Усний журнал. "Друга світова війна в дзеркалі літератури. Проза."

 

Костиря С.Г.

вчитель зарубіжної літератури

Червонокам’янського НВО 

«загальноосвітня школа  І – ІІІ ступенів –

дитячий дошкільний заклад –

позашкільний центр»

Олександрійської районної ради

Кіровоградської області

 

Тема: Друга світова війна в дзеркалі літератури. Проза.

Мета: розглянути окремі твори про Другу світову війну; організувати роботу  

            щодо  характеристики  творів   письменників про війну;

             утверджувати у свідомості учнів почуття відрази до війни;

            виховувати повагу до ветеранів війни, братських могил.

Обладнання: виставка картин, малюнків присвячених військовій тематиці;

            книг; вірші українських поетів про війну; портрети зарубіжних

            письменників; асоціативний кущ, грамзапис «Журавлі».

Тип уроку: усний журнал

                                                                                          Епіграф уроку:

                                                                                        Війна, війна!

                                                                                       І знов криваві ріки!

                                                                                      І грім гармат, і шаблі дзвін.

                                                                                       Могили, сироти, каліки

                                                                                       І сум покинутих руїн.

                                                                                                      О.Олесь

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Підготовка до сприйняття навчальної теми

Вступне слово вчителя. Минають дні, проходять десятиліття... Але назавжди в пам'яті нашій залишаються події Великої Вітчизняної війни. На уроках історії ви вивчали, що ставлення до Другої світової війни різне у європейців і наших людей: для нас ця війна стала «Великою Вітчизняною, а для них - лише «Другою світовою».

Учень

З перших днів війни на двобій з ворогом встали й наші односельці.

Вони вмирали за Батьківщину

У смертному вирії фронтів,

У партизанських нерівних сутичках з карателями,

У катівнях гестапо,

У рідній хаті, охопленій вогнем.

Ми не все знаємо про них.

Не всім судилось повернутися до рідної домівки.

Учениця

По всій Україні є старенькі хати,

Обминають хати тихі сни.

Там і досі мати жде солдата

Жде свого синочка із війни.

III. Оголошення теми, епіграфу уроку.

- «Друга світова війна у дзеркалі літератури. Проза.» - це тема нашого уроку.

Зверніть увагу на епіграф. Подумайте, який зв'язок між епіграфом і творами, про які йтиме мова. ( Відповіді учнів)

(Звучить мелодія пісні «Журавлі»)

* Інтерактивна вправа. Створити асоціативний кущ «Війна»

 

 

 

   голод                           зло                            біль                      розлука

            страждання                                                             катастрофа

                         розруха                      ВІЙНА                 смерть

                                                 кров                          сльози

                                                                пам'ять

IV. Сприйняття нового матеріалу.

1 сторінка «Характеристика літературних жанрів»

Вчитель. На сторінках прозових творів ми    знаходимо своєрідний

літопис війни, що достовірно передав всі етапи великої битви радянського

народу з гітлерівським фашизмом.

         Багато письменників в роки війни стали робітниками фронтової преси,

військовими кореспондентами, політпрацівниками. Бачили вони небувалий

героїзм радянських людей, їх високий патріотизм, масовий героїзм, якого ще

не знала історія людства і розказали про це у своїх творах.

         Активною зброєю в боротьбі з ворогом стала публіцистика. На

сторінках центральних і армійських газет друкувались статті, нариси,

памфлети.

          Кореспондентами газет були І. Еренбург, Б. Горбатов, О. Фадєєв, М. Тихонов, О. Твардовський, К. Симонов, Л. Соболєв, К. Федін, В. Кожевников і багато інших письменників і поетів.

        Публіцистика військових років пройшла декілька етапів:

       - на початку війни їй були притаманні схематичні способи зображення ворогів;

       - то уже до 1942 року збагачується елементами психологічного аналізу, зверненням до внутрішнього стану людини;

       - наступний етап співпадає з переломом в ході війни, з приближенням відплати ворогу;

       - головні жанри памфлет, огляд. Значну еволюцію пережила і проза.

       - на початку війна зображувалась в нарисах, в інформативному плані;

       - то уже в 1942 - 1943 роках були створенні твори, де «фронтова діяльність розумілась письменниками в складній діалектиці героїчного і повсякденного».

2 сторінка «Письменники на Кіровоградщині»

Учениця. Більш як 500 письменників не повернулися з війни, а пішло більше як 2000, вони пішли « не долюбив, не докурив последней папиросы.» (Н.Майоров)

      Деякі з них воювали на Кіровоградщині: Б.Польовий, В.Биков, Є. Долматовський, М.Алексєєв.

      На другий день після визволення Кіровограда в місті був Б.Польовий. В своєму щоденнику розказав про враження від міста. Відвідав те місце (вали), де був концтабір.

      В.Биков воював під Великою Северинівною, там є курган, обеліск. Є на Кіровоградщині братська могила, одна із багатьох, залишених Великою Вітчизняною війною. Серед імен загиблих у ній солдатів і командирів є ім'я лейтенанта Василя Бикова... На щастя, Биков не загинув. З простріленою ногою він устиг виповзти із хати, в якій ховався, за кілька хвилин до того, як її зруйнували фашистські танки. Ставши, потім письменником, він розповість всім про січневі події 1944 року під Кіровоградом в одній із повістей.

        Євген Долматовський воював під с. Підвисоке Новоархангельського р-ну. Його направили в 6-ту армію, як кореспондента. Але 6 та 12 армії під командуванням Музиченко та Понедєліна були оточені ворогом. Понедєлін дав телеграму, Телєгін повідомив Сталіна , про те, що Понедєлін панікує.

        Долматовський попав у полон, але невдовзі з групою полонених утік із полону. Війну закінчив у Берліні. Про ті події, які відбувалися у Підвисокому написав книгу «Зелена брама».

     Герман Занадворов уродженець Уралу. Пов'язав свою долю з Україною. Оженився на українській жінці Марії з с. Вільшанка, де була підпільна організація «Червона зірка». Писав щоденник, закопав його в дворі в ямі. Ця організація була зраджена, а Занадворова разом з дружиною розстріляли. Цей щоденник найшли після визволення , сестра видала книгу «Щоденник розстріляного».

З сторінка Характеристика післявоєнної літератури.

Учениця. В перші післявоєнні роки тема війни продовжує хвилювати письменників. В своїх творах вони прагнули не тільки виявити моральні джерела героїзму, правдиво показати, якою високою ціною прийшлося заплатити людям за перемогу над ворогом, але і створити великі національні характери, освітити велику епопею боротьби як один із етапів героїчного шляху нашого народу. Історичний досвід 50 -80 р.р. дозволив художникам глибше глянути всесвітньо-історичну перемогу людства над фашизмом.

     Починаючи з 60-х р.р. помічена нова тенденція переосмислення Великої Вітчизняної війни. Існує три причини, які зумовили пристрасну увагу до війни;

* письменники, які пишуть про війну самі були учасниками: Биков, Симонов,   

   Бондарєв, Бакланов, Богомолов, Ананьєв...;

В літературі проявляється автобіографізм, документалізм;

* великий слід залишила війна в пам'яті народу - пам'ять про загиблих;

* вся література антивоєнна про війну, але війна проти неї.

Актуальна і гостросюжетна література виражає нам сучасні погляди. Література про війну несе відображення особистого досвіду письменника.

4 сторінка. Аналіз творів письменників.

а) характеристика роману Бондарева «Гарячий сніг»- елемент автобіографічності.

б) Б.Васильєв «В списках не значився» - молодь на фронті.

в) В.Бикова зацікавила тема зради в повісті «Сотніков»;

г) тема антифашистської боротьби в романі А.Камю «Чума»;

д) про заперечення фашизму і будь якої війни в оповіданні Г.Белля «Подорожній,  коли ти прийдеш у Спа...»

е) тема полону і втеча з нього в повісті К.Воробйова «Це ми, господи»,

                                                                    В.Биков «Альпійська балада»

 

5 сторінка «У війни не жіноче обличчя»

Учень, учениця (діалог). Із розмови з істориком

— Коли вперше за історію жінки опинилися в армії?

— Уже в IV столітті до нашої ери в Афінах і Спарті в грецьких військах воювали жінки. Пізніше вони брали участь у походах Александра Македонського.

Російський історик Микола Карамзін писав про наших предків: «Слов’янки ходили іноді на війну з батьками і чоловіками, не страхаючись смерті: так, під час облоги Константинополя 626 року греки знайшли з-поміж убитих слов’ян багато жіночих трупів. Мати, виховуючи дітей, готувала їх бути воїнами».

— А за нових часів?

— Уперше — в Англії в 1560–1650 роках почали формувати шпиталі, у яких служили жінки-солдати.

— Що сталося у XX столітті?

— Початок століття... Під час Першої світової війни в Англії жінок уже брали до Королівських військово-повітряних сил, були сформовані Королівський допоміжний корпус і жіночий легіон автотранспорту чисельністю 100 тисяч осіб.

У Росії, Німеччині, Франції багато жінок теж почали служити у військових госпіталях і санітарних поїздах.

А під час Другої світової війни світ став свідком жіночого феномена. Жінки служили у всіх родах військ уже в багатьох країнах світу: в англійській армії — 225 тисяч, в американській — 450–500 тисяч, в німецькій — 500 тисяч...

У Радянській армії воювало близько мільйона жінок. Вони опанували всі військові спеціальності, з-поміж них і суто «чоловічі». Навіть виникла мовна проблема: слова «танкіст», «піхотинець», «автоматник» до того часу не мали жіночого роду, бо цієї роботи ще ніколи не виконувала жінка. Жіночі слова народилися там, на війні..

Учениця.

Книга «У війни не жіноче обличчя» російськомовної білоруської письменниці Світлани Алексієвич, лауреата Нобелівської премії з літератури  2015 р. – це документ людської пам’яті, запис історій жінок, яких війна змусила взяти в руки зброю для захисту рідної землі від фашизму. Ця книга – результат кількарічної кропіткої праці: авторка розшукувала учасниць Великої Вітчизняної війни і записувала їхні свідчення, які цілковито відрізнялися від свідчень чоловіків-ветеранів та від офіційної форми викладу спогадів про ті події. Письменниця досліджує духовний світ жінок, які виживали в нелюдських умовах війни. У книзі зображено їхнє ставлення до смерті і необхідності вбивати, стосунки з чоловіками-соратниками і командирами, про побут на війні; про бажання жити після всього побаченого і пережитого, а ще – про повоєнну необхідність повернутися до жіночності, яка виникала не лише з внутрішньої потреби, але й через тиск суспільства,бо навіть найближчі люди вимагали якнайшвидше витіснити пережитий жах із свідомості.

Учениця.

 9 липня  1941 року Васильєв у складі батальйону винищувачів вийшов на своє перше завдання. В лісі бійці побачили двох убитих сільських дівчат. Фашисти убили їх за те, що вони побачили диверсантів. Картина цієї смерті так запала в душу письменника, що через багато років він проніс те почуття, яке виникло. А в 1975 році написав повість «А зорі тут тихі...»

     Але не тільки війна лягла своїм тягарем на чоловічі плечі. Вона торкнулася і жінок. Війна описана в творах Васильєва вражає.

        Якщо солдат стоїть до кінця і гине, то він виконує свій обов'язок перед Батьківщиною. А якщо цей солдат жінка, основний обов'язок якої продовжувати життя на Землі?

«У війни не жіноче обличчя». Вона згубила все: і красу Жені Комелькової, і материнство Ріти Осяніної, і мрію Лізи Бричкіної, і талант Соні Гуревич; і дитинство Галі Четвертак. Найстрашніше вона перервала нитку в «безкінечній пряжі людства». Людство втратило не тільки п'ятьох дівчат, але й не народжених дітей і дітей їх дітей. В цьому вся трагедія.

      Але життя продовжується .

     Тихі зорі - це пам'ятник всім тим, хто не повернувся з війни. (Інсценізація твору)

V. Підсумок.

Заключне   слово вчителя. Сьогодні ми звертаємось до історії, щоб зачерпнути сил з джерел стійкості і нескореності.

       Щоб сказати батькам: горді Вашим подвигом.

       Щоб сказати синам і внукам: пам'ятайте!

       Щоб сказати ровесникам: зробимо все, аби це ніколи не повторилося. Пам'ять захисників Вітчизни увіковічена в меморіальних комплексах, монументах, пам'ятниках, обелісках. Іменами багатьох з них названі вулиці, школи. Не забуде пам'ять людська жертв гітлерівського терору. Ніколи не в'януть квіти на братських могилах розстріляних і закатованих.

        Час стирає каміння, сушить ріки. Але слава героїв продовжує жити в серцях нових поколінь.

VI. Оголошення оцінок.

VII. Домашнє завдання.

1. Підготувати розповідь про Альбера Камю.

2. Прочитати роман А.Камю «Чума» 1-2 розділи.