Урок "Йосиф Шевчик . Збірка «Шепіт листя з рідного саду»"

Тема. Література рідного краю. Йосиф Шевчик . Збірка «Шепіт листя з рідного саду»

Мета: прилучити учнів до кращих надбань літератури рідного краю, сприяти розширенню кола їх читацьких інтересів; розвивати вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи, формувати навички виразного читання, здатність відчувати емоційний зміст поезії, збагачувати словниковий запас учнів; прищеплювати високі естетичні смаки, виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором, пробудити патріотичні почуття.

Тип уроку: урок-презентація.

Обладнання: збірки творів та портрети письменника, мультимедійна презентація.

Хід уроку

                                                     Поезія – це завжди неповторність,

                                                                         Якийсь безсмертний дотик до душі…  

                                Ліна Костенко

Хід  уроку

І. Організація навчальної діяльності учнів.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

       Вітаємо вас, шановні друзі! Наша поетична світлиця відчинила свої двері для всіх шанувальників поетичного слова.

     За вікном – перші подихи зими. А в нашому класі панує осінь: добра, щедра, тепла, сонячна, жовтокоса. У нас з вами свято. Свято поезії.

1 учениця.

Поезія… Велика і безсмертна.

Буденно ходиш поруч і мовчиш.

Тебе завчає хтось завзято і уперто.

А хтось напише сам, послухай  лиш.

2 учениця.

Поезія… Слова, рядки із літер.

Такі терпкі слова, що аж болять.

Бо тут і неба синь, бо тут гуляє вітер.

І мрії, й думи, що й вночі не сплять.

3 учениця.

Поезія… І все – мов  на долоні.

Про щось шепочуть нишком спориші.

«Поезія… Це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі…»

ІІІ. Повідомлення теми та завдань уроку.

       Сьогодні на уроці ми перегорнемо одну із сторінок літератури нашого рідного мальовничого краю. Кожна країна, кожне місто, кожне село пишаються видатними особистостями, що народилися, навчалися або працювали в них. Вивчаючи творчість великих світочів людства, ми не можемо не знати письменників свого краю, людей, може, менше відомих для широкого кола читачів, але таких, що внесли помітний вклад у нашу духовну скарбницю, у нашу історію.  

IV. Основний зміст уроку

1.Вступне слово вчителя

Від дня народження і до останньої хвилини

Є мить прекрасна – це життя людини.

По-різному йдемо життєвим шляхом:

Хтось пролітає непомітним сірим птахом,

Комусь доводиться пливти за течією,

А хтось горить яскравою зорею…

 

          З любові до рідної землі, материнської мови і пісні, батькової мудрої поради виростає Людина — добра і щедра. Саме таким є наш  поет-земляк Йосиф  Іванович Шевчик, ім’я якого горить яскравою зорею на небосхилі письменників рідного краю.

         Його поезії знайшли дорогу до мого серця і я сподіваюся на те, що і ви зацікавитеся  його творчим доробком та пересвідчитеся  в тому, що наша Мостиська земля, справді , багата талантами.

 

Учень .

Поле, як те море, росою мерехтить,

А вітром гнане жито, хвилюючись біжить.

В цю мить іду стежиною вузькою,

Милуюся полів безмежною красою;

Хотів би я чудову мить цю зупинити

Та на колінах джерельну воду пити.

Оцю красу весь вік свій пронесу

І шепіт листя в рідному саду!

 

2. Пожовкле листя злетіло у саду,

А я до тебе, осене, бентежно йду.

Тумани і дощі усю красу ту вкриють,

Але любов до краю не змиють.

Я твердо йду стежиною своєю,

Живу, кохана земле, долею твоєю.

Отой огонь в душі вік свій пронесу

І шепіт листя в рідному саду!

 

 

3. Хоч землю замела зима снігами

Та мороз гру затіяв люту з нами,

Засніжену стежину в поле відмету

І в тій негоді красу в тобі знайду.

Пригорнусь до тебе, поле, серцем і душею

І так залишусь до весни з тобою.

