20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

Урок засвоєння нових знань з елементами еврестичної бесіди

Про матеріал

Урок-лекція з елементами еврестичної бесіди тематики,що стосується участі західно-українських земель за свою незалежність у складі іноземних держав.Дає повну оцінку подій того періоду.

Перегляд файлу

Лекція №10. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період.

 

Мета-Розглянути становище зх.-укр. земель в складі Польщі,

          Румунії, Чехословаччини в  

          міжвоєнний період;

 - схарактеризувати політичне, економічне та культурне  

   становище укр.. населення в складі цих держав.

 

Тип заняття: лекція.

 

                                                 Хід лекції

I.   Орг. момент.

II.  Повідомлення мети, теми і плану лекції.

III. Актуалізація опорних знань.

   1.)Чому з кінця  1920-х рр. посилюється репресований тиск влади на суспільство?

   2.)Серед яких соціальних груп було найбільше жертв репресій?

   3.)До яких наслідків призвели сталінські репресії у 1930-х р.?

   4.)Чому і за яких обставин було згорнуто процес українізації? Яка доля …. провідників?

   5.)Які завдання прагнула вирішити більшовицька партія, проголошуючи культурну революцію?

  6.)Як розвивалась шкільна і вища освіта в 1930-ті рр..?

  7.)Поясніть термін «розстріляне відродження».

IV. Мотивація навчальної діяльності.

 V.  Вивчення нового матеріалу.

 

                                                 План  

1.Українські землі в складі Польщі.

2. Українські землі в складі Румунії.

3.Закарпаття в складі Чехословаччини.

 

  1. Західною Україною прийнято називати землі з переважно укр.. населенням, які у 1920-1930-х рр. увійшли дол. складу Польщі, Румунії і Чехословаччини. Українці були приречені відігравати другорядну роль в політиці інших держав.

-  Найбільше українців опинилося в складі Польщі. Це жителі Східної Галичини, яка до 1918 р. входила до  складу Австро-Угорщини. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське . Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся, які були в Російській імперії ,до революції – це були Польське і Волинське воєводства, Холмщина і Підляшшя були включені до складу Люблінського воєводства.

        На початок 1930-х рр. українці в Польщі становили ≈ 6 млн. чол. (1/3 Польщі)

  Ці землі ввійшли до складу Польщі за рішенням Ради послів великих держав (з 4 березня 1923 р.) та відповідно до Ризького мирного договору (1921 р.)

     -  За рішенням Ради полів укр.. землі мали отримати автономний статус і права національним меншинам. Але дискримінаційна політика польського уряду вже стала проявлятись при комплектуванні органів місцевого самоврядування, керівниками яких призначались лише поляки.

Українці майже не мали можливості займати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії, поліції, таємних службах. Польський уряд прагнув до асиміляції  українців (бойків, поліщуків, волинян, гуцулів),  створення однорідної національної Польської держави.

Для східної Галичини запропонували назву «Східна Малопольща».Укр. імена і прізвища замінились на польські. Польська мова витіснила українську  зі всіх державних і муніципальних  установ. Польський уряд всяко гальмував розвиток народної освіти закривав укр.. школа.

  31 липня 1924 р. – було затверджено «Кресовий закон», відповідна до якого основним типом школи ставала двомовна (утраквістична), яка по суті була польською, бо нею викладались історія і наука про Польщу.

 Вчителі були переважно поляки, які нре знали укр.. мови. Педагогів – українців перевели на роботу в центральні воєводства Польщі ≈ 1500 осіб, а 2500 –звільнили. На 1930-ті рр.. в Галичині працювало кілька сотень початкових шкіл. 70% населення  Польщі серед українців були неписьменні.

На 1939 р. в Галичині було 4 заклади вищої освіти: університет, політехнічний інститут, ветеринарна академія і академія зовнішньої торгівлі. Але українці не мали в них навчатись, через високу плату. Крім того діяла відсоткова норма прийому до вузів молоді укр. національності (у Львівському університеті вона становила лише 5%)

 

  •      Українці чинили опір полонізації. У 1921 р.  у Львові виник Таємний університет  (діяв до 1925 р.). В Галичині діяло просвітницьке товариство «Рідна школа», воно заснувало 40 гімназій, ліцеїв, проф.. –тех. шкіл.

