Усний журнал до Дня української писемності " Від кирилиці до Кобзаря"

 

27  жовтня, згідно нового календаря  ми святкуємо   День української писемності та мови.

В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови". В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.   робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем.

           Людина, яка втратила свою мову - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінна рефлексія і користується вона, за визначенням І.Франка, "верхньою" свідомістю

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у  Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Розпочинаємо усний журнал, присвячений Дню української писемності і мови.

«Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке  колись Шевченко покохав.»

 

Упродовж невеликого проміжку часу ми з вами гортатимемо сторінки усного журналу, з якого дізнаємося про тернистий шлях становлення і розвитку української мови, української писемності, утвердження української мови як державної мови.

 

Учень 1

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

 

Вишукана у розмові інтелектуалів, строга і регламентована у діловодстві, легка і гнучка у бесіді друзів, образно багата, лексично наповнена в літературних творах… Такою постає українська мова перед нами сьогодні. Також будьте допитливими і натхненними – і перед вами відкриються неозорі виднокола української мови.

Учень 2

Мова кожного народу – неповторна і – своя

В ній гримлять громи в негоду

В тиші – трелі солов`я

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен - клени у діброві

По – кленовому шумлять.

Солов`їну, барвінкову,

Колосисту – на віки –

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина – так , як мати,-

Мова в кожного із нас.

 

Учень 1

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, І розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

 

Учень 1

 

Мови чарівний голос

На ріці життя тихо меле млин часу,

І у вишині зорі по одній гасить

та запалює замість них нові знову

І несе у світ пломінкий вогонь слова.

Слово мовили знов уста мої, слово,

Як бусинками, ними виграє мова.

Зорі і світи сіли край мого столу,

Слухають її мови чарівний голос.

Причасти мене розмовою

Українською мовою.

Зачаруй мене славнозвісною

Українською піснею.

Причасти мене розмовою

Українською мовою.

Зачаруй мене ніжною

Українською піснею.

 

І  сторінка усного журналу

“Від кирилиці до Кобзаря”

 

Учень 2

 

Гробниці, кості й мумії мовчать,

А слово – вічне ніби далина.

Із темряви віків, де цвинтаря печать.

Лиш чути письмена …

 

 

 

Ведучий. “Історія – скарбниця наших діянь. Свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє,” – говорив один з наймудріших серед письменників, іспанець Сервантес. Саме як “скарбниця наших діянь”, історія показує численні приклади того, що навіть найновітнішим відкриттям часто – густо передували здогади, пошуки та роздуми. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часи розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов”ян дуже складна і досі не розв”язана. Протягом багатьох років  учених цікавлять такі питання : коли і як народилася слов”янська писемність, слов”янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

Тривалий час побутувала думка, ніби – то наші пращури завели писемність лише після Хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.

Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили, та й досі знаходять, - на кам’яних плитах, надгробках, амфорах – таємничі, незрозумілі знаки.

Перший історик слов”янської писемності болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив у X сторіччі при дворі болгарського царя Симеона, у книзі “ Сказання про письмена”  розповідає про два етапи розвитку слов”янського письма. Перший - коли слов”яни ще були язичниками, отож читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок.

Другий етап – коли вони хрестилися то почали писати римськими і грецькими  письменами, але було це письмо "без обустроєнія", тобто не пристосоване до слов”янської мови.

Письмо у вигляді “черт і різ” використовували для позначення належності речей певній особі, позначення кількості речей, тварин або осіб, для гадання та інших подібних функцій.

Прямим попередником слов”янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов”ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Костянтин Філософ ( Кирило ) і його брат Мефодій походили із Солуня  (сучасні Солоніки ).За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов”ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов”ян. Костянтин ( Кирило ) ( 827 – 14 лютого 896 р. ), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій ( 815 – 6 квітня 885 р. ) був управителем однієї слов”янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

У 862 році візантійський  імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов”янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів. За свідченням джерел Костянтин перед від”їздом до Моравії розробив слов”янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов”янську абетку на 3 – 4 богослужебні книги, перекладені на слов”янську  мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка  ( 880 р. )  Костянтина названо “ творцем слов”янського письма”.

     Існує два різновиди старослов”янських писемних знаків : кирилиця ( на честь першовчителя слов”ян ) і глаголиця .

Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов”ян .Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов”янські народи : російський, український і білоруський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди : устав, півустав і скоропис. В середині XVI ст. у східних слов”ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою “Апостол” надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

Пісня про мову.

ІІ  сторінка

«Українська мова серед східнослов’янських мов»

Учень 1

 

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, -

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

 

Ведучий. 1840 р вперше було видано твори Т.Г.Шевченка, з того часу українська літературна мова стала на важкий але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів.

“Ну що б, здавалося слова  ?

Слова та голос,

Більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує…”

Учень 2.   

Мово рідна. Слово рідне !

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову мож забути

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила ?!

Ой тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом !

Мово рідна. Слово рідне !

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Ведучий .  

У цілості збереглася найцінніша пам’ятка давньоруської літератури “Слово о полку Ігоревім”. А найперша наша пам’ятка, написана в Києві 1056-1057 pp. - це “Остромирове Євангеліє”. На “Пересопинському Євангелії"” присягали на вірність Україні наші президент JI. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, В. Янукович.  З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років і російський цар Петро І накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

(Звучить мелодія пісні “Думи мої, думи... ” на слова Т. Шевченка)

(Із глибини виходить дівчина із запаленою свічкою і читає “Молитву”О. Яворської).

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголосі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжелюдей,

Та сповнена любові і відваги

З-за грат летіла птахом до людей!

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

Учень 1

 

’’Кухлик”

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші - не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: -

Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: Што ? Чево?

Я не понимаю.

Кухлик, люба, покажіть.

Той, що з боку смужка.

Да какой же кухлик здесь.

Если это кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

-У меня есть свой язик

Ни к чему мне мова.

I сказав їй мудрий дід:

Цим пишатися не слід,

Бо якараз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика

І не знає мови.

 

Ведучий. Та чи можемо ми не згадати на цьому святі нашого Великого Кобзаря Т. Шевченка, який став основоположником української літературної мови, але сам ніколи не забував родоначальника української мови

 І. Котляревського, називаючи його Батьком української мови.

“Будеш, батьку, панувати,

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє,

Тебе не забудуть”.

І після І. Котляревського, Т. Шевченко відшліфував нашу мову, дорогоцінний діамант нашого народу. В. Самійленко прекрасно сказав про це у вірші “Мова”, присвяченому Тарасу Шевченку. Хочу нагадати вислів відомого мовознавця, перекладача, автора перших правописів, священика, професора Івана Огієнка. Він казав: “Мовне каліцтво - є початком каліцтва душі”. А Дмитро Білоус писав:

 

Остання сторінка.

«Мова - це показник культури людини»

 

Ведучий  Перші поняття про мову, про щастя, добро і ласку нерозривно пов’язані з образом найдорожчої для нас людини – матері. А її колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається потяг людини до добра, творчості й снаги.

Учень 1 .

Одна Батьківщина і двох не буває.

Місця, де родилися завжди святі.

Той долі не знайде в житті .

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав ?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов”ї.

І я припадаю до неї устами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди

 

Ведучий.  Мова - це показник культури людини. Недаремно кажуть: “Заговори, щоб я тебе побачив”. На жаль, сьогодні небагато людей, які володіють досконало рідною мовою. Причиною цієї прикрості є, насамперед, те. що в результаті злиття української і російської мов , утворився так званий “суржик”, який є небезпечний і шкідливий, оскільки засмічує і поганить одну з найкрасивіших мов світу.

 Учень 1

Хто сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба

Де іще від матінки - матусі

Ти почуєш: спатоньки - спатусі?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова?

Хоч у нас і кажуть, що невістка

Буцімто чужа у хаті кістка,

Та недавно у в одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

“Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?

Хто ж сказав, що наша мова груба?

Груба лиш тому, кому не люба.

Ну скоріше, незбагненна мова,

Лагідно - чарівно-загадкова.

Де ще в світі є така країна,

Як терпляча Україна - ненька,

Щоб тих, хто їй завдав руїни,

Звали незлобливо - воріженьки?

Доповідач.

Хто любить, той легко вчить.

Якщо з українською мовою

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весною ряст,

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній вимовляється

Все, як пісня, у ній звучить.

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова у ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова - основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

Непутящим буває дитя!

Ведуча

Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему. любистку, м'яти, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра берегине! Ти не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія.  Мово! Ти висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами, давала силу і здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, хто молився за тебе. Ти множила край веселий і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, наповнювала душі Божим сяйвом.

Мово рідна! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом, возвелич і порятуй народ навіки! Амінь.

Класний керівник. 

 Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови.

Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.