Технологія особистісно орієнтованого уроку
Підготовка до уроку
-
Визначення загальної мети уроку залежно від місця даного заняття в програмі та її конкретизація залежно від різних етапів уроку.
-
Конструювання дидактичного матеріалу різного типу, вигляду й форми, визначення мети, місця й часу його використання на уроці.
-
Добір і організація дидактичного матеріалу, який дає змогу виявляти індивідуальну вибірковість учнів щодо змісту, виду й форми навчального матеріалу, що полегшить його засвоєння.
-
Обмірковування вчителем можливостей для самовияву учнів.
-
Планування різних форм організації навчальної діяльності (співвідношення фронтальної, індивідуальної, самостійної роботи).
-
Планування спостережень за школярами (процедур характеру відстеження).
-
Продумування чергування видів робіт, типів завдань для зниження втомлюваності учнів.
Етап «Орієнтація в навчальному матеріалі»
-
Мотивація вчителем наступної діяльності, позитивна настанова на працю.
-
Пізнавальна мотивація (зв'язок з майбутніми знаннями).
-
Формування асоціативного ряду (зв'язок з попереднім знанням).
-
«Побутова» мотивація (де в житті використовується дане знання).
-
Морально-вольова мотивація (опора на особистий досвід учнів з проблеми заняття).
-
Орієнтація учнів щодо місця даного заняття в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, таблиці, опори, словесна настанова тощо).
-
Опора на особистий досвід учнів з проблеми заняття.
Етап «Визначення мети»
• Визначення спільно з учнями особистісно значимої мети наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, під час підсумкового заліку, екзамену, в майбутньому житті).
• Визначення показників досягнення означеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це).
Методи і заходи реалізації першого та другого етапів: актуалізація, проблематизація, інтрига, ігрова ситуація, формування пізнавального інтересу тощо.
-
Спільна постановка проблеми уроку — для більш усвідомленого сприйняття матеріалу уроку, щоб учні працювали не з готовими та «чужими» запитаннями, а самі брали активну участь в їх постановці, сформулювавши їх для себе як особистісно значущі, на початку уроку вчитель пропонує сформулювати проблеми, довкола яких буде побудовано урок, поставити ті запитання, на які, за даною темою, учні, з їх точки зору, обов'язково мають дати відповіді. їх виписують на дошку й приймають як план уроку.
-
Установка на розуміння, запам'ятовування, застосування знань.
-
Установка на опанування способів навчальної діяльності шляхом актуалізації й «окультурення» суб'єктного досвіду учнів.
-
Установка на надання допомоги учням у пошуку й набутті свого індивідуального стилю та темпу навчальної діяльності, розкритті й розвитку індивідуальних пізнавальних процесів та інтересів.
-
Сприяння школярам у формуванні позитивної Я-концепції, розвитку творчих здібностей, оволодінні вміннями і навичками самопізнання й саморозвитку.
-
Визначення вимог до оцінювання продуктивності праці з урахуванням характеру завдань (дослівний переказ, стислий переказ своїми словами, використання відомих алгоритмів, виконання проблемних, творчих завдань).
Етап «Проектування наступної діяльності»
-
Залучення учнів (якщо це можливо) до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджальні завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності, самостійні завдання).
-
Складання плану наступної роботи.
-
Обговорення плану наступної роботи.
Планування характеру спілкування, міжособистісних взаємодій у процесі уроку:
-
проектування характеру взаємодії учнів на уроці з урахуванням їхніх особистісних якостей, вимог до міжгрупової взаємодії (розподіл на групи, пари тощо);
-
передбачення можливих змін в організації колективної роботи класу, корекція їх у процесі уроку;
-
прагнення до створення ситуації успіху для кожного школяра;
-
вияв довіри й толерантності (терплячості) у взаємодії з учнями;
-
вибір заходів і методів педагогічної підтримки як пріоритетних способів взаємодії вчителя та школярів на уроці.
Етап «Організація і виконання»
Надання варіативності у виборі засобів навчальної діяльності (письмово або усно, індивідуально або в групі, викладення опорних положень або розгорнута відповідь, узагальнено або на конкретних прикладах тощо):
-
вибір учнями засобів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);
-
вибір учнями (якщо є змога) завдань і засобів їх виконання під час закріплення знань, формування вмінь і навичок;
-
варіативність у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності й засобами виконання).
Методи та засоби психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів: заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, створення проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, кооперація учнів, створення ситуацій взаємодопомоги тощо.
-
Використання різних форм спілкування (монологу, діалогу, полілогу) з урахуванням конкретних завдань уроку.
-
Стимулювання учнів до активних дій, спрямованих на засвоєння знань, до доповнення й аналізу відповідей товаришів.
Рецензування відповідей своїх товаришів — знайти й відзначити позитивні моменти в попередньому висловлюванні, показати варіанти вдосконалення в попередніх висловлюваннях.
-
Надання учням можливості запитувати, не стримуючи їхньої активності та ініціативи.
-
Підтримка оригінальних ідей і гіпотез, висловлених учнями.
-
Організація обміну думками, оцінками.
-
Підтримка прагнення особистості кожного учня до самореалізації на уроці. Усвідомлення учнем своєї унікальної особистої позиції не виникає автоматично. Дитині можуть заважати страхи й невпевненість, відсутність досвіду таких відчуттів. Тому вчитель має усіляко підтримувати висловлювання, які починаються зі слів: «Я думаю...», «Я вважаю...», «Я не згоден...», і навіть іноді «боротися» з такими половинчастими формами, як «Мені здається...»;
-
використання співвідношення змісту типів суб'єктного досвіду всіх учасників уроку в діалозі «учень — учитель», «учень — клас» (пізнавальний, комунікативний, створювальний (творчий);
-
використання вчителем різноманітних форм і методів організації роботи учнів, що допомагають розкрити зміст їхнього суб'єктного досвіду щодо запропонованої теми; опора на інтуїцію кожного учня;
-
створення атмосфери зацікавленості кожного учня роботою класу;
-
стимулювання учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювань помилитись, отримати неправильну відповідь;
-
підтримка прагнення учня пропонувати свій спосіб роботи (розв'язання завдання), аналізувати в процесі уроку різні способи, що пропонують діти, відбирати й аналізувати найраціональніші, відзначати й підтримувати оригінальні;
-
визнання права дитини на помилку: «прекрасна помилка», «не-випадкова помилка», «помилка, що веде нас до істини», «дякую, твоя думка дає нам поживу для роздумів» тощо;
-
застосування завдань, що дають учневі змогу самому обирати тип, вид і форму матеріалу (словесну, графічну, умовно-символічну);
-
створення педагогічних ситуацій спілкування, що допомагають кожному учневі, незалежно від його готовності до уроку, проявляти ініціативу, самостійність, вибірковість до способів роботи;
-
використання проблемних ситуацій, що виникають у процесі уроку, як ділянки застосування знань.
Етап «Контроль та оцінювання»
-
Залучення учнів до контролю за навчальною діяльністю (парні й групові форми взаємоконтролю, самоконтроль).
-
Участь учнів у виправленні зроблених помилок, неточностей, осмислюванні їх причин (взаємо- й самоаналіз).
-
Надання учням можливості самостійно або з допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отриманий результат із критеріями еталона (мети).
-
Використовування механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіху школяра) та «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, а й процесу навчання.
Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогу, який допомагає їм орієнтуватися в досліджуваному матеріалі (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати або брати участь у визначенні мети певної навчальної діяльності, реалізовувати план діяльності, маючи можливість варіювати цей процес у межах визначених норм, самостійно або спільно з іншими учнями і педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи її з еталоном (критеріями досягнення мети).
При цьому саме суб'єктне ставлення до мети діяльності, привласнення й породження цієї мети учнями і педагогом у діалоговій взаємодії є першим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети — немає суб'єкта!
Завершує навчальну діяльність на уроці заключний етап — усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, закріплення позитивної мотивації стосовно діяльності — реалізація механізму «цінування».
Механізм «цінування» — це вияв педагогом свого позитивного ставлення, задоволення з приводу діяльності учнів та її результатів.
Необхідно відрізняти «цінування» від «оцінювання». Оцінювання передбачає кількісну та якісну (як позитивну, так і негативну) оцінку навчальної праці школярів. «Цінування» може бути тільки позитивним, воно передбачає автентичність педагога — відповідність почуттів, які він виявляє, тим почуттям, які він реально переживає. Саме «цінування» є основним механізмом культивування системи гуманістичних, соціально зорієнтованих цінностей учнів.
Учні використовують наступні мовленнєві звороти: «я вважаю, що...», «мені здається, що...», «на мою думку...», «я гадаю...» тощо.
Пріоритетне значення в оцінно-аналітичному компоненті уроку мають аналіз і оцінка таких аспектів: збагачення суб'єктного досвіду дитини культурними зразками людського досвіду; сформованість навчальної діяльності учнів та індивідуального стилю пізнання; прояв самостійності, ініціативи й індивідуальності учня, його творчих здібностей.
Доцільно аналізувати й оцінювати не тільки кінцеві результати виконання учнем навчального завдання, а й сам процес роботи над ним.
Наприкінці уроку слід обговорити з дітьми не тільки те, що «ми пізнали» (чим оволоділи), а й те, що сподобалось (не сподобалось) і чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому.
Під час оцінювання варто аналізувати не тільки правильність (неправильність) відповіді, а й самостійність, оригінальність, прагнення учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.
Особисті підсумки уроку учнів і вчителів
Учителю дуже важливо підкреслювати дітям підсумки кожного уроку з точки зору особистісно значущої мети для кожного окремого учня класу, і робити це не формально (тільки позначивши пройдену тему), а відкрито й доброзичливо. Використовуючи механізм цінування, наприкінці уроку слід сказати «дякую» окремим учням і всьому класові, навіть за емоційну підтримку.
Під час емоційних підсумків учитель пропонує всім, хто бажає, відзначити те, що найбільше сподобалося на уроці.
Під час оцінювання результативності уроку слід передбачати:
-
узагальнення отриманих знань і вмінь, оцінку рівня їх засвоєння;
-
аналіз результатів групової та індивідуальної роботи;
-
увагу до процесу виконання завдань школярами, а не тільки до кінцевого результату.
Критерії аналізу особистісно орієнтованого уроку:
-
позитивне емоційне налаштування учнів на початку уроку на роботу;
-
повідомлення учням не тільки теми уроку (його змісту), а й мети, форм організації їхньої діяльності;
-
орієнтація учнів у навчальному матеріалі (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття);
-
організація участі учнів у визначенні мети конкретної навчальної діяльності;
-
ефективна мотивація учнів до навчальної діяльності;
-
наявність плану проведення уроку залежно від підготовки класу;
-
використання проблемних творчих завдань;
-
застосування завдань, які дають учневі змогу самостійно обирати тип, вид та форму матеріалу, який він вивчатиме (мовну, графічну, умовно-символічну);
-
позитивне емоційне налаштування на роботу всіх учнів протягом уроку;
-
варіатизація етапу реалізації завдань уроку в межах визначених норм;
-
гнучка організація навчальної діяльності школярів залежно від мети уроку (його етапів): повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань, взаємоперевірка, аналіз роботи з товаришем з урахуванням індивідуальних особливостей кожного;
-
стимулювання учнів до вибору різних засобів виконання завдань;
-
використання різноманітного дидактичного матеріалу, що дає учню змогу виявляти особистісну вибірковість типу, виду й форми навчального завдання, характеру його виконання;
-
активізація суб'єктного досвіду учня, його використання в процесі уроку;
-
аналіз відповіді учня не тільки з позиції правильності, а й з урахуванням того, як він розмірковував, яким чином розв'язував, де й чому помилився, чи висловив оригінальні міркування;
-
переважна форма спілкування з класом (діалог, полілог);
-
форми роботи з класом (фронтальна, групова, парна, індивідуальна), яким віддає перевагу вчитель;
-
самостійне або спільне з іншими учнями та вчителем оцінювання результатів своєї діяльності у порівнянні її з освітнім стандартом (критеріями досягнення мети);
-
обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки того, що пізнали, чим оволоділи, а й того, що сподобалося (не сподобалося) та чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому;
-
стимулювання учнів до вибору та самостійного використання різних способів виконання завдань;
-
не лише оцінювання (заохочення) під час опитування правильної відповіді учня, а й аналіз його міркувань, використаного способу, чому і в чому помилився;
-
глибока аргументація поточної оцінки навчальних досягнень, у разі її виставлення, наприкінці уроку за низкою параметрів: правильність, самостійність, оригінальність;
-
завдання додому потребує від учителя не тільки визначення його теми, обсягу, а й докладного роз'яснення, як учневі раціонально організувати навчальну роботу.
Ми висловили тут ті рекомендації до підготовки й проведення особистісно орієнтованого уроку, які, на наш погляд, є найважливішими. Деякі з них, природно, відомі кожному вчителю, їх він використовує в щоденній роботі.
Часто запитують: як же виявити індивідуальність (особливості особистості) та суб'єктний досвід кожної дитини в освітньому процесі і можливість його набуття?
Безумовно, вирішити цю проблему складно, але цілком можливо в умовах масової школи. Складність полягає в тому, чи зможе вчитель, який не має спеціальних психологічних знань, зайнятий різними навчальними та побутовими проблемами, вести систематичне педагогічне спостереження за кожним учнем (при тому, що їх у класах нерідко більше 25—30). Основний тягар такого спостереження лягає саме на вчителя, а не на психолога, котрий лише допомагає структурувати бачення педагогом дитини й насичує психологічним змістом дані його психологічних спостережень, психологізуючи тим самим навчальний процес.
Слід підкреслити, що проектування й технологія проведення особистісно орієнтованого уроку, розрахованого на роботу з індивідуальністю кожного учня, ставить учителя в нову, не звичну поки що для нього професійну позицію — бути одночасно і предметником, і психологом, який уміє здійснювати комплексне педагогічне спостереження за кожним учнем у процесі його індивідуального (вікового) розвитку, особистісного становлення.
Найзначнішими засобами реалізації особистісно орієнтованого уроку є:
-
використання суб'єктного досвіду (особистісно значущого досвіду) дитини;
-
надання їй свободи вибору під час виконання завдань, їх вирішення; стимулювання до самостійного вибору й використання найбільш значущих для неї способів опрацювання навчального матеріалу з урахуванням різноманітності його типів, видів і форм;
-
накопичення знань, умінь і навичок не як самоцілі (кінцевого результату), а як важливого засобу реалізації дитячої творчості;
-
забезпечення на уроці особистісно значущого емоційного контакту вчителя й учнів на засадах співпраці, співтворчості, мотивації досягнення успіху через аналіз не тільки результату, а й процесу його досягнення.
Інформаційна база уроку стає при цьому дійсно розвивальною.