Урок-заочна мандрівка

 

 

«Ми знов прийшли до тебе, Маркіяне»

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала вчителька

української мови

та літератури

Козловська Г. А.

Екскурсовод 1. Щороку на початку серпня Підлисся стає своєрідною Меккою. Люди йдуть звивистою стежкою на гору, щоб віддати шану Маркіяну Шашкевичу, вклонитися його землі. Ліворуч від рідного Маркіянового села видніється гора. Назвали її Лиса або Біла, тому що з боку Підлисся вона вкрита лісом. 1895 року отець Данило Танячкевич під час храмового свята в Ожидові, підіймаючи хреста в напрямі Білої гори, сказав: «На цій горі повинен стати хрест нашого національного відродження».

І ось настав той день, коли ці слова стали реальністю. 29 жовтня 1911 року відбулося освячення пам’ятника за проектом архітектора А. Лушпинського. Пам’ятник складається з двох частин, з’єднаних в одне ціле. Унизу – важка кам’яна брила, яка на півтора метра занурена в землю, символізує темноту, гніт. «Відкинь той камінь, що на серце тисне», - писав М. Шашкевич. Друга частина – хрест у вигляді піраміди, задумана в модерному стилі – стилі Ейфелевої вежі в Парижі. Вона символізує прагнення до сонця і правди, освіти і культури.

Ведучий 2. (Читає на фоні Я. Степовий: https://www.youtube.com/watch?v=lKHQmOEpJ_E&ab_channel=%D0%86%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%9E%D0%BA%D1%83%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0 )

Тут на варті віків стала Біла гора

І хрестом Маркіяна торкнулася дум заповітних,

Щоб світила довічно Вкраїні зоря

Повсякчас із Підлисся у світ крізь століття.

 

Жебонять свої думи карпатські потоки,

І Русалки Дністрові виходять з озер уночі,

І летять, наче чайки, козацькії роки,

Щоб вертались до нас журавлині ключі.

 

У сих думках є сила Шашкевича слова,

А в озерах краси української цвіт,

У роках є вогонь української мови,

Що колись чарувала й завжди чаруватиме світ.

 

Оглянімось назад: все нуртує історії вир –

Вкупі йдуть наша гордість і наша неслава:

Йде Богдан на Варшаву, ведуть Роксолану в ясир,

Й оживають щораз наші Зборови й наші Полтави.

 

Кличуть  Крути, волає до Бога Волинська земля,

Тернопільська, Покутська й Бойківщини.

І герої з віків нам звитяжний показують шлях,

Щоб росли і мужніли відважні сини України.

Екскурсовод 2. Із нагоди 175-річчя від дня народження поета у рідному селі відкрито музей-садибу М. Шашкевича. Посеред двору на високому п’єдесталі – погруддя Маркіяна Шашкевича, який ніби зустрічає відвідувачів. Розлогий старезний дуб біля дідової криниці може багато розповісти.

Перед вами плебанія – єдиний автентичний об’єкт, якому понад двісті років. Вона тримає дух великого будителя українських душ. Так само, як і ці давні липи, котрі були свідками романтичних хвилин життя Маркіяна. Саме в ній понад півтора століття тому в родині місцевого пароха о. Теодора Крушинського мешкав Маркіян з донькою господаря дому Юлією. Тут у дерев’яній церкві ХVІІ століття їх повінчали, у цій плебанії народилися їхні діти. Сюди після смерті Маркіяна повернулася його вдова з сином. У чотирьох кімнатах виставлено експонати, що розповідають про життя славного галичанина.

 Екскурсовод 3 перед нами портрет людини, якій належить найперша роль в західноєвропейському національному відродженні. На жаль, не маємо жодного прижиттєвого портрета Шашкевича. Нам відома лише репродукція портрета художника І. Труша, який створив його на основі фото сина та спогадів сучасників. Коли ще жила весільна дружина Шашкевича, 90-річна бабуся Йосифо, то вона згадала, що «лице Маркіяна було миле і лагідне, а зір бмав дуже проникливий». Одним словом, вона цілковито підтвердила образ, створений І. Трушем.

Ведучий 2. (Читає на фоні Я. степовий – продовження https://www.youtube.com/watch?v=lKHQmOEpJ_E&ab_channel=%D0%86%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%9E%D0%BA%D1%83%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0  )

Він був і нема, не зосталось портрета.

Який він – не знатимуть, певне, повік.

Це – доля поета, недоля поета,

Що нам його дав дев’ятнадцятий вік.

 

А люди приносять то квітку, то колос,

То пісню, то книжку кладуть на поріг.

Які твої очі? А мова? А голос?

Ніхто не розкаже, крім свідків твоїх.

