20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Урок засвоєння нових знань на тему: "Генрі Лонгфелло (1807 – 1882). «Пісня про Гайавату». Міфи північноамериканських індіанців та їх втілення в поемі «Пісня про Гайавату»"

Про матеріал
Презентується надзвичайний світ і самобутня культура, звичаї та традиції давніх індіанців, особистістості Г. В. Лонгфелло.
Перегляд файлу

 

 Тема: Генрі Лонгфелло (1807 – 1882). «Пісня про Гайавату». Міфи північноамериканських індіанців та їх втілення в поемі «Пісня про Гайавату». Елементи фольклору в творі (пісні, казки, легенди та інш.).

Мета: презентувати надзвичайний світ і самобутню культуру, звичаї та традиції давніх індіанців, особистість Г. В. Лонгфелло, ознайомити учнів із міфами про Гайавату й змістом поеми; розвивати образне мислення та зв'язне мовлення учнів, вміння слухати, виразно читати ліричні твори, міркувати над прочитаним; виховувати повагу до культури інших народів.

Обладнання: карта Північної Америки, портрет Генрі Лонгфелло, виставка його книг та ілюстрацій до творів, слайд - презентації.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

 

І. Організаційний момент.

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

      Нікому з вас ще не доводилось побувати в Америці, а точніше в Північній Америці, зустрічатись із справжніми індіанцями. Але не варто засмучуватись. Нічого неможливого немає. Коли ви станете дорослими, можливо, здійсните цю захоплюючу подорож. А сьогодні, при умові, що ви будете уважні на уроці, ми з вами маємо можливість помандрувати до цієї невідомої країни та ще й разом з одним із найвизначніших американських поетів – Генріхом Лонгфелло.

 

 ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

 

ІV. Засвоєння нового матеріалу.

1. Повідомлення учнів про відкриття Америки (із зверненням до карти).

 

  • ХV — ХVІІ століття називають іноді ще епохою великих відкриттів.

У цей період багато чого змінилося у житті людей. Завдяки зробленим

тоді так званим Великим географічним відкриттям посилилися контакти між різними народами. Виникли зовсім нові мистецтво та культура.

Великими географічними відкриттями можна вважати всі найбільш значні відкриття у історії людства. Але традиційно до них відносять лише ті, що були зроблені європейцями з XV століття до середини XVII століття — за 300 років (цей період і називають епохою географічних відкриттів).

     Причин для виникнення цих експедицій було декілька. У першу чергу це був, звичайно, пошук нових торговельних шляхів, особливо до Індії — країни, на думку європейців, найбагатшої у світі. До того ж з'явилися міцні кораблі, які вже можна було використовувати для океанських плавань.

    Але найголовнішою причиною, напевно, була та обставина, що людство нарешті визріло для того, щоб ознайомитися з Землею та її невідомими світами — адже на той час на карті нашої планети було ще багато так званих «білих плям» (тобто невідомих європейцям земель).

    Усе це й спонукало європейців здійснювати подорожі, під час яких мандрівники знаходили нові, не відомі раніше світи — і заносили їх на карту.

    Так були відкриті Америка, Австралія, Берингова протока, що розділяла Азію та Північну Америку, морський шлях навколо Африки у Індію та Індокитай.

 

  • Наприкінці XV століття деякі вчені прийшли до висновку, що Земля має форму кулі. Втім, багато хто з людей не сприйняв цієї інформації.

    Христофор Колумб (1451-1506) вирішив це перевірити. «Отже, якщо весь час плисти не на схід, а на захід, усе одно припливеш туди, куди тобі потрібно?» — так подумав Христофор Колумб і на основі цієї ідеї розробив свій проект навколосвітньої подорожі до Індії.

    Увесь його екіпаж складався з 90 чоловік (в основному, злочинців). Через декілька місяців плавання Колумб пристав до невідомого острова — це був один з Багамських островів. Колумб назвав його Сан-Сальвадор. Саме цей день — 12 жовтня 1492 року - і вважається днем відкриття Америки.

   Утім, Колумб не був першовідкривачем Америки: за сотні років до нього сюди неодноразово запливали вікінги. А найпершими європейцями, що побували тут, були Ейрік Рауді та його син Лейф Еріксон — вікінги, які досягли цих берегів ще у Х — ХІ століттях. Але про їх подорож у Європі ще не знали.

