Урок української літератури в 5 класі "В.Симоненко. "Цар Плаксій і Лоскотон"

Тема. Василь Симоненко. Цікаві сторінки з життя митця.   «Цар Плаксій та Лоскотон»
Мета: ознайомити учнів із цікавими моментами життя В. Симоненка та його казкою; дати поняття про ритм, риму, віршовану мову; формувати вміння виразно читати казку ; розвивати вміння висловлювати власні емоції, думки, мовлення, образне мислення; виховувати повагу до творчості письменника. 
Тип уроку: вивчення нового матеріалу. 
Обладнання: підручник, портрет письменника, виставкова література, презентація «Життєпис В.Симоненка». 
Поняття : віршована мова, рима, прозова мова. 
Вміння: виразне коментоване читання, визначати риму у рядках.

                                                                                        Краще терпіти нужду і бути веселим, ніж

                                                                                       жити в розкошах , не знаючи почуття радості.

                                                                                                                                         Епіктет                                                                            

                                                                        Хід уроку 
І. Організаційний момент. 
ІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчання. 
ІІІ. Вивчення нового матеріалу. 

1.Вступне слово вчителя

   Твір, який ми вивчатимемо, належить перу незвичайної людини. Його життя порівнюють зі спалахом блискавки – таким воно було яскравим і коротким. Прожив Василь Симоненко всього 28 років, проте встиг стати членом Спілки письменників тоді ще СРСР. На посвідченні , щоправда, немає підпису поета. Він не встиг його зробити... «Спадщина поета вміщується в одній книжці,- пише автор статті «Україно, ти моя молитва…»Р. Вітренко . – Однак ,на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу.»Та й ту збірочку не всі могли взяти в бібліотеці чи придбати для власної книгозбірні. Чому? – здивуєтесь ви. Відповідь знаходимо у книжці літературознавця В.Коваля :

    Боролися з ним і мертвим.,був прапором і совістю, і читали його тільки в списках, передруках – 15 років не видавали його книжки, а багато творів, у тому числі й щоденник поета, ходили по руках підпільно і читалися тільки потаємно . Підготовлена його книжка, до якої Олесь Гончар написав передмову « Витязь молодої української поезії», була розсипана нещадно і жорстоко.

Слава й гідне  таланту пошанування прийшли до Симоненка запізно. Лише в 1995 році він став лауреатом Національної премії України імені Т. Шевченка (посмертно) – за збірки «Лебеді материнства» , «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде».

Де і в якій сім’ї народився майбутній поет,як здобував освіту? Щоб відповісти на ці запитання, пропоную уявно помандрувати літературною картою України.

 2. Заочна екскурсія місцями, пов’язаними із біографією В. Симоненка.

1зупинка.Полтавщина. Село Біївці .
                                     Скільки б не судилося страждати,

                                     Все одно благословлю завжди

                                      День, коли мене родила мати

                                      Для життя, для щастя, для біди, - писав В. Симоненко.

Той день народження ,як згадувала поетова мати Ганна Федорівна, припадав якраз на Різдво, хоч у свідоцтві записано – 8 січня 1935 р. Хрещеною матір’ю була баба Оришка(Хрестили хлопчика вже під час війни,аби Бог уберіг від смерті). Можна припустити , що прагнення до знань у Василя від матері, бо вона все життя мріяла стати вчителькою. Щоправда , їй не пощастило на іспиті з математики. Довелося вчитися крою й шиття. Сім’я продала корову й купила швейну машинку. Відтоді Ганна Федорівна все шила синові сама, крім пальта, а хлопчик старався допомагати матері: крутив разом з нею жорна – молов борошно, пас худобу, рубав дрова.

                                          В мене одна лиш мати

                                          Та був  іще сивий дід.

                                          Нікому не мовив «тату»

                                           І вірив,  що так і слід, - писав В. Симоненко.

 Батька він не бачив, той давно виїхав на Кубань. Замінив його Василькові дідусь Федір Щербань, якого в селі всі звали «дід Сурмило».

Кажуть, він любив своє прізвисько. Двоюрідний брат Василя Григорій Симоненко розповідав, як онук і дід любили одне одного. У новелі «Дума про діда» читаємо: «Безсмертячко ти моє кирпате, - шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені». Може, звідси і його любов до гарного слова. Свої перші кореспонденції в газеті «Молодь Черкащини» Симоненко підписував псевдонімом В. Щербань.

«Мій батько, - згадує Ганна Федорівна Симоненко, - самотужки вивчив грамоту, багато читав. Він цікавився навіть шкільними підручниками з географії та історії. Ось чому сусідські діти (та й Василь із ними) тихцем сміялися: «Дід Щербань готується до екзаменів». А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.

                                              І я затискаю руку,

                                              Мов шабля у тій руці.

                                              І плачу, було, й сміюся,

                                              Як слухаю ті пісні…

                                              Спасибі ж тобі, дідусю,

                                              За те, що ти дав мені, …-

вдячно згадував поет.

2 зупинка. Тарандинці. Знаходимо на карті цей населений пункт .

Василів дід дбав про те, щоб онук здобув освіту. У Біївцях він закінчив п’ять класів, а середню школу – в Тарандинцях.

 Ці села досить віддалені одне від одного – на 9 км. Долав їх Василь пішки дві години. Проте ніколи не запізнювався на уроки. «Поки підійду до школи, то всі уроки повторю. А як назад повертаюся, то всі пісні переспіваю» , ­- зізнався він згодом. Саме через це й траплялися в нього непорозуміння з дідом. У монографії А. Ткаченка читаємо: « І згадувалось, як Василько до школи ходив, як виучував уроки дорогою, за що часом бував і битий, бо дідо змушував його вчити їх ще вдома…»

Він встигав все: на відмінно вчитися, брати участь у роботі літературного та фізичного гуртків, розв’язувати всі математичні задачі, запоєм читати художні книжки. Про любов до читання розповіла його вчителька Уляна Миколаївна Демченко:

Василь же якось спідлоба поглядав на мене і поволі, але красиво креслив. Як пізніше я дізналася, він одночасно креслив і читав з – під парти художню літературу. А поглядав на мене, аби я цього не помічала.

З 1-го класу сидів за партою з двоюрідним братом Миколою. Дружив із глухонімим хлопчиком, якого дуже жалів.

На уроках він був серйозний – аж занадто. Ніколи не сміявся, не тинявся по шкільному подвір’ю… У класі хлопець виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом.  Часто він писав вірші до шкільної і класної газети. Навіть учителі не читали стільки книжок, - згадувала мати.

  Ходив хлопець до школи зі шматком хліба, олівцем та зошитом. Портфеля не мав. Закінчив 10 клас із золотою медаллю. І все ж карався, що мало знає. Щоб осягнути науку глибше, вирушив учитися до Києва.

3 зупинка. Київ.

Василь Симоненко приїхав до Київського університету імені Тараса Шевченка подавати документи з довідкою сільради , адже сільським дітям не видавали паспортів. І лише коли в рідне село надійшло повідомлення, що його зараховано студентом, Василеві видали паспорт. Було це в 1952 році. Прізвище Симоненка студенти любовно замінили : з’явився «Вася Симон». Симоненко учився старанно і завзято, багато читав і знав. Не любив гуляк і ледацюг, пройдисвітів і дурників. Стипендія в ті роки становила на перших двох курсах 220 крб. , а на останніх – 240. Навчаючись, Василь підробляв: ходив з товаришами розвантажувати морожену рибу, влітку працював у газетах, куди посилали на практику, за власною ініціативою їздив восени збирати кукурудзу в колгоспах Миколаївської області та Криму. А згодом на скупу студентську стипендію придбав стареньку друкарську машинку,аби друкувати на ній вірші.

 4 зупинка . Черкаси.

Майже 7 років поет жив і працював у цьому місті: спочатку у газеті «Черкаська правда»,згодом – у «Молоді Черкащини», після їх закриття – в «Робітничій газеті». Одного разу Василь Симоненко був затриманий міліцією і там жорстоко побитий,після чого в нього відмовили нирки. З того часу поет вже не жив, а мучився, бо ні на хвилину не вщухали нестерпні болі, які неможливо було вгамувати . Лікування  та операції не допомагали . Зоря його молодого життя згасла дуже рано : на 28 році. Коли  проводили поета у вічну дорогу , хтось поклав у труну дві поетові книжки : збірку поезій «Тиша і грім» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон ». Але товариш поета вийняв книжечки із труни і голосно, на увесь автобус, сказав : «Ми хоронимо Васю Симоненка, а не його творчість». І справді, земне коротке життя  обернулося для Василя Симоненка безсмертям у пам’яті рідного народу.

3. Історія створення казки  «Цар Плаксій і Лоскотон»

Цю казку Василь Симоненко присвятив своєму любому маленькому синочкові – Олесику , якого дуже любив.

Ти лежиш іще впоперек ліжка –

Не до чого мале й чудне!

А до тебе незримі віжки

Прив’язали цупко мене.

 

Кажуть ,носа ти вкрав у баби,

Губи й ноги забрав мої,

Взяв у матері синю звабу

І в очах своїх затаїв.

 

Наливайся земними силами,

Вдосталь радощів зачерпни –

Над тобою тріпочуть крилами

Тихі – тихі спокійні сни…

 

Син поета згадував :

 -  Пам’ятаю, якось прийшов він додому веселий і збуджений. Я ж, навпаки, був насуплений, набурмосений.

-  Чого сидиш сумний та невеселий?.. Ану, козарлюго, вище голову! - батько накинувся  на мене і став лоскотати..

 - Тату, напиши мені казочку. Всім щось пишеш, а мені?

- Обов’язково напишу! — і знову лоскотав мене.

- А про що?

- Про себе. Тільки буду я там, як добрий дядько Лоскотон. Хочеш?

 - Еге ж…

 Потім він не спав цілу ніч. А наступного дня під вечір вже декламував мені казку про дивного і доброго Лоскотона, про царя Плаксія і його мерзенного Макаку-Забіяку.

Ті рядки , що син запам’ятав – друкував, а інші – доробляв,  додавав до твору щось нове, слідкував за реакцією Лесика: подобається чи ні.

 

4.Зміст назви твору

Плаксій – людина, яка часто плаче, схильна до плачу, сліз. І це не завжди людина, у якої горе, а найчастіше  той, хто плаче без усякої причини.
«Лоскотон»- слово, якого немає у словниках. Мабуть ,його створив сам автор від слова лоскотати, що значить м’якими дотиками до шкіри викликати легке нервове збудження, яке звичайно супроводжується сміхом.

5. Прослуховування уривків  аудіозапису казки

6.Розташуйте у правильному порядку частини казки

 

Цареве сімейство
Дядько Лоскотон
Арешт Лоскотона
Весілля в палаці
Звільнення Лоскотона
Продовження весілля

 

7. Бесіда за прочитаним.  Вікторина

(Дайте відповідь на запитання цитатами з тексту)

 

 

• Як називалася країна, у якій відбуваються події та де вона знаходилася?
•  Яка сім’я була у царя Плаксія?
• Як називали  царевих слуг?(Ще була у Плаксія грізна гвардія своя…)
• Як жили люди у цій країні? (Хто сміявсь – вони хапали і нагайками шмагали…)
• За що цар Плаксій наказав впіймати баламута Лоскотона ? (Він як прийде, залоскоче, то сміється й хто не хоче…)
• Що пообіцяв володар країни Сльозолий тому, хто спіймає Лоскотона?(Гей, ледачі сльозівці…)
• Як капітанові Макаці вдалося упіймати    дядька? ( На світанку Лоскотон , насмішивши діток…)
• Хто і як звільнив його з в’язниці? (Та поки гуло весілля,то п’яниці вартові …)
• Як склалася  доля царя Плаксія та його родини? (А веселий Лоскотон до царя стрибнув на трон…)

7. Гра «Таємничий герой»
Вгадайте персонажів  казки за описом:
1. Має багато дітей, полюбляє все контролювати, бореться проти непокори, не любить виражати позитивні емоції. (Плаксій)
2. Виконує всі забаганки господаря з метою покращити сімейний стан, поріднившись з особою королівської крові. (Капітан Макака)
3. Баламутить народ проти чинної влади, пропонуючи свої погляди на життя як альтернативу. (Лоскотон)
4. Особа королівської крові, яка має заможного батька та проводить вільний час в очікуванні на нареченого і проливаючи сльози за ним. (Нудота)
5. Мешканці чарівної країни, які несуть військову службу та виконують усі накази влади. (Гвардійці Забіяки-сльозівцї)
6. Члени королівської родини, які від сміху загубили штани і від ганьби втекли до чужих країв? (три завзяті Плаксуни)

8. Робота з теоретико - літературними поняттями

Які ознаки жанру казки у творі «Цар Плаксій та Лоскотон»

• Твір «Цар Плаксій та Лоскотон» казка народна чи літературна, чому?

• Знайдіть у казці зачин?
• Зачитайте кінцівку твору.
• Які магічні числа ,традиційні для казок, зустрічаються у цій казці?
• Які фантастичні елементи є у творі?
• Який головний конфлікт у казці? Чи наявний цей конфлікт у казці «Цар Плаксій та Лоскотон»?

Казкові зачин і       кінцівка	Магічні числа	Фантастичні елементи	Конфлікт
Там,де гори і долини,де гуляє вітровій, - там цвіте краса - країна з дивним ім’ям Сльозолий	В Плаксія було три дочки і плаксивих три сини	Країна Сльозолий , цар Плаксій любив пити сльози дітей, кровопивці-сльозівці стали п’явками в ріці,  Макака з’їв себе із переляку	Боротьба добра зі злом

 

• Пригадайте, якою мовою написані народні казки? А літературні?

 
     Діти, ви знаєте, що  літературні казки  можуть бути прозовими і віршованими. Прозова мова – це та, якою ми з     вами розмовляємо, а віршована мова схожа на пісеньку. Пропоную вам  розглянути декілька прикладів.  
    «Жили були собі колись дід та баба. Нікого не було у стареньких. Ось стала баба просити діда, щоб той зробив їй солом’яного бичка…» 

Там, де гори і долини,

Де гуляє вітровій, -

Там цвіте краса-країна

З дивним ім’ям Сльозолий.

-Який з уривків написано прозовою мовою, а який віршованою ? 
 
Записи у  літературознавчий словник
Прозова мова – мова  не мелодійна і не ритмічна , схожа на ту, якою ми говоримо. 

Віршована мова – мелодійна, ритмічно організована мова, в якій впорядковано чергуються наголошені та ненаголошені склади . 

Рима – співзвучне закінчення віршованих рядків.  

Та поки гуло весілля  ,

То п’яниці вартові

Напились якогось зілля

Та й поснули у траві.

Строфа – поєднання кількох віршованих рядків, об’єднаних однією думкою,інтонацією та способом римування .
Найпоширенішим видом строфи є чотиривірш . В початковій школі строфу ви називали « стовпчиком».

Гра «Складно –нескладно»

Учитель читає попарно  2 рядки із казки . Якщо рима є, учні плескають у долоні, якщо ні – руки опущені.

Лоскотливі мав він вуса      Він як прийде,залоскоче,            Не любили Лоскотона           Але дядько Лоскотон

І м’якенькі, наче пух.          То сміється, хто й не хоче.          Цар Плаксій і Плаксуни.      Не боявся цих  заслон.

 

Недоступним став для всіх,     Лоскотона посадили                Їм поет один гладкий                 У палаці кожен скаче

Голосний та щирий сміх.         За вузенькі грати.                    Присвятив ще й  вірша.              Та від щастя гірко плаче.

8. Ти – творча особистість. Напиши двовірш , використавши такі рими:  діти – радіти, сніг – сміх, пакунки – подарунки.

9. Збагачуймо своє мовлення

Порівняння – зіставлення якоїсь істоти чи предмета з іншою істотою чи предметом. Наприклад,  у Лоскотона вуса м’якенькі ,наче пух; капітан Макака віроломний,як змія; на весіллі ллються сльози, мов ріка.

- Знайдіть у розділі «Цареве сімейство» , з чим порівнює автор голову та очі Плаксія (голова його мов бочка; очі – ніби кавуни).

Епітет – художнє означення,що вказує на якусь характерну ознаку предмета чи явища, викликаючи певне ставлення до них. Наприклад , грізна гвардія, лоскотливі вуса,  голосний та щирий сміх.

- Знайдіть у розділі «Арешт Лоскотона» епітети та порівняння , які характеризують капітана Макаку (лютий посіпака, лукавий капітан ; віроломний , як змія; підікрався змієм.  )

ІV. Підсумок уроку. 

       

 -  Чи подібна історія, описана у казці, на сучасне життя? Чому?

     - Чого  навчає нас казка? Яку думку хотів донести до нас автор цим твором?  

     - Чи доводилось вам бути у ролі Лоскотона? Що ви відчували? Розкажіть про це (Відповіді учнів).

         - Поясніть епіграф до  сьогоднішнього уроку?

         - Як ви розумієте слова: «Як од втоми не впадеш, в цю країну попадеш»?

        

        Підсумкове слово вчителя.   Всяка справа може втомити. Після виконаної роботи хочеться відпочити. Та не    можна втомлюватися чинити  добро.

       На закінчення мені хочеться побажати: робіть добро, посміхайтеся найдобрішою усмішкою, яка перетворить       ваше життя і життя оточуючих на казку. Життя – це казка, тож будьте добрими героями у ній. Пам’ятайте,  що  багатство та розкіш не завжди приносять радість. Можна бути багатим, мати всього вдосталь, але  бути самотнім і жити сірим одноманітним життям, не відчувати радості. А людина з малими  достатками, яка має багато друзів, життєрадісна, весела -  живе повноцінним щасливим життям. Не забувайте ,що  сміх-це ліки. Вони виробляють у мозку людини такі речовини , що протистоять вірусам та інфекціям. А ще хочу повідомити вам , що щирий сміх захищає  від нервових розладів.  Всього лише одна хвилина   сміху замінює склянку фруктового соку.Одна година щирого сміху замінює путівку на найпрестижніший курорт.

      

       «Мікрофон». Незакінчене речення

• На сьогоднішньому уроці я дізналася …
• Мені було цікаво…
• Я навчилася…

• Казка змусила мене задуматись над тим , що…

V. Оцінювання навчальних досягнень учнів. 
VІ. Домашнє завдання.

Написати листа дядькові Лоскотону. З яким проханням ви б хотіли до нього звернутися? Вивчити визначення.