Урок української літератури у 9 класі "Свіча великого Кобзаря (Т. Шевченко - поет і художник)"

9 клас

 

Тема. Свіча великого Кобзаря (Т. Шевченко - поет і художник)

 

Мета:

 

навчальна –

 *розглянути творчість Шевченка в літературно-мистецькому контексті;

*узагальнити вивчене про життєвий і творчий шлях

Т. Шевченка;

*систематизувати знання про поетичну та малярську спадщину великого митця; *допомогти учня­м усвідомити важливість поетичних і мистецьких творів Тараса Шевченка, їх духовної величі;

*показати шляхи становлення Т. Шевченка як художника;

 

розвивальна-

*удос­коналити вміння і навички виразного читання художніх текстів;

*розвивати творчі здібності;

 

виховна –

 виховувати почуття шанобливої пам ’яті  до великого Кобзаря.

 

Очікувані результати:

*учні повинні знати: біографію  Шевченка, зміст вивчених творів («Катерина», «Наймичка»…),  лексичні особливості творів Шевченка; шляхи становлення Т. Шевченка як художника;

 

*повинні вміти: виразно читати художні тексти, робити висновки і умовиводи, порівнювати  Шевченка – поета  і  Шевченка – маляра.

 

Обладнання: портрет Т. Шевченка зі свічкою,  "Кобзар", збірка репродукцій картин митця, презентація.

 

Тип уроку: нестандартний.

 

Форма уроку: творча майстерня. 

 

Міжпредметні зв'язки: українська мова - українська література – образотворче мистецтво - музика - історія.

 

Методи і прийоми: бесіда, «Мікрофон», «Мовознавче дослідження», Метод   «Дерево рішень»,  робота груп: літературознавців,  мистецтвознавців, акторів (випереджувальні   завдання),  інсценізація.

 

Епіграф:  У рухах пензля і пера

нескорена душа палахкотіла.

( В. Яцюк)

План - сценарій уроку

І.Організація учнів до уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

 

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку

      Вступне слово вчителя

 

І V. Актуалізація опорних знань

     «Мікрофон»

«Мовознавче дослідження»

V. Узагальнення і систематизація вивченого

1). Робота над проблемними питаннями за трьома першими пунктами плану уроку (метод «Дерево рішень»):

1. Жіноча доля у творах Шевченка («Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…»).

2. Краса природи рідної Вкраїни («Садок вишневий коло хати…»).

3. Нещасливе кохання великого генія («Любове свята моя, богине моя страждальная…»). (Виступи підготовлених заздалегідь груп: літературознавців, мистецтвознавців,  акторів, серед яких виконавці ролей:

Т. Шевченка, Оксани Коваленко, Катерини,  Варва­ри Рєпніної, Ганни Закревської, Ликери).

2.  Читання поезій: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»,

 «Садок вишневи коло хати», «Ой діброво – темний гаю», «Ми вкупочці колись росли», «Якби зустрілися ми знову».

 3. Виконання пісні «По діброві вітер виє».

4. Інсценізація.

VІ. Підсумок уроку (Оцінювання учнів).

4-те питання плану. Свіча як символ пам’яті про великого Кобзаря («Думки, мережані сльозами, і долетять коли-небудь на  Україну…»,«Заповіт»).

VІІ. Домашнє завдання.

 

Перебіг уроку

І.Організація учнів до уроку

(Привітання, побажання хорошого настрою та плідної роботи у «Творчій майстерні».)

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (читаю власну поезію)

 

Володар в царстві духа

Тарас Шевченко - наш учитель,

Із ним – минуле й майбуття.

Він справедливості творитель,

Яку проніс крізь все життя.

 

Володар в царстві духа й жертва долі,

Наш покровитель, рятівник,

В часи цькування думки й волі

Мовчать не вмів, мовчать не звик…

 

Пройшов тортури і заслання,

Солдатську муштру і вигнання –

Душі своєї не згубив,

Нові шедеври все творив й творив.

 

Боролись в ньому два світи.

Часто питав себе: „Хто ти:

Поет чи маляр? Може, самоук?”

То пензля, то перо все брав до рук.

 

Та до останніх днів не зміг

Обрать одну із двох доріг.

Так залишився до кінця

Власних тенет заручником митця.

 

Все ж запалив свічу сміливу й одиноку,

Яка перетворила в попел враже око.

І полум′я її горить донині

На честь і славу нашій Україні.

 

ІІІ. Оголошення теми і мети уроку

 

 Вступне слово вчителя

   Тарас Шевченко – світоч українського народу; поборник правди і свободи. Саме він своєю полум’яною поетичною та мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу. Та чому ж ми кажемо «виражав» ?! Продовжує виражати й тепер! Хоч самого поета й немає, але його невгасна свіча, запалена серед безпросвітної суспільної темряви, продовжує горіти й сьогодні.
     Отже, наше завдання – простежити, як в одній особистості співіснували два творчі світи: поетичний і малярський.

    Якщо про Шевченка-поета ви знали з дитинства, то про Шевченка-художника дізнаєтесь сьогодні. Адже він як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Тарас прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення, обстоював правду не лише в поезіях, а й у мистецьких творах.

( Див. презентація слайд 1).

   Сьогодні у нашій «Творчій майстерні» працюють юні мистецтвознавці, юні літературознавці, юні мовознавці та юні актори (Т. Шевченко, Катерина, Варва­ра Рєпніна, Ганна Закревська, Оксана Коваленко).

 

(Запис теми,  епіграфа і  плану  роботи в зошити)

 

План роботи на уроці

( див. презентація слайд 2)

 

1. Жіноча доля у творах Шевченка («Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…»).

2. Краса природи рідної Вкраїни («Садок вишневий коло хати…»).

3. Нещасливе кохання великого генія («Любове свята моя, богине моя страждальная…»).

4. Свіча як символ пам’яті про великого Кобзаря («Думки, мережані сльозами, і долетять коли-небудь на  Україну…»).

 

І V. Актуалізація опорних знань

 

«Мікрофон»

- Яке відношення має Тарас Шевченко до нової української літературної мови?

- Коли вийшов «Кобзар»?

- На які періоди поділяється творчість Шевченка?

 

«Мовознавче дослідження»

• Читаючи твори, що ми можемо сказати про мову творів?

 

Мовознавець 1 (М.:)

  Шевченко перший в Україні глибоко зрозумів вагу літературної мови в письменстві, й тому творив її, пильнуючи, щоб була вона якнайкращою. Київ на той час, по заснуванні в ньому 1834 р. університету, поволі відроджувався на український культурний осередок. На 1846 рік зібралося тут чимало українських культурних діячів, що й заклали були Кирило-Мефодіївське Братство 47, яке на українську мову дивилося, як на самостійну літературну мову. Воно навчало: "Щоб кожен слов’янський народ мав свій язик, свою літературу". Але наступного 1847 року над братчиками вчинений був урядовий погром, і всіх їх порозкидали далеко поза Київ: Шевченка заслано на 10 літ, Миколу Костомарова запроторено в Саратів на 9 літ, а мовного Шевченкового вчителя Куліша — на 3 роки в Тулу. З цього часу спинилося Шевченкове свідоме навчання української мови, спинилося й її літературне оформлення в Києві.

(М.:)2

  Шевченко мав багато даних, щоб глибоко пізнати свою рідну мову, бо першу молодість провів на селі. Як знаємо, він любив слухати оповідання старих, а на Звенигородщині на той час було кому й багато про що оповідати, так що молодий Тарас не тільки закохувався в чари мелодійної київської мови, але й знайомився з іще живою тут ідеологією Запоріжжя, козацтва та Гайдамаччини. Шевченко мав добрий голос і кохався в піснях, яких знав без ліку. То був взагалі час, коли інтелігенція кохалася в українських піснях, а Звенигородщина давала їх Тарасові з найчистішого джерела. При кожній спосібності Шевченко співав, а це приносило йому глибоке знання мови й пісенного ритму, що він пізніш переніс на свої вірші. В російській школі Тарас не вчився, а це зберегло його мову, а головно сам спосіб думати (складню) від помітнішого чужого каламутства, — у нього завжди складня народна.

V. Узагальнення і систематизація вивченого

 

Літературознавець (Л).:

Ти свічку засвітив святу,

Поміж недолюдків та гречкосіїв

Ми пронесем свічу оту

У майбуття, що сповнене надії.

 

Мистецтвознавець (М1).:

   Поезія і живопис... Два великі світи... Дві одвічні грані божественного перевтілення людської душі. В них сонце і темінь, любов і ненависть, небесне і земне. За ними - творці і генії, що запалювали дух. Вони завжди уявлялися людству із запаленими свічками. Тих духотворців давно нема, а їхні свічки горять і досі невмирущим спадком із найсвітліших почуттів. Серед них є і Шевченкова. Для нас вона найпомітніша, бо живе у ній особливої любові жар, непідвладний часові.

 

Шевченко. Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис - моя майбутня професія, мій хліб насущний. І замість того, щоб вивчати її глибини, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був без­смертний Брюллов, я складав вірші, за які не мав ані гроша, які, врешті, позба­вили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки потихеньку кропаю.

(Щоденник, 1 липня 1857 року )

 

  Самому тепер не віриться. Я з брудного горища, я, нікчемний хлопчак, на крилах перелетів у чарівні зали академії художеств... І що ж я робив? Важко подумати, я займався тоді складанням малоросійських віршів... Перед його (К. Брюллова) дивними творіннями я замислювався і виношував у серці сво­го сліпця Кобзаря і своїх кривавих Гайдамаків.

(Щоденнник, 1 липня 1857 року)

 

М2.: Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші

 "А.О. Козачковському":

Довго те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п'ятака – 

Бо я було трохи не голе.

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду 

Або "Три царіє со дари".

   Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-Черниця" красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом,  глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном.

 

Робота над планом (метод «Дерево рішень»)

( див. презентація слайд 3)

 

1. Жіноча доля у творах Шевченка («Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями…»)

 

 (Проблемні питання)

• Які теми висвітлює Шевченко?
• Чому доля жінки завжди трагічна?
• Які твори про жінок ви вчили?
• Пригадаймо зміст «Катерини» (діти розповідають поему).

 

Л.: Але знову і знову, наче всевладна стихія, душу завойовувала поезія. її тематична палітра являє нам людську кривду, героїчне минуле, красу природи України. З особливою душевністю писав Шевченко про гірку долю жінки. "Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу", - відзначав М. Рильський. Жодна жінка, виписана Кобзарем, не знаходить щастя. Саме такою, страдницею і водночас нескоре­ною, бачив поет її і в житті. "Наймичка", "Відьма ", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". А серед них безмовною русалкою підноситься із дна ріки Катерина: може, Іванка свого шукає, а може, прагне помсти кривдникові.

 

Катерина.

Не вернуся!

В далекому краю,
В чужу землю, чужі люди
Мене заховають,
А своєї ся крихотка
Надо мною ляже
Та про долю, моє горе,
Чужим людям скаже-
Не розказуй, голубонько!
Де б не заховали,
Щоб грішної на сім світі
Люди не займали,

Ти не скажеш... ось хто скаже,

Що я його мати! Боже ти мій! ... лихо моє! Де мені сховатись? Заховаюсь, дитя моє, Сама під водою, А ти гріх мій спокутуєш В людях сиротою, Безбатченком!..

 

 

Вчитель.

- Чи можемо ми засуджувати Катерину?

- Що змусило її так повестися?

- Чи засуджує Катерину Шевченко?

 

М.: У живопис Шевченкова Катерина прийшла через чотири роки після написання поеми. До появи цієї картини (демонстрування) в українському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу - дівчина-кріпачка, принижена і ображена в найкращих своїх почуттях.

( Див. презентація слайд 4).

 

Шевченко. Я намалював Катерину в той час, як вона прощалась з моска­лем і верталась в .село; у царині під куренем дідусь сидить, ложечки струже, а вона, сердешна, тільки не плаче... а москаль дере собі, тільки курява ляга... По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака моя картина

 (Т. Шевченко, лист до Г. Тарнавського, 25. 01. 1843)

Вчитель.

