23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

Урок "Творчість Василя Симоненка"

Про матеріал

Тема. Творчість В.Симоненка.

Мета: учні мають усвідомити значущість громадянської лірики Василя Симоненка, розкрити її проблематику та естетичну вартість, належно поцінувати; замислитися над сенсом життя, власним вибором духовних цінностей та пріоритетів; формувати в свідомості учнів патріотичні почуття, високу моральність і естетичну культуру, виховувати сильну і творчу особистість, любов до Батьківщини; сприяти виробленню в учнів навичок виразного читання, ідейно-духовного аналізу поезій, розвивати культуру усного мовлення; виховувати бажання дізнатися більше про Україну.
Обладнання: фотопортрет В. Симоненка, виставка творів поета, фотодокументи про життєвий шлях, ілюстрації до творів, вислів Олеся Гончара (під портретом В. Симоненка) "Для пісні своєї, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він — за прикладом наших кращих поетів — відплатив їй синівською вірністю, чистим горінням душі".
Завдання уроку: співпрацювати в групі, берегти навчальний час, вчитись бачити найголовніше, найсуттєвіше у вивченому матеріалі.
Перегляд файлу

Урок №

Дата                                                                                                                               Клас

Тема. Творчість В.Симоненка.

Мета: учні мають усвідомити значущість громадянської лірики Василя Симоненка, розкрити її проблематику та естетичну вартість, належно поцінувати; замислитися над сенсом життя, власним вибором духовних цінностей та пріоритетів; формувати в свідомості учнів патріотичні почуття, високу моральність і естетичну культуру, виховувати сильну і творчу особистість, любов до Батьківщини; сприяти виробленню в учнів навичок виразного читання, ідейно-духовного аналізу поезій, розвивати культуру усного мовлення; виховувати бажання дізнатися більше про Україну.
Обладнання: фотопортрет В. Симоненка, виставка творів поета, фотодокументи про життєвий шлях, ілюстрації до творів, вислів Олеся Гончара (під портретом В. Симоненка) "Для пісні своєї, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він — за прикладом наших кращих поетів — відплатив їй синівською вірністю, чистим горінням душі".
Завдання уроку: співпрацювати в групі, берегти навчальний час, вчитись бачити найголовніше, найсуттєвіше у вивченому матеріалі.
                                                                  Перебіг  уроку
І. Оргмомент

ІІ.Повідомлення теми і мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності учнів
На попередньому уроці ми розпочали мандрівку у звитяжний світ поезій В. Симоненка, з'ясували визначальні мотиви його лірики, відчули її громадянську пристрасність, ідейну гостроту.
Сьогодні продовжимо розмову про літературний доробок нашого славетного земляка, аби відкрити для себе інші важливі грані його творчості, повніше з'ясувати ідейно-естетичні особливості мистецького спадку поета.
Доторкнемося до Симоненкового слова, з яким він звертався до рідної землі, зізнавався в любові українському народові і запевняв увесь світ, що "Можна все на світі вибирати..., вибрати не можна тільки Батьківщину".
IIІ. Актуалізація опорних знань учнів
1. Рольова гра.
Поет В. Симоненко завітав на зустріч з журналістами, які цікавляться його творчістю, аби розповісти про деякі важливі віхи життя і а про поезії, які він присвятив Україні.
Поет-учень (розповідає про себе). Я народився 8 січня 1935 року на Полтавщині у невеличкому селі Біївці. Дитинство моє припало на воєнні та повоєнні роки. Жив я без батька, мама день і ніч працювала, аби заробити на шматок хліба, а мене виховували бабуся і дідусь, яких я дуже любив. Вони були справжніми друзями.
...Блискавично промайнуло дитинство, і я вже студент Київського університету. І в університеті, і пізніше, коли працював журналістом у газетах на Черкащині, писав вірші
Журналіст-учень часопису "Дивослово". Вибачте, Василю Андрійовичу, Ви ось згадуєте, що писали вірші вже студентом і пізніше. Але чому Ви їх не поспішали друкувати?
Поет. Так, не поспішав, бо були ці твори щирими і правдивими, йшлося в них не про любов до партії і вождя, а про простих людей... У моїх Біївцях жило багато таких людей, яким можна було присвячувати цілі романи; дід, який працював усе своє життя, баба Онися, яка мала трьох синів, — і всі полягли на фронті, дядько, який з голоду взяв щось на колгоспному полі і його судили, бо діяв "закон п'яти колосків".
Журналіст-учень газети "Літературна Україна". Учителі школи села Біївці, де Ви навчалися, згадували, що Ви у класі виділялися серед учнів, по-перше, розумом, по-друге, тим, що дуже бідно були одягнені. А як жилося Вам у Києві, коли Ви навчалися в університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики?
Поет-учень. Складні то були часи, повоєнні. Жилося нам нелегко. Ми — діти війни, і переважна більшість із нас були сиротами: у того — батька нема, у того — матері. Одягалися дуже бідно. Але хай мені пробачать сьогоднішні студенти, на те якнайменше звертали уваги. Мріяли... писали, були правдолюбами, безкомпромісними до лицемірів і до убогих духом підлабузників.
Журналіст газети "Голос України". Василю Андрійовичу, Ви працювали журналістом на Черкащині. А в яких газетах?
Поет-учень. У 1957 році я закінчив університетську науку, працював у редакціях газет "Молодь Черкащини". "Черкаська правда", власним кореспондентом "Робітничої газети".
Журналіст газети "Нова доба". Критики і дослідники Вашої творчості стверджують, що лірик Василь Симоненко любив рідну землю, країну безталанну, невмирущу українську пісню, мову народну, що серце його не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження, навіть імені Батьківщини-матері, що любов Ваша від землі, яка напоїла Вас своїми соками, дала силу і голос сердечний і ніжний, сповнила Ваше серце почуттям патріота і великого поборника рідної культури.
Тематика Вашої творчості різноманітна. Та що із Вашого доробку Ви побажали б прочитати молодим читачам газети "Нова доба", щоб і вони пройнялися ніжною любов'ю до держави, в якій живуть, щоб так, як Ви, любили мову, українську пісню, були гідними громадянами України і вірили у її щасливе майбутнє?
Поет-учень. Дякую за те, що Ви цікавитесь моїми творами про Україну, бо вони справді навчать Вас любити землю, де Ви народилися і зросли.

Слово синівської любові звучить у таких творах: "Задивлюся у твої зіниці" ("Україні"), "Світ який —- мереживо казкове", "Стільки в тебе очей", "Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок", "Земле рідна! Мозок мій світліє", "Лебеді материнства".
Я підготував міні-збірочки, куди увійшли ці вірші, і хочу подарувати вам згадку.
(Дарує журналістам і всім присутнім міні-збірочки.)
Журналіст газети "Літературна Україна". Ми дякуємо за цікаву розповідь, думаємо, що Ваш життєвий подвиг буде горіти високим чистим світлом у небі українського письменства.
III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Сам поет В. Симоненко відокремив твори, в яких звучить безмежна любов до України. Ми з вами познайомимося ближче з цими поезіями, працюючи з його міні-збірниками.
Робота в групах.

Кожна група ознайомиться з усіма там вміщеними творами і вибере для аналізу один вірш, який найбільше сподобався.
(Учні працюють у групах, готуються до відповіді -обговорення.)

Відповідають учні І групи
Один із них читає напам'ять вірш "Задивлюсь у твої зіниці" ("Україні").
Учень. Задушевна розмова сина з матір'ю — це основна тема поезії. Звучить щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру, вона жива, найдорожча мати. їй адресує поет усю любов, стурбованість, відданість і ласку.
Учень. Діалог з Вітчизною іноді змінюється на гостру розмову з людьми ницими й нікчемними. З ними й триває непримиренна боротьба Вітчизни-матері "За твоє життя, твої права".

Вірш переконливо доводить, що на високі теми публіцистичного стилю можна вести принциповий і безкомпромісний діалог.

Учитель. Погоджуюсь. А ради чого чи ради кого поет узявся за перо і "діє"? Як він про це висловився у поезії "Задивлюсь у твої зіниці"?
Учень.
"Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю..."
Ніхто не може, не має права йому заважати в тій задушевній бесіді:
"Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю".
У цих словах ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання так поспілкуватися, щоб розмова була щирішою і повнішою.
Учитель. Дякую. Хочу тільки додати, що якраз ця строфа була вилучена з найповнішої збірки, бо критики вбачали шкідництво поета.
Учитель. Запрошуються до розмови учні другої групи.
(Виразне читання напам'ять вірша "Світякий — мереживо казкове.)
Учень. Поет розповідає, як він сердечно і ніжно любить Україну, його чутливе серце не могло бути байдужим до будь-якого приниження імені Батьківщини-матері.
Ось чому деякі строфи вулканно клекотять словом схвильованим, сповненим болю і жагучої любові.
Учитель. До слова запрошуються учні третьої групи.
Учень. Серед усіх поезій, вміщених у міні-збірці, нам припала до душі "Стільки в тебе очей". (Виразно читає вірш.) Відкритий, чесний діалог В. Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його творчого життя. Він не шукав ні стежки, ні броду, бо Україна у кожній клітинці його тіла, і він готовий упасти на трагічний і вічний шлях свого народу зорею.

Учитель. "Упаду я зорею". Що означає цей вислів? Упасти зорею для чого?
Учень. На мою думку, упасти зорею, щоб освітити дорогу, вказати, яким шляхом слід іти, бо цей шлях, як і народ український — вічні.
Учитель. Як автор у цій поезії оцінив свою працю для народу? Хто був його духовним учителем?
Учень. Поет сказав, що доробок його невеликий, але це не біда, бо є щось і від Великого Тараса, і від Сковороди, а вони є просвітителями, пророками народу.
Учитель надає слово учням четвертої групи.
Учень. Я думаю, що вірш "Лебеді материнства" ? — заповіт для нас усіх. (Читання поезії напам'ять.) Він є найпопулярнішим серед читацького загалу, здобув глибоку шану і любов у народу. Присвячується матері, вічно заклопотаній, завжди у турботах про своїх дітей, яким дитинство під її крилом здається чарівним видінням. Умовно вірш можна поділити на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку і турботу про малого сина, коли він ще в колисці.
Учень. Мати застерігає сина, що життя складне; нові клопоти обсядуть людину, але за сином завше "будуть мандрувати очі материнські і білява хата". І, як заповіт, ми повторюємо слова:
"Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину".
Цей вірш покладено на музику.
(Звучить грамзапис "Синові" у виконанні Черкаського народного хору.)
Учитель. Запрошуються до участі в розмові учні п'ятої групи, які обрали вірш "Є тисяч доріг, мільйон вузьких стежинок".

