Урок "Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка "

Тема. Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка 

Мета: поглибити знання учнів про І. Я. Франка; розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом І.Франка на основі збірки «Зів'яле листя»; творчо осмислити й відтворити події, що відбувалися в житті поета; розвивати дослідницькі здібності учнів, усне мовлення, навички аналізу художнього тексту, креативне мислення, увагу, пам’ять; виховувати в учнів уміння поважати і цінувати людські почуття.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса.

Небезпечне оружжя — жіноча краса.

Ані мудрість, наука, ні старші літа

не дають проти неї міцного щита»

                                                                                                                     Іван Франко. 

                                                            ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

1. Вступне слово вчителя
Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці. До недавнього часу І. Франко був відомий у першу чергу як письменник і громадський діяч. Уважалося, що ніжні почуття були не властиві цій людині із залізною силою волі. Робота, робота й тільки робота. Проте великий Каменяр був людиною з палким серцем, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого, всеперемагаючого.

2. Повідомлення теми, мети уроку
Сьогодні на уроці ви поглибите свої знання про особистість І. Я.Франка не тільки як великого поета і громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті справжнє кохання; відкрити світ його людських почуттів і страждань, прагнення особистого щастя.
Спробуємо осмислити їх і поміркувати над проблемним запитанням: чи був щасливий Іван Якович в особистому житті?

II. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступне слово вчителя

Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить  щасливою чи приносить душевний біль. Стільки існує людство, нерозгаданою залишається тайна почуттів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і поетів...
Любов до жінок окрилила Івана Франка духовно, піднесла лірику на найвищий щабель романтичності. Кохання писалося серцем, вкривалося словами невимовного болю і хвилями-рядочками безмежного щастя. «Тричі мені являлася любов»,— зізнається поет, і три жмутки віршів із збірки «Зів’яле листя» вже давно стали шедеврами світової любовної лірики.

Своїм життям та творчістю І. Франко довів, що генії і любов народжуються не так часто, щоб доповнювати одне одного.

2. Інтерактивна вправа  «Галерея думок»

Дайте своє визначення, що таке щастя, любов.

III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього великого почуття: «Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».

Дослідники вважають, що в житті поета було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, і Целіна Зиґмунтовська, але якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя»? Сам поет скаже про це у вірші «Тричі мені являлася любов...». В нього було три кохання, три жінки: «Одна несміла, як лілея біла...», «Явилась друга — гордая княгиня...», «Явилась третя... — і очам приємно...». Та чи три це жінки або, може, одна, кохання до якої поет проніс крізь усе життя?

2. Робота в групах 

Заздалегідь учні об’єднані в три групи, кожна з яких готовила інформацію про жмутки збірки «Зів’яле листя»

1 група.

ПЕРША ЛЮБОВ: ОЛЬГА РОШКЕВИЧ      

Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. ЇЇ любов була наївна, як дитина, несмілива, невинна й чиста, вона робила для поета весь навколишній світ раєм: без турбот і образ. Ще в гімназії Іван Франко закохався в неї. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою. Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Письменник був дуже щасливий. Проте раптово на їхню долю впало нещастя. Невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні. Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду. Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...”.  Рошкевич дуже сумувала з цього приводу, навіть хотіла піти в монастир. Будь-яке листування з коханим батько заборонив, домовився на пошті, аби всю кореспонденцію віддавали йому особисто в руки. Проте світ не без добрих людей. Закоханим вирішили допомогти їхні товариші. Вони передавали книжки, де були підкреслені окремі літери. По кілька днів разом зі своєю сестрою Михайлиною ті букви Ольга визбирувала у слова, і так зв’язок з коханим не поривався. Врешті-решт вона навіть втекла з дому спочатку до дядька, а далі – до Львова, до Івана Франка. Закохані вирішили поєднатися хоча б перед Богом. Коли про це дізналися батьки Ольги, то була велика ганьба, дівчину почали вважати пропащою. В 1880 році Франка заарештували в друге і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше. Після арешту Ольга і Франко зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного. Ольгу засмоктує болото щоденщини, вона відходить від активного громадянського і літературного життя і у 1898 році Франко написав А. Ю. Кримському: «Наша любов тяглася 10 літ». Тобто з 1874 р. по 1884 р. Але в житті іноді трапляється щось несподіване, непояснювальне: Володимир Озаркевич (греко-католицький священик, культурно-громадський діяч) запропонував Ользі Рошкевич свою руку й серце. Вона довго думала, але під тиском батька, все-таки вирішила вийти заміж за Володимира, а Франкові написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш - все буде тісно пов'язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною! І нетямущому мені Затрули серце гризотою Ті ангельські слова твої!.. І ти лукавила зо мною! І серце бідне рвесь у мні, Що ти - злукавила зо мною!..

*** Я не лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв'язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю

 - Дороги наші віддалило

 

І серця наші розлучило,

Та нашої любви не вбило.

Вчитель.

Ми розуміємо, що Ольга була досить сильною жінкою, жінкою дійсно прекрасною. Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею, біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне, скропив кожну поезію «Зів'ялого листя». «Я кажу вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити», — признавався він Михайлу Павлику.

Вірші «Першого жмутку»:

• «Так, ти одна моя правдивая любов»;
• «Безмежнеє поле в сніжному завою…»;
• «Не минай з погордою»

Учні 1 групи зачитують  тексти поезій

1 учень

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і цвітів, – молода любов

З обійм виходить гробових, студених

2 учень

За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце тріпаєсь в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

 Виразне читання поезії «Безмежнеє поле…» та її аналіз

Безмежнеє поле в сніжному завою,

Ох, дай мені обширу й волі!

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

І в серці нестерпнії болі.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

А чень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Презентація сенкану 

Ольга

Ніжна, невинна.

Вчарувала, збудила, розпалила.

Несміла, як лілея біла.

Весна.

Перегляд відеофрагменту «Рошкевич Ольга — 1»

Вчитель

ТРИ НОВІ ЗАХОПЛЕННЯ ПОЕТА

Після розриву з Ольгою Рошкевич у долі Франка майже одночасно з’явилися письменниця Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович та представниця відомого роду Білинських Ольга. Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла. Потім, уже вийшовши заміж за польського шовініста, не раз говорила, що тому заміж за Франка не пішла, аби зберегти його для української культури. Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є. Цікаво, що серйозно збиралася за Франка заміж Ольга Білинська і навіть плаття собі пошила. Але повторилася історія, як з Ольгою Рожкевич: Франко уявив її нужденну, з малими діточками на роздоріжжі, коли він буде відбувати ув’язнення — і зник з її горизонту. 

2 Група

ДРУГА ЛЮБОВ: ЮЗЕФА ДЗВОНКОВСЬКА

Незабаром до І.Франка приходить друге кохання, таємне, недоступне, мов «святиня», а з ним і літо. У своєму листі до А.Кримського письменник згадував: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою – Юзефою Дзвонковською. Я хотів навіть одружитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухот, відправила мене і через кілька років померла, як народна вчителька …». Юзефа Дзвонковська була дочкою емігрантів, учасників невдалого повстання 1863 року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині (у Станіславі). Франко вирішив, що після Ольги Рожкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Якось, в одному з листів, Іван звернувся і до Юзиної матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки її дочки, але Юзефа відмовила Франкові, що сильно вразило письменника. Він подумав, що саме аристократичне походження заважає дівчині поріднитися з ним. Франко страждав. 

Жіноче серце! Чи ти лід студенний,

Чи запашний чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все?

Чи ти, як тихі сни невинності?     

Чим б'єшся ти?

Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!    

Ти океан: маниш і потопляєш;

Ти рай, добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Ольга підтримувала Франка і казала, що він ще знайде достойну його любові дівчину, але він сприймав її слова як насміх, бо про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли втративши її, Ольгу, він втратив всю надію на любов будь-якої жінки. Лише згодом Франко дізнався, що Юзефа Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і за­хотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона мусила че­кати смерті й тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася його заради нього. Він учинив би так само... Саме Юзефі він присвятив вірш, в якому передає біль утрати і розпачу. Щось горло душить.

Чи моїм очам

Хтось видер світло?..

Хто се люто гонить

Думки з душі, що в собі біль заперла?

Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

Ридать! Кричать! - та горло біль запер,

Вона умерла! - Ні, се я умер.

Учні слухають  пісню «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

 Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

• Яким постає Іван Франко на сторінках цієї поезії?

  Тонкий лірик, з-під пера якого з`являються поезії-перлини, що стають піснями.

      -   Визначіть образи пісні.

Образ закоханої, ліричного героя та образ горіхового зерня.

• Через який художній засіб показано переживання ліричного героя?

  Перживання ліричного героя через нерозділене кохання показано через антитезу.  Чом твої устонька -тиха молитва,

                  А твоє слово — остре, як бритва...

Антитеза — (гр. протиставлення) протиставлення людських характерів, обставин, композиційних елементів.

• Які художні прийоми фольклору переважають у віршах-піснях?

  Звертання, діалог, пісенний паралелізм, образи рослин, тварин, що набирають значення символів (калина — краса, пара голубів — закохані), постійні епітети (молода дівчина, ясні зорі, зелене жито); порівняння (оченьки, як тернок, брівоньки, як шнурок).

• Чи є риторичним запитання у цій поезії?

  Ні, запитання не є риторичним, автор сподівається відповіді, надіється, що розгадає таємницю наприхильностей до нього.

Учні слухають пісню «Чого являєшся мені у сні?»

  Вірш «Чого являєшся мені у сні?» - це епілог до втраченого кохання, і ліричний герой уже готовий ненавидіти кохану за ілюзію.

• Яким постає Іван Франко на сторінках цієї поезії?

  Чоловік, що страждає з нерозділеного кохання, але вдячний за це долі.

• Визначіть жанр  поезії?

  Це ліричний портрет, змальований крізь призму сну. У вірші звучать переважно мотиви самотності, суму, страждання. Ця поезія є вершиною не тільки  української, а й світової лірики. Завдяки єдності змісту і форми, вірш справляє надзвичайно сильне враження.

• Чи розраховує поет на взаємність?

Ні.   Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

        Як я люблю тебе без тями...

• Які художні особливості поезії?

  Ритмічність вірша — верлібр (вільний вірш, ритмічність якого заснована на синтаксичній завершеності рядків, причому довжина їх може бути різною, не поділяється на строфи).

Учитель: У вірші переживання відтворені змінним ритмом поезії, який утворюється чергуванням різноскладових рядків: від двоскладних до дев`ятискладних.

                    Чого являєшся мені

                     У сні?

                     В житті ти мною згордувала,

                     Моє ти серце надірвала.

   Побудова речень органічно пов`язана зі змістом. Речення короткі — запитання або вигуки, лише двічі автор вдається до поширених речень. Ліричний герой немовбито не може стримати навали почуттів, мусить викласти одразу все, що на серці. Таким високоемоційним, напруженим є останнє речення до коханої з проханням з`являтися хоч уві сні, щоб живити його стомлене серце.

  Час... Він гоїть рани, що ятряться болем, розлучає, обриваючи струни серця, та не може вбити палкого кохання. Найтрагічніші рядки завершують другий жмуток:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

                           Се не та сирота, що без мами блука,

                           Не голодний жебрак, моя зірко;

                           Се розпука моя, невтишима тоска,

                           Се любов моя плаче так гірко.

  Цю поезію можна віднести до найгеніальніших творінь світової любовної лірики. Чи можна лишатися байдужим, слухаючи ці рядки?

   Бентежать душу й рядки поезії «Сипле, сипле, сипле сніг»

         Сипле, сипле, сипле сніг з неба сірої безодні

          Міріадами летять ті метелики холодні.

          Одностайні, мов жура, зимні, мов лихая доля,

          Присипають все життя, всю красу лугів і поля.

          Білий килим забуття, одубіння, отупіння

          Все покрив, стискає все до найглибшого коріння.

          Сипле, сипле, сипле сніг, килим важче налягає...

          Молодий огонь в душі меркне, слабне, погасає.

3 група

ТРЕТЯ ЛЮБОВ: ЦЕЛІНА ЗИҐМУНТОВСЬКА

Так хто ж була ця третя жінка? її ім'я — Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї з першого погляду за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.  Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети. За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

***

Як на вулиці зустрінеш,

То мене обходиш ти.

Добре робиш! Спільним шляхом

Не судилось нам іти.     

Йди направо, я наліво

Шлях верстатиму в тумані,

І не здиблемось ніколи,

Як дві краплі в океані.     

Що мені без тебе щастя?

Звук порожній і мана!

Що мені без тебе горе?

Щезла і йому ціна.     

Наче крапля в океані,

Розпливусь Я, потону;

Ти гуляй на сонці, пані,

Я ж спадатиму ік дну.

 *** 

Вірш «В Перемишлі, де Сян пливе зелений» Франко написав під впливом того, що Целіна жила у Перемишлі, і він декілька разів приїжджав туди...

Учня читають вірші:

• «Не можу жить, не можу згинуть…»;
• «Пісне, моя ти підстрелена пташко…»;
• «І ти прощай! Твого ім’я…».

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

 Яким постає Іван Франко на сторінках цієї поезії?

  Людина, яка висловлює свої глибокі почуття до жінок, які зустрілися йому на життєвому шляху.

 Яким ми бачимо ліричного героя?

  Зневіреного, з розбитим серцем, він ладен віддати душу дьяволу, впевнений у мізерності людини, добровільно покидає життя.

Учитель: Тричі йому “являлася любов”, тричі “в руці від раю ключ держала”, і тричі поет втрачав надію на щастяє. Нерозділене кохання залишило по собі “невтишиму тоску”, засипавши снігом сподіване: “Завмерли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла”.

Доповнення вчителя 

       Діти, у збірці ми бачимо трьох жінок, три кохання поета. Але ж Іван Франко був одруженим чоловіком.

ДРУЖИНА: ОЛЬГА ХОРУЖИНСЬКА Протягом тривалого часу Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоча й мав уже тридцять років. У 1885 році він їде до Києва і зустрічає там свою майбутню дружину – Ольгу Хоружинську. Письменнику сподобалися її енергія, розум, і він зацікавився нею. Коли її родина про це довідалася, то була шокована. Така гарна, така розумниця – і тут якийсь Франко, який у Галичині має просто жахливу репутацію.  Однак Ольга страшенно закохалася в Івана і вирішила, що саме вона – та жінка, яка врятує Франка від дурного і жорстокого світу. Родичі відмовляли, але нічого не допомогло. Ольга вийшла за Івана заміж, проте навіть весілля пройшло не так, як уявляла «щаслива» наречена. Замість медового місяця молоде подружжя змушене було тікати до Львова, бо починалися нові арешти. Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку. Ольга Хоружинська була майже самотня. Спілкувалася лише з тими, з ким товаришував її чоловік. Вона робила все, що могла. Постійно намагалася перемогти жахливу бідність, в яку потрапила. Згодом все це вплинуло на її психіку, у жінки почалися постійні нервові розлади. Хвороба активно прогресувала. Потім одне, інше…Останньою краплею стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, кинутий у Франка, потрапив хлопцеві у висок.

 Бесіда з учнями 

• Чи був щасливим Іван Франко?
• Чи можемо ми визначити, якій саме жінці Іван Франко присвятив збірку «Зів’яле листя»?

Орієнтовна відповідь

Ми схильні вважати, що лірична збірка поезій І. Франка присвячена Ользі — єдиній, чистій, першій і останній любові, але іноді здається, що збірка не присвячена жодній з жінок, вона є одою нещасливому коханню, яке огортало душу поета протягом багатьох років.

На жаль, у наш час не кожна людина здатна на справжнє, чисте почуття. Адже кохання – це дарунок небес. Якщо щиро любиш, то тобі байдуже, які  недоліки у коханого, ти здатен на все заради цієї людини, навіть намагаєшся творити дива, оскільки любов — це велика сила, перемогти яку ніхто ніколи не зможе.

Тричі мені являлася любов.

 Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана... 

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай!    

 Явилась друга - гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

"Мені не жить, тож най умру одна!"

 І мовчки щезла там, де вічно темно.     

Явилась третя - женщина чи звір?

Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.     

За саме серце вхопила мене,

І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма!

Вона мене й на хвилю не пустилась.

"Зів'яле листя" — одна з найкращих збірок інтимної лірики у світовій літературі, яку Іван Франко наповнив не тільки своїми почуттями, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.

Заключне слово вчителя
Сьогодні на уроці ми пізнати Франка як простого, звичайного чоловіка, який кохав і страждав. Кожен раз, коли чергова пані  ранила йому душу,  на порятунок приходила  жінка, яка полюбила його, ще молодого рудоволосого хлопця, ніколи не зраджувала, не використовувала його, була поруч доти, доки змогла тримати перо його хвора рука. Це була Муза. З нею ближче ми познайомимося на наступному уроці. А Вам бажаю, щоб і до вас прийшла любов, щоб була вона щасливішою, ніж у Франка і наштовхувала на створення незабутніх шедеврів. адже, як писав великий митець Іван Франко:

Любов ніколи не загине! 
Хоч всі пророцтва заніміють, 
Хоч людська мова в безвість злине, 
Всю мудрість в пил вітри розвіють, 
Вона жиє, все оживляє, 
Вона все-все перетриває

IV. Підсумки уроку

Проблемне питання:

Що ж означає любити? 

Що є кохання для І.Франка?  (відповіді учнів)

V. Домашнє завдання

Вивчити один вірш напам’ять (на вибір).