Леся Українка. Життєвий і творчий шлях
ЗМІСТ ТА ХІД ЗАНЯТТЯ
- Організаційна частина. 1 хв.
Привітання;
Перевірка наявності студентів
Олександр Дюма, видатний французький письменник, коли чекав гостей на літературні вечори, у гардеробі вішав табличку з написом: «Отут, разом з одягом, залишайте свій поганий настрій».
Мені б дуже хотілося, щоб і ви залишили свій поганий настрій, якщо такий є, за дверима аудиторії і налаштувалися на роботу.
- Ознайомлення з темою, метою, планом проведення заняття. 1 хв.
Тема заняття: : «Леся Українка. Життєвий і творчий шлях»
Сьогодні на занятті ми спробуємо дослідити життєвий та творчий шлях Лесі Українки , відкрити невідомі сторінки із життя і творчості поетеси, визначити роль родини, культурного оточення й самоосвіти у формуванні світобачення письменниці.
3 . Мотивація навчання . 3 хв.
На дошці ви бачите портрет Лариси Петрівни Косач, знаної у всьому світі під псевдонімом - Леся Українка. Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б не знала цього імені і бодай хоч трішечки про її життя та творчість. Загадку її геніальності та сили духу не розкрито й досі. У звичайному житті вона – слабосила дівчина. У літературі – титан духу, «дочка Прометея». Чому всіх і досі хвилює її творчість? Чому вона є актуальна в наші дні? Де черпала сили ця хвороблива, слабка фізично і незламна духом жінка? Яким було її життя? Ми сьогодні спробуємо відкрити для себе нову Лесю, поговорити про відомі і невідомі факти її життя.
4. Актуалізація опорних знань. 10 хв.
Фронтальне опитування за попередньою темою: «Василь Стефаник. Новела «Новина».
— Що таке новела?
(Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією).
—ЇЇ жанрові ознаки новели?
(Надзвичайна стислість у викладі, напруженість розвитку сюжету, несподіваність розв'язки; властивий глибокий психологізм у розкритті внутрішнього світу персонажів).
—Що стало підґрунтям до написання новели «Новина»?
(Поштовхом до написання твору послужила подія, що сталася в жовтні 1898 року в селі Трійці, на Покутті. Після смерті жінки бідняк Михайло лишився з двома малими дітьми, не міг їх прогодувати і повів до річки Прута, щоб утопити. Меншу кинув у воду, а більша, восьмирічна дівчинка, вмовила батька не топити її. Після того нещасний чоловік пішов до Коломиї заявляти про свій злочин. Ця подія дуже вразила письменника, він навіть спеціально ходив до Трійці, щоб детальніше дізнатись про трагедію).
— З чого починається розповідь?
(Новела починається з розв’язки: “У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити й старшу, але випросилася”).
— Що підштовхнуло Гриця до такого вчинку?
( Гриць Летючий — не природжений злочинець, а трагічно нещасна людина, люблячий батько, для якого муки дітей страшніші від смерті.
На вбивство дітей Гриця підштовхнула безвихідь , злидні та відчай : цілу зиму Гриць, не маючи палива, спав з дітьми на холодній печі, страшенно голодував, заміж за нього йти ніхто не хотів, ніхто із сусідів не цікавився його життям).
—Як автор описує голодних дітей?
(Його діти були такі худенькі, що дивно було «як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі». Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають. Гриць глянув на них із лави і подумав: "Мерці").
— Чи можна виправдати головного героя?
(Жахливий вчинок нещасного батька в творі глибоко вмотивований і соціально, і психологічно, адже не про полегшення власної долі дбав Гриць Летючий — його мучило власне безсилля у поліпшенні долі дітей).
- Які почуття викликає новела?
(Однаково жаль і дітей, і їхнього батька, який не зі злості, а з відчаю топить своїх донечок, рятуючи так їх від голодної смерті. Він сам — найнещасніша жертва. Уся ця страшна трагедія викликає протест проти негідного становища людини на своїй землі, бажання щось змінити, кличе до пошуку виходу з тяжкого становища).
5. Викладання нового матеріалу . 50 хв.
