Урок "Урок позакласного читання. І Франко. «Іван Вишенський». Проблема морального вибору людини, її втеча від неприйнятного буттєвого світу."

Тема. Урок позакласного читання.

І. Франко. «Іван Вишенський». Проблема морального вибору людини, її втеча від неприйнятного буттєвого світу.

Мета: поглибити знання про життя і творчість Івана Франка; характеризувати образ Івана Вишенського, пояснюючи внутрішній стан героя; розвивати вміння аналізувати зміст поеми; розвивати навички роботи з комп’ютером, використовуючи продукти програми «Intel® «Навчання для майбутнього»; виховувати поважне ставлення до людини, яка має право на свій вибір.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручники, робочі зошити, мультимедійний проектор, творчі роботи учнів (презентації); тестові завдання.

   

   Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

1. Слово вчителя.

А як, мільйонів куплений сльозами,

День світла й волі засвітає,

То, чень, в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

 Крізь простір і час долинули до нас пристрасні слова Великого Каменяра, осяяні сподіванням на те, що його важка праця в ім'я майбутнього народу не пропаде даремно, буде оцінена наступними поколіннями людей.

 В одному із своїх віршів І. Франко писав:

  Я син народа,

  Що вгору йде,

  Хоч був запертий в льох,

  Мій поклик: праця, щастя і свобода.

 Ці слова стали життєвим кредо письменника. У них розкрита вся його сутність: вийшов із селянської родини, прагнув пробити собі шлях до кращого життя, до щастя й свободи не тільки власних, а й усього народу, заради цього невтомно працював.

 Геніальні люди народжуються нечасто. Нація, котрій Бог дарує хоча б одну таку людину, почувається відзначеною, нагородженою. І хоча по-різному складалися долі талановитих людей, хоча часто суспільство не шанувало, не берегло їх, просто не розуміло, не сприймало і, навіть, переслідувало, усе ж такі люди варті того, щоб їм встановлювали пам’ятники, щоб ними пишалися. Сьогодні мова піде про того, кого, здавалося б, усі знають і пам’ятають про Івана Франка.

 Найкращу, на мою думку, характеристику дав йому син Тарас.

 «Був середнього росту, а йшов, як велетень… мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо.

 Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.

 З війська випустили за слабкий зір, а бачив краще від інших, з низин далі сягав оком, ніж інші згори.

 Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем усього народу.

 Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й те недовге.»

 

ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.

IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

1. Виступ учнів. Презентація створена в програмі Mikrosoft Offis Power Point. Цікаві факти з життя Івана Франка.

 

Учень 1.         Життя та внутрішній світ українського письменника, поета, вченого та політичного діяча Івана Франка сповнене загадок, адже особистість кожного генія – це таємниця, яку наступним поколінням розкрити неможливо.

  Як насправді звали Івана Франка? Дивне, скажете, запитання? Зовсім ні, тому що насправді прізвище Франко має німецькі корені й звучало воно з наголосом на першому складі – ФрАнко, але через співзвучність його з прізвищем фашистського диктатора Іспанії було прийняте рішення перенести наголос у прізвищі Івана Франка на останній склад і тільки таким дозволити вживання його в літературі.

  Стосовно імені письменника, то навіть дослідники-франкознавці не всі знають, що насправді вдома і в рідному селі Нагуєвичах Франка звали зовсім не Іваном чи Івасиком, а Мироном. Саме це ім'я було дане йому при хрещенні греко-католицьким священиком Осипом Левицьким. Відоме оповідання «Малий Мирон» є цілком автобіографічним.

 

Учень2.          Душа людини формується там, де вона народилася та зробила свої перші кроки, тож щоб хоч трохи зрозуміти сутність Каменяра, треба побувати в його батьківській садибі, розташованій у селі Нагуєвичах Львівської області.

  Найпершою школою життя Франко вважав батьківську кузню. Поки батько працював, хлопець годинами сидів біля нього; пізніше згадував, як тато терпляче пояснював, як потрібно жити з людьми і для людей. Послухати оповіді мудрого Якова любили й дорослі. В оповіданні, яке так і називається – «У кузні», письменник писав: «На дні моїх споминів, десь там, у найглибшій глибині горить огонь… Се огонь у кузні мойого батька… І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу… І що він не погас і досі».

