нам нема з тобою!                              Нам вік доводиться робить,

                Ми вбогі, змучені раби,                                     Не розгинаючи і спини.

Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка»

Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

Ведучий. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля.

Тарасик.   Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу повела  

До п’яного дяка в науку.

«Учись, серденько, і колись З нас будуть люди»,- ти казала.

Ведуча. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Тарасик.   Там матір добрую мою  

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий. Незадовго після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Тарасик.   Там батько плачучи з дітьми

 (А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, мов мишенята. Я до школи- Носити воду школярам.  

Ведуча. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Читання вірша «Мені тринадцятий минало».

 Інсценізація вірша.

Оксана.Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу  хату.      

 Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть! Оксана.  Ми вкупочці колись росли,  Маленькими собі любились.  

А матері на нас дивились 

Та говорили, що колись 

Одружимо їх. Не вгадали. 

Старі зарані повмирали, 

А ми малими розійшлись 

Та вже й не сходились ніколи.

 Ведучий. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що в сім'ї його прозвали малим приблудою.

 Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть?

Сценка «Залізні стовпи» 

(Маленький стіл, на столі миска, дерев'яна ложка, хліб. Тарас, батько та брат одягнені у білий одяг; мати та сестричка Катерина - у вишитих сорочках, спідницях; на голові у матері хустка, у Катрусі - стрічка. Невесела вечеря - зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат).

 Сусід. Слава Ісусу Христу! 

Всі. Слава навіки.

Брат.  У нас клопіт, Тарас пропав,  усі бур'яни обшукали, - як у воду впав! 

Батько. Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться - прийде...

Брат. Ну й де дітись вражій дитині?

(Раптом чути: «Чумаки! Чумаки!»)

Сестричка. А ось і наш волоцюга з'явився!

Брат. Нарешті, прийшов!

Мати. Де це ти був?

Батько. Де це тебе носило досі?

Брат. Де ти блукав?

Батько. Де це ти був оце - питаю? Чому не кажеш?

Тарас. Був у полі та й заблудив.

Батько. Бачили отаке? Хто ж це тебе привів додому?

Тарас. Чумаки.

Всі. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками. Питають: «Куди йдеш-мандруєш?»А я кажу : «В Кирилівку!» А вони кажуть: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай, - кажуть, - з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти».

 Батько. Бачили такого? Чумакувати надумав уже!і як воно згадало, що з Кирилівки? Почумакував, а тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати. Чого тебе понесло в поле? Чого? Як ложкою працює! Наче три дні не їв!

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові і сестричці, а вони уважно слухають. Мати підслуховує).

Мати. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий цього не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив туди, де сонце заходить, бачив залізні стовп и, що підпирають небо. І ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде! 

Учитель. І вийшло!

Учитель. Тарас любив учитися. А чого навчилися ви, зараз перевіримо.

Прислів’я  та приказки проШевченка.

У  прислів’ях та приказках слова переставлені місцями, треба правильно скласти речення і записати.

1.   З Шевченком набирається той знається, розуму хто.

(Хто з Шевченком знається, той розуму набирається)

2.   Прочитав, Шевченка хто став багатший серцем. (Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став)

3.   Тараса – наша слово окраса і зброя.

(Слово Тараса – наша зброя і окраса)

4.   Слово живе Тарасове здорове і (Тарасове слово живе і здорове) Вікторина "З якого твору?"

І сонце гріло, не пекло!

         ("Мені тринадцятий минало")

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів.

         (Поема "Причинна. Уривок "Реве та стогне Дніпр широкий")

...А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

                  ("Тече вода з-під явора")

...І усміхнулася небога.

Проснулася - нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила...

                      ("Сон")

...Пишається калинонька,

Явір молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють.

                   ("Тече вода з-під явора")

Доповнити рядки потрібними за змістом словами.

          Сонце ... (зустрічає). В лиху годину,

                Не називаю її раєм,                                               Якось недавно довелось

                Тії хатиночки у ... (гаї).                                         Мені заїхать в ... (Україну).

«Сторінки із «Кобзаря»  (Поетична хвилинка )

Учні читають вірші про Т.Шевченка

Учитель. 200 років минає від дня народження Шевченка. Два століття! А він живе у своїх віршах-думах, картинах… І так буде завжди! Бо хтось повинен достукатися до наших сердець, нашого сумління й совісті. Ніхто не зробить цього краще від генія усього українського народу Тараса Шевченка.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, І голос твій нам душу окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття.

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, Тебе сучасником звемо. Сонце правди осяває і Дніпро, і кручі. І тебе в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій

Ми врочисто споминаєм своїм вдячним словом.

                                            Література

1.   Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008.

2.   Думи мої, думи мої… Поезії, присвячені Великому Кобзаерві. — Одеса : 

Астропринт, 2004.

3.   Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. — К. : Освіта, 1998.

4.   Спогади про Тараса Шевченка. — К. : Дніпро, 1982

       5.Шевченко Т. Повне зібрання творів  у 12 т. – К.: Наукова думка, 2001-2003. – 527 с. 

6. Коренєва В. Т.Г.Шевченко – Великий Кобзар України: Інсценізація уривка з оповідання «Залізні стовпи» за Степаном Васильченком // Розкажіть онуку. – 1996. – № 4. – С. 18.