- Чи є такий епізод у творі?

 

М.: Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна, хоча є між ними і спільне. У поемі краса дівчини протиставлена тяжкій долі, як і на картині. Прекрасне облич­чя засмучене, чарівна голівка опущена, очі почервонілі від сліз, що їх вона ледве стримує.

 

Вчитель. Сам Шевченко співчуває Катерині.

 

Шевченко.  А за віщо, Боже милий!

За що світом нудить?

Що зробила вона людям,

Чого хотять люди?

Щоб плакала!.. Серце моє!

Не плач, Катерино,

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину!

 

Катерина. Терпіла, Тарасе, та сил більше не стало. Пішла зі світу у страшній розпуці, бо нічим не поправити долю мою гірку. Та спокою не знай­шла ні по сім, ні по тім боці горя. Де ж то, по яких світах блукав мій Івась? Вже й тебе немає, Кобзарю, та свіча твоя горить. Тож і мій Івась живий, гадаю, і мандрує з перебендею у твоїх віршах.

 

Учениця читає поезію «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»

 

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люди,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ Божий,

Мусить погибати.

А серце в'яне, співаючи,

Коли знає, за що;

Люди серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люди,

Знущаються вами.

 

Вчитель. Розглянемо Шевченка-поета і Шевченка-художника, що описує і змальовує природу. ( Див. презентація слайд 5)

 

 2.Краса природи рідної Вкраїни («Садок вишневий коло хати…»

 

М.: Митці усіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Краса української землі завжди полонила творчу душу Шевченка, кликала до пера і пензля. Тривалий час він жив поза межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину. У 1843 р. з'явилася мож­ливість поїхати в Україну, відвідати рідне село.

 

Вчитель. Які поезії про природу ви знаєте?

1 – ша учениця читає поезію «Садок вишневий коло хати».

Діти виконують пісню «По діброві вітер виє».

2 –га учениця читає поезію «Ой діброво – темний гаю».

 

Ой діброво - темний гаю! Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого

Собі батька маєш.

Раз укриє тебе рясно

Зеленим покровом, -

Аж сам собі дивується

На свою діброву...

Надивившись на доненьку

Любу, молодую,

Возьме її та й огорне

В ризу золотую

І сповиє дорогою

Білою габою, -

Та й спать ляже, втомившися

Турбою такою!

 

Вчитель. Такою поставала Україна не тільки у поезіях.

 

Шевченко. Я хочу рисовать нашу Україну... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію... В год буде виходити 10 картин

 (Лист Т. Шевченка до О. Бодянського, травень 1844 р.)

 

М1 :. За тематикою пейзажні малюнки Т, Шевченка 1843-1847 рр. можна поділити на три групи: ті, що на них зображено море, сільські краєвиди, і ті, що на них відтворені історичні та архітектурні пам'ятки. Перша група цих творів розповідає про убоге життя покріпаченого селянства (демонстрування ілюст­рацій фотоальбому "Селянська родина", "На пасіці", "Удовина хата"). Часто зустрічається зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих рік, ставків, урочищ. Здавалося, тут душа митця знаходила спо­чинок. Але ще більшим болем серед цієї чарівної природи відлунювали в душі народні страждання "У Києві", "Вознесенський собор у Переяславі", "Аскольдова могила", "Церква всіх святих у Києві" та ін.). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного покровителя. Майстерні вони і з боку малярської техніки. (Демонстрування пейзажів. Див. презентація слайди 5-8).

 

 

М 2.: Однією з перлин української національної графіки є "Живописна Україна". Це альбом офортів. Офорт - гравюра на міді або цинку з малюн­ком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравю­ри. Шевченко збирався видавати по 12 творів щороку, а виручені кошти по­винні були допомогти родині звільнитися з неволі. На жаль, цей задум здійснити не вдалося. Вийшов лише один альбом, куди ввійшло шість відбитків замість 12 запланованих (демонстрування: "Судна рада", "Дари в Чигирині"

Див. слайд 9).

