Урок з астрономії в 11 класі "Видимий рух Сонця. Видимий рух Місяця і планет"

Астрономія, 11 клас                                                                Дата_____________           

УРОК № 6

Тема: Видимий рух Сонця. Видимий рух Місяця і планет

Мета: ознайомити учнів із розвитком уявлень про будову світу; дати означення та загальну характеристику планетних конфігурацій.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

І. Організація класу. Відмітити відсутніх, перевірити готовність учнів до уроку.

ІІ.  Перевірка домашнього завдання.

Диктант

1. Слово астрономія у перекладі з грецької означає…

а) закон про зорі;                 б) вчення про планети;  

        в) вимірювання неба;          г) знання про Сонце.

2. На скільки сузір’їв розбита небесна сфера?

а) на 70;                 б) на 80;  

        в) на 88;                 г)  на 98.

3. У якому годинному поясі розташована Україна?

а) у нульовому;                 б) у першому;  

        в) у другому;                     г)  у третьому.

       4. Кількість сузір’їв, через які проходить екліптика, дорівнює…

 а) 11;                 б) 12;  

        в) 13;                 г)  14.

5. Якої фази Місяця не існує?

а) повні;                                б) серпа;  

        в)  першої чверті;                 г)   третьої чверті.

6. Перший телескоп збудував…

а) Кеплер;                 б) Ньютон;  

        в) Галілей;                 г)   Гіппарх.

7. Скільки приблизно зірок видно неозброєним оком з поверхні Землі?

а) 600;                     б) 6000;  

        в) 60000;                 г)  600000000.

8. Видима зоряна величина зорі характеризує…

а) масу зорі;                 б) розмір зорі;  

        в) відстань до зорі;      г) освітленість.

9. Скільки є годинних поясів?

а)  12;                 б) 24;  

        в) 36;                 г)  60.

10. Зоря Полярна належить до сузір’я…

а) Велика Ведмедиця;                 б) Мала Ведмедиця;  

        в) Кассіопея;                                г)   Ліра..

11. За картою зоряного неба визначте координати:

Варіант І                                        Варіант ІІ

зорі  α Ліри – Волопас                   зорі  α Оріона

( α = 18год 40хв, δ = 38^о)              ( α = 5год 50хв, δ = 7^о)

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.  Ще на початку цивілізації люди, спостерігаючи за небесними світилами та їхніми рухами, намагалися пояснити побачене. Найдавніші, найпримітивніші уявлення про світобудову полягають в тому, що Землю вважали плоскою, розташованою на трьох китах чи слонах. З часом були створені інші моделі, у яких обов’язково Землі відводилось центральне місце. Вони теж виявились неправильними. Лише у ХVст. Миколай Копернік запропонував таку модель світу, якою користуються дотепер.

Системою світу називають уявлення про розташування у просторі і рух Землі, Сонця, Місяця, планет, зір та інших небесних тіл.

Автором першої системи світу був Аристотель (384 – ” р.р. до н.е. ) один із найвидатніших та най авторитетніших учених Стародавньої Греції. Він був наставником і другом Олександра Македонського, брав участь у військових походах. Подорожуючи, учений проводив наукові спостереження. Аристотель довів, що Земля кулеподібна (за формою тіні на диску Місяця під час затемнень).

Система світу Арістотеля називається геоцентричною ( від грецького «гео» – земля ) .

Навколо Землі, яку вчений вважав центром Всесвіту, обертаються прозорі тверді сфери, до яких прикріплені Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс Юпітер та Сатурн. На восьмій сфері розташовані всі зорі, а на дев’ятій, на думку Аристотеля, –– «двигун», який обертає всі сфери.

Через пів тисячоліття інший грецький учений Клавдій Птоломей у праці «Альмагест» описав систему світу, яка є геоцентричною: у центрі Всесвіту розміщена нерухома Земля. Навколо неї рухаються по колах –– деферентах – Місяць і Сонце. Планети Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн рівномірно рухаються по колах –– епіциклах , центри яких обертаються навколо Землі по відповідних деферентах.

Геоцентрична система світу проіснувала 1300 років.

2. Результатом тридцятилітньої наукової роботи видатного польського астронома Миколая Коперніка (1473 – 1543) стали шість книг зі спільною назвою «Про обертання небесних сфер» (1543 рік). У цій праці були викладені основи геліоцентричної системи світу ( від грецького «гелі ос» – сонце ) .

                      Венера

Сонце                                                                    Марс

                                                     Земля                                               Юпітер

Меркурій

                                                      Місяць

                                                                                                                      Сатурн

Система світу за Коперником

Тривалий час, аж до 1836 року, католицька церква забороняла читання праць великого вченого. Зараз геліоцентричну систему світу використовують для опису Сонячної системи – мізерної частини галактики.

До складу Сонячної системи входять: Сонце, дев’ять великих планет

 ( Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон ), 58 супутників планет, понад 100тис.малих планет (астероїдів), понад 100млрд. комет, та безліч метеорних тіл (діаметром до 100м). Усі вони об’єднані гравітаційною взаємодією.

Меркурій та Венера розташовані ближче до Сонця, ніж Земля. Ці дві планети називають внутрішніми або нижніми  (відносно Землі).

Відповідно Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон називають зовнішніми або верхніми , бо їхні орбіти розміщені зовні земної.

Характерні взаємні розміщення планет, Землі і Сонця називають конфігураціями.

                                                                                                       1

                              1

                        Сонце                                                                     Сонце

      4                                     3        

                       2

                                                                         4                                                       3

                                                                                                        Земля

              Земля                                                                              2

Конфігурації внутрішніх планет                   Конфігурації зовнішніх планет

1 – верхнє сполучення                                    1 – сполучення

2 – нижнє сполучення                                     2 – протистояння

3 – західна елонгація                                       3 – західна квадратура

4 – східна елонгація                                         4 – східна квадратура

Внутрішня планета може опинитися на одній прямій із Сонцем і Землею, перебуваючи або між ними, або за Сонцем – нижнє або верхнє сполучення.

Ψ – елонгація – кутова відстань планети від Сонця.

Якщо планета розташована на одній прямій із Сонцем та Землею, то вона може опинитися за Сонцем (відносно Землі), або проти сонця – сполучення або протистояння.

У сполученні планету із Землі не видно, бо її закриває Сонце.

Протистояння – оптимальна конфігурація для спостереження зовнішніх планет.

Квадратура – це така конфігурація, за якою кут між напрямами на планету і на Сонце прямий..

Є західна і східна квадратура.

Отже, конфігураціями зовнішніх планет є сполучення, протистояння, західна та східна квадратури.

Моменти конфігурацій планет і умови їх видимості на кожен рік друкують в астрономічних календарях.

3. Методи і засоби астрономічних досліджень.

Люди здавна дивились на зоряне небо. Тому за тисячі років вони полічили всі ті зорі, які могли спостерігати неозброєним оком. Положення однієї зорі відносно іншої визначено та записано в різноманітні каталоги.

В обсерваторіях вчені-астрономи постійно проводять уточнення положень зірок та їх рухів. Обладнання сучасних обсерваторій дає можливість визначити положення зірок з великою точністю. Найважливішими приладами сучасних обсерваторій є телескопи.

Сучасна наука дала астрономам можливість спостерігати найвіддаленіші об’єкти Всесвіту за допомогою телескопів нового типу –– радіотелескопів. Антена приймає не видиме оком випромінювання небесних світил ––  радіовипромінювання. Воно несе в собі багату інформацію про Всесвіт.

В останні роки все більше астрономічних спостережень проводиться за допомогою стратостатів, штучних супутників землі, орбітальних космічних станцій та автоматичних міжпланетних станцій.. у космосі працюють обсерваторії, що досліджують небо в діапазонах інфрачервоних, ультрафіолетових, рентгенівських і гама-випромінювання.

ІV. Домашнє завдання.

    § 5, 6.

Задача. Визначити за допомогою карти зоряного неба:

             1) екваторіальні координати зорі α Овна ;

             2) зорю, в якої пряме сходження 7год40хв , а схилення 28^о;

             3) зорю, в якої пряме сходження 5год35хв , а схилення 35^о.