  • Американські індіанці — корінне населення Америки.

   Вважається, що перші люди почали поселятися в Америці приблизно 11 тис. р. до н. е. Ці люди перетнули Берингову протоку, розійшлись із далекої Півночі і розселилися по всій території Північного та Південного Американського континенту. Ці люди відомі нам як американські індіанці, корінні американці чи корінне населення Америки. Вони розвинули велику різноманітність культур і стилів життя.

      Мореплавець Христофор Колумб назвав їх індіанцями, оскільки вважав, що відкритий ним континент — Індія.

      Американські індіанці — переважно невисокі на зріст, фізично розвинені, смагляві, чорноволосі та темноокі люди — не були на той час єдиним народом: жили окремими племенами, розмовляли різними мовами, мали різні традиції та вірування, особливі військові союзи для захисту інтересів племені. Індіанці — діти природи — прекрасні мисливці та вояки у ті часи були далекі від сучасного розуміння цивілізації у житті та побуті.

 

2. Бесіда.

• Які асоціації виникають у вас, коли чуєте про індіанців?

• Про які їх звичаї та традиції ви знаєте?

• Із яких джерел ви дізналися про це?

• Що означає, на вашу думку, вислів «Вийти на стежку війни»?

• Що ви знаєте про вірування давніх індіанців?

• Які художні твори про індіанців ви читали? Як у них зображено корінне населення Америки?

 

3. Перегляд слайд- презентації «Звичаї та традиції індіанців». 

4. Розповідь вчителя про Генрі Лонгфелло та історію написання «Пісні про Гайавату» (за презентацією «Життя і  творчість Г.В.Лонгфелло).

   Слава до Генрі Лонгфелло (1807-1882) прийшла іще за життя. На батьківщині його книги видавалися мільйонними накладами — для видавничої практики XIX століття це було неймовірно. Вірші Лонгфелло були перекладені вісімнадцятьма мовами! Українською мовою «Пісню про Гайявату» перекладали Панас Мирний, Олександр Олесь, Костянтин Шмиговський, Іван Драч.

     Генрі Водсворт Лонгфелло народився у 1807 році у Портленді, невеличкому портовому містечку на північно-східному узбережжі Америки в родині адвоката. В історії його роду по материнській лінії були предки, які 1632 року одними з перших прибули до берегів Нової Англії (як називали тоді Америку) і стали її засновниками. Митець отримав чудову освіту в приватних школах та одному з найкращих коледжів того часу — Боудойнському. У студентські роки Лонгфелло виявив надзвичайні здібності щодо гуманітарних наук.

     Одразу після закінчення коледжу йому запропонували місце професора кафедри іноземних мов.  На той час письменник вільно володів шістьма мовами і читав іще чотирма.  Тоді ж він уперше відвідав Європу, що здавна приваблювала його як найбагатша скарбниця давньої культури, мудрості й краси, де провів три роки. Юнак слухав лекції в Геттінгемському університеті, відвідав Італію, Іспанію, Францію, Англію, Голландію, Швейцарію. Після повернення Лонгфелло почав викладати іноземні мови у тому ж коледжі, у котрому навчався. Близько двадцятьох років (1835- 1854) Лонгфелло був професором кафедри європейських мов Гарвардського університету, а після цього повністю присвятив себе літературній творчості. Коло його науково-літературних інтересів було досить широким і різноманітним. Він писав ліричні вірші, поеми, балади, подорожні нариси, складав поетичні антології, займався перекладами.
      У 1855 році Лонгфелло закінчив роботу над найвизначнішою працею свого життя "Піснею про Гайавату". Це творча обробка міфів та легенд індіанців Північної Америки, здійснена під впливом появи фінського епосу «Калевали» і написана таким же розміром вірша. Поема вражає романтизованою поетичністю розповіді про подвиги легендарного вождя оджібвеїв, мудрого і безстрашного Гайавати. Г.Лонгфелло відтворює у творі майже вимираючий світ американської старовини на просторих землях між Мальовничими Скелями і Великими Пісками. Це життя не було подібне до тогочасної американської буденності, тому що освячене язичницькими повір’ями, легендами й міфами глибокого морального змісту, де найсуттєвішим є відчуття єдності людини та природи.

      Ми можемо впевнено говорити, що «Пісня про Гайавату» - міфологізована легенда. Лонгфелло ніколи не бував серед індіанців Північної Америки.

Він користувався зібранням записів видатного етнографа Генрі  Скулкрафта, який багато років прожив серед оджібвеїв.

      «...Я написав її, — згадував Лонгфелло, — на основі легенд,  які панують у середовищі північноамериканських індіанців. У них йде мова про людину дивного походження,  яка була послана до них, щоб розчистити їхні річки, ліси й риболовні місця і навчити народи займатися мирним ремеслом. У різних племен вона була відома під різними іменами... Найбільш поширене — Гайавата, що означає — пророк, учитель... У цю стару оповідь я вплів інші індіанські легенди. Описувані події відбуваються в країні оджибвеїв, на південному березі Верхнього озера, між Мальовничими скелями і Великими пісками».

   У «Міфологічному словнику»  подано три версії образу Гайавати. В ірокезів- це вождь і пророк , котрий виступив проти міжусобиць племені онондага, через що був покараний злим божеством Атотархо, який убив сім дочок Гайавати. Гайавата вирушив у добровільне вигнання , знайшов чарівний талісман вампум і зустрівся з Деганавидою.
    Сюжет другої легенди трохи інший . Гайавата був людожером, але, зцілений Деганавидою, став його спільником. Вони вмиротворили Атотархо за допомогою вампума і животворної магічної сили Оренда і заснували Велику Лігу ірокезів.
     Та існує і третя версія образу великого вождя Гайавати. Вона, як вважають дослідники, і є найбільш реальним джерелом поетичної версії Лонгфелло. Гайавата - історична особа. Жив він у ХV столітті. Є засновником Великої Ліги Співдружності ірокезьких племен. Почесний титул Гайавати зберігається у ритуальному перечні п’ятдесяти вождів Ліги. Драматична доля, тяжка праця,  ідея страждання - все це наближає образ героя до смертної людини, але тим більше вражає людину велич подвигу  героя.
   

    Хто ж такий Гайавата у поемі Г. Лонгфелло?

    Короткий зміст твору.

  Про його долю ми дізнаємось з оповіді індіанського Оссіана – музики Навадага . В далекі часи жив могутній чарівник і богатир Меджеківіс, найголовнішим подвигом якого було викрадення Священного Вампума у Великого Ведмедя Міше-Мокви , що був схожий на величезну скелю, оброслу мохом. Його боялися всі народи. Меджеківіс тихо підкрався до Міше-Мокви, коли той спав, і обережно зняв з нього Вампум.  Зробивщи це, він переможно вигукнув і вдарив Міше-Мокву палицею по голові.
    Звістка про подвиг Меджеківіса швидко розлетілася по світу. Захоплені подвигом, люди проголосили витязя Західним Вітром. Під урочисті вигуки Меджеківіс вирушив у своє царство на вершині Гір Скелястих. А на Місяці жила прекрасна і незрівнянна донька Нічного Світила – Нокоміс. Весела та життєрадісна дівчина ні до кого не відчувала зневаги, не зала злоби і не думала,  що в однієї з її подруг серце палає чорною заздрістю. Якось, коли Нокоміс безтурботно гойдалась на виноградних паростках, до неї підкралась ненависниця й обрубала віти. Нокоміс упала на землю, в квітучу долину Мусподе, й з часом народила  „між лілеями, на моху”  донечку Венону, прекрасну, струнку й гнучку, з очима,  як небесні зірки. Мати часто застерігала її берегтись Меджеківіса. Та не прислухається молодість до застережень старших, і одного вечора Меджеківіс підстеріг Венону, закохав її у себе, а потім покинув разом із „сином милощів і смутку, сином Тайни” Гайаватою .
З туги Венона померла, а малюка зростила Нокоміс, розкриваючи перед ним
дивний світ легенд та прекрасної природи.
       Коли бабуся розповіла юнакові про підступність Меджеківіса й смерть Венони, серце Гайавати запалало гнівом, і він рушив на пошуки Володаря Вітрів. З таємним острахом в душі зупинився молодий герой перед старим батьком, а той згадав молодість, прекрасну Венону – і серце його сповнилося радістю. У розмовах минали дні і ночі. Меджеківіс вихвалявся колишніми пригодами й подвигами та безсмертям, а Гайаваті доводилося стримувати гнів. Врешті терпець йому ввірвався, син пригадав батькові смерть матері, і розпочався великий бій. Сам могутній Орел Війни піднявся з гнізда, сів на скелі і з різким клекотом розпрострв крила над бійцями.
    Через три дні Меджеківіс почав стомлюватися і поступився, запропонувавши припинити боротьбу, бо був безсмертним і хотів лише перевірити звитягу і хоробрість Гайавати. Перед розлукою батько наказав йому у всому допомагати своєму народові й пообіцяв, що з часом розділить із ним своє царство.
   Чимало подвигів здійснив Гайавата: переміг царя риб - величезного осетра Міше-Наму й злого чаклуна Меджисогвона, який насилав на людей хвороби й лихоманки; навчив народи вирощувати маїс і винайшов писемність. Слава його швидко ширилася по землі .
    Повертаючись після поєдинку з батьком Меджеківісом, Гайавата звернув до країни Дакотів, для того, щоб купити наконечників для стріл. Найбільше йому сподобалися гострі, як голки, наконечники з халцедону, кременя та яшми, що виточив старий дакот, який усамітнено жив із донькою Міннегагою на рівнині. Міннегага глибоко запала в душу Гайавати.
   Та Нокоміс не хотіла, щоб онук одружувався з чужоземкою. Недослухаючись до бабусиних порад, герой радісно пішов за коханою і не помилився – дівчина відповіла йому щирою взаємністю.
   Минуло багато безтурботних років, сповнених праці та полювання, спокою
та затишку домашнього вогнища. Проте щастя на землі не вічне, і ніхто не може уникнути гірких втрат: помирають улюблені друзі Гайавати – божественний співець Чайбайабос і добродушний силач Квазінд.
Настають важкі часи: люта зима сповила землю глибоким снігом, морози скували ріки й озера, до поселень підкрався голод.  Гайавата теж не зміг знайти їжі для порятунку коханої дружини. Вона померла.
    Настала весна, але туга не полишила серце Гайавати, він сумував за навіки втраченою коханою.
   Якось Ягу – хвалько і оповідач дивних історій – повідомив, що бачив у морі величезну пірогу з бородатими воїнами, обличчя яких були пофарбовані в біле. Всі сміялися із розповіді, лише Гайавата залишався серйозним. Справді, з часом до поселення підплив човен із білими людьми. Гайавата привітно зустрів їх, запросив до свого вігваму і щедро пригостив, посадивши на шкури горностаїв і бізонів. Після урочистостей і келихів господарі й гості викурили Люльку Згоди та присягнули на вічну дружбу. Уночі, коли стомлені гості поснули, Гайавата став зі свого ложа і сказав Нокоміс, що йде назавжди.
   Зрозумівши, що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі, Гайавата звертається до народів з промовою, сповненою мудрих порад, наголосивши водночас, що йому час „здійнятися” у небеса. Він вийшов на берег і сів у чарівний човен. Повітря сповнилося звуками божественної музики, і вражені люди спостерігали, як човен почав підніматися вище й вище, аж поки зовсім не зник в небесах.
    Ось так завершився земний шлях посланця небес вчителя Гайавати.

Сьогодні індіанці Північної Америки практично втратили свою самобутність, зробившись іграшкою в руках ділків туристичного бізнесу. Поема Генрі Лонгфелло є своєрідною скарбницею пам’яті індіанського народу. Заслуга поета полягає у скрупульозному зборі мовних, етнографічних та інших скарбів культури і побуту багатостраждальних індіанських племен.

 

5. Виразне читання розділу І «Люлька згоди» з «Пісні про Гайавату».

 

6. Словникова робота.

Перст, цибух, поквана, сарна, казарка.

ПЕРСТ -  заст. Палець руки.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 333.

ЦИБУХ
//  Люлька для куріння.
//  Не заповнена тютюном частина цигарки; гільза.
//  Те саме, що цигарка.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 207.

ПОКВАНА – люлька згоди.

САРНА -  рід ссавців з родини оленевих. Цей рід інколи називають також «дикі кози» або «козулі».

КАЗАРКА - рід птахів родини качкових.

 

7. Евристична бесіда за запитаннями.

 

1. Де відбуваються події?

2. Хто такий Гітчі – Маніто? Як ви вважаєте, цей образ історичний чи міфологічний?

3. Що спонукало Владику Життя звернутися до індіанських племен? З якою метою зібрано народи на раду?

4. Як він виготовив Люльку Згоди?

