Урок з історії України "Виникнення націонал-демократичної, антикомуністичної опозиції. Формування багатопартійності"

Політична реформа. Зародження багатопартійності

СПРОБИ ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМГласність і відновлення процесу десталінізації, економічні реформи, що почали здійснюватися, викликали розкол у лавах КПРС на прихильників радикалізації перебудовчих процесів і противників продовження перебудови. М. Горбачову та його прихильникам стало зрозуміло, що подальший перебудовчий процес неможливий без радикальних політичних реформ, які мали залишити за партією тільки «керівну і спрямовуючу» роль у суспільстві, а безпосередню владу зосередити в радах різних рівнів. На XIX Всесоюзній партійній конференції (28 червня — 1 липня 1988 р.) генсек висунув проект Конституційної реформи. Реформа базувалась на таких принципах:„„чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;„„ліквідація зрощування партійного і державного апаратів;„„плюралізація політичного життя, аж до створення інших партій, але при гегемонії КПРС;„„розширення повноважень рад. Вищим органом представницької влади ставав З’їзд народних депутатів СРСР.

Процедура виборів - дві третини депутатів (1500 осіб) обиралися на прямих виборах на альтернативній основі в територіальних і національно-територіальних округах із довільною кількістю кандидатів на одне депутатське місце, а одна третина (750 осіб) висувалася офіційно зареєстрованими організаціями: КПРС (100 осіб), громадські організації — комсомол, профспілки, ветеранські організації (650 осіб).28 березня 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР. У грудні 1988 року були прийняті необхідні зміни до Конституції СРСР і новий закон СРСР «Про вибори народних депутатів СРСР».

Вибори створили дворівневу парламентську систему: З’їзд народних депутатів СРСР (він обирався строком на п'ять років і в повному складі скликався один раз на рік) і сформований з його складу таємним голосуванням постійний орган – Верховну Раду СРСР. Перший з’їзд народних депутатів СРСР (травень — червень 1989 р.)На з’їзді сформовано двопалатну Верховну раду СРСР. Введено посаду голови Верховної ради СРСР, на яку обрано М. Горбачова; водночас він залишався Генеральним секретарем ЦК КПРС. З’їзд доручив Верховній раді СРСР підготувати законодавчі акти про повновладдя рад, щоб забезпечити розширення їхніх прав і повноважень. Намічалося чітко розмежувати функції партійних і державних органів, щоб партійні органи не змогли підміняти радянські та господарські органи, створити матеріально-фінансову базу рад.15 березня 1990 р. - на позачерговому Третьому з’їзді народних депутатів СРСР, було запроваджено посаду Президента СРСР. Першим президентом СРСР став М. Горбачов, залишивши за собою і найвищу посаду в партії. На І з’їзд було делеговано 231 представник від УРСР (87,8 % комуністи). Серед делегатів були представники демократичних сил, зокрема письменники Р . Братунь, Д. Павличко, Ю. Щербак, В. Яворівський

Зміни в політичному керівництві УРСРНа відміну від Москви, де політичні процеси в перші роки «перебудови» відбувалися більш інтенсивно, в Україні продовжував панувати «застій». У першу чергу його пов’язували з ім’ям першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького.28 вересня 1989 р. в Києві відбувся пленум ЦК КПУ, який проходив за участю М. Горбачова. На пленумі В. Щербицького було звільнено від обов’язків першого секретаря і члена Політбюро ЦК КПУ «у зв’язку з виходом на пенсію». Новим першим секретарем було обрано Володимира Івашка, якого влітку 1990 р. змінив Станіслав Гуренко. В УРСР впродовж 1986-1989 рр. було змінено 16 із 25 перших секретарів обкомів, 4 з 6 секретарів ЦК КПУ, голову Ради Міністрів О. Ляшка, кожного другого міністра, 147 перших секретарів міськкомів та райкомів партії, кожного четвертого голову облвиконкому. В 1988 р. КПУ залишило 1,9 тис. осіб, у 1990 р. – 251 тис., а за шість місяців 1991 р. – 143 тис. Масового характеру набув вихід із компартії в західних областях України. На 1 січня 1991 р. Львівська обласна партійна організація зменшилася на 27,6%, Івано-Франківська – на 18,7%, Тернопільська – на 10, 4%. Впродовж 1990 р. було ліквідовано 39 міськкомів та райкомів КПУ.

Березень 1990 р. - позачерговий третій з’їзд народних депутатів СРСР вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши статтю 6 про керівну і спрямовуючу роль. КПРС у суспільстві.24 жовтня 1990 р. під тиском студентів та інших демократичних сил Верховна рада УРСР зняла відповідну статтю і в КонституціїУРСР. Лютий 1990 р. - пленум ЦК КПРС ухвалив рішення відмовитися від монополії партії на владу і погодився на створення багатопартійної системи.

Жовтень 1990 р. - Верховні ради СРСР та УРСР прийняли закон “Про громадські об’єднання”, який сприяв виникненню багатопартійності. Вересень 1990 р. - прийняття Верховною Радою УРСР постанови “Про порядок реєстрації громадських об’єднань”. Формування багатопартійностіПричини формування багатопартійності:розширення демократизації суспільного життя, гласність;„„історичні корені багатопартійності в Україні;„„виникнення й розвиток в Українi опозиційного дисидентства;„„нездатнiсть КПРС продовжувати виконання керiвної ролi всього суспiльства, яку вона собi привласнила.