Тривала діяльність «Просвіт», Наукового т-ства ім.. Шевченка (В. Гнатюк, К. Студинський ,М. Возняк, В.Щурат).

 

- Національні утиски укр.. населення Польщі доповнювались соц.-ек. гнобленням. Нові приєднані укр.. території Польща почала перетворювати в аграрно- сировинні придатки, ринки збуту, дешеву роботу силу.

  • Уряд поділив країну:
    • Польща «А» - корінні польські землі.
    • Польща «В» - зх. – укр. і зх. – білоруські землі.

Уряд сприяв розвитку промисловості в Польщі «А» і гальмував промислове будівництво в Польщі «В» встановлюючи там високі залізничні тарифи і обмежуючи її зв’язки з ринками Польщі “А».

 

  • Щоб протистояти цьому в Галичині сформувались розгалужена мережа кооперативів, яка включала кредитні спілки («Центрбанк»),  сільські торгові і споживчі спілки координовані «Центросоюзам», молочні кооперативу ( «Маслозоюз») . «Масло союз» експортував масло до Австрії, Швеції, Палестини.

   Число кооперативів у х. Галичині зросло на 1939 р. до 4 тис. (700 тис. осіб)

 - Гальмувався і розвиток с/г масовий селянський рух, що розгорнувся на зх. -          

    Укр. землях, поставив на порядок денний питання, про аграрну реформу.

    У 1919 р. прийняли «Основи земельної реформи» ,але зі спадом руху, уряд припинив   

    поступки. Ця реформа не ліквідувала безземелля в краї, лише частина поміщицьких 

    земель підлягала парцеляції і розподілу між селянами. Головна її мета – економічне

    підкорення селянства краю і колонізація краю виключно поляками. Це ще більше

    поселило соціальну диференціацію.

   -  На 1931-1932 рр. у Сх. Галичині було зареєстровано 27000 безробітних, але  

       це зменшенні дані . Бо лише у Львові 30- 40 тис. не мали роботи.              

       Користуючись безробіттям, підприємці посилювали експлуатацію:

  • Робочий день для українця тривав до 10 і більше годин
  • Зменшення зарплатні
  • Використання жіночої і дитячої праці
  • Важкі умови праці

   Все це підривало здоров’я населення. Лютували епідемії тифу,. дизентерії, скарлатини, ¾ дітей хворіло на сухоти.

 -Люди емігрували зі Східної  Галичини в інші країни (1919-1939 рр. цей потік становив 190000 чоловік). Еміграція супроводжувалась інтенсивним заселенням краю іноземцями і поляками. Найбільше польського населення ставало в містах (На 1939 р. у Львові було лише 16,2 % українців, 50,8 % поляків і 31,9 % євреїв)

 -Окатоличення і ополячення українців, особливо православних знищили  ≈ 200 православних храмів.

 -Міжвоєнний період в Зх. Україні позначився політичною боротьбою. У Галичині було створено Укр.. Національно – Демократичне обеднання – УНДО на чолі з Левицьким (1925 р). Їх мета- самостійність України, але без застосування терористичних методів, демократичний розвиток української держави.

Після утвердження угоди «Нормалізації між УНДО і урядом Ю. Піл судського, допускалось викладання укр.. мови в гімназіях Волині і Сх.. Галичини припинилось переслідування православного духовенства, та укр. демократичних організацій.

 

 

 

 

 

 

 

  • Робота з іст. документом.

 

 1.Із програми УНДО, схваленої 19 листопада 1926 р.

      I Політичні справи

1.Політичною метою УНДО є здобуття Соборної і Незалежної Демократичної Української Держави, і тому партія обстоює політичне само означення українського народу на всіх його етнографічних землях (…)

3.УНДО бореться за суверенні права українського народу, обстоює конституцію – парламентський устрій та загальне, рівне, безпосереднє, тайне і пропорціональне виборче право до всіх законодавчих установ.

4.УНДО обстоює рівність усіх громадян перед законом без різниці статі, національності і віри, свободу осідки і заняття, слова і друку, зборів і товариств, станових організацій і страйків, забезпечення правної особистості свободи, незайманості домівки, право на приватну власність і таємницю листування, незалежність суддів і умовність засудів.

                    Українська суспільно-політична думка в XX столітті. -

                                                                                   Т. ||.-С. 172-173.

