Усний журнал на тему: "Добра слава не вмре, не загине". Астрономія, 11 клас.

Усний журнал на тему :

«Добра слава не вмре, не загине»

Мета: ознайомити учнів з одним з видатних українців у світовій науці – Юрієм Котермаком (Дрогобичем), ученим – енциклопедистом, філософом, астрономом, медиком ХV століття, ректором Болонського університету, автором першої друкованої книги, виданої українцем за кордоном.

                                         «Ми є. Були. І будем ми!

                                                         Й вітчизна наша з нами»

                                                                            І. Багряний

Вступ.

   Понад півстоліття віддаляє нас від епохи  Юрія Дрогобича. Багато визначних постатей залишили добрий слід у нашій історії, науці, культурі. Але сьогодні ми через віки звертаємося до цієї історичної для нашої землі постаті. Зрозуміло, що далеко не всі наукові праці цього вченого дійшли до нас, далеко не всі подробиці життя цієї яскравої особистості достовірно висвітлені. Але те, що він був першим і серед українських професорів, і серед українських медиків, і серед українських авторів друкованих праць, заслуговує, щоб про цю людину знали і пам’ятали.

Сторінка 1

Початок життєвого шляху

   Давно його могилу стерла нива,

Щодня рівняє час лани життя,

          З імли віків нам світить постать сива

        І гострий зір, що лине в майбуття.

       Це – він, поет, учений, наш земляк

    Що по Європі сівачем проходив

    І сіяв зерна дружби між народів.

         Георг Дрогобич –  Юрій Котермак.

                                                І нині, крізь епохи і сторіччя,

                        З глибин часу нам дивиться у вічі(слайд №4)

Народження генія

   Близько 1450 р. в сім’ї дрогобицького ремісника (за іншими даними - міщанина) Михайла  Котермака народився синок, якого, як і більшість хлопчиків із околиці, на честь храмового свята нарекли  Юрієм. Коли він був зовсім малим, померла мати. Тому хлопець ріс із батьком та старшою сестрою. Основи освіти освоїв у дяка церкви святого Юра: він досить швидко почав читати Псалтир і Часослов і навіть навчився писати, що було під силу далеко небагатьом його ровесникам. При тій самій церкві старенький монах Євтимій давав читати допитливому юнакові «Житія угодників Києво-Печерських», а також навчив його основ латинської мови, яка вживалася тоді не лише в усіх школах Європи, а й у магістратах галицьких міст і земських судах.

   В Дрогобичі, що був на той час центром солеваріння, часто бували багаті італійські купці. Ще зовсім юний Котермак, знаючи латину, досить швидко почав розуміти й італійську мову, чим дуже здивував заможних італійців. Він навіть починає в них працювати рахівником… Від них Юрій уперше дізнається про матеріально й культурно багаті Венецію, Геную, Флоренцію, Болонью. Тоді ж у нього народжується думка мандрувати світом і все побачити самому.

Шлях до науки

   У неповних шістнадцять Юрко стає круглим сиротою. Довідавшись про це, італійський урядник пропонує йому місце писарчука в одній зі своїх львівських контор. Прийшовши порадитися до свого вчителя отця Євтимія, як йому вчинити, хлопець почув від нього такі слова: «Що ж, синку, їдь. У Львові ще наберешся справи в латинській мові. А це велике діло. Знатимеш добре латину – пізнаєш високі науки. Зможеш стати магістром, доктором. Немає в нас тепер таких людей, а вони ой як потрібні. Їдь, та куди б не закинула тебе доля, не забувай про край рідний. І чужинцям про край своїх отців розповідай. Хай знають, що і ми маємо чим пишатися, що наш край колись був славний».

   Писарська робота у Львові була марудною і забирала багато часу. І все ж Юрій мав змогу вчитися в кафедральній школі. Там він дізнається, що справжню освіту можна отримати лише в університеті. Всі вони на той час складались із чотирьох факультетів: богословського, юридичного, медичного та артистичного, де вивчали сім вільних мистецтв – предмети тривіуму (граматика, логіка, риторика) і квадривіуму (арифметика, геометрія, музика, філософія). Артистичний факультет був, так би мовити, підготовчим до інших: його мусіли закінчити всі ті, хто бажав учитися далі, а згодом і викладати на трьох інших факультетах.

   Найближчим до України був університет у Кракові. Тому Юрко і подався туди.

Сторінка 2

Прагнення справжньої освіти

В Дрогобичі, у трудовій родині,

Що вміла лиш з ропи варити сіль,

Родився він. Забаглося хлопчині

В Європу по знання піти звідсіль.

Юрко колись про чарівні світи

Чував від італійців—солеварів

І відтоді вже світ пізнати марив.

Навстріч незнаній далі ладен йти.

        Щоб потрапити до списків студентів університету, Юрій мав сплатити 8 грошів, що для нього було непосильно. Тому магістрові, який проводив запис, він розповів, що залишився сиротою. І той обмежився найменшим внеском, взявши від Котермака лише один гріш. Склавши присягу на вірність університетським статутам, Юрій Котермак із Дрогобича став студентом філософського факультету.

       На бакалаврському екзамені Юрко відповів на всі запитання, провів диспут, після чого йому було присвоєно звання бакалавра вільних мистецтв. Сталося це 1470 р.

Після короткочасного відвідування рідного міста молодий Котермак знову повертається до Кракова, щоб продовжувати навчання тепер уже для здобуття магістерського титулу.

       1472 рік. Юрій Котермак, випередивши в знаннях багатьох своїх ровесників, першим складає магістерський іспит. До речі, з 208 тих студентів, які вступали з ним разом до університету, до 1471 р. лише 66 стали бакалаврами, а до 1473 року лише 9—магістрами. Після успішного закінчення диспуту Юрієві вручили закриту книгу на знак того, що, ставши магістром, він не повинен покладати надії лише на свою пам´ять, а й користуватися книгами; на середній палець наділи золотий перстень—символ чесності й чистоти думок. Після цього було оголошено про присвоєння бакалаврові Юрієві Дрогобицькому, синові Михайла Доната, титулу «magisteratrium», який давав право викладати в університетах.

У Кракові, старослов´янськім місті

Вивчає він науки кілька літ…

І, лиш звання домігшися магістра,

Він мріє про новий і вищий зліт.

В Італію верста Дрогобич путь.

Й сідає знов за парту у Болоньї.

        Здобута в Кракові освіта й навіть магістерська туніка не могли задовольнити наукових прагнень молодого магістра. Його вабила далека Італія. Тому Юрій, попрощавшись із рідним краєм та рідною мовою, пішки мандрує на батьківщину Вергілія і Овідія, про яку мріяв ще з дитинства.

А небо над Болоньєю, мов казка.

Предивна казка раннього дитинства.

Незрушна вись і заніміла даль …

Та вись – немов з блакитного фарфору

Сотворена . Ні хмарки, ані тіні.

Гаряче, щедре сонце устає!

Дивлюся я на схід… Десь там , де сонце, --

Моя вітчизна -- Україна, Русь…

Там зеленню дзвенять мої Карпати,

Ялицями, смереками дзвенять.

І мовою коханою, й піснями

Печальними. І древній город там –

Дрогобич. Там колись я народився

І назву міста рідного узяв

За прізвище собі: Дрогобич де Руссія!

Так звуть тепер мене у Римі та Болоньї.

       Писар, який вписував імена вступників до книги, ніколи не чув про таке місто, як Дрогобич. Юрій пояснив, що воно знаходиться недалеко від Львова, столиці Галицької Русі. Отож, і записали його «Джордж да Леополі» -- Юрій зі Львова – так його найчастіше називали в Італії. Щоб вижити на чужині, йому доводилося займатися репетиторством,переписуванням книг, складанням гороскопів, що забирало дорогоцінний час, який він хотів присвятити науці.

       З астрології добував собі хліб, а закони світил небесних і рух їхній здавалися Котермакові тісно зв´язаними з людською долею

Ось той віщун у довгій ризі, скорботні отверза уста:

Юрко Дрогобич, мов по книзі, по небі зорянім чита …

Підносить стомлені долоні, листки світил перегорта.

Король на золотому троні про віщий гороскоп пита.

О, не турбуйся, мій королю, -- віщує зоряний тлумач

Твій вік по голубому полю вписався датами удач!

Он зірка, мов пересторога, а та – тремтлива – добрий знак!..

Владики грізного дорога снується медом на вустах…

       Хоч астрологія й визнавала, що життя людини цілковито залежить від небесних світил, та Котермак все ж утверджував геній людини, віддавав належне людському розуму. Добре це усвідомлюючи, він узяв на себе сміливість заявити папі Сікстові IV:

Більшість тепер виставляє на показ свої праці, Святотче ,

Дбаючи щонайменше про честолюбство та зиск.

Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням:

 Хай буде від них користь роду людського в житті.

Ні, не даремні вони й не для реготу писані мною;

Все у підмісячнім світі живе за законами неба.

Обшири неба для наших очей незбагненно великі,

Розумом легко, проте можем їм осягнути

Сторінка 3

Ректор Болонського університету

       22 березня 1482 р. в Болонському університеті сталася надзвичайна подія. Студентська братія одноголосно вирішила, що на той час немає кандидатури кращої, ніж Юрій Дрогобич, студент медицини, який за кілька років життя в Болоньї встиг завоювати собі неабиякий авторитет.

       Через вісім місяців після обрання на посаду ректора Юрій склав іспит на звання доктора медицини. А навесні 1483 р. провів вибори свого наступника на ректорській посаді.

       Докторський титул вважався дуже почесним. Гордовиті болонські патриції, що не знімали шапки перед єпископами і прелатами, при зустрічі з доктором перші схиляли голови й двома пальцями піднімали капелюха. І якщо навіть до кардиналів міщани Болоньї звертались на «ти», то доктора шанобливо титулували «мессер».

      Тепер перед Юрієм відкрилася можливість обирати будь – який університет для подальшої своєї праці: болонських докторів цінували всюди. Але, як за колишнім ректором, за ним по життєво зберігалися права громадянина Болоньї. Це вперше в історії посланець далекої та на той час сплюндрованої і поневоленої країни був ректором університету, до того ж не будь-якого, а болонської «матері наук». І записи в університетських метриках завжди нагадуватимуть  болонцям про батьківщину Юрія, про той далекий край, звідки прибув юнак, що став у Болоньї доктором філософії та медицини, ясновельможним ректором університету.

Сторінка 4

Юрій Дрогобич – ровесник книгодрукування

      Одне з провідних місць у європейському друкарстві займала Італія. Саме в Римі вийшла перша друкована книга українського автора – доктора Юрія Котермака з Дрогобича.

      Сталося це 7 лютого 1483 р. , майже за століття до того, як у Львові вийшла перша друкована книжка «Апостол» у друкарні, започаткованій Іваном Федоровим.

А в нього – радість!

Він в руці тримає,

Привезену учора з Рима книгу…

«Юдіціум прогностікон…» ( «Оцінка прогностична …»).

Це він її створив і видав, щоб знали всі

Закони чисел, що керують світом,

Планетами, зірками та сонцями.

Закони речовин, що наповняють

Дерева, трави, квіти і плоди.

Закони ліній, що ідуть крізь простір…

У книзі мудрій цій…

       Книжка Юрія Дрогобича,якої на сьогодні збереглося лише два (за іншими даними – три ) примірники,належить до поширених у ті часи астрологічних календарів. Але вона містила цінні для тогочасного читача відомості з астрономії, географії, медицини.      Тут передбачено з точністю до хвилини час двох затемнень Місяця, зроблено спробу визначити географічну довготу багатьох європейських міст:Москви, Вільнюса, Львова, Дрогобича. Це – одна з перших згадок про ці міста у друкованій літературі.

Великих міст Землі координати

Вказав я: ось де Київ древній,

А ось – Москва, а тут ось – мій Дрогобич,

І Львів державний, і учений Краків,

І велемудра осяйна Болонья…

Далеко від очей простори неба,

Землі простори – дивні та широкі,

Та всі вони у знаках та у числах

У книзі цій…

     535 років минуло з дня виходу книги Юрія Котермака. І чим більше історія віддаляє нас від цього дня, тим дорожчим стає український першодрук, перша книга, надрукована автором з підкарпатського міста Дрогобича.

     Крім згадуваної друкованої роботи, збереглися ще й інші,але вже рукописні праці Дрогобича. Тогочасні вчені високо цінували твори нашого земляка. Рукописи його астрономічних праць виявлено у Баварській державній бібліотеці та у фондах Національної бібліотеки в Парижі.

Сторінка 5

Ностальгія

     Здобувши лаври професора і навіть ректора у Болоньї, визнання серед відомих європейських учених, Юрій Дрогобич не знайшов щастя в далекій Італії. Він тужив за своєю батьківщиною.

      Був вченістю ситий,

      Був титулом ситий.

      Чотири стіни —

      Ні з ким душу ділити.

      Вітчизною віє...

      Так боляче в грудях…

      Про біль той нестерпний

      Не відають люди.

      Вже ліпше безхліб´я,

      Безвихідь і скрута,

      Ніж та ностальгія,

      Що мучить так люто.

      Безмовна кімната,

      Чужинна Болонья…

      Стікає по віях

      Самотність солона…

    Десь у 1485 – 1486 рр. Котермак все ж таки вирішив повернутися на батьківщину. Однак події,що відбувалися тоді в Галичині, затьмарили зустріч з рідним краєм.

    У наукових надрах і латині

    Проводив сивий вчений довгі дні.

    Думками ж був у рідній Україні.

    Про неї снив у дальній чужині.

Тевтонці, турки, навісні татари,

Степами сунуть, налітають з гір.

Терзають рідну землю яничари,

Людей катують і беруть в ясир.

              І стогне простий люд в біді – стражданні.

              Галичина палахкотить повстанням,

              За Правду битись йдуть її сини.

              Ти – син народу, ти завжди із ними

              І мріями , і думами своїми.

 Найближчою до батьківщини Юрія вищою школою був Краківський університет. І в 1487 році він їде туди, щоб допомогти землякам здобувати освіту.

            Знайомий корпус університету.

             Ось двері! Я зайду туди.

             Піднімуся по сходах, там студенти мене чекають!

             Я їм розповім про білий світ широкий, нескінченний,

             Про вічну мудрість чисел, про зірки,

             І про планети, і про їхні рухи…

             В очах студентів стільки запитань…

             Та в голос висловився лиш один юнак,

             Сміливець він, і, бачу, здібний до науки!

             Міколай з Торуня зовуть його… Чи як?

    Міколай з Торуня – це Миколай Коперник, що у 1491 р. вступає на навчання до Краківського Ягеллонського університету. Згодом він перевершить усіх своїх ровесників і зробить своєрідну революцію в астрономії. А перші кроки у цій цікавій і захоплюючій науці 18 – річному юнакові допомагав робити поважний професор Юрій Котермак, лекції якого той відвідував у перші роки свого навчання. Пізніше Коперник продовжив освіту в Болонському університеті.

Сторінка 6

Повернення

     А над Котермаком бігло небо… Зі своїми загадками й таємницями. Він не мав блиску. За сяйвом генія Коперника, за  все пихою королів не видно його було.

    У постійній роботі Юрій не помічав погіршення свого здоров´я. До нього все частіше приходили сумніви: чи не завинив він перед батьківщиною, працюючи майже весь вік на чужині? Чи зрозуміють земляки, що так склалися життєві обставини, чи знають вони, що Юрій де б не був, завжди думав про них, завжди прагнув бути корисним рідному краєві? І хоча сили вже покидали тіло, він намагався працювати і лише в праці знаходив розраду.

      4 лютого 1494 р. магістр Бернард із Кракова записав на сторінці однієї з книг своєї бібліотеки: «Георгіус Дрогобич помер тут у третій день тижня ( у вівторок ) близько 23 години. Так само, у Кракові, він і був похований. А йому тоді було лише трохи більше 40 років.

          Коли ж прийшов скорботний час вмирати,

          Прощався вчений просто із життям:

          Він заповів колегам сад і хату,

          Ім´я й любов – нащадкам-землякам.

          У дружнє коло краківська земля

          Прах прийняла Дрогобича навіки.

           І ця людина, проста і велика,

           До нас через століття промовля.

     Сьогодні , через п´ять з лишком сотень літ, Юрій Дрогобич повернувся додому. Світ повірив у нього.

     Повернувся Георгій Котермак, син Михайла Доната, до свого Дрогобича у вересневу світлу днину 1990-го.І стоїть він на Замковій горі, біля споруд, що пам´ятають ученого. Стоїть, глибоко замислившись, а погляд його сягає неба.

Нехай його могилу стерла нива.

Нехай рівняє час лани життя –

З імли віків нам світить постать сива

І гострий зір, що лине в майбуття.

Це він , поет, учений, наш земляк,

Що по Європі сівачем проходив

І сіяв зерна дружби між народів.

Георг Дрогобич – Юрій Котермак.

Прийми ж, моя Вітчизно-Україно,

Прийми свого із дальніх мандрів сина!

Ти нелегкі пройшов дороги

І тропи проклав цілком нові.

А чому ж ті вінки лаврові

Не стелились під ноги тобі?

За те, що просвітив людину,

За те, що вивчив небозвід,

Ми віддаєм тобі данину

І прославляєм на весь світ!

Історична пам'ять про Юрія Дрогобича

• Памятник знаменитому вченому зведений на його батьківщині, в місті Дрогобичі Львівської області.
• Іменем Юрія Дрогобича названі вулиці у Львові, Дрогобичі, Калуші та Краматорську.
• У 2011 році на фасаді Болонського університету відкрито меморіальну дошку на честь Юрія Дрогобича.
• У 1994 році вийшла повість Ярослава Ісаєвича «Юрій Дрогобич».
• В Україні випущені пам’ятна медаль, ювілейна монета і поштова марка із зображенням великого вченого.
• У 1990 році Дрогобицькій школі №16 присвоєно ім’я Юрія Дрогобича.

Література

1. Газета « Фізика» № 15, травень 2008