(Читання вірша.)

Учень. У цьому творі автор, на мою думку, бідкається, що йому "малий зажинок судилося почать на ниві нерясній". Але є можливість вибратися, піти в найми до сусідів та за кусень хліба там працювати.
Це означало б зрадити народ, відцуратися від єдинокровного трудового люду, "забудь убоге рідне поле". Та він не може зробити цього, мусить іти босим по рідному полю, бо це його земля.
Учень. Нива, на якій йому треба творити, — його, це його земля, тут він почав "свій зажинок", тут його батьки, кращого урожаю він не жде, бо ніде не буває краще, як на своїй землі, удома. Тисячі, ні, мільйони доріг ведуть до його батьківської ниви. Отже, він не може, не має права зраджувати її.
Учень шостої групи читає вірш "Земле рідна! Мозок мій світліє ".
На мою думку, мотив синівської відданості народові, його тісного зв'язку з рідною землею звучить у багатьох творах, та найяскравіше — у вірші "Земле рідна! Мозок мій світліє".
Поет був патріотом своєї Батьківщини, відчував з нею повнокровну єдність і такий братній союз, якого ніколи й нікому не порвати.
Вірш починається благородним і пошанним звертанням до Вітчизни: "Земле рідна!"
Поет усе віддає своїй землі, бо він живе нею, він вийшов з цієї землі.
Учень. Хочу сказати, що любов поета до Батьківщини, до України була великою і палкою. Він прагнув захистити землю від людей бездушних, нікчемних: "Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокляттям безвість проковтне!"
Учитель. Цими віршами, з якими ми ознайомилися і, думаю, запам'ятали, поет засвідчив і незрадливу любов, і глибоку шану, і найщирішу вдячність і землі, і родині, і народу, і всій Україні.
Так любили Україну не тільки великі люди, які народилися і творили на цій землі, а й ті письменники, які внаслідок історичних подій і суспільних умов опинилися за кордоном. Та все життя несли у серці любов до рідної землі — України.

IV. Підсумок уроку Бесіда з учнями
— Чого навчають вірші В. Симоненка сучасного читача?
— Як пам'ятає Україна свого великого земляка?
Рефлексія
Продовжіть речення.
Знайомлячись з творчістю В. Симоненка, я відчував ...

Щоб бути гідним народом своєї країни...

(Орієнтовна відповідь: ...треба навчитись любити так, як любив поет, навчитись любити один одного, бо тільки любов заквітчує і оновлює землю, бо тільки вона здатна творити життя.)

Я зрозумів, ...

(Орієнтовна відповідь: ...що поет В. Симоненко вчить нас бути чесними, щирими у стосунках з людьми.)

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять вірш "Лебеді материнства".

Написати твір-мініатюру: "Він отримав Безсмертя і перейшов у Вічність»).

 

Урок № 

Дата                                                                                                                                       Клас

Тема. ДМИТРО ПАВЛИЧКО. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЕТА, ПЕРЕКЛАДАЧА. ПІСНЯ «ДВА КОЛЬОРИ», ЩО СТАЛА НАРОДНОЮ

Мета: подати найосновніші відомості про Д. Павличка, охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета; розвивати естетичний смак, відчуття краси форми й змістової глибини поетичного образу; формувати національну свідомість громадянина України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет Д. Павличка, аудіозапис пісні «Два кольори» Д. Павличка та «Пісні про рушник» А. Малишка.

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання
Учні читають напам’ять поезії В. Симоненка та твори-мініатюри.

III. Мотивація навчальної діяльності школярів
Оцінка Д. Павличка літературними критиками
• Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити (Максим Рильський).
• Поет від Бога! Але чимало написав і зайвого. Щось відсіється, а зостанеться золоте зерно (Олесь Гончар).
• Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби (Олесь Гончар).
• Він з перших днів катренів став на ту тверду каменярську дорогу копіткої впертої роботи, без зовнішнього блиску і словесної пишноти, без сухозлотиці дешевих метафор і рим, як стає молодий коваль до горна, певний своєї правоти і правди, з надією, що викуваний плуг прокладе борозну і знайде мужнє слово породить пісню (Андрій Малишко).

