Урок української літератури у 10 класі з теми "Ольга Кобилянська. Поезії в прозі. «Рожі», «Там звізди пробивались», «Мої лілеї»."

Про матеріал

Дослідити особливості жанру - поезія в прозі; визначити сюжетно-композиційні особливості мініатюр, з'ясувати причини звернення до цього жанру, а також прагнення письменниці передати художнє бачення світу крізь призму душевних переживань; розвивати синтетико-аналітичне мислення учнів, вдосконалювати навички дослідницької роботи та роботи в групах; виховувати любов до краси рідного слова, до його нетлінних перлин.

Перегляд файлу

Урок української літератури. 10 клас.

 

Семчук Дарія Богданівна,

учитель української мови та літератури 

Чернівецького ліцею №3 медичного профілю

Чернівецької міської ради

 

Тема уроку: Ольга Кобилянська.  Поезії в прозі. «Рожі», «Там звізди пробивались», «Мої лілеї».

Мета уроку: узагальнити знання про життєвий і творчий шлях буковинської письменниці Ольги Кобилянської, дослідити особливості жанру - поезія в прозі; визначити сюжетно-композиційні особливості мініатюр, з’ясувати причини звернення до цього жанру, а також прагнення письменниці передати художнє бачення світу крізь призму душевних переживань; 

розвивати синтетико-аналітичне мислення учнів, вдосконалювати навички дослідницької роботи та роботи в групах;  виховувати любов до краси рідного слова, до його нетлінних перлин.

Тип уроку: формування навичок та вмінь.

Обладнання: портрет письменниці, виставка літератури, відповідно до теми уроку, мультимедійна презентація, аудіозапис тексту твору. Епіграф:

Я плакала поезіями в прозі.

Ольга Кобилянська

ЗМІСТ І СТРУКТУРА УРОКУ

 

І. Організаційно-вступна частина

Вступне слово вчителя, мета якого налаштувати учнів на сприймання запланованого навчального матеріалу.

ІІ.Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети, завдання уроку 

Постановка виконавських завдань.

1. Проаналізувати сюжетно-композиційні особливості поезій у прозі «Рожі», «Там звізди пробивались» та «Мої лілеї».

2.З’ясувати філософію авторського світовідчуття у поезії в прозі, опираючись на щоденникові записи, листи, літературно-критичні джерела, аналітичне узагальнення. 

3.Визначити символічні образи та деталі, які яскраво підкреслюють творчий задум письменниці.

 

Проблемне питання уроку: У чому оригінальність поезій у прозі Ольги Кобилянської?

 

ІІІ.Перевірка домашнього завдання; актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь

Поетична хвилинка. П.Тичина. «На день свята Ольги Кобилянської» (під музику улюбленого композитора письменниці – Ф.Шопена).

І ти, найкраща жінко, героїчна,

Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,

Як не вгасала ти ніколи! Стрічная

Тобі любов од нас! Ти воскреси Нам діяння народу: одвічная

Ти ж наша сила славна, бо єси! 

                                

Вступне слово учителя. Ольга Кобилянська – земна зореквітка у храмі буковинської літератури. Оригінальність її стилю, різноманітна жанрова палітра, вишукане образотворення не можуть залишити байдужими справжніх шанувальників її таланту. Про свої твори Ольга Кобилянська писала: «...вони йшли дорогою серця. І хто мене розуміє серцем, той, може, не кине на мене каменем...» Зрозуміти серце митця нелегко. «Дорога серця» Ольги Кобилянської не була без перешкод. Проте письменниця зуміла піднятися над сірою буденністю, що безжалісно пригнічувала її, і стати однією з найосвіченіших жінок свого часу – неперевершеним майстром красного письменства Буковини.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Поезія в прозі – особливий лаконічний синтетичний жанр в українській літературі початку ХХ століття, що поєднував у собі елементи лірики, епіки, іноді – драми. Ольга Кобилянська  називала їх «квіти душі», «каплі крові», які «повставали з хвилин, де я чула себе принижуваною, скривдженою, несправедливо осуджуваною, одним словом …я плакала поезіями в прозі».

 

Дослідницька робота в групах (випереджувальне завдання). Теоретики літератури. Жанр «поезія у прозі».

