Уроки літератури рідного краю

Василь Гей

 

 

 

 

 

 

 

 

Сповідь душі у віршах
 

 

Тема уроку. Василь Гей. Сповідь душі у віршах.
Мета уроку. Розкрити сторінки життя і творчості Василя Гея, допомогти учням осмислити особливості ліричного таланту поета, формувати вміння аналізувати поетичний текст, висловлювати власні міркування;

розвивати пам’ять, логічне мисленя, увагу, навички виразного читання;

виховувати любов до культури рідного краю, естетичні смаки.
Обладнання. Збірки творів Василя Гея, фотографії поета, мультимедійна

презентація картин природи.
Тип уроку.  Урок літератури рідного краю.

Хід уроку

І. Організація класу.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.
1. У супроводі мелодії звучить слово вчителя.

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

На Василя Великого року сорок другого,

в поліській хаті білостінній,

що задивилась вікнами широкими у світ

/над вікнами – наличники,

де різьблені пташки щебечуть і донині,

 шибки – в обіймах крил  віконниць голубих/,

перед святими образами посеред світлиці,

що пахла свіжиною,

пирогами й квасолею і медом,

Рік Новий нову радість

на руках тримав.

А в хаті на дві сім’ї

ще небагато – п’ятеро дітей,

та всі – майбутні  прялі, ткалі.

полільниці та жниці,

і жодного поки що орача.

І от, нарешті сталось –

у світ кривавий, ненажерний,

що все жував ковтав гарматне м’ясо,

полинув крик не смерті, а життя;

схвильованій, зраділій враз родині

подав свій голос,

наче пісню /не «ура» - «у-а-а»/,

плугатарів одвічних син і внук.

А Рік Новий, доземно поклонившись,

промовив щиро, лагідно

до Геїв:

«Ось тобі, пане Степане, кровина твоя,

ось тобі, діду Прокопе, мрія твоя,

ось, тобі, славна родино,

орач, садівник і коваль,

Великий Василь

вам малого приніс Василя.

Нехай він здоровим зросте

і добром зацвіте.

Хай простелиться доля, мов земля барвінкова,

хай тяжіє до поля його стежка ранкова.

Його вроду і силу, його душу багату

щоб і доля любила, і любили дівчата;

щоб умів розуміти звуки, тайнощі мови

листу, колоса й вітру, джерела і діброви,

щоб як прийде порою біль і душу розкрає,

припадав за снагою до грудей рідно краю;

 а лихої години, в час німого погрому

 не продав України нізащо і нікому.

Сію, вію. Посіваю, як годиться, примовляю:

«Ходить Ілля на Василя,

носить зерно золоте:

де рукою махне – там жито зросте.

Роди, Боже, і жито, й пшеницю.

У полі – зерно, у хаті – добро,

коноплі під стелю на велику куделю.

Дай вам, Боже, у щасті, здоров’ї

прожити від Нового Року до Богоявлення,

від Богоявлення – до ста літ,

хай розвидняється довго вам світ».

На Василя Великого року сорок другого

раділа хата і раділа мати,

бо ще не знала в цю святу годину,

 в ту мить, як Рік Новий вітав родину,

 цей сорок другий рік

стелили вже їй долю удовину.   
2. Учитель. 

Це – автобіографічний твір талановитого митця, невтомного трудівника, людини щирої, душевної, людини, що живе поруч із нами – Василя Гея. Син селянського роду,  за покликанням – поет. Джерела його натхнення, тривог і роздумів – знамениті волинські озера, чудова та вже зранена природа Полісся, материнська хата і поле козацької слави під Берестечком, духовні традиції народу і пам’ять про воєнне лихоліття.

«Творчий жнивень — як на ранніх зорях перейдена дорога косаря, що вийшов удосвіта й до самого полудня веде свій пахучий покіс.
І ранішнім покосом, і чорною скибою поля, і стиглим жнивом, і споришем удовиного подвір’я дихає слово Василя Гея, залюбленого у рідну волинську землю так, як птах залюблений у небо»,- так охарактеризувала творчість

 Василя Гея Марія Якубовська.
ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.
Вступне слово вчителя.

На сьогоднішньому уроці ми разом із письменником пройдемо його життєвими дорогами, дізнаємось про творчу долю митця, спробуємо зазирнути у неповторний світ його поезії, щоб пережити те, що переживала

його неспокійна душа.
Запис теми та епіграфа уроку

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Учитель
     Уявіть, що вам потрібно взяти інтерв’ю у поета. Подумайте, про що б ви хотіли запитати у нього? Підготуйте запитання і запишіть його. (Учні записують запитання і передають учителю). До цих запитань ми повернемось пізніше, а зараз налаштуймося на поетичну ноту і послухаймо

 твори Василя Гея.

Учні читають вірші (на фоні демонстрації картин художників – пейзажистів). (Мультимедійна презентація «Природа рідного краю»).

«Пейзажна лірика зими»
«Ясна, медова, ягідна пора» 

Учитель. Отже, хто він, автор таких проникливих рядків? Давайте

послухаємо розповідь про поета.
Учень. 

Наді мною, над війною, над ланами,

Над сльозами сорок п’ятої весни

Чаклували, надривались руки мами,

Переорювали долі полини.

Закипали, зацвітали далі й доли,

Поверталися від смерті до життя,

І в мені так тонко й тепло грали бджоли

Здивування, раювання, відкриття.

Усміхалась рідно мама через силу,

Поправляючи ряденце на мені:

Хай довкіл – вода біди, хай пухнуть жили,

Та зійдуть на власнім полі й кращі дні.

Письменник Василь Гей народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району Волинської області.

Після закінчення середньої школи в селищі Головно працював завідувачем бібліотеки та вчителем у рідному селі. В дитинстві мріяв стати інженером, деякий час навчався в політехнічному інституті. Але сталося по – іншому. Потяг до слова привів Василя Степановича до Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (нині Академія друкарства) у Львові, який закінчив з відзнакою в 1974 році, здобувши фах літературного редактора.

Першою справжньою заявкою на літературне ім’я письменник вважає надруковану 16 липня 1968 року в газеті «Літературна Україна» добірку віршів з передмовою Дмитра Білоуса «Поезії Василя Гея». Після виходу першої збірки поезій «Закон вірності» Гея В.С. було прийнято до Спілки письменників України (1974).

Багато сил віддав Василь Степанович роботі з творчою молоддю. Працюючи кореспондентом (1970 – 1989), водночас був керівником обласної літературної студії «Лесин кадуб», з якої вийшли відомі нині поети і прозаїки. З 1989 по 2006 роки очолював Волинську організацію Спілки письменників України. Василь Гей став ініціатором та організатором видання альманаху «Світязь» обласної письменницької організації, упорядником і редактором 11-ти його випусків (1992 – 2005).

Творчість письменника пронизана безмежною любов’ю до отчого краю, вірою в мудрість народу, життєдайну силу рідного слова. Автор вважає, що він спочатку син своєї землі, рідного поліського краю, а вже потім поет: «Ми найперше – сини. Опісля рядові, генерали, зави, зами, керуючі та сівачі»
(вірш «Ми найперше – сини»).

Патріот української мови В. Гей багато творів присвятив рідному слову, котре незважаючи на всілякі утиски, живе і відроджується, мелодійно дзвенить «вітром у житі, співом жайвора, сріблом криниць» (вірш «Мужня мова»).

У 1993 році вийшла збірка «Під сузір’ям калини» – своєрідний природо – народознавчий календар, адресований школярам і педагогам.

«Яворник» – перша книжка художньої прози В.Гея, за яку автор удостоєний Всеукраїнської літературної премії імені Андрія Головка (1996).
Щедрим є доробок письменника на пісенній ниві. Ряд пісень, які виконують професійні і самодіяльні колективи України, поет створив у співпраці з такими відомими композиторами, як Анатолій Пашкевич, Микола Збарацький, Віктор Герасимчук, Олександр Синютін.

Василь Степанович – частий і бажаний гість в бібліотеках області, на зустрічі з ним з нетерпінням чекають користувачі сільських, районних, обласних бібліотек. Він неодноразово був головою шкільного обласного літературного конкурсу на кращий власний поетичний чи прозовий твір «Думи і мрії», який організовує Волинська обласна бібліотека для дітей.

Поет, прозаїк, публіцист, автор 25 книг для дітей і дорослих, багатьох статей у всеукраїнській та обласній пресі. Лауреат Міжнародної премії імені Дмитра Нитченка, Всеукраїнської премії імені Андрія Головка та обласної літературно – мистецької премії імені Агатангела Кримського. Заслужений діяч мистецтв України.

Учитель. Усі ви читали вірші Василя Гея, опрацьовували вступні статті до його збірок. Сподіваюсь, добре підготувались до уроку і зараз поділитесь своїми враженнями. Спробуємо подивитись небайдужим поглядом, а ще –  серцем на творчість нашого земляка. Нехай кожен із вас у своїх міркуваннях відштовхнеться від конкретної поезії, яка знайшла відгук у душі, схвилювала, спонукала до роздумів. Крім того, крізь призму поезії проступив образ автора, його громадянська позиція. А урок ми проведемо у трохи незвичній для нас формі: уявіть, що ви знаходитесь зараз не у класі, а в студії. Отож, я пропоную вам поділитись своїми відкриттями перед мікрофоном нашої радіостудії у

передачі « Я так думаю».

Учень 1. Я так думаю: Василь Гей понад усе любить свою Батьківщину, з синівською ніжністю звертається до неї, саме їй адресовані його щирість, його тепло, його гордість.

(Вірш «Свято Берегині на Волині»).

Учень 2. Василь Гей – щирий патріот своєї Батьківщини, якого турбує доля співвітчизників. Поет вважає, що українці гідні кращої долі. Я так думаю, і на підтвердження своєї думки хочу прочитати вірш «Голос криниці».

(Вірш «Голос криниці»).

Учень 3. Я так думаю: поет схиляється перед духовними поводирями нації, з великою пошаною пише вірші – посвяти відомим українцям,які не сприйняли задушливої атмосфери облуди і фальшу тоталітарної системи і були знищені нею. 
(Вірш «Остання мить Валер’яна Поліщука»).

Учень 4.  Ще змалку василь Гей пізнав страждання і біду. Роки воєнного лихоліття затьмарили дитинство поета. Біль пережитого вилилася у поезіях

Василя Гея.
(Вірш «Голод»).
Учень 5. Свої вірші  Василь Гей присвячує і нашій рідній українській мові, котра, незважаючи на всілякі утиски, живе і відроджується, мелодійно дзвенить «вітром у житі, співом жайворонка».

(Вірш «Мужня вода»).

Учень 6. Професія хлібороба – почесна і мужня. Поет пишається людьми, котрі в критичну хвилину можуть ціною власного життя відвернути загрозу від хліборобського поля. Про це йдеться в баладі «Двобій». В ній поет оспівує хоробрість молодого комбайнера, який вступив у боротьбу з пожежею і переміг.

Учень 7. Кілька наступних рядків змушують нас задуматись над такими поняттями, як добро і зло, милосердя і бездушність, з якими часто доводилося зустрічатися поету. Я так думаю,і хочу прочитати вірш, який

мене особливо вразив.
(Вірш «Їздова»).

Учень 8. Я так думаю: вірші Василя Гея – це справжні шедеври пейзажної лірики. Особливо сподобався мені вірш « Земна краса не знає вихідних»,

який я зараз прочитаю.
IV. Підсумок уроку.
1. Підсумкове  слово вчителя.
Отож , підсумовуючи усе сказане вами, ми можемо зробити висновок:

напрочуд щедра і багата творча палітра поета, надзвичайно широкі тематичні обрії його поезії. Важко сказати, за яку із тем нашого сьогодення і минувшини він не береться в своїх творах. Згадує про відлуння Чорнобильської катастрофи та Великої Вітчизняної війни, важкі і голодні повоєнні роки, про непрості проблеми воїнів – афганців, виливає біль душі за «неперспективні» села, що зникають з лиця землі, славить героїв Берестецької битви, гнівно картає різної масті пристосуванців, антиперебудовників.

2. Робота із запитаннями, які учні записали на початку уроку.
Скажіть, чи отримали ви відповідь на свої запитання впродовж уроку? (Учитель зачитує запитання, учні дають коротку відповідь). 
А зараз я хочу запропонувати вам послухали вірш Василя Гея, який є своєрідним заповітом  автора усім присутнім на цьому уроці.

(Заздалегідь підготовлений учень читає напам’ять поезію Василя Гея).

Де тури ходили, де лебедів крила

Здіймали молитву дуліба увись,

Так довго Волинь свою волю ростила,

Так довго народ наш на волю моливсь.

 

Так часто їй очі клювали ворони,

І зайда її шматував, наче рись,

На палях, на пнях, на валах охоронних

Звелися Любомль, Володимир, Турійськ.

 

Стоїть на горбах, берегах, на рівнинах,

Де зріє духовне і хлібне зерно,

На їхніх раменах звелась Україна

І вмила від крові своє знамено.

 

 

Цінуймо, цілуймо свободу, як вроду,

Як воду, що з душ наших сажу зніма.

Без волі немає народу, ні роду,

Без неї і рідного слова нема…

 

Щоб нашою кров’ю більш ворог не бризкав,

Щоб ми свою волю в тепло сповили,

Велить нам душа і земля материнська,

Велить нам прадавня і вольна Волинь.
V. Оцінювання і мотивація навчальних досягнень.
Домашнє завдання.

1. Перечитати поезії Василя Гея.
2. Намалювати ілюстрації до творів поета.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Моя земля –

моє Полісся

 

 

         Образ рідного краю

у творчості поетів Волині

Тема. Моя земля – моє Полісся. Образ рідного краю у творчості поетів Волині.

Мета. Ознайомити учнів із життям і творчістю волинських письменників; стимулювати до самостійної пошукової роботи; заохочувати до читання сучасної художньої літератури; розвивати навички виразного читання поетичних творів; виховувати любов до рідного краю, почуття патріотизму, повагу до творчих людей Волині.

Тип уроку. Урок літератури рідного краю.

Наочність:

предметна – виставка творів письменників рідного краю, збірки поезій Надії Гуменюк, Ніни Горик, Йосипа Струцюка, Валентини Штинько; фотографії письменників;

образотворча – ілюстрації – краєвиди рідного краю. 

Не вчаться на поетів – то від Бога –

Космічна в жилах музика тече…

                                 Микола Побелян

 

ХІД УРОКУ

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? Звичайно, можна уявити старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. На щастя, краса не щезла з лиця нашої планети. Але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе дерево чи скромні квіточки,  що ростуть біля батьківського порогу? Мабуть, тому, що душа наша приростає до рідної землі, до  рідного куточка. Так буває завжди – любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з найменшого. 

Звучить запис пісні на слова Степана Кривенького «Волинь моя».
Прекрасні слова пісні. Чи не так? І справді, немає землі, кращої за рідну. Тож і хочеться висловити свої найінтимніші почуття до батьківського краю в поезії. Як ви вважаєте, діти, чи кожен може створити поезію? (Учні, відповідаючи, доходять висновку, що створити римовані рядки може багато хто, а от поезію – тільки наділені Божою іскрою люди). Правильно ви міркуєте. І підтвердженням цього є слова сучасного харківського поета Миколи Побеляна, які є епіграфом сьогоднішнього заняття. Чи готові ви до нього?

ІІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

Слайди 1,2.

Слово вчителя. Волинь – один з мальовничих куточків України. Вона дивиться синню ставків, річок, тихо шепоче налитим колосом та польовою травою, лунає в небі піснею жайворонка. Волинь щедра на літературні таланти. Її літературна панорама відзначається не лише широтою хронологічних рамок, але й кількістю талановитих майстрів. Благодатна на красу земля дала поштовх до творчості Надії Гуменюк, Ніни Горик, Йосипа Струцюка, Валентини Штинько. Саме про них і їхню любов до рідного краю ми сьогодні поговоримо. Отож запишіть тему уроку:

Моя земля – моє Полісся. Образ рідного краю у творчості поетів Волині.

Учні записують у зошити дату, тему уроку, епіграф.(Мультимедійна презентація «Моя земля – моє Полісся. Образ рідного краю у творчості поетів Волині»).

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

1.       Метод «Гронування».

Слайд 3.

Які поняття у кожного з нас асоціюються зі словосполученням «Рідна земля»? Спробуйте дати відповідь на це запитання з допомогою методу «Гронування». (Учні виконують завдання у зошитах).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.       Слово вчителя.

Діти, додому ви отримали завдання: підготувати розповіді про письменників рідного краю та обрати для виразного прочитання поезії про рідний край. Для виконання поставлених завдань я поділила вас на групи. Кожна група ознайомилася з творчістю певного письменника. Отож давайте розпочнемо презентацію ваших досліджень.

3.       Презентації груп.

І група – творчість Надії Гуменюк. Поезії «Чого лелека високо живе», «Кульбабки та щедрики».

Слайд 4.

Надія Павлівна Гуменюк народилася  2 січня 1950 року селі Онацьківці Полонського району Хмельницької області. Поетеса, прозаїк, публіцист. Закінчила Хмельницьке педагогічне училище (1970) та факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1977).

Журналістську діяльність розпочала 1973 року в редакції Каланчацької районної газети на Херсонщині. Працювала кореспондентом Рівненського обласного радіо (1975–1980), завідувачкою відділу Луцької районної газети (1980–1985), редактором радіогазети Луцького шовкового комбінату (1987–1990), заступником головного редактора луцької міської газети «Народна трибуна» (1990–1995). З 1996 року – редактор відділу культури Волинської обласної газети «Віче». Н.П. Гуменюк є членом Національної спілки журналістів України (з 1977), членом Національної спілки письменників України (з 1995). Нагороджена Почесним Знаком Національної спілки журналістів України.

Літературна діяльність

Вперше публікуватися почала у десятирічному віці у всеукраїнській газеті для школярів «Зірка». У 1965 році стала переможцем літературного конкурсу на честь ювілею цього видання і була нагороджена двомісячною путівкою у Міжнародний дитячий табір «Артек». У 1972 році відбувся дебют у журналі «Радянська жінка», з благословінням Любові Забашти. Далі – публікації у журналах «Україна», «Жовтень», «Прапор», колективних збірниках. У 1992 році у видавництві «Каменяр» побачила світ перша збірка поезій Н.П. Гуменюк «Країна світла». У видавництві «Надстир'я» у 1994 році вийшла збірка поезій «Каріатиди», а в 2000 році – «Однокрил».

Поезії Надії Гуменюк властиві громадянське звучання, філософське осмислення світу, щирість; вся вона пронизана ліричним струменем, що балансує десь на межі жорстокої дійсності і пошуку ідеалу, земного і небесного, скороминущого і вічного.

Дитяча творчість

Надія Гуменюк також є автором книжок для дітей. Видавництво «Надстир'я» видало її дуже популярні серед дітей книжки «Чапики – Чалапики» (1990), «Веселка для Веселика» (2001), «Де гуляє крокотам» (2003), «Казка про козака Ярка і Яринку – Живинку» (2004), «Котилася писанка» (2004), а тернопільське видавництво «Підручники і посібники» - «Святвечір» (2003).

Книжка «Веселка для Веселика» була представлена в Києві на книжковій виставці у Національній спілці письменників України як одне з найкращих видань для дітей у 2001 році, а книжка «Де гуляє крокотам» отримала диплом в номінації «Література для дітей» на Першому книжковому форумі, що проходив у Тернополі у 2003 році.

 

Збірки

Автор збірок поезій «Країна світла», «Каріатиди», «Однокрил», «Тайнопис тиші», книжок для дітей «Чапики – чалапики», «Веселка для веселика», «Де гуляє крокотам?», «Святвечір», «Котилася писанка», «Казка про козака Ярка та Яринку – Живинку», «Силует на вежі».

Лауреат літературно-мистецької премії імені А. Кримського.

Заздалегідь підготовлені учні читають поезії «Чого лелека високо живе», «Кульбабки та щедрики».(Слайди 5, 6).

ІІ група – творчість Ніни Горик. Поезії «Погожою дниною над Україною», «Запросини боровичка – волинячка».

Слайд 7.

Горик Ніна Петрівна народилася 7 вересня 1957 року в мальовничому селі Забужжі Любомльського району Волинської області. Звідси простелилися її стежки у великий світ. Тут народилась мрія стати вчителькою української мови та літератури і перші поетичні рядки.

В селі закінчила середню школу. Вчилась старанно, в основному на «відмінно». Особливий потяг мала до гуманітарних предметів, багато читала. Активною була і в громадському житті: секретар комсомольської організації школи, активний учасник художньої самодіяльності. Знала кожну стежину у навколишніх лісах, любила ходити туди сама, багато думала, мріяла і співала.
    Про поетичні витоки і свої душевні почуття Ніна Петрівна говорить:
    «Якби мене хто запитав, як я потрапила в письменники, то найімовірніше було б відповісти: випливла на «Хвилях Світязя». І це не просто образний вислів. Справді, коли я була ще школяркою, то найбільш трепетні хвилини переживала тоді, як переступала поріг редакції Любомльської районки. Раз на місяць там відбувались зібрання літстудії

«Хвилі Світязя»… 

 Пам’ятаю сільські пейзажі рідного Забужжя і батьківську хату за греблею, яку з обох боків обступила лепеха. Люблю спостерігати за ростом усього живого – трави у лузі, рослин на городі та в полі… . Безмірно вдячна Всевишньому за те, що відчиняє мені двері до тайни.

 Хтось назвав її Поезією».

Після закінчення сільської школи в 1974 році стала студенткою філологічного факультету Луцького державного педінституту ім. Лесі Українки, бо це був найближчий вуз, де можна було вивчати літературу. Навчалась охоче, любила працювати в читальних залах та кабінетах. Редагувала газету філфаку, відвідувала літстудію, організовану самими студентами. В ці роки й прийшло до неї поетичне слово. Писала багато. Саме в студентські роки відбулись перші серйозні публікації, зокрема у збірнику

 «Пісня і праця» виданому у Львові.   

В 1978 році Ніна Горик закінчила філологічний факультет інституту і

отримала диплом з «відзнакою».

В Головненській середній школі почалася трудова стежина Ніни Горик на посаді вчителя української мови і літератури.

З 1979 року Ніна Петрівна – ковельчанка. Викладає в міських школах

№ 7, 11, машинобудівному технікумі.

З 1995 року – вчитель української мови і літератури загальноосвітньої

 школи №1.
    Поетеса бере активну участь в організації Товариства української мови імені Т.Шевченка. 
   На початку 90-х років організовує «Різдвяні зустрічі на Лесиній землі» за

участю відомих людей краю, гостей міста.

У 1990 році з'явилася друком її перша збірка поезій «Волинь моя, воле...» у колективному збірнику «Айстри», який вийшов у видавництві «Радянський пись менник». Її поезії публікуються в обласних і республіканських газетах; загальноукраїнських виданнях: журналах «Дніпро», «Соняшник», альманахах «Вітрила», «Світязь».

 З 1995 року Ніна Горик – член Національної Спілки письменників України.
    У 1996 році у видавництві «Надстир'я» вийшла нова збірка її поезій

«Територія слова».

 Поетеса плідно поєднує свою педагогічну працю з поетичною творчістю. У її доробку чимало цікавих дитячих віршів. Вся ця поезія освітлена трепетним відчуттям світу, який бачить дитина. Поетеса розкриває красу нашого краю, пробуджує любов до рідної землі. 

У 1997 році видавництво «Веселка» видрукувало збірку поезій Ніни Горик для дітей під назвою «Погожою дниною над Україною». 
    У 1998 році випробувала Ніна Петрівна й свою фахову майстерність у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» і стала його лауреатом. 
    Вчителі м.Ковеля виявили довір'я Ніні Петрівні представляти педагогічну громадськість міста на II Всеукраїнському з'їзді вчителів (2001р).
    У 2001 році за високу майстерність і значний внесок у розвиток освіти області вчитель – методист Н.П.Горик стала першим лауреатом обласної

премії імені Лесі Українки.

 Кажуть, що вчитель – словесник це посередник між письменником і учнями. А якщо вчитель – письменник? І мова мистецтва для нього – спосіб мислення і спілкування. Інтелектуал і психолог, а до того ж ще й весела і легка в спілкуванні людина… Мабуть про такого вчителя можна тільки мріяти!
    Письменниця і педагог з 25-річним стажем Н. П. Горик багато дала школі. Зокрема створила посібник для вчителів «Тематичні розробки уроків з української літератури для 10 класу», який друкувався частинами у фаховому журналі «Дивослово», а в 2002р. вийшов окремою книжкою у київському

видавництві «Освіта». 

Про себе Н. Горик каже: «Не знаю чого в мені більше – письменниці чи педагога? А врешті, забуваю замислюватись над земними мірами і …віршую, чи то пак, віншую Слово. Воно є моїм фахом, смислом життя і посередником між душею і Всесвітом, і райдугою, що з’єднує серця». 
Зміст нової поетичної книжки Ніни Горик «Повернення Мавки», що вийшла в світ 2005р. надиктований досвідом серця, прожитим і пережитим. Збірка народжувалась важко. Боляче творила Ніна Горик цю свою високу поезію, багато тем якої викликала смерть чоловіка – мужнього полковника міліції, котрий загинув від кулі грабіжників, Федора Литвинюка.

Сама поетеса сказала про збірку:

«Можливо, подібної збірки у мене вже не буде. Дай, Боже, щоб не було причин для частини віршів, що увійшли до збірки. Але така поезія –

чиста, яскрава, відверта – хай буде».

У 2006 році Ніна Горик очолила Волинську облорганізацію Національної спілки письменників України (ВОО НСПУ).

А у шухлядах лежать нові вірші, чекають свого часу… Ніна Горик живе творчістю і має надію, що велика й солодка письменницька праця визріє у нові твори.

Заздалегідь підготовлені учні читають напам’ять поезії «Погожою дниною над Україною», «Запросини боровичка – волинячка».(Слайди 8, 9).

      ІІІ група – творчість Йосипа Струцюка. Поезії «До сина», «Україна моя».

Слайд 10.

Йосип Струцюк ародився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині.

1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка Верхнє – Хортицького району Запорізької області.

У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із батьками переїхав на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Навчався  Глинищенській початковій, Копачівській семирічній школах. Працюючи в тракторній бригаді, відвідував Рожищенську вечірню середню школу робітничої молоді. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, після чого вчителював у середній школі в Білостоці, що поблизу Торчина, був науковим співробітником Колодяжненського музею – садиби Лесі Українки та Волинського краєзнавчого музею. Працював у місцевих газетах. Обіймав посаду старшого редактора Волинського обласного будинку народної творчості, був режисером народної самодіяльної кіностудії «Джерела» Ківерцівського РБК, очолював обласну молодіжну літературну студію «Лесин кадуб».

Вірші друкує з 1956 року. Перша збірка поезій «Освідчення» вийшла 1965 році. Член Національної Спілки письменників України з 1970 року.

Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік),  «Досвідчення» (1982),  «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 50 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, білоруською, російською мовами. Він – заслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій. В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як  Олександр Білаш, Олександр Некрасов, Анатолій Пашкевич, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.

За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.

Йосип Ґеорґійович Струцюк активно займається громадською діяльністю –  він один із ініціаторів створення громадсько – культурного товариства «Холмщина», багато років був заступником голови цього об'єднання, очолював Волинську крайову організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

Заздалегідь підготовлені учні читають поезії «Україна моя», «До сина».

(Слайди 11).

ІV група – Валентина Штинько. Поезії «Смерть Івана Підкови», «Луга».

Слайд 12.

«СТЕЖИНА ЖИТТЯ ВАЛЕНТИНИ ШТИНЬКО»

Поезія – то крик душі, її спів і її сльози. Не всім дано збагнути душу поета, а от торкнутись поезії може кожен. Щоб десь обігрітись його теплом, а десь під тоненькою, всипаною квітами тканиною відчути подих свіжого вранішнього вітру. Варто лише розгорнути збірки, вчитатися у її сторінки, можливо, кожному закортить звірити себе і свої почуття з поезією.

Представницею «жіночої віті поезії» Волині є Валентина Штинько. Вона – волинянка, народилася у селищі Локачі. Навчалася на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Там відчула красу слова. Можна сказати, що саме в роки навчання почалася її творча дорога. Народжувалися в серці поетичні рядки, у яких жила щира любов до рідного краю, його людей.

 Серцевиною першої збірки «Тінь сльози» стали поезії середини 80-х років. Це – трепетний, ажурний, схожий на тонке мереживо малюнок порухів жіночої душі. Душі, що раптом запрагла по-іншому поглянути на світ очима свого внутрішнього світу і навіть поєднати їх так відверто, як, можливо, ніхто досі не єднав. Отже, вірші – це біль душі, її порухи, її незахищеність… Бо тільки й притулку в душі, що тінь сльози.

Ще не відщеміла і не відкрила до кінця свою вічну жіночу таїну й "Тінь сльози"', як ось з'явилася "Терновая хустка", і такими ж вічними кольорами любові і печалі, радощів і смутку, пристрасті і ілюзій знову, мов камертон, настроює душі на поетичне звучання.

Як    і    кожна    книжка,    "Терновая    хустка"    теж починається з обкладинки. З першої сторінки цієї поетичної збірки, наче крізь зелений серпанок у місячну ніч, дивиться на нас сама поетеса. Читаєш усі рядки поезії і повертаєшся до першої сторінки обкладинки,  мимоволі губишся від несподіванки, котра з'явилася, немов наздогнала. Спадає долу із тендітного плеча терновая хустка. Можливо, і вона – з маминої скрині. А, може, з бабусиної.

Мабуть, це закономірно, що переважна більшість поетів у певний час звертається до прози. Така вже особливість художнього бачення і відтворення світу. Є теми і сюжети, які не вкладаються у суворі форми поетичного жанру. Що ж до творчості Валентини Штинько, то тепер вже важко й сказати, хто вона – поет чи прозаїк? Адже ми знаємо її як журналіста, як автора багатьох цікавих публікацій, присвячених актуальним людинознавчим питанням, розповідей про людей. їх клопоти,болі й тривоги. Вона – автор багатьох повістей, оповідань, досліджень з історії краю.

Висоту своїм словом наша землячка набрала. Попереду довга дорога, на якій можна всього сподіватися. Але ніщо вже не примусить відмовитися від польоту. Бо як пише вона:               

Щораз тріпоче в серці подив

От святості буденних днів.

Коли нуртують талі води

І рвуться з берегів.

Йду до ріки, тривоги сповнена

У досвіткову тиху рань:

 - Не потопи весняна повене.

Мій човник сподівань!

Заздалегідь підготовлені учні читають напам’ять поезії «Смерть Івана Підкови», «Луга».(Слайди 13, 14).

V. Закріплення набутих знань, умінь і навичок.

1.                   Словесне малювання.

Якою ви хочете бачити Україну? Якими кольорами змалювали б свій рідний край? (Слайд 15).

Як ви думаєте, якою може бути мелодія до поезії «Погожою дниною над Україною? Чому?

 

 

2.                   «Незакінчене речення».

Продовжте речення: «Під час прослуховування поезії “До сина” мене найбільше вразило…». (Слайд 16).

3.                   Робота в групах.

Випишіть художні засоби

І група з поезії «Погожою дниною над Україною».

ІІ група з поезії «Запросини боровичка - волинячка».

ІІІ група з поезії «Кульбабки та бедрики».

ІV група з поезії « До сина». (Слайд 17).

4.                   Складання сенканів.

І група – «Україна».

ІІ група – «Край».

ІІІ група – «Краса».

ІV група – «Мрія». (Слайд 18).

VІ. Домашнє завдання.

Обов’язкове. Скласти запитання до теми уроку (6 – 10).

За бажанням. 1. Намалювати ілюстрації до віршів, які звучали на уроці.

2. Скласти власний вірш про рідну землю.

VІІ. Рефлексивно – оцінювальний етап, підсумок уроку.

1.                   «Незакінчене речення». Вправа «Мікрофон».

Я запам’ятав…

Мене зацікавило…

Мені сподобалось…

2.                   Оцінювання діяльності учнів на уроці.

Найкраще на уроці працювали…

Їм допомагали…

Любі діти, сьогодні над  Волинською землею зійшла веселка, яка з’єднала різні куточки нашого краю.  Нехай такими місточками буде поєднана вся Україна, красу якої оспівували віками українські поети. Кожен з нас, коли хочеться відпочити від суєти суєт, з відрадою поринає у таємні куточки природи того краю, де народився і виріс. Саме рідна земля надихає, сповнює силою і здоров’ям. А особливо – земля Волині. Недаремно ще один наш поет – пісняр Олександр Богачук писав:

Хто з нею не бачивсь, приїдьте, будь ласка,

Тут ниви,озера, гаї солов’їні.

Якщо ви забули, що таке казка,

Її ви зустрінете в нас на Волині.(Слайд 19).

А ще пам’ятайте, діти, що зберегли цю землю для нас батьки і діди, і ми маємо бути достойними їх жертовної праці та бути гідними творцями власної долі і долі України.

Дякую за урок. До побачення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Афганська тематика
у творчості Василя Слапчука

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема уроку. Афганська тематика у творчості Василя Слапчука.

Мета.  Познайомити учнів з творчістю Василя Слапчука, талановитою людиною, поетом – земляком, з’ясувати місце афганської тематики у творчості письменника;

розвивати мовлення учнів, виробляти літературні смаки; спираючись на слово, домагатися розвитку  не тільки інтелекту, а  й  душі; розвивати пошуково – дослідницькі навички, творчі  здібності, уяву, вміння аргументувати  свою думку та самореалізувати світоглядні позиції;

виховувати в учнів моральні риси людяності, благородства,патріотизму на прикладі життя поета – земляка; формувати переконання, що прожити життя треба не фальшиво, а чесно й гідно.                                                       

Обладнання. Портрет В. Слапчука, фотографії, виставка поетичних творів; мультимедійна презентація.

Форми й методи роботи. Робота в групах («Біографи»,  «Літературознавці»,  «Історики», «Журналісти»), пошуково – дослідницька робота, міжпредметні зв’язки, метод «Мікрофон».

Хід уроку

І. Організаційний  момент.       

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.       

Вступне слово вчителя.       

Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.

Василь Слапчук - ім'я порівняно нове в сучасній українській літературі, проте його творчість дедалі більше привертає увагу читачів. Поет одним із перших розповів правду про криваву афганську війну, розвіявши будь-які ілюзії щодо її необхідності. І, напевно, не випадково сьогодні на уроці ми будемо говорити про творчість Василя Слапчука, поета – земляка, який військовий обов’язок відбував в Афганістані.

III. Оголошення теми, мети уроку.

1. Учениця (зі свічкою) декламує поезію.

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата.

2. Учитель.

Тема нашого уроку «Афганська тематика у творчості Василя Слапчука». 

Записати  число, тему уроку.

3. Учитель.

Працюючи сьогодні на уроці, виконавши відповідні завдання, ви                                                                                                                                                                будете знати :

відомості про життя і творчість В. Слапчука; з’ясуєте місце афганської тематики у творчості письменника;

уміти:

знаходити додаткову інформацію, використовуючи комп’ютерні технології;

цінувати:

творчість поетів рідного краю, зокрема В. Слапчука – поета, гідного для наслідування.

Сьогодні з нами працюють біографи, літературознавці, історики, декламатори.                           

ІV. Вивчення нового матеріалу.     

Отож слово надаємо біографам.

1.                   Презентація групи біографів.

1-й учень.  Поет починається, як річка, з джерела. В.Слапчук також мав своє джерело. Народився 23 грудня 1961 р. в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області. Після закінчення Лобачівської середньої школи навчався професії шліфувальника у Луцькому технічному училищі № 1, після якого працював на автозаводі «Комунар» м. Запоріжжя.

2-й учень. Військовий обов’язок відбував в Афганістані. Служив у 3 батальйоні 66 ОМСБ, що знаходилася у м. Джелалабаді. 12.02.81р. відділення, у якому служив В. Слапчук залишили прикривати відхід колони, під час бою БМП (бойова машина піхоти) підбили з гранатомета. У результаті вибуху заклинило башту. Слапчуку вдалося усунути пошкодження, після чого продовжували бій. 4.06.81р. отримав контузію, коли БМП підірвалася на міні. Від госпіталізації відмовився, зоставшись на бойовій позиції. 18.06.81р. під час штурму бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (одна із п’яти наймасштабніших військових операцій, що проводилися радянськими військами на території Афганістану 1981р.) у провінцїї Нангархар був тяжко поранений. Ця база стала відомою після того, як 2001р. її довелося штурмувати американським військам. Лікувався у шпиталях м.Ташкента та м. Львова.

3-й учень. Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (1988–1993). Кандидат філологічних наук (2011)р. Одружений. Дружина – Наталія Гранич. Діти – Іван (від першого шлюбу), Дмитро.

4-й учень. Василь Слапчук має безліч нагород, звань і премій. Серед них:

Державні нагороди і звання України

•        Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004)  Заслужений діяч мистецтв України (2001).
•        Орден «За заслуги» III ст. (20 січня 2010) – за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави.
•        Орден «За мужність» ІІІ ст. (14 лютого 1998) – за активну громадську діяльність, участь у вирішенні питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів війни та сімей загиблих в Афганістані.
•        Грамота Верховної ради України (2010).
•        Медаль «Захиснику Вітчизни» (1999).
•        Медаль Жукова (1998).

Державні нагороди СРСР

•        Орден Червоної Зірки (1987).
•        Грамота Президії Верховної Ради СРСР воїну-інтернаціоналісту (1988).
•        Ювілейна медаль «70 років збройних сил СРСР» (1988).

Державні нагороди іноземних країн

•        Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» (Афганістан, 1988).
•        Медаль «В пам’ять 10-ліття виводу радянських військ із Афганістану» (Білорусь, 1999).
•        Медаль «65 років визволення Республіки Білорусь від німецько-фашистських загарбників» (Білорусь, 2009).

 

Звання Почесного громадянина

•        Почесний громадянин Луцька (2010).
•        Почесний громадянин Волині (2011.)

Нагороди відомчих та громадських організацій

•        Медаль “За сприяння Збройним Силам України” (Міністерство оборони України, 2011).
•        Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2009).
•        Відзнака «Золотий нагрудний знак» (Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2011).
•        Медаль «Почесна відзнака» (Національна спілка письменників України, 2011).
•        Медаль «За заслуги» ІІІ ст. (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2008).
•        Медаль «За громадянську мужність» (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2003).
•        Орден ІІІ ст. «Бронзовий козацький хрест» (Українське реєстрове козацтво, 2009).

Нагороди відомчих організацій іноземних країн

•        Знак Губернатора Московської області «За ратну службу» (Російська Федерація, 2009).

Премії

•        Премія Волинського фонду культури — «Надія» (1993).
•        Премія імені Агатангела Кримського (1997).
•        Премія імені Василя Стуса (1999).
•        Премія фонду Воляників – Швабінських (2000).
•        Премія імені Павла Тичини (2001) – за поетичну книгу «Крапка зсередини».
•        Премія імені Миколи Гоголя – «Тріумф» (2001).
•        Премія імені Івана Огієнка (2002).
•        Премія імені Богдана-Нестора Лепкого (2002).
•        Премія імені Бориса Нечерди (Ліга українських меценатів, 2003).
•        Премія імені Олекси Гірника (Ліга українських меценатів, 2006).
•        Премія імені Івана Кошелівця (2008).
•        Премія імені родини Косачів (2011) –  за книгу для дітей «Бджолиний бог і бджоленятко».
•        Премія імені Пантелеймона Куліша (2011) – за книгу поезій «Золоті куполи».
•        Премія імені Леоніда Глібова (2013) – за роман «Дикі квіти».

2. Презентація групи істориків.

•           Діти, що вам відомо про війну в Афганістані?

1-й учень. Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати…

Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.

Війна в Афганістані почалася 1979 року і тривала до 1989 року.

У вересні 1979 року до влади в результаті двірцевого перевороту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду. Введення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. В Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати величезною імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити «авгієві конюшні» соціалістичного табору від найбільш одіозних фігур, що компрометували комуністичну ідею.

У січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота і Єнг Сарі. Це була генеральна репетиція перед майбутнім вторгненням до Афганістану. В Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана «афганська трійка», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. «Трійка» в умовах надсекретності наказала міністру оборони Устинову, начальнику Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальнику політуправління армії Єпішеву, начальникові Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступнику начальника Генштабу Ахромєєву підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.

2-й учень. 10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово – транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону.

Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Це важливе рішення було ухвалено неповним складом політбюро. На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову – 77, Андропову – 65, Устинову – 71, Громико – 70. Окрім того, що всі вони були похилого віку, страждали ще й важкими захворюваннями та провалами в пам'яті, однак це не завадило «кремлівським старцям», як їх називали в народі, відправити на війну тисячі молодих солдатів та офіцерів.

3-й учень. Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і став її активним учасником та головним збудником.

У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) – з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряду європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямках: Кушка – Шинданд – Кандагар, Термез – Кундуз – Кабул, Хорог – Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.

Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.

4-й учень. 14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Відповідно до угод, виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40-ї армії керував останній командувач контингентом генерал – лейтенант Борис Громов.

Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.

Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.

І серед загиблих також кожна четверта людина родом з нашої держави. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Вдовами стали 505 молодих жінок, сиротами 711 дітей.

За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

Вчитель. Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію...

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...

3.                   Презентація групи літературознавців. 

1-й учень. Наша група літературознавців досліджувала творчість поета. Поетична палітра Василя Слапчука багатогранна. Він – автор поетичних збірок, самі назви яких інтригують і дивують вдалими поетичними знахідками. Це – «Мовчання адресоване мені», «Укол годинниковою стрілкою», «Трикнижжя Явіна», «Крапка зсередини».

Слапчук - поет, покликаний трагічними подіями історії нашої країни. Його творчість спонукає читачів задуматися над вічними цінностями, що часові не підвладні. У книжці «Мовчання адресоване мені» є оригінальні філософські спостереження, гірка іронія й дитинна ніжність. Тут же вміщено надзвичайно тонкий, з глибоко прихованим стражданням вінок сонетів «Очей печальних золоті свічада».

Важливе місце у надбанні В.Слапчука належить так званій «афганській тематиці», з якої, власне, і відбувся його дебют як поета.

2-й учень. Перша поетична збірка «Як довго ця війна тривала» виходить у 1991 році й разом із повістю «Прокляття» (1991) та книжкою віршів «Німа зозуля» (1994) утворює об’єднане афганською тематикою трикнижжя. Осмислюючи трагедії та руйнації, що їх неминуче приносить війна, Василь Слапчук озвучує своє розуміння принципів людського існування, в якому до найвищих моральних та духовних цінностей відносить цінності, запропоновані християнським світосприйняттям. У 2002 р. обидві поетичні збірки та повість «Прокляття» перевидаються книгою «Птах з обпаленим крилом», назву якої узято з вірша «Скотилось сонце кулею згори…» (зі збірки «Як довго ця війна тривала»). У післямові до книги письменник зазначає: «Якими б не видавалися тепер мені або ж читачеві ці тексти, писав я їх тоді щиро. Я діставав їх із себе, вони замішані на моїй крові. Тож, незважаючи на деякі ґанджі засобів художнього вираження й технічного втілення, я й сьогодні готовий підписатися під суттю кожного з цих віршів».

Його вірші колючі й жорсткі, як каміння афганських гір, до якого не раз доводилося припадати всім тілом, шукаючи порятунку.

3-й учень. Книга В.Слапчука “Німа зозуля” – це вражаючий ліричний щоденник талановитої і мудрої людини, котру афганська війна зробила інвалідом, а доля – поетом. “Німа  зозуля”… Як ми знаємо, зозуля відлічує людський вік своїм куванням, але тут, на війні, вона оніміла. Зозуля стала німою від щоденних пострілів, бо від кожного з них згасає якась жива душа.

Учень – декламатор читає поезію «Розстріл моджахедами полоненого».

4-й учень. Збірка “Як довго ця війна тривала” побачила світ 1991 року. Символічно сприймається польова квітка із поезії “Ромашка”. Як відомо, народне призначення ромашки – ворожіння на любов, на долю. Серед афганських пісків ця квітка беззахисна, і кожна її пелюстка – це примхи долі. Боєць  тілом прикриває квіточку, захищаючи її від міни. І вже ромашка для Василя Слапчука не просто рослина, а живе створіння, але безпомічне у шквалі війни.

Учені – декламатори читають  поезії: «Бій на горі», «Після першого бою».

Бій на горі

Співають кулі, мов джмелі, 
І притискають до землі. 
Так, як колись в дитячій грі, 
Засів десь ворог на горі. 
Дано наказ: до висоти 
Як можна ближче підповзи 
І — лиш вперед. Нема назад. 
Ми всі, немов один солдат. 
І доля в нас усіх одна, 
І вибирає нас вона. 
Повзем, повзем, за п’яддю п’ядь, 
Годину, дві, а може й п’ять. 
На шлях помножився той час, 
А ще помножиться на нас. 
І щем у грудях, в горлі лють, 
А кулі зверху смерть несуть. 
Там кулемет невпинно б’є, 
Нам підвестися не дає. 
Але команда… й підвелись, 
В єдиний м’яз тугий злились, 
Рвонули вибухом "ура!"… 
Здригнулась кам`яна гора. 
І словом сковані одним, 
Вже не спинити нас нічим. 
Перемогли. І бій затих. 
А мертві — плата за живих. 
А скільки нас боїв ще жде? 
І хто заплатить з нас і де? 
Коли ж він той останній бій? 
Вже й автомат стомився мій. 

Після першого бою

Дим цигарковий шкріб легені… 
Чи знає той військовий геній, 
Що посилає їх сюди, 
Як виїдає очі дим? 
 

Раніше не курив ніколи. 
Тому, напевне, в грудях коле, 
Тому і нудить його так, 
Тому і кривляться уста. 

Шакал десь вив і ворон каркав… 
Тремтіла у руці цигарка. 
Він жадібно смоктав її, 
Здавалось, не курив, а їв. 

Сьогодні він убив людину, 
Осиротив чиюсь родину. 
І ще не висохла земля, 
Де він ворожу кров пролляв. 

Ще не схолола їхня зброя. 
А наших теж упало троє. 
Він чув ще їхні голоси… 
Тоді й цигарку попросив.

V. Закріплення набутих знань, умінь і навичок.

1. Складання схеми «Своєрідний життєвий шлях».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Бесіда.

- Учні, у поезіях Василя Слапчука зустрічається дуже багато образів – символів. Назвіть їх.

- Що символізує зозуля в українській міфології? (В багатьох легендах і переказах східних слов`ян зозуля часто символізує собою вбиту горем жінку. В одному варіанті від туги за рідною домівкою на зозулю перетворюється дівчина, яку віддали заміж в далекі краї, перетворившись на птаха вона летить на батьківщину. В іншому варіанті на зозулю перетворюється дружина, що плаче за загиблим чоловіком).

- Що вас найбільше вразило в біографії письменника?
- Чому, на вашу думку, побачивши пекло Афганістану, митець вирішив не руйнувати, а творити?

3. Інтерактивна вправа «Чомучка». Сформулювати до  вивченого матеріалу   6 журналістських запитань: ЩО?   ДЕ?  КОЛИ?  ЯК? ЧОМУ?  НАВІЩО?   Наприклад:

1. Що Василь Слапчук найбільше цінує в людях?
2. Де навчався поет?
3. Коли Василь Слапчук розпочав свою літературну діяльність?
4. Як називаються поетичні збірки  поета?
5. Чому поет відмовився від госпіталізації і залишився на передовій?
6. Навіщо читачам  знайомство з творами Василя Слапчука?

Слово вчителя.

Пам’ятаймо, що тільки душа, освячена високою духовністю, може розкритися красі навколишнього світу, красі природи.

Вона, краса природи й рідної землі, лягає на спраглу душу, мов цілющий бальзам на рану. І вже забуваються негаразди й печалі, бо світиться над долею щемливе сяйво краси , сповиваючи почуття  тихим серпанком ніжності...

VІ. Виставлення оцінок. Домашнє завдання.

  Написати лист Василю Слапчуку, висловити думку щодо життя і творчості поета, причому: 1група – захоплення,

                            2група – подяку,

                            3 група – пораду,

                            4 група – лист-запитання.

 

VІІ. Підсумок уроку.

       Слово вчителя

     Василь Слапчук – поет, покликаний трагічними подіями історії нашої країни. Його творчість спонукає читачів задуматися над вічними цінностями, що часові не підвладні. Вірші поета колючі й жорсткі, як каміння афганських гір, до якого не раз доводилося припадати всім тілом, шукаючи порятунку. Однак Василь Слапчук поставив перед собою завдання – перевести негативні переживання у позитивний досвід. Учіться  й ви бути справжніми патріотами рідної землі, захищайте її до останнього подиху.

Пам’ятайте:

Людина завжди ціниться по тому,

Що вона зробила, що могла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Василь Гей // Уроки рідного слова. Письменники Волині – дітям // упоряд. М. Хомич. – Луцьк, 2003.
2. Єфименко В. Різнобічний талант. Завжди і у всьому залишатися собою: зб. спогадів, статей, рецекнзій та інших матеріалів про життя і творчість Й.Струцюка. — Луцьк: Твердиня, 2010.
3. Завжди і у всьому залишатися собою (штрихи до літературного портрета): зб. спогадів, статей, рецензій та інших матеріалів про життя і творчість Й.Струцюка. — Луцьк: Твердиня, 2010.
4. Якубовська М. Витоки долі, роси і краси / М. Якубовська // Волинь літературна : наші сучасники / ред.- упоряд. Н.Горик : зб. матеріалів про письменників Волині, членів НСПУ. – Луцьк, 2010.
5. http://uk.wikipedia.org/wiki.
6. http://bibliosv.ucoz.ru/news/stezhina_zhittja_valentini_shtinko.
7. http://xn--j1abym4a.net/435.
8. http://bibliof2.blogspot.com/2013/11/blog-post_9533.html.