Розробка інтегрованого уроку у 10 класі

(французька мова – світовалітература)

на матеріалі роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері

Cours integré

la littérature étrangère – le français

Thème: Sous les murs de l’anienne cathédrale.

Тема : Під стінами древнього  собору.

(В. Гюго та його літературна спадщина «Собор Па­ризької Богоматері». Історичний колорит твору. Літературні образи роману.)

Мета : Висвітлити основні етапи життя Віктора Гюго, розкрити його естетичні принципи, ознайомитися з поетичними творами письменника, проаналізувати історичний колорит епохи, його відображення у творі, ознайомитися з головними образами твору, розвивати навички дослідницької діяльності, вміння готувати повідомлення за додатковою літературою та вміння застосовувати міжпредметні зв’язки.

Buts pratiques:

•     faire savoir les renseignements sur la vie et l’oeuvre de V. Hugo.
•     apprendre à lire des poesies, à les traduire.
•     devélopper la pratiques de l’analyse de l’oeuvre litté­raire.
•     devélopper la pratiques du dialogue et du mono­logue.
•     faire appliquer les connaissances pour analyser la liai­son entre la vie socialе (réele) et la prose.
•     devélopper l’amour vers la poésie, la litérature et la langue françaisе.

Тип уроку: інтегрований.

Type de la leçon: integrée.

Обладнання : Портрет В.Гюго, виставка творів письменника, зображення Собору Паризької Богоматері, відеокасета “Notre Dame de Paris”, сценічні костюми Есмеральди та Квазімодо, роботи учнів.

Equipement: dossier sur la vie et l’oeuvre de V. Hugo, le portrait de V. Hugo, les texts des poésies et du ro­man “Notre Dame de Paris”, la cassette vidéo integ­rale d’après l’oeuvre de V. Hugo, attribus pour le petit spectacle, des dessins des élèves.

Епіграф уроку: Життя видовище, трагедія жива.

        В. Гюго

 

Epigraphe: Etre Chateaubriand ou rien.

        V. Hugo

Хід уроку:

Deroulement de la leçon:

І.Підготовка до сприйняття навчальної теми.

1.Вступне слово вчителя світової літератури:

Жоден письменник не мав такої влади над своєю епохою, народом і літературою, як Гюго справив величезний вплив на всі літературні жанри – поезією, драму, роман, літературну критику, навіть на релігійну та політичну публіцистику. Гюго справді є феноменом французької літератури і втіленням самого духу Франції ХІХ століття. Англійський письменник В. Хенлі так сказав про нього: “Творчість Гюго є справжнім тріумфом французької літератури... Його можна порівняти хіба що з Наполеоном, котрий певний час полонив серця Європи. Він був надзвичайно сильним генієм і зачаровував людей понад шістдесят років.” Проте й зараз твори Гюго не можна читати без хвилювання, бо в них буяє нестримний політ фантазії, діють сильні характери, показані сильні пристрасті і почуття, що збуджують думку й душу. Поет Луї Аргон писав про В. Гюго: “Голос Віктора Гюго завжди кличе нас... Голос Гюго, котрий міг загубитися в бурі, але який сам став бурею, злившись з людським ураганом, мільйонами людських сердець...” Що ж, уперед, за “голосом Віктора Гюго”, до пізнання глибин людської душі, історії, самого життя!

2.Вступне слово вчителя французької мови:

 Prose, poésie, romans, roman – feulleton, drames, fragments philosophiques, ouvrage critiques, réflexions, pamphlets et multiple et sonore.

En general il est connu par ses romans, mais il a écrit beaucoup de vers. Nous allons entendre quelques – uns, avec la traduction russe et même ukrainienne car dans notre groupe il y a des gens qui traduisent les vers de V. Hugo.

IІ.Оголошення теми, епіграфа уроку.

Ш.Актуалізація опорних знань.

1.Бесіда за питаннями вчителя:

• дайте визначення романтизму.
• які риси притаманні романтичним творам? романтичним героям?

2.Повідомлення учнів:

а) Наприкінці ХVIII ст. У надрах класицизму виникає новий напрям – романтизм. Романтизм (фр. romantisme) – літературно-мистецький напрям, якому притаманні інтуїтивно-почуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу людини, неприйняття буденності, звеличення “життя духу”, конфлікт мрій та дійсності, захоплення несвідомим, таємничим, фантастичним, ірраціональним, звернення до фольклору та національної міфології.

б) Основні ознаки романтизму:

• суб’єктивність мистецтва.
• заглиблення у внутрішній світ особистості.
• людина – найвища цінність.
• світ – живе і рухливе ціле.
• наявність двох світів: дійсного та уявного.
• творча уява і свобода митця – основний закон романтизму.
• інтерес до минулого, народної творчості, міфології.
• художні прийоми романтизму: символіка, контраст, іронія, алегорія, гротеск.
• яскрава, барвиста мова.
• винятковість головного героя (бунтівник, самітник, мандрівник) існуючи світом і прагнення кращого буття.

IV.Формування нових знань, умінь, навичок.

1.Повідомлення учнів-біографів про життєвий і творчий шлях В. Гюго (на українській та французькій мовах).

Віктор Марі Гюго

(1802 – 1885)

Віктор Марі Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. З ранніх літ Віктор захоплювався читанням. Першим його вчителем був священик Ларів’єр. Він навчив латині і грецької мов. Читати Віктор навчився самостійно. В 8 років він легко пе­реводив “Тацита”. Латинська мова йому дуже по­добалась.

Провівши деякий час в Іспанії, Гюго вперше за­кохався.

Там він жив в палаці Массево, де була кра­сива портретна га­лерея. Там часто знаходили ма­лого Вік­тора, хлопчик обожню­вав розглядати мисте­цькі ше­деври.

Гюго читав сміливі філософські книги, які були досить важ­кими для розуміння малої дитини. На заува­ження бібліотекаря щодо такої літератури, Софі відповідала: “Книги ніколи не при­чиняли зла”. Вона помилялася: природжена чутливість її най­меншого сина від такого читання тільки посили­лась, але в нього розвивався здоровий інтерес до незвичних, рідкісних за своїм характером творів, які пізніше підказали йому сюжети деяких його рома­нів і п’єс.

В 1814 році Леопольд, приїхавши в Париж і за­бравши Вік­тора і Ежена в матері, віддав їх до пан­сіону Кордне і Декотта, який си­ль­но нагадував тю­рму. На­ступного року він залишив їх в своєї сест­ри-вдови ма­дам Мартен-Шопін. Тітонька погано ста­вилась до хлопців, тож вони її терпіти не могли.  Генерал хотів, щоб його сини вступили до Політех­нічної школи.

З кінця 1816 Віктор і Ежен вчилися в коледжі Людо­віка Вели­кого. Тоді ж Віктор написав свою пе­ршу по­ему(334 рядків). В своєму щоденнику Гюго писав “Хочу бути Шатобріаном, або ні­ким.” Газети заціка­вились чудо-дитиною. Літом 1817 спеціально для ор­ганізованих ним літ.-вечорів Гюго написав поему “Бюг Жар­галь”. Всі три брата Гюго мріяли заснувати літ. щотижневик – “ Льо Леттр бретонь”. Одного разу Гюго зрівняв письменника з книгою: “Любий пишучий пише книгу; книга ця – він сам”.

В 1822 році він видав свій перший збірник вір­шів “Оди”. В 1826 – вийшов збірник творів Гюго “Оди і ба­лади”. Опублі­кована в 1827 році знаме­нита перед­мова до “Кромвеля” дає уяв­лення про політичну пози­цію поета. Це було вже очевидним вияв­ленням праг­нення до змін в літературному режимі. В тому ж році Гюго опублі­кував оду “Ван­домській колонні”.

Після смерті матері в 1821 р. Гюго зблизився з ба­тьком, для якого Імперія була символом щасли­вих змін.

В 1829 р. Він опублікував новий збірник “Східні мотиви”. В 1829 р. він напи­сав драму “Маріон Де­лорм”. Вірші “Маріон Де­лорм” отримали велику по­хвалу від самого Гете. Але постановка драми була за­боронена цензурою. Тоді менше ніж за місяць Гюго написав ще одну п’єсу – драму “Ер­нані”.

Після “Ернані” Віктор написав ще ряд п’єс, в прозі і в віршах: “Король забавляється”(1832), “Лу­кре­ція Борджа” (1833), “Марія Тодор”(1833), “Ан­жело, ти­ран пудуанський”(1835), “Бургграф”, а в 1838 р. в ко­роткий термін – з 5 липня по 11 серпня – написав п’єсу “Рюї Блаз”, за загальною думкою, найкращу свою драму. Поет постійно прагнув вдосконалюва­тися. В 1831 р. Гюго вдав збірку “Осіннє листя”, а в 1835 – “Пісні темряви”. Випу­щений в 1837 р. збірник “Внутрішні голоси” – один з най­більш знаменитих в творчості Гюго. На­ступ­ний збірник, “Проміння й тінь”, з’явився в друці в 1840 році.

У 1841 році його обрали членом Французь­кої Академії. У 1845 році йому присвоїли титул пера Франції.

До самої смерті, яка наступила 22 травня 1885 року, він писав, брав участь політичних рухах. Усе своє життя він боровся за свободу і справед­ливість.

 

VICTOR   MARI   HUGO

(1802 – 1885)

V. Hugo est l’écrivain français le plus connu en France et dans le monde. Il est né le 26 février 1802 à Besançon, et mort à Paris en 1885. Son père, de Na­polèon, voyageait beaucoup et emmenait avec lui sa famille. Ainsi, tout jeune V. Hugo visite de nombreux et beaux pays: La Corse, l’Italie, l’Espagne.

Les parents de V. Hugo avaient une très riche bib­liotèque. Victor lisait beaucoup: poésie, romans, ect. En 1817, il est lauréat de poésie à l’Académie Fran­çaise.

V. Hugo débute dans le roman par “Han d’Islande”, livre écrit à la manière de Walter Scoot, et par “Bug Jargal”, il avait alors 16 ans. Ce deux livres montrent déjà que l’auter a une grande imagination. En 1829, il publie “Le dernier jour d’un condamné”. En­suite, en 1834 il publie “Claude Gueux”. Entre ces deux livres V. Hugo publie sa première grande oeuvre “Notre–Dame de Paris” – 1831. Trente ans après appa­rait son chef – d’oeuvre “Les misérables” – 1862.

En prose comme en poésie, la manière d’écrire de V. Hugo est remarquable: il vit avec les héros de ses livres.

Il a abordé et immortalizé beaucoup de thèmes lyriques:

La patrie et l’homme.

La joìe du travail.

La pitié par les malheureux.

La nature, son charme et son mystère.

Le monde et ses merveilles.

V. Hugo aimait l’humanité et l’humanité aimait

V. Hugo. Quand il est mort, ce jour de deuil national était aussi une journée de deuil pour l’humanité entiè­re.

 

2.Поезія В. Гюго (патріотична та лірична):

а) Вірш французькою та російською мовами: “За барикадами”.(Додаток №1)

б) Вірш французькою та російською мовами “Якщо вам нічого мені сказати...”(Додаток №2)

в) Власний переклад вірша “Якщо вам нічого мені сказати...” учнем 9 класу.(Додаток №3)

V.Аналіз історичного роману “Собор Паризької Богоматері”.

а) Пригадайте визначення історичного роману.

(Історичний роман – побудований на історичному сюжеті твір, який відтворює в художній формі якусь епоху,  певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт – із художньою вигадкою, справжні історичні особи – з особами вигаданими, вигадка уміщена у межі зображуваної епохи. Перший історичний роман створив Вальтер Скотт.)

VI. Образ Собору у творі.

а) Повідомлення учнів на українській мові про історію Собору Паризької Богоматері.

(Початок будівництва Собору – 1163.

Розміри: 130м – довжина

      108м – ширина

      35м – висота

Французький письменник Андре Моруа так писав про Собор у книзі “Париж”: “Його західний фасад, увінчаний з обох боків двома могутніми вежами висотою 69 метрів, розчленований на три яруси. Нижній ярус з масивними стінами править за надійну опору горішнім ярусам. Три глибокі портали, прикрашені скульптурами, ведуть у се­редину храму. Вище розташована аркада із ста­туями біблійних царів і пророків, а над нею – дру­гий ярус, у центрі якого панує величезна розета – кругле вікно з кольоровим вітражем 10 метрів у діаметрі. Обабіч нього здіймаються стрілчасті арки, кожна за яких об’єднує по два великих вікна над бічними порталами. Висока і прозора арка­тура вінчає будівлю, зв’язуючи водночас основи двох веж”.

б) Робота над текстом розділу “Собор Паризької Богоматері” (книга 3).

• як ви розумієте слова В. Гюго “Все це – величезна кам’яна симфонія, колосальне творіння однієї людини, й одного народу?
• яку роль відіграє і відігравав Собор у житті Парижа?
• прокоментуйте слова В. Гюго “Кожна хвиля часу залишає у пам’ятці свій намив, кожне покоління свій шар, кожен привид вмуровує свій камінь.
• чому В. Гюго вважає час “архітектором”, а народ – “муляром”?

VII.Характеристика основних образів роману (образ Квазімодо, Есмеральди). Прослуховування пісні “Belle” (відеокасета “Notre Dame de Paris”). VIII.Виконання пісні “Bohémienne”.(Додаток №4)

IX. Уривок з сцени роману. Зустріч Есмеральди і Квазімодо у Соборі.(Додаток №5)

Х.Заключне слово вчителя зарубіжної літератури.

ХІ.Підведення підсумків уроку.

ХІІ.Домашнє завдання: підготувати опис улюбленого персонажу роману.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток №1

Voici quelques vers de V. Hugo.

 

Sur une barricade, au milieu des pavés

Souillés d’un sang coupable et d’un sang pur lavés,

Un enfant de douze ans est pris avec des homes.

- Es-tu de ceux-là, toi? – L’enfant dit: Nous en sommes.

- C’est bon, dit l’officier, on va te fusiller.

Attends ton tour. – L’enfant voit des éclairs briller,

Et tous ses compagnons tomber sous la muraille.

Il dit à l’officier: Permettez-vous que j’aille

Rapporter cette montre à ma mere chez nous?

- Tu veux t’enfuir? – Je vais revenir. – Ces voyous

Ont peur! Où loges-tu? – Là, près de la fontaine.

Et je vais revenir, monsieur le capitaine.

- Va-t’en, drôle! – L’enfant s’en va. Piège grossier!

Et les soldats riaient avec leur officier,

Et les mourants mêlaient à ce rire leur râle;

Mais le rire cessa, car soudain l’enfant pale

Brusquement reparu, fier comme Viala,

Vint s’adosser au mur et leur dit: Me voilà.

 

La mort stupide eut honte et l’officier fit grace.

 

Enfant, je ne sais point, dans l’ouragan qui passé

Et conford tout, le bien, le mal, héros, bandits,

Ce qui dans ce combat te poussait, mais je dis

Que ton âme ignorante est une âme sublime.

Bon et brave, tu fais, dans le fond de l’abîme,

Deux pas, l’un vers ta mère et l’autre vers la mort;

L’enfant a la candeur et l’homme a le remond,

Et tu ne responds point de ce qu’on te fit faire;

Mais l’enfant est superbe et vaillant qui préfère

A la fuite, à la vie, à l’aube, aux jeux permis,

Au printemps, le mur somber où sont morts ses amis.

La gloire au front te baise, ô toi si jeune encore!

Doux ami, dans la Grèce antique, Stésichore

T’eût chargé de défendre une porte d’Argos;

Cinégyre t’eût dit: Nous sommes deux égaux!

Et tu serais admis au rang des purs éphèbes

Par Tyrtée à Messène et par Eschyle à Thèbes

On graverait ton nom sur des disques d’airain;

Et tu serais de ceux qui, sous le ciel serein,

S’ils passent près du puits ombragé par le saule,

Font que la jeune fille ayant sur son épaule

L’urne où s’abreuveront les buffles haletants,

Pensive, se retourne et regarde longtemps.

      Vianden, 27 juin.

 

За баррикадами, на улице пустой,

Омытой кровью жертв, и грешной и святой,

Был схвачен мальчуган одиннадцатилетний!

«Ты тоже коммунар?» – «Да, сударь, не последний!»

«Что ж! – капитан решил. – Конец для всех – расстрел.

Жди, очередь дойдет!» И мальчуган смотрел

На вспышки выстрелов, на смерть борцов и братьев.

Внезапно он сказал, отваги не утратив:

«Позвольте  матери часы мне отнести!» –

«Сбежишь?» – «Нет, возвращусь!» – «Ага, как ни верти,

Ты струсил, сорванец! Где дом твой?» – «У фонтана».

И возвратиться он поклялся капитану.

«Ну живо, черт с тобой! Уловка не тонка!»

Расхохотался взвод над бегством паренька.

С хрипеньем гибнущих смешался смех победный.

Но смех умолк, когда внезапно мальчик бледный

Предстал им, гордости суровой не тая,

Сам подошел к стене и крикнул: «Вот и я!»

 

И устыдилась смерть, и был отпущен пленный.

 

Дитя! Пусть ураган, бушуя во вселенной,

Смешал добро со злом, с героем подлеца, –

Что двинуло тебя сражаться до конца?

Невинная душа была душой прекрасной.

Два шага сделал ты над бездною ужасной:

Шаг к матери один и на расстрел – второй.

Был взрослый посрамлен, а мальчик был герой.

К ответственности звать тебя никто не вправе.

Но утренним лучам, ребяческой забаве,

Всей жизни будущей, свободе и весне

Ты предпочел прийти к друзьям и встать к стене.

И слава вечная тебя поцеловала.

В античной Греции поклонники, бывало,

На меди резали героев имена

И прославляли их земные племена.

Парижский сорванец, и ты из той породы!

И там, где синие под солнцем блещут воды,

Ты мог бы отдохнуть у каменных вершин.

И дева юная, свой опустив кувшин

И мощных буйволов забыв у водопоя,

Смущенно издали следила б за тобою.

Додаток №2

“Chanson”

Si  vous n’avez rien a me dire,

Pourquoi venir aupres de moi?

Pourquoi me faire ce souurire

Qui tournerait la tete au roi?

Si  vous n’avez rien a me dire,

Pourquoi venir aupres de moi?

 

Si  vous n’avez rien a m’apprendre,

Pourquoi me pressez-vous la main?

Sur le reve angelique et tendere,

Auquel vous songes en chemin,

Si  vous n’avez rien a m’apprendre,

Pourquoi me pressez-vous la main?

 

Si vous voulez que je m’en aille,

Pourquoi passez-vous par ici ?

Lorsque je vous vois, je tressaille:

C’est ma joie et c’est mon souci.

Si vous voulez que je m’en aille,

Pourquoi passez-vous par ici?

 

V. Hugo

Додаток №3

Переклад вірша В. Гюго “Chanson”

Якщо  Вам  нічого  мені  сказати,

Навіщо  зустрічі  шукати?

Навіщо  усмішки  посилати,

Що  з  розуму  зведуть  і  королів?

Якщо  Вам  нічого  мені  сказати,

Навіщо  зустрічі  шукати?

 

Якщо  Вам  нічого  мені  розповісти,

Навіщо  за  руку  мене  вести?

У  снах  тих  ангельських  і  ніжних,

В  яких  ви  мрієте  брести... 

Якщо  Вам  нічого  мені  розповісти,

Навіщо  за  руку  мене  вести?

 

Якщо  Вам  показати  нічого  мені,

Навіщо  мої  очі  відкривати?

І  тим  надію  віднімати,

Якщо  Вам  нічого  мені  сказати,

Якщо  Вам  показати  нічого  мені,

Навіщо  мої  очі  відкривати?

 

Галайко Олександр

Додаток №4

Уривок з пісні “Bohémienne”

Bohémienne... nul ne sait le pays d’où je viens.

Bohémienne... je suis fille de grands chemins.

Bohémienne. Bohémienne... qui peut dire où je serai demain.

Bohémienne. Bohémienne... c’est écrit dans les lignes de ma main.

J’ai passé toute mon enfance

Pieds nus sur les monts de Provence.

Pour les gitans la route est longue, la route est longue.

Je continuera mon errance

Au delà de chemins de France.

Je les suivrai au bout du monde, au bout du monde.

Un fleuve d’àndalousie coule dans mon sang,

Coule dans mes veines, le ciel d’Andalousie

Vaut-il l’enfer qu’on y revienne.

Bohémienne... nul ne sait le pays d’où je viens.

Bohémienne... je suis fille de grands chemins.

Bohémienne. Bohémienne... qui peut dire où je serai demain.

Bohémienne. Bohémienne... c’est écrit dans les lignes de ma main.

Додаток №5

На сцені Квазімодо і Есмеральда. Квазімодо послаблює мотузки на руках Есмеральди. Есмеральда приходить до тями, піднімається, але, побачивши Квазімодо, знову падає.

Esméralda – Pourquoi… pourquoi m’avez–vous sauvé?

(Квазімодо намагається зрозуміти, що вона каже. Він втікає і повертається з кошиком та матрацом. У кошику продукти.)

Quasimodo – Mangez! Dormez! (Есмеральда тремтить від страху.) Je vous fais peur… Je suis bien laid, n’est-ce pas? Ne me regardez point... (ховається за Есмеральду). Ecoutez-moi seulement : le jour vous restez ici, la nuit vous pouvez vous promener par tout l’église. Mais ne sortez de l’église ni jour, ni nuit... On vous tuera... (тихо) et je mourai...

Esméralda – Venez ! (Квазімодо тихо наближається до Есмеральди, опустивши голову).

Esméralda – Venez donc ! Venez ! (підходить до нього, бере його за руку. Квазімодо радіє.)

Quasimodo – Vous… vous me dites donc de revenir?

Esméralda – (киває головою) Oui.

Quasimodo – Hélas, je suis sourd... Il ne me manquait que cela ? N’est ce pas ? Oui, je suis sourd. C’est horrible, est-ce vrai ?... Vous êtes si belle, vous ! (Есмеральда втішає Квазімодо). Quand je me compare à vous, j’ai bien pitié de moi, pauvre, malheureux, monstre que je suis. Vous, vous êtes un rayon de soleil, un chant d’oiseau. Moi, je suis affreux, ni homme, ni animal... (плаче і сміється). Oui, je suis sourd… Mais vous me parlez par gestes, par signes… Je saurais bien vite votre volonté, au mouvement de vos lèvres, à votre regard…

Esméralda – (ніжно) Eh bien, dites-moi pourquoi vous m’avez sauvé ? (Повторює повільно.) Pourquoi vous m’avez sauvé ?

Quasimodo – J’ai compris. Vous avez oublié un miserable a qui vous avez porté secours. Une goutte d’eau et un peu de pitié… Vous avez oublié ce miserable, lui, il s’est souvenu. (Квазімодо хоче піти, Есмеральда зупиняє його.) Non, non, je ne dois pas rester si longtemps. Je ne suis pas à mon aise quand vous me regardez. C’est par pitié que vous ne détournez par les yeux. (Звучить пісня « Belle ». Квазімодо дістає свисток). Tenez, quand vous auriez besoin de moi, quand vous voudriez que je vienne, quand vous n’auriez pas trop d’horreur à me voir, vous siffleriez avec ceci (свистить). J’entends ce bruit-là. (Виходить. Завіса.)