23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

Урок засвоєння нових знань на тему: "Дмитро Павличко. Основні відомості про поета, перекладача. Громадянські мотиви лірики"

Про матеріал
Учні знайомляться з найосновнішими відомостями про Д. Павличка, охарактеризовують мотиви його творчості та пояснюють популярність пісенної лірики поета.
Перегляд файлу

Дата проведення уроку: 16.02.2018

КОНСПЕКТ УРОКУ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (11 клас)

Тема: Дмитро Павличко. Основні відомості про поета, перекладача. Громадянські мотиви лірики. Образно-притчевий зріз часу, історії народу, проблеми нації, окремої людини. Пісня «Два кольори», яка стала народною.

Мета: 

  • Навчальна: подати найосновніші відомості про Д. Павличка, охарактеризувати мотиви його творчості, пояснити популярність пісенної лірики поета;
  • Розвивальна: розвивати естетичний смак, відчуття краси форми й змістової глибини поетичного образу;
  •  Виховна: виховувати національну самосвідомість громадянина України

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: підручник, портрет Д. Павличка, аудіозапис пісні «Два кольори» Д. Павличка та «Пісні про рушник» А. Малишка, видання його творів, перекладів, ілюстрації до них (презентація)

Методи, прийоми і форми роботи: слово вчителя, бесіда, робота з підручником, спостереження, дослідження, аналіз, проблемні питання, асоціативне мислення, творча робота, інтерактивна вправа «Мікрофон».

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент.

1. З’ясування емоційного стану уроку.

1.2.Перекличка

СВ: Доброго дня, шановні учні! Сьогоднішній урок ми розпочинаємо такими рядками з поезії:

Вставай, Україно, вставай,

Виходь на дорогу свободи,

Де грає широкий Дунай,

Де ждуть європейські народи.

*

Ти зрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма —

В твій слід він кине сміх — погорду!

Ти зрікся мови рідної…

СВ: Давно написав ці слова український поет Д. Павличко, але як актуально вони звучать і донині! Одному з кращих митців сучасності й буде присвячено наш з вами сьогоднішній урок. А зараз перевіримо як ви виконали домашнє завдання (Учні читають напам’ять поезії В. Симоненка).

2. Оголошення теми й мети уроку.

3. Мотивація навчальної діяльності школярів

Оцінка Д. Павличка літературними критиками:

  • Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити (Максим Рильський).
  • Поет від Бога! Але чимало написав і зайвого. Щось відсіється, а зостанеться золоте зерно (Олесь Гончар).
  • Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби (Олесь Гончар).
  • Він з перших днів катренів став на ту тверду каменярську дорогу копіткої впертої роботи, без зовнішнього блиску і словесної пишноти, без сухозлотиці дешевих метафор і рим, як стає молодий коваль до горна, певний своєї правоти і правди, з надією, що викуваний плуг прокладе борозну і знайде мужнє слово породить пісню (Андрій Малишко)

4. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя, повідомлення учнів. Шлях сучасного письменника літературознавця й перекладача  Д. Павличка і в житті, і в літературі, і в громадській діяльності був надзвичайно складним. Таким він залишається, мабуть, і досі, зважаючи на наш непростий час. Були в його житті злети й падіння, гоніння, покарання та нагороди, переоцінка цінностей.

Народився поет 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині, «коли копати картоплю мати з батьком йшли» — «тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги…

Початкову освіту поет розпочав здобувати в польській школі в с. Яблуневому, де «за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати…». Вересень 1939 р. приніс зміни — школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші «1939 рік». Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки — писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!). Та попри те все «У дитячому серці жила Україна»!

З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.

1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом — відділ поезії журналу «Жовтень» (1957–1959). Уже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету «За Радянську владу» публікується перший вірш Павличка «Дві ялинки». 1953 р. поет вступає до аспірантури досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій «Любов і ненависть». 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно) прийнято до Спілки письменників. У 1957–1959 роках завідував відділом поезії журналу «Жовтень». Тоді ж вийшли друком поетичні збірки «Моя земля» (1955) і «Чорна нитка» (1958). Збірка «Правда кличе» (1958) була визнана «ідеологічно ворожою», а весь її тираж повністю знищений. 1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми «Сон» (1965) — у співавторстві з В. Денисенком та «Захар Беркут» (1970).                                          З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України. Етапною для поета стала збірка «Гранослов» (1968), у якій він осмислював ідеї, багато в чому спільні для покоління шістдесятників: проблема людини, її взаємин з природою і навколишнім світом, проблема історичної пам’яті народу тощо. Протягом 1971–1978 років Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». Серед багатьох поетичних книжок, що виходили у 1970–1980-ті роки, можна виділити збірки «Сонети подільської осені» (1973) і «Таємниця твого обличчя» (1979). Поезіям Д. Павличка властиві філософізм, глибина роздумів над сутністю людського буття, звернення до канонічних строф (сонет, терцина, рубаї) та творче використання фольклорних образів і мотивів.

Д. Павличко — лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка 1977 pоку, автор багатьох літературно-критичних статей, один із засновників Народного руху України, Демократичної партії України, у 1990–1994 роках — депутат Верховної Ради, певний час був послом України в Канаді. У збірці «Покаянні псалми» (1994) поет прагне переосмислити власне життя, розмірковує над історією та майбутнім України. 1997 р. поета нагороджено орденом «За заслуги» III ст., а 1999 р. — орденом князя Ярослава Мудрого V ст.                                                                                                                                                                                      2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну й політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави. З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України. На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

У літературному доробку Д.Павличка — поетичні збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1959), «Правда кличе!» (весь тираж (крім кільканадцяти примірників) було знищено), «Чорна нитка» (1958), «Бистрина» (1959), «Днина» (1960), «Пальмова віть» (1962), «Пелюстки і леза» (1964), «Хліб і стяг», «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), Вибрані твори у двох томах, «Спіраль» (1984), «Задивлений у будущину», «Поеми й притчі», «Вибрані вірші» (1986), «Покаянні псалми» (1994), «За нас» (1995), «Золоте яблуко» (1998), «Ностальгія» (1998), «Засвідчую життям» (2000), «Наперсток» (2002), «Рубаї» (2003), «Сонети» (2004), «Не зрадь» (2005), «Три строфи» (2007), «Аутодафе» (2008)… Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988); книги для дітей — «Золоторогий Олень» (1970), «Дядько Дощ» (1971), «Де найкраще місце на землі» (1973), «Смерічка» (1982), «Плесо» (1984), «Рідна мова».                                                                                                                Д. Павличка цікавлять усі теми й проблеми, що йому сучасні. Так, образно-притчевий зріз часу ми бачимо у вірші «Коли помер кривавий Торквемада». До речі, через цей вірш було знищено всю збірку, видану 18-тисячним тиражем, і автор мав великі неприємності. Томас Торквемада — кривавий тиран минулого — асоціюється з особою Сталіна. Тирана не стало, але залишилися прибічники тоталітарного режиму й засоби застрашення народу, тому ніхто не поспішав радіти. І небезпідставно. Поет завжди переймався проблемами збереження національної свідомості рідної мови. Тому болем душі пройняті його вірші про це.

Письменник є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов). Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Д. Аліг’єрі, Ф. Петрарки, М. Буонарроті, Ф.Гарсіа Лорки та інші.                                                                                                                                            Дмитро Павличко — автор відомих пісенних текстів — «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались»… Пісня «Два кольори»  стала народною. На слова поета написали чимало пісень й автори В. Губа, Ю. Мейтус,                  Б. Янівський, Б. Фільц та інші. За його активної участі виходять двотомники: «Антологія болгарської поезії» (1975), «Антологія польської поезії» (1979). Вільнолюбність, несприйняття будь-якого поневолення і гноблення - це те, що Павличко шукає у світовій поезії, зокрема і в російській. Ода О. Пушкіна «Вольність» чи послання «Ліцинію», «До Чаадаева» у тлумаченні Павличка набувають особливої актуальності для росіян - і на їхній батьківщині, і в тому «ближньому зарубіжжі».                                                                                                                                            З усіх відомих на сьогодні перекладів «Сонетів» Шекспіра українською мовою Павличкова інтерпретація виграє, можливо, найбільше через те, що йому вдалось дати не «опис почуття», а викликати  живу пристрасть, відкрити диво «таїни кохання» Шекспірового ліричного героя!                                          Коли вже мова зайшла про українську сонетну практику, то не можна оминути згаданого велетенського внеску в неї, який зробив Павличко своєю антологією «Світовий сонет» (К., 1983). Неможливо не згадати і такі монументальні перекладні видання Павличка, як «Антологія словацької поезії XX століття» (1997) та дві антології польської поезії - «Дзвони зимою» (2000) і «50 польських поетів» (2001).                                                                                                                 Творчий доробок Д. Павличка відомий у близькому й далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов’янськими мовами.

Виразне читання поезій Д. Павличка. (Учні виразно читають вірші «Між горами в долинах — білі юрти…», «Полечу я до Монголії» та ін.);

Обмін враженнями щодо прочитаного, бесіда.

СВ: Кого й чому ставить поет за приклад українцям? (Монголів, які бережуть свою культуру, мову, на відміну від деяких українців розуміючи, що це основа народу, нації, держави).

5. Робота над твором Д. Павличка «Два кольори»

СВ: Материнська пісня… Вона приходить до нас тихими вечорами, добросердна й лагідна, хвилююча й щира, як одвічна любов, що змалечку навіває нам поетичні образи землі й неба, сонця й рясного суцвіття, учить любові до рідного краю, праці, близьких і рідних нам людей та гордості до найсвятішого.

  • Виразне читання поезії та прослуховування аудіозапису пісні
  • Аналіз твору
  1. Які почуття викликала у вас пісня «Два кольори»?
  2. З якою піснею і якого автора вона співзвучна? («Пісня про рушник»      А. Малишка). Звучить у записі І куплет «Пісні про рушник» на музику П. Майбороди.
  3. Визначте: жанр твору (ліричний вірш); вид лірики (особиста); провідний мотив (доля людини й материнська любов); віршовий розмір (ямб); тип римування (перехресне).
  4. ​ Про які кольори йде мова у творі? Чому саме їх обрав автор? (Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. Пронесені крізь роки й відстані, як заповіт, як материнська пісня любові й зажури, два кольори вийшли із згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що водило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні й радісні дороги, як узори на материнім гаптуванні).
  • Складання асоціативного куща до слів червоний і чорний.

C:\Users\sky\Desktop\htmlimage.jpg

  1. ​ Чому пісня Д. Павличка «Два кольори» стала народною? (Поет дібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь. Справді, ця пісня близька до фольклорної традиції і символікою барв, і чисел, і філософією життя. Основний мотив твору — мотив дороги як символу людської долі поєднаний із мотивом материнського благословення… Червоне й чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишиванці, що асоціюється з радощами й печалями, злетами й смутками людського життя… Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцінніший скарб — «згорточок старого полотна». Вишиту сорочку — як часточку маминої душі, оберіг, «свої пороги» — як початок і кінець людської долі, її духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, а глибина думок і почувань).
  2. А що можна сказати про гармонію поезії й музики в цій пісні? (Інтонація, тональність, сповільнений темп музики, філософська заглибленість роблять пісню близькою до народної.. Слова і музика виливаються з самого серця. Проте підготовкою до цього має бути ціле життя, знання історії свого народу, його мрій і страждань... І, звичайно, любов до мистецтва. «...Бувають хвилини,— пише Д. Павличко,— коли я відчуваю, як пісня повертає мені духовну силу, як оновлюється, прочищається моє єство ...без того таємничого зв'язку, який існує між піснею і моєю душею, я не міг би писати»)

Творча робота. Написати твір-мініатюру «Червоне — то любов, а чорне — то журба».

6. Систематизація й узагальнення знань, умінь, навичок

СВ: Знамениті «Два кольори» давно стали народною піснею. Людині всього на віку доводиться зазнавати, однак головним, визначальним повинен бути оптимістичний дух, патріотичні почуван­ня, любов до батьків, здатність лишитися самим собою і тоді, коли вже «війнула в очі сивина». Дорогим і свя­тим для героя пісні зостався «згорточок старого полот­на і вишите... життя на ньому» — як добра згадка про матір, як заповіт вірності рідній землі.               «Два кольори» можна почути в  Польщі, в Іспанії і навіть у Японії, де переклад її публікується поруч із «Вечором» Тараса Шевченка («Садок вишневий коло хати»).

Пісня один з найважливіших елементів духовності, без якого втрачає сенс ма­теринське й будь-яке інше виховання, затьмарюється або й зовсім зачиняється вхід людини у мистецтво.

Без народної пісні, яка осяває ще дитячу свідомість, випробовує й розвиває голо­сові здібності, закладає драматичні основи душі майбутнього співака, а найголовніше, дає йому почуття належності до рідного народу, без цієї пісні нема не те що митця, а й просто людини

(Д. Павличко)

  • Складання сенкану зі словом ПІСНЯ

Пісня

Народна, мелодійна

Звучить, летить, хвилює

Пісня – душа народу

Безсмертя

7.Домашнє завдання

1. Знати основні відомості про Д. Павличка.

2. Вивчити напам’ять «Два кольори».

3. Високий рівень. Написати твір-роздум «У чому невмирущість пісень            Д. Павличка?»

8. Підсумок

СВ: Нелегкий шлях судився Д. Павличкові. Поет належав до категорії шістдесятників, як і Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч та інші. Саме вони очолювали правозахисний рух 60–70 рр. ХХ ст. в Україні, саме вони били на сполох нашої національної самосвідомості. Тому й Павличкова мова виросла на глибокому знанні українських літературних традицій, на осягненні безмежних скарбів літературної спадщини, що залишили нам Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Рильський. Вона допомагає нам зрозуміти основні риси української культури.

Дмитру Павличкові судилося долею нести вогонь свого таланту людям та вдовж червоно-чорної стежини його життя йдуть поруч із ним два довічні супутники нашого буття — Любов і Журба.

Підводячи підсумок уроку, хочу навести слова з однієї із статей Дмитра Павличка: «Не може бути вищої похвали й радості для поета й композитора, як виконання їхньої пісні самим народом». Таких пісень у поета чимало.

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Мені запам’яталися такі поетичні рядки Д. Павличка: …

9. Виставлення оцінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
23 січня
Переглядів
682
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку