Урок "Світ українського театру. Національна драма. «Театр корифеїв»".

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

ДНЗ «Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище»

 

 

 

 

 

 

 

Методична розробка

 

 відкритого уроку

 

Тема:  Світ українського театру.

Національна драма. «Театр корифеїв».

 

 

 

 

                                                         Викладач  української мови та літератури,

                     спеціаліст 1 категорії

 

                                         Нестеренко Наталія Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

м. Запоріжжя

2011

Тема: Світ українського театру. Національна драма. «Театр корифеїв».

 Мета: розкрити умови виникнення першого українського театру, видатну роль                 митців української сцени; зацікавити театральним дійством; розвивати патріотичні почуття, власної відповідальності за долю Батьківщини, любові до театру, виховувати почуття гордості за українську інтелігенцію; усвідомлення, що життєва позиція кожного впливає на життя всього суспільства.

Обладнання: портрети корифеїв українського театру, словники; картки для самостійної роботи; ватмани; маркери; комп’ютер; проектор.

Тип уроку: урок-культурологічне дослідження.

Форми організації пізнавальної діяльності: групова, фронтальна.

Використано технологію «Фреймування», технологію розвитку критичного мислення.

Очікувані результати

Учні повинні знати:

Визначення - "театр корифеїв", театральні терміни, розуміти та пояснювати їх.

Учні повинні мати уявлення:

про умови виникнення першого українського театру;

про значення ролі митців для розвитку української літератури і театру;

про значення театру в житті людини.

 

Хід уроку

                                                                                 Театр повинен просвіщати розум. Він повинен наповнювати світлом наш мозок ... Нехай же навчають народ бачити речі, людей, самого себе і ясно судити про все це. Радість, сила і просвітництво - ось три умови народного театру.

Роллан Р.

1.                    Організація групи.
   1.               Забезпечення емоційної готовності до уроку.

Україна – це край, де ми народились і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші діди, прадіди. Україна – це земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими і талановитими людьми. На всіх етапах становлення український народ демонстрував високий національний дух і прагнення жити вільно і незалежно, у мирі та злагоді з іншими народами.

Сьогоднішній день Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу. Доля нашого народу визначалася не лише зі зброєю в руках. Не менш важливе значення мав багатий духовний потенціал нації. Дієвою силою, що готувала основи новочасної української державності були геніальні поезії Тараса Шевченка, чудовий голос примадонни італійської опери Соломії Крушельницької, неперевершене театральне мистецтво.

(Відеофрагмент).

11.                Мотивація навчальної діяльності. Робота за фреймом.

     1. Актуалізація суб’єктного досвіду й опорних знань.

Зверніть увагу на епіграф уроку:

Театр повинен просвіщати розум. Він повинен наповнювати світлом наш мозок ... Нехай же навчають народ бачити речі, людей, самого себе і ясно судити про все це. Радість, сила і просвітництво - ось три умови народного театру. (Роллан Р.)

В Україні діє багато театрів. Найбільші це:

(слайди з театрами)

1.Український академічний театр ім.І.Я.Франка (Київ).

2.Львівський драматичний театр ім.Лесі Українки.

3.Національний драматичний театр ім.М.Заньковецької (Львів).

4.Одеський український музично-драматичний театр ім. В.Василько.

5.Український театр академічний ім.Т.Г.Шевченка (Харків).

6.Запорізький драматичний театр ім. В.Г.Магара (Запоріжжя)

     

     

Проблемне питапння:  Чи були Ви у театрі?

Відповіді учнів на проблемне питання: чи бували в театрі, що запам’яталося. Якщо не були, то чи хотіли б побувати?

2. Оголошення теми та очікуваних результатів, коментування епіграфа.

Сьогодні ми поговоримо про: «Світ українського театру. Національну драму. «Театр корифеїв»».

На уроці ми розкриємо поняття "театр корифеїв", театральні терміни, спробуємо зрозуміти та пояснювати їх; розкриємо умови виникнення першого українського театру; значення ролі митців для розвитку української літератури і театру; значення театру в житті людини.

2.                    Колективне узгодження плану роботи; виступи учнів з підготовленими фреймами на тему: «Світ українського театру». «Театр корифеїв».

Колективне узгодження плану  роботи.

Зверніть увагу на цей фрейм.  (демонструється фрейм). Ми будемо працювати за ним.

Наша тема складається із шістьох підтем:

• історичні передумови
• національна драма 70-90х років 19 ст.
• «театр корифеїв»
• Театральні терміни
• Трупа «театру корифеїв»
• Музика для театру.

 

Виступи учнів з підготовленими фреймами на тему: «Світ українського театру». «Театр корифеїв».

1.               Інтерактивна вправа.

Інструктування щодо виконання завдання

Зараз ми будемо працювати у групах. Перегляньте ще раз матеріал, який ви готували в домашніх групах.

