В И С Т У П на науково-практичній конференції «Виховання молоді на принципах біоетики та толерантності»

В И С Т У П

на науково-практичній конференції

«Виховання молоді на принципах біоетики та толерантності»

На сучасному етапі розвитку українського суспільства виховання на ідеях толерантності набуло особливої актуальності.

Здійснюються наміри по-новому подивитись на світ, подолати перепони, які роз’єднують людей, утвердити між ними стосунки на засадах гуманізму та взаєморозуміння. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання молоді в дусі толерантності.

Останнім часом слово «толерантність» набуло значної популярності. Що воно означає? Хто така «толерантна людина»?

Слово «толерантність» походить від латинського tolerans, яке має значення «зносити, терпіти, виявляти стійкість, готовність і здатність приймати будь - яку особистість».

У наш час, завдяки зусиллям ЮНЕСКО, поняття «толерантність» стало міжнародним терміном. Так 16 листопада 1995 року на XVII сесії Генеральної конференції країн-членів ЮНЕСКО у Парижі, було прийнято «Декларацію принципів толерантності». Відтоді ця дата відзначається як Міжнародний день толерантності.

Інтерес до толерантності в Україні зумовлений останнім часом не тільки відродженням національної свідомості, а й тим, що людина є продуктом тієї культури , в якій вона зростає, результатом прямого впливу на спосіб життя, традиції, звичаї, норми і цінності того суспільства, до якого вона належить. Ігумен Веніамін Новак сказав: «Толерантність - це квітка в політичній культурі суспільства».

І це потрібно обов’язково враховувати, вступаючи в стосунки з людьми іншої культури, іншого мислення, іншої релігії. Це і є головним фактором внутрішньої стабільності та мирного розвитку суспільства.

Давно відомо, що особистість формується особистістю, духовність - духовністю, а толерантність - толерантністю.

 У наш час толерантність є однією із важливих складових професійності викладача. З’явилися навіть Кодекси толерантності, де записано: «Толерантність кожного викладача починається з професіоналізму, педагогічної майстерності, певної навчально-методичної свободи. Не так суттєво, за якою методикою працює педагог.яку структуру занять він обирає, головне - вплив на свідомість, духовну культуру та фахові здобутки студента як кінцевий результат навчально-виховного процесу».

Тому, формування толерантності пов’язане з безперервним самовдосконаленням педагога.

Формуючи в собі здібності толерантності, педагог повинен ураховувати такий важливий фактор, як комунікація. Саме комунікативна непідготовленість та некомпетентність є причиною того, що педагог не може:

•          викладати;
•          працювати зі студентами та колективом;
•          встановлювати оптимальні міжособистісні контакти,засновані на толерантності;
•          культурно та коректно відстоювати свою точку зору у суперечках;
•          уміння розуміти особистісні властивості та емоційний стан співрозмовника;
•          управляти власним емоційним станом ;

Виховання толерантності особистості нового часу підвладне лише педагогові з високим інноваційним потенціалом , куди включається бажання та можливість розвивати свої інтереси та уявлення, шукати власні нетрадиційні розв’язки проблем, які виникають, сприймати і творчо втілювати їх в уже існуючі нестандартні підходи в навчанні.

Реалізація на практиці інноваційного потенціалу окремого педагога виявляється результативним за наявності педагогічного колективу однодумців. Саме таким колективом, де реалізується своєрідний «Кодекс» виховання є наш коледж. Саме тут дотримуються наступних педагогічних заповідей:

- якщо студент живе в оточенні постійної критики, він навчається засуджувати;

•          якщо юнак живе в умовах ворожості, він навчається насиллю;
•          якщо підліток живе в умовах толерантності, він навчається терпимості;
•          якщо молоду людину підтримують, вона навчається впевненості в собі;
•          якщо до студентів ставляться схвально, вони навчаються самоповаги ;
•          якщо студенти живуть в умовах справедливості - вони навчаються бути справедливими

Яким формам виховної роботи у формуванні толерантності слід віддавати перевагу? Різним.

Виховання студентів буде ефективним лише тоді, коли воно тісно пов’язане з навчанням, залученням до художньої творчості та громадської діяльності. Виховувати слід передусім ділом, а не словом.

Викладач мусить не нав’язувати студентам власні думки і уявлення, а бути старшим товаришем, який спрямовує пізнавальний процес, допомагає молоді зорієнтуватися в інформації, виробляє способи її пошуку.

Голову нашу енергію слід направляти на створення здорового студентського колективу, тобто такого колективу, де кожний його член здатний певною мірою розкрити свою індивідуальність.

Якщо ми прагнемо бути толерантними, то мусимо:

•          бути готовими до того, що всі люди різні - не кращі й не гірші, а просто різні;
•          навчитися сприймати молодих людей такими, якими вони є, не намагатися змінити в них те, що не подобається;
•          цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
•          зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Викладач навчає завжди: під час занять, на перерві, у вільний час. Тільки вихована людина може виховувати інших. І тому, вже сам вияв педагогом толерантності - є вагомим фактором, який виховує толерантність у вихованців.

Виховання толерантності - це цілеспрямоване створення умов, що вимагають взаємодії з іншими людьми, незалежно від нашого ставлення до них.

Ще К.Д.Ушинський сказав: «... всяка метода виховання, не перейшовши в переконання вихователя, залишається мертвою буквою, що немає ніякої сили в дійсності».

Тому виховання толерантності повинно торкнутися усіх ланок освітянської системи. Адже справжній вчитель - не той, хто намагається повчати нас, а той, у кого ми вчимося

Впровадження толерантності в систему навчання та виховання дасть змогу розкрити величезні можливості, закладені у кожній молодій людині.

Якщо ми прагнемо бути толерантними, то мусимо:

 - бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й не гірші, а просто різні;

- навчитися сприймати людей, якими вони є, не намагатися змінити в них те, що нам не подобається;

- цінувати в кожній людини особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;

- зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишитися собою.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Безкоровайна О. Як зробити школу толерантною.: Можливості і засоби. - Вид. дім “Шкіль. Світ”: Вид. Л.Галіцина, 2016. - 128-с.

2.      Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн 2: Особистісно-орієнтований підхід: науково-практичні засади. - Київ: Либідь, 2013. - 342 с.
3.      Білоус Т.М. Принципи та умови виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів на ідеях толерантності // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: 36. наукових праць. Вип. 26. - Київ: Видавничий центр КНЛУ, НМАУ, 20014. - С. 31 - 33.
4.      Бондырева С.К., Колесов Д.В. Толерантность. Введение в проблему. - Москва-Воронеж, 2013. - 273 с.

5. Матієнко О.С. Шляхи розвитку особистості: толерантний та інтолерантний // Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. - Вінниця: ВД11У ім. М.Коцюбинського, 2014. - Вип. 12. - С. 198 - 200.

                                                                              Розробив:

викладач вищої категорії,

                                                                           викладач-методист

                                                                              О.А. Панченко