Літературознавчий словник-довідник пояснює: «Вірш прозою, або Поезія в прозі – короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть з фрагментами спорадичного римування  – до поезії». Основоположником  жанру поезії в прозі у світовій літературі ХІХ ст. був французький письменник Алоїзіус  Бертран (збірка «Нічний Гаспар», 1842р.). Пізніше творили у цьому жанрі його співвітчизники Шарль Бодлер («Малі поезії у прозі», 1869р.)  та Артюр Рембо (збірки «Осяяння» та «Сезон у пеклі» (1872-1873рр.)).  У російській літературі найактивніше вправлявся у цьому жанрі Іван Тургенєв. Первісна назва його циклу  – «Posthuma», пізніше  – «Senilia». Протягом деякого часу автор планував назвати цикл «Зигзаги». Дозвіл  назвати «Поезії в прозі» І.Тургенєв дав у листі до Стасюлевича від 29 вересня (11 жовтня) 1882 р.

Літературознавці.

1.Поезія у прозі у творчості українських митців слова.

До  жанру поезії в прозі зверталися й українські письменники на початку XX століття: М.Коцюбинський, В.Стефаник, М.Черемшина, Г.Хоткевич, І.Липа, Дніпрова Чайка, О.Кобилянська, пізніше – Ірина Вільде, С.Гостиняк, Є.Гуцало. Поезія в прозі в творчому доробку Ольги Кобилянської з’явилася не випадково. У листі до Осипа Маковея від 1902 року письменниця наголошувала: «А поезії в прозі писати навчив мене Тургенєв, Якобсон і Андерсен».

2. Огляд мініатюр у творчості Ольги Кобилянської

Поезіям у прозі Ольга Кобилянська надавала особливої ваги як своїм мистецьким експериментам, а тому й не дивно, що вони були для неї особливою втіхою та художньою насолодою. Вони зародилися в час «письменницького приятельства»  з Осипом Маковеєм, який відіграв ключову роль у її особистому житті. «Всі дрібні поезії в прозі» – це каплі моєї крові, – зізнається Ольга Кобилянська в біографії «Про себе саму». – Повставали з хвилин, де я чула себе принижуваною, скривдженою, несправедливо осуджуваною, одним словом …я плакала поезіями в прозі». До творів жанру поезії в прозі у творчості Ольги Кобилянської належать мініатюри: «Рожі» (1896), «Що я любив» (1896), «Поети» (1897), «Там звізди пробивались» (1900), «Смутно колишуться сосни» (1901), «Самітно мені на Русі» (1902), «Мої лілеї» (1902), «В долах» (1907), «Весняний акорд» (1910). Художнє мислення письменниці в жанрі поезії в прозі має свою специфіку. Чимало з цих мініатюр експериментального характеру. О.Кобилянська прагнула в лаконічній, експресивній формі, за допомогою  алегоричних образів  відтворити певні етапи душі, змалювати незвичайні явища природи, особистого життя.

 

V. Застосування учнями знань, умінь, навичок Робота над змістом твору.

Робота в групах. «Ланцюжок запитань та відповідей».

Методична ремарка. Учні працюють над ідейно-художнім аналізом новел за поданими завданнями випереджаючого характеру. І група.  Поезія в прозі «Рожі».

1. Що лягло в основу написання мініатюри?

Новела датського письменника Є.Якобсона «Тут повинні би рожі стояти».

О.Кобилянська писала: «Мені пригадалась новелка данця Якобсона «Тут повинні би рожі стояти». Ніколи не читала чогось поетичнішого». У 1896 році  під враженням  цього твору вона написала власну поезію у прозі «Рожі». 

2.Що послужило сюжетною канвою твору?

Об’єктом зображення у творі є три рожі Алгоритм проведення. Перший учень називає слово, другий – речення, третій – ставить запитання , четвертий відповідає на нього. (Можливі варіанти застосування)

– «темно-червона, окружена листками…, горіла  пурпурою… принаджувала до себе», «блідо-рожева, що тільки наполовину розцвілася», «біла… тонула в собі, а проте чула, що живе».  

Письменниця захоплюється красою цих ніжних створінь природи. Вони так гармонійно підібрані, так непорушно й гордо стояли у прозорій склянці, що не помітити їх просто не можливо. Навколо було, на диво, тихо, ідилічно, здавалося, що вся навколишність любувалася ними, затамувавши подих. «Виглядали так, якби радше ждали чогось нового, чогось казочного…». Проте письменниця співчуває їм поособливому: їх час недовговічний, краса з часом зникне і вони стануть не потрібні нікому. Раптом ідилічну тишу порушив наростаючий шепіт. У вікно раптом вривається ніжний вітерець, «доторкається всіх сміло, немов цілує…  Майже чутно впали листки темно-червоної рожі на білу плиту мармурову. Спершу один листок, потім три, чотири, далі ще більше, нарешті, майже усі». 

3.Які роздуми навіюють троянди у вазі?

Недовговічні троянди у вазі викликають роздуми про сенс життя, якому притаманні естетичні цінності, краса і гармонія у повсякденному житті та особливе ставлення до оточуючої дійсності. Символічні образи прекрасних рож, які приваблюють своєю витонченою граціозною красою не можуть залишити нікого байдужим. Та ця краса, на жаль, не вічна. 

4.Які паралелі до зображуваного у щоденнику письменниці?

У щоденнику Ольга Кобилянська записала: «Навіщо взагалі існує світ і життя? Може, воно потрібно навіщось богам? Я ладна повірити, якщо ті боги існують».  Такі думки завжди були її життєвими супутниками. Часто на самоті розмірковувала про сенс життя, його недовговічність та її місію у ньому. У листах та щоденникових записах часто проходить образ самотності та розчарування. «Кажуть, що є натури, які самі себе знищують. Чи й я така натура?»  

5.Чому М.Коцюбинський відмовився друкувати цей твір в очолюваному ним альманасі «Дубове листя»?

Аргументував тим, що читачі знаходяться в основному під впливом реалізму, а редакція ще не наважується друкувати модерні речі, якою є даний перекладений твір.

 Узагальнння.  «Снігова куля»

Алгоритм проведення. Перший учень називає слово, другий – речення, третій – ставить запитання, четвертий відповідає на нього. (Можливий варіант застосування).

«Рожі». – Прекрасна поезія в прозі. – У чому її філософський зміст? – Життя скороминуче, тому захоплюватися його красою треба на повну силу, реалізовувати задумане  і  намагатися  не опинитися у такій ситуації, як прекрасні троянди, але у вазі.

 

ІІ група. Поезія в прозі «Там звізди пробивались».

1.У чому особливість написання твору?

 Мініатюра написана під враженням поїздки О.Кобилянської у 1899 р. на Наддніпрянську Україну у м.Гадяч тодішньої Полтавської губернії. Там, гостюючи у Лесі Українки, щиро захоплювалася широким роздоллям неосяжних степів, красою природи, незвичайністю обставин. 

2.Що найбільше вразило письменницю?

Ольга Кобилянська була вражена лісостеповим краєвидом «глибокою річкою», на березі якої ріс «густий ліс дубовий», що був окрасою «німої прастарої поезії», тобто поезії ріки. У листі до В.Стефаника писала: «…Страшно широкі степи, поля. Почуваю себе як без опіки. Се, певно, тому, що я росла в горах…»  

3.У чому особливість авторських художніх засобів у творі?

Традиційна образна система (старий дуб, широкий сумний степ) збагачена авторськими тропами-символами: «одностайний сум», «далеко розстелена туга». Зображені картини природи звучать як симфонія: «враження краєвидів і почування душі зливаються в неподільну гармонію».

4.Що уособлює спокій, врівноваженість?

Ключовий символ «вузької глибокої річки», переданий через поєднання зелених і місячних сріблисто-білих кольорів, уособлює спокій, врівноваженість.

5.У чому натяк на нерозділене кохання?

Тиша у своїх глибинах приховує поглинання ріки байдужим до неї степом. Очевидно, тут приховано натяк на нерозділене почуття Ольги Кобилянської до О.Маковея, що викликало в її душі великий біль. 

Узагальнння. ПРЕС 

(Можливий варіант застосування).

Я вважаю, що мініатюра «Там звізди пробивались» – оригінальний поетичний пейзажний образок у прозі. 

Тому що вражає незвичайною метафоричністю мовних засобів.

Наприклад, річка  «блистіла здалека сивавим сріблом», «її гладка поверхня морщилася з болю», « …ніч пишалася. А ночі тій відповідав широкий сум на степу й далеко розстелена туга…»

Отже, твір, навіяний подорожжю, – довершенй зразок модерного жанру –  поезії в прозі.

     ІІІ група. Поезія в прозі «Мої лілеї». 

1.Коли була написана поезія в прозі «Мої лілеї»?

У 1903 р. в альманасі «З-над хмар і долин» з’явилася поезія в прозі «Мої лілеї» Ольги Кобилянської, упорядкована Миколою Вороним, яка характерна певним автобіографізмом. «… дрібничка маленька для себе писана», – наголошує письменниця у листі до Осипа Маковея.

2.Яка структура твору?

Цикл складається з чотирьох творів-частин про «квіти серця». 

3. Як про це згадувала письменниця у автобіографії?

 У автобіографії 1903 р. письменниця згадувала: «Сама моя фантазія диктувала мені на папір повісті, новели і стихи… я була несвідомим, молодим, диким романтиком...  Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б могла відкрити свою душу з її тайнами. У їх ідеал був мужчина і заміжжя... Мені хотілося більше. Мені хотілося широкого образовання і науки, і ширшої арени діяльності...»

4.Який символічний образ відтворено у першій частині твору?

У першій частині твору чітко прослідковується символічний образ розпачі. Втомлена одноманіттям буденщини, засмучена особистою душевною драмою (не складалися стосунки з коханою людиною – Осипом Маковеєм), переживаючи негаразди у родині, критику її модерних творів, героїня, яка уособлює самого автора,  хоче піти до «далекої, широкої пустелі з пекучим сонцем», щоб не бачити «ні очей матері з віщим серцем», «ні батькових, готових до бою», «ні брутальної, буденної, цікавої юрби».  «Пустині дайте мені! Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем, без гуку і життя й нехай я плачу» У цій частині існує символ сонця, але він несе не життя, а безнадію, бо називає його автор «жадібне сонце болю». У щоденнику письменниця з гіркотою записала: «Я тут за служницю, скрізь холод, а часом і голод, нерви в мене розшатані». Гіркі сльози, невимовний жаль, розпач душі, «жадібне сонце болю» – основні супутники на життєвому пустинному  шляху, що пролягає серед багатолюддя.

5. З якою метою письменниця порівнює довір’я з маленькою дитиною у другій частині мініатюри?

Ольга Кобилянська чітко усвідомлює, що жити серед людей і виокремлювати себе чи бути «річчю в собі» – це не правильно. Для повноцінного життя потрібна взаємоповага та довіра. Та чи всім і завжди так важливо відкривати душу, довіряючи найсокровенніше. І тому, мабуть, порівнює довір’я з маленькою дитиною, яка настільки безпосередня і сприймає навколишню дійсність по-своєму.  Маленька дитина ще не усвідомлює, що світ – жорстокий, що у будь-який момент тебе можуть принизити і зрадити. Але зараз вона, «набравши думок і почувань у подолок, біжить до того, хто кличе її до себе. Не гамує слів своїх. Сміється й плаче просто, – воно іншого зна се – властивість його існування, краса його ціла і багатство!  І жде». У відповідь на щиру і безпосередню довірливість дитини «здіймається сильна рука розчарування й падає тяжким каменем на ясну голівку його... його, що не знало іншого почуття, як прямості, і правди, і віри в почування свої сонячні». 

6.Що означає персоніфікований образ руки у даному контексті?

Персоніфікований образ руки –  це символ міжлюдських стосунків, що приносять або заспокоєння, або розчарування, як у даному випадку. О.Кобилянська зазнала душевного розчарування ще й через хворобу матері, яка була для неї найріднішою людиною, своєрідним ангелом-охоронцем у жахливій круговерті життєвого плину, коли до жінки було особливе ставлення у суспільстві та родині зокрема. А ще у цей час і сама письменниця зазнає фізичного нестерпного болю – лівобічний параліч. Усі ці обставини не могли не відіграти ключової ролі у її творчості цього періоду. Отже, довір’я, схоже на немовля «зі щирими, невинними очима», покаране «сильною рукою розчарування». 

7. Про яку «трояку любов» йде мова у третій частині твору?

«Та, що годується ласощами, що годується поцілунками, і та, що поважна, як смерть, годує сама себе й других. Вона годує себе і сльозами, і горем, і сумом, і самітністю, а поза гробом – золотою тінню пам'яті – споминами про її святу, несмертельну силу». «Люди недаром стільки пишуть про любов, – наголошувала вона в листі  від 25.03.1901 р. до болгарського письменника Петко Тодорова,– вона творить чудеса ... І я її знаю. Але я її страшно поважно трактую. І в любові я поважна і глибока, як смерть». Ольга Кобилянська прагнула високого і взаємного почуття. У щоденникових записах неодноразово письменниця наголошувала: «Я люблю ідеальні постаті, які творить моя душа».

7. Який образ є об’єктом зображення письменниці у четвертому розділі мініатюри? У чому його особливість?

У четвертій частині твору письменниця звертається до образу самотності. Тут з’являється алегоричний образ сарни, що уособлює постать самої письменниці, яка не задоволена оточуючим світом і не знає, які сюрпризи чекати від долі. Сарна стрімголов біжить лісом.

«Що се? Постріл пішов лісом. Нечутно починає щось ломитися, шось валитися, – і все  все на неї.  Її широко відкриті очі побачили відразу, чого не бачили досі, а  її вуха почули, чого не чули досі. Тихий ліс заповнився таким, чого не знала досі, а з неї самої побігла кров. Тому мусила зеленим лісом гнати». О.Кобилянська намагається довести, що коли людина самотня, то світ їй здається пастельним, нецікавим і сумним. І тому часто «здіймається хмара сліз», зустрічаються перешкоди, які заважають усвідомлено реалізувати задумане, бо щось незрозуміле в образі білих мармурових рук «перетинає її простір у судорогах болю». Єдине, що ще допомагає вижити, – це мрії. 

Висновки. Поезія в прозі «Мої лілеї» оригінальна за сюжетно-композиційними особливостями: у кожній з чотирьох книг-частин, квітів серця митця, введено інший образ, який розкриває внутрішнє світовідчуття митця: розпачу, довір’я, «троякої любові», самотності. Ця мініатюра засвідчує тяжіння авторки до лаконізму й образності художнього мислення, музики слова і психологізації образів. Її сумний мотив поснює письменниця щоденниковим записом: «Ви, добрі люди, коли будете  все це читати, не думайте про мене погано – що мої думки і почуття сповнені вічним сумом. Чи я тому винна? Коли б ви могли заглянути у моє серце... Чому я не маю спокою? Чому мене оминає веселе буття людське? Моя туга ніколи не втихомириться, я страждаю, як романтики страждають».

Узагальнення.  «Сенкен».

(Можливий варіант застосування).

Мініатюра.

Оригінальна, вишукана.

Бентежить, захоплює, вражає.

 «Мої лілеї» – модерний твір. Фантазія.

 

VІ. Підсумки уроку. 

 «Моя теза». 

Завдання: висловити «ланцюжком» власну тезу щодо проблемного питання уроку:

У чому оригінальність поезій у прозі Ольги Кобилянської? Коментар епіграфа.

Учитель. Отже, поезії у прозі Ольги Кобилянської – це, за її словами,  «квіти душі», це оригінальні сльози-перлини якими  вона «плакала» у часи розпачу і безнадії. Саме завдяки таким творам, ми маємо змогу дізнатися про стан душі та світоглядні позиції письменниці на тому нелегкому етапі життєвого шляху, коли відчувала себе приниженою у особистому житті, несправедливу критику за її модерні твори, що не сприймалися тогочасною літературною елітою, важко переживала хворобу матері, безробіття батька, численні переїзди великої родини, а згодом – власне фізичне безсилля. Це своєрідний щоденник душі, який відбиває враження ліричного героя, у якому легко пізнається сам автор.

VІІ. Оцінювання, самооцінювання, взаємооцінювання знань. Узагальнювальне слово учителя (оцінка діяльності на уроці, обгрунтування виставлених балів, педагогічні рекомендації щодо вдосконалення навчальної роботи).   Повідомлення домашнього завдання. Написати власну поезію в прозі.

 

 

 

pdf
Додано
27 червня 2018
Переглядів
1002
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку