Урок "Від стародавніх до сучасних цивілізацій"

Дата 6-Б_____________

6-В_____________

Урок № 59-60. Розділ 4. ВИТОКИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ІНШИХ СУЧАСНИХ ЦИВІЛІЗАЦІї

Від стародавніх до сучасних цивілізацій

Європейська цивілізація

Мета. Навчити визначати межі Великого переселення народів, час формування європейської, китайської, індійської, ісламської та інших сучасних цивілізацій; визначати пам’ятки цих цивілізацій; розуміти вплив культурних запозичень на розвиток відкритих і закритих цивілізацій, пов’язаність культур зниклих і сучасних цивілізацій; розуміти поняття «цивілізація», «історичний досвід», «варна», «індуїзм», «буддизм», «конфуціанство», «іслам»; розвити вміння показувати на карті межі цивілізацій; визначити особливості господарства, суспільного життя й культури давніх цивілізацій; визначати внесок давніх греків і римлян у культуру сучасних європейських народів; виховувати повагу до культурного різноманіття.

Тип уроку. Вивчення нового матеріалу.

Обладнання. Підручник.

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

А) оголошення теми та мети уроку.

Б) актуалізація опорних знань.

Робота з картою

1. Покажіть на карті Апеннінський півострів. Визначте його географічне розташування.
2. Назвіть племена, що населяли Апеннінський півострів.
3. Порівняйте природно-географічні умови Греції та Італії.
4. Які гори відокремлюють Італію від материкової частини Європи?
5. Які гори пролягають уздовж усього Апеннінського півострова?
6. Які моря омивають Апеннінський півострів?
7. Де розташоване місто Рим?
8. Яку територію охоплювала Римська держава близько 500 р. до н.е.?
9. Які країни завоювала Римська держава протягом ІІ ст. до н.е.?

Евристична бесіда

1. Пригадайте основні дива світу, створена стародавніми цивілізаціями.
2. Про що свідчить їхня поява?
3. Як ви вважаєте, яке враження справляв Фароський маяк на сучасників?
4. Пригадайте чи були проблеми співіснування з сусідами в інших країнах Стародавнього світу.

В) мотивація навчальної діяльності.

Робота  в групах

Уявіть, що ви опинились в одному із зазначених міста, розкажіть про  все, що ви там побачили

1-ша група опрацьовуйте матеріал за темою «Афіна»

2-га група опрацьовує матеріал за темою «Рим»

3-тя група опрацьовує матеріал за темою «Константинополь»

Г) сприйняття нової інформації

Вивчаючи історію, ми пройшли шлях від виникнення перших людиноподібних істот, які тільки мали стати людиною, до падіння великої держави — Римської імперії та початку формування українського народу.

Розглядаючи формування та розвиток ранніх цивілізацій саме як процес соціокультурної еволюції людства, передусім варто торкнутися питання про передумови та умови виникнення ранньоцивілізаційних систем, а відтак і переходу від первісності до цивілізації в цілому. Тезово цю проблему можна викласти таким чином.

Передумовами формування цивілізації слід визнати сукупність чинників, дія яких визначає можливість руху в напрямку цивілізації, годі як умовами будемо вважати ті обставини, котрі визначають успіх реалізації цього процесу. Інакше кажучи, якщо передумови спричинюють початок цього руху, але самі собою не гарантують його успішного завершення. Основні передумови виникнення ранньоцивілізаційних систем виникають унаслідок завершення «неолітичної революції» і полягають у наступному:

1) перехід до міцної осілості, який розпочинається з освоєнням спеціалізованого рибальства і повною мірою реалізується в часи утвердження ранньоземлеробсько-тваринницького комплексу за доби неоліту;

2) пов’язане з цим якісне збільшення приросту, чисельності й густоти населення, що стимулювало як інтенсифікацію виробничої діяльності, так і міграцію надлишкового населення з центрів випереджаючого розвитку на периферію;

3) освоєння і кінцева переорієнтація на відтворюючі форми господарювання, що в більшості випадків передбачало не лише можливість у перспективі вийти на регулярне виробництво додаткового продукту, а й створення соціокультурних норм організації та регулювання нових форм життя за умов осілості, підвищеного демографічного потенціалу та відтворюючої економіки.

Робота з поняттям

Цивілізація – це спосіб життя великої спільноти людей, що займає певну територію, сповідує свою релігію, розвиває власні культурні традиції й систему цінностей.

Вперше слово цивілізація використане в двох значеннях у книзі французького письменника та історика П'єра Симона Балланша «Старий і юнак» (1820). Пізніше таке саме його вживання зустрічається Ежена Бюрнуфа «Нарис про палі» (1826), в роботах відомого мандрівника і дослідника Олександра фон Гумбольдта і ряду інших мислителів. Використанню другого значення слова цивілізація посприяв французький історик Франсуа Гізо, який неодноразово застосовував термін у множині, хоча залишався вірним лінійно-стадіальній схемі історичного розвитку.

За кілька тисячоліть існування людства вже зникло щонайменше сім стародавніх цивілізацій (Месопотамська, Єгипетська, Критська, Антична (греко-римська), Візантійська, Месоамериканська, Андська цивілізації).

Однією з давніх є культура Дворіччя (Месопотамії), а точніше — стародавніх шумерів і аккадців. Саме тут з кінця IV тис. до н. е. на зміну первісній культурі приходить міська. Міські поселення з'являються на берегах річок і каналів як найзручніших шляхів сполучення.

Міста Дворіччя, що були невеликі за чисельністю населення, мали форми державного правління, в яких необмежена влада належала цареві; правові відносини були чітко регламентовані. Яскравим прикладом є закони Хаммурапі. У Дворіччі зароджується писемність. Це спричинилося потребою ведення великої кількості документів, а також виконання розрахунків, що були потрібні для здійснення іригаційних робіт. Освічених людей у Дворіччі було небагато, як і в інших країнах Стародавнього Сходу. Навчатися мали право лише діти вищих соціальних станів: жерців, управителів, чиновників, капітанів кораблів і родовитої аристократії.

Незважаючи на те що писемність була прерогативою панівної верхівки, вона зафіксувала реалії культурного співжиття, мислення, бачення світу і суперечностей, що виникали в суспільстві. Модель земного буття переносилась на діяльність пантеону богів. Досить високо розвиненою була магічна свідомість, вбачалися прямі взаємозв'язки земного і позаземного. Так, вважалося, що Бог Мардук очолив боротьбу молодшого покоління богів зі старшим; у разі перемоги він матиме право визначати долі всього сущого як на небі, так і на землі.

Історія зберегла безліч пам'яток писемності Дворіччя, але тривалий час прочитати їх не було можливості, і лише на початку XIX ст., у 1835 р., Г. Раулінсон відкрив білінгву на Бехистунській скелі, де було викарбовано напис трьома мовами: новоеламською, аккадською та староперською. Це дало змогу завдяки порівняльному аналізу дешифрувати клинописні тексти. Ученим відкрилися культурні багатства стародавнього Шумеру, було визначено час його утворення — III тис. до н. е. Знайдено величезну бібліотеку (близько тридцяти тисяч глиняних пластинок), що належала царю Ашшурбаніпалу. В ній міститься багато текстів, які передують грецькій міфології, а також збереглася інформація, викладена пізніше в Біблії. Як свідчать клинописні таблички, Ашшурбаніпал був книголюбом.

На одній з табличок написано: "дорогоцінні таблички, яких немає в Ашшурі, знайдіть і доставте мені...", на іншій: "У той день, коли ти одержиш цього листа, візьми з собою Шуму, брата його Бель-Етира, Алла та художників з Борсиппи, яких ти знаєш, збери всі таблички, що зберігаються в їхніх домах, а також у храмі Ізиди". І нині вражає порядок, у якому зберігалась бібліотека. Таблички лежали у спеціальних ящичках і були розставлені за відповідними розділами. Серед них — історичні тексти, зводи законів, медичні довідники, описи подорожей, міфи і молитви, гімни та оповіді, словники зі списками шумерських складових знаків та граматичних форм і навіть словники іноземних мов, адже Ассирія була зв'язана майже з усіма країнами передньої Азії. Писемність — вирішальний чинник культури, бо лише вона дає змогу майже в недоторканній формі зберегти інформацію. Вийшовши із Дворіччя, вона через передню Азію ввійшла в Європу і поширилася там.

Єгипет був закритою країною. Землі його простягались уздовж Нілу, який був годувальником єгиптян, приносячи щороку родючий мул зі своїх верхів'їв. Завдяки цьому єгиптяни збирали щороку три врожаї, що давало їм змогу цілком забезпечувати себе і торгувати продуктами із сусідами, одержуючи великі прибутки. Надлишок робочої сили реалізовувався по-різному: одні займалися ремеслами, інші стали інтелектуальною елітою — жерцями, які утворили своєрідну наукову корпорацію, що розробила писемність, міфологічну систему, пізніше релігію, записувала історичні події, вела поточну документацію. Єгиптяни зробили також надзвичайно велике відкриття — винайшли матеріал для писання: гладенький, еластичний і надзвичайно зручний папірус. Незважаючи на те що зараз ніхто не пише на папірусі, це слово у значенні паперу ввійшло до багатьох мов: papier — німецькою, papier — французькою, paper — англійською, папір — українською. Утримання в належному стані іригаційних систем, грандіозне будівництво упродовж тисячоліть у Єгипті також було в колі уваги жерців. Досить часто пірамідам надають містичного змісту, виголошуються сміливі гіпотези про застосовані технології їх побудови. Вони приваблюють дослідників, адже ці рукотворні гори, створені людиною, вражають своєю величчю.

У житті єгиптян реальне й уявне злилися воєдино. Машинізм як принцип культуротворчості витворив мегамашину, що поєднала фізичний ансамбль людських і технічних зусиль, які й створили унікальну цивілізацію. Вона поділяється на чотири періоди.

Давнє царство — епоха спорудження великих пірамід. Фараон уособлює Сонце на Землі і є верховним жерцем. До цього періоду належить комплекс пірамід Хеопса, Хефрена, Мікеріна в Гізі. 

Середнє царство — це розпад держави з утворенням двох центрів — у Дельфах і Фівах. У цей час особливо популярними стають скульптурні зображення, які набирають портретних рис. Помітні навіть спроби передати психологію особистості.

Нове царство. Започатковується з XVIII династії. У XVI ст. до н. е. Єгипет розквітає знову. Будуються культові споруди, які стають сакральними центрами культурного простору. Особливо багато уваги приділяє будівництву цариця Хатшепсут. За її правління зводяться тридцятиметрові обеліски, перебудовуються храм Амо-на та інші споруди. Тутмос III, який прийшов після неї, ці пам'ятники нищив. Найбільшої могутності Єгипет здобуває за Аменхотепа IV, який узяв собі нове ім'я — Ехнатон, син Сонця. Цей період завдяки зміненій релігії позначився найбільшою людяністю в мистецтві Єгипту.

Пізнє царство. Цей період припав на останні роки розквіту держави. У 525 р. до н. е. Єгипет захопили перси, у 332 р. — греки. Тоді еллінізм адаптує величезну спадщину тисячолітньої єгипетської культури, уводить її на територію Європи.

Світоглядна система Єгипту мала глибоку історію, її міфологія почала формуватися ще в VI—IV тис. до н. е. Кожний регіон складав свій пантеон і створював культ богів, який був тісно пов'язаний із природним середовищем. Обожнювалися тварини. Пантеон богів мав чітко визначену ієрархію, яка видозмінювалась, доповнювалась, а деякі боги з часом втрачали силу свого впливу. Необмеженість влади фараона автоматично переносилась на необмеженість влади верховного божества Ра, і до нього, як до самого звичайного бюрократа на землі, потрібно було прийти з повним життєписом і проханнями, викладеними в письмовій формі.

Антична старогрецька культура сформувалася на базі попереднє культур. Найстарішою з них була критська (мінойська) культура — III—II тис. до н. е. її особливості визначалися запозиченням найкращого, що мало Середземномор'я. Критяни були вправними мореплавцями і здійснювали торгові операції на всьому узбережжі Середземного моря. Матеріальні засади цієї культури базувались на відтворюваному господарстві. На Криті переважало міське населення. Міста формувалися навколо палаців, які займали значні території. За археологічними знахідками вивчаються пам'ятки мистецтва, зокрема архітектури, того періоду. Палацова архітектура нагадує міста-лабіринти, що складаються з великої кількості приміщень, з'єднаних коридорами-переходами; стіни прикрашені яскравими фресками та гіпсовими рельєфами, на них зображені сцени придворного життя, полювання, спортивні змагання, велика рогата худоба, кабани, зайці, півні та ін.

Характерна особливість цих зображень — максимальний реалізм, який був доступний художникам того часу.

Критомікенці володіли писемністю. У палацових спорудах знайдено багато табличок, де зафіксовано, як велось господарство; перелічуються провідні на той час професії; часто згадуються гончарі, теслі, ковалі, кораблебудівники, пекарі, ювеліри, зброярі; різноманітний одяг, предмети розкоші та господарський реманент.

У релігійних текстах перелічуються боги і божества, яким віддавали шану і поклонялися критяни.

Правителем острова був цар; він же був найбільшим землевласником, навколо якого групувалася бюрократична система намісників, старійшин і чиновників, які забезпечували управління державою.

Жодне місто на Криті не мало оборонних споруд, адже береги-самомури забезпечували охорону острова.

Материкова Греція за соціально-політичним устроєм була схожа на критомікенську. Проте якщо Крит і його міста захищало море, то на материку всі поселення були укріплені міцними стінами та оборонними спорудами. Міста Стародавньої Греції були досить урбанізовані, мали водогін і каналізацію, що сприяло високому санітарному стану у містах.

