Урок. Тема: Віра в силу надії та справжнього кохання в повісті-казці “Пурпурові вітрила”. Чудо перемоги романтичної мрії над законами буденного світу.

Тема:  Віра в силу надії  та справжнього кохання в повісті-казці  “Пурпурові вітрила”. Чудо перемоги романтичної мрії над законами буденного світу.

Мета уроку: досліджуючи текст повісті, формувати основні навички аналізу літературного твору, вміння висловлювати свою думку, визначати проблематику художнього твору, переконливо доводити свою точку зору; розвивати логіку суджень; виховувати моральні якості учнів.

Обладнання : проектор, ноутбук, презентація, відео кліпи, моделі корабликів, роздатковий матеріал

Тип уроку: урок дослідження й аналізу літературного твору.

                       “Треба прагнути бути людиною,                                    

                       незважаючи на всю жорстокість                            

                       навколишнього   світу,  і це можливо”                                    

                                                          О.Генрі              

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

На попередніх уроках ми познайомилися зі змістом повісті О. Гріна «Пурпурові вітрила». Сьогодні, аналізуючи зміст твору, ми спробуємо глибше його зрозуміти і визначити ті проблеми, які автор  намагається донести до нас, як читачів.

      Але перед початком роботи давайте переглянемо відео кліп, який допоможе нам пригадати ключові моменти повісті і, сподіваюсь, налаштує нас на продуктивну роботу. https://www.youtube.com/watch?v=1tyV5lLp15I

Відео 1.

• Епіграфом до нашого уроку є вислів американського письменника О. Генрі. На вашу думку, як слова О Генрі співвідносяться з повістю О. Гріна «Пурпурові вітрила»
• Що таке символ?
• Що, на вашу, думку символізують пурпурові вітрила в повісті?
• Робота в парах. Скласти «гроно»  символів пурпурових  вітрил

•                 А якою була перша назва твору? («Червоні вітрила»). Чому автор змінив її?

ІІІ. Ідейний аналіз твору.

Слово учителя. “Пурпурові вітрила” стали символом романтики, символом мрії. У нашому прагматичному світі важко зберегти віру в чудо, романтику у стосунках, бажання дарувати казку. Важко вберегти свою душу від         черствості. Сьогодні ми з вами будемо шукати відповідь на одне дуже складне і водночас, просте запитання – чи потрібна людям романтика.

1. Чому мешканці містечка вороже ставляться до Ассоль та її батька?

Зачитується епізод  

Одної такої днини дванадцятирічний син Меннерса Хін, угледівши, що батьків човен б’ється під містками об палі, ламаючи борти, пішов і сказав про це батькові. Шторм розпочався недавно; Меннерс забув вивести човна на пісок. Він негайно попрямував до води, де побачив на кінці молу Лонґрена, який стояв спиною до нього й курив. На березі, окрім їх двох, нікого більше не було. Меннерс пройшов містками до середини, спустився в шалено нуртуючу воду і відв’язав шкот; стоячи у човні, він почав пробиратися до берега, хапаючись руками за палі. Весел він не взяв, й тієї миті, коли, похитнувшись, пропустив ухопитися за чергову палю, дужий удар вітру жбурнув ніс човна від містків у бік океану. Тепер, навіть усією довжиною тіла, Меннерс не міг би сягнути найближчої палі. Вітер і хвилі, розгойдуючи, несли човна у згубний простір. Усвідомивши становище, Меннерс хотів кинутися у воду, аби пливти до берега, та рішення його запізнилося, позаяк човен крутився вже неподалік від кінця молу, де значна глибина води і лють валів обіцяли певну смерть. Поміж Лонґреном і Меннерсом, якого тягло у штормову далину, було не більше десяти сажнів іще рятівної віддалі, тому що на містку під рукою в Лонґрена висів згорток линви із вплетеним у один із її кінців тягарем. Линва ця висіла на випадок причалу за бурхливої погоди і кидалася з містків.

   — Лонґрене! — заволав переляканий до смерти Меннерс. — Чому ж ти стоїш, як той стовп? Бачиш, несе мене. Кинь причал!

   Лонґрен мовчав, спокійно дивлячись на Меннерса, який метушився у човні, хіба що люлька його закурілася дужче, й він, повагавшись, вийняв її з рота, щоб краще бачити, що відбувається.

   — Лонґрене! — скімлив Меннерс. — Ти ж чуєш мене, я пропадаю, порятуй!

   Та Лонґрен не сказав йому жодного слова; здавалося, він не чує відчайдушного волання. Поки не віднесло човна так далеко, що насилу долинали слова-зойки Меннерса, він навіть з ноги не переступив. Меннерс ридав од жаху, заклинав матроса бігти до рибалок, погукати поміч; обіцяв гроші, погрожував і сипав прокльонами, та Лонґрен хіба підійшов ближче до самісінького краю молу, щоб не відразу згубити з очей метання і стрибки човна.

   — Лонґрене, — долинуло до нього глухо, наче з даху тому, хто сидить усередині будинку, — порятуй!