Твої морози, зимо, я перенесу

З надією, що стріну ще весну.

 

Любити край ніхто мені не заборонить,

Хоч вітер лютий в чоло негоду гонить,

Ще яничар «наш рідний» жити не дає,

Мені ганьбою в очі образливо плює,

Елітний злодій грабує цілою юрбою…

Надіюсь, вистою у цьому шаленому двобою!

А як впаду – нічого в тебе, краю, не візьму,

Лиш шепіт листя з рідного саду.

• Запишіть у зошити тему уроку.

ІУ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Учитель. Для продуктивної роботи на уроці учні класу були поділені на  групи та отримали випереджувальні завдання. Вони опрацювали різні джерела, досліджуючи життєвий і творчий шлях поета Йосипа Шевчика.

• Розпочнемо із групи «Дослідники». Вам потрібно було підготувати відомості про життєвий шлях Й. Шевчика.
• Мабуть, найкраще про життя митця  говорить його творіння .

19. Откровення

Вслухаюсь у шепіт листочків осики при дорозі,

І як дзюрчать в струмочках бурхливі води.

Усю красу ту передати словами не в змозі

Лише почуття сокровенні б’ють в мої груди.

 

Живу на своїй українській землі,

І спрагло п’ю її джерельну холодну воду,

І завмираю, коли у небі плачуть журавлі,

Й купаюся в піснях мого могутнього народу.

 

 

4.      Йосиф Іванович Шевчик народився 25 листопада 1943 року в селі Мужиловичі Яворівського району – патріотичному куточку Галичини. Навколишні хутори радянська влада знищила, бо жителі так само, як і центрального села , не змирилися з московською окупацією.

Учень

6. Мандри у дитинство

За днями дні без зупинку біжать

І кидають в мою життєву скриню роки.

А думки, як бджоли рояться, жужать,

Додають у мій спомин мороки.

 

Мої мрії в дитинство пливуть,

У село моє рідне, де я народився,

Де дзвони три дні Великодні гудуть,

В дерев’яну церковцю, в якій охрестився.

 

 

         У 1953 році після смерті батька , що був у лавах повстанців, багатодітна  сім’я змушена була виїхати на проживання у Щеплинський район Херсонської області.  Мати сумувала за рідною мовою, піснею, домівкою, тому в 1956 році сім’я повертається в село Мужиловичі. Йосип Іванович мріяв стати художником, проте після закінчення місцевої школи вступає у Вишнянський технікум овочеводів.

 

Все свідоме життя Йосиф Іванович присвятив землі. Він був одним із кращих агрономів району. Розумівся не тільки в землі, а й в політиці, людських душах, знав і знає, чим дихає наша ненька –Україна. Саме тому з 1990 року став керувати районною організацією РУХу і зробив все, що міг, для утвердження молодої української держави.

 

Учень

9.Склоняюсь до тебе,Україно, у поклоні

Україно барвиста співуча моя,

У світі тобі рівних немає,я знаю;

Хай срібляться твої колосисті поля.

Дивуй світ, чарівний мій краю!

 

Милуюся твоїми горами й лісами,

Степами й ріками і щебетом птахів;

Ти мене чаруєш стиглими житами

І сірими туманами, що падають із небесів.

 

Склоняюся до тебе, Україно, у поклоні,

Неначе перед обліком святим;

Ідеш з народами в одній колоні,

А я живу в тобі і радуюся тим.

 

5. Одружений, живе в Мостиськах. Має чудовий голос і гарно співає. Понад усе любить українські народні і патріотичні пісні. Його хобі – це живопис, якому він присвячує  багато часу.

 

• А зараз ми надамо слово групі  «Літературознавці»
• Група літературознавців дослідили творчий доробок Йосипа Шевчика. Збірка «Шепіт листя з рідного саду» вперше була видана в 2011 році. До неї увійшли 36 поезій.  Вдруге збірка побачила світ у 2015 році. Як зазначив сам автор: «Моя збірка – це акція на захист національних цінностей українського народу».  До другого видання увійшли 55 поезій.
• Великим є тематичне багатство збірки «Шепіт листя з рідного саду», але наскрізною є  тема любові до рідного краю.