Різке збільшення населення при нестачі родючих земель змушувало греків активно розселятися не лише по середземноморському, а й по чорноморському узбережжю, створюючи землеробські колонії, які ставали торговими центрами, були посередниками між Грецією та сусідніми країнами. Таким чином, в активні торговельні зв'язки були втягнуті всі країни Середземномор'я та північного Причорномор'я. Завдяки розвитку торгівлі розвивалося суднобудування. Переважно будувалися два типи суден — для цивільного використання (на них можна було розмістити значну кількість товарів) і бойові кораблі (популярною була маневрена трієра). Кораблі були великими, завдовжки близько 40 метрів і водотоннажністю понад 100 тонн.

Низкою законодавчих документів суспільство регламентувало демократичні відносини, але це стосувалося лише вільних громадян, раби були поза законом.

Значну роль в еволюції розвитку соціальних структур відігравав громадський світогляд. Утворюється міфологічна система (міфи про богів та їхні діяння); на першому етапі відображався сезонний землеробський цикл; особливо шанувалися Деметра, Діоніс, орфічний культ. Пізніше, при ускладненні суспільних відносин, з'являється мотив потойбічного світу. Формується обрядова система, яка передбачала певну театралізацію. Ці культи виконували консолідуючу роль для суспільства, були своєрідною ідеологією для міжполісних об'єднань, зокрема навколо святилища Аполлона в Дельфах. Ці об'єднання на релігійному ґрунті стали прообразом майбутніх політичних і воєнних союзів.

Виробляються ціннісні орієнтації та установки на ідеал, який дотримується норм законів, що регламентують співжиття; завдяки цьому формується особистість, виникає інтерес до внутрішнього духовного світу людини, його індивідуальних особливостей. Ця кардинальна зміна мислення сприяла розвитку суспільної свідомості і як найвищого її уособлення — розвитку мистецтв.

У період еллінізму стало популярним будівництво величних споруд, деякі з них належать до сімох чудес світу, зокрема Олександрійський маяк, зведений у 280 р. до н. е. на острові Фарос. Його висота досягала 135 метрів, на вершині було встановлено бронзову статую Посейдона заввишки близько 7 метрів, під куполом його постійно горіло вогнище, яке вказувало шлях мореплавцям. Свідченням технічних досягнень еллінів стало будівництво ще одного чуда світу — Колоса Родоського, статуї бога Геліоса заввишки 32 метри, величезної для того часу позолоченої бронзової фігури.

Завдяки високому рівню матеріального забезпечення, особливо після походів Олександра Македонського, вільні громадяни мали багато вільного часу, який вони присвячували спортивним змаганням, театральним виставам, інтелектуальним заняттям.

Культура Риму склалась і сформувалась під впливом культур багатьох народів, передусім етрусків і греків, акумулювавши кращі їхні досягнення. У більшості випадків римляни перевершили своїх учителів. У свою чергу, у період найвищого розквіту римська культура справила величезний вплив на подальший розвиток Європи.

Римляни суттєво вдосконалили сільськогосподарські знаряддя, які отримали у спадок від греків. Зокрема, до плуга вони додали колеса, ніж і відвал; цей прототип відомий і сьогодні. Винайшли серп та жатку. Почали варити і розливати віконне скло (у Помпеях було знайдено бронзові рами з рештками скла розміром 100x70 см). Удосконалили колісний транспорт, зробили для воза поворотний передок і голоблі.

Суттєво змінилось розуміння моделі світу, пантеон богів став чітко регламентований. Водночас відбулася регламентація і в організації держави, що було зафіксовано в римському праві, згідно з яким визначено функції кожного члена суспільства.

Етруська спадщина в архітектурі, будівельні традиції, винайдення бетону дали змогу римлянам перейти від простих балочних перекриттів до зведення арочних споруд. Вони зводили багатоповерхові будинки (до 8 поверхів). У будівництві широко використовувався бетон, зокрема при зведенні Пантеона, діаметр купола якого сягав 43 метри, Колізею, будівництві мостів, акведуків, шляхів та ін. Будівельники Риму вперше застосували знамениту хрестово-купольну систему, що стало основою майбутніх християнських храмів. У будівлях Риму несучим елементом була стіна, а колони та інше декорування виконували лише оздоблювальну функцію.

У численних архітектурних спорудах, зведених за грецькою традицією, художники виконували стінні розписи, де провідними були міфологічні сюжети, а також: сюжети з життя римлян. Це підтверджується багатьма зразками, які було знайдено під час розкопок Помпей і Геркуланума. Найвищим досягненням римської скульптури став портрет. Скульптори не лише фіксували риси пор-третованого, а й розкривали його як особистість, виводили образ на рівень соціальна значущого ідеалу. Індивідуалізація людини вивела на перший план ідею духовної краси.

Підвалини римської літератури заклала грецька література. Зокрема, було перекладено латиною "Одіссею" та інші класичні твори, які стали взірцем для римських письменників. Веселе й безтурботне життя римських патриціїв потребувало веселих жанрів У III ст. настав кінець рабовласницькому ладу; на зміну прийшло кріпосництво; центр імперії переходить із Рима до Константинополя; християнство стає панівною релігією. Завоювання Римської імперії "варварами " повністю знищило античне суспільство, створило умови для переходу до феодалізму, обірвало традиції старих культурно-мистецьких форм і лише частково трансформувалося в період Середньовіччя.

Історія візантійської цивілізації завжди викликала особливий інтерес. По-перше, це єдина цивілізація, дати народження і смерті якої відомі із точністю до дня. її днем народження стало 8 листопада 324 р., коли за наказом римського імператора Костянтина (306-337 рр.) на березі Босфору було закладено нову столицю його держави - Новий Рим, яку згодом назвали на його честь Константинополем. День загибелі - 29 травня 1453 р., коли це велике місто захопили турки. По-друге, ця цивілізація виникла на межі двох епох - загибелі пізньої античності та народження середньовіччя, на стику між Заходом і Сходом, що дало підстави називати її "золотим мостом" між ними. По-третє, хоча ця цивілізація загинула майже 600 років тому, її впливи продовжують діяти в наш час, особливо це стосується російської цивілізації і тих народів, які були втягнуті в її орбіту. Не буде перебільшенням сказати, що в житті кожного із нас візантійський фактор присутній повсякденно.

Візантійська цивілізація не є первинною, адже вона виникла внаслідок розвалу Римської імперії. Східні області Римської імперії відзначалися вищим рівнем розвитку економіки, і криза рабовласницького господарства набула тут не таких різких форм. Прийняття ним християнства як офіційної релігії також відіграло свою роль у переміщенні центру ідейного життя, бо саме східні провінції були не тільки колискою, але й ідеологічною опорою християнської релігії. Новий центр мав винятково вдале географічне розташування. Константинополь панував над протоками Босфор і Дарданелли, контролював торговельні та воєнно-стратегічні шляхи з Європи до Азії. Власна історія візантійської цивілізації веде відлік від 395 р., коли після смерті імператора єдиної Римської держави Феодосія (379-395 рр.) відбувся остаточний поділ Римської імперії на Західну Римську імперію та Східну Римську імперію, першим правителем якої став Аркадій (395- 408 рр.).

До складу держави, яка виникла в 395 р., входили Балканський півострів, острови Егейського моря, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, частина Аравії, деякі території в Північному Причорномор'ї (Херсонес на ін.). Для візантійської цивілізації притаманне з'єднання різних народностей, які втягувалися до елліно-римської державності та культури. Держава об'єднувала десятки народів, народностей та племен, які перебували на різних щаблях соціального розвитку. Завойовані народи включалися до складу держави, зберігали свою самобутню культуру, хоча не могли розраховувати на рівноправність. Домінували греки. Офіційною мовою спочатку була латина, але з кінця V ст. і впродовж VI ст. її витіснила грецька, тобто у Візантії існувала мовна та конфесійна спільність у межах єдиного державного утворення.

Мезоамериканські цивілізація .  Об'єднані в одну майянська і мексиканська цивілізації. Предки індіанців прийшли на Американський континент з Північно-Східної Азії через Берингову протоку і Аляску 40 тис. Років тому. Це була перша хвиля азіатських мігрантів. Об'єднана мезоамериканські цивілізація проіснувала до приходу європейців, але вже до цього часу вона постаріла.

Андські цивілізації були печворком з різних культур і народів, які розвивалися переважно в прибережних пустелях Перу. Вони простягалися від Анд Колумбії на південь вниз через Анди до північної Аргентини та Чилі. Археологи вважають, що андські цивілізації вперше розвинулися на вузькій прибережній рівнині Тихого океану. Цивілізація Норте-Чико на території Перу є найстарішою відомою цивілізацією в Америці, починаючи з 3200 р. до н.е.

Незважаючи на серйозні екологічні виклики, андські цивілізації одомашнили широкий спектр культур, деякі з яких набули світового значення. Андські цивілізації також заслуговують уваги через монументальну архітектуру, текстильне ткацтво та багато унікальних особливостей створених ними суспільств.

Менш ніж за століття до приходу іспанських завойовників, інки, що вже облаштувались в Перу, об'єднали більшість Андських культур в єдину державу, яка охоплювала все те, що зазвичай називають Андською цивілізацією. Муїска Колумбії і Тімото-Куїкас Венесуели залишилися поза за межами орбіти Інків. Імперія інків була печворком мов, культур і народів.

Іспанське панування закінчилося або перетворило багато елементів цивілізацій Анд, особливо вплинувши на релігію і архітектуру.

Кожна цивілізація була неповторною, і водночас усі вони мали й спільні риси. У VI ст. до н. е. відбулися величезні зрушення в культурах стародавніх народів. У Персії, Індії, Китаї виникли нові релігійні вчення — зороастризм, буддизм і конфуціанство, a в Греції зародилася філософія. Це був час великого духовного прориву давніх народів, що сприяв найвищому злету культури.

Сучасна цивілізація пов’язана з історією Стародавнього світу, де беруть початок народи і держави, мови й культури.

Таблиця «Сучасні цивілізації»

Взиємодія цивілізацій відбувається у двох площинах:

• Зіткнення цивілізацій
• Зростання взаємопроникнення цивілізацій

Почнемо з європейської цивілізації.

Робота з поняттям

Європейська або західна цивілізація – це територія в історично, релігійному, лінгвістичному та культурному сенсі, що розвивалась після падіння Західної Римської імперії в період Середньовіччя та Нового часу в Європі.

Головні ознаки європейської цивілізації

Європейська цивілізація усвідомлювала себе як культурно-історична цілісність упродовж тринадцяти століть саме у протистоянні зі Сходом, насамперед арабо-мусульманським, який прагнув захопити і її землі. Європейська ідентичність стала поняттям, яке розширювалося: від ядра цивілізації, що склалося у трикутнику між Парижем, Римом і Барселоною, - на північ, захід і південь, а потім, подолавши океани, вона стала ментальною основою міжрегіональної західної цивілізації, до якої увійшли спільноти Північної та Південної Америки, Південної Африки, Австралії та Нової Зеландії.

На специфіку тієї чи іншої цивілізації найбільше впливають природно-географічні та релігійні фактори. Територія Європи відрізняється величезною різноманітністю: поділ на півострови й острови, пустелі й оази, області поблизу теплих і холодних морів, високогір'я і плато, значна і складна лінія узбережжя відповідають багатоманітності народів, які тут жили і живуть. У наш час Європа складається із 48 держав, кожна з них зі своєю складною історією. І все ж можна вести мову про неї як про цілісність. Хоча на відміну від усіх інших цивілізацій, вона відрізнялася більшою внутрішньою складністю, неоднорідністю та рухливістю. Як засвідчила історія, різноманітність культур давала імпульс до змагання, яке сприяло контактам і взаємозбагаченню. Проте консолідуючим фактором в усі часи було усвідомлення: «Ми – європейці».

Ядро європейської цивілізації формувалося в західній частині континенту, де природно-кліматичні умови були досить сприятливими: півострівне розташування неподалік від теплої течії Гольфстріму, відносно тепла й коротка зима і тривале літо, оптимальна кількість атмосферних опадів, що робило непотрібною іригаційну систему землеробства і все, що з нею пов'язане, достатньо родючі ґрунти. З одного боку, це спонукало активно розвивати аграрне виробництво, а з іншого – робило його дуже ефективним. Як уже зазначалося, люди в усіх цивілізаціях вимушені пристосовувати знаряддя виробництва до існуючих природних умов. За різних умов складаються різні тими суспільно-виробничої технології. На відміну від екстенсивної суспільно-виробничої технології, що набула поширення на Сході, в основі європейської цивілізації – інтенсивна технологія.

Європейська цивілізація найбільше цінувала і цінує інновації, інноваційну діяльність.  В інших цивілізацій Європа багато чого запозичила: єгиптяни передали європейцям методи виплавки металів у закритих печах; жителі Месопотамії зробили свій внесок математичними знаннями, зокрема системою математичного виміру в одиницях, кратних 60. Кодекс законів царя Хаммурапі заклав важливу концепцію: уряд під законами, а не навпаки. Від мусульманської цивілізації взяті знання в таких галузях, як хімія, астрономія, математика, медицина тощо. Проте найбільше значення має спадщина цивілізацій античності, від яких у європейської цивілізації – «полісний генотип». Як дитина при народженні має певні риси від своїх батьків, так і європейська цивілізація спирається на певні принципи і норми античності.

Коли ж складається європейська цивілізація? Більшість дослідників вважає, що за початкову точку існування європейської цивілізації слід брати час оформлення її територіально-політичного ядра – імперії Карла Великого (742-814 рр.). Це був франкський король, потім імператор з династії Кароліягів, чиї завоювання призвели до утворення великої імперії, а його політика сприяла формуванню феодальних відносин у Західній Європі, а також зміцненню позицій християнства. Імператору частково вдалося здійснити об'єднання на основі германських і романських цінностей, тому його часто називають «батьком Європи». Сучасні держави не були природними явищами, а створювалися впродовж тривалого часу. Так, результатом розпаду імперії Карла Великого були Саксонія, Швабія та Баварія, а не Франція, Німеччина й Італія. Приклад Англії, що стала єдиним королівством після укладання союзу між кількома монархами (Англія, Уельс, Шотландія, Північна Ірландія), свідчить, що сучасні національні держави є результатом злиття менших одиниць.

Велике значення в розвитку європейської цивілізації відігравали міста. Уже в X-XI ст. Західна Європа почала демонструвати зростання рівня розвитку ремесел, обміну, банківської справи. Відбувається соціальне відокремлення міста від села – унікальна особливість європейської цивілізації. Починаючи від середньовіччя, місто протистоїть селу.

Розвиток європейської цивілізації від початку був повільним і дуже важким. Упродовж тривалого часу вона відставала за рівнем від інших цивілізацій, що існували на той час. Однак, почавши прискорення на межі XV і XVI ст., до XVIII ст. Європа досягла такого рівня, з якого почалося стрімке технічне, економічне, політичне піднесення, що вплинуло на шляхи розвитку усього людства. Остаточно випередивши інших, Європа перетворила переважну більшість інших регіонів на свої колонії або напівколонії.

Європа домінувала у світі до 1914 р., однак після нього наступив перелом. Суперництво європейських держав за гегемонію на власному континенті, прагнення до перерозподілу колоній, зіткнення класів, ідеологій, суспільних систем, які вилилися у дві світові війни і серію революцій, завдали глобальному переважанню європейської цивілізації нищівного удару. Спустошена і знекровлена, втративши свої заморські володіння, Європа вступила у смугу тривалої кризи. Вона не могла більше розраховувати на свої природні переваги, як це було в минулому.

Ареали європейської цивілізації

Робота з поняттям

Китайська цивілізація

Китай є однією з найстаріших цивілізацій, що вижили, бо існує вже майже п'ять тисячоліть. Ця культурно-історична спільнота викликає величезну увагу вчених, бо вже стала реальною силою, що впливає на майбутнє людства. Рух китайської історії схожий на спіраль, що поступово розкручувалася і набувала дедалі більшого обсягу: від циклу до циклу зростали її народонаселення, площа оранки, обсяги виробництва.

Людина мешкала на території сучасного Китаю ще в доісторичні часи. Найдавніші сліди проживання пралюдей знайдено в південно-західній частині Китаю, і датуються вони 1 млн 700 тис. рр. тому. Синантроп ("китайська людина") жила на теренах сучасної КНР 500 тис. рр. тому і мала основні риси людської істоти: прямоходіння, використання найпростіших знарядь праці та вогню тощо

На межі ІІІ і ІІ тис. до н. е. в басейні ріки Хуанхе виникли перші протодержавні культури. Умови для зародження цивілізації виявилися тут менш сприятливими, ніж у країнах північних субтропіків, таких як Єгипет і Месопотамія. І держава склалася пізніше, проте на вищому рівні розвитку продуктивних сил. Найдавніші утворення, які належать до типу міст-держав, з'являються на території Китаю у П тис. до н. е. УІ тис. до н. е. в Китаї існувала величезна кількість самостійних царств.

Протягом століть відбувалося розселення від межиріччя Янцзи і Хуанхе на північ, південь, захід і схід, під час якого відбувалася асиміляція багатьох некитайських народностей, які там проживали. Виникнення єдиної писемності пов'язане з об'єднанням країни й утворенням імперії Цінь у ІІІ ст. до н. е. З невеликими модифікаціями це письмо збереглося до наших часів. Ієрогліфічна писемність певним чином вплинула і на особливості китайського менталітету. Маються на увазі такі риси вдачі, як терплячість, точність, тренованість пам'яті і рухів руки, ретельність у виконанні, цілеспрямованість і незворушність, унікальна працездатність. Ще одним наслідком специфіки китайської писемності став надзвичайно високий престиж освіти в Китаї, що закарбувалося у прислів'ї: "Золото лежить у книгах».

Запровадження єдиної системи писемності - одна з реформ першого імператора в історії об'єднаного Китаю Цінь Ші Хуанді. До об'єднання в одну державу був час, коли існувало спочатку майже 200 державних утворень, потім залишилося 30 царств, потім 7, потім 2, а потім перемогло царство Цінь у 221 р. до н. е.  У 202 р. до н. е. його проголосили імператором нової династії Хань. її понад 400-річний період виявився дуже вагомим у національній історії. Проте через сепаратизм ця імперія розвалилася у 220 р. на три царства, і розпочалася епоха "трьох царств". Через 45 років країну знову було об'єднано. Династії змінювалися одна за одною. Варто звернути увагу на таку особливість китайської історії: її рух мав циклічний характер. Історія китайських династій знала їх молодість, зрілість і старість, коли вони занепадали й гинули в полум'ї селянських повстань або нашесть ззовні. їх загибель зазвичай була масштабною соціальною катастрофою. Відтоді і донині зберігається в китайській свідомості переконання в необхідності сильної держави, бо слабка держава - це криза зрошувальних систем, голод, жорстокі внутрішні смути або ще жорстокіші зовнішні вторгнення. Так сталося і в 1279 р., коли монгольська навала підкорила всю країну. Чингісхан заснував свою династію Юань зі столицею в Пекіні. Повсталим китайцям вдалося скинути монгольське ярмо тільки в середині XIV ст. У 1368 р. запанувала династія Мін, правителі якої відзначалися своєю жорстокістю. Маньчжури швидко ліквідували заворушення, у 1644 р. увійшли в Пекін і заснували власну династію. Це була Цинська династія, що проіснувала 268 років. Завойовники примушували китайців на знак покори голити голову і носити косу. Разом із тим вони з повагою ставилися до освічених китайців і використовували їх, як і раніше, на чиновницьких посадах заради зміцнення своєї влади. У 1516 р. до Китаю прибули перші кораблі європейців. Проте із середини XVIII ст. цинський уряд почав здійснювати політику ізоляції Китаю від Заходу. Торгівля дозволялася лише в одному з китайських портів - Гуанчжоу. Усе ж така політика не врятувала країну від західної експансії.

Вивчення історії китайської цивілізації виявляє цікаву обставину. До XVI-XVII ст. Китай за багатьма показниками був попереду Європи.

Китай - багатоликий. Кожен бачить у ньому те, що хоче і може бачити. На Заході багато хто вірить у те, що вдасться прищепити давній китайській цивілізації свої цінності та порядки. Захід діє повільно, непомітно втягуючи Китай у систему глобальних економічних і соціальних відносин, в інформаційне павутиння з метою звузити вплив центрального уряду в Пекіні. Існують сподівання, що той, попри всю свою дієздатність, на певному етапі не впорається із сучасними викликами. З іншого боку, успіхи китайців врешті-решт можуть перекреслити аксіому, яка полягає в тому, що тільки "демократичні цінності" в американському і європейському розумінні є основою для успішного розвитку країни.

Індійська цивілізація

У наш час продовжують своє існування дві найстародавніші цивілізації - індійська та китайська. Уже в давнину про Індію знали як про "країну мудреців". її жителі першими у світі навчилися вирощувати рис, бавовник, цукрову тростину, першими почали розводити домашню птицю. Індія подарувала світу цифри, відомі як "арабські", бо перейшли через посередництво арабів, десяткову систему лічби, а також таку велику гру, як шахи. Тут відсутнє усвідомлення приниженості, яке так крає серце представників тропікоафриканської або арабо мусульманської цивілізацій. І як наслідок цього - відсутні вияви догідливості або, навпаки, агресивності. Індія - одна з найвидатніших цивілізацій світу, і вона, разом із деякими іншими, уособлює людський розвиток протягом 4,5 тис. рр., що ніколи не забувалося в азіатських країнах. А гегемонія Півночі нараховує не більше 300 рр..

Археологічні дослідження свідчать, що вже в епоху нижнього палеоліту (понад 100 тис. рр. тому) на Індостані існували дві культури: на півночі - соанська, на півдні - мадраська.. Виникнення перших осілих культур в Індії науковці відносять до кінця IV тис. до н. е.

У XXV або XXIII ст. до н. е. (щодо датування думки розійшлися) на території долини Інду розпочала своє існування велика стародавня цивілізація. її називають Індською, або Хараппською, - за назвою однієї з найбільших рік або одного з найбільших міст. Це була міська цивілізація, яка за своїм рівнем не поступалася Стародавньому Єгипту або Месопотамії. її головні центри - міста Хараппа і Мохенджодаро - мали будинки із двох і більше поверхів з водопостачанням і каналізацією. Існувала писемність у 400 знаків, проте її досі не дешифровано. Містами керували не військові, а жреці. На межі XVIII-XVII ст. до н. е. Індська цивілізація зникає. Важливо відзначити, що загибель давньої цивілізації позначилася на подальшій історії Індостану. Занепад відпрацьованої державної машини хараппського періоду; невідворотні за таких умов господарський занепад і тяжкі нестачі, лиха; розчарування в колишніх культах і системі цінностей; а потім панування прийшлих, іноетнічних племен позначилися на такій, характерній для усієї наступної індійської філософії, песимістичній оцінці людського буття у світі.

З кінця II тис. до н. е. починається проникнення на Індостан індоарійських племен. Друга офіційна назва індійської держави - Бхарат - походить від назви арійського племені бхаратів, жрецтво якого створило древню збірку ведійських гімнів "Ригведу". Період з кінця П - першої половини І тис. до н. е. називають ведійським, віддаючи шану першій за часом появи релігії мешканців Індії.  За часів ведійської епохи були закладені підвалини такого специфічного індійського феномену, як кастова система, що досі освячується індуїзмом. Каста - відокремлена група людей, пов'язаних походженням і правовим статусом своїх членів. Кожна каста входить до однієї із чотирьох варн. Терміном "вар-на" позначають основні стани індійського суспільства, про які говориться в "Ригведі". У її X частині йдеться про чотири варни, які виникли від "першолюдини" - Пуруші. До найвищої належать касти брахманів (жреців) - ця варна з'явилася з вуст "першолюдини". Наступна - вона народилася з його рук - об'єднує касти кшатріїв (воєначальників). Варна вайшьїв з'явилася з його стегон, до неї входять торговці, ремісники, землероби. Четверта варна - з його ступнів - касти шудр, тобто рабів і служників. Люди, які стоять на соціальних сходах нижче четвертої варни, вважаються поза "пірамідою". Вони приречені на муки і їх називають "недоторканими".

Важливою історичною подією в житті Стародавньої Індії стало виникнення Маурійської імперії, яка у Ш ст. до н. е. підкорила собі майже весь півострів Індостан, за винятком південного краю. Особливої могутності держава Маур'їв досягла за царювання Ашоки (268-232 рр. до н. е.), який залишив по собі добру пам'ять. За його наказом було зведено колону з капітеллю (верхня частина колони) у вигляді левів. "Капітель левів" - головний елемент сучасного гербу. А колесо із 24 шпицями, яке теж належить до колони Ашоки, знаходиться в центрі жовто-біло-зеленого державного прапору Індії.

Ашока прийняв буддизм, який невдовзі перетворився на одну з трьох світових релігій. Ця віра виникла в Індії ще раніше - у VI-V ст. до н. е. Буддизм учить, що життя - це страждання, яке виникає внаслідок нездійснених бажань і прагнень до земного існування з його радощами. Страждання не припиняється і після смерті людини, оскільки людину чекають нові відродження, форма яких визначається за законом карми. Тільки вступ на зазначений Буддою благородний шлях порятунку і відмова від бажань може привести до "сприятливого відродження" і навіть до здійснення ідеалу - до повного закінчення перероджень, небуттю - "нірвани". В основі буддійської моралі - терпимість й усвідомлення внутрішньої віддаленості суб'єкта від усього, що його оточує. Буддійський ідеал поведінки пов'язаний з уявленням про справжнє знання, головною рисою якого є відсутність спрямування назовні і споглядання внутрішнього буття. Таким чином, його центральною ідеєю є ідея про необхідність звільнення від пут земного існування. Буддизм - проти кастового поділу і за рівність людей від народження.  Хоча буддизм виник в Індії, провідною релігією він там не став. Вів був включений до сфери індуїзму. За індуїстською вірою бог Вішну кілька разів сходив у світ, кожного разу в різних образах. У дев'ятій аватарі (сходженні на Землю) він з'явився у вигляді Будди. Для індуїзму як релігійно-міфологічної системи взагалі притаманне включення вірувань різних етнічних груп. З одного боку, індуїзм і буддизм багато в чому споріднені та підтримують єдину індо-буддійську культурну традицію. Вона основний сенс існування людини вбачає в її релігійно-детермінованій індивідуальній поведінці. Кожний - сам творець свого щастя. Звільнення від матеріального світу і злиття з Верховним Абсолютом (Брахма, нірвана) - найвища мета в житті, а досягнення її залежить як від карми кожного, так і від його власних зусиль. Найвища соціально-духовна цінність (злитися із позафеноменальною Реальністю) вела до того" що генеральна настанова тут завжди спрямовувалася не на організацію соціуму або створення міцної держави, а на відхід від світу. Внаслідок цього індійське суспільство не стимулювало надлишкову активність у межах звичного феноменального світу, хоч і вражало своєю яскравою і вигадливою багатоманітністю форм існування. Для індо-буддійської цивілізації завжди були притаманні високі етичні спонуки (цього вимагала карма) і детально розроблена культура почуттів. З іншого боку, між зазначеними двома вірами існують деякі суттєві відмінності. Зокрема, індуїзм е глибоко національним. У наш час його послідовники виявляють фанатичний націоналізм і політичну нетерпимість у ставленні до представників інших вір, найбільше - до мусульман. Буддизм є індиферентним до усього національного, тому представниками багатьох етносів він сприймається як світова релігія.

Держава Маур'їв занепала, а в IV ст. н. е. починається піднесення могутньої імперії Гуптів, яка об'єднала під своєю владою майже всю Індію. На початку V ст. царював Чандра Гупта ІІ, якого називали "Сонце Могутності", оскільки саме на його час припадає розквіт стародавньої індійської цивілізації. Період Гуптів виявився періодом зміцнення індуїстських традицій і культури, що дуже сильно вплинуло на подальший розвиток цивілізації.

З початку XI ст. Індія зазнала навали тюркських завойовників-мусульман, які закріпилися до того часу в Афганістані. Спочатку їхні набіги здійснювалися з метою пограбування. Згодом їм надано вигляд справедливої боротьби під прапором "священної війни з невірними". Ворогуючим між собою індуським князівствам було важко протистояти нападникам. На початку ХШ ст. на півночі Індії утворилася велика держава з мусульманськими правителями. Згодом вона одержала назву Делійський султанат.

Японська цивілізація

Серед усіх існуючих нині цивілізацій японська впродовж усього XX ст. привертала найбільшу увагу і цікавість. Японська цивілізація є дуже своєрідною. Це спільність моноетнічна і монодержавна. Вона побудована на засадах інтенсивної праці і витонченої культури. Японська цивілізація століттями живе в постійному процесі усвідомленої самоосвіти - самоосвіти через піднесення, тріумфи, кризи. У процесі свого розвитку вона проходила крізь смуги критичних переоцінок самої себе, проте при усвідомленій вірності собі.

Порівняно з китайською цивілізацією японська вважається молодою. "Молодий" і її народ. Він сформувався внаслідок складного етнічного злиття переселенців, які, подолавши відстань від азіатського берега до Японських островів, асимілювали місцеве населення. Автохтонними мешканцями на островах були, як вважається, протоайнські племена, а також племена малайсько-полінезійського походження. На початку І тис. н. е. з південної частини Корейського півострову відбувалася інтенсивна міграція протояпонських племена, яким удалося протягом III-VII ст. асимілювати населення Півдня Японії.

Традиційні начала і традиційний вигляд японської цивілізації багато в чому зумовлені своєрідністю екогеографічних умов. Японія - острівна країна. її 3900 островів простяглися ланцюгом приблизно на 3400 км уздовж східної частини Євразії. Головними є чотири острови: Хон-сю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку. Зараз багато з островів з'єднані між собою тунелями. Оскільки острови простягаються на величезну відстань із півночі на південь, то існують різкі зональні відмінності.

На межі III-IV ст. в Японії розпочинають вирощувати поливний рис. Це-основна сільськогосподарська культура відтоді і донині. Його продуктивність принципово вища, ніж урожайність інших відомих людині культур зернових (за винятком, можливо, кукурудзи). У японському суспільстві, і це зберігається нині, більше значення має не критерій неповторності особистості, а її приналежність до певної спільноти, структури (родинної, фірменної, регіональної, національної). Японці схильні до об'єднання в групу, коли індивід не мислить себе самостійною особистістю, а лише периферійною частинкою єдиного цілого, яка є чимось набагато більшим і значнішим, аніж просто сума індивідів.

Як і для будь-якої іншої цивілізації, для розуміння японської культурно-історичної спільноти важливо враховувати потрійне релігійне начало, що складається із синтоїзму, буддизму та конфуціанства. У давнину родові общини об'єднувалися спільними культами, ушановуванням єдиного родового божества. Поступово складалося релігійне вірування синто (синтоїзм). Пантеон раннього синто включав богів-предків родів, а також численних ландшафтних божеств, які мали місцеве значення. Ця віра обожнює природу. Синто не вимагає від віруючих щоденних молитов. Достатньо лише присутності в храмах на святах і приношень за виконання обрядів. У побуті ж - особливе релігійне ставлення до чистоти. Оскільки бруд ототожнюється із злом, то очищення є основою всіх обрядів. Чистота, порядок, взагалі організованість - найважливіші показники культури суспільства. У наступні часи це стало важливою підвалиною для здійснення модернізації Японії.

У VI ст. японці сприйняли буддизм, який прийшов із Кореї. Дві такі несхожі релігії - язичницький культ обожнювання природи і вшановування предків - з одного боку, і віра, що ґрунтується на глибокій філософській основі, з іншого - ужилися і співіснують у японській цивілізації досі. Проповідники буддизм)' проголосили 8 млн місцевих святих утіленнями Будди, а синто назвав Будду одним із проявів всюдисущого божества. На той час, коли було прийнято буддизм, давня японська держава Ямато досягла певної політичної стабільності, однак пом'якшення відцентрових тенденцій усе ще залишалося однією з головних турбот правлячого роду. Аби подолати ідеологічну роздробленість, що освячувалася культами синто, японські правителі звернулися до релігії розвиненішого суспільства - до буддизму. Хоча слід зазначити, що в Японії буддизм є своєрідним. Це - дзен-буддизм. За ним людина та її душа інтуїтивно й інтимно близькі вічно недомовленому вселенському ладу.

Дуже важливою складовою фундаменту японської цивілізації стало конфуціанство. Хоча воно з'явилося в Японії раніше, проте Його розквіт припав на XVII ст., коли відбувалася перебудова країни ворогуючих феодалів у єдину державу. Саме тоді конфуціанство сприяло стабілізації становища й управління соціальними процесами. Воно акцентувало ідею державності, порядку, управління, легітимної влади, ієрархії в малих групах. Конфуціанство принесло із собою ідею про те, що основа моралі - це вірність, яка розуміється як обов'язок вдячності до старших і до тих, хто стоїть вище.

У 645 р. принц Нака як покарання за змову знищив більшу частину роду Cora, який був йому суперником і мав головну роль при дворі. Було проголошено початок нової ери - Танка* ("Великі зміни"). На початку 646 р. вийшов указ із викладом основних принципів докорінних соціально-політичних перетворень. Насамперед верховний правитель племені Ямато був поставлений у ранг імператора - "Тенно" ("Син Неба") з метою підвищення престижу імператорської влади було використано легенду про божественне походження імператора.  Ці закони в основних рисах визначили життєвий лад японців на період понад 500 років.

 У 710 р. було побудовано першу постійну столицю Японії - м. Нара. Воно зводилося за зразком тодішньої китайської столиці Чаньань. Японія багато чого запозичила від старшого за віком Китаю: технологію поливного рисосіяння, його приготування і вживання (за допомогою паличок), ієрогліфічну систему писемності (щоправда, переробивши і пристосувавши під себе), основи держави, планування першої столиці тощо. Також до китайських впливів можна віднести дух патерналізму, жорстку прив'язаність молодших до старших, що знайшло найбільш повний вираз у дусі бусідо, культі самурайської етики.

Ісламська цивілізація

Серед цивілізацій сучасного світу нині чи не найбільшу увагу привертає мусульманська. Витоки цієї цивілізації пов'язують із стародавніми семітськими племенами, з яких згодом склався давньо-арабський народ. У II тис. до н. е. ці племена займали територію Аравійського швова. У південному землеробському Ємені й у його північно-західній частині, що йменувалася Аравією" ще в І тис. до н. е. існували багаті племінні царства. їх процвітання зумовлювалося вигідним географічним розташуванням на світових караванних шляхах і жвавою посередницькою торгівлею з Єгиптом, Передньою Азією та Індією.

Суттєвим фактором виявилося й те, що частина кочових племен внутрішньої Аравії постійно намагалася вийти з пустель до землеробських районів й осісти там. Скотарські племена знаходилися на значно нижчому рівні розвитку, ніж землеробське населення. Власне кочовиків-скотарів і називали "арабами". Осідаючи протягом століть на цих землях, вони вступали в контакт із місцевим населенням, яке дедалі більше розчинялося в масі зайшлих племен, "арабізувалося". Після VII ст. цей етнонім поширився й на осіле населення. Поступово відбувався занепад південно-аравійських областей. Кочовики Аравійського півострова постійно виходили за його межі і тиснули на дві могутні імперії Близького Сходу - Візантію та Іран. У перші століття нової ери утворилися невеликі арабські князівства Гассанідів, Лахмідів та ін. Відбувався процес складання арабського народу. За тогочасних історичних умов ці завдання могла виконати тільки релігія. Нею стала мусульманська віра.

Відлік історії мусульманської цивілізації ведеться від початку VII ст. У 610 р. торговець з аравійського міста Мекка Мухаммад розпочав проповідь нової релігії, яка одержала назву іслам, що з арабської перекладається як "покірність". Мухаммад закликав мешканців відмовитися від віри в ідолів і вклонятися та бути покірними одному тільки Аллаху, який створив світ і людей, і за волею якого все відбувається. Наприкінці на людство чекає суд, правовірні будуть нагороджені раєм, а язичники скинуті в пекло. Ці ідеї не були новими. Але Мухаммад казав, що Аллах - Бог мусульман - той самий, що Бог іудеїв і Бог християн. Однак вони, одержавши одкровення через своїх пророків Мусу (Мойсея) й Icy (Ісуса), відступили від них. А вчення ісламу - єдине вірне. Проте спочатку його проповіді не мали успіху і 16 липня 622 р. вів зі своїми прибічниками через зневажання і переслідування з боку язичників залишив Мекку і здійснив переселення (арабською мовою - "гіджру") до сусіднього міста Ясрибу (сучасна Медина - "місто Пророка"). Ця подія набула надзвичайного значення в історії мусульманської цивілізації: гіджра стала точкою відліку часу за мусульманським місячним календарем. Мухаммад був не тільки видатним проповідником, але й талановитим організатором. У Медині йому вдалося заснувати державу, що повністю відповідала нормам ісламу, створити армію, яка в 630 р. штурмом узяла Мекку, перетворену на столицю мусульманської держави. Після його смерті проповіді, з якими він виступав понад 20 років, були зібрані, ретельно записані і зведені до однієї книги. її назва - "Коран", що в перекладі означає "читання", "читання вголос". Разом із тим іслам створив свою систему експлуатації, за якої найжорстокіші методи гноблення та визиску були спрямовані проти "невірних" - завойованих народів.

Від решти цивілізацій мусульманська відрізняється тим, що всі сфери її життя дуже жорстко визначаються ісламом, який одночасно є І релігією, і способом життя, й економічною та політичною системою. Власне, іслам - це основа життя і мірило всіх речей, що і створило своєрідну цивілізаційну модель, для якої характерна відсутність поділу між світським і сакральним. Це виявилося у тісному переплетенні світської і духовної влад при домінуванні другої, активного проникнення ісламу в політику. Без усебічного проникнення ісламу до громадського і приватного життя мусульманам не вдалося б так швидко підкорити величезні території і затвердити на них нову релігію.

Усе життя мусульманина регламентоване шаріатом (арабською "шаріа" - "правильний шлях до мети") - комплексом юридичних норм, принципів і правил поведінки правовірного, дотримання яких має забезпечити йому спасіння. Спасіння передбачає досягнення раю. Вважається, що всі без винятку мусульмани потраплять до раю, але не всі відразу після Страшного суду: грішники протягом того чи іншого часу "очищуватимуться" від гріхів у пеклі (християнство гарантує грішникам вічне пекло).

Існують також моральні зобов'язання, серед яких особливо слід відзначити джихад. У наш час дуже часто трапляється неточний переклад цього слова - "священна війна". Насправді буквально це слово означає найвище, максимальне зусилля. Сенс джихаду в тому, що віруючий бореться проти зла і диявольщини у самому собі, шляхом самодисципліни прагне слідувати волі Аллаха, бути довершеним мусульманином. Це - великий джихад. А малий джихад має на увазі боротьбу за поширення і захист ісламу.

До орбіти ісламу увійшло чимало різних народів - не тільки араби, але й перси, турки, монголи, індійці, малайці та ін. Виникла єдина, хоча і складна, бо утворилася з багатьох народів, велика "мусульманська спільнота" - "умма ісламійя", що характеризується значною монолітністю. Це пов'язано з тим, що іслам справив сильну дію на своїх адептів, формуючи в них специфічний менталітет...

Вийшовши за межі Аравійського півострова, араби зіштовхнулися зі стародавніми високорозвиненими цивілізаціями. Однак звичайної в подібних випадках культурної асиміляції кочівників-завойовників не відбулося. Араби, будучи чужорідною меншістю і поступаючись своїм підданим у рівні культурного розвитку, тим не менш спромоглися передати їм свою релігію, мову і певною мірою свій менталітет. Усього три століття знадобилося напівдиким кочівникам, щоби перетворитися в один з найбільш цивілізованих народів того часу, а арабо-мусульманській культурі досягти зрілості. У творенні цієї культури брали участь не тільки самі араби, але й інші народи, насамперед перси. Загалом, культура халіфату увібрала у себе і засвоїла різнорідні елементи іноземних традицій - елліністичної, римо-християнської, перської.

Мусульманська цивілізація від початку є цивілізацією канону, тобто незмінної норми. Звідси таке сильне побоювання, що її підвалини традиційності може зруйнувати цивілізація, що має зовсім іншу динаміку історичного розвитку. Питання порозуміння залишається гострим і відкритим.

Православну, латиноамериканську, африканську цивілізації ми почнемо вивчати вже протягом майбутніх курсів.

ІІІ. Узагальнення та систематизація.

Бесіда

1. Дайте визначення поняття «Цивілізація»
2. Назвіть основні сучасні цивілізації світу.
3. Складіть перелік семи втраченних цивілізацій минулого
4. Покажіть на карті головні цивілізації стародавньої історії.

ІV. Підсумок уроку.

Аналіз діяльності учнів на уроці

V. Домашнє завдання.

1. Опрацювати додатковий матеріал
2. Завдання:
3. 1. Визначте основні причини занепаду давніх цивілізацій.
4. 2. Складіть кросворд або ребус на тему «Давні цивілізації».