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
Біографію видатного українського поета, критика й літературознавця, перекладача та публіциста Дмитра Павличка можна простежити за його творчістю.
Народився поет 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній родині, «коли копати картоплю мати з батьком йшли» — «тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги…
Початкову освіту поет розпочав здобувати в польській школі в Яблуневому, де «за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати…». Вересень 1939 р. приніс зміни — школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші «1939 рік». Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки — писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!). Та попри те все «У дитячому серці жила Україна»!
З осені 1945 р. по літо 1946 р. поет був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.
1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом — відділ поезії журналу «Жовтень» (1957-1959). Уже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету «За Радянську владу» публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки». 1953 р. поет вступає до аспірантури досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій «Любов і ненависть». 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно) прийнято до Спілки письменників.
1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон» (1965) — у співавторстві з В. Денисенком та «Захар Беркут» (1970). З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 р. по 1978 р. редагує журнал «Всесвіт». 1977 р.Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім.Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р.— секретарем правління СПУ.
1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.
Протягом 1990-1994 р.Д. Павличко є депутатом Верховної Ради й певний час послом України в Канаді.
1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р.— орденом князя Ярослава Мудрого V ст.
З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Також Д. Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Тарасові Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.
З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України. На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
2009 р.Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.
У літературному доробку Дмитра Павличка — поетичні збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Правда кличе!» (весь тираж (крім кільканадцяти примірників) було знищено), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), Вибрані твори у двох томах, «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибрані вірші» (1986), «Покаянні псалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008)… Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами « (1984), «Біля мужнього слова» (1988); книги для дітей — «Золоторогий Олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Рідна мова».
Дмитро Павличко є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов). Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа…
Дмитро Павличко — автор відомих пісенних текстів — «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались»… Пісня «Два кольори» (1649) стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори Володимир Губа, Юлій Мейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконують українські співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, квартет «Явір», Василь Зінкевич…
Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому й далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами.

V. Робота над твором Д. Павличка «Два кольори»

1. Слово вчителя
Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна й лагідна, хвилююча й щира, як одвічна любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі й неба, сонця й рясного суцвіття, учить любові до рідного краю, праці, близьких і рідних нам людей та гордості до найсвятішого.

2. Прослуховування аудіозапису пісні

3. Аналіз твору
• Які почуття викликала у вас пісня «Два кольори»?
• 3 якою піснею і якого автора вона співзвучна? («Пісня про рушник» А. Малишка).
Звучить у записі І куплет «Пісні про рушник» на музику П. Майбороди.
• Визначте: жанр твору (ліричний вірш); вид лірики (особиста); провідний мотив (доля людини й материнська любов); віршовий розмір (ямб); тип римування (перехресне).
• Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? (Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні.
Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).
• Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? (Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь. Справді, ця пісня близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філософією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення…
Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя… Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцінніший скарб — «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, и духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).

Висновок
Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею.

VI. Асоціативне мислення
З чим асоціюються у вас червоний і чорний кольори?

Червоний: Кохання, радість, щастя, материнська любов…

Чорний: горе смуток журба печаль…

VII. Творча робота
Написати твір-мініатюру «Червоне — то любов, а чорне — то журба»

VIII. Підбиття підсумків уроку
Нелегкий шлях судився Д. Павличкові. Поет належав до категорії шістдесятників, як і Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч та інші. Саме вони очолювали правозахисний рух 60-70 рр. XX ст. в Україні, саме вони били на сполох нашої національної самосвідомості. Тому й Павличкова мова виросла на глибокому знанні українських літературних традицій, на осягненні безмежних скарбів літературної спадщини, що залишили нам Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Вона допомагає нам зрозуміти основні риси української культури.
Дмитру Павличкові судилося долею нести вогонь свого таланту людям та вдовж червоно-чорної стежини його життя йдуть поруч із ним два довічні супутники нашого буття — Любов і Журба.

IX. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

X. Домашнє завдання
1. Знати основні відомості про Д. Павличка.
2. Вивчити напам’ять «Два кольори».
3. За матеріалом уроку скласти 12 тестових завдань для самоконтролю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок №

Тема: Д. Павличко. Основні відомості про поета, перекладача. Громадянські мотиви лірики(«Коли помер кривавий Торквемада…», «Ти зрікся мови рідної…»)  Пісенна творчість Д. Павличка. Вірш „ Два кольори ”.

Мета уроку: з’ясувати найголовніші відомості про Д. Павличка, охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета; розвивати й удосконалювати навички аналізу ліричного твору, вміння висловлюватися щодо форми і змістової глибини поезії; виховувати національну свідомість громадянина України.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів ( зб. „ Ялівець”), аудіо- запис пісні „ Два кольори”,  демонстраційний матеріал (сорочки різних регіонів), карта України, презентація до уроку.

                                                  Перебіг уроку

І. Організаційний момент

       Бачу, що у вас прекрасний настрій. Я впевнена, що він  буде ще кращим  до кінця уроку. Що ж на уроці  сподіваєтесь дізнатися, навчитися? А чи прагнете стати свідомими українцями? Що, на вашу думку, для цього треба?( Відповідь учнів).

Справді, для цього насамперед потрібно любити рідну мову, Україну,  вчитися любити їх у відомих письменників.                                         

ІІ. Актуалізація опорних знань

             Ми завершили вивчення творчості В. Симоненка і з’ясували, що він належить до письменників – шістдесятників.

Фронтальне опитування

Період, який ми вивчаємо, названо «шістдесятництвом». Як його ще називають?Чому?(Цей період називають «шістдесятництвом» з приводу часового проміжку, а саме 1956-1964 р. р. Інші назви - «хрущовська відлига»(під час керування Хрущова сталося послаблення режиму), «період проти течії»(тому що представники цього періоду були не такими, як усі).

Назвіть представників у галузі поезії, прози.(Поети — Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник.

