Урок з теми "Романтизм. Розвиток літератури, філософії, мистецтва". кінця XVIII- I пол.XIX ст.

8 КЛАС. ІНТЕГРОВАНИЙ УРОК. ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

ТА ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

                                                       Хоменко І.М., учитель історії 

                                                       Деліатна В.О., учитель світової                    

             літератури

Тема. Романтизм. Розвиток літератури, філософії, мистецтва                        кінця XVIII- I пол.XIX ст.

Мета: допомогти учням зрозуміти специфіку романтичного світосприйняття й засвоїти естетичні принципи романтизму, сформувати в учнів уявлення про розвиток культури кінця XVIII- I пол. XIX ст., визначити основні досягнення в галузі культури, конкретизувати уявлення учнів про розвиток філософії, літератури, мистецтва на прикладі діяльності їх видатних представників, виховувати естетичні смаки.

Обладнання: підручник, географічна мапа, відеоматеріали, слайди.

 Хід уроку

1. Організація класу.
2. Актуалізація опорних знань.
3. Вивчення нового матеріалу.

Слово учителя історії про розвиток культури кінця XVIII- I пол. XIXст.

- Основні тенденції розвитку філософії даної епохи.

Повідомлення учителя історії .                                                                               

Імануіл Кант та Георг Вільгельм Гегель .

Імануіл Кант народився в Пруському королівстві в 1724р. у м. Кенінгсберзі. Закінчив гімназію і місцевий університет. Працював домашнім учителем, а з 1755р. викладав у університеті. В 1794р. обирається членом Російської академії . Відчувши, що починає старіти, він покидає викладацьку діяльність, але продовжує філософські дослідження. У 1804р. Кант помирає,  похований у Кенінгсберзі (Калінінграді).

   Кант все життя працював над темою: „Про рівні форми пізнання”.

   Інший відомий представник німецької філософії Вільгельм Гегель спробував створити уже завершену філософську систему. Суть її полягає в тому, що є „світовий розум” або „світовий дух”, який вічно існує і постійно розвивається. Його твердження дістало назву „діалектика”. Гегель також стверджував, що всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступили ступенями усвідомлення духу свободи, становить епоху всесвітньої історії.   

Рефератні повідомлення групи філософознавців.

 Л.А.Фейєрбах – видатний німецький філософ .

Вчитель світової літератури.

Романтизм (франц. romantisme) — термін вказує на зв'язок із середніми віками, коли в літературі був популярним жанр лицарського роману.

В романтичному мистецтві тісно переплетено трагічне й оптимістичне сприйняття світу. Романтики відкрили нове світосприйняття. Вони наголошували на величезній ролі у житті людини творчого розуму, почуттів, уяви, фантазії.

Вже світла й чиста перед нами

Відкрилася святиня Красоти, -

                                         До неї, як до матері устами,

         Ми припадемо, щоб рай у ній знайти.

 Ф. Гельдерлін

Романтизм – літературно – мистецький напрям, якому притаманні інтуїтивно- чуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу людини, неприйняття буденності,звеличення «життя духу, конфлікт мрії та дійсності , захоплення несвідомим, таємничим, фантастичним, звернення до фольклору та національної міфології.

Основні риси романтизму.

1. Конфлікт із навколишньою дійсністю.
2. Цінність людської особистості.
3. Увага до внутрішнього світу людини.
4. Віра в творчі сили особистості.
5. Новий тип героя – тираноборець, бунтар, одержимий „світовою скорботою”.
6. Прагнення до краси.
7. Захоплення несвідомим, таємничим.
8. Широке використання символіки, фантастики, екзотики.

 

Повідомлення групи мистецтвознавців.

Демонстрація репродукцій картин.

Мистецтвознавець 1.      

 

 

 

«У Жеріко все таке незвичне, все на грані та повне перебільшень; все неочікуване, як вибух, та обпалююче як лід...» - так скаже про художника один з критиків.

Доба Наполеонівських війн, сама постать Наполеона, стрімке сходження його на політичній арені стало для багатьох романтиків символом сміливого дерзання, духовно розкріпаченої особистості.