 

 

- Створена Галицька Радикальна партія (≈20 тис.)- селяни та е/г інтелігенція.ЇЇ голова –

Л. Бачинський. А з 1930 р. – І.Марчук. Їх програма:

  • справедлива аграрна реформам;
  • обмеження приватної власності;
  • відокремлення школи від церкви;
  • незалежність України від Польщі; СРСР

Вони об’єднались з  укр.соціалістами – революціонерами на Волині і створили Укр.. соціалістично-радикальну партію (УСРП), яка вступила до II Соціалістичного Інтернаціоналу (1931 р.)

 

- Деяка частина зх.-укр. суспільства схилялись до возз’єднання з УРСР за це виступала Комуністична партія Зх.України (КПЗУ 1919р.). Але після сталінських репресій і голодомору вони відкинули цю ідею.

 

- Створення та діяльність ОУН

 

     За цих обставин у 1929 р. у Відні на з’їзді  офіцерського об’єднання- Української військової організації, яка існувала ще з 1920р. ,і радикальних студентських груп – утворено Організацію українських націоналістів (ОУН).Керував ОУН лідер Української військової організації Є.Коновалець , свого часу командир корпусу Січових стрільців на східноукраїнських землях.

     Ідеологічне обґрунтування діяльності ОУН становив «інтегральний» (або дієвий, чинний) націоналізм, засади якого розробив Дмитро донців. Нація оголошувалася Д.Донцовим абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України – найвищою метою. Для досягнення цієї мети є прийнятними будь-які методи.

    Ідеологічні засади ОУН мали тоталітарний характер. У ті роки тоталітарно-авторитарні тенденції домінували в політичному житті Європи, і український визвольний рух не міг не підпасти під їх вплив. Але на відміну від європейських тоталітарних ідеологій (націонал-соціалізму, фашизму, комунізму) український «інтегральний» націоналізм виник у середовищі пригнобленої  нації і своє вістря спрямував на боротьбу за її незалежність, не зазіхаючи на незалежність інших націй.

    Членами ОУН стали здебільшого українські старшокласники, студенти Галичини, інших регіонів Західної України, зарубіжжя. Осередки ОУН існували майже в усіх навчальних закладах Польщі та інших європейських країн, де навчалися українці. Членами ОУН були талановиті українські поети – емігранти Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Богдан Кравців. Напередодні 1939 р. ОУН налічувала близько 20 тис. членів і мала численні групи співчуваючих. Заради досягнення незалежності України члени ОУН зобов’язалися працювати в усіх органах і організаціях, проникати в усі сфери життя. Під контролем ОУН діяли студентські, молодіжні, освітні та інші громадські організації, видавалися газети, журнали, брошури.

   ОУН використовувала різноманітні методи боротьби: демонстрації, студентські страйки, бойкоти. Але найважливішими вважалися терористичні акти, експропріації та акти саботажу. Було організовано десятки замахів, жертвами яких стали, зокрема, комісар польської поліції у Львові Є. Чеховський, чиновник радянського консульства у Львові О. Майлов та інші. Жертвами нападів членів ОУН були й українці, яких ОУН вважала пособниками правлячого режиму.

   Терор викликав репресії з боку польських властей. Зокрема, після вбивства у 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького, поліція розгромила крайовий провід ОУН у Галичині й заарештувала  учасників та організаторів замаху, у т. ч. С.Бандеру та М.Лебедя і Я. Карпинцю (смертний вирок на підставі амністії було замінено на довічне увязнення), інших засудили до багаторічного ув’язнення. Продовженням Варшавського був Львівський процес 1936 р. проти крайового керівництва ОУН. Ці процеси набули широкого розголосу в Польщі та за її межами. Були заарештовані й опинилися в концтаборі Береза Картузька сотні рядових членів ОУН.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  • Робота з іст. документом
  1. Фрагментом з програми Організації українських націоналістів (ОУН) (1929 р.)

   Устрій Організації Українських Націоналістів

А. Загальні означення

1.Український націоналізм є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи Укр. Нації  в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття (…)

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава (….)

11.Через державу стає нація повним членом світової історії, бо лише у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні і зовнішні ознаки історичного розвитку(…)

      13.Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулатом є  

       створення політично- правової організації, означеної, як Українська Самостійна   

       Соборна Держава.

  Б.Державний Устрій (…)

   2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура витворена в ході національної революції, може забезпечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні (…)

   4.На чолі упорядкованої держави стане покликаний представницьким органом голова держави, що визначить виконавчу владу, відповідну перед ним та найвищим законодавчим тілом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. – До 1 світової війни заселені українцями Хотинські, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бесараби входили до складу Рисії, а Північна Буковина – до Австро –Угорщини.

У 1918 р. Румунія окупувала ці території прагнула узаконити це міжнародними договорами.

11 вересня 1919 р. представники країн Антанти підписали з Австрією Сен –Жерменський договір, за яким Буковину передали Румунії. У 1920 р. у Парижі, Англія, Франція, Італія і Японія так званий Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення Румунією Бессараби.

   - На загарбних Румунією територіях в кінці 1920 рр. мешкало 790000 чол. На цих землях Румунія проводила колоніальну політику, спрямовану на зміцнення контролю над українськими територіями.

   Було прийнято закон про адміністративну уніфікацію, згідно з яким, законодавство старого королівства поширювалось на приєднанні землі. Було ліквідовано самоврядування громад.

   З перших днів окупації укр.. населення зазнало переслідувань на мовно – культурному грунті Румуни зазначали, що в Північній Буковині, як і в Бессарабії, проживають аж ніяк не українці, а слов’янізовані румуни.

   Румунську мову проголосили державною. У лютому 1919 р. ухвалили закон, за якими на роботу в державні установи, приймали ті, хто знав румунську мову.

  Українська мова заборонялась в державних і муніципальних органах. Українські назви міст і сіл було змінено на румунські.

  На 1926-1927 рр. в Північній Буковині не залишилось жодної початкової школи.

Були закриті всі гімназії, школи з укр.. мовою навчання, культурно- освітні товариства, накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів.

  У Чернівецькому університеті закрилися всі укр.. кафедри.

 Лише з 1929 р. спеціальним законом запроваджувалось, що в школах з укр. більшістю учнів впроваджувались 8 год. Українською мовою в нищих класах і 6 год. у вищих. Але у 1934 р. ці здобутки було скасовано.

 Жертвою румунізації стала православна церква з її священиками і духовенством.

  - Колоніальна політика румунських властей на укр.. землях досить яскраво проявлялась в економічному житті. Північна Буковина і Укр.. землі Бессарабії стали для румунських властей джерелом дешевої сировини і робочої сили. В промисловості панувало дрібне кустарне виробництво з ручною і напівручною працею. Ті які мали понад 20 працівників було лише 2 % у краї на 1930 р.

Найбільшу питому вагу в економіці краю становила харчова промисловість.

Зусилля підприємств укр.. частини Бессарабії сплямувались на розвиток дрібної та домашньої промисловості: обробки шкур, варки мила, виробництва тканин і сукон, олії.

Масове безробіття було постійним супутником трудящих, особливо з 1929 р. в період економічної кризи.

На 1935 р. число підприємств скоротилось на половину. Зупинились трикотажні і текстильні фабрики Чернівців. Занепала лісова і деревообробна промисловість Буковини, рибне господарство Південної Бессарабії.

  - С/г перебувало в стані занепаду лише з 1919 р. було проголошено аграрну реформу,але при цьому до уваги не брались укр.. селянства.

Середній розмір наділу укр.. селянину становив 0,56 га, а румунський колоніст одержував 0,5 га під садибу і 4 га орної землі і 1 га пасовища.

Рівень життя в Румунії був одним з найвищим у Європі. У 1937 р. ціни на хліб порівняно з 1914р зросли у 50 раз, а на м’ясо у 57 раз, а зарплата лише у 18 раз.

На 1931-32 рр. на Буковині намічувалось 50000 чол. На укр.. землях Бессарабії безробіття охопило приблизно 50% працездатного населння.

  - Все це викликало опір населення, який виявлявся навіть у збройній боротьбі.

   16 вересня 1924 р. – в Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, приблизно 6000 чол.,яке було придушено румунськими військами. Над його учасниками у 1925 р. відбувся процес 500, 80 із них ув’язнили.