Студенти отримали індивідуальне випереджальне завдання (підготувати повідомлення з теми)
Викладач
1871 рік був плідним в історії української літератури. Він подарував Україні Леся Мартовича, Василя Стефаника, Миколу Вороного, Лесю Українку. Дослідники припускають, що якби Леся жила в наш час, то , може, її називали б дитиною індиго. А може вона і насправді була такою?! Давайте послухаємо повідомлення наших студентів і зробимо свої висновки.
Студент декламує вірш «Стояла я і слухала весну…»
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Викладач
З особливим трепетом ставилася поетеса до весни, бо це улюблена пора року, любила весну як час вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Вміння ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт.
- Презентація студента «Родина Косачів та найближче оточення Лесі Українки»
Лариса Петрівна Косач народилася 25лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському в дворянській родині нащадків української козацької старшини.
Батько майбутньої письменниці Косач Петро Антонович походив з дворян Чернігівської губернії. Був видатним юристом, громадським діячем, в 1901 році «за заслуги» став дійсним статським радником. У 1897 році - маршалок Ковельського повіту. Поміщик. Він дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти (Старицький, Лисенко), влаштовувалися вечори і домашні концерти.
Мати Лесі, Драгоманова Ольга Петрівна, походила з дрібнопомісних дворян Полтавської губернії. Була відомою письменницею, чиї твори виходили під псевдонімом Олена Пчілка. Крім того, брала активну участь у жіночому русі, видавала альманах «Перший вінок».
У сім’ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури.
Дядя (брат матері), Драгоманов Михайло Петрович, - стовбовий дворянин, відомий публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, учений - доцент Київського університету, професор Софійського університету в Болгарії. Довгий час жив за кордоном (у Франції та Болгарії), співпрацював з Іваном Франком. Дослідники вважають, що не так батько і мати вплинули на формування поглядів талановитої дитини, як її дядько. Саме він більшою мірою вплинув на світогляд племінниці і допоміг вивчити безліч іноземних мов, що, у свою чергу, дало можливість дівчині «вживу» стикнутися зі скарбницею світової літератури, читаючи геніальні творіння в оригіналі.
Викладач зачитує уривок з статті Олеся Гончара:
«Росла й виховувалась Леся в середовищі демократично настроєної української інтелігенції, рід вела свій од людей порядних, не пустодухих, не змізернених.
По батьківській лінії Лесин рід походить з Боснії. У 1444 році Стефан Косач виклопотав собі у германського імператора Фрідріха титул герцога. Саме після цього округ почали називати Герцоговиною. І хоча невдовзі територію Герцоговини завоювали турки, назва ця закріпилася на всі подальші віки. Втікаючи від помусульманення, син Стефана Косача Петро залишив батьківщину й служив польському королю. Петро був прибічником православної віри, тому й перебрався в Україну, де його гостинно прийняли й призначили сотником Стародубського полку. Згодом у тому полку служили його син і онук. Косачі осіли на Чернігівщині, де й народився Лесин батько Петро Антонович Косач.
Втім, предки по лінії матері були ніяк не менш відомі. Материнський рід сягав еллінських джерел: десь на початку ХVІІ століття спрага мандрів і пригод закинула в Україну молодого, хороброго, до того ж письменного й освіченого грека. Щойно закипіло народне повстання проти польського гніту – і той грек приєднався до запорозького війська. Неабияка його сміливість, помножена на гострий розум та освіченість, гарантували йому прихильність бойових побратимів. Тож і запропонував Богдан Хмельницький тому запорозькому грекові посаду драгомана, тобто перекладача при гетьмані. І стало прізвисько “драгоман” спершу власним іменем, а згодом і основою прізвища великого роду.
Лесин прапрадід Стефан Драгоман на запрошення гетьмана Розумовського переїхав до Гадяча. Та найбільше вплинули на долю письменниці дід Петро Драгоманов та рідний його брат Яків. Обидва були поетами, були людьми достойними й знаними в Петербурзі».
2. Повідомлення студента « Дитячі роки та обдарування поетеси »
У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять написала досить змістовного листа своєму дядькові Михайлові Драгоманову. Коли ще Леся не вміла читати, батько навчав її проказувати за ним байки Леоніда Глібова, казки Олександра Пушкіна. Декламувала дівчинка дуже зворушливо. А коли вже навчилась читати, то улюбленими творами стали вірші Тараса Шевченка, українські народні казки, грецькі міфи, книжки про дивовижні подорожі мандрівників.
Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й вишивати, а як їй подарували тоді нитки й голки, то вона шанувала й пильнувала їх більше, ніж усіх забавок. І тоді вже задумувала вишити батькові сорочку. Навчилась навіть виготовляти мережки. На іменини мамі, батькові і Михайлові дівчинка щороку дарувала свої чудові вишивки.
Леся була озброєна ще однією галуззю мистецтва – вона гарно малювала. На Великдень завжди розписувала писанки, здебільшого квітами, які вона надзвичайно любила. Її писанки були ніжні, тендітні, без яскравих барв. Іноді малювала вона ніжні арабески свого власного витвору. Мати з батьком, помітивши малярські здібності своєї доньки, сприяли їх розвитку. Леся брала уроки малювання у відомого художника — Миколи Мурашка.
Леся любила співати і танцювати.
У дуже ранньому віці вона виявила схильність до музики. Незаперечний факт: володіла абсолютним музичним слухом і все життя тяглася до музики. Зізнавалася, що, напевне, з неї вийшов би досконаліший музикант, ніж поет. Справді, у 9 років Лариса Косач майстерно грала на фортепіано і мріяла пов’язати своє життя з музикою. Найчастіше виконувала вона твори Бетховена, Шумана, Шуберта, а з українських композиторів – інструментальні етюди і народні пісні в обробці Лисенка. Грала Леся і власні імпровізації, які ніколи не повторювалися.
Викладач
Та все ж справою її життя, захопленням, покликанням і божим даром була поезія.
Літературну діяльність Леся почала рано. У дев’ять років написала перший вірш «Надія», присвяченій тітці «Елі» (Олені Косач), котра була заслана у Сибір за політичні погляди. Про тітчин арешт, і її заслання Леся довідалася через кілька місяців уже в Луцьку. Звістка ця дуже вразила й засмутила Лесю. Вона переживала так гостро, що думками поставила себе на місце тітки, уявила, як би їй тяжко було б далеко від рідної України, і вилила рядками першого у житті вірша, який був написаний в кінці 1879 чи на початку 1880 року .
Давайте послухаємо цей невеличкий віршик.
Студент декламує вірш «Надія»
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Викладач
Вірш вперше опублікований у львівському часописі «Зоря» у 1887 році. Коли Леся мала тринадцять років, написала вірш „Конвалія", який було надруковано у тій же «Зорі». Не минуло багато часу, і вірші Лесі Українки почали щораз частіше з’являтися в дитячому львівському журналі „Дзвінок" і в „Молодій Україні", яку видавала в Києві Лесина мати. Саме тоді і з'явився псевдонім «Леся Українка»
3.Повідомлення студента « Кепський жарт долі»
Доля розпорядилася так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час примусила виборювати життя в щоденних муках і стражданнях.
Якось на Водохрещення, коли дівчинці було 10 років, вона відпросилась у батьків подивитись разом із подругою свято. Під час обрядової процедури під вагою маси людей крига осіла, вода виступила з прорубу й поволі підтоплювала тих, хто стояв всередині. Лесині валянці промокли наскрізь, у них було повно крижаної води, що сковувала ноги. Наслідки цієї неприємної події лягли сумним тягарем на все її життя. Незабаром у Лесі почала сильно боліти права нога, а потім і руки. Це був початок страшної, на той час невиліковної хвороби – туберкульозу кісток, що назавжди затьмарила дитячу радість, занапастила молодість, знівечила жіноче щастя, переслідувала й мучила до останнього подиху.
Так почалася тридцятилітня війна з хворобою. Адже згодом туберкульоз перекинувся на легені та нирки.
У зв'язку з операцією Леся змушена була попрощатися з музикою. Наступний рік приніс Лесі багато мук і горя. Ще на початку зими в Лесі заболіла ліва рука — фалангові кісточки. Хвороба змусила відмовитись від навчання з музики, що було величезним горем для Лесі. Адже то її надія й найкраща мрія. А які власні композиції створювала!
Викладач
У листі до Михайла Драгоманова Леся писала: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що натура удіяла мені кепський жарт»...
