Василь Симоненко. Коротко про митця. Традиційність його лірики.

Тема уроку: Василь Симоненко. Коротко про митця. Традиційність його лірики. Образ України, громадянський вибір поета («Задивляюсь у твої зіниці…»). Мотив самоствердження людини у складному сучасному світі, її самодостатність («Я…»).

Очікувані результати:

Предметні компетентності:

учень розповідає про В. Симоненка; пригадує його твори, вивчені раніше; аналізує стильові особливості поезій; визначає й уміє прокоментувати основні мотиви; дискутує про патріотичні, громадянські мотиви, порушені у творах.

Ключові компетентності:

 учень формує власну думку про порушені у творах мотиви, проблеми; виробляє життєву позицію, уміння її відстоювати; усвідомлює значення самоствердження людини в сучасному світі; розвиває навички аргументовано, толерантно вести дискусію.

Емоційно-ціннісне ставлення:

формування національної свідомості громадянина України, формування себе як самодостатньої особистості.

Тип уроку: лекція

Обладнання: портрети шістдесятників, В. Симоненка, міні-виставка творів поета, епіграф, презентація  до уроку, інтерактивна дошка, мультимедійні засоби наочності.

Епіграф уроку:                                                  Витязь молодої української поезії.

Олесь Гончар

План уроку

1. Актуалізація опорних знань учнів.

1.1.  Літературна хвилинка  «Продовжи речення».

2. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів.
   1.        Слово вчителя.
   2.        Робота в зошитах.
   3.        Повідомлення мети уроку.

2.4. Робота з епіграфом.

III. Лекція.

3.1.Шкільна лекція.

3.2.Перегляд фрагменту відеофільму «Гра долі : В. Симоненко».

3.3.Виразне читання напам’ять поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» учителем.

3.4. Створення літературного паспорту твору.

3.5.Виразне читання поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» В. Симоненка учнями.

3.6.Довідка вчителя.

3.7. Виразне читання  вірша «Я» вчителем.

3.8. Робота над ідейним змістом  поезії «Я…» В. Симоненка.

3.9.Самостійна робота в парах.

3.10.Запитання до учнів.

 3.11. Виразне читання  вірша «Я» учнями.

IV. Підсумок уроку

4.1.Літературна вікторина.

 4.2. Прослуховування пісні «Виростеш ти, сину...».

4.3. Творча робота. Складання сенкана. 

4.4. Робота з епіграфом.

4.5. Формулювання висновків учителем, учнями.

V. Домашнє завдання.

Хід уроку

 I. Актуалізація опорних знань учнів.

1.1.  Літературна хвилинка  «Продовжи речення».

• Нью-Йоркська група виникла … (в другій половині 50-х років в українському кварталі  Нью-Йорка).
• Представники нью-йоркської групи ... (Богдан Бойчук, Емма Андієвська, Віра Вовк, Юрій Тарнавський та інші).
• Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов – представники …  (постшістдесятництва, витісненого покоління).
• Письмо, насичене міфологією, філософськими роздумами, художньою умовністю називаємо … (химерною прозою).
• Нове явище в українській культурі в період «відлиги» називається …(«шістдесятництво»).

II Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

1.        Слово вчителя.

Тема уроку: Василь Симоненко. Коротко про митця. Традиційність його лірики. Образ України, громадянський вибір поета («Задивляюсь у твої зіниці…»). Мотив самоствердження людини у складному сучасному світі, її самодостатність («Я…»).

2.        Робота в зошитах.
3.        Повідомлення мети уроку.

Сьогодні на уроці охарактеризуємо життєпис митця, визначимо мотиви його лірики, здійснимо ідейно-тематичний аналіз поезії («Задивляюсь у твої зіниці…», («Я…».

2.4. Робота з епіграфом.

III. Лекція.

3.1.Шкільна лекція.

        В. Симоненкові судилося започаткувати довгу дорогу брежнєвського терору – важку, трагічну і коротку: поет ішов по ній усього 28 років. Але коротка дорога не знає короткої пам’яті.