За 1918-1925 рр. в Хотинському, Акерманському і Ізмаїльському повітах Бессарабії було закатовано понад 13000 чол. Національне питання вирішувалось пострілами в невинних. На скупованих Румунією землях України склались менш сприятливі умови для діяльності партії і громадських об’єднань. З 1918 -1925 рр.діяв стан облоги легальна політична діяльність була заборонена. З 1928-1938 рр. у Румунії тривав період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій. У 1929 р. на Буковині розгорнула легальну діяльність прокомуністична організація «Визволення», яка виступала з програмою одержавлення економіки, аграрних перетворень і приєднання до УРСР. Але масової підтримки вона не отримала.

1927 р. Українська Національна Партія В. Залозецький – УНП – Ліберальне об’єднання, члени якого схилялись до компромісів з владою і виключно легальних методів діяльності.

!930 рр. – конспіративна, радикальна націоналістична організація,на засадах подібних до ОУН/О Забачинський, І. Григорович, Д. Квітковський.

У 1938 р. до влади у Румунії прийняли військові і діяльність політичних партій була заборонена, УНП та інші легальні укр.. об’єднання перестали існувати.

 

  1. – Після розпаду Австро- Угорщини в кінці 1918 р. постало питання про майбутнє українців Закарпаття

21 січня 1919 р. – в  Хусті Всенародний Конгрес українців Угорщини (420 делегатів), проголосив злуку, Закарпаття з Україною. Але вкрай не сприятлива зовнішня – політична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення.

  ЗУНР перебувала в стані війни з Польщею,а в Угорщині в цей час до влади прийшли комуністи, що прагнули поширити свій контроль і на Закарпатті.

  За цих умов Центральна руська Рада 8 травня 1919 проголосила злуку Закарпаття з Чехословаччиною. Це було вимушене рішення, результат пошуку меншого лиха. Адже умови об’єднання передбачали, що Закарпаття стане  автономною частиною новоствореної федеративної слов’янської республіки.

- Паризька мирна конференція у Сен – Жерменсському договорі в вересні 1919 році санкціонувала передачу Закарпаття Чехословаччині, гарантувавши автономний статус краю. Гарантії автономії Підкарпатській Русі передбачала і Конституція ЧСР.

 

  • Робота з іст. документом.

1.Витяг з «Генерального статуту для організації Підкарпатської Руси»,  затвердженого чехо- словацьким урядом на підставі Сен – Жерменського договору

1.Чехо – Словаччина зобов’язується встановити Руську територію на південь від Карпат у границях, опре ділених славними союзниками і заприязненими державами, як автономну одиницю в Чехо- Словацькій державі, і наділити її найширшою самоуправою, що годиться з єдністю Чехо- Словацької держави.

2.Країна русинів на південь від Карпат буде мати окремий сойм. .Цей сойм буде виконувати владу у всіх мовних, шкільних, релігійних питаннях, в самоуправі місцевої адміністрації, як також в інших питаннях, які признають йому закони ЧСР.

Губернатор країни, якого іменує президент ЧСР, буде відповідальний перед руським соймом.

3.ЧСР зобов’язується, що урядові в Країні русинів будуть вибирані,так далеко, наскілки це можливо, з поміж мешканців цієї території.

                               Химинець Ю. Мої спостереження із Закарпаття.

                                                                - Нью –Йорк, 1984. –С. 36.

 

 

 -  Карпатська Україна була далекою окраїною Чехо- Словаччини. На 1930 р. тут мешкало 549000 українців (3,8 % всього населення Чех.- Слов.) . Закарпаттю так і не надали автономного статусу. Уряд ЧСР вів тут політику, що поєднувала елементи політики колоніалізму з ек. підтримкою краю.

На адміністративні посади насаджувались чехи в результаті чого в краю, де на 1918 р. не було чехів, в кінці 1928 р. 80 % урядовців були вихідцями з Чехії.

 - Разом з тим демократична Чех.- Слов. Держава провела ряд перетворень в інтересах населення краю. В результаті земельної реформи великі землевласники позбавлялись частини їх земель, а 35 000 безземельних хліборобів одержали по клаптику землі.

Уряд розгорнув програму будівництва сучасних доріг, мостів, здійснював електрифікацію краю, навіть сіл. У розвиток краю влада вкладала більше коштів ніж вилучила з нього.

 -  Становище української школи після віків мадяризації дещо покращилось, а її мережа ставала розширюватись.

