Урок української літератури 10 клас "Легенда про вічне життя"

конспект уроку української літератури в 10 класі

 «Легенда про вічне життя». Вірш-заклик «Розвивайся ти, високий дубе» - віра в майбутнє своєї нації

Мета: ознайомити учнів із філософською і громадською поезією І.Франка, пояснити використання біблійних мотивів та образів, умовність художнього світу легенд і притч у збірці; розвивати зв’язне мовлення учнів, уміння висловлювати власні роздуми; виховувати повагу до творчості І.Франка

Тип уроку: комбінований

Обладнання:  текти творів, аудіозаписи

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

1. Виразне читання віршів із збірки «Зів'яле листя» напам'ять

2. Презентація буктрейлерів «Читайте твори І.Франка»

3. Читання листів-порад літературному героєві.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Літературний диктант «З якого твору?»

1. Тебе кидаючи, любити мушу, 
Тебе кохаючи, загублю душу

(«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»)

2. Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

(«Чого являєшся мені…»)

3. Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.

(«Безмежнеє поле в сніжному завої»)

4. Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.

(«Гімн»)

5. Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже

(«Сікстинська Мадонна»)

ІV. Оголошення теми та завдань уроку. Мотивація

V. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя. Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини. Вона давала той ідеал, духовну підтримку, яких митці не знаходили в реальному житті. Багатьом із них Святе Письмо давало віру в Бога і в свій народ, його життєві сили. Жила єдина надія, що вихід з неволі буде знайдено, якщо жити за Божими заповідями.

Важливу роль відіграла Біблія й у становленні української літератури. Письменники XIX століття зверталися до неї як до джерела своєї творчості. Не винятком стала і творчість І. Франка. Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму відчутна в багатьох поезіях митця. Це і "Легенда про вічне життя", "Строфи", "Притча про сіяння слова Божого". За Євангельською канвою І. Франко виводить психологічні типи своєї доби: митникам, фарисеям, духовним мерцям протиставлені "Христові спадкоємці в царстві духа", чиє серце, на яке спадає Слово Боже, дає щедрий врожай мудрості, добра, самозречення.

Подальшого розвитку мотиви християнських заповідей набувають у збірках "Мій Ізмарагд", "Давнє і нове", поемі "Мойсей". Мораль християнського праведника не суперечить тут моралі активного борця за соціальні зміни, адже ідеалом кожного є справжня любов до ближнього.

Таким чином, біблійні міфологізми, легенди, до яких звертався           І.Франко, не були випадковими. Поет перемежовує їх із власним світобаченням, творчою уявою, неперевершеною поетичною майстерністю, створює оригінальні шедеври, наповнені життєвою правдою. Його твори несуть гуманістичний, загальнолюдський зміст, постають проти поклоніння і сваволі, несуть головне: доброту і любов. І. Франко зміг втілити в них найголовніші закони людського буття та взаємин. Найбільше значення Біблії І. Франко бачить у проповідуванні любові до ближнього.

У 1898 році світ побачила ще одна збірка ліричних творів І.Франка. Поет назвав її «Мій Ізмарагд». Саме у ній було вміщено «Легенду про вічне життя».

Вічність…Це слово завжди ніби приховує якусь таємницю, манить до себе. Люди завжди бажали отримати «вічне життя» - кожен по-своєму. Але чи варто про це мріяти, чи хоче людина побачити смерть рідних людей, чи готова жити далі, коли їх поруч нема?

         Так уже влаштоване наше життя, що ми не можемо без інших людей, без спілкування, співпраці з ними, їхньої допомоги й підтримки і, звичайно, їхньої любові. Мабуть, і найбільший егоїст не буде почуватися щасливим, маючи все для задоволення своїх потреб, але залишений сам-один. Тому цілком природною є потреба людини любити, бути коханою, мати сенс життя.

Над цим у своїй філософській ліриці розмірковує І. Франко, над цим поміркуємо і ми, адже у «Легенді про вічне життя» письменник продовжує тему любові й висуває тезу про взаємне кохання як критерій щастя, розмірковує про безсмертя людини, драматизм і дуже часту непередбачуваність людських стосунків

5.1. Виразне читання твору «Легенда про вічне життя»

Додаток до уроку

5.2. Ідейно-тематичний аналіз твору

Тема: прагнення людей здобути вічне життя, їх нездатність керувати обставинами та власним щастям.Автор ставить перед читатчами питання : що важливіше для людини вічна молодість, могутність, чи шанс бути щасливим та коханим.

Ідея: возвеличення взаємного кохання як одного із критеріїв людського щастя, прагнення людини бути щасливою, навіть якщо для цього треба відмовитись від безсмертя

5.3. Кейс-метод (обговорення проблем, проведення аналізу, прийняття рішень) Чого хочуть люди? Влади, грошей, могутності, визнання - "безсмертя", але маючи можливість здійснити своє бажання, що вони оберуть?

5.4. Літературний турнір

Запитання за твором:

- Що подарувала богиня «побожному аскету»?

- Як аскет заслужив у богині чудодійний горіх?

- Якою магічною силою був наділений золотистий горіх?

- Чому аскет передав горіх цареві, адже це був дар про який він мріяв?

- Чи скористався подарунком Олександр Македонський?

- Чому цар передав горіх коханій?

- Чому, на вашу думку, дівчина взяла від царя горішок, хоч і не кохала його?

- Хто хотів врятувати життя царю?

- Як ви оцінюєте вчинок куртизанки? Чому і вона не скористалася одарунком долі?

- Що сталося з подарунком богині?

- Чому  Македонський спалив чудодійний горіх, що приносив безсмертя людям?

5.5. Метод «Кольоровий символ твору»

Якби золотистий горішок  міг змінювати колір, то яким би він ставав, переходячи із рук в руки?

Символіка кольорів

Червоний – могутність;                      

Пурпуровий - шалене кохання, пристрасть;

Жовтий – зрада;                         

Чорний - влада і сила, трагічний кінець, загибель;

Білий - невинність, чистота;

Синій - спокій, холод, депресія;

Зелений – життя.

5.6.  Прослуховування аудіозапису пісні. Виразне читання поезії «Розвивайся ти, високий дубе…»

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди.

Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.

Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.

Щезнуть межі, що помежували
Чужі між собою,

Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою.

"Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!

Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,

Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.

Чи ще ж то ви мало наслужились
Москві і ляхові?
Чи ще ж то ви мало наточились
Братерської крові?

Пора, діти, добра поглядати
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати!"

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей, уставаймо, єднаймося,
Українські люди!

Єднаймося, братаймося

В товариство чесне,
Хай братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!

17 березня 1883

Слово вчителя. Вірш І.Франка «Розвивайся ти, високий дубе…», що увійшов до циклу «Україна», алегорично, через символи весни, могутнього дуба, пробудження народу, знищення вікових пут і кайданів показує надії автора на нове життя  «непобідженої злими ворогами» України. Велич майбутньої  української держави автор підкреслює емоційно насиченими епітетами славна, щаслива, вільна. Образ України у поезії уособлений: вона, мудра мати, пригортає своїх брудних сиротят дітей до лона і научає жити у мирі та злагоді. Сам автор стверджує: мир і сумлінна праця є запорукою розквіту рідної держави, що проляже «від Кубані аж до Сяну-річки».

Вірш І. Франка «Розвивайся ти, високий дубе…» написаний у дусі народної пісні. Він має таку структуру й образи, які характерні для усної народної творчості. У творі звучать заклики, близькі народові, наведено загальновідомі факти з історії України, означено шляхи боротьби народу за своє майбуття.

5.7. Аналіз поезії «Розвивайся ти, високий дубе…»

Вид лірики: громадянська.

Жанр: вірш-алегорія.

Тема: віра в майбутнє своєї нації.

Ідея революції: заклик єднатися, щирою працею вiдродити матiр-вiтчизну.

Основна думка: боротьба українського народу за свої соціальні й національні права.

Провідний мотив — віра у світле майбутнє України та її народу, заклик до єднання, до щирої праці, яка відродить матір-вітчизну.

Віршовий розмір. Вірш написаний п’ятистопним хореєм, що чергується з тристопним, але наявність пірихіїв та порушення ритму у четвертому рядку демонструє тяжіння до фольклорних форм, для яких таке явище властиве. Використання близької до фольклорної форми дає змогу точніше зрозуміти підтекст.

Римування: паралельне (суміжне).

5.8. Бесіда за змістом поезії

- Що символізують образи дуба і весни? (дуб – символ сили, духовної міці; весна — пора оновлення)

- Назвіть центральний образ поезії. (Центральний образ твору — це образ матері-України.)

- У чому актуальність вірша «Розвивайся ти, високий дубе…»? (Іван Франко написав твір у XIX ст., але цей вірш залишається актуальним і за наших часів, адже в ньому йдеться про незалежну, вільну Україну, про єднання й щиру дружбу. У творі звучать заклики підніматися «на святеє діло, на щирую дружбу» за те, щоб бути «газдою, не слугою» у власній хаті.)

- Визначте композицію твору (Твір починається окличним реченням-звертанням, у якому поет наголошує на тому, що скоро прийде весна красна, символ оновлення життя. Ось тоді Україна встане з колін, вільна і щаслива, єдина, непомежована, пригорне теплою рукою своїх дітей. Поет низкою риторичних питань запитує і стверджує думку про те, шо українці вже достатньо «наслужились Москві і ляхові» і вже багато наточилось «братерської крові». Рефреном звучать слова-закликн до високого дуба — розвиватися, бо вже скоро буде весна красна, до українських людей — вставати, єднатися та брататися «в товариство чесне». Тільки тоді в щирих трудах «Вкраїна воскресне!»)

VІ. Підсумок уроку

1. У чому, на думку автора, сенс людського життя?

2. Якби ви мали горішок безсмертя, щоб ви зробили  з ним?

3. Які герої творів І.Франка вражають вас найбільше? Чим?

4. Над чим змушують замислитися вас твори І.Франка?

5. Чи збагатила літературна діяльність І.Я.Франка культурну спадщину нашого народу?

VІ. Оцінювання учнів

VІІ. Домашнє завдання

1. Зробити аналіз художніх засобів, використаних у прочитаних творах.

2. Написати есе «Чи можна жити без любові?», «У чому сенс життя?»

3. Ознайомитися із змістом поеми «Мойсей»

Додаток до уроку

ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ

1

Олександер Великий весь світ звоював 
І отсе в Вавілоні мов бог раював.

А побожний аскет вік в пустині прожив 
І молитвою й постом богині служив.

Наче сонце, що разом прогонює тьму, 
Так богиня в опівніч явилась йому.

Прихилилась і мовить: "Мій вірний слуго, 
Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?"

А с к е т    м о в и т ь:

"Хоч яке се життя і трудне, і сумне, 
Дай, щоб старість і смерть оминули мене".

Б о г и н я    м о в и т ь:

"Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх, 
На ж тобі сей малий золотистий горіх.

Одну нічку не спи, один день промовчи 
І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.

Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно, 
Дасть тобі молодим вічно жити воно".

2

Цілий день промовчав, і не спав усю ніч, 
І готовивсь аскет на великую річ.

Ось огонь розпалив із пахучих полін, 
І кадило в огонь щедро кидає він,

І закони господні проходить умом, 
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.

Та ось сумніви в серці повстали страшні: 
"Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?

Чи вертати у світ, де панує борба? 
Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!

О богине, прости! Я згрішив, бачу сам! 
Та безцінний твій дар комусь іншому дам.

У нас цар молодий, богорівний наш цар! 
Богорівним зовсім його зробить твій дар.

Міліонам він сонце, життя є нове, 
Для добра міліонів хай вічно живе".

3

Олександер Великий весь світ звоював, 
Та дівчини рабом себе він почував.

Персіянки Роксани предивна краса 
В його серці горить, мов пожар, не згаса.

У обіймах його та красуня горда 
Наче тає, на груди його припада;

Та хвилина мине, і він чує, що ось 
В її серці вороже ворушиться щось,

І в очах, ще вогких від любві і жаги, 
Дикі іскри горять, наче злі вороги.

З її уст вилітають бажання страшні — 
Се бажання пожарів, убійства, різні.

Їй опертись король не здоліє й на мить: 
Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!

Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?.. 
День у день із небес його кидає в ад.

4

Олександер Великий богині моливсь: 
"Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!

Або дай, щоб скінчилася мука моя, 
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?

Чом міняється так, кілько є в дні годин? 
І чи в серці її я паную один?"

В тій хвилині аскет перед ним опинивсь 
І покірно царю до землі поклонивсь.

"Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги 
Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.

Не згордуй! Сей малий золотистий горіх — 
Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх".

І він все розповів, відки має сей плід, 
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

"Міліонам ти сонце, добродій єси, — 
Будеш жить вічно юний, як плід сей з'їси".

5

"Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!" 
І великим, безсмертним почув себе цар.

"Вічно жить! Молодим! А вона? А вона? 
Постаріє, зів'яне, мов квітка марна!

Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай? 
З нею жить! Або радше ти сам умирай!"

Вже й не думає цар, до Роксани біжить: 
"Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!"

І сказав їй усе, відки має сей плід, 
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

"Коли любиш мене, моє сонце ясне, 
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.

А не любиш… — урвав. — Кого хочеш люби! 
Ось тобі сей горіх! Що захочеш — роби!"

Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, — 
Олександер не ждав її слова — пішов.

6

Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти? 
Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?

Не про те! Інший жар в її серці горить! 
Інший бог там живе! Інший цар там царить.

Він мета її мрій, осолода очей, 
Над усіх милий їй генерал Птолемей.

Хоч не любить її і холодний, як лід, 
Вона рада свій вік дать за сам його вид.

"Вічно жить молодій, а без нього? О ні! 
Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!

Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть! 
А як ні, то мені краще в світі не буть".

Птолемея знайшла, і дала йому плід, 
І сказала, який в нім лежить заповіт.

А як ніч надійшла, вона тихо пішла, 
Олександру в вино трути-зілля влила.

7

Занедужав король, важко стогне, кричить, 
А Роксана при нім не ридає, мовчить.

Головами хитають старі лікарі, 
І тривога, як ніч, залягла у дворі.

По всім краю йде вість, наче змора та сон, 
І сумує весь край, і рида Вавілон.

Ось у строях, білилах, рум'янах ціла, 
В Олександрів покій куртизана ввійшла.

"Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх! 
Ось від мене тобі чудодійний горіх!

Се богині є дар. Як з'їси те зерно, 
Вічно жить тобі дасть вічно юним воно".

Спалахнув Олександер: "Нещасна, дрижи! 
Від кого маєш плід сей? По правді скажи!"

Та дівча не дрижить, не спускає очей: 
"Мені дав його твій генерал Птолемей".

8

Олександер у болях жорстоких лежав 
І в руці своїй плід чудодійний держав.

"Вічно жить і любить! День за днем! День від дня 
А життя — то борня! А любов — то брехня!

Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні! 
День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

Не для нас, о богине, твій божеський дар! 
Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

Міліони людей можу вбить, погубить, 
Та чи змушу кого мене вірно любить?

Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх! 
Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?

А без щастя, без віри й любові внутрі 
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад! 
Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!"

9

Серед болю в постелі підводиться цар, 
І побожно цілує чудовний той дар,

І в тріскучий огонь із пахучих полін 
Чудодійний горіх бистро кидає він.

І здалось, що вже біль не так люто палив, 
 

Мовби в збурену кров охолоди налив.

Прояснів його ум, серце збулось химер, 
А в опівніч саму Олександер умер.