Урок "У полоні Музи та Долі"

Літературно-музичне дійство « У полоні Музи і Долі»

 

( Клас прикрашений стіннівками. На дошці напис «Тарас Шевченко- частинка серця кожного українця», у центрі – портрет, уквітчаний вишитим рушником, біля нього квіти. Поруч – книжкова виставка « Володар у царстві духа»)

 

                                    Перебіг заходу

Звучить мелодія на слова Т.Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий»

 

Учень. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

             І голос твій нам душі окриля.

             Встає в новій красі, забувши лихоліття,

              Твоя, Тарасе, звільнена земля.

 

Учень. У росяні вінки заплетені суцвіття,

             До ніг тобі, титане, кладемо.

             Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

             Тебе своїм сучасником звемо.

 

Учень. Благословен той день і час,

             Коли прослалась килимами

             Земля, яку сходив Тарас

             Малими босими ногами,

             Земля, яку скропив Тарас

             Дрібними росами – сльозами.

 

Інсценізація фрагменту про дитячі роки Т.Шевченка

 

Козак. Здоров був, хлопче.

Тарас. А здорово, діду.

Козак. Ти хто такий, хлопче?

Тарас. Я – Тарас, а по батькові Шевченком звуть.

Козак. А родина в тебе є?

Тарас. Я –сирота: ні батька, ні неньки не маю, а брати мої і сестри весь день мусять працювати на панщині…Та знаю я від діда Івана, що не завжди мій рід був у неволі…Знаю,що колись мої предки, славні козаки, у саму Візантію в походи ходили, бідних бранців християнських з неволі визволяли.

Козак. А де ти живеш, хлопче?

Тарас. У тому селі, що там унизу, в Кирилівці, що належить панові Енгельгардові.

Козак. Та, значить, це твоя Батьківщина?

Тарас. Не тільки це село моя Батьківщина. Бо всі мої лани широкополі, і Дніпро поміж зеленими берегами. Мій і Київ золотоверхий, і вся Україна – прекрасна – уся моя!

Козак. Уся кажеш?

Тарас. Уся, бо я її люблю.

Козак. А що ти тут робиш?

Тарас. Ягнята стережу, та не свої. А коли виросту, то буду вірші-пісні писати про давню славу, про волю козацьку. Буду картини малювати, змалюю всю красу України, щоб усі знали, що кращої за неї нема в усьому світі!

Козак. Бачу, хлопче, ти той, кого я давненько шукаю. Шукаю по всій нашій землі хлопчину, що розбудить козацьку славну волю.

 

Учитель. Пророчими стали слова козака. Іван Франко про Тараса Григоровича писав: « Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим.

 

Ведуча 1. Дві недолі спіткали Т.Шевченка в дитинстві: раннє сирітство і кріпацька неволя. Залишившись без батька – матері, ким він тільки не був: підпасичем у діда Уласа, наймитом  у дяка. Босий, напівголодний і холодний. Одним словом, сиротина.

 

Ведуча 2. Та не знав Тарас, що є недоля, страшніша навіть за сирітство, це неволя панська. Попихач-наймит, козачок, хлопчик-слуга на побігеньках. І ні кроку без дозволу пана чи панії. Коли почалася служба в пана Енгельгарда – тоді закінчилася для нього воля.

 

Ведуча 1. Не дав Господь Тарасові талану, зате щедро наділив його талантом. І не одним. Жага малого до малювання переросла в талант маляра і художника.

 

Ведуча 2. Любов до рідного краю пробудила в ньому талант поета і співця. І стала недоля на папері «сумними рядами», бо прийшли до нього дві посестри – Доля і Муза.

 

Учень читає напам’ять вірш «Мені тринадцятий минало»

Учень.             Ми вкупочці колись росли,

                         Маленькими собі любились,

                         А матері на нас дивились

                        Та говорили, що колись

                         Одружимо їх. Не вгадали,

                         Старі завчасно повмирали,

                         А ми маленькі розійшлись

                         Та вже не сходились ніколи.

 

Учениця.          Тяжко-важко в світі жити

                           Сироті без роду:

                           Нема куди прихилиться,-

                           Хоч з гори та в воду!

