Вступ. Поети-шістдесятники. В.Симоненко — «витязь» молодої української поезії»

Тема.  «Вступ. Поети-шістдесятники. В.Симоненко — «витязь» молодої української поезії»

Мета:

Ознайомлення з творчістю  "шістдесятництва".

Мати уявлення про розвиток літератури даного періоду.

Уміти користуватися довідковою інформацією.

Характеристика різних літературних угруповань.

 Поглибити знання про видатних особистостей України, познайомити  з творами В.Симоненка.

 Показати, яку роль відіграв він і його творчість в українській літературі, в історії країни, сприяти розвитку художньої уяви.

Допомогти глибше осягнути життєвий і творчий шлях поета.

Виховна – Виховувати вміння з'ясовувати зв'язок світогляду із творчістю. Розвивати художнє творче мислення.

Форма та методи проведення: Виступи з доповідями, бесіда, аналіз творчості поета

Технічні засоби навчання: комп’ютер

Методичне забезпечення: Опорні конспекти, тексти творів

                                                         ПЕРЕБІГ УРОКУ

1   Організаційний момент

1.1 Привітання учнів

1.2 Підготовка до уроку, перевірка наявності учнів

2 Ознайомлення учнів з темою та навчальними цілями.

Творчість  "шістдесятництва". Мати уявлення про розвиток літератури даного періоду.  Уміти користуватися довідковою інформацією. Характеристика різних літературних угруповань. 

В.Симоненко. Показати, яку роль відіграв він і його творчість в українській літературі, в історії країни, сприяти розвитку художньої уяви учнів. Допомогти  глибше осягнути життєвий і творчий шлях поета.

3 Мотивація навчання:

Повинні ознайомитися зі здобутками сучасної української поезії, прози і драматургії; навчитися аналізувати твори з позицій їх художньо-естетичної вартості; написати відгук про твір сучасної української літератури.

Матеріал, поданий на цьому уроці, має проблемний характер, оскільки в літературознавстві немає усталеного погляду на зміст і хронологічні межі поняття «сучасна українська література».

Сучасна українська література — це:

1) українська література ХХ ст.;

2) українська література ІІ половини ХХ ст. — початку ХХІ ст.;

3) українська література кінця ХХ ст. і до сьогодні.

Для збереження наступності розгляду літературного матеріалу його вивчатимемо у хронологічних межах з кінця ХХ — початку ХХІ ст.

4 Формування професійних вмінь і навичок

Учні виступають із підготовленими доповідями за випереджаючим завданням.

Українська література у другій половині ХХ ст. Спроба подолати канони соцреалізму. "Закулісний" розвиток модернізму, опозиційні прояви різних стильових тенденцій.

Явище "шістдесятництва", нью-йоркська група, постшістдесятники, українська "химерна проза". Пошукове розмаїття сучасної літератури. Тенденції постмодернізму.

«Ми ще в материнському лоні – недовірки… Ми – нова порода, прискореним темпом, усього за 70 із гаком років, виведена – без віри, совісті, честі, без серця. Та й, мабуть, без належної для людини кількості сірої речовини у мізках.

Ми – мутанти: навіть гени контужені псевдо інтернаціоналізмом.

Душа здригнеться і в австралі

Де ж те як писанка село?

В майбутнє підуть магістралі,

А України наче й не було (Л.Костенко)

…Нам усім ще довго треба виливати переляк. Хоча – тепер усі сміливі. Чи надовго? А що, коли?.. Не приведи, господи…» (Людмила Таран про Л.Костенко та шістдесятників).

Виділяється нова хвиля  в українській літературі  на початку 60-х років, це явище виникнення Шістдесятництва. Шістдесятництво - подія  культурологічна і соціальна. Вражає його зв'язок із дисидентським рухом. Тематична і формотворча новизна творів, ідейно-стильове розмаїття. 

Яскраві постаті дисидентського руху  60-х років:

Композитори Л. Грабовський, В. Губа, В. Сильвестров; художники А.Горська, І. Марчук, О. Заливаха, Г. Севр ук, Л. Семикiна, В. Зарецький, актори І. Миколайчук, Б. Ступка, Л. Кадирова; режисери Ю. Іллєнко, Л. Танюк, С. Параджанов, К. Муратова, Л. Осика. Познайомтесь з видатним режисером С. Параджанов, (визначіть риси шістдесятництва притаманні його творчість).

1956р. відбувся ХХ з’їзд компартії, на якому було розгвинчено культ особи Сталіна.

Починалася «ера переляку». Хроніка літературно-мистецького процесу 60-80-х років засвідчує строкатість і нерівність розвитку української культури, а водночас і її невід‘ємність від загально людської культурної спільності.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 50/05/61 р. запроваджено Державну премію ім. Т.Г.Шевченка. Нетривале послаблення режимного тиску в першій половині 60-х р. призвело до загального позитивного зрушення в культурному житті України. Частішають декади і тижні української літератури.

60-ті роки - час виникнення нових продуктивних тенденцій в літературному процесі, піднесення загально-художнього, інтелектуально-філософського рівня в мистецтві, час творчого оновлення, третього цвітіння старших майстрів пера, приходу нової хвилі в поезії, прозі критиці.

У чому полягає феномен поезії шістдесятників?

У світовій літературі та літературі українській у цей час відбувається поворот до естетичного критерію творчості як основного. Чергова криза суспільної свідомості породжує нові оригінальні ідіостильові осмислення традиційних глобальних тем: гуманізації життя в усіх аспектах, національної гідності, свідомості, самореалізації людини у праці і творчості, війни і миру, екологічної безпеки людства.

До шістдесятників відносять Ліну Костенко, М. Вінграновського, І. Калинця, В.Стуса, І. Драча, Д. Павличка, В. Симоненка, І. Світличного та ін.

Соціальний пафос поезії, її гуманістичний характер не були новаторськими досягненнями шістдесятників, адже ці риси є наскрізними у світовій поезії. Новаторство полягало в тому, що доля окремої людини розгортається у планетарному масштабі, досягаючи рівня світових драм і шекспірівських трагедій. Пошуки спиралися на традиції й української, і світової культури. Автори при цьому намагалися надати нової сили вічним образам і сюжетам. Прикметною ознакою цієї поезії стає авторська присутність у творах.

Може бути, що мене не буде,

Перебутній час я перебув,

Але будуть світанкові губи

Цілувати землю молоду        М. Вінграновський

«Вони повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір’я у щось повірити. І запалити вірою інших» (Валентин Мороз).

У посмертно надрукованому вірші Володимира Висоцького безжально зірвано маску благопристойних пояснень феномену масового «осліплення» в ці роки, роки навіть не поклоніння сильній особистості, а лицемірного славослів’я або зверхньої терпимості до посередності:

Но мы умели чувствовать опасность

Задолго до начала холодов,

С бесстыдством шлюхи приходила ясность

И души запирали на засов.

И нас хотя расстрелы не косили,

Но жили мы, не поднимая глаз.

Мы тоже дети страшных лет России –

Безвременье вливало водку в нас.

Все частіше читаємо заклики шістдесятників до пересічених громадян – піднімати голову, не схибити зі шляху, вчитися відстоювати власну думку тощо. Але, на жаль, «переробити», «перевиховати» залякану роками людину - надто складна справа.

У творчості Ліни Костенко звучить сила, воля і загроза: «Жити хочеш – в землю дивися. Очей зухвалих не піднімай» (Василіск з поеми «Мандрівками серця»).

6 Закріплення знань учнів.

Не судилося Василю Симоненку довгого життя. Може, лише третину відміряв свого шляху, багато чого не встиг, багато лишилося по той бік трагічної межі…

Щоправда, на той час Василь уже точно знав, що йому лишилося три числиці до смерті. Знав давно, але, будучи людиною мужньою і трохи фаталістичною, не скаржився на долю. Єдине, що пекло йому душу, отруювало останні дні життя, то це - усвідомлення того, що примасковані вбивці, які прирекли його в могилу, залишаються верховодити на білому світі й будуть безкарно синити свої чорні справи.

Смерть двадцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита ядучим туманом загадок, легенд, міщанських пліток.

Ні, в правильності висновків патологоанатомів ніхто не сумнівається, а от що передувало тим висновкам… Не тільки в пору князювання “товариша” Щербицького в Україні , а навіть у роки горбачовської “перебудови” на цю тему було покладено якнайсуворіше табу. А суть ретельно охоронюваного сектору полягає в тому, що Василя Симоненка по-звірячому “обробили”, а точніше – прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах.

Сталося це влітку 1962 року. На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилась дати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє міліціонерів, і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення. Побачивши його посвідчення, міліціонери перевезли його із залізничного вокзалу Черкас до Сміли. Коли він почав голосно протестувати,…з’явився один здоровило, як лещатами скрутив за спину руки, штовхнув донизу на дерев’яний лежак і прив’язав до нього поясами. Коли Симоненко сказав: “Що ж ти робиш, гад?”. Отоді він почав його лупцювати. Він відчув, ніби щось обірвалося усередині…

Про це раніше знати було заборонено. Смерть Василя Симоненка була першою жертвою на шляху відродження тоталітарної системи в Україні.
Після смерті у 1964р. вийшла друга збірка поезій “Земне тяжіння”
У 1965р. вийшла збірка його новел “Вино з троянд”. Через три роки по смерті вийшли “Поезії”, де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 ще не опублікованих творів. А потім – мовчанка, наче й не було Симоненка і його творчості.
Тільки у 1981 вийшла збірка “Лебеді материнства”, а в 1984р. ще одна збірка “Поезії”, яку видали друзі поета. В другій половині 1980-на початку 1990рр. в журналах опубліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезії.

Василь Симоненко належав до поетів шістдесятників.

Підсумок.

Написати творчу роботу: «Чим зацікавила мене творчість шістдесятників?»

Домашнє завдання. Готувати доповіді до творчості В.Симоненка.