Урок української літератури у 5 класі "Павло Тичина. "Не бував ти у наших краях!""

Урок № 51

Тема. Павло Тичина. Стисло про поета і край, де він народився. Майстерне відтворення краси природи, вираження життєрадісності, патріотичних почуттів засобами художнього слова. «Не бував ти у наших краях!».

Мета: ознайомити з фактами біографії і творчістю поета; допомогти усвідомити красу та ідейно-художню цінність його поезій; розвивати вміння розповідати про почуття, викликані прочитаними поезіями, відтворювати в уяві картини природи; виховувати любов до природи, рідного краю.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, добірка світлин Чернігівщини, ілюстрації, QR-коди, онлайн-тести, експрес-зошити для учнів.

Методи, прийоми і форми роботи: перегляд світлин, слово вчителя, віртуальна екскурсія, виразне читання, бесіда, учнівське повідомлення, міні-дискусія, робота з епіграфом, робота в парах, елементи компаративного аналізу.

Епіграф:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, Коли гармонії шукаєш у житті...

П.Тичина Перебіг уроку

Актуалізація опорних знань учнів.

Перевірка домашнього завдання. 

Учитель. Доброго ранку, дорогі пятикласники! Щоб присісти за своє робоче місце пограємо в гру «Продовж фразу» «Чи знаєте ви, що...» (цікаві факти з біографії П. Тичини, про Чернігівщину).

Оголошення теми й мети уроку.

v Розгадування ребусів

Чернігівщина

Опрацювання навчального матеріалу.

Учитель. У кожної людини є щось сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця у зоряному серпанку, чисту зелену травичку і тисячі різних квітів, які тішать око своїм розмаїттям.

Тільки в рідному краї людина почувається захищеною. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин. І ця криниця ніколи не висохне, доки існуватиме людство, адже людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любові й відданості рідній землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй збайдужіти, робить активною і сильною.

Чернігівщина – край лісів і запашних луків, край широкополих ланів, швидкоплинних річок, овіяний легендами й уславлений видатними людьми по всьому світу.

Ці землі відіграли найважливішу роль у формуванні Київської Русі. Учні демонструють світлини з коментарем.

 

1. Чернігів. 2. Болдині гори. 3. Антонієві печери. 4. «Зачарована Десна». 5. Батурин. 6.

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка». 7. Новгород-Сіверський. 8. Ніжин. 9. Тростянецький дендропарк.

 

Чернігівщина... Край зелених соснових борів і широких золотоколосих полів, помережаний синіми глибоководими стрічками річок.

Він має свою давню й славну історію. Перша загадка про Чернігів, стольний град сіверян, датується 907 роком. Етнографія й фольклор Чернігівщини зберегли й донесли до наших днів відлуння яскравих дохристиянських обрядів. У густих гаях прадавньої землі колись жили волхви (мольфари, віщуни) – чарівники, що розуміли мову квітів і дерев, птахів і звірів, уміли закликати дощ і утихомирювати грім. Вони одухотворювали  Природу, обожнювали її. Тож і не дивно, що ця земля подарувала світові поета, якого   згодом назвуть «українським орфеєм». 

 

У давньогрецькій міфології є образ геніального співця, винахідника музики й віршування Орфея. Його мистецтво могло творити чудеса: приборкувати диких звірів і навіть зрушувати скелі. Це міфічне ім’я стало синонімом великого поета й музики, людини надзвичайного обдарування й таланту П. Г.Тичини. Чи це дійсно так?       Читаючи його поезії, спробуємо довести або спростувати цю думку.

 

Учитель. Про любов до Батьківщини кожен говорить по-своєму: хтось прозою, хтось віршем, хтось музичним твором чи малярським полотном. Хтось кричить про це, хтось говорить пошепки. А як сказали б ви? (пісня, малюнок, вишитий рушник)

Майстерно описав рідну землю Павло Тичина. З його віршів видно, що красива природа неньки України наймиліша серцю поета. v Інформаційне ґроно (Павло Тичина)

ПППАААВВВЛЛЛООО   ГГГРРРИИИГГГОООРРРОООВВВИИИЧЧЧ   ТТТИИИЧЧЧИИИНННААА народився 27 (за іншими свідченнями – 23) січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського дяка і вчителя «школи грамоти».

