Усний журнал "Вшануємо Т.Г.Шевченка"

 

 

 

 

Усний журнал

"Вшануємо Т.Г.Шевченка "

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: Розширити і збагатити знання учнів про життя і творчість Т.Шевченка, розвивати виразне мовлення, дикцію, формувати ціннісне ставлення до духовних і культурних надбань рідного краю.

 

Святково прибраний клас: портрет Т. Г. Шевченка, вишиті рушники, фотовиставка про життя та творчість Т. Г. Шевченка, виставка дитячих малюнків «Малюємо за творами Т. Г. Шевченка». Під портретом Шевченкові слова:

                                                І мене в сім’ї великій,

                                                В сім’ї вольній, новій

                                                Не забудьте пом’янути,

                                                Не злим тихим словом.

Учитель.

   Сьогодні наш усний журнал присвячений річниці з дня народження

    Т. Г. Шевченка.

    Розгортаємо першу сторінку журналу:

«Дитячі роки Т. Г. Шевченка»

1-й ведучий.

9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, в сім’ї селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що в сім’ї його назвали малою приблудою.

2-й ведучий.

Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до дяка в науку, п’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадує ту школу, куди привела його кріпацька доля.

1-й читець.

                                     Ти взяла мене маленького за руку

                                     І хлопця в школу привела

                                    До п’яного дяка в науку…

                                    - Учися, серденько, колись,

                                     З нас будуть люди, - ти сказала.

1-й ведучий.

Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена тяжкою працею, померла мати…

2-й ведучий.

Незадовго після смерті матері в 1825 році помер батько. Смерть батька зовсім приголомшила малого Тараса.

                                  1-й читець.

                                Там матір добрую мою,

                                 Ще молодою у могилу

                                  Нужда та праця положила.

                                  Там батько, плачучи з дітьми,

                                 А ми малі були та голі,

                                 Не витерпів лихої долі –

                                 Помер на панщині…

                                 А ми – розлізлися межи людьми,

                                 Мов мишенята:

                                 Я до школи – носити воду школярам…

1-й ведучий.

 Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років – і він буде з болем згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

2-й читець.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога…

Уже прикликали до паю,

А я собі у буряні

Молюся богу… і не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

3-й читець.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хату –

Нема в мене хати.

Не дав мені бог нічого!

І хлинули сльози…

Учитель

Відкриваємо наступну сторінку журналу:

«Шевченко-художник»

1-й ведучий.

У вільний від роботи час, Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра, який погоджується навчити хлопчика малювати. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга і Тарас стає козачком у свого пана.

1-й читець.

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

2-й ведучий.

У Петербурзі Шевченко зустрічається з маляром-художником                     І.М.Сошенком. Ця зустріч круто змінила його долю. Сошенко знайомить його з байкарем Є.П.Гребінкою, художником К.П.Брюлловим, поетом В.А.Жуковським. Вони побачили великі здібності художника Шевченка і викупили його з кріпацтва.

Вільна. 22 квітня 1838 року Енгельгардт підписав відпускний документ, який засвідчив В.Жуковський, К.Брюллов та М.Вієльгорський. У відпускній записці, зокрема, говорилося:

«Я, нижчепідписаний, звільнений від служби гвардії полковник Павло Василів, син Енгельгардта відпустив назавжди на волю кріпосну мою людину Тараса Григоровича, сина Шевченка, що дістався мені в спадщину від покійного батька мого, дійсного таємничого радника Василя Васильовича Енгельгардта, записаного по ревізії Київської губернії, Звенигородського повіту, в селі Кирилівці, до котрої людини мені, Енгельгардту і спадкоємцям моїм в дальшому справи не має і нічого претендувати, а вільний він, Шевченко, обирати собі рід життя, який побажає».

 

 

2-й ведучий.

 Шевченко виправдав наміри своїх визволителів. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного художника». Тарас малює портрети, картини та ілюстрації до своїх творів.

3-й читець.

Так у людському горі стрілись брати,

Що зуміли в горі щиро помогти.

Викупили друзі, вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі? Біль чому не згас?

Сміливий і щирий був Тараса спів.

Він гострить сокири, кличе на панів.

Учитель.

Відкриваємо третю сторінку журналу:

«Шевченко – борець за волю народу»

1-й ведучий.

За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і в солдатах:

О думи мої, думи! О слово злеє!

За тебе марно я в чужому краї

Караюсь, мучусь, але не каюсь!

2-й ведучий.

Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.

1-й читець.

Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть.

 Співаючи, ідуть дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря біля хати,

Вечірня зіронька встає,

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати –

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула біля них.

Заснуло все – тільки дівчата

Та соловейко не затих.

2-й читець.

В неволі тяжко, хоча й волі,

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось.

Хоть на чужому та на полі…

Тепер не злої тої долі

Як бога ждати довелось.

І жду її, і виглядаю,

Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить

В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Україні поховають,

Що не в Україні буду жить,

Людей і господа любить

2-й ведучий.

Доля України завжди хвилювала Кобзаря. Шевченко вірить у краще майбутнє свого народу:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

Учитель

Ознайомимось з наступною сторінкою журналу:

«Ми тебе не забудемо, Тарасе»

1-й ведучий.

9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу Шевченку виповнилося 47 років, але поет уже був важкохворий.

Привітати його прийшли друзі; було багато надіслано телеграм.

10 березня перестало битися серце великого поета. Тіло Т.Г.Шевченка було перевезено в Канів, і поховано на Чернечій горі, як того й бажав поет.

 

1-й читець.

Не в шовкових пелюшках,

Не у величезному палаці,

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась

І бог почув молитву ту,

І дав душі убогій силу,

І в руки хлопця він вложив

Співецьку чудодійну ліру.

2-й читець.

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю.

Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

Співав про чесну боротьбу,

Про сором кайданів брязкучих;

І не жалів він сил своїх,

І не втирав він сліз пекучих,

І пісня голосно лилась.

Але не довго ворог лютий

Підкрався нишком – і замовк

Співець кайданами окутий.

Замовкла пісня на устах,

Але в душі жила, бриніла,

І в серці бідного співця

Вогнем палаючим горіла.

3-й читець.

Умер співець – і привезли

Його на рідну Україну.

І коло синього Дніпра

Йому насипали могилу.

Умер співець, але живуть

В серцях людей слова безсмертні!

І тихо по Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

Учитель.

Ось і перегорнули ми останню сторінку усного журналу, але ще більше про життєвий шлях Т.Г.Шевченка ви можете дізнатися з книг.