Урок узагальнення з історії України"Культура України в середині 19 – на початку 20 століття.

Урок узагальнення по темі:

Культура України в середині 19 – на початку 20 століття.

Очікувані результати: удосконалювати знання і вміння відповідно до державних вимог щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів під час вивчення теми.

Тип уроку: узагальнення та контроль знань.

                                                Хід уроку.

Організаційний момент: повідомлення теми та основних завдань уроку.

Етапи уроку: Знайомство

Учні витягують з корзинки листочок на якому написано назва музичного інструмента; називають своє ім’я та інструмент який витягли.

Починає вчитель:Я - Олена Анатоліївна полюбляю такий музикальний інструмент. По черзі підходять учасники тренінгу.

Учні розділяються по командах  :

 Струнні (арфа,балалайка,домбра, гуслі, гітара,мандоліна)

Духові(труба,тромбон , дудка, флейта,кларнет, губна гармошка,баян)

Смичкові(скрипка, альт, віолончель, контробас, уд, туба)

Вчитель: діти сьогодні ми з вами проведемо незвичайний урок,  це буде урок – тренінг чого ви чекаєте від цього уроку?

Діти записують свої очікування на дошці в графі очікування

Основна частина:

Завдання1. Пантоміма

У кожної команди є репродукція картини, ви за допомогою жестів, міміки повинні показати своєму супернику, а вони відгадати автора картини та назву.

 

 

 

 

 

 

 

 

1 команда Микола Пимоненко «Святочне ворожіння»(Страстний четвер)

 

2.команда Сергій Васильківський «Козаки в степу»

 3 команда  Костянтин Трутовський «Одягають вінок»

 

 

 

Завдання 2.Інсценізація.Командам дається уривок твору за яким потрібно угадати автора та назву твору:

 

Михайло Старицький «За двома зайцями»

 

 

 

П р о н я й Г о л о х в о с т и й)

П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!

Г о л о х в о с т и й. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви,— без мила голите.

П р о н я. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!

Г о л о х в о с т и й. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять,— Мусатов і хранцюзька помада.

П р о н я. Мерси.

Г о л о х в о с т и й. А в тіятрі любите?

П р о н я. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!

Г о л о х в о с т и й. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!

П р о н я. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мушина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.

Г о л о х в о с т и й. А ви які читали?

П р о н я. "Єруслана Лазаровича", "Кровавую звєзду", "Чорний гроб"...

Г о л о х в о с т и й. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман... вот раман, так раман... "Битва руських з кабардинцями" — а-ах! Або — "Матильда — чилі хранцюзька гризетка", або теж "Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться". Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!

П р о н я. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!

Г о л о х в о с т и й. Да, штоб аж волос смалила!

П р о н я. Ах, ето ужасно жорстоко...

Г о л о х в о с т и й. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.

П р о н я. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...

Г о л о х в о с т и й  (кашлянув). Проню Прокоповно,  Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?

 П р о н я (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки.

Г о л о х в о с т и й. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє п У с т я ки!

П р о н я. Я і понятія у цім нікоторого не імію...

Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, не безпокойтесь!

П р о н я. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно...

Г о л о х в о с т и й. Коли без етого никак нельзя обойтиться все равно прийдьоться...

П р о н я. Ах, не говоріть мінє про любов... І я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...

Г о л о х в о с т и й. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.

П р о н я. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать...

Г о л о х в о с т и й (цілує руку). Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол...

П р о н я. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно... Г о л о х в о с т и й. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).

П р о н я. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите...

Г о л о х в о с т и й. Прийду, прийду, моя канахветочко!

П р о н я. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить хвіртки). Ламур! (Вибіга).

 

 

Карпенко Карий «Сто тисяч»

ЯВА V

Роман, потім Мотря.

Р о м а н. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна — тілько нічого не робе. (Іде до дверей і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!

М о т р я за дверима: «Чого там? Нема мені часу».

Р о м а н. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.

Входе Мотря.

Заший. (Показує.)

М о т р я. Де це ти так розпанахав? Роман. Зачепився за вила.

М о т р я зашива, Роман її цілує.

М о т р я (б’є його кулаком). А це що? А тпруськи!

Р о м а н. Хіба не можна? Ми ж восени поженимось, чула? Що батько казав?

М о т р я. То тоді і цілуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже н губи розпустив.

Р о м а н. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.

М о т р я. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он вже батько приїхали.

Р о м а н. Батько? Справді.

Мотря вибіга.

 

 

 

 

Нучуй –Левицький «Кайдашева сімя»

 

 

Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.

Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.

•  

— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.

— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.

— Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.

— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.

— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.

— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

Карпо прикинув таке слівце, що батько перестав стругати і почав прислухатись. Він глянув на синів через хворостяну стіну. Сини стояли без діла й балакали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибіг з стругом у руці з повітки. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п'ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п'ятницю, той не буде в воді потопати.

— А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? — загомонів Кайдаш до синів. — Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

— В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав Карпо.

— Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.

— Хіба з корчми йдучи... — сердито сказав Карпо і тим натякнув батькові, що батько любить часто ходить до корчми.

— Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами...

Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку стругать вісь. 

 

             Завдання 3.  Аукціон ідей.

Культура України розвивалася за підтримки меценатів .

До вас запитання:

 у щоб ви вклали свої гроші . І чому?

Вчитель:Нажаль на час вичерпаний ми знову повертаємося на початок уроку. Чи справдилися наші очікування? Що сподобалося?Що запам’яталося?(діти підходять  та вивішують свої побажання)