Завдання для класних груп: складіть опорну схему з теми, побудуйте усне висловлювання  даною темою.

ІІІ. Презентація учнівських фреймів.

1.                    «Історики»

 

1 учень групи. Дослідивши історичні передумови створення першого українського театру, наша група презентує такі висновки. Український народ в XIX ст. перебував у колоніальній залежності від двох найреакційніших імперій — Російської й Австро-Угорської. Українці, роз'єднані кордонами цих чужих і ворожих нашій ментальності монархій, зазнавали невимовних фізичних і моральних страждань. Колоніальний гніт гальмував духовний поступ нації, стримував культурно-мистецькі процеси.

2 учень групи. Кардинальні зрушення у громадській думці почали відбуватися після скасування кріпацтва та проведення в" Росії земської, судової, освітньої та інших реформ. Прогресивно настроєна інтелігенція стала основною силою народницького руху, однак селяни залишилися байдужими до гасел різночинців. Більшу користь приносить реалізація культурницьких програм українських громад. Зокрема, створений у 1873 р. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, в якому активно працювали історики Олександр Лазаревський, Михайло Драгоманов, мовознавець Павло Житецький, композитор Микола Лисенко, письменник і театральний діяч Михайло Старицький, зібрав і під керівництвом народознавця Павла Чубинського видав сім томів величезного за обсягом фольклорно-етнографічного матеріалу.

3 учень групи. Пожвавлення громадського, наукового і культурно-освітнього життя відбивається у творчості Івана Нечуя-Ле-вицького, Панаса Мирного, Олександра Кониського, Олени Пчілки, Михайла Старицького, з якої поставали картини переслідувань української інтелігенції, ворожого ставлення урядовців-шовіністів,  зденаціоналізованого  панства і чиновництва до найневинніших виявів української духовності. Емський указ царя 1876 р. та урядова інструкція 1881 р, забороняють видання українських книжок, навіть ввезення їх з-за кордону. Багатьох українських діячів було заарештовано і вислано на Північ.

4 учень групи. Львів стає центром української наукової й культурно-освітньої діяльності. Тут починає діяти з 1868 р. товариство «Просвіта», з 1875 р.— Літературне товариство ім, Шевченка, у містах, містечках і селах Галичини організовуються бібліотеки, читальні, драматичні та музично-хорові гуртки. В Західній Україні видаються газети, журнали, календарі, популярні брошури. Народовські журнали «Правда» (1867 — 1898), «Зоря» (1880 — 1897) та газета «Діло» (1880 — 1939) стали трибуною всієї української літератури, сприяли розвитку критики та публіцистики.

Іван Франко та Михайло Павлик стали організаторами радикальної журналістики за їхньої найактивнішої підтримки виходять часопис «Громадський друг», збірники «Дзвін», «Молот», журнали «Світ», «Житє і слово». Михайло Драгоманов видає в Женеві п'ять випусків збірника «Громада» (1878 — 1882) та два номери журналу під такою ж назвою (1880, 1881).

5 учень групи. У Східній Україні вдалося отримати дозвіл тільки на видання кількох альманахів. Серед них — «Луна» (1881), «Рада» (1883, 1884), «Нива» (1885), «Степ» (1886), «Складка» (1887, 1893, 1896, 1897). Твори українських письменників з'являлися також у науковому журналі «Ки-евская старина» (1882—1906).
У таких несприятливих умовах доводилося існувати українській літературі цього тридцятиріччя. При цьому не забуваймо: відсутність державності зумовила денаціоналізацію вищих верств українського суспільства, що негативно позначилося й на письменстві. «Література неповної нації», за висловом Дмитра Чижевського, змушена була орієнтуватися головним чином на селянство як носія української мови. Отож не дивно, що письменники опрацьовували насамперед селянську тему.

2.                    «Літературознавці» 

1 учень групи. Театральне мистецтво в Україні сягало коренями у сиву дав­нину, брало початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, в обрядах весілля та похорону наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще скоморохи Київської Русі започаткували примітивний театр — потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в кінці XVII — у першій половині XVIII століть, популя­ризаторами своєрідного театру стали студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій, заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави. Деякі твори того часу, особливо релігійно­го змісту про народження Ісуса Христа, збереглися й донині й виконуються на Різдво.

2 учень групи. Нова українська драматургія, початок якій поклала «Наталка Полтавка» І. Котляревського, розвивалася двома річищами – просвітительським і романтичним. Постійні переслідування  українства не сприяли розвитку цього літературного роду, адже крім аматорських театральних груп, упродовж десятиліть Україна не мала професійного національного театру.