Прозаїки — Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Г. Тютюнник).

        Назвіть ознаки шістдесятництва у творчості В. Симоненка. (Оспівування унікальності людини всупереч радянському розумінню члена суспільства як уніфікованої знеособленої постаті, гвинтика єдиної системи; оспівування України, засудження радянської бюрократії, кар’єризму, пристосуванства — теми, які розроблялися всупереч настановам соцреалізму.) 

ІІІ. Мотивація  навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

 Шістдесятництво — загальне визначення певного періоду розвитку української літератури. Щоби зрозуміти це явище остаточно, потрібно докладніше познайомитися з особами письменників, які становили групу тих, кого літературознавці зрештою визначили як шістдесятників. На уроці ми продовжимо вивчати шістдесятництво в особах. Настала черга зустрічі з Дмитром Павличком.

( Слайд №1)

  ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Слово вчителя

       Вставай, Україно, вставай,                 

 Виходь на дорогу свободи,     

Де грає широкий Дунай,      

 Де ждуть європейські народи.   

                                   

Ти зрікся мови рідної. Нема                                      

      Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждать тобі дарма-

В твій слід він кине сміх – погорду!

    Ти зрікся мови рідної


Давно написав ці слова український поет Д. Павличко, але як актуально вони звучать і донині. Вони дійсно є гаслом письменників – шістдесятників.

● Звертаю увагу учні на оцінку літературними критиками творчості Д. Павличка (Слайди №2, №3)

         Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити (Максим Рильський).

          Поет від Бога! Але чимало написав і зайвого. Щось відсіється, а зостанеться золоте зерно (Олесь Гончар).

          Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби (Олесь Гончар).

Наші творчі групи підготували цікаві повідомлення про письменника, уважно їх прослухайте, в ході  можете робити записи в зошиті.

  1. Виступи творчих груп

Біографи: ( орієнтовно) (Слайд №4)

 1-й учень.  Народився поет 28 вересня 1929р. в с. Стопчатові на Івано – Франківщині в багатодітній  селянській родині, «коли копати картоплю мати з батьком йшли»- тверда земля Дмитрові була за ліжко , шорсткий киптар за пелюшки»,  Тяжка доля судилася поетові. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги.

            Початкову освіту поет розпочав здобувати у польській школі в Яблуневому. Вересень 1939р. приніс зміни – школа рідною мовою ( Коломийська гімназія, де вивчав німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. З осені 1945р. по літо 1946р. поет був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА. Звільнили неповнолітнього Дмитра разом з іншими тільки через те, що зізнання у своїй причетності до національного повстанського руху від них енкаведисти не дочекалися.

            1948р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом – відділ поезії  журналу „ Жовтень”. Уже 1 січня 1951 року в газеті Львівського університету «За Радянську владу» публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки».1953р. поет вступає до аспірантури, але невдовзі залишає наукову роботу. (Поета виключили з аспірантури за виступ на зборах викладачів з критикою русифікаторської політики влади. Офіційною причиною виключення називали «неуспішність»). Того самого року вийшла його перша збірка поезій «любов і ненависть». У 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було прийнято до Спілки письменників ( заочно).

У 1957-1959 роках він завідував відділом поезії журналу «Жовтень». Тоді ж вийшли друком поетичні збірки «Моя земля»(1955)і «Чорна нитка»(1958).

2-й учень. (Слайд №5)- портфоліо

 1964р.  письменник разом із родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми  «Сон» ( 1965) – у співавторстві з В. Денисенком та „ Захар Беркут” ( 1970). З 1966 р. по 1968р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971р. по 1978р. редагує журнал „ Всесвіт”. У 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка.  Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р.— секретарем правління СПУ.

1989 року Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

Упродовж 1990 р. — 1994 років Павличко — депутат Верховної Ради, та певний час — посол України в Канаді. З жовтня 1995 р, до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці.

1997 року поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р. — орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.

З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.

Географи. Виступ учня (слайд №6)

   Івано – Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3, 89 тис.га ( 0,3% території області. У підпорядкуванні Івано – Франківської міської ради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитині, Крихівці, Хриплин.

      Станом на 1 листопада 2010р. у м. Івано – Франківську та селах, підпорядкованих міськраді, за оцінкою, проживало 240,6 тис. осіб, у тому числі в обласному центрі – 224,2 тис., в сільській місцевості – 16,4 тис. осіб.

     Місто утворилося на місці двох сіл – Заболоття ( 1437) та Княгинина( 1449). Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станіславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста.

            У 1962 році місто відзначило своє 300 – річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори. У місті є такі театри: Івано – Франківський академічний обласний музично – драматичний театр ім. Івана Франка, Івано – Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки. Також діє обласна філармонія. В місті працює значна кількість музеїв: Івано – Франківський краєзнавчий музей, Івано – Франківський обласний художній музей, Музей побуту та етнографії Західного регіону, Літературний музей Прикарпаття та інші. (Слайд №7)

Літературознавці. Виступ учня

             У літературному доробку Дмитра Павличка – поетичні збірки « Любов і ненависть» ( 1953), « Моя земля» ( 1959), « Правда кличе» ( весь тираж  ( крім кільканадцяти примірників) було знищено), « Чорна нитка» ( 1958), « Бистрина» ( 1959), « Днина»( 1960) та інші. Його перу належать такі збірки літературно – критичних статей: « Магістралям слова» ( 1978), « Над глибинами» ( 1984) та інші. Книги для дітей – « Золотий олень» ( 1970), « Дядько Дощ» ( 1971), « Де найкраще місце на землі» ( 1973), « Смерічка» ( 1982), « Плесо» ( 1984).

            Д. Павличко є чудовим майстром перекладу. Він перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов. По – новому зазвучали твори Данте, Ф. Петрарки, Ф. Г. Лорки, Й. Гете, Г. Гейне, Р. М. Рільке, Г. Ібсена.

            Дмитро Павличко автор відомих пісенних текстів – « Впали роси на покоси», « Пісня про Україну», « Долиною туман тече», « Розплелись, розсипались»… Пісня  «Два кольори» стала народною. Твори на слова Д. Павличка виконують українські співаки Д. Гнатюк, А. Мокренко, квартет « Явір», Василь Зінкевич…

             Творчий доробок письменника відомий у близькому й далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами.

Бібліографи (виступ учня)

            Представлення збірки Д. Павличка « Ялівець».

            Вона видана у Києві 2004 р. видавництвом « Веселка». Упорядкування і передмова Романа Лубківського. Книжка представляє поетичну творчість Д. Павличка у тематичній і жанровій різноманітності та повноті.

            У передмові « Сповідь. Молитва. Присяга.» Р. Лубківський розповідає про лірику поета, місце відомих збірок у його творчості. Розкриває особливості поетики, символіку віршів, подає погляд літературних критиків на творчість Д. Павличка.

            Збірка  « Ялівець» містить словничок, а також біографічні відомості про автора.

3. Слово вчителя.  1958 року вийшла друком збірка «Правда кличе!». Після XX з’їзду КПРС, на якому був розвінчаний культ Сталіна, Павличко разом з іншими «шістдесятниками» повірив, що тирани назавжди відійшли в історію, що правда тепер зазвучить на повний голос.

Поет реалізував у ній своє творче завдання — «блискавкою-мислею своє життя я висловлю». Про свої нові підходи до змалювання дійсності кінця 50-х років Павличко чітко повідомив у невеликому вірші, що дав назву книжці:

Не змовкає правди голос,

Що веде нас у житті.

Лжа тікає, наче полоз,

Перед нами із путі.

Щоб за нами на дорогу

Знов не виповзала гидь,

Ми, долаючи знемогу,

Мусимо брехню палить!

На жаль, 18-тисячний наклад збірки було вилучено із продажу і знищено. На IV з’їзді письменників України поета «осадив» сам Тичина, до думки якого прислухалися всі молоді митці.

До збірки «Правда кличе!» увійшов вірш «Коли помер кривавий Торквемада...».

У ньому поет відверто й сміливо сказав правду про сталінську добу, її жорстокість, фарисейство, лицемірство.

Як слушно зауважує літературний критик В. Моренець, «досі сонет Д. Павличка «Коли помер кривавий Торквемада...» лишається неперевершеною й унікальною за своєю соціально-філософською проникливістю алегорією». Поет застерігав своїх співвітчизників: будьте пильні — посіпаки кривавого ката спробують повернути колесо історії назад.

4.Робота в групах

1 група. Виразне читання та аналіз вірша «Коли помер кривавий Торквемада»

Довідка

Томас Торквемада (1420-1498) — жорстокий інквізитор Іспанії, який засудив на спалення понад вісім тисяч «невірних».

Образ всесвітньовідомого ката використав Дмитро Павличко для відтворення інквізитора двадцятого століття, якого за життя гучно славословили та величали «вождем усіх часів і народів». Алегорію цього вірша зрозуміти нескладно: якщо жертви іспанського інквізитора становлять вісім тисяч людей, то новітній інквізитор знищив десятки мільйонів безневинних. Знищувались кращі, достойніші сини та дочки народу. Розплодився могутній чиновницько-бюрократичний клан сподвижників-душепродавців, донощиків, катів-мучителів — усіх тих, хто після смерті диктатора намагався зберегти свою владу й чини. А як це в алегоричній формі зображено у поезії?

 Саме вони, поплічники і холуї кривавого Торквемади, «зодягнуті в лахміття, як старці, підступні пастухи», найбільше побивалися за тим, щоб не схитнулася їхня могутня влада. Подавшись у подорож по всій Іспанії, вони також придивлялись, чи не майне усміх на обличчі єретика, чи не зрадіє він тій смерті?

Вражаюче звучать обидва терцети — сонетне завершення:

Вони самі усім розповідали,

Що інквізитора уже нема.

А люди, слухаючи їх, ридали,

Не усміхались навіть крадькома. 

Напевне, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма.

Тема : розповідь про те, як поплічники і холуї кривавого Торквемади, «зодягнуті в лахміття, як старці, підступні пастухи», найбільше побивалися за тим, щоб не схитнулася їхня могутня влада.

Ідея: Осудження тоталітарної системи

2 група. Виразне читання та аналіз вірша «Ти зрікся мови рідної...»    

        Визначте настрій вірша. (Настрій сумний)

        Тема твору: Гнівне звернення до людей, які зрікаються своєї мови, і зображення кари, яка чекає них у майбутньому.

           Ідея твору: осуд тих людей, які зрікаються найціннішого духовного скарбу — мови.

        ▼ Тропи: епітети (мова рідна, зелена гілка, сліпе каміння, шлях вузький; порівняння («.„ти йтимеш темний, як сльота осіння», «впаде на тебе, наче сніг, журба»; метафора (персоніфікація): земля родити перестане, серця й зірки обернуться в каміння, впаде журба, дух на милицях жадає танцювати.)

        У чому особливості віршування поезії? (Особливості віршування: рима: чергування чоловічої та жіночої рим; римування: перехресне (абаб); віршовий розмір: п'ятистопний ямб. Строфіка: катрен (чотиривірш).)

       ▼ Які поетичні фігури використав поет? (Поетичні фігури: інверсія («Заріс твій шлях...», «Від ласк твоїх закаменіє друг і посивіє рідна мати»); анафора («Ти зрікся мови рідної...»).

       ▼ Яку роль відіграє анафора у творі? (До гнівної інвективи підноситься поет у вірші «Ти зрікся мови рідної...». Він звинувачує подібного перекинчика, і, як селянський син, передрікає йому таку покару, що є найстрашнішою для хлібороба:

      ▼ Чому мотив вірша «Ти зрікся мови рідної...» є й досі актуальним? (Не зникла необхідність захищати рідну мову, боротися за її існування та розвиток.)

       Визначте вид лірики. (Громадянська)

       Знайдіть зразки афористичності мови у поезії. («Від погляду твого серця й зірки Обернуться в сліпе каміння»; Впаде на тебе, наче сніг, журба — Її не понесеш нікому!)

       Визначте роль поетичного обрамлення. (Поетичне обрамлення підсилює звучання головної думки твору.)

5. Слово вчителя. Пісенність поезій Павличка давно привернула увагу композиторів. Ще в кінці 50- х років творчо заприятелювали син Прикарпаття поет Павличко і син полтавського краю композитор Олександр Білаш. Пісня «Впали роси на покоси» назавжди збратала митців. Білаш написав музику до 40 поезій Павличка: «Лелеченьки», «Два кольори»,  «Явір і яворина», «Пісня про Україну», «Пісня про Київ».

Справді народною стала знаменита пісня «Два кольори»

Історія створення пісні «Два кольори»(слайд №8). Олеся Білаш, донька композитора Олександра Білаша, про створення пісні «Два кольори»:

«Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.

— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.

— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.

Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини».

6.Виразне читання вірша «Два кольори» та ідейно- художній аналіз                                       

◘. Зверніть  увагу, що на сорочках  переважають чорний і червоний кольори. Скільки праці й уміння вкладено в ці узори, їх розмаїття на полотні! Українська вишита сорочка та народний одяг є яскравим самобутнім явищем культури. Її берегли як зіницю ока, вважалося, що вона є магічним оберегом, який захищав людину від біди та негараздів.

♫♫ Звучить аудіозапис пісні

Вона бентежить душу і серце. Співзвучна із «Піснею про рушник» А.Малишка.

  • Що ж символізує червона і чорна ниточка у цій пісні?

Складіть «Асоціативний кущ» до кольорів

  Червоний     радість     кохання                                чорний                                                                                                                                                                                                                смуток   горе

материнська любов                                                        журба

щастя                                                                                  печаль

За давніми переказами й легендами чорна гама символізує жіночу тугу, журбу, печаль. Про це пісня «Два кольори» на слова Павличка, музика О.Білаша.

Бесіда.

         Які почуття викликала у вас пісня і вірш?

Тема : розповідь про вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг; «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, її духовні начала.

Ідея:  уславлення  материнської  любові, яка завжди поруч із дитиною,оберігає  її; звернення  до читачів шукати свою життєву дорогу, свою долю, долаючи  труднощі і переживаючи радощі.     

● Визначте:

жанр твору (ліричний вірш);

вид лірики (інтимна);

провідний мотив (доля людини й материнська любов);

 віршовий розмір (ямб);

тип римування (перехресне).

         Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор?

(Людину все життя супроводжують два кольори: червоний – то любов, а чорний – то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати подарувала вишиванку  як оберег, як символ своєї любові. І це була для нього найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати напророчила синові долю, вишила її на полотні.

Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони – символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).

         Чому пісня-вірш «Два кольори» стала народною?

(Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів висловити почуття багатьох людей, що твір став улюбленим для багатьох поколінь. Він близький до фольклорних традицій і символікою барв, і філософією життя. Основний мотив вірша – мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення.

Ліричний герой пройшов через життєві випробування. Зберіг найдорогоцінніший скарб-  «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку – як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» - як початок і кінець людської долі. Її духовні начала Д.Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів: народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).

Люблять і сьогодні в Україні вишиті речі. Влаштовують парад людей, одягнених у вишиванки. Але, на превеликий жаль, є люди, які соромляться української мови, нехтують нею і української вишиванки, вважаючи її мужицькою одяганкою.

7. Д. Павличко про важку дорогу пісні до слухача

Пісню "Два кольори" я написав 29 лютого 1964 року, разом з композитором Олександром Білашем. Нам було нудно на комсомольському зібранні, а переді мною сиділа гарна жінка, у чорній хустці з вишитою на ній червоною трояндою, це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу я написав просто на коліні… Я відчув, що це початок пісні, так само як золотошукач відкриває краплину золота.

Ми втекли із засідання, і в той же день разом з Сашком дописали пісню. Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім, напередодні жовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як він мені розповідав, одна дуже поважна особа сказала - пісню потрібно переробити, тому що вона не є соціалістичною. Але я сказав, що нічого переробляти не буду, і нехай та поважна особа переписує сама. Петро Шелест (саме він був тією поважною особою), дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, що чорт з нею, і нехай Гнатюк співає як є. — Партійно-радянська цензура “Два кольори” охарактеризувала як націоналістичну, як гімн ОУН. Вони у своєму репертуарі мали подібну пісню, ми з Білашем про це не знали. Там були такі слова: “Наш прапор червоно-чорний. Червоний — то добро, а чорний — пекла дно...”.

Через якийсь час мене і Сашка Білаша кадебісти запросили в партійну школу на вечерю. Там почали мене розпинати за те, що написав гімн бандерівцям. А Білаша попередили, що Павличко може його підвести: “Ти з Полтавщини, а Дмитро Васильович з Галичини...”.

Проте Білаш не побоявся сказати: “А хіба на Полтавщині не такі рушники? Не така вишивка? Що ви вишукуєте в тій пісні!? Вона про людське життя. Я її написав і не відцураюся від неї!”

Як сприйняли пісню батьки Д. Павличка:

 Цього не забуду ніколи. Коли приїхав у своє село, і ми ввечері з татом йшли від моєї сестри додому через Стопчатів, через відчинене вікно когось із односельчан почув, як по радіо передавали “Два кольори”. Співав Дмитро Гнатюк. Мій батько вже чув її, і вона справила на нього велике враження. Перше, що сказав мені: “Зупинись! Послухай, дуже цікава нова пісня “Два кольори”. Того вечора татові не зміг сказати, що це я написав слова до неї. Витирав сльози в темноті... Тоді був найщасливішою людиною у світі. Звісно, батько пізніше дізнався усю правду.

Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне й майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби й багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею.

V.        СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1 Літературний диктант

1. Дмитро Павличко народився на … (Івано-Франківщині)

2.Одним із визначним чинників активізації поетів-шістдесятників в українській літературі є («хрущовська відлига»).

3.Перша поетична збірка мала назву … («Любов і ненависть»).

4.Один  із ліричних жанрів, який привертав  особливу увагу Д.Павличка і як  поета, і як  перекладача, є ….   (сонет)                                                    

5.В образі Іспанії часів середньовічної інквізиції постає образ колишнього Радянського  Союзу у  вірші. («Коли помер кривавий Торквемада»)...

6.Ставлення Д. Павличка до рідної мови як  найвищого критерію моральності, 

загальної   відкритості людини відображено у вірші …( «Ти зрікся мови рідної»)

7.  Відомою українською піснею є вірш Д. Павличка ...(«Два кольори»)

8. У вірші Д. Павличка «Два кольори» любов символізує колір   (червоний)

9. Д. Павличко у вірші «Два кольори» для увиразнення філософського змісту використовує  стилістичну фігуру – … (антитезу)

10. Дмитро Павличко в українській поезії вперше використав форму вірша,    якою здобував славу Омар Хайям, це …(рубаї- чотиривірш філософського змісту ааба, Омар Хайям- нар. в Ірані у 12 ст.)

11.Найвідоміші збірки поета…( Любов і ненависть», « Моя земля», « Правда кличе» « Чорна нитка»,« Бистрина», « Днина»)

12.Пісні на слова поета («Дзвенить у зорях небо чисте», «Явір і яворина», «Розплелись, розсипались, розпались»)

2. «Точка зору»

-           Чи справдилися ваші очікування від уроку?

-           Що особливого сподобалося, зачепило струни серця?

-     Які, на ваш погляд, події в творчому життя Д. Павличка можна вважати знаковими?

VI. Підсумки уроку. Рефлексія

  1. Слово вчителя

 Нелегкий шлях судився Д. Павличкові. Поет належав до категорії шістдесятників, як і Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч та інші. Саме вони очолювали правозахисний рух 60-70 pp. XX ст. в Україні, саме вони били на сполох нашої національної самосвідомості. Тому й Павличкова мова виросла на глибокому знанні українських літературних традицій, на осягненні безмежних скарбів літературної спадщини, що залишили нам Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Вона допомагає нам зрозуміти основні риси української культури. Він ніс вогонь свого таланту людям та по червоно – чорній стежині його життя, як два довічні супутники йдуть Любов і Журба.

2.Продовжте речення:

◘ Найбільш мене вразив вірш...

  Вірш «Ти зрікся мови рідної...» став для мене…

◘ Народність пісні «Два кольори» у тому,що…

 VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1. Виразно читати вірші «Ти зрікся мови рідної...», «Коли помер кривавий Торквемада...».
  2. Вивчити напам’ять «Два кольори»
  3. Індивідуальні завдання: підготувати повідомлення «Інтимна лірика Д. Павличка»

 

docx
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
29 червня 2018
Переглядів
566
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку