Урок у 5 класі: "Історичні праці ХІХ ст."

Урок №___(5 клас)

Тема: Історичні праці ХІХ

Мета: розглянути основні історичні праці ХІХ ст. та історичні умови в яких вони створювались; розвивати навички пошуку матеріалу, аналізу та синтезу нової інформації, хронологічна компетентність; виховувати інтерес до історії своєї країни

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Хронологія

Давайте з’ясуємо хронологічні рамки ХІХ століття (з 1800 по 1900).

А скільки століть роз’єднує нас з цим періодом?(з 1800 року 218 років)

Бачите, ми з кожним уроком стаємо все ближчими до наших днів.

2. Бесіда

Які історичні джерела ви знаєте? (письмові, речові, усні)

А які ми більше розглядаємо останніми уроками? (письмові)

Які конкретно ми вже розглянули? («Повість минулих літ», козацькі літописи)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми розглянемо основні історичні праці ХІХ ст., з’ясуємо звідки ми знаємо про історію цього періоду. А також розглянемо, що трапилось з українськими землями після козацького періоду.

ІV. Вивчення нового матеріалу

В ХІХ ст. Україна опинилась у складі двох імперій.

Робота зі схемою

В Російській імперії українцям довелось постійно доводити, що вони є окремим народом, з окремою культурою, мовою і історією. Тому саме в цей період, було написано багато дослідницьких робіт про минуле українського народу. Про найяскравіші з них учні вашого класу підготували повідомлення.

1. «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського
2. «Історія України-Русі» М. Аркаса

Крім інтересу до історії нашого народу, саме в цей час формується і літературна українська мова.

Першим, хто використав українську мову у своєму творі був І. Котляревський.(Виступ учня).

Але вивів українську мову на світовий рівень все ж таки Т. Г. Шевченко, саме його твори було перекладено на багато інших мов, а його пам’ятники стоять у багатьох країнах світу. (Виступ учня)

Записи в зошити

Разом з учнями з’ясувати, що потрібно записати

В Австрійській імперії українцям теж прийшлось боротися за свої права.

Серед найяскравіших борців можна назвати І. Вагилевича, М. Шашкевича та Я. Головацького, які працювали у 1833-1837 рр. під назвою «Руська трійця». Вони збирали український фольклор, та видали літературний альманах «Русалка дністрова». Хоча їх праця була надрукована, та не дійшла до українського читача і була заарештована.

Не менш значимою фігурою в боротьбі українців був відомий український письменник І. Франко.

(Виступ учня)

Але окрім літературної діяльності І. Франко був помітним політичним діячем того часу. В 1890 році він створив першу українську політичну партію РУРП (Русько-українська радикальна партія).

V. Закріплення отриманих знань

1. В складі яких держав опинились українські землі в ХІХ ст..?

2. Які історичні праці були написані в цей період?

3. Кого з борців за українські інтереси ви сьогодні вивчили? Чим вони прославились?

VI. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення

М. Грушевський

«Історія України-Русі» М. Грушевського

Повторити записи в зошитах

Додатки

Приблизний зміст повідомлень учнів

Дмитро Бантиш-Каменський (1788-1850) народився в Москві. Заслугою його є те, що він визначив періодизацію самої історії України. Д.Бантиш-Каменський підготував і в 1822 р. опублікував у Москві чотиритомну "Історію Малої Росії".

У 1829 р. доопрацьований рукопис автор передав у видавництво і в 1830 р. в трьох частинах вийшло друге видання книги в Москві і в 1843 р. - третє видання. У 1903 р. побачило світ четверте видання цієї пращ, і лише через 90 років, уже в незалежній Українській державі, з'явилося її репринтне видання.

«Історія Малої Росії» охоплює собою період з найдавніших часів до скасування гетьманства в Україні. Перше видання її являє собою ніби чорнову роботу над вивченням історії України. Так, наприклад, стародавньому періоду Русі було присвячено лише кілька сторінок значної за обсягом праці.

Наступні перевидання були дещо поліпшені. Приведено в певну систему використання джерел, з'являється вперше в науковому обіході «Історія Русів», якої в часи першого видання автор не знав. Проте до цього нового джерела, як і до багатьох інших, Бантиш-Каменський залишався некритичним, а тому удар критики по «Історії Русів» неминуче зачіпав також «Історію Малої Росії». В другому виданні «Історії Малої Росії» вміщено дев'ять портретів, п'ять малюнків, двадцять шість зображень фарбами типів українців і українок в старовинному одязі, вміщено план битви під Берестечком, карту України XVII ст. за Бопланом, знімки підписів гетьманів і деяких інших козацьких старшин.