3 учень групи. Оскільки репертуар був обмеженим, самі театральні діячі змушені були братися за перо, щоб поповнити його. Марко Кропивницький і Михайло Старицький вдаються до інсценізацій повістей і поем інших письменників. Їхню увагу привернули насамперед твори, в яких змальовувалося життя українців – побут, звичаї, обряди, минуле народу. Водночас Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, які були ентузіастами підненсення рідного театрального мистецтва, пишуть чимало оригінальних драм, комедій, водевілів, історичних п’єс, які, пройшовши цензуру, часто ще до їх надрукування виставляються на сцені.

4 учень групи. Восени 1882 р. Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді українську професійну театральну трупу, для матеріального зміцнення якої та організації оркестру багато зусиль доклав Михайло Старицький. «Зложилася трупа, - писав І.Франко про цей театральний колектив, - якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві та Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави».  Українському професійному театру довелося зіткнутися зі значними труднощами. Продовжував діяти ганебний емський указ, за яким заборонялися вистави українською мовою. Українські трупи не мали права інсценізувати п»єси іноземних авторів; вимагалося, щоб перед українською виставою у той же вечір виконувалася російськомовна вистава на стільки ж дій.

Викладач. Оскільки мова йде про театр, то 3 група підготувала проект, який    тлумачить значення найбільш уживаних театральних термінів.

3.                    «Лінгвісти»  

Гадаємо зацікавити цим проектом учасників інших проектів.

•                   Актор – виконавець ролей у театральних виставах
•                   Антракт – перева між діями вистави
•                   Драма -  літературний твір, призначений для постановки на сцені
•                   Драматург – автор драми
•                   Корифей – найвизначніший діяч у якійсь галузі науки, літератури, мистецтва
•                   Режисер – постановник спектаклю
•                   Репертуар – сукупність музичних і драматичних творів, які виконуються в театрі
•                   Репліка – елемент сценічного діалога – відповідь одного актора іншому
•                   Сцена – майд анчик у театрі, на якому відбуваються вистави, кін
•                   Трупа – творчий склад театру

Викладач. Пропаганда українського художнього слова, донесення його багатства і краси здійснювалися не тільки виступами критиків, рецензентів, літературознавців, а й театральними та музичними діячами, серед яких виділялася сім’я талановитих акторів Тобілевичів. Світ театру знає їх за такими іменами: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.

 4. «Шанувальники»

(демонстрація слайдів про кожного з діячів)

1 учень групи.  «Сцена – мій кумир, театр – мій священний храм!» - говорив Іван Карпенко-Карий, який ще учнем Бобринецького повітового училища на Єлисаветградщині брав участь в аматорському драматичному гуртку. Ставши професійним актором, умів навіть у ролях епізодичних персонажів знайти і підкреслити якусь характерну рису. Його гра відзначалася життєвою достовірністю, глибоким проникненням у внутрішній світ літературних героїв, прагненням передати найтонші порухи їхньої душі.

2 учень групи. Микола Садовський був незрівнянним у героїчних ролях. Прекрасні зовнішні дані сприяли його успіху на сцені. За кілька десятиріч акторської діяльності він створив галерею різнопланових образів. Актор постійно дбав про збагачення репертуару п»єсами молодих українських драматургів: Бориса Грінченка, Любові Яновської, Олександра Олеся. Він переклав українською мовою п’єси Гоголя, Толстого, Чехова.

3 учень групи. Панас Саксаганський як режисер постійно шукав шляхи і засоби посилення емоційного впливу на глядачів. Він прагнув, щоб глядачі не тільки хвилювалися від побаченого і почутого, а й думали над суспільними і морально-еитчними проблемами, порушеними у виставі. Саксаганський надавав великого значення вокальній стороні вистав: у цьому зв»язку в його трупі був створений гарний хор, в музичному репертуарі виступали актори з красивими сильними голосами.

4 учень групи. Марія Садовські-Барілотті прожила лише 36 років, та галерея сценічних образів, створених артисткою, є значною та оригінальною: вона знаходила нові барви образу, прагнула якнайглибше розкрити найістотніші риси характеру кожної героїні.

В трупі Кропивницького Марія Садовська пройшла школу сценічної майстерності. Вдумлива режисура Кропивницького, реалістичне виконання кожної, навіть найменшої, ролі було новим кроком до майстерності. Талант Марії Карпівни розквітав, гра ставала переконливішою і привабливішою, образи — повнокровними і цікавими. Артистка наполегливо працювала над кожною роллю, шукаючи нових, своєрідних рис і образів того чи іншого персонажа, вимогливо ставилася до мови, гриму, костюмів.

 

Викладач. Крім родини Тобілевичів, український театр кінця ХІХ ст. яснів іменами Марії Заньковецької, Ганни Борисоглібської, Марка Кропивницького та Михайла Старицького.

