Урок "Телебачення як мистецтво та засіб комунікації. Професії на телебаченні. Відеокліп

Тема: Телебачення як мистецтво та засіб комунікації. Професії на телебаченні. Відеокліп

Мета уроку: ознайомити учнів з виникненням телебачення, звуку, телепередач, розвивати навички групової та індивідуальної роботи; розвивати пізнавальну й творчу активність, естетичний смак, здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією; вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися довідковою літературою;; виховувати інтерес до телебачення, кіномистецтва та до мистецтва в цілому.

Обладнання:

• для вчителя – ТЗН, презентація, для учня – робочий зошит, підручник «Мистецтво» 9 клас (Л.М Масол).

ХІД УРОКУ

1. Організаційний момент
2. Актуалізація опорних знань

III . Оголошення теми та завдань уроку.

4. Вивчення нового матеріалу:

Ми живемо в епоху глобального панування медіа. Чи завжди ми усвідомлюємо значення таких поширених слів, як медіа-культура, медіа-простір, медіа-освіта, медіа-технології? Медіа всебічно впливають на всі сфери діяльності людини — від пізнання до дозвілля. Кажуть, що кожній людині потрібна медіа-грамотність, щоб критично сприймати інформацію.

      А що ж таке означає поняття «медіа»?

Медіа – (англ. media — засоби, способи) — це канали та інструменти, які використовують, щоб зберігати, передавати й подавати інформацію або дані.

Медіа (від лат. media — засіб) — синонім засобів масової комунікації та інформації, до яких належать друковані видання, фотографія, преса, кінематограф, відео, радіо, телебачення, звукозапис та Інтернет. Але з-поміж усіх них найпотужніший вплив має телебачення.

Відповідно до суспільних потреб воно виконує такі основні функції:

— хронікальна (оперативне подання інформації — соціально-політичної, економічної, культурної, спортивної тощо);

— просвітницька та освітньо-виховна (поширення знань із різних галузей науки, культури; залучення до загальнолюдських цінностей);

— розважальна (забезпечення змістовного і цікавого дозвілля, отримання насолоди від інформації, що сприймають);

— рекламна (повідомлення, оголошення, довідки, інформація).

Принцип телебачення був відкритий російським біологом П. Бахметьєвим у 1880 році, а в 1907 році професор Петербурзького технологічного інститу­ту Б. Л. Розінг створив першу електронно-променеву трубку (кінескоп) і дещо пізніше здійснив передачу зображення на кілька метрів.

Перші телевізійні системи використовували для передачі зображення дро­ти, а з появою пересувних телевізійних станцій і супутникових засобів можна вести транслювання з будь-якої точки земної кулі.

На основі винаходу російського інженера Ю. Волкова у США в 1929 році була створена одна із перших систем кольорового телебачення, а з 1967 року розпочалося регулярне кольорове транслювання в СРСР. Так ми ще раз спо­стерігаємо взаємозв'язок матеріальної і духовної культури — адже телебачення не лише передає інформацію, але й є засобом формування смаків, поглядів та переконань.

У наш час супутником телебачення став Інтернет. Проте саме телебачення є одним із основних джерел пізнання художніх цінностей та інструментом популяризації мистецтва в різних регіонах. Не виходячи з дому, ми можемо віртуально відвідати музей і театр, послухати музику, переглянути улюблений кінофільм.

Програма на телебаченні -  це об’єднана творчою ідеєю сукупність передач, яка має постійну назву і транслюється в ефірі з певною періодичністю.

Передача – це змістовно завершена частина телепрограми, що має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський знак і може бути використана незалежно від інших частин програми.

Телерадіостанція – здійснюється наземними передавачами, за допомогою кабельного телебачення або супутниками.Слід розрізняти ці поняття.

      Телебачення разом з відео та кіно належать до так званих екранних мистецтв, яким характерні спільні засоби художнього вираження. Телебачення як вид художньої творчості має специфічну мову: зображально-виражальні засоби та сукупність технічних прийомів, за допомогою яких автор втілює свій задум.

Успіх телепередачі залежить від естетичного оформлення телестудії. Для кожної програми, проекту створюють відповідний дизайн. Щоб оформити інтер’єр, застосовують сучасне обладнання, цифрові технології, також враховують телевізійні особливості. Це потребує від нас - дизайнерів знання художніх і технічних аспектів телемистецтва.

Важливі умови оформлення телестудії: колір, світло, організація простору. Кольорове рішення тісно пов’язане з характером телепередачі. Для програм новин оптимальним буде витриманий і строгий дизайн, не дуже яскраві кольори, щоб не відвертати увагу глядачів. А наразі для розважальних передач доречні широкий діапазон кольорів, яскраве освітлення, різноманітні спецефекти. Для шоу – яскраві кольори веселки та світлові ефекти, адже саме світло є найсильнішим засобом вираження в мистецтві.

Загальна композиція і плановість, ракурси зйомки і розміщення атрибутики, телемонтаж – все це  увиразнює телепередачу і впливає на естетичне сприймання її глядачами. Тому так важливі професіоналізм і художній смак режисерів і телеоператорів, всієї знімальної групи.

         Звукове оформлення на телебаченні, як і в кіно, є дуже важливим елементом художньої мови. Ми, як звукооператори, намагаємось зробити його більш емоційним, виразним, відповідним загальній концепції та візуальному рішенню. А ви знаєте, що звуковий ряд на телеекрані існує в трьох формах: слово, музика і шуми, які можуть звучати в кадрі і поза ним. Музика взагалі стає «першою скрипкою» на телепроектах, тому,що передає почуття та емоції героїв або самих авторів. А потужним виразним засобом у відтворенні навколишнього світу стають шуми: спів птахів, завивання вітру, гул літака, ревіння сирен… Навіть складно було б уявити звукову доріжку екранного твору без будь-якого виду і жанру шумів.

       Професія – критик – це людина, яка працює у сфері критики, тобто аналізу, оцінки і судження про певну сферу діяльності людини. Найчастіше у сфері культури (література та драматургія, театр, кінематограф, образотворче мистецтво, архітектура).

         Відеомистецтво, що з’явилося наприкінці минулого століття, по суті, стало поєднанням кінематографа й телебачення, адже для вираження художньої концепції в ньому застосовуються можливості відеотехніки, комп’ютерного й телевізійного зображень. З-поміж його жанрових різно-

видів за лаконізмом і насиченістю спецефектами вирізняються відеокліпи (чи відеоролики). Їх найчастіше застосовують на телебаченні для політичної реклами, реклами товарів і послуг, для візуального супроводу музичних композицій (музичні відеокліпи).

         З-поміж відеороликів чи не найрозповсюдженіші в сучасному телевізійному просторі рекламні відеоролики. Особливістю телевізійної реклами є те, що вона з’являється на екрані в будь-який час доби між програмами, усередині телепередач та кінофільмів і навіть під час прямого ефіру. Здебільшого такі твори мають цікаву постановку, захопливий музичний чи відеоряд (зокрема, позитивних анімаційних персонажів), і глядачі щонайперше звертають увагу на мистецькі ознаки відеоролика. Мистецька наповненість рекламного ролика виявляється в побудові зображення (або тексту) і застосуванні музики, яка, за умови її незвичності чи нестандартної подачі, може зацікавити глядачів, змусити їх зосередитися на рекламі до її закінчення. Музичний супровід у ролику іноді справляє визначальний вплив на споживача. Тобто розробники творів цього жанру дбають не тільки про візуальний ряд, який сприятиме формуванню правильних асоціацій щодо продукту реклами, але й про талановито створений звуковий образ. Нині існують різні варіанти виробництва музики до реклами. Це може бути використання вже готового твору; замовлення композитору музики, подібної до певного зразка (завдання написати музику в характері, образі й загальному настрої певного твору); виробництво повністю оригінального музичного ряду.

         Великий пласт відеотворів - музичні відеокліпи, у яких музична композиція (найчастіше пісня) супроводжується певним відеорядом. Як правило, це, по суті, міні-фільм, певна зорова ілюстрація сюжету пісні, створена за всіма законами драматургії, режисури та монтажу.

        Тривалість відеокліпу співставна з тривалістю пісні, що звучить, і, відповідно, режисер-постановник має «розповісти історію», утілити свою ідею в зорових образах у межах цього часу. Саме цим обумовлений специфічний для кліпів монтаж, що забезпечує сприйняття відеоряду як ланцюга миттєвих образів. Цей вид монтажу є дуже емоційно насиченим, адже за 3-4 хв глядач може побачити стільки монтажних змін, скільки їх буває в повнометражному фільмі.

        Існують сюжетні відеокліпи, у яких глядачам пропонується одна чи декілька сюжетних ліній. Наприклад, історія на сюжет пісні, утілена із залученням професійних акторів та виконавця твору. Є також безсюжетні відеокліпи. Вони представляють виконавця (виконавицю, виконавців) пісні, танцювальні композиції або різноманітні експериментальні проекти із застосуванням різних комп’ютерних технологій, звучанням синтезаторів тощо. Є окрема група мультиплікаційних відеокліпів, яким властиве поєднання реального, мальованого та комп’ютерного зображень. Такі кліпи можуть бути і сюжетні, і безсюжетні.

       Відеокліп створюється переважно засобами кінематографа з використанням сучасних цифрових технологій, і саме завдяки телебаченню він є певним «містком» між митцем і публікою: варто лише ввімкнути телевізор - і зірка вже «спілкується» зі своїми шанувальниками.

        Нині телебачення орієнтується на виробництво розважальних передач. З-поміж їх великої кількості можна виділити телешоу - різноманітні форми, що розгортаються у студії, у символічному просторі й часі. Це, здебільшого, дискусійні телепередачі, дебати, ігри та лотереї, змагання й конкурси тощо. Сьогодні досить популярними є ток-шоу - екранна форма розмовної журналістики, що поєднує ознаки інтерв’ю, дискусії, які концентруються довкола особи ведучого (ведучої). Саме він (вона) забезпечує напрям діалогу в студії. На ток-шоу в студію запрошують гостей (героїв) - людей, цікавих своїми вчинками, думками, способом життя. Обов’язковою є присутність у студії «внутрішніх глядачів» та компетентних експертів. Глядачі не завжди долучаються до розмови, іноді їхня участь обмежується оплесками або фіксацією власної думки технічними засобами - усе це додає атмосферу публічності і, за задумом організаторів, повинне створити в телеглядачів емоційну напругу.

       Ще однією формою телешоу є реаліті-шоу, у якому все, що транслюється з екрана, трансформується з реальної дійсності. Такий «реалізм» дії, що розгортається перед глядачами, дає їм змогу відчути себе причетним до екранного дійства завдяки інтерактивним засобам (телефон, смс-повідом-лення, Інтернет тощо). Глядач (глядачка) може впливати на перебіг подій, висловлювати власні думки, втручатись у процес вибору переможців, брати особисту участь у проекті в тій чи тій ролі. Насправді, така «можливість» найчастіше є ілюзорною, але шоу-технології презентують її як надреальну. Відбувається ефект розмиття дійсності, завдяки якому глядачам дедалі складніше відокремити реальне життя від вигаданих подій.

      Сила телебачення саме в тому, що воно примушує повірити в те, що воно показує, викликаючи ефект реальності, а потім, за потреби, цю реальність змінює.

     У будь-якого явища є як позитивні, так і негативні сторони. Телебачення не є винятком. Тому частина людей, зокрема, віруючі виступають проти наявності телебачення в будинках. Для цього використовують різні арґументи: від звернень до релігійних догматів, до досліджень, які стосуються впливу телебачення на фізичне і психічне здоров'я людей. Також існують і люди, які відмовляються від телебачення не з релігійних причин, а з метою кращого управління власним часом та його економії. Також існує думка, що телебачення має створювати громадянина, а не спотворювати його бачення щодо реальності в цілому і зокрема.

5. Рефлексія
6. Підсумок уроку:
7. Домашнє завдання