«Історія Малої Росії» Бантиш-Каменського є перш за все історією князів, полководців і церковних ієрархів України та історією зовнішньополітичною. Це переважно оповідання про дії гетьманів, імена яких іноді взяті довільно з різних легендарних версій.

В «Історії Малої Росії» найбільшу цінність становлять додатки історичних джерел і примітки, які в багатьох випадках не втратили свого значення до нашого часу.

Історія України-Русі — популярний нарис історії України митця та громадського діяча Миколи Аркаса.

Мико́ла Микола́йович Арка́с — український культурно-освітній діяч, письменник, композитор, історик. 

Книга складається з передмов, вступу та кількох розділів-періодів, що охоплюють періоди історії від прадавніх часів до початку XX століття, деякі видання містять також лист із правками помилок і коментарі. Кількість періодів різниться, наприклад, у вінніпезькому виданні 1967 р. (редактор З. Кондратюк) їх налічується п'ять:

• Період перший: початковий. (Від первісно-общинного ладу до слов'янських племен, їх побут, громадське та культурне життя.)
• Період другий: самостійно-державний до року 1340. (Початок Київської держави, княжіння руських династій, історія окремих земель, особливо Галицько-Волинського князівства, татарське нашестя, українські землі в другій половині ХІІІ і на початку XIV ст. Побут, громадській устрій та культурне життя України-Русі.)
• Період третій: литовсько-польський (1340—1654). (Правління литовських князів, а потім польських королів, козацтво, Хмельниччина, міжнародні стосунки козацьких гетьманів. Устрій, побут і культура в цей період.)
• Період четвертий: польсько-московський. (Руїна, гетьмани Право- та Лівобережної України, гетьманування Мазепи, занепад гетьманства, знищення козацького устрою, зруйнування Запорізької Січі, Задунайська Січ. Внутрішній устрій і культура.)
• Період п'ятий: російсько-австрійський. (Кріпацтво, війни на Півдні України, реформи в Австро-Угорській, пізніше в Російській імперіях, видатні постаті української культури, Кирило-Мефодіївське Братство, еміграція, революція 1905 року.)

«Енеї́да» — українська поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення новоїукраїнської літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

Вважається, що Іван Котляревський розпочав роботу над Енеїдою у 1794 році будучи 29-річним прапорщиком у війську Російської Імперії, однією з колоній якої була тоді Україна. Ще до появи несанкційованого друкованого видання I—III частин Енеїди, перші три її частини поширювалась серед тогочасної української інтелігенції у рукописних виданнях.

У 1798 році у Санкт-Петербурзі, без відома та згоди самого Котляревського, було вперше надруковано I—III частини Енеїди зусиллями багатого конотопського поміщика Максима Парпури та під редакторством Йосипа Каменецького. 

Друге неповне видання «Енеїди» (також лише I—III частин) побачило світ 1808 року. Його опублікували в типографії Івана Глазунова в Санкт-Петербурзі на основі видання 1798 року. Текст поеми і словник були скопійовані з помилками. Це видання, так само як і перше, вийшло без відома і згоди Котляревського^[2].

1809 року, за фінансової підтримки Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии». 

1821 року Котляревський закінчив написання п'ятої частини «Енеїди», а 1827 року — шостої^[2]. Письменник також склав новий українсько-російський словник до «Енеїди» на 1547 слів на базі першого словника з видання 1798 року.

З біографічних нарисів про Котляревського відомо, що він працював над «Енеїдою» до кінця життя. Незадовго до смерті автор продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який видав його завершений твір у шести частинах у 1842 році.

«Кобза́р» — назва збірки поетичних творів Тараса Григоровича Шевченка. У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка^[1], однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Всього за життя Шевченко створив 235 поетичних творів: віршів, поем та балад, однак слід зазначити, що деякі з віршів Шевченка мають декілька, дуже відмінних один від одного, варіантів і тому кожен з цих варіантів вважається окремим твором.

Всі з 235-ти поетичних творів Шевченка написані українською мовою, окрім двох:^[2] вірша Тризна (Безталанний) та поеми Сліпа.

Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка.

Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко деякі свої повісті почав підписувати «Кобзарь Дармограй».

До першого видання «Кобзаря» ввійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»^[3].

Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга: народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного й національного значення. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року.

Іва́н Я́кович Фра́нко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906)^[1][2].

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст і філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з'явилося понад 220 видань, у тому числі більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею.

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».