Учень. В моїм серці навіки

7. В моїм серці навіки

Утоптані стежки

І стиглі ті поля,

Заквітчані луги –

Це все моя земля!

 

Блакитні небеса

І бистроплинні ріки –

Уся ота краса

В моїм серці  навіки!

 

Учень

8.Ми собою закриєм Батьківщину свою

Може хтось своє щастя шукає,

Десь у світі в далекому краю,

А моє - в Україні живе і гуляє

І в мені викарбовує долю мою,

Моє щастя – в росі на травичці,

В шепоті листя стрункої тополі,

В дзюркотанні води у струмочку і річці,

Та в запаху сіна на скошенім полі.

 

 

 

Земленько моя кохана і свята,

Розірвана ворожими думками,

Розриті і спалені твої стиглі жита

Одвічними твоїми ворогами,

Зрошені кров’ю твої чорноземи,

Вкриті снігами твої незібрані поля…

Ідуть мільйони, не зупинять їх зими,

Ідуть в бій сини України – здригнулась земля.

 

 

Учитель.  Отже,  для кожного свідомого українця були і залишаються вічними почуття, батьківська земля, синє небо, врожайні поля й ліси, наші ріки та гори.

Учень  . Як відомо, «найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний). Тому Йосиф Іванович не обминає і цієї важливої теми у віршах «Ти будеш жити, рідна мово», «Без мови ми – зігниле порохно»

Учень

10.Ти будеш жити , рідна мово!

Шумлять зелені верби над ставками,

Мандрують вдаль тополі при дорозі –

Ми в «Незалежній» боремось з «совком»

Й веземо москаля на своїм возі.

 

І доки нам возитися із ним,

І доки буде нам паскудити цей звір,

І доки нам буде пускати в очі дим,

Й твердити нам усе наперекір?

 

 

Ріжуть, топчуть мою Україну,

Вже зривають її ніжні шати –

Мову, серцю близьку, нашу солов’їну,

Манкурти, кидають за грати.

 

Катують страждальну, тягнуть до ями,

Щоб скоріш закопати рідненьку.

Між собою жеруться ті хами,

Що вирили яму , чомусь за маленьку.

 

 

Мово, в тобі мого роду майбуття,

В твоїх катів ми вирвем тобі волю,

Ти грієш наші душі все життя,

Ми любимо тебе, співуча, аж до болю!

 

Вже йдуть мільйони, колискова моя,

Вже сини твої рвуться до бою,

Щоб звільнити тебе від ярма

Або вмерти разом із тобою!

 

11. Без мови – ми зігниле порохно

Земле моя, люблю тебе родючу й неозору,

Не раз ти падала, та не зійшла із шляху.

Ти гнулась від ворожого червоного терору,

Морили тебе голодом, неначе в клітці птаху.

 

Ти для мене не просто земля –

Ти овіяна мріями казкова Жар-птиця,

Квітучі сади, гаї, степи й поля,

А на них колосиста пшениця.

 

 

 

Жар-птице українська,- я пір’їнка твоя…

Ворожі наміри не розірвуть Дніпрові береги,

Бо окроплена нашою кров’ю твоя вся земля.

Зберегти мову твою – то наші борги.

 

Хоч  скинула з себе кайдани свої,

Але рани твої від  них ще кровоточуть.

А мова рідна…втрачаєш ти її,

Бо вороги твої душити її хочуть.

 

Без мови рідної ми не народ – ніхто!

Мова наша – то цемент, що тримає нас вкупі.

Без мови – ми лиш зігниле порохно,

Ми лиш варене м’ясо в чужому супі.

 

Учень. Поета  хвилюють болючі питання минулого і сучасного рідної батьківщини. Трагічні події нашої історії теж відбилися у творчості поета.

Учень

12. Згуртуймось, щоб не було ,Крут

Не чути під Крутами потягів звуки,

Лиш стогони й гуркіт гармат.

Чорнілись там трупи, а над ними круки

Та люто шаленів червоний кат.

 

З відвагою в очах вони у бій ішли,

Стискаючи в руках юначих зброю.

З любов’ю до України вони жили,

Тому і падали в жорстокому двобою.

 

• Наші учні  підготували пісню, автором слів якої є Йосиф Іванович.

(пісня «Крути, славні Крути»)

13. Крути, славні Крути  (На мелодію пісні «Там під львівським замком…»)

Під Києвом, в Крутах, триста їх лягло,

Щоб не терло шию московське ярмо.

 

Ворог ліз в країну, щоб сіяти страх –

Молодь впала в Крутах , зброя в руках.

 

Впали за Вітчизну, за свій рідний край,

Щоби нашу землю не топтав москаль.

 

Рідна кров пролита – патріотів жаль

Знову топче землю проклятий москаль.

 

Єднаймось, українці, поки ще є час,

Щоб вогник братерський горів і не згас.

 

Під Києвом, в Крутах, пролита рідна кров,

Об’єднаймось, браття, щоб не лити знов.

 

 

Учень

14. Я думаю про тебе, рідна, без утоми

Охоплюю тебе, страждальна Україно,

У часі й  просторі твому земному,

Вдивляюсь в тебе пристрасно й любовно

В невизначеному і замкнутому світі тому.

 

Я думаю про тебе , рідна, без утоми

Й стараюся підставити плече твоє.

Ненавиджу, хто творить розбрат і погроми

Й ганьбить перед народами лице твоє.

 

 

Не раз народ твій виходив із коми

І виносив з боїв тебе зацьковану й  обдерту,

Латав твої скривавлені розірвані обнови

Та знищував ворожу рать ненависну і вперту.

 

Твоїм охоронцем вічним хочу бути,

Хоч сил для твої охорони я не маю.

Не хочу,щоб відбулись другі Крути

І лилась кров невинна в моїм краю.

 

- Йосипе Івановичу, ми знаємо, що ви також  часто співаєте пісні, автором слів яких є ви.

Чи могли б ви виконати улюблену свою пісню або ж прочитати улюблений вірш?

Учень. У важкі часи для народу патріотизм є основною чеснотою. І хто не перейнятий до глибини душі, думок і серця – той є злим сином чи донькою народу, з якого вийшов. Ця річ для нас є такою украй необхідною, як світло сонця або повітря, яким дихаємо.

Учень

15.Народився я українцем-

Так земля мене назвала,

А ще мати , колишучи,

Українською співала.

 

І пісні ті колискові

Наливали розум й серце,

Мов із чистого джерельця,

Заповнялося відерце.

 

16.Зупиним зло – врятуєм світ

Малюю мальви,що біля хати,

І цвіт бузку у ніжних кольорах,

І дивний колір пахучої м’яти,

Та голубів, що вкрили рідний дах.

 

На біле полотно лягають краски

І зір вбирає барви мого краю:

Ростуть гаї, сади, неначе з казки,

Й мені здається, що живу у раю.

 

Ляга на полотно небесна голубінь,

Торкнувши ніжно горизонт у полі,

А верби кинули на землю тінь,

Понад ставком біжать стрункі тополі.

 

Не хочу, щоб цвіли сади лиш на картині

Й річки висіли в рамках на стіні,

А мати годувала сина у пустині

Та пил літав космічний по землі.

 

Тоді і ми зависнем в тій картині,

Де знищений рослинний і тваринний світ.

Зупиним зло, щоб не вдарило ножем по спині,

Щоб не прийшлось у космосі здавати звіт!

 

 

-Учень . Трагічні події , що відбуваються на сході нашої країни, події на майдані  відбилися і на творчості Йосифа Івановича, який неодноразово допомагав нашим захисникам і матеріально ,і духовно.

Учень

17. Слава героям (Присвячений Небесній Сотні)

Молоді і завзяті їх лиця,

Завзяття бунтує і кріпить їх дух,

І правда в їх душах, як криниця,

Та «Слава Україні!» ловить їх слух.

 

Задимлений київський сніг і каштани,

І в крові червоний зимовий асфальт,

Тому й сльози терпкі полились у мами,

Та цього не бачить, лиш ненависний кат.

 

 

І слава героїв не буде забута,

Україна підніме на захист свій меч.

І пісня полине у небо розкута,

Ти лиш , Україно рідненька, поклич.

 

Ми станем з народами у вільному колі ,

Зацвітуть ще каштани на рідній землі.

Ми знищим катів, що ламають нам долі-

І тих ,що  у Києві, і тих , що в Москві!

 

18. Прости мене, мамо…

Лежить юнак в степу Донбасу,

Лежить розіп’ятий біснуватим Кремля.

Йому жити лишилось мало часу,

Тіло у крові, спалена «градом» земля.

А жити хочеться, йому б лише цвісти,

Він не нажився ще, не долюбив.

Пішов у бій,щоб край свій зберегти,

 Та ворог із засади його життя лишив.

Він поглядом сумним збирає неба голубінь,

В його очах світ туманом застиляє.

Він бачить своєї смерті темну тінь…

До матері своєї шепече-промовляє:

«Прости, матусю, що рано так у вирій відлітаю,

Що внуками життя твоє не звеселив,

Прости , що з ворогом ділити землю не бажаю,

А любов до тебе з Україною ділив.

Прости мене, що не прийду до тебе на поріг,

Не подзвоню і не постукаю у двері…

За край свій милий й рідний я поліг,

За небо українське чисте, ясні зорі.

Прийду до тебе, мамо, в сни твої,

Щоб ти не мучилась з розлуки,

І подарую червоні маки в твоєму сні

Та поцілую твої ласкаві руки.

Защебечу тобі пташкою в гаю,

Билинкою зустріну край дороги,

Листком осіннім в нашому саду

Я тихим шелестом впаду тобі під ноги.

Ще буйно зацвітуть сади й гаї,

Ще білим цвітом зацвіте калина,

Москаль пропаде з нашої землі

І внуків приведе українська родина.

А ти прости мене, що не прийду,

До твоїх ніг низенько не вклонюся,

Твою печаль-сльозу з очей твоїх  я не зжену …

Прости, що тільки в сни твої вернуся!

Прости мене, мамо, прости…»

 

Пісня

Учитель. Незбагненна сила поетичного слова. Ніжне і гнівно-обурливе, пристрасне і розчулене, воно обережно торкається найпотаємніших струн у наших серцях, викликаючи мелодії радості, смутку, любові, надії.  У кожного з поетів свій неповторний голос, своє особливе бачення світу. Вірші Йосиф Іванович  нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові до людини, природи, рідного краю.

• Можливо, у вас є питання до нашого гостя?

 

V. Підсумок уроку.

      Якщо урок збагатив вас знаннями, духовно, якщо слово поета засіяло у ваших юних душах зерна правди, любові, добра, якщо торкнулось ваших сердець, я вірю, що ви пошануєте і рідне слово, і нашу пісню, і тих людей, хто творив нашу духовну скарбницю, а значить не дасте занепасти нашій рідній культурі.

        Йосипе Івановичу! Щиро дякуємо Вам за цю прекрасну зустріч, за вашу творчість, за ваш талант. Многая літа вам , здоров’я, натхнення! 

         Шановні учні, дякую за ваше розуміння, за вашу підготовку до уроку!

         Шановні гості!  Щире спасибі за те, що побували на нашому святі. Думаю, що звідси ви внесете не одну краплину доброти, милосердя, небайдужості.

А на завершення хочу  сказати

Усміхніться!
І будьте щасливими,
І, як пісню, життя проживіть,
І під буднів сірою зливою
Барви серця свого збережіть!
О. Соловей.