5. Який фатальний заповіт засвоїли індіанські племена від предків? Як ставиться до нього Великий Дух?

6. Який новий заповіт дає людям Гітчі – Маніто? У чому його співзвучність із заповідями Ісуса Христа?

7. Доведіть, що Гітчі – Маніто любить своє творіння – людей.

8. Яка основна думка цього розділу?

 

8. Робота з літературознавчим терміном.

 

За жанром «Пісня про Гайавату» - це епічна поема.

Епі́чна поема — один із різновидів поеми, в якій порушуються важливі проблеми минулого, сучасного і майбутнього. Поема розгортається на основі певних подій, має сюжет і чітко виражені характери.

Запис  у  зошит:

Епічна поема  (грецьк. роіета — твір) — один із жанрів ліро-епосу; твір значного обсягу (пе­реважно віршований), у якому поєднуються епічні (зовнішній сюжет, характери, оповідна фор­ма) та ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, розкриття внутрішнього  світу героїв).

    У творі Лонгфелло нема ліричних відступів, автор не виявив свого ставлення до вчинків героїв. Поема складалася з 22 частин і післямови.

 

V. Підсумки уроку.

 

  • Вправа «Незакінчене речення»

1. Г.В.Лонгфелло – це …………..

2. Америку відкрив у 15 столітті ………..

3. Корінних жителів Америки називають ………..

4. «Пісня про Гайавату» створена на основі міфів …………….

5. Міф – це ……………

6. За жанром «Пісня про Гайавату»  - ………..

7. Головний герой твору - ………

8. Гайавату зростив (-ла) ……………

9. Люльку Згоди виготовив Гітчі – Маніто з ………

 

  • Метод «Мікрофон»

- Поділіться своїми враженнями від уроку.

- Що вам сподобалось найбільше?

- Що вас найбільше зацікавило?

 

  • Заключне слово вчителя

 

    «Пісня про Гайавату»  вважається найпрекраснішою роботою Лонгфелло. Враження, що вона справила, було незвичайним. Всього за півроку ця книга витримала тридцять перевидань. «Пісня про Гайавату»  породила масу статей, стала однією з найцікавіших тем для обговорення і пліток. Деякі письменники пробували творити у дусі «Пісні...», копіювати її, змінюючи лише деякі факти. Для інших майстрів пера ця книга стала «кумиром», прикладом...
Всі були вражені перш за все оригінальністю її сюжету і новизною блискучої, строго дотриманої форми.
   «Мій знаменитий друг, - говорить відомий німецький поет Ф.Фрейліграт у передмові до свого перекладу «Пісні про Гайавату», - відкрив американцям Америку в поезії. Він першим створив суто американську поему, і вона повинна зайняти почесне місце у Пантеоні світової літератури .»
    Але головне, що завжди пророкувало «Пісні про Гайавату»  славу, - це рідкісна красота художніх образів і картин у зв’язку з високим поетичним і гуманним настроєм. 

    «Це один з тих вічних творів, які можна читати дитиною зразу ж після букваря і потім знову і знову на всіх ступенях розвитку і знання й кожного разу знаходити нове, і нове, і нове. Ця книжка одночасно і прозора, і важкозрозуміла, проста,  мов голубка, і хитра, наче змія, в залежності від того, наскільки глибоко читач проникає в неї. Бо ж, хоча язичницьке світовідчуття не повністю розкривається в ній, в більшій цільності його годі знайти в жодному іншому творі», - так відгукнувся видатний ісландський вчений Сігурд Нордаль про поему Г.Лонгфелло.

     У «Пісні про Гайавату»  відобразились всі кращі якості душі і таланту її творця. Генрі Лонгфелло все життя присвятив служінню прекрасному .
Перший український переклад творів Лонгфелло належав М. Павлику.

Українською мовою «Пісню про Гайавату» переклав на початку нашого століття відомий поет Олександр Олесь. За ритмікою і текстуально дуже близький до того, що написав Лонгфелло, переклад К. Шмиговського.

У різні часи поезії Лонгфелло перекладали Олена Пчілка, П. Грабовський, Панас Мирний, Микола Зеров, Н. Забіла, М. Гаско, Д Павличко.

 

VІ. Домашнє завдання.

 

Підготувати виразне читання розділу «Люлька Згоди», намалювати ілюстрації до поеми Г.Лонгфелло.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
7 квітня
Переглядів
102
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку