Урок з історії України "УКРАЇНА В ПЕРІОД СИСТЕМНОЇ КРИЗИ СРСР. ЗМІНИ В СИСТЕМІ ВЛАДИ"

Волюнтаризм - соціально-політична діяльність, яка нехтує об’єктивними законами історичного розвитку, керується суб’єктивними (власними) бажаннями і волею окремої людини та її довільними рішеннями. М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КПРС змінив виходець з України Леонід Брежнєв Суб’єктивізм - оцінка і винесення рішень залежно від особистих симпатій чи антипатій. На момент призначення на посаду йому було 58 років 70 р.

Юрій Андропов Костянтин Черненко 68 р. 73 р.

У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «скачок» у комунізм. Має пройти час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Основні складові розвинутого соціалізму — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ». Стверджувалося, що при розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без конфліктів під «науковим» керівництвом КПРС. Побудова «розвинутого соціалізму» не повинна припиняти «ідеологічну боротьбу з впливом Заходу».

Побудова комунізму за 20 років М. Хрущов 1967 р. – «розвинутий соціалізм» Керівна і спрямовуюча роль КПРС Злиття класів і соціальних груп Злиття націй і народностей Радянський народ – нова історична спільність людей Ліквідація відмінностей між містом і селом Ліквідація відмінностей між фізичної і розумовою працею КОМУНІЗМ Зміна керівництва

РОЗВИНУТИЙ СОЦІАЛІЗМ Л. Брежнєв Радянське суспільство без конфліктів під керівництвом КПРС Ю.Андропов Можливі суспільні протиріччя та національні проблеми, які можна вирішити шляхом наведення порядку та прискорення НТП Обов’язкова ідеологічна боротьба із Заходом Спроби реабілітації Сталіна 1965 1966 1969

Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з деяким урахуванням сучасного розвитку. На ХХІІІ з’їзді КПРС (1966 р.) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це попередньо повідомили китайського (Мао Дзедун) і албанського (Енвер Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень ХХ і ХХІІ з’їздів. Компартії Чехословаччини, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Друга спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 р., коли в газеті «Правда» збиралися надрукувати статтю, у якій засуджувалися рішення ХХ і ХХІІ з’їздів КПРС про культ особи Сталіна. В останню хвилину Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної постанови ЦК КПРС. У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемоги над нацистською Німеччиною, Л. Брежнєв відзначив внесок Й. Сталіна у розгром фашизму.

Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР і всіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Критикував центральні (союзні) управлінські (господарські) структури. „„Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль Вірського. Не придушував розвиток інших мистецтв. „„Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка. У той же час активно боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965—1966 pp., процес над В. Чорноволом 1967 p. та ін.). Усупереч забороні Москви збудував у Києві палац «Україна». „„Брав активну участь у змові проти М. Хрущова. Критикував його політику. „„Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва. У той же час критикував політику «розрядки», називаючи її «заграванням із Заходом». „„Підтримував і сприяв придушенню «Празької весни 1968 p.». „„Виступав за відзначення 90-річчя народження Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни (що було зроблено у 1970 p.). „„Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР». „„Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті. „„Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця. Сприяв створенню музея-заповідника української народної архітектури та побуту в с. Пироговому. „„Захищав українську мову, хоча в родинному колі спілкувався російською. За П. Шелеста стало видаватися значно більше україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагалося виступати українською мовою. У період його правління кількісний склад КПУ зріс майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм перспективи кар’єри, у тому числі керівні посади.

Цілковито підтримував політичний курс Л. Брежнєва. Розробка і прийняття нової Конституції України. Не заважав обмеженню прав України, сприяв процесу русифікації і «злиття націй». Вів запеклу боротьбу з дисидентським рухом, який фактично був розгромлений. Не підтримав перебудову, започатковану М. Горбачовим і виступав проти необдуманих економічних реформ і політики гласності. Високий ступінь залежності економіки України від підприємств, що перебували поза її межами; майже 80 % заводів і фабрик не мали завершеного виробничого циклу. Сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості України. Дозволив будівництво в УРСР низки атомних електростанцій. Приховав інформацію про Чорнобильську катастрофу. Збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 pp.» Реконструкція Хрещатика; будівництво помпезного музею В. Леніна (тепер Український дім), хоча Ленін у Києві ніколи не був. Сприяв розвитку спорту, особливо київський футбольний клуб «Динамо». Йому вдалося результативно протидіяти порушенням законності та явищам корупції.