5 учень групи. Марія Заньковецька - актриса широкого діапазону, що високо піднесла українське сценічне мистецтво. Реалістична гра Заньковецької з особливою виразністю підкреслювала антигуманну сутність гнобительської системи. Переконливе розкриття трагедій «безталанних» і «наймичок» не тільки проймало болем серця глядачів, а й породжувало в них почуття обурення діями сильних світу цього. Блискучі сценічні виступи Заньковецької доводили, за спогадами Садовського, що «в мужицькому, змученому працею тілі, під драною свитиною б»ється чисте серце, гаряче серце».

1 учень групи. Марко Кропивницький, що мав, за спогадами Софії Тобілевич, «гарне лице і величну поставу, а крім того, живу, веселу і вразливу вдачу, був великим гумористом у житті і на сцені. Він умів наслідувати і відтворювати аж до найтонших нюансів життєві типи, копіювати їх жести, характер, інтонації». Кропивницький, формуючи трупу, наполегливо шукав акторів освічених, з природним сценічним обдарованням, розумів, що й таку молодь необхідно постійно виховувати.

2 учень групи. Михайло Старицький прославився як талановитий режисер. Він завжди прагнув показати яскраве сценічне видовище. «Люблю і свято шаную майстерність актора, бо талант – велика річ! – говорив Старицький. – Але потрібно той талант оправити в художні рамці, так як вправляється дорогоцінне каміння. Тільки на тлі прекрасних декорацій та іншого художнього оформлення може на всю красу розгорнутися талант актора».

 

5. «Музикознавці»

1 учень групи. Український театр цього часу за своїм характером був переважно музично-драматичним. Музика була обов’язковою складовою частиною вистав. Так, вистави «Наталки Полтавки» йшли спочатку в музичному оформленні Матвія Васильєва. А згодом Микола Лисенко на матеріалі п»єси створив оперу. Петро Ніщинський написав до драми Тараса Шевченка «Назар Стодоля» музичну картину «Вечорниці» з чудовим чоловічим хором «Закувала та сива зозуля». На сцені українських труп йшли опери та оперети Миколи Лисенка, Семена Гулака-Артемовського, автора знаменитої опери «Запорожець за Дунаєм», Миколи Аркаса, який створив оперу «Катерина» за однойменною поемою Тараса Шевченка.

2 учень групи. Справжньою скарбницею вокальної музики є цикл творів Миколи Лисенка «Музика до «Кобзаря» Тараса Шевченка». Творчо використовуючи традиції народної музики, спираючись на досягнення європейської класики, Лисенко підніс українську оперу до рівня світових зразків цього жанру.

 

ІV. Рефлексія, підбиття підсумків, оцінювання.

1.                    Підсумок після виступів учнів з фреймами.

2. Оцінювання за картками.

1. Драматургія - це:
а) один із родів художньої літератури;
б) драматичний твір з гострим життєвим конфліктом;
в) сукупність драматичних творів певного письменника, народу, історичної епохи;
г) літературний твір, написаний для постановки на сцені.

2. Назвіть драматурга, який був також поетом і прозаїком:
а) І.Карпенко-Карий;
в) М.Старицький;
б) М.Садовський;
г) М.Кропивницький;

3. Виберіть поняття, яке випадає з логічного ряду:
а) драма;
б) комедія;
в) бурлеск;
г) трагікомедія.

4.Укажіть прізвище митця, який випадає з логічного ряду:
а) Микола Садовський;
в) Михайло Кропивницький;
б) Іван Карпенко-Карий;
г) Панас Саксаганський.

5. Текст драматичного твору складається з двох компонентів (оберіть їх):
а) мова героїв;
б) авторські відступи;
в) ремарки;
г) пейзажі;
д) портрети.

6. До видатних драматургів кінця ХІХ століття належать (укажіть усі правильні відповіді):
а) І.Карпенко-Карий;
г) І.Нечуй-Левицький;
б) М.Старицький;
д) І.Котляревський;
в) Т.Г.Шевченко;
е) Панас Мирний.

4. Рефлексія « Незакінчене речення»

                                        навчився…

На уроці я                     зрозумів…

                                        усвідомив…

5. Твір-есе «Український театр кінця 19 ст.» (до 10 речень)

6. Сучасні актори українського театру.

   

7. Оцінювання, підбиття підсумків.

Закінчуючи урок про великих творців українського дореволюційного театру — М.Кропивницького, М. Старицького, Карпенка-Карого та цілу плеяду їхніх учнів і найближчих соратників, хочеться схилити голову, висловити глибоку пошану й вдячність їм за ту колосальну, надзвичайно корисну роботу, яку вони проробили в глухі, чорні часи царату, віддано слугуючи своєму народові. Вдячна пам'ять про них житиме в серцях наступних поколінь.

V. Домашнє завданя: прочитати комедію Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», вивчити за підручником  П. Хропко «Українська література. 10 кл.» біографію драматурга, с.196 – 224.

Творче завдання: створити презентацію за темою «Життя і творчість Івана Карпенка-Карого».