Урок з англійської мови та історії України

Тема. PEOPLE AND SOCIETY. Активізація опозиційного руху в Україні у ІІ половині 60-х – на початку 80-х років.

Мета:

• розкрити причини активізації опозиційного руху, його течії, проаналізувати діяльність правозахисників проти тоталітарного режиму;
• розвивати вміння давати оцінку діяльності дисидентів з позиції європейських та загальнолюдських цінностей; діагностувати навички студентів робити підбір додаткової інформації, працювати з історичними  джерелами як українськими так і англомовними, визначати закономірності історичного процесу, критично мислити, розвивати  вміння правильно і послідовно висловлювати власну думку рідною та іноземною мовами;
• формувати мовне мислення, мовну здогадку, розвивати іншомовну комунікативну компетенцію: навички усного мовлення, аудіювання, вміння оперувати в мовленні лексичним матеріалом з теми «People and Society»;
• виховувати пошану до історичного досвіду боротьби за національну незалежність, сприяти формуванню активної громадянської позиції, національної свідомості студентів як здатності оберігати і примножувати цінності нації.

Вид заняття: семінар-практикум

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, ноутбук, магнітні дошки, маркери.

Очікувані результати: після заняття студенти зможуть визначати причини активізації опозиційних сил, їх форми, течії, характеризувати значення діяльності УГГ, складати політичні портрети учасників дисидентського руху, висловлювати критичне ставлення до діяльності влади, давати оцінку діяльності дисидентів із позиції загальнолюдських цінностей українською та англійською мовами.

Поки живе людина незгодна – живе людство в цілому.

   І.Лисяк-Рудницький

ХІД ЗАНЯТТЯ

 Вступне слово викладачів. 

Викладач 1. Сьогодні у нас незвичайне заняття – воно інтегроване – з історії України та англійської мови. Тема заняття «Активізація опозиційного руху в Україні у іі половині 60-х – на початку 80-х років».

Епіграфом заняття ми обрали вислів українського історика І.Лисяка-Рудницького «Поки живе людина незгодна – живе людство в цілому». Отже, наша розмова буде присвячена тим, хто насмілився критикувати радянську владу, відстоював правду, боровся за неї з непереможеною радянською системою. Цих людей називали ворогами, крайніми націоналістами, особами, які ведуть антирадянську діяльність та пропаганду. Ми повинні вивчити та проаналізувати діяльність українських дисидентів.

Викладач 2. At our today’s class we are going to revise the knowledge on the topic “People and Society”. You will take part in the interactive exercises, listen to the text and answer the questions on it and of course, you will present the results of your project work. Try to be active and to participate in all kinds of work.

Now your task is to use the words you have learnt on the topic “People and Society” in the exercise “Association”. Write on the smart board the words that are associated in your mind with the history of Ukraine of the 60-70ies. Comment upon the words, you write. Explain your association.

Мозковий штурм. Вправа «Асоціація». Активізація лексики за темою “People and Society” .

Викладач 1.

Давайте пригадаємо:

1. Що значить слово «дисидент» і кого у Радянському Союзі так називали?
2. Коли в Україні з’явилися перші дисидентські організації?
3. Хто з українських дисидентів став першою жертвою радянської системи?

(Відео 1)

Після хрущовської відлиги в СРСР почалася нова епоха – неосталінізм (відновлення економічної, політичної, репресивної системи, культу особи з деякими врахуваннями сучасного розвитку). Але передова українська молодь, яка вже частково відчула смак свободи, не хотіла зупинятися, а прагнула справжньої демократизації. Українська партійна верхівка відверто ігнорувала конституційні права людини. Закономірним наслідком цих процесів стала поява руху захисту людських прав. Ще одним різновидом опозиційного руху стала боротьба за свободу совісті, свободу віросповідання та національну свободу. Таким чином, в середині 60-х років у дисидентському русі формується чотири течії:

• правозахисна (виборювали реалізації прав людини);
• національно-культурницька (колишні шістдесятники ставили за мету боротьбу з русифікацією, відродження національної культури);
• релігійно-захисна (за реабілітацію репресованої УГКЦ та автокефальної церкви);
• самостійницька (пропагували ідеї незалежності України, вихід зі складу СРСР).

Викладач 1. Деякі історики вважають, що початок нового етапу дисидентського руху пов'язаний з подіями вересня 1965 року. 4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» відбулася презентація фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Давайте пригадаємо найцікавіші моменти фільму.

(Відео 2)

Цей фільм особливий: режисер – вірмен, фільм українською мовою, розказує про життя українських гуцулів, в зйомках брало участь населення Карпат, його заборонили б, як би не ювілей Коцюбинського. Фільм має тридцять дев'ять міжнародних нагород: із них 28 – гран-прі, вищу нагороду Британської кіно академії, Американською кіно академією визнаний одним з двадцяти шедеврів кіномистецтва, а відомий режисер Кустуріца наполягає на тому, що це кращій в світі фільм. Не дивлячись на це, в Радянському Союзі цю кінострічку зразу ж після презентації заборонили. Чому? Тому що під час презентації сталася непередбачена подія. Про неї мовчали радянські ЗМІ, але в західні журналісти смакували цю подію з неабияким завзяттям. То що ж сталося під час презентації?

Завдання аудіювання.

To know what has happened at the cinema you are to listen to the text. The information was given by radio “The Voice of America”. Before you start listening, look into the sheets of  paper on your desks. There you can see some new words.

1. Дотекстове завдання. Ознайомлення з незнайомою лексикою.

the first night – прем'єра

feature film – художній фільм

shadows –  тіні

ancestors – предки

filmmaker –  режисер

portrayal –  зображення

fired from… – звільнені

endurance – витримка

2. Аудіювання тексту.

The first night of the feature film “ Shadows of the Forgotten Ancestors” by Sergiy Paradzhanov took place at Kiev cinema “Ukraine”on September, 4 1965.             

The film of the Soviet filmmaker was based on the classic book of the Ukrainian writer M.Kotsyubynskyi. The film was the first major work of Paradzhanov. It featured the detailed portrayal of Ukrainian Hutsul culture, traditions, music and dialect. You may say it was just a usual event. But we won’t agree with you.

While the film was being shown, the young dissidents Ivan Dzyuba, Vyacheslav Chornovyl and Vasyl Stus came onto the stage. They protested against mass arrests of Ukrainian intelligentsia. Their letter of protest was signed by 140 people present at the first night. The reaction of the Soviet power was like a lightning. The protest action was broken up and 140 participants of it were fired from work.

The Soviet dissidents seem to have entered a new more active stage in their struggle against the Soviet political system.

We wish them confidence, braveness and endurance!

3. Післятекстове завдання. Відповіді на запитання за змістом почутого.

1. When did the first night of the film “ Shadows of the Forgotten Ancestors” take place?
2. Where did the first night take place?
3. Who was the filmmaker?
4. What was film based on?
5. What did the film feature?
6. What has happened during the film?
7. What did the dissidents protest against?
8. How many members was the letter of protest signed by?
9. What was the reaction of the Soviet power?
10. What was the attitude of the western mass media to the event?

(Відео 3)

Викладач 1. Всі організатори та підписанти листа протесту були звільнені з навчання та роботи. Та це не зупинило незгодних, їх кількість збільшувалася з кожним днем. За підрахунками канадського дослідника Кравченко Б., в Україні нараховувалося 975 дисидентів, кожен з них відкрито відстоював свою позицію, знаючи, що за ними пильно спостерігали працівники «5-го управління КДБ» (створене було для боротьби з ідеологічними диверсантами). Дисидентів в літературі називають «в'язнями сумління». Саме так ми вирішили назвати наш СТЕМ-проект.

Викладач 2. Над цим проектом студенти працювали протягом 2-х місяців на заняттях з іноземної мови, історії України, інформатики. Ключове питання проекту – перемогли дисиденти радянського Левіафана чи отримали поразку? Над проектом працювало три дослідницьких групи.

Група істориків досліджувала форми і методи боротьби дисидентів.

Група правознавців вивчала діяльність першої легальної в Україні правозахисної організації Української Гельсінської групи.

Група криміналістів вивчала методи боротьби влади з дисидентами.

Я запрошую представників групи істориків ознайомити нас з результатами своєї діяльності.

Група істориків. Нашим завданням було вивчення та аналіз форм та методів боротьби дисидентів. На основі вивченого матеріалу з навчальної, наукової літератури, матеріалів Часів-Ярського краєзнавчого музею, сайту Дружківського музею О.Тихого, інтернет-ресурсів ми зробили наступний висновок. Дисидентський рух на Україні був розповсюджений серед інтелігенції. Серед населення діяльність дисидентів не знайшла ні розуміння, ні підтримки. Дисиденти використовували тільки мирні методи і форми боротьби.

1. Найбільш розповсюдженою формою були листи-звернення та листи-протести до керівників УРСР та СРСР, які дратували владу. Автори листів заздалегідь знали, що їх чекає покарання. У 1968 році літератори Дніпропетровська надіслали В.Щербицькому колективного листа, де звучав протест проти цькування Олеся Гончара за роман «Собор». У підготовці листа звинуватили молодого поета Івана Сокульського, за що він отримав 4,5 роки таборів.
2. Листи-звернення до світових правозахисних організацій та світових лідерів. У 1984 році Левко Лук'яненко звернувся до генсека ООН з протестом проти нелюдських умов, у яких знаходився політв'язень Юрій Литвин. Зверталися українські дисиденти і до світової громадськості. У результаті їх діяльності 7 сенаторів і 96 конгресменів США відправили Брежнєву листа з призивом звільнити політв'язня Івана Світличного.
3. Індивідуальні протести. Вони стали символом жертовності звичайної людини у боротьбі проти свавілля влади. В цей період були зафіксовані акти публічного самогубства. У 1968-69 роках дисиденти, колишні воїни української повстанської армії В.Макух із Дніпропетровська, М.Бориславський з Бердянська спалили себе привселюдно. 21 січня 1978 року на знак протесту проти переслідування української мови спалив себе на Чернечій горі у Каневі на могилі Шевченка Олексій Горняк з міста Калуша. Він залишив записку: «Україна не може називатися державою, вона колонія Росії. Росія викачує матеріальні ресурси і проводить насильницьку русифікацію».
4. Організація культурно-масових заходів біля пам'ятнику Шевченку у м.Києві. Під час заходів читалися твори Шевченка, Франка, Л.Українки, співалися українські пісні, обговорювалися наболілі проблеми, практикувалося вивішування синьо-жовтих прапорів на честь важливих подій української історії. 22 травня щорічно в день перепоховання Шевченка дисиденти організовували акції скорботи біля його пам'ятника. У 1967 році влада заборонила такий захід, але дисиденти його почали. Реакція влади була блискавичною – присутніх розігнали, а організаторів заарештували. Тоді київська інтелігенція пішла до будівлі уряду Радянської України з вимогою відпустити затриманих. О 3 ночі затриманих звільнили.
5. Участь у акціях протестів. З 1967 року акції протестів були заборонені, тому що їх учасники критикували радянську владу. Українські дисиденти підтримали акції російських дисидентів, які засуджували участь радянських солдат у подавлені Празької весни, депортацію кримськотатарського населення, дисиденти вимагали дозволити кримчанам повернутися на півострів.
6. Активною формою діяльності дисидентів стало розповсюдження спеціально підготовлених книг, статей, звернень, які таємно переписувались і передавались із рук в руки. Так виникла система «самвидава». Першою «самвидавською» роботою була праця В'ячеслава Чорновола «Правосуддя чи рецидиви терору». У 1967 році вийшла наступна робота автора «Лихо з розуму» - про долю 20 політв'язнів. В цьому ж році Валентин Мороз опублікував «Репортаж із заповідника Берії», де описував знущання над політв'язнями та їх нестерпне життя. У січні 1970 року у «самвидаві» з'явилося перше періодичне видання «Український вісник». До 1972 року вийшло 6 номерів. Редактором видання був В.Чорновіл. У журналі друкувалися дослідження з історії, вірші, проза, матеріал про геноцид українців. З 1972 року «самвидав» поповнювався в роботами політв'язнів, які таємно передавалися з мордовських таборів. КДБ міг обмежити розповсюдження цих матеріалів в Україні, але йому було не під силу запобігти їх проникненню на Захід. Там, за допомогою українських емігрантів, вони публікувались, що викликало перелік радянської влади.
7. Боротьбу дисиденти продовжували і в таборах. Українські політв'язні були учасниками інтернаціональних акцій табірного опору, відзначали страйками та голодуванням 10 грудня (день прав людини), 5 вересня (день червоного терору, 30 жовтня (день політв'язня).
8. У 70-ті роки лідери дисидентів зрозуміли, що тактика легальної діяльності себе вичерпала. Вони створюють таємні групи та організації майже в усіх регіонах України. Мета цих нелегальних об'єднань – ліквідація монополії КПРС, демократичне перетворення, вихід України зі складу СРСР.

 Завдяки безстрашній боротьбі дисидентів у суспільстві поступово утверджувалась ідея, що українській народ не просто придаток «большого брата», а має право на свою державу, розвинуту і незалежну.

Викладач 2. Запрошуємо до доповіді представника групи правозахисників (Бабкіна).

Ukrainian Helsinki Group

Ukrainian Helsinki Group was a human rights committee founded on 9 November 1976 in Kyiv by Mykola Rudenko, Oles Berdnyk, Petro Grigorenko, Ivan Kandyba, Levko Lukianenko, Myroslav Marynovych, Mykola Matusevych, Oksana Meshko, Nina Strokata, and Oleksa Tykhy. Its purpose was to monitor the implementation of the human rights provisions of the Helsinki Accords, signed in August 1975 by 33 European states, the United States, and Canada: freedom of conscience, the free flow of information, and freedom of travel. Although the USSR, not Ukraine, signed the accords, the provisions were binding on the Soviet authorities and could be used as a basis for demands for individual and national rights in Ukraine.

The group assumed three principal tasks: to monitor the implementation of the accords in Ukraine, to gather and disseminate information about their violation, and to secure an independent role for Ukraine in subsequent negotiations and in international affairs. In its memoranda and open letters to international agencies the group pointed out violations of human rights and national rights in Ukraine and showed how the people's aspirations for independence were being suppressed. It gave voice to the Ukrainian people's demands for political, cultural, and social freedom within the framework of the Soviet legal system.

In February 1977 the authorities began to arrest the group's members. Within two years all the founding members were tried and sentenced to imprisonment for 7 to 10 years and to exile. In defiance of the crackdown new members joined: Vitalii Kalynychenko, Yurii Lytvyn, Vasyl Ovsiienko, Vasyl Striltsiv, Petro Sichkoand  Vasyl Sichko. In 1978 the group's Informatsiinyi biuleten’ began to appear. It was reprinted by the Smoloskyp publishing house in the United States in 1981, and the first two issues were translated into English.

By 1983 the group had 37 members, of whom 22 were in prison camps, 5 were in exile, 1 had committed suicide, 3 had been released and were living in Ukraine, and 6 had emigrated to the West. Three members of the group subsequently died in concentration camps: Oleksa Tykhy, YuriiLytvyn, and VasylStus.

In 1979 the Foreign Representation of the group was established in the United States under the leadership of Petro Grigorenko and then Mykola Rudenko. NadiiaSvitlychna, who joined the group in the United States, edited VisnykrepresiinaUkraïni. The Committee of Helsinki Guarantees for Ukraine, headed by A. Zvarun, was established in November 1976 in the United States. The Helsinki Committee of the Ukrainian Congress Committee of America, the World Congress of Free Ukrainians, and Americans for Human Rights in Ukraine were particularly active in attracting international attention to the group.

In 1987–1988, during the period of Perestroika and Glasnost, all imprisoned members of the group were released. Upon their return to Ukraine they revived the organization and elected a new leader, Lev Lukianenko. They changed the group's name to the Ukrainian Helsinki Association (Ukrainskahelsinskaspilka).

Its branches in various parts of Ukraine established their own newspapers: Holosvidrodzhennia in Kyiv, Ekspres-khronika Ukraïns’kohovisnyka, Informatsiinyibiuleten’, and L’vivs’kinovyny in Lviv, Informatsiinyibiuleten’ in Kharkiv, and Vil’nadumka in Volhynia. When the 1990 elections in Ukraine opened up new opportunities for political competition, the association was dissolved and replaced by the Ukrainian Republican party.