20 квітня 1978 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію УРСР. УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний Закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, кордони, а насправді перебувала у стані державного безправ’я. У преамбулі Конституції наголошувалося, що в УРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство – «суспільство справжньої свободи людей праці, у якому створені могутні продуктивні сили, утвердились зрілі соціалістичні виробничі відносини, неухильно підвищується добробут і культура народу, зміцнюється непорушний союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, склалася нова історична спільнота людей – радянський народ». Політико-правовий статус України за новою Конституцією не змінився. Вона залишалася союзною республікою у складі СРСР. Незважаючи на проголошення «суверенною радянською соціалістичною державою», її суверенітет був суцільною декларацією. УРСР мала право на вихід з СРСР, але не було визначено законодавчого забезпечення такого права.

УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. Персональний склад ВР УРСР формувався на виборах. Вибори проходили на основі прямого, рівного виборчого права. Однакова кількість виборців обирала одного депутата. Все доросле населення віком від 18 років мало рівне право голосу. Вибори до Верховної Ради проводились один раз на п’ять років. Вона мала сесійну форму роботи і скликалася два рази на рік. Вибори здійснювалися таємним голосуванням, депутати обиралися безпосередньо громадянами. Кількість депутатів залежала від демографічного стану. За весь період існування Верховної Ради її кількісний склад змінювався від 235 до 650 депутатів. Завдяки різноманітним заходам досягалась висока активність виборців 99,9 %. Постійно діючим вищим органом влади була Президія ВР УРСР. Вона, зокрема, приймала чинні законодавчі акти, вносила до них зміни, утворювала і ліквідовувала міністерства та державні комітети. Здійснювала керівництво і контроль над місцевими органами влади. Готувала сесії. Приймала укази про присвоєння почесних звань і нагород, вирішувала питання громадянства, амністії та помилування тощо. До президії входило 19-25 осіб.

Згідно з Конституцією 1978 р. УРСР мала право приймати Основний Закон, вносити до нього зміни та доповнення, приймати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво економікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розвитку, керувати галузями народного господарства республіканського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян. Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністрів УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, державних комітетів. Реально вона було лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, розпоряджень, рішень дублювали союзні документи. Місцеві органи влади були представлені системою рад різних рівнів: від обласних до сільських. Ради виконували як законодавчу, так і виконавчу функції. Але насправді не мали ніякої. Уся їх діяльність залежала від партійних органів.

Закріплення в конституції керівної ролі КПРС дало партійній верхівці можливість зосередити в своїх руках важелі влади та управління в усіх сферах суспільного життя. Партійна номенклатура КПУ також намагалася закріпити своє панівне становище, зокрема і зростанням кількості її членів. Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. Як зазначалося в ст. 6 Конституції «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС. КПРС існує для народу і служить народу. Якщо на початку 60-х років КПУ нараховувала 1,2 млн., то наприкінці 70-х років – 2,7 млн. осіб, членом КПУ став кожний дев'ятий робітник у республіці і кожний дванадцятий громадянин УРСР віком від 18 років.

Нове керівництво здійснило реорганізацію апарату управління господарством і державою, спрямовану на посилення централізації та бюрократизації. Такі зміни вели до зміцнення одноосібної влади керівників як у центрі, так і на місцях. Керівна номенклатура діяла шляхом безпосереднього спілкування і узгодження питань з відділами ЦК Зміна статусу ЦК як колективного органу та окремих його членів як представників партійно–державного апарату Питання розвитку республіки залежала від позиції конкретних партійних керівників Партійні органи остаточно підпорядкували інші органи влади, в тому числі і урядові Вибори в органи влади були декоративні, проходили на безальтернативній основі Реальна влада місцевих рад фактично була знівельована