Батько майбутнього поета, Григорій Тимофійович, не був схожий на більшість тих дяків, які вчили дітей по селах. Він мав талант педагога. Годинами сидів маленький Павлусь на печі і слухав, як батько розповідає дітям урок. Від нього вперше дізнався хлопчик, що таке поїзд, пароплав; чому сонце велике, а зорі маленькі. Так, сидячи на печі, він навчився читати. А ще батько був музично обдарованою людиною: мав тонкий слух і чудовий голос.

 

Багато казок і пісень знала мати – добра, мила Марія Василівна, яку так любив Павлусь. Вона також мала гарний голос. Вечорами збиралася сім'я, батько грав на гармонії, а всі співали.

Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі. Од своїх однокласників відрізнявся музичними та вокальними здібностями, а любов до музики і художнього слова зміцнювала його вчителька – Серафима Миколаївна Морачевська. Оцінивши чудовий голос і слух хлопця, вона порадила батькам віддати Павла в один із чернігівських монастирських хорів.

 

Подальшу освіту хлопець здобував у Чернігові, де пройшли майже всі його «учнівські роки»: співав у монастирському хорі, навчався в бурсі та семінарії, навіть керував семінарським хором. Тут познайомився з Григорієм Верьовкою, який згодом став відомим композитором і керівником хору.

Мав Павло і неабиякий хист до малювання, водночас цікавився театром. Знайомі захоплювалися юним талантом. Хоч би де він був – на уроках малювання, які іноді проходили під його керівництвом, на репетиціях оркестру чи хору – всюди давав лад. І так усе життя.

Початковий період творчості Тичини припадає на роки навчання в Чернігівській духовній семінарії. У Чернігові письменник-початківець познайомився з Михайлом Коцюбинським, який назвав Тичину справжнім поетом. Уже перша книжка «Сонячні кларнети» одразу здобула читацьке визнання. Це збірка пейзажних малюнків-акварелей, гімн землі, що звучить світло й урочисто, справжній славень життю, пісня ніжності, радості й суму.

 

Гра на кларнетах (музична пауза)

 

Гортаючи сторінки дитячих віршів Павла Тичини, ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічнопам'ятним полум'ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов письменник півстоліття свого життя.

Ми знаємо Тичину передусім як ліричного поета, проте Павло Григорович був також відмінним художником і музикантом. Крім того, йому довелося попрацювати у владній верхівці: він був Головою Верховної Ради УРСР, а також міністром освіти колишньої республіки. На державній роботі Павло Тичина отримав простору квартиру у центрі Києва – на вулиці Терещенківській. Зараз там – літературно-меморіальний музейквартира письменника, який прикрашають десятки унікальних виробів ужиткового мистецтва.

Вступне слово вчителя (Розповідь про П. Тичину з використанням мультимедійної презентації.) Видатний український поет Павло Григорович Тичина (1891—1967) народився в чудовому куточку України — на Чернігівщині у родині сільського дяка. У той час було заведено йти шляхом батьків, і Павло закінчив бурсу, потім духовну семінарію. Але життя змінилося, і вищу освіту майбутній письменник здобув у Київському комерційному інституті. А перед цим було захоплення музикою, співом (співав у церковному хорі, два літа гастролював у складі капели України), малюванням, творчими вечорами по «суботах» у відомого письменника М. Коцюбинського, який і дав молодому поетові «путівку» в літературне життя. Проте не став Тичина ні священиком, ні комерсантом. Усі свої сили, здібності він віддав літературі й мистецтву. Працював у харківському журналі «Червоний шлях», був директором Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка Академії наук України, очолював Міністерство освіти. Перша збірка поезій «Сонячні кларнети», яка вийшла 1918 року, стала справжньою подією не лише в українській, а й у європейській літературі. Для дітей П. Тичина написав кілька окремих книжок, серед них віршовані казки «Івасик-Телесик», «Дударик» та ін. Усе, що оточувало його, оживало на папері — чи то за допомогою фарб і пензля, чи то барвами слова, чи то музичними акордами. Але особливу силу має поетичне слово — дивне поєднання думки, почуття та фантазії.

Віртуальна екскурсія «Скарби Тичини». (Презентацію за матеріалами сайта http://made-іn-uкrаіnе.іnfо/skаrbу-tусhуnу/)

Учитель. У всьому розмаїтті тем, настроїв, почуттів, які ословлював автор у своїх творах, чи не найвиразніше звучить тема рідного краю. Послухайте, з якою любов'ю розповідає про свою Батьківщину Павло Тичина у вірші  «Не бував ти у наших краях!».

Виразне читання поезії вчителем. (Заплющіть очі і постарайтесь уявити зоб-

ражене в поезії.)

 

Пояснення композиції поезії

Вірш побудований у формі незримого діалогу, суперечки, протиставлення. Поет захоплюється красою свого краю, його мужніми, працьовитими, співучими людьми і ставить їх як приклад своєму уявному співрозмовникові, песимісту, якого завжди бачить «в сльозах».

Читання поезії учнями (Жарова Богдана та Морозюк Валерія).      Бесіда

•           Який основний мотив вірша? (Захоплення красою рідного краю.)

•           У якій формі побудовано твір? (У формі поетичного звертання до уявного

співбесідника, який ніколи не бував в Україні.)

•           Які почуття, на вашу думку, виникали в душі поета, коли він писав вірш? (Поет залюблений у чарівну природу свого краю, його переповнюють почуття гордості за земляків – витривалих і працьовитих людей, які йдуть по життю з піснею.)

•           Земляки П.Тичини, за його словами, «не люблять, не вміють ридати, ...не можуть без пісні і нивки зорати». Назвіть риси характеру, які, на думку поета, притаманні українцям. Що виховало в них ці риси характеру? (Українці – життєлюбна, оптимістична, емоційна нація, для якої пісня – така сама життєва потреба, як вода чи повітря.)

•           Схарактеризуйте загальний емоційний настрій вірша. Які настроєві відтінки потрібно передавати під час виразного читання поезії? (Ніжність, життєрадісність, оптимізм, упевненість, утіху.)

•           Як, на думку автора, впливає на людину природа? Чи згодні ви з таким баченням? (Поет вважає, що природа певною мірою формує характер людини, наповнює душу красою, оптимізмом.)

•           Що він говорить про історичне минуле рідного краю у цьому вірші? (Згадка про могили у степах.) Що ви про це знаєте? Опишіть вірш за схемою

Тема	Відображення краси природи, працьовитості людини на теренах України.
Ідея	Любов до рідної землі.
Основна думка	Кожна людина – дитина свого краю.
Жанр	Пейзажна лірика.
Художні засоби
Метафори	"серце б'ється", "степ розтягнувся"
Епітети	"блакитні простори", "весняні очі"
Порівняння	"могили, як гори"
Повтори	там – там, хіба ти – хіба ти, весь – весь, б’ється;
Протиставлення /антоніми/	смієшся – ридаєш;
Вигуки	ах, ген-ген;
Обрамлення	однакові початок і кінець у кожній строфі.
	4 речення – окличні, 1 речення – питальне, 4 речення – розповідні з незавершеною інтонацією;

 

v Дослідницька робота.

Курган – поховальний пам'ятник, штучний пагорб, насип над стародавнім похованням. В Україні поховальні кургани-насипи здавна називають могилами.

Чорна могила – одне з найвідоміших давньоруських поховань. За переказами, тут покоїться прах князя Чорного - легендарного засновника Чернігова. У кургані археологи знайшли мечі, шаблі, списи, кольчуги, щит з мідним обкуттям, посуд. Найкоштовнішою знахідкою стали турячі роги, оздоблені сріблом.

Перлиною історичної спадщини Чернігова є розташований на Болдиних горах один із найбільших некрополів ІХ – ХІ століть в Україні. Дотепер збереглося близько 230 курганів. Найбільші з-поміж них – Гульбище та Безіменний.

Величезних розмірів меч, щит, кольчуга, бойова сокира й інше бойове спорядження, знайдені в кургані Гульбище, засвідчують, що це було поховання могутнього воїнабогатиря.

У кургані Безіменний археологи виявили сокири, серпи, ножі, вудила, залізні обручі від дерев'яних відер, залишки одягу тощо. За язичницькою вірою вважалося: ці речі потрібні в потойбічному житті.

 

v Робота в парах «Намалюй другу настрій». 

Орієнтовне виконання.

Кожен колір здатний розповісти дуже багато. У поезії колір може бути образом або символом. Наприклад, зелений – це колір молодості, символ життя, природи, спокою, надії, радості, сили. Блакитний означає чистоту, ніжність, красу, любов, вірність, простір, далечінь, безкінечність, незвідане і звабливе. Жовтий колір уособлює тепло, радість, але в українців означає ще і розлуку, зраду. Білий – чистота, невинність. Чорний – колір суму, печалі, зла, песимізму. Фіолетовий – королівський колір, символізує багатство, благородство. Синій асоціюється з холодом, спокоєм, нескінченністю і тугою. Червоний – відтінок крові, це велич, влада і свобода, водночас - любов і пристрасть. Бузковий – це символ ілюзій, уяви і фантазії. Він поєднує сором'язливість, романтику. Помаранчевий несе в собі радість, тепло, сонце, свято, урожай. Яскравий зеленувато-жовтий означає ненависть, невірність, заздрість, норовливість. Світлозелений – чистоту, веселощі. Темно-зелений уособлює надію, спокій, мир, родючість.

Отже, кольорова гама твору оприявнює почуття, емоції, відчуття, настрій автора, те основне, що він хотів виразити за допомогою кольорів.

v Елементи компаративного аналізу.      

З якими віршами зарубіжних поетів асоціюється у вас змальована у вірші Павлом Тичиною картина? (З поезіями «Сплять усі верховини гірські...» Алкмана, «Нічна пісня подорожнього...» Ґете, «Гір стрімких вершини...» Лєрмонтова.) Відповідь аргументуйте.

v Прочитання вчителем поезії.

Моє серце в верховині 

Моє серце в верховині і душа моя, 

Моя дума в верховині соколом буя, 

Моя мрія в гори лине навздогін вітрам,  Моє серце в верховині, де б не був я сам.

 

Будь здорова, верховино, любий рідний край,  Честі й слави батьківщино, вольності розмай! 

Хоч іду я на чужину, повернуся знов, 

Моє серце в верховині і моя любов.

 

Прощавайте, сині гори, білії сніги,  Прощавайте, темні звори й світлії луги!  Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї, 

Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!

 

Моє серце в верховині і душа моя, 

Моя дума в верховині соколом буя, Моя мрія в гори лине навздогін вітрам, 

Моє серце в верховині, де б не був я сам. Р.Бернс

Ø Знайдіть спільні риси поезії Р.Бернса і твору П.Тичини. (У своїх поезіях і Тичина, і Бернс зуміли передати власне бачення, відчуття, розуміння навколишньої дійсності. Вірші сповнені патріотичних почуттів, зроджують оптимізм, упевненість, спокій, радість.)

v Міні-дискусія. Чи для кожного свій край найкращий, наймиліший, найдорожчий? Відповідь аргументуйте.

Закріплення вивченого матеріалу

v Онлайн-тести на освітній платформі Classtime.

 

v Головоломка

 

Рефлексія. Підсумок уроку.

Поет розуміє, що лише справжній українець, який увібрав із молоком матері красу рідного слова, піт і сіль батьківської землі, мелодійність пісні народної, завжди буде пишатися своєї країною, місцем, де він народився.

v Робота з епіграфом. Слухаємо початок пісні «Гаї шумлять», вчитель наголошує, що цей вірш будемо аналізувати на наступному уроці.

       Прокоментуйте епіграф до уроку.                                              

        Оцінювання. Аргументація оцінок.          

Домашнє завдання. 

Загальне. Виразно читати поезію «Не бував ти у наших краях!»; розповідати про поета, опрацювавши сторінки 199-200; створити ілюстрації до прочитаних поезій. 

Індивідуальне. Скласти вірш, присвячений рідному краю.