 -  Але вже рішенням вищого адміністративного суду Чех. –Слов. Від 28 червня 1925 р. українську мову було визнано чужою для населення Закарпаття. Це спричинило поступове звуження викладання укр.. мови і розширення чеської. Чеські школи заснувались навіть там де оселялись 3-4 родини чеських чиновників. Після 1939 р. коли край окупувала гортистська Угорщина в Закарпатті не залишилось жодної укр.. школи.

 -  Політичне життя Закарпаття було теж складне. Суто укр.. партії, які б діяли самостійно, тут не було тривалий час. Нечисленні політичні групи Закарпаття змушені були зв’язуватись з близькими їм чехословацькими партіями і діяти під їх дахом.

Усі чехословацькі партії – Аграрна, Комуністична, Людова, Соціал- Демократична – мали свої організації в Закарпатті, що відбивали настрої і інтереси місцевого населення. Всі вони схилялись до певних національно- культурних традицій Закарпаття.

     Так одна з таких течій – москвофільство – ґрунтувалось на помилковому переконанні, що русини карпато- українці – це власне частина російського народу, зденаціоналізованою під впливом історичних обставин. Москвофіли уклали ряд організацій в тому числі авторитетне «Общество имени  Духновича». Ці настрої підтримували аграрна, Народно –Соціаліста, Народно- Демократична партії. Москвофільство мало підтримку з боку Угорщини Польщі, що були не зацікавленні у консолідації українців, але населення не мало глибокого підґрунтя.

 -  Русинство – стверджувало, що слов’янське населення тут перетворилось в окрему націю русинів відмінну від українців, але помітної підтримки воно не мало.

 -  Найпослідовнішу укр. позицію займала Християнсько-народна партія (Августин Волошин, брати М. і О. Брайщаки), яка під час виборів виступала в складі Чехословацької Людової партії. ХНП витискала москвофільські настрої, заснувала «Просвіту в Закарпатті»

 - В 1938 р. Чехо –Словаччина була розчленована в наслідок Мюнхенської змови. З’явилась можливість надати Закарпаттю самоврядування.

23 жовтня 1938 р.- Закарпаття одержало автономію. Уряд краю спочатку очолили москвофіли, а потім уряд очолив А. Волошин.

Головним завдання уряду була консолідація краю. На Закарпаття підсилались польсько- угорські банди, щоб викликати неспокій і створити підстави до збройної інтервенції Угорщини.

2 листопада 1938 р. нім.-Італ. Арбітраж у Відні віддав Угорщині не лише угорські етнографічні області,а й Ужгород і Мукачево та декілька укр.. сіл.

Уряд А. Волошина переніс столицю в місто Хуст. Було Волошином засноване Українське Національне Об’єднання (УНО). На 13.02 1939 р. було призначено вибори до сойму Карпатської України. Вибори закінчились перемогою прихильників суверенітету Закарпаття (86,1% виборців)

15 березня 1939 р. на соймі з ініціативи УНО було проголошено самостійність Карпатської України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  •           Робота з іст. документом

2. Із закону Першого Сейму Карпатської України

                                                                     15 березня 1939 р.

Сойм Карпатської Україи ухвалив цей закон:

1.Карпатська Україна є незалежна Держава.

2.Назва Держави є Карпатська Україна.

3.Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним соймом КУ, на чолі.

4.Державна мова Карпатської України є українська мова.

5.Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовтра є долішня.

6.Державним гербом Карпатської України є дотеперішній крайовий герб: медвідь у лівім червонім полі й 4 сині та жовті смуги в правому півполі, і Тризуб св.Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Преведення цього місця закону полишається окремому знакові.

7.Державний гімн Карпатської України: «Ще не вмерла Україна…»

8.Цей закон обов’язує зараз од його прийняття.

                                         Українська суспільно- політична думка

                                                                       В XX ст.. – Т.2. – С,398.

 

 

Президентом Карпатської України став А. Волошин. 14 березня 1939 р. угорькі війська вторглись в Карпатську Україну, бої точились за 12 км від Хусту.

 Закарпаття опинилось в міжнародній ізоляції, СРСР теж не підтримувало таку самостійність.

Карпатська Україна була окупована угорцями, уряд Волошина емігрував.

Але Закарпаття продемонструвало свою готовність до жертв заради суверенітету свого народу.

 

VI. Систематизація і узагальнення.

VII. Підсумок.

VIII. Д/з

 

 

doc
Додано
16 липня 2018
Переглядів
218
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку