Урок."Тема. Панас Мирний. Життєвий та творчий шлях. Загальна характеристика творчості"

Про матеріал

Конспект уроку "Панас Мирний. Життєвий та творчий шлях. Загальна характеристика творчості" 10 клас

Перегляд файлу

І.А.Фариба

Опорний заклад загальної середньої освіти «Монастирищенська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №5» Монастирищенської районної ради Черкаської області

Тема. Панас Мирний. Життєвий та творчий шлях. Загальна характеристика творчості

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю письменника, викликати до них інтерес;

розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, висловлення власних суджень з приводу почутого; поглиблювати вміння працювати з додатковою літературою;

виховувати почуття пошани до великих митців, любов до художньої літератури.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до його біографії, книжкова виставка.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Перейнята духом гуманізму,

творчість Панаса Мирного

була присвячена трудовому

народові. Вона зігріта щирою

мрією про людське братерство,

про щастя прийдешніх поколінь.

Олесь Гончар

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності школярів

Забезпечення емоційної готовності до уроку

Учитель. «Пізнай самого себе – тоді пізнаєш весь світ». А ви погоджуєтесь із цією думкою? ( Думки учнів)

Проведемо аутотренінг

Я – старшокласник.

Я – особистість творча.

Я думаю, аналізую, висловлюю свої судження.

Я хочу знати.

Я поважаю себе і свого вчителя.

Вступне слово вчителя

Сьогодні наша подорож - у ту прекрасну казкову країну, ім'я якій «поезія у прозі»… До цього часу нас плекала поезія священного Кобзаря Тараса Шевченка, колихала на своїх барвистих вітах муза Лесі Українки, кликало до борні віще слово Каменяра, вчили людяності твори І. Нечуя – Левицького.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку

Ми розгортаємо ще одну сторінку у нашій літературі, тому що темою нашого уроку є вивчення життя та творчої спадщини Панаса Мирного. Важко собі уявити українську літературу без Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка).

(На фоні музики Бетховена – портрет письменника П. Мирного)

Перед вами портрет письменника. Мабуть, таким його запам’ятав і полтавський лікар С. Мороз. «Високого зросту, трохи згорблений старик з похиленою вниз головою, зосереджений, вдумливий, привітний у розмові, добродушний, скромний у повсякденному житті, глибокий гуморист, — таким пригадується мені П. Мирний. - Менш усього він говорив про свої прекрасні літературні твори. Складалося враження, що він навіть намагався приховати свій великий письменницький талант».

Ще за життя його називали окрасою нашої літератури, як говорив О.Білецький, що до П.Мирного українська проза не знала таких широких картин суспільного життя, які він дав у своїх творах.

Це його Олесь Гончар назвав «першим симфоністом української прози». За звичайною зовнішністю, під мундиром високопоставленого чиновника Російської імперії билося серце палкого патріота України, знавця людської душі й гарячого поборника добра та справедливості. Саме з ним і відбудеться наше знайомство на сьогоднішньому уроці.

Проблемне питання:

- Чи випадково молодий чиновник Панас Рудченко вибрав собі псевдонім — Мирний? Що за цим криється? Якою особистістю був цей письменник?

Глибше зрозуміти життєві принципи та пріоритети письменника допоможе він сам. Ось уривок з листа до свого видавця. «…Коли мої твори що-небудь значать, мають яку-небудь вагу, то задля діла (справжнього діла) — вони одні тільки потрібні, а не моє ймення, котре, якщо наші нащадки признають, що його личить уславити, то знайдуть, як і чим. Самому ж себе уславляти — не приходиться, та й не личить».

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Заздалегідь ви одержали випереджувальне завдання: розшукати і зібрати матеріали про життєвий і творчий шлях Панаса Мирного, неперевершеного майстра української прози. Щоб ця його поезія у прозі, яка вчить нас страждати, співчувати, ненавидіти, любити і шанувати рідний край, рідну землю – стала для вас необхідністю, стала святістю у вашому житті.

- Де ж витоки життєвих доріг письменника?

Віртуальна подорож на малу батьківщину митця

Літературознавець:

«Ні не слава…поривала мене в мої молодії літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю», - так писав Панас Мирний.

Миргород у післяреформений час – глухе , провінційне місто, що мало 9841 мешканця. Переважна маса людей займалась хліборобством, чоловіки чумакували або ходили на заробітки. Безземелля і голод викликали селянські заворушення.

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в Миргороді на Полтавщині у сім'ї зубожілого дворянина-чиновника. Яків Григорович, батько митця, був бухгалтером повітового скарбництва і подбав про забезпечення дітей освітою та майбутньою чиновницькою посадою. Панас навчався у Миргородській церковно-парафіяльній школі, згодом — у Гадяцькому повітовому училищі, де отримав п'ять похвальних листів як один із кращих учнів. Велику роль у вихованні Панаса відіграла його мати Тетяна Іванівна, дочка миргородського дрібного чиновника Гординського, яка змалку прищеплювала своїм дітям любов до української мови й народної пісні. П'ятеро дітей відчували її повсякденну турботу й виховувалися за принципами української етнопедагогіки. У народному дусі виховувала дітей у сім'ї Рудченків і няня Оришка — Ірина Костянтинівна Батієнко, яку майбутній письменник дуже любив і яка пізніше стала прообразом багатьох героїнь його художніх творів. Малі Рудченки залюбки читали Шевченків «Кобзар». Здібний випускник, звичайно, мріяв про гімназію, після якої відкривалися можливості університетської освіти, проте, за наполяганням батька, вже з чотирнадцяти років розпочав роботу в повітовому суді. З одного боку, рано розпочата кар'єра мала переваги: Панас служив канцеляристом у різних установах Гадяча, Прилук, Миргорода, повітовому суді. Писати він почав дуже рано, та й чиновником він став, маючи 16 років. Як поєднати те й інше? Вирішив: ”У службовому стосунку відшукати таке місце, котре, забезпечивши моє прожиття, не ставило б мене в розлад із сумлінням”. На службі він просиджував над бухгалтерськими книжками, а опісля в них же писав свою прозу. Між чиновником Афанасієм Рудченком і письменником Панасом Мирним був установлений ”регламент” — щоб один не заважав іншому. Доки Рудченко був дрібним чиновником — це вдавалося. Та його почали підвищувати по службі. І що вищі посади він обіймав, то більше мав клопоту й тим частіше порушував ”регламент” на шкоду Панасові. А на літературну працю не проживеш. Доводилося воювати з самим собою й дедалі частіше програвати в цій війні. Як казав Євген Чикаленко: «Велика шкода для нашої літератури, що Мирного не вигнали зі служби. От Карпенка-Карого вигнали з поліції — маємо тепер артиста і драматурга».

Літературознавець: «До вершин творчості»

Бажали ми народові свободи,

Бажали ми, щоб очі він розкрив

І, як другі освітнії народи,

Для поступу, для правди й щастя жив

Панас Мирний

Свої найкращі твори Панас Мирний написав у 1870-х, на початку чиновницької кар’єри. Те, що він — одна з найпотужніших постатей у нашій літературі, стало одразу зрозуміло. Сам він себе як письменника цінував невисоко. Був надто вимогливий до себе й довго озирався на старшого брата Івана, талановитого публіциста. Саме йому Панас показав перший варіант ”Чіпки”, з якого потім постав роман ”Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Цю назву придумав Іван, він же й дописав кілька розділів. Твір вийшов у співавторстві братів під псевдонімами «Мирний» і «Білик». Іван згодом покинув літературу. Казав, що вона – лиш для домашнього вжитку. Став високим чиновником у Петербурзі. З усіх сил тягнув до себе Панаса, а той не захотів, жив собі в Полтаві.

Мирний дбав, щоб мова його творів була така, як люди говорять. Але тепер люди звикли до спрощеного говору. У 1871 році він був переведений до Полтавського скарбництва бухгалтером.

1872 рік є роком народження Панаса Мирного як письменника. Цього року львівський журнал «Правда» опублікував його вірш «Україні» з підписом «Опанас Мирний» та анонімно оповідання «Лихий попутав». Це рік творчого подвигу, рік творчого горіння. Мирний перекладає «Слово о полку Ігоревім», пише нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» і повість «Чіпка». Як громадський діяч, Панас Мирний був запрошений у 1874 році в Київ на ІІІ археологічний з’їзд, багато питань якого було присвячено народній творчості, українській культурі. На цьому з’їзді він особисто познайомився з багатьма культурно-громадськими діячами України, зокрема, лінгвістом Павлом Житецьким, композитором Миколою Лисенком, поетом, драматургом і прозаїком Михайлом Житецьким та ін.

У 1879 році Панаса Яковича переведено на роботу у казенну палату, а на початку 1886 року він приступив до обов’язків керівника відділу, піднявся на найвищий щабель своєї кар’єри, на якому перебував 34 роки.

У квітні 1880 року побачив світ у Женеві за сприяння М. Драгоманова роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», через два роки письменник закінчив основну редакцію роману «Повія». Кілька років тому письменник Василь Шкляр видав ”Повію” Панаса Мирного, скоротивши малозрозумілі слова. І роман став уп’ятеро тоншим за оригінал…

За 1883—1885 роки були написані «Казка про Правду і Кривду», оповідання «Лови», «Морозенко», п’єси «У черницях», «Перемудрив», здійснив остаточну редакцію драми «Лимерівна». У наступні роки було написано драму «Згуба», завершено повість «Лихо давнє й сьогочасне», новелу «Серед степів», здійснено переклад «Короля Ліра», «Думи про Ганавату». Оскільки за часів Панаса Мирного українську мову було заборонено, то його твори під псевдонімом виходили тільки за кордоном.

Літературознавець: «Перед сходом сонця правди й волі»

Не муза мій сон доглядала,

А плач не давав мені спать!

Панас Мирний

У Першу світову жандармів підняли на пошуки такого собі Панаса Мирного, що друкувався в австрійській Галичині. Тоді якраз полювали на ”шпійонів-австріяків”. За агентурними даними, той таємно жив під прізвищем «Рудченко» в Полтавській губернії. Між тим Афанасій Рудченко жив і працював цілком легально, за бездоганну службу отримав від царя Миколи ІІ золоту табакерку. На своє 66-ліття, П. Я. Рудченко одержав багато привітань. Його вшановували як талановитого і сумлінного, високого за рангом чиновника. А курйоз виник тому, що жандарми не читали української літератури. Освічена ж публіка знала, хто пише під псевдонімом «Мирний».

Цікава історія привселюдного розкриття таємниці про те, хто ховався за псевдонімом «Панас Мирний» і був знаменитим українським письменником (сам Панас Якович вважав це неважливим, головне, як його твори прислужаться українському народові).

У 1890 році Полтаву відвідала театральна трупа Садовського. Захоплений грою Марії Заньковецької, Панас Мирний підніс їй рукопис своєї драми «Лимерівна» з присвятою. Подаровану п’єсу Марія Костянтинівна зуміла провести за сприяння свого родича Катеринича через театральну цензуру, а в жовтні 1891 року запросила Панаса Яковича на прем’єру до Курська. Письменник через службу не зміг поїхати, але у квітні 1892 року він таки побачив свій твір на сцені, вже в Полтаві. Лимерівну грала Заньковецька. Вистава пройшла з великим успіхом. Зворушений митець, слухаючи овації, забув про свій припис не розкривати псевдоніма і під вигуки публіки: «Автора! Автора!» — піднявся на сцену. Перед здивованими очима полтавців стояв багатьом відомий полисілий, худий, «засмоктаний бомагами», трохи зніяковілий і розчулений колезький радник

П. Рудченко. Заньковецька надягла на нього вінка (за книгою В. Черкаського «Панас Мирний. Біографія».— К., 1973). На одній із літературних субот сорокарічний Панас познайомився з учителькою музики Полтавського інституту шляхетних дівчат Олександрою Шейдеман. Її обізнаність у літературі, музиці разом із молодістю й гарними блакитними очима глибоко вразили його серце. Знаючи, що в Олександри є наречений, він усе-таки наважився добиватися її руки і серця. І переміг! У листі до Панаса Мирного Олександра Михайлівна так пояснила своє почуття до нього: «Твоє добре серце в поєднанні з глибиною твого геніального розуму справляє на мене приголомшуюче враження… і невже мені, грішниці, випало таке щастя і честь бути твоєю дружиною…»

У Рудченків було четверо синів, яким батько заповідав стати гідними українцями.

Панас Мирний дуже захоплювався музикою, народною піснею. Тяжкі випробування випадають на долю письменника в останнє десятиріччя його життя. Не стало багатьох добрих знайомих, яких знав упродовж тривалого часу і з якими працював на ниві рідної культури. Смерть багатьох письменників, театральних діячів, журналістів болісно відгукувалася в його серці. Порушувала душевну рівновагу нервова хвороба дружини. Та найдужче вразила Панаса Мирного загибель у вересні 1915 року на війні старшого сина Віктора. Біль від втрати посилювався хвилюванням і за долю середнього сина Михайла, також мобілізованого до діючої армії. А в громадянській війні, яка охопила країну після жовтня 1917 року, загинув на початку 1919 року молодший син Леонід.

Митця не стало 1920 року. У Полтаві створений літературно-меморіальний музей Панаса Мирного. Твори письменника багато разів перевидавалися, перекладені багатьма мовами світу.

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок

Проблемне запитання до учнів:

— Біографія Панаса Мирного дуже індивідуальна, неповторна чи, може, є в ній те, що можна наслідувати? Чи випадково молодий чиновник Панас Рудченко вибрав собі псевдонім — Мирний?

Напишіть есе про особистість письменника «Зовсім не мирний Мирний…» або складіть його психологічний портрет.

VІ. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Займи позицію»

— Ознайомившись із життєписом Панаса Мирного, я зрозумів (зрозуміла), якщо пізнаєш самого себе – тоді пізнаєш весь світ.