 

Учень 1.        Іванко з раннього дитинства виявляв неабиякі розум і кмітливість. Коли йому виповнилось шість років, тато віддав його до школи в сусіднє село. Хоча в Нагуєвичах також була школа, але батьки хотіли, аби первісток вивчав іноземні мови. Протягом десяти днів хлопчик навчився читати й у першому класі вже розмовляв польською, німецькою та українською мовами.

  Далі було навчання в Дрогобицькій нормальній школі отців-василіан. Сміялися з Франка в цій школі: бідно вдягнений, не завжди уважний, часто на запитання вчителів відповідав невлад. Але настав екзамен і Франко здивував усіх: він опинився першим учнем. Шкільні товариші Івана Франка твердили, що він надто часто поринав у свої думки, не чув того, про що йшлося на уроці. Коли Франко одного разу над чимось замислився, учитель сказав йому: «Ти будеш або великим письменником, або великим багачем, або великим опришком».

  Коли Іванові було дев'ять років, батько помер. Мати вийшла заміж вдруге. Вітчим уважно ставився до дітей і після нормальної школи віддав Івана до Дрогобицької гімназії. 

  Незабаром померла й мати. Дорога ж до знань не зупинилася. І вітчим, і його дружина, Іванова мачуха, не залишають хлопця на самоті зі своїм горем, матеріально підтримують його.

  Про роки навчання в Дрогобицькій гімназії письменник згадував з великою приємністю, вважаючи, що саме там, завдяки талановитим учителям, здобув основну, як на ті часи, освіту.

  Був ще один навчальний заклад у житті Івана Яковича – Львівський університет. Саме в ньому відбувається ідейне та творче змужніння письменника.

 

Учень 2.      Тричі мені являлася любов.

  Одна несміла, як лілея біла,

  З зітхання й мрій уткана, із обснов

   Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

   Купав її в рожевих блисках май,

   На пурпуровій хмарі вранці сіла

   І бачила довкола рай і рай!

  Вона була невинна, як дитина,

  Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

   Явилась друга — гордая княгиня,

   Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

   Таємна й недоступна, мов святиня.

  Мене рукою зимною вона

  Відсунула і шепнула таємно:

  "Мені не жить, тож най умру одна!"

   І мовчки щезла там, де вічно темнно.

   Явилась третя — женщина чи звір?

   Глядиш на неї — і очам приємно,

  Впивається її красою зір.

  То разом страх бере, душа холоне

  І сила розпливається в простір.

 

Учень 1.  Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до доньки священика Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалася збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. Спочатку юнак із бідної сім'ї, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою та другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.

  Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештували Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув у в’язниці.

  Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з'являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що чоловік в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.

  Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвячував поезії. Ольга Рошкевич теж кохала Франка. ЇЇ останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй в труну, під голову – як найдорожчий скарб.

 

Учень 2.  Гордою княгинею стала для Франка Юзефа Дзвонковська – дуже вродлива жінка, в яку закохувалося багато чоловіків. Однак вона нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була привітна й добра. Всі вважали, що це відбувалося через те, що вона була «високого походження».

  На Франка Юзефа справила сильне враження, він закохався в неї й вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа – саме та жінка, яка може бути його дружиною. Але мати Юзефи відмовила Франку.

  Відмова прикро образила Франка. Лише потім він дізнався, що Дзвонковська була звора на туберкульоз. Рано чи пізно вона мала померти, тому й не могла стати його дружиною Відмовляла Юзефа й іншим, але лише Франкові відкрила істину причину своєї відмови.

 

Учень 1. Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка – це його кохання до шляхтянки Целіни Журовської (у заміжжі – Зигмунтовської). Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин – вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові.. Щоб побачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам отримував їх на пошті.

  Але гордовита красуня не могла покохати «русина» з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: «Я не тебе люблю, о ні, люблю я власну мрію!»

  Цікаво, що будучи цілковито байдужою до Франка і згодом пам'яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім'я використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії – Франко допомагає; матеріальна скрута – він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один із них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була в божевільні), вона прийшла у його помешкання й доглядала за ним.

 

Учень 2.  Іван Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоч мав уже тридцять років. По-перше, ставив високу плану – мала бути українкою, мати вищу освіту та ще бути принадною, а по-друге, іти за Франка, який то з тюрми, то в тюрму, дівчата не особливо прагли. Життя тече своїм плином. І в 1885 році Франко їде до Києва з метою організувати видання нового журналу, де зможе друкувати все, що захоче, бо в Галичині таких можливостей немає. Там уперше зустрічає Ольгу Хоружинську, в якої за плечима навчання в Інституті шляхетних дівчат, в реаліях студіювання на Вищих жіночих курсах. Франкові подобаються її енергія, розум, розмах, і він розкриває своє зацікавлення нею. Згодом сам напише, що не любов одружила їх, а розрахунок: у своїй дружині хотів бачити передусім свого помічника і друга, а потім решту. Хоча пізніше Франко зізнається, що кохання до дружини таки прийшло до нього.

  Вони мали чотирьох дітей: трьох синів та доньку.

 

Учень 1.  Іван Франко був першим професійним письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, але своєю титанічною працею прославився на весь світ. Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для свої творів Іван Якович черпав з життя та боротьби рідного народу, а також з першоджерел людської культури – зі Сходу, античної доби та Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською та світовими літературами.

  Іван Франко добре знав 14 мов, перекладав із 48, навіть зі східних.

  Він був автором праць з питань мовознавства, фольклористики, політичної економії, суспільно-політичної думки, загальної історії.

 

Учень 2.  На могилі Івана Франка споруджено знаменитий пам’ятник із символічним образом каменяра, який розбиває скелю, прокладаючи шлях до нового життя.

  Франко став Каменярем, що розбивав скелю неправди й соціальної несправедливості вогнем слова, активною пропагандою революційних ідей.

  В одному з віршів поет писав:

   Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга –

   Се лиш тому, що склалось так життя.

   Та є в ній, брате мій, ще нота друга:

   Надія, воля,  радісне чуття.

 

2. Слово вчителя.

  Отже, ми розпочинаємо роботу над змістом поеми «Іван Вишенський». Як ви вже звернули увагу, перед поемою є присвята: «Присвячую Агатангелу Кримському».  Хто ж це такий, Агатангел Кримський? Чому Франко присвятив йому поему?

  Агатангел Кримський мав стільки чеснот, що їх вистачило б на багатьох видатних постатей. Його називають видатним орієнталістом (фахівцем зі сходознавства), філософом, істориком, філологом, літературознавцем, поетом, прозаїком. У 29 років він став професором арабської словесності й історії мусульманського Сходу у всесвітньо відомому Лазаревському інституті. А ще його називають поліглотом номер один у світі. Він досконало володів шістдесятьма мовами.

  Іван Франко пишався дружбою з Кримським, виокремлював його особливий талант як поета  і прозаїка.

  Унікальним є той факт, що не маючи й краплини української крові, вчений беззастережно віддав своє життя за українську національну ідею, за відродження вітчизняної науки та  культури.

  Можливо, саме це приваблювало Франка в особистості Агатангела Юхимовича Кримського. Тому й має поема таку присвяту.

 

  Поема називається «Іван Вишенський». Хто це такий? Чим він відомий? Про це наступна розповідь.

 

   3. Виступ учня. Презентація  «Іван Вишенський», створена в                               програмі Mikrosoft  Offis Power Point.

  Народився Іван Вишенський десь між 1545 – 1550 роками у містечку Судова Вишня в Галичині (Теперішня Львівська область) у міщанській родині. У молоді роки деякий час жив у Луцьку і, можливо, в Острозі. Правдоподібно, що тут здобув освіту. Згодом постригся в ченці і жив деякий час в Уманському монастирі.

  Під безхмарним небом у синьому морі височить зелена Афонська гора. Здається, що вона спить: не оживляють її ні спів, ні сміх, ні розмови. Лише тричі на день лунають сумні дзвони монастирів. У височенних скелях темніють нори, як гнізда ластівок. Там звершують свій подвиг аскети, які відмовляються від усіх зв’язків із земним життям і знаходять у таких печерах свій останній притулок.

  Десь у 80-х роках XVI століття Вишенський залишив батьківщину й вирушив на гору Афон у Греції, де знаходився найбільший на той час центр православного чернецтва. Тут певний час він мандрував по «Святих обителях», став послушником, а згодом ченцем Загребського монастиря.

  Пройшов деякий час. І Вишенський стає перед вибором: продовжити своє життя в монастирі чи стати аскетом. А для цього його повинні спустити на мотузках у печеру, яка знаходиться на схилі скель. Нема туди ніяких доріг. І назад нема вороття. Вишенський приймає рішення.

• Чи подобрій волі йдеш у цю печеру, старче Іване? – спитав ігумен.
• Так, - глухо відповів старець.
• Чи навіки ти відрікся від світу, від рідних, від земного життя?
• Так, - ще глухіше повторив старець.
• Чи усвідомлюєш безповоротність того, до чого прагнеш, чи не боїшся самоти, чи не явиться у годину тяжких роздумів до тебе каяття?
• Ні.
• Будь же благословенний, - сказав ігумен. – Тепер в земному житті тебе не стало. Був ти між нами братом. Вознесись же у своєму подвигові!

  Монахи опустили Вишенського на мотузках до печери, яка стала йому пристанищем до самої смерті. Ніхто не знає точної дати смерті письменника-полеміста, адже жив він усамітнено, тим самим виражаючи протест проти феодального свавілля. Перебуваючи на Афоні, Вишенський зміг гідно прислужитися Вітчизні на ниві літератури. У відомих нам листах-посланнях на Вкраїну він піднявся на захист переслідуваної православної віри, покривдженого українського люду, зневаженої національної культури.

  Письменницька діяльність Вишенського тривала понад 25 років. Основна ідея його творів – ідея соціальної рівності. Письменник був талановитим майстром слова. Його індивідуальний стиль позначений своєрідністю і багатством художньо-публіцистичної палітри. Він мав самобутній дар красномовця, пристрасного полеміста і памфлетиста. Народність, проблемність і злободенність його творів були виражені в дохідливій формі і забарвлені палким словом непідкупної правди. Це забезпечило письменнику визнання й славу навіки.

  Іван Франко особливо любив Івана Вишенського, виявляючи до цього протестанта підкреслену симпатію, по суті саме він відкрив цього мислителя для українського літературознавства.

 

 

4.Робота із змістом поеми.

? – Пригадайте, який твір називається історичною поемою?

 

Історична поема – це ліро-епічний твір героїчного характеру про важливі події минулого та відомих історичних осіб

 

? – Про що, про кого розповідається в поемі?

? – Визначте ідею твору. Яку думку утверджує автор у поемі?

? – Автор визначив жанр твору як психологічно-філософська поема. Обгрунтуйте це визначення.

• Тема: зображення аскетичного  усамітнення Івана Вишенського на горі Афон.

• Ідея: “служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу”.
• Основна думка: призначення кожної людини – жити заради інших, прагнути надати допомогу ближньому, навіть якщо для цього потрібно пожертвувати своїм життям.
• Жанр: психологічно-філософська поема.

 

 

? – Визначте композиційні елементи поеми. Зазначте епізоди, які належать до кожного елементу.

• Експозиція: опис краси природа Афонських гір.
• Зав'язка: проводи монахами Вишенського до печери.
• Розвиток дії: аскетичне перебування героя в печері.
• Кульмінація: відмова І. Вишенського у допомозі посланцям з України – очолити боротьбу православних з католиками.
• Розв'язка: страждання аскета від необдуманного рішення; повернення героя по морю (як по суші) додому.

 

   5. Бесіда.

1. Що таке мораль?

2. Від чого залежить моральний вибір людини?

3. Що вплинуло на формування Вишенського як особистості?

4. Що штовхнуло Вишенського на зречення від мирського життя, на усамітнення в печері-одиначці?