 Група криміналістів. Завданням нашої групи було дослідження форм та методів боротьби радянської влади з українською опозицією.

 Арсенал засобів боротьби владних структур з інакодумцями був досить різноманітним. Спочатку їх намагалися залякати. Для цьо­го практикувалися спеціальні «бесіди» в КДБ, організовувалися викривальні пропагандистські кампанії в пресі, здійснювалися по­грози тощо. Якщо ці «профілактичні» заходи не допомагали, за­стосовувалися адміністративні санкції, серед них і звільнення з роботи. Заключним актом цієї роботи був арешт і ув'язнення за «антирадянську агітацію і пропаганду». Причому трактування ці­єї статті карного кодексу було дуже широким. До неї належали:

• розмови дисидентів (навіть у сімейному колі);
• спілкування з однодумцями;
• зберігання забороненої літератури.

Найбільш дієвим, на думку представників радянської влади засобом приборкати опозицію був арешт, а потім ув'язнення у таборах Сибіру на кілька років.

Ув'язнення було тільки початком справжніх випробувань для дисидентів. Свій строк вони відбували в таборах посиленого режи­му, де значну частину часу за найменшу провину проводили в ізо­льованих камерах. Спроби апеляцій залишалися без відповідей або жорстоко каралися. Однак і за таких умов політв'язні не припи­няли боротьби. Поширеним методом протесту було голодування. Але вмерти від голоду в'язню не давали: коли він досягав критичного стану, його починали годувати силоміць. До багатьох дисидентів арешт застосовували кілька раз. Серед них В.Стус, Л.Лук'яненко, В.Чорновіл, С.Параджанов.

Вперше В.Стуса заарештували у 1972 р., вирок – 5 років таборів і 3 роки заслання. Вдруге – у 1980 р., вирок – 10 років таборі і 5 років заслання. В цей час дисидент зазнав провокацій, цькування, стеження, жорстоких покарань, тяжкої праці. 4 вересня 1985 р. поет помер у тюремному карцері.

За свою діяльність піддався арешту І.Світличний, у 1965 р., після повернення працювати за фахом не дозволили.

Панівний режим особливо жорстоко поводився з релігійним дисидентством. За «релігію» постраждало 84 особи. Релігійна опозиція боролася за свободу віросповідань, вільне здійснення обрядів, повернення відібраних державою храмів, звільнення засуджених за віру, реабілітацію страчених служителів культу. За захист прав православних віруючих у 1972 р. був засуджений В.Романюк. Вирок – 7 років позбавлення волі і 3 роки заслання.

У листопаді 1974 р. за «наклепні вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад», заарештований правозахисник Ю.Литвин. Після звільнення він написав статтю «Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи», за що знову арештований , вирок – 10 років ув'язнення і 5 заслання. 24 серпня 1984 р. його знайшли в камері з розпореним животом, а 5 вересня він помер.

В.Чорновіл був заарештований тричі за антирадянську агітацію і пропаганду. Перший вирок – 3 роки ув'язнення; другий – 6 років ув'язнення і 3 роки заслання; третій – 5 років ув'язнення.

Переслідувань зазнав і Л.Лук'яненко. Перший арешт у 1961 р., вирок – смертна кара, яку пізніше замінили на 15 років ув'язнення; другий у 1977 р., вирок – 10 років.

Трагічна доля склалася і у О.Тихого. Перший арешт у 1957 р., вирок – 7 років ув'язнення; другий у 1977 р., вирок – 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. З 1981 р. О.Тихий тяжко хворів (переніс кілька голодовок – терміном 52 дні). 6 травня 1981 р. помер.

19 листопада 1989 р. прах О.Тихого, В.Стуса та Ю.Литвина було перепоховано на Байковому цвинтарі у Києві. Про цю подію згадує Л.Лук'яненко (звучить запис).

Крім звичайного ув'язнення, практикувалося відправлення опозиціонерів до психіатричних лікарень спеціального типу. Найвідомішою серед таких лікарень була Дніпропетровська. Там вони перебували в середовищі справді психічно хворих людей. їх «лікували» препаратами, що пригнічували волю, психіку, ін­телект, пам'ять, емоції людини. Якщо в'язень у таборі чи тюр­мі після відбуття строку ув'язнення виходив на волю, то у псих-лікарні дисидентів могли «лікувати» хоч до смерті. Серед жертв цього психічно-в'язничного терору були генерал П.Григоренко, математик Л.Плющ, лікар М.Плахотнюк, правозахисники І.Тереля, В.Рубан, М.Ковтуненко, О.Мешко та багато інших. Загальна кількість політв'язнів психлікарень невідома. За підрахунками Л. Плюща, у 70-х роках у СРСР їх було близько 2 тис. осіб.

Дуже поширеною формою боротьби з дисидентами було обмеження можливостей спілкування і поширення інформації між однодумцями. Звичним явищем для дисидентів стало звільнення з роботи, заборона писати, друкувати, знімати фільми. Постійними супутниками опозиціонерів стали стеження, виклики в органи КДБ і попередження про антирадянську агітацію. Так, за підтримки завзятих «охоронців порядку» не доживши до свого 29-річчя пішов із життя талановитий поет Василь Симоненко. Режисеру С.Параджанову заборонили знімати фільми, відлучення його від екрану тривало 15 років. «Мене вбили, заборонивши знімати» - нарікав Параджанов близьким.

Ідеологічним обробкам піддавались українські поети Д.Павличко, який змушений був виїхати за кордон та І.Драч, що демонстрував у своїх творах героїчне минуле України.

Як бачимо, Україна перетворилася у полігон для опробування КДБ нових методів боротьби з інакомислячими. Саме тут були здійснені дивні до сих пір загадкові вбивства А.Горської, В.Івасюка, М.Зварича, вперше, під час обшуків, були підкладені наркотичні засоби. Тут розпочалася практика фабрикації кримінальних справ – за зґвалтування, за супротив владі, за зберігання наркотиків, за хуліганство. Саме Україні належить пальма першості в багатьох покараннях: перший табірний термін жінці – Ользі Гейко, перше політув'язнення жінці літнього віку – 75-річній Оксані Мешко, перший строк жінці за те, що добивалася звільнення чоловіка- політзека – Раїсі Руденко.

За підрахунками істориків загальний термін ув'язнення українських дисидентів становить понад 700 років.

Таким чином, влада намагалася всіма можливими засобами ізо­лювати небезпечних для себе людей. Ці засоби істотно відрізняли­ся від методів 1930-х рр., коли керівна еліта масово фізично ви­нищувала своїх опонентів. У 1960-1980-х рр. діяти в такий спосіб брежнєвське керівництво вже не наважувалося.

У непримиренному протистоянні з панівним режимом україн­ський опозиційний рух виховав у своїх лавах низку благородних, відданих до кінця рідній землі і своєму народові борців, справжніх патріотів України.

Викладач 1. Дякуємо за змістовні доповіді, а зараз пропонуємо повернутися до ключового питання. На вашу думку – дисиденти перемогли чи програли радянській системі? Відповіді будь ласка аргументуйте.

Інтерактивна технологія «Мікрофон» (Студенти дають аргументовані відповіді на питання).

Лінгвістична гра «Перекладачі»

Викладач 2. One of the dissidents, Olexa Tykhyi, wrote a book «Я – українець» in which he formulated the rules of a citizen – patriot. We should like you to get acquainted with them. They are written in Ukrainian but you are to translate them into English. As the book couldn’t be published in Ukrainian it was translated into English and edited in Great Britain. Imagine yourselves the workers of the British editorial office. Translate these rules from Ukrainian into English.

Викладач 1. Дисиденти і силу і життя віддавали в боротьбі за свободу людини, за українську державність. Наша країна переживає зараз складні часи. Погляди всього світу прикуті до України. Чи зможемо зберегти те, за що боролися віками наші предки? В ім'я пам'яті героїв, які загинули в різні часи за Україну, прошу вас, збережіть храми своїх душ. Замисліться, яким буде майбутнє нашої держави? Що залишимо нащадкам? Що виросте по вас?

(Відео 4)

 Викладач 2. Ви майбутні вихователі, від вас залежить якою буде нова українська генерація. Чи стануть ваші вихованці патріотами, гідними своїх незабутніх предків?

Група істориків

Група криміналістів

Група правозахисників