   Тоді, набравши повітря і глибоко вдихнувши, щоб не згубилося у вітрі жодне слово, Лонґрен гукнув:

   — Вона так само просила тебе! Думай про це, поки ще живий, Меннерсе, й не забудь!

   Тоді крики ущухли, і Лонґрен подався додому. Ассоль, прокинувшись, угледіла, що батько сидить перед згасаючим каганцем у глибокій задумі. Почувши голос дівчинки, яка гукала його, він підійшов до неї, міцно поцілував і вкрив зсунутою ковдрою.

   — Спи, любонько, — сказав він, — до ранку ще далеко.

   — Що ти робиш?

   — Чорну іграшку я зробив, Ассоль, спи!

  Другого дня тільки й балачок було в мешканців Каперни, як про Меннерса, котрий пропав, а шостого дня привезли його самого, вмирущого й лютого. Його розповідь хутко облетіла довколишні села. До вечора носило Меннерса; потовчений струсами об борти і дно човна упродовж страшної боротьби із шалом хвиль, які знай загрожували викинути в море ошалілого крамаря, він був підібраний пароплавом «Лукреція», який ішов до Кассета. Застуда і потрясіння жаху доконали дні Меннерса. Він прожив трохи менше сорока восьми годин, накликаючи на Лонґрена всі лиха, які можливі на землі та в уяві. Розповідь Меннерса, як матрос наглядав за його загибеллю, відмовившись прийти на поміч, тим паче красномовна, що вмирущий насилу дихав і стогнав, приголомшила мешканців Каперни. Не кажучи вже про те, що мало хто з них здатен був пам’ятати тяжчу образу, ніж ту, що її зазнав Лонґрен, і тужити так сильно, як тужив він до кінця життя за Мері, — їм було відразливо, незрозуміло, вражало їх те, що Лонґрен мовчав. Мовчки, до своїх останніх слів, які він послав навздогін Меннерсові, Лонґрен стояв: стояв непорушно, суворо і тихо, немов суддя, виявивши глибоку зневагу до Меннерса, — більше, ніж ненависть, було в його мовчанні, й усі це відчували. Якби він кричав, висловлював жестами або ж метушливістю зловтіху, чи ще чим-небудь свій тріумф, бачачи відчай Меннерса, то рибалки зрозуміли б його, та він учинив інакше, ніж чинили вони, — вчинив значно незрозуміло і цим поставив себе вище від інших — одне слово, зробив те, чого не прощають.

2. Вправа «Акваріум»

Мене бентежить одна думка: на скільки вірно вчинив Лонгрен, не надавши допомоги Меннерсу. Яку  оцінку вчинку Матроса ви б дали?

Учні в «акваріумі» обговорюють поставлену проблему і виносять свій вердикт; учні класу висловлюють свої думки по поставленій проблемі.

• Слово учителя. Погодьтеся: Непросто оцінити вчинок Лонгрена. Він вчинив так, як вчинив. Але як же бути з однією із заповідей Божих «Прощайте ворогам вашим, як Я прощаю вам?»  Мені щойно пригадався вірш російського поета Юрія Левитанського

Каждый выбирает по себе:

Женщину, религию, дорогу.

Дьяволу служить или пророку —

Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает для себя:

Слово для любви и для молитвы.

Шпагу для дуэли, меч для битвы

Каждый выбирает для себя.

Каждый выбирает по себе.

Щит и латы, посох и заплаты,

Меру окончательной расплаты

Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает для себя…

И мы тоже выбираем — как умеем.

Ни к кому претензий не имеем.

Каждый выбирает для себя!

• Слово вчителя. Кожного дня ми робимо вибір. Потрібно лише пам’ятати, що це наш вибір і відповідати за цей вибір теж нам.

3. Але все ж таки, якщо автор ввів цей епізот в повість, то що він хотів цим підкреслити, адже в художньому творі зайвого нічого не буває.
4. Діти, а що ще ви можете розповісти про мешканців Каперни?  Що це за люди?Давайте пригадаємо, що про них говорить Егль, мандрівний збирач фольклору?

 “ Ассоль, слухай мене уважно. Я був у тому селі, звідки ти, напевне, йдеш; одне слово, в Каперні. Я полюбляю казки й пісні, й просидів я в селі ту цілісіньку днину, намагаючись почути що-небудь таке, чого не чув ніхто. Та у вас не розповідають казок. У вас не співають пісень. А як розповідають і співають, то, знаєш, ці оповідки про хитрих дядьків і вояків, з вічним звеличенням шахрайства, ці брудні, мов немиті ноги, грубі, мов бурчання в череві, коротенькі співанки на чотири рядки з жахливим мотивом…” – як ці слова Егля характаризують духовний світ       мешканців містечка. Чому люди, які не розповідають казок, не здатні любити?

5. А як сам Лонгрен пояснює вороже ставлення мешканців Каперни до них     — Скажи, чому нас не люблять?

   — Ой, Ассоль, — казав Лонґрен, — хіба ж вони вміють любити? Треба вміти любить, а от цього вони й не можуть.

   — Як це — вміти?

   — А ось так!

   Він брав дівчинку на руки й міцно цілував сумні очі, які мружилися від ніжної втіхи.

6. То ж що це за люди – мешканці Каперни? Які прояви людського життя вони символізують?
7. Робота біля дошки: «Обери позицію» Учні з перекислених характеристик обирають потрібну і коментують свій вибір.

Мешканці Каперни              Асоль, Грей, Лонгрен

        Жорстокість                          Любов                                                           

       грубість                                  романтизм                                                                  

       бездуховність                         віра                                                         

сірість                                      диво                                                                      

буденність                              чистота                                                              

корисливість                          сердечність                                                          

бруд                                         честь                                                                        

лицемірство                            вірність                                                             

ницість.

8. Прокоментуйте слова Грея, з якими він звертається до свого екіпажу: “…Я зрозумів одну немудру істину. Вона в тому, щоб робити так звані чудеса своїми руками.” Чи поділяєте ви його думку?

   — Ви бачите, як тісно сплітаються тут доля, воля і властивість характерів; я приходжу до тієї, котра чекає й може чекати лише мене, а я не хочу нікого іншого, крім неї, може, якраз тому, що завдяки їй я зрозумів одну немудру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне — отримати дорогесенький п’ятак, то легко дати цей п’ятак, але коли душа таїть зернину полум’яної рослини — дива, зроби їй це диво, якщо ти у змозі.

   Нова душа буде в нього й нова в тебе. Коли начальник в’язниці сам випустить в’язня, коли мільйонер подарує письмаку віллу, опереткову співачку і сейф, а жокей бодай раз притримає коняку заради іншого коня, якому не щастить, — тоді всі зрозуміють, як це приємно, як це невимовно чудесно. Та є не менші дива: усмішка, веселощі, прощення і… вчасно сказане, потрібне слово. Володіти цим — значить володіти всім. Що ж до мене, то наш початок — мій і Ассоль — залишиться нам назавжди в ясно-червоному відблиску вітрил, створених глибиною серця, котре знає, що таке любов.

9. То ж таке щастя, на думку автора повісті «пурпурові вітрила? Які його складові?           

Давайте спробуємо визначити це за допомогою уже відомої нам методики  «Гронування»

Досягнення поставленої мети.

Складовими людського щастя є      Справжнє кохання, дружба, честь

Творити диво своїми руками.

Та людина, яка приносить щастя іншим, сама щас                      

                                                       лива.

VI. Підсумкова бесіда.

- Які герої протиставленні бездуховному світові? (Ассоль, Грей, Лонгрен).

- Які моральні цінності перемагають у творі? (Добро, кохання, праця, чесність, щирість, краса).

- Який момент є кульмінаційним у зіткненні добра і зла? (Поява яхти «Секрет» з пурпуровими вітрилами).

   - Хто здійснив це диво? ( Грей).

- У чому полягає диво, пов’язане із внутрішнім світом героїв? Що зберегли вони в собі? (Вони зуміли зберегти свою душу, прагнення до добра, світлі почуття всупереч жорстокій дійсності. Герої пронесли свою мрію крізь морок і зло і піднеслися над буденністю на крилах своєї надії та кохання).

- Які ж проблеми О Грін порушує в своїй повісті «Пурпурові вітрила»

• У творі порушуються проблеми кохання, доброти, відданості, вірності, заздрості, лицемірства
• Зіткнення мрії з брутальною дійсністю

Слово вчителя. (слайд №)

  Дитячі мрії…Банальні і небанальні, серйозні і несерйозні, реальні і нереальні, досяжні і недосяжні. Але це дуже добре, коли у маленької людини є мрія, до якої вона йде. Бо це значить, що вона живе повноцінним життям, приймає рішення, будує свої плани. Бажаю, щоб  мрії всі  збувалися, щоб корабель вашої мрії допоміг вам піднятися через терни до зірок, щоб ваші мрії обов’язково стали прекрасною реальністю.

Перед вами на партах стоять маленькі кораблики з пурпуровими вітрилами, як символи ваших мрій. Я пропоную вам зараз написати ваші найзаповітніші мрії на аркушах паперу.

А щоб краще думалось подивимось ще один відео кліп.

https://www.youtube.com/watch?v=opY10zkbI4Y

Відео 2.

Скажіть, будь ласка, як потерпілі, що потрапили на безлюдний острів передавали звістку про себе на велику землю? Так, за допомогою пляшки. Я пропоною, щоб ви передали таку звістку, але самим собі, якими ви станете через 14 років. А цими звісткама будуть щойно написані ваші мрії. А коли ви зустрінетеся через десять років після закінчення школи, ви відкриєте пляшку, згадаєте наш сьогоднішній урок, і про що ви мріяли 14 років назад.

VII. Домашнє завдання.

Підготувати розповіді про життя Ассоль та Грея до їхньої зустрічі (дитинство, юність)