Про музичне обдарування найстаршої сестри, про її любов до музики, її музичний світ оповідає Ізідора Петрівна:
«Музику Леся дуже любила і грала добре, та блискучої техніки не мала, бо техніка набувається вправами: віртуози-піаністи, як відомо, вправляються по декілька годин денно, а Леся фізично не в стані була часами просто сидіти, а бували періоди, коли їй приходилось місяць і більше лежати в гіпсі.
Тьотя Саша тоді в Луцьку, як приїхала, почала вчити Лесю грати на фортепіано, на тому самому, «Лесиному», як воно завжди у нас звалося, бо мама купила його «для Лесі» ще 1876 року, що до нього потім Леся написала вірша «До мого фортепіано» (15 березня 1890 року). Ця наука зробила їх відносини ще ніжнішими, ще прихильнішими, бо Леся страшенно любила музику, була до неї дуже здатна, здатна навіть до композиторства, бо часто грала свої власні, дуже хороші імпровізації-композиції, а тому до своєї першої учительки музики мала ще й почуття великої вдячності».
У 1883 році Лесі в Києві прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано. Болісно прощалася з інструментом, якому довіряла дівочий смуток, радощі і таємниці.
Студент декламує уривок з вірша «До мого фортепіано»
Мій давній друже ! мушу я з тобою
Розстатися надовго…Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувати думки веселі і сумні…
То ж при собі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій. Розстаємось надовго ми з тобою! Зостанешся ти в самоті німій, А я не матиму де дітися з журбою… Прощай же, давній, любий друже мій!
Викладач
Цей вірш належить до першої збірки віршів , яка має назву «На крилах пісень» – надрукована у Львові в 1893 році. У виданні збірки брав безпосередню участь Іван Франко. Вона включає 69 віршів раннього періоду творчості Лесі Українки, написаних у 1880-х роках та ранніх поем «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1891 –1892), «Русалка» (1885).
4.Повідомлення студента «Освіта»
З цього часу назавжди скінчилося Лесине навчання з учителями, вона самотужки здобувала освіту – джерелом знань для неї були книжки і саме життя.
З 12-ти років Леся під керівництвом матері вивчає німецьку та французьку мови, швидко їх опановує, вільно читає. Самозабутньо, ночами, вивчала мови: болгарську, іспанську, латинську, давньогрецьку, італійську, польську, німецьку, не кажучи про англійську і французьку, географію, історію Сходу і східних культур, історію мистецтва і релігій. Олена Пчілка вдумливо добирала книжки для Лесиного читання, тривалі бесіди про довкілля та різні життєві явища — з успіхом замінили дівчині гімназію. На літо мати вивозила дітей у село, спонукала до спілкування із селянськими дітьми, спостереження за народними звичаями й традиціями, усною народною творчістю. Отже, Леся Українка стала поліглотом, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Європи і взірцем наполегливості та цілеспрямованості у всьому, зокрема в самоосвіті.
У 1890 році , коли письменниці було усього 19 років , вона написала для молодшої сестри книжку "Стародавня історія східних народів" (яка згодом у 1918 році була видана, як підручник для національної школи). За ініціативи М.Старицького та М.Лисенка в Києві був організований літературний гурток «Плеяда». Леся Українка, як один із керівників гуртка, багато зробила у справі організації перекладів творів світової літератури,адже знала більше 10 мов. Леся була така "сильна духом", що не лише сама не тратила мужності, а ще й знаходила в себе снагу підбадьорювати інших.
Викладач
Сестра Ольга згадує: «Як би тяжко вона не страждала, перш за все думала про те, щоб не засмутити, не турбувати інших тим стражданням, не заважати комусь, не обтяжувати, навпаки — розвеселити жартом, потішити, заспокоїти, підтримати, підбадьорити, якого б напруження не вимагало від неї теє перемагання болю чи смутку власного. Така була все своє життя».
Та ще в дитинстві поетеса засвоїла правило: щоб не плакати, треба сміятись. І не випадково 2 травня 1890 року, під час надзвичайного загострення її хвороби був написаний вірш «Contra spem spero!». Він звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає довершеністю, стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Скільки щирості, життєвого вогню, любові до життя містить кожне слово!
Студент декламує вірш «Contra spem spero!»
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Викладач
Вірш «Contra spem spero» Лесі Українки також входить до першої збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Головна ідея поезії «Contra spem spero» є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії..
5.Повідомлення студента «Боротьба Лесі Українки зі своєю хворобою»
У пошуках ліків Леся Українка часто мандрувала. Перша подорож до Одеси відбулася, коли Лесі було сімнадцять років. Отже, юна Леся вперше їхала до моря. Потяг мчав її з рідної Волині до Одеси, де хлюпочуться чарівні хвилі Чорного моря. Та не чарівність хвиль цікавила Лесю та її батька, що їхав разом із донькою, а курс лікування на Хаджибеївському лимані. Вони їхали поїздом від Ковеля до Одеси через Луцьк, Рівне, Славуту, Шепетівку, Козятин, Вінницю, Роздольне. З вікна поїзда вона милувалася рідними краєвидами, а поетична уява рядок до рядка творила вірш «Красо України, Подолля», що увійшов до циклу «Подорож до моря».
Студент декламує уривок з вірша «Красо України, Подолля!»
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!
Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сел стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі.
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!..
Через фізичний стан Леся Українка змушена часто й надовго розлучатися з рідним краєм: Кавказ, Болгарія, Єгипет, Італія, Греція, курорти Німеччини, Австрії, Швейцарії… І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й водночас збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів . Але навіть вдалині від України її не полишають думки про народ, суспільство, місце митця в громадському житті.
Студент декламує вірш «І все-таки до тебе думка лине...»
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжкого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись, –
Що сльози там, де навіть крові мало!
Викладач
Вірш «І все-таки до тебе думка лине» — це результат болючих роздумів авторки: хоч її батьківщина найнещасніша, сама занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною тривалої боротьби за волю, ціною крові, ціною навіть життя. Отже, з вірша видно, що корінні зміни в суспільному житті, соціальне й національне визволення народу може настати лише в наслідок рішучих дій.
Ця поезія належить до другої збірки творів Лесі Українки «Думи і мрії», яка вийшла у Львові 1899 року. У її виданні брав участь Володимир Гнатюк-- український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтво- знавець. Вона включає 50 віршів 1893 – 1899 років і 2 поеми «Давня казка» (1893), «Роберт Брюс, король шотландський» (1893) .
Викладач
Коли говорять про Лесю Українку та її творчість, то наголошуємо на силі характеру поетеси. Та Леся Українка – жінка, і якою сильною вона б не була, але їй потрібне надійне чоловіче плече, потрібен лицар, хай без коня, і без обладунків, але той, що любить, захоплюється, обожнює.
6. Повідомлення студента «Кохання в житті Лесі Українки»
У 1897 році різко загострилася хвороба Лесі Українки. Боротися з недугою вона подалася до Ялти, де і познайомилася з Сергієм Костянтиновичем Мержинським, якого полюбила глибоко і самовіддано. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського -- сухоти. Він приїхав на лікування в Ялту із Мінська. У його рисах і духовній постаті було щось чаруюче . Цей надзвичайно привабливий чоловік справив неабияке враження на сучасників .
« Він подобався всім без винятку, хто тільки його знав. Делікатний, рівний у спілкуванні з людьми, м’який, щедрий, правдивий. В ньому гармонійно поєднувалися фізична і духовна краса, і в цій гармонії був секрет його привабливості ».
Але доля відміряла Сергію дуже короткий вік. Давня хвороба легенів несподівано активізувалася з небувалою силою. Він жив у своїх родичів у Мінську. Ще весною, коли Леся була в Мінську, викликали лікаря, який нічого втішного не сказав. Пожурились обоє, посумували, покладаючи надії на щедре літо і цілюще південне море.
З наближенням зими Мержинському все дедалі гіршало…
Батьки не схвалювали доньчиних почуттів. Вважаючи що вона марнує себе чужим лихом, коли сама ледве стала на ноги після стількох недуг. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали чинити їй, як вона хоче. Однак мовчки засуджували все це. І від цього ставало ще тяжче. Сергій Мержинський був тяжко хворий на туберкульоз. Він просто згасав на очах , і Леся неймовірно тяжко переживала за хворобу свого товариша. Чотири рази за 1901 рік вона, перемагаючи власний біль, їздила до нього. Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його кохання, які ніколи не зів’януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка. Все розуміють, але нічого не можуть змінити. Вони не вводили в оману ні себе, ні одне одного: Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці.
Майже два з половиною місяці Леся відважно боролася за життя свого друга, та рятунку не було. Переживши зиму, Сергій Костянтинович Мержинський помер 3 березня 1901 року на руках у улюбленої подруги. Втрата дорогої людини нестерпним тягарем звалилась на плечі Лесі Українки. Лариса Петрівна , надівши жалобу, вже до кінця своїх днів не знімала одягу чорного кольору. Багато віршів присвятила Сергію Костянтиновичу…
Студент декламує вірш «Все, все покинуть, до тебе полинуть»
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
Викладач
За одну ніч 18 січня 1901 року біля ліжка помираючого Сергія Мержинського, була створена драматична поема «Одержима» . Саме «Одержима» розпочинає цикл драматичних поем письменниці. Абрам Гозенпуд ( театральний критик, перекладач) наголошував, що це була найвизначніша та найтрагічніша подія в житті Лариси Косач: «Для письменниці це була, мабуть, духовно найближча після Михайла Драгоманова людина, людина благородної і чистої душі, високої інтелектуальності».
Хоча у 1896 році Леся Українка написала «Блакитну троянду» – перший драматичний твір поетеси і перша психологічна драма в українській драматургії, але в офіційній критиці п’єса не здобула позитивної оцінки, її вважали невдалою, несценічною. У січні 1909 року
у Києві було поставлено «Блакитну троянду», а грошовий збір передано на пам’ятник Т. Шевченку.
"Діамантовий вінець", за влучним висловом Максима Рильського становлять такі драматичні поеми "Лісова пісня" (1911), "Камінний господар" (1912), "Оргія" (1913).
Третя збірка – «Відгуки» – надрукована у Чернівцях в 1902 році. Вона включає 30 віршів 1900 – 1902 років і одну драматичну поему «Одержима» (1901)
7. Повідомлення студента « Чоловік Лесі Українки Климентій Квітка»
Через 6 років після смерті Сергія, коли Лесі виповнилося 36 років, вона зустріла Климента Квітку, музикознавця і збирача народного фольклору. Климент був молодший від Лесі на дев’ять років. Сувора мати Лесі була категорично проти зв'язку дочки з новим другом. Вона щиро вважала, що небагатий шанувальник просто хоче нажитися на союзі з забезпеченої Лесею. Але дочка зробила рішучий крок. Вона повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.
Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. «Справа скінчена – ми звінчалися, – пише поетеса у листі до рідні. – Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній... Ми не запрошували нікого, крім свідків... Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей... все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим».
Коли вона одружилася з Квіткою, їй було вже 37 років. Можливо, там не було палкої пристрасті, але поетеса відчувала потребу мати біля себе вірного друга. Климент Квітка завжди був поруч, коли їй було погано. Вони розуміли одне одного. Їх поєднувало щось глибоке, духовне. Леся вважала, що кохання — це перш за все самопожертва. Вона фактично врятувала чоловіка, наполігши на терміновій поїздці до Криму. Климент був у дуже поганому стані (також хворів на туберкульоз), однак теплий клімат і активне лікування допомогли.
Скромний, ніжний і терплячий Квітка довів своє щире почуття до дорогої його серцю жінки. Він продавав все нажите ним і таким чином збирав гроші для лікування дружини. На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів.
Квітка працював у суді, за фахом був юристом. Чудово грав на роялі, знав музику. Саме Квітці ми завдячуємо записами народних дум. Він звернувся до відомого фольклориста Філарета Колесси й записав з його голосу твори полтавських кобзарів. Протягом подружнього життя Климент Квітка записав пісні, які Леся пам’ятала ще з дитинства. Климент Васильович дожив до 1953 року, переживши дружину на 40 років.
Викладач
Після одруження Леся Українка багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 було завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у 1903. 12 травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах». Видання призначалось для допомоги політичним засланцям. У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».
8. Повідомлення студента «Останні роки життя Лесі Українки»
В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела “тридцятилітню війну” (до туберкульозу кісток приєдалися ще туберкульоз легенів та нирок). Поетеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні і вона оселяється на півдні. Літом жила на Кавказі – в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік , а на зиму виїжджала в Єгипет.
“Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, - скаржилась у листі до Бориса Грінченка, - бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції” . В одну із мандрівок до Єгипту в січні 1911 р. , серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою, вона записала:
Хто не жив посеред бурі той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Украінки, життя, гідного подиву і захоплення.
1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка - великий поет України і жінка з трагічною долею. Звістка про смерть славної дочки України глибокою скорботою озвалася в серцях мільйонів людей.
Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми забороняли промови, розганяли людей. Але людей прибувало, були й промови, співи. Вітчизна прощалась із своєю дочкою, творчість якої входила в безсмертя. Викладач:
Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя – життя, сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й за кордоном.
Леся Українка працювала в таких літературних жанрах:
проза
Перші оповідання «Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи» змістом і мовою пов'язані з народними піснями.
У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик».
Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь».
легенди «Сфінкс», «Саул», «Королівна»;
поезія
- поезія в прозі «Дим»;
- поеми «Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Давня казка»;
драматургія:
драматичні поеми «Одержима», «Вавилонський полон», «На руїнах», «В катаком-
бах», «Бояриня»; драма-феєрія «Лісова пісня».
перекладацька діяльність:
твори М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюго, Гомера й ін..
6. Закріплення й узагальнення знань 10хв.
Перегляд документального фільму « Обличчя української історії. Леся Українка»
Літературний диктант (за кожну правильну відповідь студент отримує 1 бал)
1. Назвіть справжнє ім’я та прізвище письменниці. (Лариса Косач)
2. Укажіть дату та місце народження поетеси (25 лютого 1871р. , м. Новоград-Волинський)
3. На якому музичному інструменті Леся навчилася грати з 5-річного віку? (фортепіано)
4.Як називався перший вірш Лесі Українки? («Надія»)
5. Хвороба, від якої поетеса лікувалася впродовж усього життя. (Туберкульоз)
6. Яку назву мала перша збірка поезій, що побачила світ у Львові 1893 року? («На крилах пісень»)
7. Як перекладається назва вірша « Contra spem spero» (Без надії сподіваюсь)
8. Скільки мов досконало знала Леся Українка? (10)
9. Назвіть драматичну поему, яку Леся Українка написала за одну ніч біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського? («Одержима»)
10. Великою втратою для українського народу став день смерті поетеси. Назвіть цю дату? (1 серпня 1913р)
11. Де поховано Лесю Українку? (У Києві на Байковому кладовищі)
12. Спробуйте у кількох словах охарактеризувати Лесю Українку (незламна, сповнена оптимізму, сильна духом, добра, талановита, товариська, відповідальна, принципова, мужня, працьовита, скромна, самокритична, милосердна, делікатна, жертовна, безстрашна, самостійна)
7. Підведення підсумків. 3хв.
Студент декламує вірш
У тебе, Лесю, нам позичить сили б,
Терпіння, оптимізму, доброти,
Навчитися любові й віри,
Щоб тернами життя іти.
І не губитися в печалях, болі,
Не опустити руки у біді,
А просто дякувати долі
За те, що бачим світ чарівний у красі.
Дивує всіх твоя залізна воля,
Життя стрімкий, невпинний рух.
Ти не одну вершину підкорила,
Бо сильний і незламний мала дух.
Ні, в небі ще твоя не згасла зірка,
На фоні вічності ясніше лиш горить.
Хоч на землі була так мало,
Так по собі лишила слово,
Що не вмирає протягом століть!
Викладач
До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить і Леся Українка. Її творчість стала видатним явищем української і світової літератури.
Леся Українка:
«Я пройшла прекрасне і складне життя. Мені доля подарувала щастя – залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Мене називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь, Дочкою Прометея! А я - зірка, повірте, зірка, яка спалахнула і згасла».
Коментування відповідей та виставлення оцінок . 3хв.
8. Домашнє завдання : вивчити вірш « Contra spem spero» 1 хв.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку