Урок з історії України "Активізація національного руху і суверенізація України на зламі 1990-х рр."

Активізація національного руху і суверенізація України на зламі 1990-х рр.

Активізація національного руху в Україні була викликана такими причинами: Русифікаторська політика союзного керівництва в попередні десятиліття. Чорнобильська катастрофа, яка вочевидь засвідчила всю згубність подальшого перебування України в складі СРСР і повну безпорадність компартійного керівництва УРСР. Гласність та лібералізація суспільно-політичного життя, які сприяли активізації українського суспільства, появі неформальних організацій. Національний рух на зламі 1990-рр. в Україні мав такі прояви: Мітинги, демонстрації, акції протесту. Формування широкого загальнонаціонального руху — Народного Руху за перебудову. Формування українських національних партій і, відповідно, багатопартійної системи. Повсюдне звернення до національної символіки. 15 березня 1990 р. в м. Стрий Львівської області вперше на державній установі (міськвиконкомі) було піднято синьо-жовтий національний прапор. 3 квітня синьо-жовтий прапор було піднято над Львівською ратушею. 24 липня національний прапор, освячений на площі біля Софійського собору, замайорів на щоглі поряд з будинком Київської міської ради.

Вибори до Верховної Ради УРСР і до місцевих рад 1990 р.6 серпня 1989 р. Верховна Рада УРСР підготувала новий Закон «Про вибори народних депутатів Української РСР». Він в основному дублював аналогічний союзний закон 1989 р., за яким компартія отримувала певну квоту депутатських міст. Це положення, а також положення про скликання з’їзду Рад УРСР викликали найбільше обурення. Зрештою під тиском громадськості вони були зняті. Закон в новій редакції був прийняти 27 жовтня 1989 р. Народні депутати обиралися прямим таємним голосуванням на альтернативних засадах. Поряд із трудовими колективами право висувати кандидатів у депутати надавалося й громадським організаціям. На 450 місць до Верховної Ради УРСР претендувало близько 3 тис. кандидатів в депутати.43 громадські організації напередодні виборів утворили Демократичний блок, який об’єднав усі опозиційні сили. Основою його був Народний рух України за перебудову та різні неформальні організації.4 березня 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і до місцевих рад, в яких взяли участь 84,55% виборців.

15 травня 1990 р. розпочала роботу перша сесія Верховної Ради УРСР 12-того скликання.Із 443 обраних депутатів 111 були прихильниками Демократичного блоку. До того ж, склад ВР УРСР оновився на 90%. Блок здобув перемогу в п’яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Київській. Вибори до місцевих рад засвідчили перемогу демократичних сил у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях, а також значний успіх у Києві та Харкові. Уперше в історії Україна отримала демократично обраний парламент. На початку червня 1990 р. було обрано керівний склад Верховної Ради. Головою ВР УРСР було обрано В. Івашка — першого секретаря ЦК КПУ. (Згодом на цій посаді його змінив Л. Кравчук — колишній другий секретар ЦК КПУ, а за ним І. Плющ — голова Київського облвиконкому.) Першим заступником Голови Верховної Ради став І. Плющ, заступником — В. Гриньов. У перші дні діяльності Верховної Ради сформувалися дві політичні течії: комуністична, яка утворила парламентську більшість «За Радянську суверенну Україну» (неофіційна назва — «Група 239», очолював О. Мороз) і опозиційна — Народна Рада, що об’єднала спочатку 79, а згодом 120 депутатів. На чолі Народної Ради став депутат від Львівщини академік І. Юхновський.

Верховна Рада УРСР«За Радянську суверенну Україну»(парламентська більшість) Олександр Мороз «Народна рада»(опозиційна)Ігор Юхновський. Голова ВР – перший секретар КПУ Володимир Івашко

Декларація про державний суверенітет України28 червня 1990 р. український парламент розпочав розгляд питання про державний суверенітет. 1 липня 1990 р. велика група народних депутатів на чолі з В. Івашко виїхала до Москви для участі в 28 з’їзді КПРС. 9 липня 1990 р. В. Івашко іде з посади Голови ВР УРСР і першого секретаря ЦК КПУ, оскільки його було обрано заступником Генерального секретаря ЦК КПРС.16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю («за» проголосувало 355 депутатів, «проти» — 4). Декларація складається із вступу (преамбули) та 10 розділів.

Державний суверенітет України — верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. I розділ — “Самовизначення української нації”. Визначалися витоки суверенної національної Української держави, вказувалося на її невід’ємне право на самовизначення в існуючих кордонах. II розділ — “Народовладдя”. Вказано, що єдиним джерелом державної влади в республіці є народ України. Проголошено основні засади народовладдя як прямої демократії, так і через народних депутатів різних рівнів і що від імені всього народу має право виступати Верховна рада України. III розділ — “Державна влада”. Вказувалося про те, що з моменту прийняття Декларації Україна є самостійною у вирішенні всіх питань свого життя і що державна влада в республіці здійснюється за принципом поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки. IV розділ — “Громадянство Української PCP”. Щодо громадянства УРСР було прийнято компромісне формулювання: “Українська PCP має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР”. Але прийнято важливе положення, що громадяни всіх національностей становлять народ України.

V розділ — “Територіальне верховенство”. Вказано, що до компетенції України входять територіальний устрій, використання території, порядок використання природних ресурсів. Територія України є неподільною і не може бути замінена і використана без її дозволу. VI розділ — “Економічна самостійність”. Проголошувалося, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України. VII розділ — “Екологічна безпека”. Україна самостійно встановлює порядок охорони природи на території республіки, гарантії екологічної безпеки і раціонального природокористування. VIII розділ — “Культурний розвиток”. Україна перебирає до своєї компетенції питання науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, а також гарантує право вільного розвитку всім національностям, що проживають на території республіки.