В iсторiї становлення багатопартiйностi видiляють три етапиІ етап – 1988 - 1989 рр. — створення умов багатопартiйностi. Створення опозицiйних до КПРС неформальних об’єднань та рухiв, що пiзніше трансформувалися в полiтичнi партiї. ІІ етап – 1989 - 1990 рр. — етап безпосереднього створення початкової багатопартiйностi. Формування нормативно-правової бази багатопартійності, поява парламентської опозиції, ініціювання представниками демократичного блоку, важливих державних рішень, поява численних політичних партій. За цей час у республiцi створено понад 20 партiй, якi об’єднали понад 30 тис. осіб.ІІІ етап - початок 1991 - серпень 1991 р. — кардинальнi змiни в становленнi багатопартiйностi. Розвал, а згодом і заборона дiяльностi КПУ пiсля спроби державного перевороту в Москві 19-21 серпня 1991 р. У 1991 р. легалізовано ще 11 партій.

{91 EBBBCC-DAD2-459 C-BE2 E-F6 DE35 CF9 A28}Радикальні (праві) партії1989 р., жовтень, Українська національна партія (УНП), м. Львів. Очолив політв’язень Г. Приходько. Курс – відновлення України в етнічних кордонах січня 1918 р., ринкова економіка, утворення національних збройних сил, скликання Національних установчих зборів. 1990 р., квітень, Державна самостійність України (ДСУ), очолив І. Кандиба. Курс – оголошення героями ОУН-УПА, Українська самостійна соборна держава, сприяння розпаду імперії СРСР мирним шляхом. Український християнсько-демократичний союз (УХДС), м. Львів. Мета – побудова вільної, самостійної, християнської України. Притягнення КПРС до юридичної відповідальності за злочини. Методи боротьби – ненасильницькі.1990 р., червень, Українська народно-демократична партія (УНДП), яка виникла на основі Української народно-демократичної ліги, що діяла в Україні від середини 1989 р. Курс - досягнення незалежності суверенної парламентської багатопартійної України з президентом. Скликання установчих зборів України.1990 р., 1 липня, Українська міжпартійна асамблея (УМА) об’єднала 20 партій. До асамблеї увійшли УСДП, УНП, УНДП, Спілка незалежної української молоді (націоналістична фракція), Комітет захисту УГКЦ, незалежна профспілка “Єдність”. Курс – створення альтернативних державним структур влади. Згодом УНДП, УСДП, УНП вийшли з УМА, піддавши гострій критиці “революційний націоналізм” її керівництва. УМА продовжила діяльність під проводом Юрія Шухевича (сина командувача УПА).

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Ліберальні, соціал-демократичні (центристські) партії1990 р., квітень - Українську республіканську партію (УРП) очолив Л. Лук’яненко. Виникла на базі Української гельсінської спілки. Метою вона ставила побудову Української незалежної соборної держави, здобуття незалежності мирними засобами, а також загальнонародною кампанією громадянської непокори.1990 р., травень – Соціал–демократична партія України (СДПУ) – вихід з СРСР і незалежна Україна, соціальний захист інтересів населення, Об’єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) – конфедерація з іншими республіками СРСР, побудова суспільства демократичного соціалізму.1990 р., червень - створено Українську селянську демократичну партію (УСДП). Виступала за “незалежну самостійну Українську народну державу”, економіка якої має будуватися на ринкових принципах і різноманітності форм власності. Скликання з’їзду союзних автономних респкблік для утворення Конфедерації вільних держав.1990 р., вересень – Партію зелених України (ПЗУ) очолили Ю. Щербак, Л. Сандуляк. Партія утворилася на базі екологічної асоціації “Зелений світ” , що існувала з жовтня 1989 р. ПЗУ виступила за відродження і захист природного довкілля й людини від згубних техногенних та інших руйнівних факторів, побудова вільної суверенної демократичної держави — Республіка Україна.1990 р., грудень, - створено Демократичну партію України (Дем. ПУ). Виступила за створення суверенної Української республіки ненасильницькими формами боротьби, роздержавлення власності, приватизацію, за рішучий перехід до ринкових відносин. Очолили І. Драч, В. Яворівський, Д. Павличко – представники Народного руху України (НРУ).

{10 A1 B5 D5-9 B99-4 C35-A422-299274 C87663}Соціалістичні (ліві) партіїКомуністична партія України (правляча партія на той час). З КПУ на грудень 1990 р. вийшло 220 тис. членів, а вступило лише 38 тис. Хоча й після цього в її складі залишилося понад 3 млн. членів. Січень 1990 р. у КПУ з’явилася група реформаторів, що оформилась у Демократичну платформу та оголосила про перетворення КП України на партію парламентського типу. Грудень 1990 р. на з’їзді в Києві утворилася Партія демократичного відродження України (ПДВУ). Її попередницею була Демократична платформа. У питаннях національно-державного будівництва стояла на конфедеративних позиціях.

Особливості формування багатопартійності в Україні Слабка консолідація центристських сил. Втрата традицій багатопартійності за роки радянської влади Переважання партій націонал-демократичного спрямування на Західній Україні, лівої орієнтації – на Східній. Політичні партії не чисельні, вони об’єднували лише 1-2% населення. Низька популярність серед народу Відсутність єдності у досягненні головної мети. Програми різних партій, подібні, їм притаманні загальні гасла. Діяльність багатьох партій набуває опозиційного характеру щодо влади. Неспроможність партій розробити конкретні механізми реалізації власних програмних засад. Більшість партій гуртується навколо окремих людей. Недостатня увага партій до діяльності у провінції, географічна зорієнтованість партій (партії Сходу та Заходу України)