 

  Найвідоміший офорт "Дари в Чигирині" присвячений історичній темі. У передпокої гетьманської світлиці - три посли з сусідніх держав — Туреччини, Польщі і Росії - з дорогими подарунками для Б. Хмельницького. На варті біля входу до світлиці, де відбувається рада, стоять козаки.

 

3. Нещасливе кохання великого генія («Любове свята моя, богине моя страждальная…»)

 

Вчитель. Як кожна жива людина , Шевченко хотів кохати і бути коханим, але йому це не завжди вдавалося.

 

Л1.:Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін.... На «Любовному небосхи­лі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всіх знайдено, названо. Чим зумовлено цей постійний інтерес до інтимного життя ви­датних людей?

У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкрива­ється історія цілого покоління. Окрім того, у митців це один із ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

 

Л2.:Ці міркування актуальні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко й не задля натхнення, а шукаючи жіночий ідеал, прагнучи виходу із самотності, особистої та суспільної.

Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Григоровичу. Маючи унікальні таланти, гострий розум, привабливу зовнішність, він, здавало­ся б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча й уразлива, Кобзар часто закохувався, і в нього закохувалися. Та особисте життя так і не скла­лося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід.

 

Л1.:Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана і Тарас ще маленькими дітьми вкупі гратися, а потім одне одного й покохали. Матері не раз жартували про майбутнє одруження своїх мазунчиків.

 

Інсценізація

(з'являється Тарас-хлопчик з Оксаною-дівчинкою)

 

Тарас. Ти у вінку — найкраща за всіх панянок у світі. Я тобі ще й чо­бітки справлю із срібними підківками.

Оксана. Срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками на каблучках. Оксана. Таких ні в кого ще не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб'ємось від Злиднів. Тоді усе.

Оксана. Без тебе — нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч убий — не піду.

Тарас. А я не віддам тебе нікому і втечу до тебе звідки завгодно.

(Тарас й Оксана поволі виходять, взявшись за руки).

 

Л1.:Після другої перерви Шевченко побував у різних місцях, і довідався, що Оксану звів приблуда-москаль, вона мала від нього дитину, а потім, покинута ним, збожеволіла. Це шокувало поета.

 

Учень читає вірш «Ми вкупочці колись росли»

 

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

 Та говорили, що колись

Одружимо їх.

Не вгадали.

Старі зарані повмирали.

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

 Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

«...Чи жива ота Оксаночка?» — питаю

У брата тихо я.

«Яка?»

«Ота маленька, кучерява,

 Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?»

«Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

 Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена...»

 

Вчитель. Історія знеславлення Оксани, скупі братові слона про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші»,

«Наймички». Неймовірний, просто містичний збіг трапився в літерату­рі й у житті. Після опублікування «Катерини» Шевченко дізнався, що описав, по суті, долю своєї першої любові.

 

Л1.: 30 червня 1843 року перебуваючи в селі Мойсівці на бенке­ті в

 Т. Г. Волховської, Шевченко знайомиться з Ганною Закревською — дружиною поміщика Платона Закревського, одного з власників села Березова Рудка на Полтавщині. Шевченко потім неодноразово приїз­див до маєтку Закревських. Він написав портрети Ганни й Платона. Та­рас закохався в Ганну. (Див. слайд 10)

 

Ганна Закревська. Перед моїм портретом зупиняються й довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шев­ченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній погляд, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспівував, бо улюбленими очима його поем були очі карі.

Тепер останнє свідчення, найвирішальніше — вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це робив, як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Рєпніної присвятив «Тризну». Вірш «Якби зустрілися ми знову», всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схо­ваний під двома літерами — Г. 3. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

 

Учень читає поезію;

 Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши: снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помолившись, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми — водою розлилось

Колишнєє святеє диво.

 

 М1.: У середині жовтня 1843 року Тарас Шевченко, вже відо­мий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна.

Родина князя складалася зі старої княгині, онуки останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, сина Василя з дружиною й незаміжньої дочки Варвари.