Народився Маркіян Шашкевич в сім’ї священника 6 листопада 1811 року. Його дитинство пройшло в селі Підлисся, Княжому і Білому Камені Золочівського району серед мальовничої місцевості лісів і гір, оспіваних згодом в  його поезіях.

Після закінчення німецької початкової школи в Золочеві і Бережанської гімназії Шашкевич у 1829 році вступив до Львівської духовної семінарії. Багато юнаків не витримують суворих умов життя, тікають. Маркіян вчиться. Бо у нього ж тут безплатне харчування, одяг, житло і ще – мрія.

Йому була небайдужою доля українського народу, його духовність і культура.

Ведучий 3. (Читає на фоні Увертюри М. Лисенка https://www.youtube.com/watch?v=vQsL8B5hSlI&ab_channel=%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9 )

Ми у Європі, чи де ми є?

Де ми, чиї ми діти?

Ні освіти, ні просвіти!

Он серби пробуджуються зі сну,

Чехи, словаки, слов’яни-сусіди.

Вже й Задніпрянщини в Галичину

 

Прилинула «Енеїда».

А ми, галичани, а ми коли

Свідомими станем людьми?

Чужинці нас міряють на свій аршин,

Ополячують, онімечують навмисне.

Ми – вічні пахолки неначе…

Гей, земляче! Відкинь той камінь,

Що ти серце тисне…

Ти не неволі син!

Екскурсовод 4. Зацікавлення наукою національно історією зблизило трьох спудеїв: один з них – енергійний, наполегливий, сміливий, здатний на самопожертву, на подвиг… Це – Маркіян Шашкевич. Другий – людина палкої вдачі, з широким польотом фантазії, з прагненням до рішучих дій. Це – Іван Вагилевич. Третій – ініціативний, діловий, працелюбний. Водночас  поміркований і обачний…. Це – Яків Головацький.

Склали вони товариство, яке в семінарії розмовляло виключно по-українськи. За що їх погордливо називали «руською трійцею». Члени «руської трійці» прибрали собі псевдоніми: Шашкевич – Руслан, Вагилевич – Далібор, Головацький – Ярослав і поклялися присвятити життя просвітницькій діяльності.

Інсценізація «Зустріч руської трійці»

• Доброго дня, Маркіяне!
• Здрастуйте, друзі!
• До нас у гурток просяться ще кілька спудеїв. Молоді, талановиті, здатні стати на захист рідного народу.
• Ви ж знаєте, що я не проти молодої сили, аона нам зараз дуже потрібна.
• Залучимо їх до упорядкування народних пісень, а потім побачимо.
• Добре.
• Ми готові допомогти тобі упорядкувати збірку «Сиг Русі», допоможемо підготувати її до друку.
• Мені залишилося зовсім небагато.
• От і добре.
• Ця збірка буде перевіркою, чи є з ким боротися за велике діло.
• Що ти таке кажеш, Маркіяне, ми завжди підтримаємо тебе.
• Збірка закликає до єднання народних сил, до національного відродження. Це вже серйозна справа, це виклик, це протест, через це можуть йі з семінарії виключити.
• Якщо ми вже «Руська трійця, то підемо до кінця задля доброї справи.
• Обіцяєте, що б там не сталося?
• Клянемось.
• За захист рідної мови!
• Культури українського народу!
• За просвітницьку діяльність!
• Клянемось в усьому йти до кінця!
• Дайте руки, юні други,

Серце к серцю най припаде…

• Ось і хороший початок нової поезії. Ну давай далі!.
• Зависть най нас не спиняє, -
• Разом к світлу, други жваві.

 

Вони стали поважними дослідниками графських архівів і розпочали свою діяльність із вивчення життя рідного народу, збирання фольклору. Цікавим є факт про те, що троє друзів були очевидцями страти у Карпатах трьох опришків. Про цю розправу Шашкевич любив розповідати в семінарії, приймаючи сторону потерпілих.

19-річного юнака виключають із семінарії за крамолу,але аргументують тим, нібито він повернувся пізно з міста. Це був тільки привід: ректорат хотів позбутися юнака, якого недолюблювали за горду, незалежну вдачу. Опинився без даху над головою, без шматка хліба. А тут ще й батько одвернувся (у сім’ї було ще 2 братів і три сестри). Вразливий юнак глибоко відчув трагізм ситуації. Сльозам болю стікають рядки вірша.

 

Шашкевич.

Прости, отче, прости! Бо я ся каю.

Жалем серце моє прозябає.

Твої ноженьки сльозами зливаю:

Ах! Прости синові, най не згибає.

Екскурсовод 1. Знайшов притулок у міському закладі ддля убогих, жив у материного брата Захара Адвиковського. Три роки довелося пережити, щоб його поновили в семінарії. Він згуртовує довкола себе прогресивну молодь, організовує там просвітницький гурток «Руська трійця». Щоб збереегти рідну мову, розкрити її красу, Маркіян з товаришами ішли від села до села, від хати до хати і  збирали дорогоцінні перлини: прислів’я, пісні, казки

Пісня про мову

Маркіяна Шашкевича турбувала доля народної освіти. І ось для маленьких земляків ще 1836 року складає «читанку для діточок», що «веде ступенево  дітей за ручку від сучасності до майбутнього, від їх хати у широкий світ». Таке милозвучне і таке знайоме нам слово «читанка» ввів в українську мову саме Маркіян Шашкевич. Підручник мав зробити рідному народові добру послугу – прищепити дітям  найвищі почуття, які необхідні справжній людині. «Читанка» складається з шести розділів. У першому з них він розповідає про нашу планету: про море і острови, про кораблі і далекі країни. В наступній статті «Що єсть село, місто, край» автор користується методом бесіди, уміє захопити учнів. Далі йдуть «Повісті із святих книг» - п’ятнадцять художньо опрацьованих біблійних сюжетів. Вони подобалися сучасникам своєю мовою і коротким виразним стилем. У четвертому розділі «Повістки благонравія» автор засуджує лінивство, брехливість, нечепурство та інші дитячі вади. Наступний розділ «Басні» - найцікавіший. Твори мають здебільшого мандрівні сюжети. Кожна байка складається з двох частин: розповідного компонента і сили (моралі), що іноді звучить як приказка: «Хто на других сільце наставляє, часто сам кінець свій находить», «Захланний завсіди двічі тратить» та інші. І останній розділ – «Пісеньки і грачки діточії». Тут є вірші «Вже сонце красно», «Марусенька мила…». «Читанка» стала вище усіх попердніх букварів і граматик і користувалася великою популярністю.

 

1837 року «Руська трійця видала в Будапешті журнал «Русалка Дністровая», що складався з чотирьох розділів:

 

І розділ – «Пісні народні».

ІІ розділ – «Складання».

ІІІ розділ – «Переводи».

ІV розділ – «Стар ина».

 

«Русалка Дністровая», писав академік О. Білецький, - перша заява народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність.

«Русалочка з-над Дніпра» - символічна назва , що свідчить про народження нового письменства в західноукраїнських землях.

 

«Русалка Дністрова» вийшла накладом близько 1000 примірників, 200 з них пішли у світ, а 800 після прибуття у Львів були конфісковані і зогнили в підвалах, а «Руська трійця» зазнала переслідувань.

У лютому 1838 року Шашкевич одружився з Юлією Крушинською (як писали газети, найвродливішою жінкою Галичини, яка розділила гірку долю свогог чоловіка, смерть першої дитини і турботи про сина Володимира. Юлії Маркіян присвятив найліричніші рядки

 

Ведучий 4.

Чи знає, серце,

Чим є твій поцілунок? –

То крапелина для грудей

Стражденних.

 

Для бджілки – цвіту

Запахущий трунок.

Солодка розкіш неба –

Для блаженних!

 

Ведучий 1. 20 травня 1838 року метрополит Левицький Михайло висвятив Маркіяна Шашкевича на священника в соборі святого Юра у Львові.

 

Поет у рясі –

І ладаном пропах,

І хрест на грудях,

Євангеліє на столі…

Живе поет лиш

почуттям народним,

Одвічну вічність

схоплює в слова.

Читає на фоні  музики М. Скорика «Мелодія» https://www.youtube.com/watch?v=SjLXBMrfRLg&ab_channel=ClassicalOnly )

Шашкевич.

А треба ж комусь сказати.

Про цих сиріт, про вбогість нив,

Про те, як в праці скніє мати,

Як честь міняють на дукати,

Про слово рідне, що за грати

Його зловмисник посадив.

Ведучий 2. І в Нестаничах, і в Рівневі, що біля Буська, він бідував і бідував добре. Давали Шашкевичу парафії бідні, щоб отець Маркіян не нагадував парафіянам, чия тут земля і хто на ній – справжній пан.

12 травня 1842 р. о. Маркіян став парохом Новосілок Ліпських.

Зносив велику нужду, тому що з невідомої причини йому не виплачували зарплатню з релігійного фонду за час його парохування. Хвороба (туберкульоз легенів) вибухнула з новою силою. Навіть в таких умовах він ділився «посліднім своїм грошом» з убогими парафіянами.

Друзі згадували, що один із знайомих надіслав йому листа з вимогою повернути йому гроші.

• Любий Маркіяне, тобі надійшов лист.
• Від кого?
• Я не знаю. Ось адреса.
• Так, це мій добрий знайомий о. Володимир, він виручав мене.
• Шановний Маркіяне! В міру обставин, що склалися, я змушений просити Вас повернути мені давній борг, тому що моє матеріальне становище змінилося на гірше.

З повагою о. Володимир.

• Що ж будемо робити, Маркіяне, грошей немає на молоко дітям, жалування буде нескоро, а у родини я просити не можу.
• Не хвилюйся, люба, я знайду гроші. З Божою поміччю знайдемо вихід.
• Але як?
• Які світлі пориви душі і яка проза буденщини.
• Не муч себе, коханий, я візьму гроші у родичів.
• Дякую, моя рідна. Я сам. Не треба, не хвилюйся даремно. Іди до дітей. Вони чекають на тебе.

Яке тяжке, яке буденне життя, я як цвітка дрібної пізньої осені…

Ведучий 3. Вражений поет похилив голову над листівкою і задумався, потім повернув її і написав з протилежного боку «Веснівку», твір, що вражає проникливістю і мелодійністю.

 

Читає на фоні  Георгий Свиридов. "Вальс"

 

https://www.youtube.com/watch?v=m5zSB6Km4ns&ab_channel=%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%9D%D0%B0%D1%80%D1%8B%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%8F   

(від 0:30…)

 

«Цвітка дрібная»,-  

Молила неньку-

Весну раненьку.

«Нене рідная!

Вволи ми волю –

Дай мені долю,

Щоб я зацвіла.

Весь луг скрасила,

Щоби я була

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна.

Щоби-м згорнула

Весь світ до себе!»

«Доню, голубко!

Жаль мені тебе,

Гарная любко,

Бо вихор свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде, -

Краса змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш, -

Жаль серцю буде».

 

Екскурсовод 1. Природа наділила Маркіяна широкими творчими здібностями. Його цікавила поезія і прога, наукова публіцистика і переклади, історія і мовознавство, фольклор і етнографія. Написані релігійні «Псалми Русланові», ліричні вірші «Руська мова», «Дайте руки», «Слово до чтителей руського язика», «Побратимові» та інші.

Особливе місце в літературному доробку Шашкевича займають «Псалми Русланові!. Це перший зразок поезії в прозі. У них – віра в торжество національної ідеї, правди і справедливості. Автор назвав свої «Псалми Русланові», тому що ім’я Руслан як синонім до слова «русин», тобто українець. Це оригінальні філософські твори.

Плідною і багатогранною була творчість Шашкевича-перекладача. Він перекладав  сербські народні пісні. Здійснив він повний переклад «Слово о полку Ігоревім». До нас дійшов тільки невеликий його уривок «Плач Ярославни». Перекладає він з німецької і польської літератур. Все це свідчить про великі творчі можливості митця, про багатогранність йог таланту, який зів’яв так завчасно.

 

Шашкевичу

Галич на Галичині, галич,

Як чорнокнижника сповідь.

Тільки чужинна пісня

Смутку твого не згоїть.

Галич на Галичині, галич,

Щастя-зернятко маку.

Йде тобі все, бунтарю,

Маєш шляхетну дяку.  (Ольга Кіс)

Життя згасало… сльози текли по щоках. Дим виїдав очі. З горла бухала кров. Так мало виміряла Маркіянові доля.

 

Ведучий 3. З усієї «Руської трійці» доля до Маркіяна була наймилосерднішою. Йому не довелося зазнати гірких розчарувань і зради юнацьких ідеалів, злидарства і вимолювання шматка хліба, як Іванові Вагилевичу, котрого вдячні земляки поховали і забули, де він лежить.

Він не переживе ні тих щасливих хвилин злету, ні духовного падіння, ні втрати батьківщини, як Яків Головацький, труну якого ніколи не перевезуть круторогими волами з Вільнюса до Львова.

Із Маркіяном сталося інакше. У 32 роки він осліп, оглух. Хвороба зовсім знесилила його і вдосвіта 7 червня 1843 року припинила його муки.

Пісня «Боже, до тебе іду» у виконанні  шкільного вокального  ансамблю.

 

Ведучий читає на фоні «Лакримози з «Реквієму» В.-А. Моцарта:

https://www.youtube.com/watch?v=H-mgmyY36Fk&ab_channel=MoscowConservatory

1 листопада 1983 року рідна сторона прощалася із своїм сином. Із Новосілок похід вирушає до залізничної станції у Задвір’ї. парубки, підперезані барвінковими віночками, несуть хоругви. За ними йдуть церковні братства з восьми громад. А далі – духовенство і море селян. Труну високо піднімають і тричі прощають з рідними сторонами. (Музика затихає.)

А 29 жовтня 1911 року відбулося відкриття пам’ятника Шашкевичу в його рідному селі. Важкий 25-метровий хрест несли представники різних сіл та громад і встановили на Білій горі, що «став хрестом національного відродженння». Народ стає на коліна. Перед пам’яттю…

Звучить пісня «Боже великий єдиний» М. Лисенка https://www.youtube.com/watch?v=e4rW6cxRT_M&ab_channel=GreatUkraine