Урок з української літератури в 6 класі з теми "Календарно-обрядовий цикл українців як пам’ять тисячоліть"

Урок з літератури в 6 класі

Тема:  Календарно-обрядовий цикл українців як пам’ять тисячоліть.

 

Мета:  ознайомити учнів з українською календарно-обрядовою поезією, визначити роль і місце пісні в житті народу; розвивати стійкий інтерес до усної народної творчості як вагомого духовного спадку народу, бачення в ній ментальних особливостей української людини; виховувати любов і пошану до духовної спадщини наших пращурів, прагнення засвоїти основи народної моралі й етики.

ТИП УРОКУ: комбінований

МЕТОДИ НАВЧАННЯ: проблемне дослідження, коментоване читання, бесіда з елементами лекції, упереджене завдання, робота в парах, інтерактивні прийоми  «Мікрофон», вправа «Гронування»

 

ОБЛАДНАННЯ:  збірки книжок із календарно-обрядовими піснями, ілюстрації до пісень; ілюстративні матеріали, аудіозаписи пісень

 

Хід уроку

                                                                                  В океані рідного народу

Відкривай духовні острови!

                               (В. Симоненко)

І.Організаційний  момент.

ІІ.  Актуалізація опорних знань учнів

1. Перевірка домашнього завдання.

    1) Колективна робота.

    Учні зачитують і коментують висловлювання великих людей про значення пісні в нашому житті.

    2) Робота в парах.

     Завдання: учні задають один одному по три питання з теми попереднього уроку і відповідають на них.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови!

                               (В. Симоненко)

 

IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

1. Прослуховування  аудіозаписів зразків календарно-обрядової поезії.

2. Слово вчителя.

    Кажуть, що пісня – то душа народу. Пісня супроводжує людину в горі та в радості, у праці та під час відпочинку. І коли наші далекі пращури, змагаючись із грізними силами природи, намагалися «задобрити» злих духів і віддячити добрими діями (жертвоприношенням, танцем) звучала й пісня, як словесне вираження бажань і прагнень людей.

    Обрядові пісні українців тісно пов’язані з хліборобським календарем і поділяються на пісні літнього циклу, зимового та весняного.

    Зібрали селяни щедрий урожай з ниви – треба подякувати землі-годувальниці, попросити, щоб і наступного року був добрий ужинок; прийшов час окоту худоби – треба її пошанувати, щоб був великий і здоровий приплід; забарилася весна, ніяк не може здолати люту зиму – потрібно їй допомогти, прикликати піснями-веснянками та «жайворонками»

    Календарно-обрядові пісні виникли в сиву давнину, а з прийняттям християнства набули ще й нової тематичної спрямованості – уславлення Творця за його щедрі дари й ласку до людей.

    Що ж таке народна пісня? Запишіть визначення у свій робочий зошит.

    Народна пісня – невеликий усний віршований твір, що співається. Її автор невідомий, це колективна творчість народу.

• Робота над змістом пісень (коментоване читання)
• Прослуховування пісень (аудіозапис)
• Створення інформаційного «Грона»

Про особливості народних пісень (досліджень матеріалу)

 

                  – вираження  почуттів, переживань, настроїв, роздумів;

                  – стисле повідомлення про обставини, елементи описів;

                  – висока поетичність мови;

  Пісня      – відповідність мелодій словесному тексту;

                  – віршована форма;

                  – малий обсяг;

                  – одночасне виникнення слів і мелодій;

                  – усне поширення;

                  – існування тексту й мелодій у різних варіантах.

3. Робота з таблицями.

   Завдання: узагальнити теоретичний матеріал, склавши таблиці «Види народних пісень» та «Різновиди календарно-обрядових пісень».

Види народних пісень

історичні коломийки

народні пісні

 

обрядові родинно-побутові     соціально-побутові                            

 

веснянки; колядки про родинне  трудові; козацькі;

щедрівки; зажнивні; життя; про  чумацькі; кріпацькі;

обжинкові; купальські; кохання; колискові бурлацькі;

русальні; петрівочні весільні; жартівливі рекрутські;        

                                                                                                 стрілецькі

 

 

 

Різновиди календарно-обрядових пісень

 

Літнього циклу Зимового циклу Весняного циклу

русальні  колядки веснянки

купальські щедрівки пісні-ігри (танці)

жниварські

 

 

4. Повідомлення учнів, що отримали завдання раніше

Русальні пісні

   Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних із «Зеленими святами» чи «клечальною неділею» (кінець травня – початок червня). За релігійним обрядом – це Трійця. Самі епітети «зелений», «клечальний» вказують на особливість цього свята – вшановувати зелений світ рослинності, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли перетворитися на рослин чи духів, які знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще «русальним», або «мавський тиждень», під час якого ці фантастичні істоти з’являлися в селі.

   Русалок (мавок, нявок) народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером. Це структурні зеленоокі й русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями чи польовими квітами. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їхнє улюблене заняття – водити танки, а якщо вони побачать необережних юнака чи дівчину, то втягують їх у свої ігрища і залоскочуть до смерті. Проти них існували обереги – часник, полин, яких русалки нібито не переносили й утікали геть.

   Прикрашаючи зеленню хати й подвір’я, водячи з піснями по селу прикрашену гілочками, квітами й листям дівчину – «тополю» (у деяких місцевостях «берізку», «вербу»), наші предки вшанували рослинний світ і своїх прародичів у ньому.

   Пісні русального циклу – ліричні, повні радості життя, світла, простору, духовного здоров’я. Героїні пісень – дівчата, настрій яких співзвучний з природою, що розквітає: «Ой зросла ж я у свого таточка, кохалася в рідної мамочки – ой луги ж мої всі зелені!»

Купальські пісні

   Купальські пісні виконувалися на свята Івана Купала, яке знали в усій Європі. Стародавній смисл купальських обрядів і самої назви «Купало» остаточно не з’ясований. Але з купальських пісень зрозуміло, що це свято, яке припадає на період літнього сонцестояння (кінець червня – початок липня), славить життєдайні сили природи, найсильніші її стихії – сонце (вогонь) і воду. На високій палиці встановлювали запалене колесо або пускали його на воду. На галявині вкопували обрядове дерево, увішане дівочими віночками, потім їх пускали на воду і дивилися: в який бік вінок попливе, – там і чекатиме суджений. Біля дерева розкладали кострище, і парубки (інколи у парі з дівчатами) перестрибували через вогонь. Купальського вогню не гасили, а залишали дотлівати («Лежи, лежи, Купалочку, в червонім багаттячку»). Вважалося, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить – буде щасливий, йому відкриються всі скарби світу.

 

 

 

Жниварські пісні

   Жнива – підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вдягнені в чисту одежу, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп з першого ужинку – «воєвода» – встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи. Перша – зажинкові пісні – ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай, аби кіп було стільки, що «сивий соколойко», ставши на поміч при складанні кіп, не спроможний був їх усі зложити, «зозулька ж кує – копойки рахує – не злічить». У власне жниварських піснях величальні мотиви дещо відступають і звучать скарги на важку працю, на жадібність господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Такі пісні мають пізніше походження.

   Третя група – пісні обжинкові, у яких переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і з піснями несуть його додому.

   На вижатому полі женці залишали кілька стеблин – «бороду», зерно з них витрушували у розпушену серпами землю – на майбутній врожай. Біля «бороди», начебто дякуючи ниві, клали хлібину й ставили воду, лягали й качались по ниві, щоб повернути собі вироблену силу (відгомін стародавніх вірувань про живодайну силу землі). З останнього вижатого збіжжя, прикрашеного калиною і волошками, робили ще й вінок, його несла в село найкраща жниця як символ завершення праці. У піснях величалися роботящі руки, звучали урочисті, сповнені високої поезії порівняння: віночок, як сонце, як золото, звитий з перлів, він світить, як зірка; женці нагадують господарям про частування – вони заробили його своєю сумлінною працею.

 

Колядки та щедрівки

   Колядки та щедрівки – це важлива складова частина обряду зустрічі Нового року, який приходив у період зимового сонцевороту (з 24 грудня по 6 січня). Протягом віків обряд змінювався, але основний його зміст залишався тим самим: силою слова і обрядових дій сприяти добробутові селянської родини, виконанню побажань удачі у веденні господарства, викликати щедрість природи величальними піснями.

   Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі перевдягнених Маланки, кози, ведмедя, солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної виставки, які теж за своїм змістом пророкували добробут у господарстві («Де коза ходить, там жито родить, де коза ногою, там жито копою, де коза рогом, там жито стогом»). Увечері, напередодні Нового року (за старим стилем) ходили гурти щедрувальників. Уранці ж головна роль була за посівальниками – хлопчиками, юнаками, молодими чоловіками. Вони посипали навколо себе зерном і виголошували коротенькі віршики-побажання, часто з гумористичним забарвленням.

   У колядках і щедрівках на повну силу народна фантазія, бажане видається за дійсне. Навіть звичайні побутові речі світяться золотом і сріблом, панує розважливість, розум, добро і злагода, усі заможні й веселі: господар тихий, ясний і красний, як місяць, його жона –  як сонце, діти – як зірки.

   Колядки і щедрівки часто мали «індивідуальну спрямованість» – виконувалися окремо для господаря, для господині, для хлопців, для дівчат, для вдів, для бабусь. Окрему, розважальну групу становили пісні зимового циклу жартівливого й пародійного характеру.

 

Веснянки

   Веснянки – це пісні на честь приходу весни, у різних місцевостях України їх ще називають гаївками, гагілками, ягілками, маївками.

   Навесні пробуджується природа, а з нею – надії та клопоти хліборобів. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, при поганому освітленні, молодь діставала, нарешті, можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, в гаї, затіяти гру, поспівати й повеселитись.

   Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні, першому весняному місяці, випікалося обрядове печиво у формі пташок; діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!» Свято зустрічі весни приурочувалося до початку скресання криги – «коли щука хвостом розіб’є лід». А враховуючи те, що бажання дочекатись цього дня було дуже великим, у веснянках і висловлювалося нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».

   До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи, а також ігри, у яких висловлюється бажання прискорити прихід тепла, початок сівби на добрий врожай. Із цією метою дівчата імітували в танках процеси вирощування збіжжя та городини: «орали» поле, «збирали» льон, гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу.

   На молодіжних весняних гулянках, під час ігор і танців, зав’язувалися знайомства, відбувалися зустрічі, говорили про майбутнє одруження. Тому в багатьох хороводних піснях звучить мотив вибору подружньої пари.

   Веснянки життєрадісні, бадьорі за настроєм, поетичні і ліричні за формою та змістом.

V. Закріплення знань, умінь та навичок  

     Інтерактивна вправа «Мікрофон»

• Висловіть власну думку:

Чи вартий  поваги, слави у народу той, хто пропагує народну пісню?

Ви уявляєте сучасного виконавця народної пісні? Який він?

Бути справжнім співаком...

Якби я був (була) виконавцем (виконавицею) народної пісні, я б…

Народна пісня вчить нас….

 

VI. Підсумок

VII. Домашнє завдання

    Вміти розповідати про головні календарні обряди українців, розрізняти й називати види обрядових пісень. Підготувати ілюстрації до пісень