(Див слайд  11)

 

 Л1.: Тридцятип'ятирічна княжна Варвара була надзвичайно доброю й щирою дівчиною. Деспотична мати не дозволяла їй побрати­ся з князевим ад'ютантом, у якого вона колись закохалася. Ця сердечна рана надломила її особисте життя. Зустрівшись із тридцятирічним Шев­ченком, який став душею компанії, княжна відчула, що Тарас — обра­нець її серця.

 

Варвара Рєпніна. Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла йому пристрастю, бо його не можна було не любити. Я напи­сала повість свого життя і дала подивитися Шевченку. Поміж сторінка­ми виразно читалося освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.

 

М2.: Не судилося Т. Шевченку і княжні бути разом. Рідня, осо­бливо мати, доклали зусиль, щоб розлучити їх. Княгині здавалося, що Шевченко, колишній кріпак, не рідня її доньці Варварі. Княжна з туги захворіла і вісім днів нічого не їла. Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Відраду для себе знаходила в релігії.

 

 Вчитель. Під час десятирічної солдатчини в Тараса Шевченка зав'язався платонічний роман із дружиною коменданта форта Агатою Усковою. Але він закінчився невдало. Все більше Тараса тягнуло на Україну.

 

Учень читає «Немає гірше, як в неволі»

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою свіжо-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя проспіваная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися.

 

Л2.:  Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю, дружину, дітей. Він постарів, хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка.

 

Учень читає поезію:

Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині...»

 О горе, горенько мені!

 

Вчитель. Бажання одружитися було дуже сильним, хоч  із кріпачкою. Він зустрічає її в домі поміщиць Карташевських. Це  Ликера Полусмакова. У Ликері він побачив свою Оксану, і знову з новою силою захотілося поету тихого сімейного щастя.

         Такий нерівний шлюб засуджували всі, але поет лишався невмолимим. Тургенєв, який бачив Ликеру, так описує дівчину: «Істота молода, свіжа, не дуже красива, але з чудовим білявим волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою...». Ця постава й обдури­ла поета. Насправді ж Ликера мріяла про гроші, панське життя. А ще їй хотілося «досадити панночкам Карташевським».

 

Ликера. Шевченко пропонував мені руку й серце. Казав, що купить хатину гарненьку, біленьку, із садочком. Я буду в ній справжньою госпо­динею! Узимку поїду до Парижа або Петербурга. Я в дорогому вбранні, вся в коштовностях, наче справжня пані. Я заведу собі прислугу.

А взагалі, хіба ж би я за такого пішла, якби не подарунки та не те. щоб бути пані?!

 

Вчитель. Коли вже мало відбутися весілля, неспо­дівано прийшовши додому, Шевченко застав Ликеру в обіймах іншого (учителя). Усі мрії Шевченка про сімейне щастя зазнали краху, він так і залишився неодруженим до кінця своїх днів.

 

VІ. Підсумок уроку

 

4. Свіча як символ пам’яті про великого Кобзаря («Думки, мережані сльозами, і долетять коли-небудь на  Україну…»)

Вчитель.      На жаль, сімейного щастя Шевченко так і не зазнав, але  зумів запалити поміж людей «свічу-заклик»  до боротьби за краще майбутнє  України.

                   Він запалив свічу сміливу й одиноку,

                  Яка перетворила в попел враже око.

                   І полум′я її горить донині

                  На честь і славу нашій Україні.

(Учні  запалюють свої свічки від «Шевченкової»)

 

Вчитель. Запаливши свої  свічечки від символічної Шевченкової свічі, ми повинні берегти її полум'я, не дати йому погаснути, Бо в ньому - дух поета, його палка  любов до народу України, тривога за її долю, і найголовніше - помисли і заповіти великого Кобзаря . (Учні виконують «Заповіт»).

(Оцінювання учнів)

 

VІІ. Домашнє завдання

 

1.Написати твір чи створити малюнок із присвятою

Т. Шевченку.

2. Підготувати ребус чи кросворд за творчістю

 Т. Шевченка.