Василь Андрійович Симоненко (1935–1963)

«Я українець. Оце і вся моя автобіографія»

В. Симоненко

В.Симоненко – яскравий представник покоління шістдесятників, «витязь молодої української поезії». Народився 8 січня 1935 року у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Над річкою Удай стоїть старенька селянська хата, де поет з'явився на світ. У ній розташований сільський музей Симоненка.

     Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора – при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства.  Довелося все взяти на свої плечі – сильної, мужньої жінки.

    Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту – у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинці, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

    Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

   1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

   Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

   З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню – обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз – рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер В. Симоненко вночі 13 грудня 1962 року.

  Нині на громадських засадах створено музей у рідному селі поета, у Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка, Черкаська спеціалізована школа № 33 має його ім'я. Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України (в Голосіївському районі Києва, Кривому Розі).

2005-го року пам'ятник-погруддя поета встановили на його батьківщині у селі Біївці. А 25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету.

Згодом, 7 листопада 2010 року, у Черкасах біля Палацу одружень (історичний будинок Щербини) на вулиці Верхній Горовій відкрили пам'ятник поетові.

У творчості В. Симоненка наявна громадянська, філософська, інтимна та інша лірика. Автобіографічні мотиви властиві поезіям «Дід умер», «Баба Онися», «Піч», «Старість», «Кривда», «Одинока мати», «Матері», «Жорна», «Злодій», «Дума про щастя», «Некролог кукурудзяному качанові, що загинув на заготпункті», «Покара» та ін.). Глибоко патріотичними є поезії В. Симоненка «Лебеді материнства», «Задивляюсь у твої зіниці…», «Де зараз ви, кати мого народу?», «Україні», «Земле рідна», «О, земле з переораним чолом», «Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок...», «Древній, обікрадений народе!», «В букварях ти наряджена і заспідничена», «Пророцтво 17 року» («Гранітні обеліски як медузи»)) та ін.

Для поезії Василя Симоненка характерні прояви української класичної традиції. Провідним мотивом творчості поета є любов до своєї України. Митець гостро відчуває він кровний зв'язок із рідною землею, вболіває за її трагічну долю. Багато пережила вона «революцій, бунтів і повстань», та не втратила своєї краси, завжди вона для сина «мамо горда і вродлива». Така вона – знедолена, але не скорена Батьківщина. І завжди стануть на її захист вірні сини, до яких належить і Василь Симоненко. І він відчуває цю свою роль захисника Вітчизни.

Вагоме місце у творчості В. Симоненка посідають сатиричні твори («Кирпатий барометр», «Цар Плаксій і Лоскотон», «Казка про Дурила», «Подорож у країну Навпаки», «Суд», «Пильному», «Лев у клітці» та ін.). Поет з властивою йому іронією і сарказмом викриває ситуацію, коли в «хребтах висотних паперових гір» поховані людські честь і гідність, а бюрократизм настільки міцно вкоренився в суспільстві, що іноді змушує заперечити навіть незаперечні істини.

Крім того, у творчому доробку митця наявна філософська лірика ((«Ти знаєш, що ти – людина?», «Я», «Світ який! Мереживо казкове…», «Проходять дні» та ін. Повага до людини, до права на свободу жити на власний розсуд, так, як вона хоче, – у цьому філософська наснаженість і гуманістична спрямованість творчого шляху поета), інтимна лірика («Чорні від страждання мої ночі…», «Є в коханні і будні, і свята», «Любов», «Я тобі галантно не вклонюся…», «Вона прийшла непрохана й неждана»…», «Там, у степу, схрестилися дороги», «Не вір мені», «Суперники», «Дотліває холод мій у ватрі», «Повертався пізно з косовиці», «Ну скажи – хіба не фантастично…», «Розвели нас дороги похмурі», «Одурена» та ін.). Варто зазначити, що неповторність віршів В. Симоненка про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета цікавлять суперечності і складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи емоцій, які супроводжують кохання. сатиричні твори («Кирпатий барометр», «Цар Плаксій і Лоскотон», «Казка про Дурила», «Подорож у країну Навпаки», «Суд», «Пильному», «Лев у клітці» та ін.).

Симоненко з властивою йому іронією і сарказмом викриває ситуацію, коли в «хребтах висотних паперових гір» поховані людські честь і гідність, а бюрократизм настільки міцно вкоренився в суспільстві, що іноді змушує заперечити навіть незаперечні істини.

Василь Симоненко – це народна совість в українському письменстві. Те, що він створив – справжнє надбання. За неповні 29 років він зумів осмислити людське життя, зрозуміти його цінність, пізнати його суть, доторкнутися до глибин філософії буття. Життя тільки тоді матиме сенс, коли людина живе у дії, чогось прагне. Усією творчістю поет закликає нас горіти, палати, а не тліти; жити, а не існувати.

Художня палітра поета багатюща. Він сміливо випробовував себе в різних жанрах. Із-під пера поета вийшли і дошкульні сатиричні епітафії, і твори такого улюбленого народом жанру, як байка. Він також писав віршовані жарти і казки для дітей. Творчий діапазон В. Симоненка досить широкий, про що свідчить і поезія, і художня проза.

 Про місце і роль В. Симоненка в літературі, про значення його поезії Олесь Гончар завсідчив: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи...» .

3.2.Перегляд фрагменту відеофільму «Гра долі : В. Симоненко».

– Яким постав перед вами В. Симоненко як людина?

3.3.Виразне читання напам’ять поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» учителем.

Україна для поета – найдорожче у світі. Він називає її «ди­вом», своєю «молитвою, віковою розлукою» – бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже без­надійній. Як і в інших поезіях, Симоненко зазначає, що живе й творить лише заради України.

    Одного разу Симоненка запросили на зустріч з студентами, викладачами в Черкаський педінститут (вечір сучасної української поезії). Отримав записку прочитав її вголос: «Яку це ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете – «Хай мовчать Америки й Росії…», «Маю я святе синівське право з матір’ю побути насамоті». Василь Андрійович спокійно сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати».

3.4. Створення літературного паспорту твору.

Літературний паспорт поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» В. Симоненка

Рід літератури: патріотична лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: роздуми над долею рідної землі, її історії; розкриття щирих синівських почуттів поета до своєї Батьківщини.

Ідея: возвеличення любові до рідної землі, заклик до земляків любити вітчизну, дбати про її майбутнє.

Головний образ твору: ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі зримо наявний образ України, яку ліричний герой називає «матір’ю», «молитвою», «віковою розпукою».

Художні засоби:

епітети: «червоні блискавиці», «мамо, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні занадто куці та малі», «зіниці голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» – змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;

метафори: «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать Америки й Росії», «чорти живуть на небі», «палають хмари», «сичать образи»;

образи-символи: мати, чорти.

порівняння: «зіниці голубі, тривожні, ніби рань»;

звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «нене»;

гіпербола: «битви споконвічний грюк» створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;

риторичне запитання: «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?»;

риторичні оклики: «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш – битви споконвічний грюк!»;

літота: «Я проллюся крапелькою крові» передає думку про те, що кожен з нас –  це немов маленька крапелька, але всі ми – частина матері-України.

3.5.Виразне читання поезії «Задивляюсь у твої зіниці…» В. Симоненка учнями.

3.6.Довідка вчителя.

     Поета народжують гнів і любов. Гнів і любов народили Василя Симоненка. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Саме тому централь­ною у творчості поета вважається патріотична тема – любові до України, її безталанного народу (і в цьому – пряме продов­ження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я».  У поезії В. Симоненка «Я…» йдеться про мотив самоствердження людини у складному сучасному світі, її самодостатність.

3.7. Виразне читання  вірша «Я» вчителем.

Вірш «Я...» В. Симоненка – лірична сповідь поета про своє «я» – горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина – неповторна, і «ми – не безліч стандартних «я», а безліч «всесвітів різних». Тож треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я».

3.8. Робота над ідейним змістом  поезії «Я…» В. Симоненка.

3.9.Самостійна робота в парах.

 - Створіть міні-паспорт твору.

Вид лірики: громадянська.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: розповідь-лірична сповідь автора про своє «Я» – горде, безкомпромісне, гідне звання людини; його розуміння призначення кожної людини на землі.

Ідея: уславлення неповторності кожної людської особистості; засудження авторитарності, протест проти диктату сили бездушного чиновництва, що робило з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде у якесь міфічне «світле майбутнє».

У вірші автор протиставляє народу з владою: «Ми – це народу одвічне лоно, ми – океанна вселюдська сім'я». Афористичний висновок вірша «Я...» можна сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

3.10.Запитання до учнів.

 – З яким твором поета перегукується цей вірш? («Ти знаєш, що ти – людина?».)
– Які рядки ви б назвали «крилатими», афористичними, близькими до основної думки, твору? (Ми – не безліч стандартних «я» / А безліч всесвітів різних; І тільки тих поважають мільйони, / Хто поважає мільйони «я».)
– Виділіть фразеологізми, вжиті в поезії, визначте їхню роль у творі. (Уявляти пупом, ладен розіпнути, не стати навколішки – автор досягає образності, емоційності вислову, навіть різкості, щоб передати почуття гніву, осуду, презирства.)

3.11. Виразне читання  вірша «Я» учнями.

IV. Підсумок уроку

4.1.Літературна вікторина.

 – Скільки років прожив В. Симоненко?

– Чия творчість стада літератур­ним джерелом наснаги В. Симоненка?

• Назва першої прижиттєвої збірки В. Симоненка.
•  Яке ключове слово у творчості В. Симоненка ви змогли б визначити?

– Які почуття викликала у вас лірика поета?

– Що означає для вас , як майбутніх випускників, слово «Україна»?

– Хто назвав В. Симоненка «витя­зем української поезії»?

– Композитор, який поклав вірш «Лебеді материнства» на музику.

4.2. Прослуховування пісні «Виростеш ти, сину...».

4.3. Творча робота. Складання сенкана.

Сенкан –  це вірш, що складається з п’яти рядків.

Слово «сенкан» походить від французького слова «п’ять» і позначає вірш у п’ять рядків:

1. Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (звичайно, це іменник)

2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметника)

3. Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (звичайно це дієслова).

4. Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.

5. Останній рядок складається з одного слова – синоніма до першого слова, в ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок.

Сенкани

Письменник.

Талановитий, романтичний.

Трудиться, творить, страждає.

Він – гордість українського народу –

Василь Симоненко.

Митець.

Нескорений, змужнілий.

Бореться, мріє, працює.

Його творчість – наша гордість.

Симоненко.

4.4. Робота з епіграфом.

Прокоментуйте, як ви розумієте зміст епіграфа.

4.5. Формулювання висновків учителем, учнями.

Василь Симоненко прожив 28 років. Митець назавжди увійшов в історію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт. Мудро зазначив про місце і роль В. Симоненка в літературі, про значення його поезії Олесь Гончар: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи...» Саме до таких митців і належить Василь Симоненко.   

Спадщина поета вміщується в одній книжці, проте, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу. Творчість Симоненка безцінна для України.

V. Домашнє завдання.

1.   Опрацювати матеріал підручника   (сторінки 232– 247).

2.  Підготуватися до ідейно-тематичного аналізу віршів В. Симоненка.

3.  Вивчити напам'ять одну з поезій В. Симоненка (на вибір).

Література:

1.   Календарне планування. Українська література : 10–11 класи. – Профільний рівень / Усатенко Г. О., Фасоля А. М. (Наказ МОН України № 1407 від 23. 10. 2017 р.). Підручник: Слоньовська О.В. «Українська література» (профільний рівень), «Літера ЛТД», 2019.
2.   Привалова С. П. Методичні рекомендації до педагогічної практики з української літератури  для студентів спеціальності 7.01.01.03 філологічного факультету. Глухів: РВВ ГДПУ, 2005.  64 с.
3.   Українська література (профільний рівень) : підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / О. В. Слоньовська, Н. В. Мафтин, Н. М.Вівчарик. Київ: Літера ЛТД, 2019. 320 с.