Тут витоки активного в житті героя романтизму, героя-бунтаря, героя-протестанта.

 

На картині «Офіцер кінних єгерів імператорської гвардії під час атаки» (портрет лейтенанта Р.Дьєдонне) зображено офіцера наполеонівської гвардії верхи на вздибленому коні. Він повертається в сідлі до своїх солдат, щоб дати сигнал початку атаки. Художник запозичує від просвітників спонтанність та динамізм, від Рубенса - колорит та розмах. Для нього достатньо одного офіцера, щоб показати всю армію та розкрити тему війни. Вершник на коні не позує художнику, а бореться, його несе в глибину картини, в сизе багрове полум'я пекла бою. Навіть глядачі відчувають себе солдатами, яких веде за собою Дьєдонне.

Успіх першої картини Жеріко був засмучений звісткою про поразку армії Наполеона Бонапарта в Росії. Почуття французів, які відчули гіркоту поразки, виразила нова картина художника - «Поранений кірасир, який залишає поле бою». Це своєрідна епітафія солдату 1814 року.

 

В червні 1816 року французькі газети надрукували трагічне повідомлення про загибель фрегату королівського флоту «Медуза». Молодий, з недостатнім досвідом, капітан фрегати, який отримав цю посаду за протекцією, не справляється з навігаційними картами та садить корабель на мілину. На борту корабля знаходяться 400 чоловік високопосадовців, а також близько 200 пасажирів. При аварії на всіх не вистачає рятувальних шлюпок, і тоді моряки фрегати виготовляють пліт, на який висаджують 149 чоловік, пліт прив'язують канатами до рятувальних шлюпок, але їх обрубують.Пліт дрейфує по морю на протязі чотирнадцяти діб, 134 чоловіки вмирають від голоду холоду та спраги. Людську трагедію зображує Жеріко на своїй картині «Пліт «Медузи».

Боротьба людей зі стихією, трагічність образів, глибоке переживання, яке виникає при першому ж погляді на картину - це все ознаки романтичного стилю, який пропагував Жеріко. Лише 15 чоловік врятувалося в цій катастрофі. Мить, яка зображена на картині, це мить боротьби зі стихією. На полотні зображено багатство образів і почуттів - від пасивного відчаю батька, якого заціпило над трупом сина, до активної боротьби та надії на порятунок .Французький історик Мішле писав про картину: «Це сама Франція, це наше суспільство завантажене на пліт «Медузи»...

 

 

 

Вчитель світової літератури.

На початку XIX століття у Франції відбулися події, які збентежили усю країну. Лише він не помічав політичних катаклізмів. Він міг перенестись з Лувру до Марокко, з пекла Данте - до алжирських жінок... Його життя було підпорядковане лише живопису. Він вважав, що тільки праця здатна «освіжити розум та ощасливити» Його ім'я Ежен Делакруа.

 

Мистецтвознавець 2.

 Двадцятичотирирічний Делакруа амбіційний та самовпевнений. В той самий час однією з найпопулярніших книг була « Божественна комедія» Данте, в якій автор розповідає про свою уявну подорож до потойбічного світу. Провідником Данте служить давньоримський поет Вергілій. Натхненням для Делакруа стала одна із частин твору, а саме - «Пекло». Делакруа пише картину «Барка Данте».      Люди  на картині грають не головну роль. Данте не герой, а свідок; він сповнений жаху від баченого, але намагається зберегти чинність. Він не дає злобі та відчаю заволодіти собою, на відміну від полонених Пекла -грішників, які бовтаються в страшних хвилях загробної ріки Стікс. Основна мета картини показати страждання грішників в пеклі.

Адже політичні події все ж таки не могли довго обходити Делакруа стороною. Наступає новий етап в історії Франції, небувалий, новий історичний час. Починається доба промислової революції. По всій Європі вибухають народні повстання. Пролетаріат виділяється як окремий клас. Історія начебто починається з початку. В цей час, сильного духовного потрясіння і розчарування у зв'язку з подіями Французької революції, Наполеонівськими війнами тощо. В романтичному мистецтві тісно переплітається трагічне і героїчне, оптимістичне і зневіра у майбутнє.

 

 Ежен Делакруа «Барка Данте»

 

 

В червні 1830 р. король Карл X підписав накази про розпущення нової палати депутатів, про відміну свободи друку, про введення нової малодемократичної системи виборів. Ці рішення влади не могли бути не поміченими і викликали загальне невдоволення яке вилилося в масові вуличні акції протесту Делакруа сам не приймав участі в вуличних боях, однак неодноразово був свідком, що і дало поштовх до написання найвідомішого свого полотна. Оптимістичною вірою в народ пройнята картина Делакруа «Свобода, що веде народ на барикади».Дії відбуваються в Парижі: справа гарно видно Нотр-Дам. Персонажі на передньому плані відділені від решти хмарою диму. Делакруа зображує багато прошарків населення тодішньої бунтівної Франції. Тут і типовий міський міщанин - чоловік у циліндрі, і молодий чоловік у  студентському капелюсі, хлопчик в береті - символізує дітей паризький вулиць, з якого потім В.Гюго напише свого Гавроша. Делакруа зображує, як в єдиному пориві весь народ піднімається проти тирана.

Жінка, яка є символом Свободи - Маріанна, здається, зійшла з античних полотен класичних майстрів, навіть її одежа нагадує античні статуї. Використовуючи цей прийом, Делакруа надає реальним подіям епічного характеру, підкреслюючи їх історичне значення.

«Я працюю над сучасною темою боротьби на барикадах, і хоча я не боровся разом з народом, але я хоча б буду для нього писати. Це покращує мій душевний стан». Ежен Делакруа.

 

Натомість зовсім іншим змістом - трагічним - позначена картина Делакруа «Турецькі безчинства на острові Хіос»

Причиною появи картини були реальні події, що вплинули на всю Європу. На острові Хаос військами Османської імперії з жахливою жорстокістю були знищені грецькі поселення. Художнику вдається створити вражаюче драматизмом полотно. Безвихідь та покірність долі, відчай та жах людей, цинізм та жорстокість в погляді турецького солдата, нелюдський страх, скорбота та відчуття  смерті на обличчі жінок.

 

Вчитель світової літератури.

 

Фрідріх

 

Мистецтвознавець 3

«Я створив навколо себе кокон. Влітку стане зрозуміло, що з нього вийде - чудовий метелик чи відразлива личинка », - писав про себе художник. На полотнах Фрідріха представленні типові герої-романтики, одинокі споглядачі природи, які почувають себе в її оточенні гармонічно та комфортно, як віруючі в храмі.Такими почуттями проникнуті картини «Мисливець в лісі», «Монах на березі моря», «Мандрівник над морем туману».«Монах на березі моря» - картина, над якою Фрідріх працював більше за все. Автор назвав цю картину «єдиною іскрою життя в царині смерті». «Яке це неперевершене щастя - мати можливість наодинці милуватись безкінечним морським простором».

Картина викликає почуття збентеженості з одного боку, глядач відчуває короткочасність свого існування в цьому світі, страх перед стихією та смертю, з другого боку - підсвідомо визначає особисту велич. «Світ ковтає мене своїм безмежним простором, а я стискаю його в обіймах думкою».

 

«Мандрівник над морем туману»  - полотно, в якому художник намагався створити християнське мистецтво, вільне від традицій біблейської іконографії. Його «Мандрівник» - це діалог особистості з Богом, намагання возвеличити людську душу завдяки спілкуванню з природою. Один з критиків назвав фігуру мандрівника «германським Едіпом», який начебто затримав дихання, намагаючись виміряти власну недосконалість з величчю німого, крижаного Всесвіту. Завдяки тому, що фігура людини закриває від глядача центральну частину пейзажу, стоїть до нього спиною, її  лице повернуто до того, що ми не бачимо, вимушує глядача ідентифікувати себе з Мандрівником. Фрідріх - парадоксальний художник. Його роботи проникнуті атмосферою спокою та умиротворення. 3 одного боку, вони є результатом абсолютно пасивного, бездіяльного спостерігання природи, з іншого - несуть в собі міцну енергетику життя та наповнені величезною емоційною  силою.

 

Екскурсія картинною галереєю Брюлова”.

( Демонстрація слайдів, короткий коментар учителя зарубіжної літератури).

 

Слово вчителя  світової літератури про розвиток літературного процесу даної доби. 

Повідомлення групи літературознавців

Літературознавець 1.

( Повідомлення супроводжується відеоматеріалами).

Джордж Байрон. Життя та творчість.

„Він постійно був охоплений якоюсь пристрастю. Коли мовчали менш благородні пристрасті, його починало гризти божевільне, зневажене марнославство. Але, коли в ньому прокидався геній, все забувалося. Поет злітав до небес та захоплював нас із собою”, - так писали сучасники про письменника із шаленим темпераментом Дж. Байрона.

  22 січня 1782 р. у аристократичній родині Лондона народився Джордж Байрон. Його батько , капітан англійської армії, нащадок давнього роду, який вже переводився, був людиною грубою, цинічною, не врівноваженою. Розтринькавши спадок дружини, наклав на себе руки. Кетрін Гордон із маленьким сином перебрались до рідної Шотландії. Дитинство без батька, дражливість матері, кульгавість – наслідок хвороби не могли не вплинути на хлопчика. У 4 роки його віддали до школи. Вже засвоївши читання та письмо, Джордж вивчав із репетиторами латин. У 10 років до Байрона перейшов титул лорда. Через 4 роки мати відвезла його до аристократичної школи ,де він провів 4 роки. У школі Джордж не належав до числа найкращих учнів, але тут він став дорослішим, вона прискорила формування його художніх інтересів. У цей період Байрон знайомиться з античним мистецтвом, пише поезії, які присвячує однокласникам, а також висловлює недругам своє засудження. Цілий цикл віршів присвячений Мері Чаворт, яку  покохав щиро та безнадійно у 15 років. Він плекав мрію одружитися з нею. Але одного разу почув насмішкувате зізнання: „За кульгавого я ніколи не вийду”. У відчаї юнак помчав додому, навіки залишивши мрію з’єднати долю з Мері.

  У 17 років Байрон вступив до Кембріджського університету. У віршах цього періоду він висміював жалюгідні втіхи вищих кіл суспільства та оспівував природу, говорив, що немає більшої втіхи за береги, ліси, сади. На ділі ж Байрон, як і всі аристократи,  підтримував зв’язки з вищим світом, вів гультяйське життя, захоплювався полюванням, плаванням, боксом та розпочинав численні любовні авантюри. У 21 рік, отримавши ступінь магістра мистецтв, разом з другом вирушили до Іспанії та Португалії. Потім він відвідав Албанію та Грецію. Свої враження від дворічної подорожі Байрон висловив у поемі „Паломництво Чайльд Гарольда”. Перші дві пісні поеми, написані у 1912році, принесли поету великий успіх. Того ж року події Англії змусили Байрона виступити у палаті лордів. Доведені до відчаю, позбавлені роботи після появи машин ткачі та прядильники громили верстати. Члени парламенту розробили законопроект про введення смертної кари за трощення машин. Під час обговорення проекту Байрон виступив на захист ткачів. Через декілька років ще одна промова : проти гноблення британськими колонізаторами ірландських католиків. Чотири роки потому поет залишає Англію, перед тим розірвавши шлюб з Анною Ізабеллою Мілбенк. Переживає розрив з вітчизною, а особливо з донькою Адою Байрон. Проживши півроку у Женеві, рік у Мілані, поселився у Венеції. У 31рік є членом  таємної організації карбонаріїв, які добивалися звільнення Італії від Австрійського поневолення. Після розгрому карбонаріїв Байрона врятував лише титул лорда. 1823р. вирядився до Греції, де приєднався до грецьких повстанців проти турецьких завойовників. Поет, який отримав звання головнокомандуючого, повністю віддався боротьбі, яку перервала хвороба. Він давно тяжко хворів. Переживав напади епілепсії, турбувала печінка. У квітні захворів на малярію. 19 квітня 1924р. тридцятишестирічний поет пішов із життя.

 

 

Літературознавець 2.

О. С. Пушкін.

О.С. Пушкін – великий російський поет, засновник нової російської літератури. Його рід сягає своїм корінням глибин російської поезії. Поет здобув блискучу освіту в Ліцеї у Царському Селі, був одним із найосвіченіших людей свого часу.

Коло спілкування поета було надзвичайно широким: видатні літератори           ( В.Жуковський, П.Вяземський, О.Грибоєдов, К.Рилєєв, М.Гоголь, А.Міцкевич), композитори ( М.Глінка), поети ліцеїстського покоління              ( В.Кюхельбекер, А.Дельвіг) , офіцери – декабристи ( В.Давидов, В.Раєвський), представники освіченої аристократії.                                           Завдяки енциклопедичній начитаності, чуттю нового і геніальній обдарованості, Пушкін вивів російську літературу на рівень сучасної йому західноєвропейської літератури.        

 Він був надзвичайно працездатним і залишив шедеври в усіх основних жанрах літератури. Насамперед геніальний поет-лірик, автор поем „ Кавказький бранець”, „ Цигани”, „Мідний вершник” та ін. Пушкін виявляв великий інтерес до історії: трагедія „Борис Годунов”, повість „Капітанська дочка”. Він був майстром прози ( „Пікова дама”). Вінцем творчості став роман у віршах „Євгеній Онєгін”, що його Белінський назвав „енциклопедією російського життя”.

(Перегляд відеоматеріалу „Пушкінські місця”.

Літературознавець 3.

Портрет особистості Йоганна Вольфганга Гете.

З окремих свідчень сучасників, біографів та самого Гете складаємо портрет особистості письменника.

Він народився 23 серпня 1749 року і прожив 83роки.

Чого у нього не віднімеш, то це єдності особистості і творчості. Він ніколи не прикидався і писав лише про те, про що мовчати було неможливо.

„ Я писав любовні вірші, лише коли я кохав. Використання хвилювань завжди було для мене головним, писання з нічого ніколи не було моєю справою. Мої праці завжди не що інше, як збереження радощів і страждань мого життя”.

Його дім був центром світової культури. Його назвали мешканцем Олімпу ще за життя, але з притаманною іронією він висміював цю думку.

„Який сенс у тому, що про мене говорять „він божественний” , якщо всі роблять те , що вважають за потрібне. Найкраща радість – жити самому в собі”.

Гете не встояв перед спокусою керувати Саксе – Веймарським герцогством, розпустивши десять найкращих і зрілих років свого життя на акциз, суконні мануфактури, рекрутські набори і спорудження доріг та водопроводів. І лише почуття вічності і , можливо, перевтома або здоров’я відкрили йому очі на згубність положення „мудреця на троні”і примусили віддати перевагу життю генія, а не портфелю міністра.

„Мене завжди вважали за особливого щасливця, я не буду жалітись на своє життя. Хоча воно було лише труд і праця; за свої 75 років навряд чи я провів чотири тижні в своє задоволення. Моє життя було вічним скочуванням каменя, який потрібно було знову піднімати”.

За свій довгий творчий шлях Гете створив близько 1600 поезій у різних жанрах. Світової слави зазнали драми „Страждання юного Вертера” та „Фауст”.

Письменник писав , що значення його творів і життя є тріумфом людяності.

 

Розповідь учителя музичного мистецтва про видатних композиторів кінця XVIII – I пол. XIXст.

(Людовік Ван Бетховен, Фредерік Шопен, Джузеппе Верді).

    Прослуховування уривків з музичних творів Л.Бетховена,Ф. Шопена ,   Дж. Верді.

Обмін враженнями.

4. Підсумок.
5. Домашнє завдання. Підготуватися до уроку тематичного оцінювання.

Література:

1.Використання творів мистецтва при вивченні художніх епох та напрямів.    (  З досвіду роботи учителя зарубіжної літератури Вовчок Т.В.,  м. Черкаси).

    2. . „Зарубіжна література в навчальних закладах”. – 2003. - № 1 – с. 44.