IX розділ — «Зовнішня і внутрішня безпека». Наголошувалося на тому, що зовнішня політика України є демократичною і миролюбною, що вона має право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки і що в майбутньому має намір стати нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї. X розділ — «Міжнародні відносини». Верховна рада підкреслила, що Україна як суб’єкт міжнародного права сама здійснює зовнішню політику, веде безпосередні зносини з іншими державами через установлення з ними дипломатичних відносин.Історичне значення ДеклараціїФактична відмова України від участі у підготуванні нового союзного договору. Повнота влади республіки на її території. Курс на мирний шлях відновлення Української незалежної держави. Приклад для інших народів у справі цивілізованого становлення державності. Фундамент для прийняття Акта проголошення незалежності України та нової Конституції України. Сформульовано основний принцип державотворчих процесів у республіці. Була передумовою розпаду СРСР і зміцнення нового українського державотворення. Визначення позиції України щодо укладання міжнародних договорів.

Незабаром після прийняття Декларації Верховна Рада розглянула заяву В. Івашка і задовольнила його прохання про відставку.18 липня 1990 р. Головою ВР УРСР було обрано Леоніда Кравчука.

Закон «Про економічну самостійність Української РСР»3 серпня 1990 р. Проголошувалась самостійність України у визначенні економічного статусу й стратегії соціально-економічного розвитку, форм і методів господарювання та управління суспільним виробництвом. Положення про самостійне здійснення фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної, науково-технічної і зовнішньоекономічної політики. Головні принципи економічної самостійності, які створюють умови для реформування економіки, а саме:право народу республіки володіти її національними багатствами та національним доходом;різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист;децентралізація власності та роздержавлення економіки;повна господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР;самостійність регулювання грошового обігу;захист внутрішнього обігу.

Початок осені 1990 р. позначився новим загостренням політичної боротьби. Консервативна частина ВР виношує плани зберегти СРСР у вигляді нового Союзного договору. Народна Рада закликає населення підтримати суверенітет України.1 жовтня 1990 р. у ряді регіонів України розпочався політичний страйк, в якому взяли участь близько 1 млн. осіб. Найбільше страйкарів було у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві.25-28 жовтня 1990 р. відбулись ІІ Всеукраїнські Збори Народного руху України. Зміни програмних положень. Проголошення мети - досягнення незалежності України та розбудова демократичної правової держави і непримиренна опозиція до КПУ. Головою НРУ залишається І. Драч, але зростає авторитет В’ячеслава Чорновола.1 жовтня 1990 р. відкрилася друга сесія Верховної ради УРСР. Було зачитано звернення Асоціації демократичних блоків у радах, у якому були сформульовані вимоги відмовитися від підписання нового союзного договору, що його запропонував М. Горбачов.

«Революція на граніті»2 жовтня 1990 р. в Києві розпочалося голодування студентів під політичними гаслами (158 студентів із 24 міст України), яке отримало назву «революція на граніті». Київські студенти висунули три вимоги: 1) достроково припинити повноваження Верховної Ради УРСР і призначити нові вибори на багатопартійних засадах восени 1991 р.; 2) ухвалити закон про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ; 3) не допустити підписання Союзного договору. Львівські студенти доповнили ці вимоги ще двома: 1) затвердити рішення про проходження військової служби громадянами України виключно в межах республіки та 2) відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР В. Масола.11 жовтня в Києві відбулася 100-тисячна демонстрація на підтримку студентів-голодувальників. Мітинги й демонстрації солідарності пройшли в Донецьку, Горлівці, Херсоні, Дніпропетровську, Тернополі, Рівному, Кременчуці. У центрі Житомира, Донецька і Сум були організовані наметові містечка голодувальників. 16 жовтня в Києві голодувало вже 298 студентів, 27 з них – від першого дня. 17 жовтня Верховна Рада УРСР затвердила постанову, яка частково задовольнила вимоги протестувальників - голова уряду В. Масол був звільнений, на його місце призначили першого заступника – В. Фокіна. Акція протесту припинилась.

Посилення страйкової боротьби. У червні 1990 р. у Донецьку відбувся Перший з’їзд шахтарів СРСР, на якому було поставлено вимогу про відставку існуючого у країні уряду і формування уряду народної довіри через не вирішення соціально-економічних питань шахтарів. У резолюції «Про ставлення до КПРС» шахтарі вимагали скасування будь-яких привілеїв для партії. У жовтня 1990 р. у Донецьку відбувся Другий з’їзд шахтарів СРСР, на якому було створено Незалежну профспілку гірників (НПГ). В квітні 1991 р. НПГ очолила новий страйк шахтарів, який охопив 9 областей України. Шахтарі вирушили до Києва. 16 квітня 1991 р. у Києві було утворено республіканський страйковий комітет. Парламентська комісія ВР і уряд республіки змушені були підписати зі страйкарями угоду. У травні 1991 р. в м. Павлоград (Дніпропетровська обл.) відбулось конференція представників робітничих і страйкових комітетів громадських і політичних організацій з 13 областей УРСР. Було прийнято статут Всеукраїнського об’єднання страйкових комітетів (ВОСК). У червні 1991 р. у Києві відбувся Республіканський з’їзд ВОСК – 225 делегатів з 19 областей. Створено Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників. Крім економічних вимог, з’їзд рішуче висловився за розпуск КПРС і націоналізацію її майна, за вихід України з СРСР.