 

Ведуча 1. Звенигородщина – співучий куточок України, в ньому Кирилівка. Тарас Шевченко ще змалку купався в тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями. Ще змалку полинув Тарас у вир пісні, яка стала пізніше життєдайною силою для власних творів. Так народжувався перший талант – талант поета.

 

Ведуча 2 . У тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть, через те, що край такий, хоч малюй: в садах та зорях… Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева. Малював, наймитуючи в дяка, терпів знущання, але терпів, бо жага до малярства була сильнішою за усі кривди. Там, у рідній стороні, народжувався другий талант – талант художника.

 

Виходять п’ятикласники з малюнками  до творів Т.Шевченка і розповідають вірші.

 

Учень1.  І барвінком, і рутою,

               І рястом квітчає

               Весна землю, мов дівчину

               В зеленому гаї…

 

 

 

Учень 2.  Вітер з гаєм розмовляє,

                 Шепче з осокою;

                 Пливе човен по Дунаю

                 Один за водою.

 

Учень 3.    Зоре моя вечірняя.

                  Зійди над горою,

                   Поговорим тихесенько

                   В неволі з тобою.

 

Учень 4.     Сонце гріє,вітер віє

                   З поля на долину,

                   Над водою гне вербою

                    Червону калину.

 

Учень 5.       Із-за лісу, з-за туману

                     Місяць випливає;

                      Червоніє круглолиций,

                      Горить, а не сяє…

 

Учень 6.        Тече вода з-за гаю

                      Та попід горою.

                       Хлюпочуться качаточка

                       Поміж осокою.

 

Учитель. Тарас Григорович дуже любив українські народні пісні. Тож послухаймо одну із найпопулярніших українських пісень.

 

Звучить пісня «Їхав козак за Дунай»

 

Ведуча 1. І став Шевченко кобзарем-співцем дум народних. Пісні на слова його віршів пішли між люди і стали давно народними.

 

Ведуча 2. У них – краса українських степів і рев Дніпра могутній, туга за рідним краєм і розмова з одинокою зорею, що світить у душу.  У них – весняний подих волі і світла мрія про краще майбутнє України.

 

Звучить пісня у виконанні учнів 6 класу « Садок вишневий коло хати»

 

Ведуча 1. Із народного напившись джерела, зберігши в серці своєму найрідніші образи, помандрував Тарас у широкі степи. А поруч нього ішли дві посестри – Муза і Доля.

 

Муза. Скажи ж бо, Доле, що готуєш ти Шевченкові?

Доля. Готую шлях широкий, визнання і славу.

Муза. А що ж мені робити?

Доля. Ти стань за плечима Тараса, полюби його, осіни його розум, підніми його на крилах таланту.

Муза. Чи ж гідний він поетом вкраїнським, кобзарем народним назватись?

Доля. О посестро моя! Вкраїна давно вже чекає такого співця.

 

Ведуча 1. А слава -  не забарилася. 1840-й рік перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. І відтоді до наших днів Україна славить великого Кобзаря.

 

Ведуча 2. Український народ гордиться своїм Пророком і Генієм, Співцем волі і Провісником нового життя. «Кобзар» Тараса Шевченка – книга, що не знає забуття.

 

(Учні розповідають вірші та тримають у руках «Кобзарики»)

 

 

Учень. Він здобув нам славу,

             Як ніхто на світі,

             А та наша слава

             Не вмре, не загине,

             Наш Тарас Шевченко –

             Сонце України.

 

Учень. Отче наш, Тарасе всемогучий,

             Що створив нас генієм своїм,

             На моїй землі, як правда, сущий,

             Б`ющий  у неправду, наче грім.

 

Учень. Ти, як небо, став широкоплечо

             Над літами, що упали в грузь;

             Віку двадцять першого предтечо,

             Я до тебе одного молюсь.

 

Учень. Да святиться слава-блискавиця,

             Що несе у вічну далечінь

              Нашу думу й пісню. Да святиться

              Між народами твоє ім’я. Амінь.

 

Учитель. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

 

( Звучить мелодія «Заповіту», співають учасники свята)