5. Чи жалкує він за вчиненим? Аргументуйте свою думку використовуючи метод «Прес».

6. З якою метою герой постійно звертається до Бога?

7. Як, на ваш погляд, втеча І. Вишенського від світу – це слабкість героя чи вияв сили духу? Думку обґрунтуйте.

 

   

   6. Інформативне гроно.

? - Назвіть визначні риси характеру Вишенського, які визначили й допомогли йому зробити свій вибір у житті.

 

V. Рефлексія. Закріплення знань.

 

Експрес - тести із взаємоперевіркою. За кожну правильну відповідь – 0,5 б.

 

1. Назвіть справжнє ім'я Франка.

  А. Іван.    Б.  Мирон.

2. Прізвище письменника має:

  А. Німецькі корені.   Б. Татарські корені.

3. Власна бібліотека Франка нараховувала :

  А. До 6 тисяч томів.   Б. До 10 тисяч томів.

4. Найпершою школою життя була:

  А. Школа в Нагуєвичах.  Б. Батькова кузня.

5. Основну, як на ті часи, освіту Франко, за його словами, здобув:

  А. У Дрогобицькій гімназії.  Б. У Львівському університеті.

6. Назвіть збірку поезій Франка.

  А. «Зів'яле листя».   Б. «На білих островах».

7. До якої збірки увійшла поема «Іван Вишенський»?

  А. «З вершин і низин».  Б. «Із днів журби».

8. На якій горі оселяється Вишенський?

  А. Афон.     Б. Олімп.

9. Чи свідомо Вишенський приймає рішення стати аскетом?

  А. Так.    Б. Ні.

10. У рядку «…се великий Божий дух» мова йде про:

  А. Хрест.    Б. Сонце.

11. Яку живу істоту побачив Вишенський у печері?

  А. Ластівку.    Б. Павука.

12. «Що за незвичайні гості» потрапили в печеру Вишенського?

  А. Пелюстки вишневого цвіту. Б. Монахи, які прийшли провідати                                                                                                     старого.

13. Що тривожить душу аскета?

  А. Спогади про Україну, її людей.   Б. Занурення у власне «Я».

14. Поява посланців з України на горі Афон – це:

  А. Історичний факт.   Б. Художній вимисел автора.

15. Про що просили Вишенського в листі  посланці з України?

  А. Щиро молитися за Україну, її долю, за весь народ.

  Б. Повернутися в Україну, щоб стати народові духовним батьком.

16. Чому не відгукнувся старець на благання земляків?

  А. Не зміг зламати даної Богові обітниці.

  Б. Не схотів утручатися в державні справи.

17. З яким проханням звертається схимник до Всевишнього?

  А. Повернути барку чи перенести його до земляків.

  Б. Допомогти забути мирське життя з усіма його проблемами.

18. Якою була відповідь Всевишнього?

  А. Старець забуває про життєві негаразди.

  Б. Господь посилає старцю дорогу з сонячного проміння, щоб той                 допоміг своєму народу.

19. Яка риса перемогла В Іванові Вишенському при прийнятті останнього рішення?

  А. Високе почуття патріотизму.  Б. Релігійний фанатизм.

20. Втеча Вишенського від світу – це:

  А. Прояв великої сили духу. Б. Слабкість волі героя.

21. Кульмінаційним моментом поеми є:

  А. Проводи монахами Вишенського до печери.

  Б. Відмова Вишенського в допомозі посланцям з України.

22. Назвіть жанр твору.

  А. Психолого-філософська поема.  Б. Лірико-драматична поема.

23. Іван Вишенський – це особа:

  А. Історична.    Б. Вигадана.

24. Чи кожна людина має право на вибір?

  А. Так.    Б. Ні.

 

 

Ключ.

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24
Б	А	А	Б	А	А	Б	А	А	Б	Б	А	А	А	Б	А	А	Б	А	А	Б	А	А	А

 

 

  IV. Інструктаж домашнього завдання.

Написати розгорнуте висловлювання на одну з тем:

• Самотність – це щастя чи задоволення власних потреб?
• У чому призначення кожної людини на землі?
• Мої корисні справи на благо інших.