Василь Симоненко. Загальний огляд творчості письменника. Поезії:„Лебеді материнства”, „Задивляюсь у твої зіниці...”, „Є тисячі доріг...”, „Ікс плюс ігрек”, „Ну скажи, хіба не фан

План-конспект  показового  заняття

 

Дата проведення: 19.10.2023                                 Група:  14221,14223                 

Тема:   Василь Симоненко. Загальний огляд  творчості письменника. Поезії:„Лебеді материнства”, „Задивляюсь у твої зіниці...”, „Є тисячі доріг...”, „Ікс плюс ігрек”, „Ну скажи, хіба не фантастично...” Утвердження неповторності людської особистості.

Мета:  Методична:  Показати ефективність використання активних форм і методів навчання, таких, як урок-сповідь, з метою розвитку творчих здібностей студентів, вміння відстоювати свою життєву позицію в сучасному світі; формувати національну свідомість, людську гідність, сприяти самовдосконаленню особистості; розкрити естетичну силу поетичного слова поета-патріота Василя Симоненка.

Навчальна: вільне володіння студентами державною мовою, удосконалення вміння висловлювати свої думки з приводу почутого й прочитаного, обґрунтовувати їх; удосконалення вмінь аналізу поетичного твору.                       

Виховна:   виховувати студентів в кращих гуманістичних традиціях народної моралі, любові та поваги до матері, до рідних, любові до Батьківщини.               

Розвиваюча: розвивати мислення студентів, пам’ять, на­вики висловлювання й узагальнення своїх думок, ви­разного читання поетичних творів, потяг до пошукової діяльності  

 

Хід  заняття

 

I.  Організаційний момент.

 

1.  Перевірка стану підготовки аудиторії до заняття.

2.  Оформлення журналу.

 

II.  Повідомлення теми, мети заняття. Мотивація навчальної діяльності.

 

1.  Вступне слово викладача.

 

 Дорогі студенти! Сьогоднішню з вами зустріч ми проведемо в цікавій формі. Сьогодні ми з вами будемо насолоджуватися поезією великого Майстра художнього слова. Ми будемо говорити про призначення людини, митця в цьому світі. Я б хотіла, щоб ви сьогодні висловлювали свої думки, емоції та почуття від почутих поетичних рядочків. 

Заняття наше з вами носить характер – урок-сповідь.

 А допомагати на цьому уроці нам будуть ваші друзі з «Довідкового бюро», які попрацювали зі словниками, науковою літературою з історії, літературознавства, політики. І всі свої цікаві знахідки нам прокоментують.

Деякі виявили бажання створити слайд-презентацію до заняття, а особливо при опрацюванні життєвого і творчого шляху письменника, а також створили подорож у школу-музей поета. Тож, до вашої уваги, будемо дивитися на екрані телевізора слайди.

Також ми звернемося за допомогою до членів театрального аматорського гуртка вашої групи, які теж нам сьогодні продемонструють свої таланти.

 Отже, розпочинаємо!!!   

(У робочих зошитах студенти записують число, аудиторна робота, тема заняття. Вкінці уроку з’ясувати що таке «сповідь», «людська особистість», «талант»). 

 

2.  Записати епіграф до заняття, його коментування.

 

 Моє життя –

розтрощене корито,

 І світ для мене –

каторга і кліть…

Так краще в тридцять

повністю згоріти,

Ніж до півсотні

помаленьку тліть.

       Василь Симоненко

 

 

 

3.  Слово викладача.

 

 Отже, чому, на думку Василя Симоненка, краще прожити років мало, але яскраво, прожити, як факел, запаливши своїм внутрішнім огнем багатьох людей, ніж прожити довго, не зробивши нічого для себе та інших,  ми сьогодні з вами і з’ясуємо.

 

4.  Постановка проблемного питання.

 

 Що значить жити і творити з людською гідністю ?

 

 Вкінці нашої зустрічі я у вас запитаю, які ваші думки з цього питання. Що нового ви для себе взяли з цієї зустрічі, і чи змінився ваш погляд на деякі життєві ситуації?

 

III.  Актуалізація опорних знань студентів.

 

1.  Слово викладача.

 

 

У шістдесяті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Це – Василь Симоненко (псевдоніми: В.Щербань, С.Василенко, Симон). Його світлій пам'яті, його палкому і ніжному слову присвячений наш урок.
         Олесь Гончар зазначав: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши. А є такі , що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи – її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаєм, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живем. Симоненко такого типу поет. По таких читач вивіряє свої емоції, свої заповітні думи».

 

2.  Запитання для студентів.

 

-  Що ви знаєте про поетів-шістдесятників XX століття?

 

Зразок відповіді студентів.

 

Вони вийшли з одного кореня, від тої верби, від калини, від маминої вишні.
        Вони вийшли з часів «відлиги», з того титанічного й нелегкого часу, коли перші паростки правди почали пробиватися на українській землі після часів довгого крижаного сталінського завою.
         Вони були паростками тої правди. Це  Б.Олійник, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, Л.Костенко… Титани української поезіі.

Отже, вони такі різні, поети-шістдесятники. Але творчість їх об’єднують два основних моменти — людяність і правда. Ці два ключових слова якнайкраще характеризують все, ними зроблене. Складна епоха не зламала їх творчого злету. І прекрасно, що ми зараз можемо насолоджуватися їхньою поезією.

 

-   Яка загальна характеристика творчості поетів-шістдесятників?

 

Зразок відповіді студентів. (Повідомлення з «Довідкового бюро»).

 

1.    Безмежна безкорислива любов до України.
2.    Гнівне викриття сваволі чиновників, бюрократів.
3.    Переосмислення ролі митця в суспільстві.
4.    Органічне злиття народнопісенного начала з філософським.
5.    Творче використання найновіших досягнень світової класичної літератури.
6.    Новаторство у пошуках поетичних форм, жанрів, засобів образотворення, тропіки, в проникненні у багатий внутрішній світ людини.
7.    Намагання поставити українську літературу в рівень світової літератури.

IV.  Основний зміст заняття.

 

1.  Опрацювання життя і творчості письменника.

 

 Можна скористатися опорним планом до опрацювання життя і творчості митця. 

 

План  біографії   письменника

 

1.    Характеристика епохи, в яку жив письменник.

2.    Сім'я, оточення, в якому він ріс.

3.    Портрет письменника. Світогляд, риси характеру.

4.    Де, коли й за яких обставин здобув освіту.

5.    Роль книги в духовному становленні письменника.

6.    Життєві віхи біографії (дати).

7.    Люди, з якими спілкувався, дружив.

8.    Естетичний ідеал письменника.

9.    Головні твори (стиль, жанри).

10.  Громадська діяльність письменника.

11.  Значення життя і творчості письменника для його сучасників та для нашого часу.

 

2.  Слово викладача.

 

 Шановні студенти, колеги, сьогодні ми з вами перегорнемо декілька сторінок у сповіді перед своїм народом великого поета – Василя Симоненка.

 

 Отже,  ПЕРША СТОРІНКА  «Син мужицький. Золоте коріння»     (Іван Драч).
 

Для того, щоб з’ясувати в який час, в яку епоху народився, жив і творив  В.Симоненко, нам допоможуть студенти, які підготували ці повідомлення.

 

3.  Повідомлення студентів.

 

Зразок повідомлення.

 

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
(1935—1963)

 

Псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.
Василь Симоненко народився в с Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині

8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942—1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи — у Біївцях (1942—1946), решта — у сусідніх селах Єньківцях (1946—1947) і Тарандинцях (1947—1952). У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
      У 1957— 1960 рр. працював у газеті «Черкаська правда», потім, у 1960—1963 pp.,— у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.
      1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ. Він планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».
      У середині 1962р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
      13-го грудня 1963р. поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.
      У 1964р. вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння» (книгу було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1965р. (посмертно), але лауреатом того року став М. Бажан). Минуло 15 років офіційного забуття поета і у 1981 р. з'явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара.
      Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка, у 1995 р.

 

 4.  Дати відповіді на запитання викладача.

 

-   Які враження висловив поет про своє дитинство?

-   В яких умовах формувалися характер і світогляд майбутнього поета?

 

 5.   Фрагмент інсценізації.

Приймає участь у постановці епізодів аматорський колектив групи.

 

Студентка::  Йшли роки. Василько ріс, мужнів. Понад усе любив свого дідуся, який замінив йому батька, став надійним і мудрим порадником у житті.

(На лавці біля хати сидить дідусь, біля нього підліток – Василько).

Дідусь:      -   Ходи-но сюди, мій бешкетнику! Сядь, посидь коло мене. Багато зробив сьогодні добрих справ?

Хлопчик:   -  Авжеж! Бабусі носив відром воду у хату, бо вона на кухні готувала обід. Матусі на городі допомагав перебирати картоплю. А ще сусідському хлопчику Степанкові полагодив старий велосипед, бо дорослі усі на полі, а йому так кортіло покататися!

Дідусь:        -  Молодець, синку! Треба завжди людям допомагати у роботі, навіть добрим словом підбадьорити, то вже й праця не така важка буде!

Хлопчик:    – Дідусю, а розкажіть мені казку, дивну якусь.
Дідусь:        –  Еге, уже великий казками бавитися. Послухай краще мої                             настанови. Мені їх батько розказував, а батькові його батько. Так воно вже годиться у світі, синку, щоб старші научали менших!

 

(Дід піднімається й читає вірш  «Ти знаєш, що ти - людина?..».

 

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба.
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

16.XI.1962.

Студентка:   Блискавично промайнуло дитинство, і ось уже Василь – студент КДУ. А із серця просяться на папір щирі вірші. І увіковічнюються в них до щему рідні люди – родичі, односельці, краяни. Вони ж бо і є народ. У рідних Біївцях жила сама самотою старенька бабуся Онися. Три сини-орли полягли на фронті, їй присвячує Василь Симоненко поетичний твір «Баба Онися».

У баби Онисі три сина,
У баби Онисі синів нема.
На кожній її волосині
Морозом тріщить сивина
За те, що ми в космос знялися,
Що нині здорові й живі,  

Я пам'ятник бабі Онисі
Воздвиг би на площі в Москві.
Щоб подвиг її над землею
У бронзі дзвенів би віки,
Щоб всі, ідучи повз неї
Знімали в пошані шапки.

6.  Слово викладача.

Важливим моментом у житті митця була одна подія - вихід першої збірки творів «Тиша і грім» у 1962р.
          Першою своєю збіркою поезій автор був незадоволений, хоча її досить схвально зустріли читачі та критика.
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа. («Про поезію»).

Такий поет не міг не з'явитися – його покликав час. Після виходу першої збірки поезій в інтерв'ю українському радіо В.Симоненко сказав: «Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші,   які б мали право називатися поезією...»

ДРУГА СТОРІНКА         « Я хотів би, як ти, прожити,
                                             Щоб не тліть, а завжди горіть».
                                                                            Василь Симоненко («Матері») 
 

Студент читає вірш  «Є  тисячі  доріг,  мільйони  вузьких  стежинок…»
 

Є  тисячі  доріг,  мільйони  вузьких  стежинок,
Є  тисячі  ланів,  але  один  лиш  мій.
І  що  мені  робить,  коли  малий  зажинок
Судилося  почать  на  ниві  нерясній?

Чи  викинути  серп  і  йти  байдикувати,
Чи  долю  проклясти  за  лютий  недорід
І  до  сусід  пристать  наймитувати
За  пару  постолів  і  шкварку  на  обід?

Коли  б  я  міг  забуть  убоге  рідне  поле,
За  шмат  ції  землі  мені  б  усе  дали...
До  того  ж  і  стерня  ніколи  ніг  не  коле
Тим,  хто  взува  холуйські  постоли.

Та  мушу  я  іти  на  рідне  поле  босим,
І  мучити  себе  й  ледачого  серпа,
І  падати  з  утоми  на  покоси,
І  спать,  обнявши  власного  снопа.

Бо  нива  це  -  моя!  Тут  я  почну  зажинок,
Бо  кращий  урожай  не  жде  мене  ніде,
Бо  тисяча  доріг,  мільйон  вузьких  стежинок
Мене  на  ниву  батьківську  веде...

Викладач:  Самою найголовнішою людиною у житті кожної людини є його рідна матуся. У горі й радості ми завжди звертаємось до своїх матерів, бо знаємо, що материнське слово, материна порада завжди нам допоможуть у будь-яку хвилину нашого життя.

Студент читає вірш «Матері».

В хаті сонячній промінь косо

На долівку ляга з вікна...

Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.

 

Легкі зморшки обличчя вкрили
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.

 

Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.

 

Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.

 

ТРЕТЯ СТОРІНКА           «І   миті  жодної не можна повернути,
                                               Щоб заново, по-іншому, прожить».
                                                 В.Симоненко («Минуле не вернуть»).
 

Викладач:  У чому життєдайна сила кохання? Любов, тільки любов, омиваючи серця людей чарівним дощем, стверджує завжди людське в людині, вивищує нас над злом. З незапам"ятних часів любов піснею возвеличується, чаклує різцем пензля. Не було й немає на планеті Земля народу, який би так влучно виразив словом це величне божественне почуття у стислій приказці, химерній казці, у зворушливій мелодії, де з «журбою радість обнялись».

 Відомий німецький літературознавець Август Шлегель у свій час сказав: «Ліричний вірш - це музичний вираз душевних переживань за допомогою мови». Кохання Василем Симоненком оспівується як цілюще джерело людської ніжності, краси почуттів. Це своєрідний документ до вивчення почуттєвого досвіду: його зростання, творчий злет, перетворення його в мірило краси, критерій душевних цінностей.

«Довідкове бюро»:

Саме на черкаській землі Василь Симоненко знайшов своє сімейне щастя, там пустив коріння. У 1957 році він одружився. Дружина Людмила (Люся) – кур’єр облдрукарні. Згодом у них народжується син.

 Кохання для автора – це щось святе. Він мріяв про нього, чекав його, бажав його. Але ніколи не увляв собі, що кохання – це ще і біль, і розчарування. Та навіть невзаємна й нещаслива любов осяває душу, залишається солодким болем-спогадом.

Студент читає вірш «Вона прийшла»

Вона  прийшла  непрохана  й  неждана,
І  я  її  зустріти  не  зумів.
Вона  до  мене  випливла  з  туману
Моїх  юнацьких  несміливих  снів.
 
Вона  прийшла,  заквітчана  і  мила,
І  руки  лагідно  до  мене  простягла,
І  так  чарівно  кликала  й  манила,
Такою  ніжною  і  доброю  була.
 
І  я  не  чув,  як  жайвір  в  небі  тане,
Кого  остерігає  з  висоти...
Прийшла  любов  непрохана  й  неждана
Ну  як  мені  за  нею  не  піти?.

Студент читає вірш  «Ікс плюс ігрек»

Я не заздрю уже нікому —
Де ще мудрих таких знайти?
Це ж мені стало вперше відомо:
Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

І здається, що я володію
Віковічним секретом краси
Лиш тому, що я розумію
Загадкові твої ікси.

Розумію? Який там розум!
Просто здорово, що ти є!
Що вслухається в ніжні погрози
Збаламучене серце моє.

Я не заздрю уже нікому —
Де ще мудрих таких знайти?
Одному лиш мені відомо:
Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

»Довідкове бюро».

Кожна людина у В. Симоненка — це особистість, неповторність, це незбагненний космос. І як перетинаються дороги людей, як виникають почуття — теж незбагненна таємниця.
          Вірш «Ну скажи — хіба не фантастично...» — про нерозділене кохання. Але ліричний герой ставиться до нього по-філософськи. Особисто для нього — трагедія, він не зумів зберегти, утримати любові. Але його дівчина — чиясь кохана, можливо, дружина, значить, знайшла своє щастя, свою долю.
        Узагалі ж, кохання — це диво, і скільки б його не було на Землі, для кожного покоління, кожної нової людини воно буде новим, невідомим, жаданим.

Студент читає вірш  «Ну, скажи — хіба не фантастично»

Ну, скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть.

 

Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді ті.
Як це все буденно!

Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,

Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

 

Викладач: 

 

СТОРІНКА ЧЕТВЕРТА         Україно! Ти моя молитва,

                                                     Ти моя розпука вікова...      

                                                                                     В.Симоненко
 

Україна в серце і душу поета В.Симоненка увійшла ще змалечку звичайними образами, які згодом віддзералилися у його поезіях: «квіти», що «часто нам говорять втричі більше, ніж слова», «грудочка землі», яка «стукотить у грудях», жовті «стерні на тихих полях», «ранкова колюча роса», «біла вишня», що виглядає в саду тихо і несміливо, «щире високе небо», яке не підмальоване квачем, - всім тим, любим і знайомим з дитинства. 

          Василь Симоненко ніколи не прагнув підігнати свою творчість під закони літературних замовлень, йшов не «в ногу», бо не уславляв партію комуністів, а писав щиро, відверто: «Щось у мене було від діда Тараса і від прадіда Сковороди». Поет щиро любив Україну, свою рідну землю, свій народ. Він наголошує, що без любові до Батьківщини немає справжньої людини. Для нього любити Україну - це значить жити для неї, любити її людей, творити заради неї. З її іменем на устах готовий чесно жити і навіть померти. Нещадний він і до її ворогів, глумителів та відступників, проти яких спрямована його спопеляюча ненависть.

 

Студент читає вірш «Україні»

 

Коли  крізь  розпач  випнуться  надії  
І  загудуть  на  вітрі  степовім,  
Я  тоді  твоїм  ім'ям  радію  
І  сумую  іменем  твоїм.  

Коли  грозує  далеч  неокрая  
У  передгроззі  дикім  і  німім,  
Я  твоїм  ім'ям  благословляю,  
Проклинаю  іменем  твоїм.  

Коли  мечами  злоба  небо  крає  
І  крушить  твою  вроду  вікову,  
Я  тоді  з  твоїм  ім'ям  вмираю  
І  в  твоєму  імені  живу!  

10.XII.1962  
 

»Довідкове бюро».

Працюючи в Черкасах, Василь познайомився з кур'єром обласної друкарні Люсею. Через деякий час вони одружилися. Незабаром народився син Олесь, отримали квартиру.
           Батьківські почуття Василя до сина вилилися в поетичні шедеври. Для Лесика поет написав казки „Цар Плаксій і Лоскотон", „Подорож у країну Навпаки" та інші, а також поезію „Лебеді материнства", що увійшли до однойменної поетичної збірки в 1981 році. Щоправда, написана вона була набагато раніше.

 

Студент читає вірш «Лебеді материнства».

 

Мріють  крилами  з  туману  лебеді  рожеві,  
Сиплють  ночі  у  лимани  зорі  сургучеві.  

Заглядає  в  шибку  казка  сивими  очима,  
Материнська  добра  ласка  в  неї  за  плечима.  

Ой  біжи,  біжи,  досадо,  не  вертай  до  хати,  
Не  пущу  тебе  колиску  синову  гойдати.  

Припливайте  до  колиски,  лебеді,  як  мрії,  
Опустіться,  тихі  зорі,  синові  під  вії.  

Темряву  тривожили  криками  півні,  
Танцювали  лебеді  в  хаті  на  стіні,  

Лопотіли  крилати  і  рожевим  пір'ям,  
Лоскотали  марево  золотим  сузір'ям.  

Виростеш  ти,  сину,  вирушиш  в  дорогу,  
Виростуть  з  тобою  приспані  тривоги.  

У  хмельні  смеркання  мавки  чорноброві  
Ждатимуть  твоєї  ніжності  й  любові.  

Будуть  тебе  кликать  у  сади  зелені  
Хлопців  чорночубих  диво-наречені.  

Можеш  вибирати  друзів  і  дружину,  
Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  

Можна  вибрать  друга  і  по  духу  брата,  
Та  не  можна  рідну  матір  вибирати.  

За  тобою  завше  будуть  мандрувати  
Очі  материнські  і  білява  хата.  

І  якщо  впадеш  ти  на  чужому  полі,  
Прийдуть  з  України  верби  і  тополі.  

Стануть  над  тобою,  листям  затріпочуть,  
Тугою  прощання  душу  залоскочуть.  

Можна  все  на  світі  вибирати,  сину,  
Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  

Весна  1962  

 

Викладач:  

Лише II частина тексту аналізованої поезії покладена на музику. ЇЇ написав Анатолій Пашкевич – земляк Василя Симоненка. А дві його землячки – рідні сестри Олеся та Андріана Чумач стали найкращими виконавицями цієї пісні. ( Звучить пісня „Виростеш ти, сину").

 

Викладач: Чому письменник дав саме таку назву поезії? Чому не „Лебеді батьківства" або „Батьківські дороговкази"?  Свою думку поясніть.

 

7.  Робота над ідейно-художніми образами твору.

 

Дати відповіді на запитання викладача:

 

-   Яка жанрова своєрідність твору? (Вірш нагадує колискову).

-    Сформулюйте тему твору. (Материнська любов до дитини, турбота за її долю).
-    У яких рядках виражається ідея вірша? („Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину").

Можна скористатися планом аналізу прозового твору.

 

 Схема   аналізу   ліричного   твору

 

1.  Короткі відомості про автора.

2.  Жанр твору. (Громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна лі­рика.)

3.  Провідний мотив твору.

4.  Композиція твору.

5.  Образ ліричного героя.

6.  Вжиті автором художні засоби. (Лексика, тропи, віршовий розмір та ін.)

7.  Особисте сприйняття поезії.

 

 8.  Робота в групах.

 

(Розподіл на групи відбувається так( кожен ряд – кожна група). Студенти  одержали завдання заздалегідь ).

І група
• Які образи (лебеді, півні, зорі, лиман, марево, ніч, хата, верби, тополі...) є в поезії? Поясніть їх роль. У разі потреби зверніться до словника-ключа.

(У творі є буквальний і символічний зміст. Слів-образів, що мають символічне значення, багато. Вони сприяють розумінню тексту).

Лебеді — символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші це — птах матері.

Зорі — присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то вданій поезії мова йде про благе ставлення Бога до дитини.

Лимани (вода) — символ народження; символ мінливого людського життя.

Мати є символом усіх духовних речей. „Материнська добра ласка в неї за плечима": мати — джерело духовності, усього доброго і ніжного.

Півень у праукраїнців вважався передвісником зорі, а отже, пробудження життя.

II група

• Проаналізуйте зображувальні засоби. Які функції вони виконують? У разі потреби скористайтесь словником лінгвістичних термінів „Тропи".

(У вірші багато різних зображувальних засобів. Надзвичайно яскраві епітети.

„Лебеді рожеві". Рожевий колір символізує ставлення до життя як до казки, небажання або невміння помічати негаразди. У дитинстві все бачиться красивим, ніжним, добрим.

„Зорі сургучеві". Епітет „сургучеві" допомагає уявити не лише темний брунатний колір. Оскільки це в'язка речовина, то можна передбачити, що автор використовує його, щоб описати картину дитячого сну.

„Приспані тривоги". Тривоги, проблеми для дитини поки що не існують. Тому вони приспані.

„ Тихі зорі". Зорі не можуть бути іншими. Вони не вміють видавати ніяких звуків. Епітет „ тихі" підкреслює, що коли дитина засинає, усе навкруги затихає, щоб у неї був спокійний сон.

Письменник чимало застосовує уособлень і метафор.

„Заглядає в шибу казка сивими очима". Це уособлення.

„Завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". Дане уособлення застосоване поетом, щоб довести, що мати завжди поруч з дитиною, відчуває її проблеми, готова допомогти. Та й спогади про рідний дім, близьких людей постійно з людиною.

Таке ж значення має і уособлення „прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть".

„Темряву тривожили криками півні". Це розгорнута метафора. У ній образно письменник каже, що дитину захищають сили добра — „півень" — від сил зла, „темряви".

Розгорнута метафора „танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір'ям" підкреслює, що в стінах рідної домівки дитина може сподіватися на підтримку і добро.

Порівняння „лебеді, як мрії".)

 

III група

• Проаналізуйте мовні особливості (фігури мови). Яка їх роль? Скористайтеся словником лінгвістичних термінів „Фігури мови".

(Багатство мовних особливостей представлене різними фігурами мови).

У вірші чимало риторичних звертань: „припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії". Звертання вжиті у множині, перше непоширене, друге поширене. Надає мові виразності.

Двічі у тексті вживається звертання „сину". Воно більш конкретне. Називає не просто сина, а дитину — батькову, дитину України.

Звукова анафора „в" — „виростеш", „вирушиш", „виростуть" — підкреслює майбутній час, те, що чекає на дитину.

Алітерація звука „р" у фразі „темряву тривожили криками півні" передає крик півня.

Алітерація звука „л" у фразі „лопотіли крилами і рожевим пір'ям, лоскотали марево золотим сузір'ям, надає просторовості, уяви ПОЛЬОТУ.

Градація „друзі" — „дружина" — „Батьківщина"; „друг" — „по духу брат" — „мати". Підсилюється створене враження морального вибору, яке є в кожної людини.

Заперечення „вибрати не можна тільки Батьківщину", „не можна рідну матір вибирати" експресивно виражає в розповідному реченні неможливість даної дії.

Уміло застосована інверсія в кількох реченнях сприяє виграшності слів, які опиняються в кінці речення. „За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". „...Прийдуть з України верби і тополі". „Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені".)

Викладач: Дякую усім групам за виконану роботу.

 

«Довідкове бюро»

 

Відкритий , чесний діалог поета зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його короткого творчого життя.     Вірш « Задивляюсь у твої зіниці» - яскравий приклад саме такої чесної невимушеної розмови.

Задушевна розмова сина з ненькою – така тема поезії. Звучить вона щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного чи географічного значення, - ні, вона жива, вона – найдорожча мати, - і їй адресує поет всю любов, стурбованість, відданість і ласку свого ліричного героя, від імені якого провадиться рада-порада, щира синівська сповідь: « Задивляюсь у твої зіниці, голубі й тривожні, ніби рань». Їй найглибший вияв патріотичних почувань, з нею привселюдно ведеться діалог любові й найсердечнішої поваги. 

 

Студент читає вірш "Задивляюсь у твої зіниці..."

 

Задивляюсь  у  твої  зіниці
Голубі  й  тривожні,  ніби  рань.
Крешуть  з  них  червоні  блискавиці
Революцій,  бунтів  і  повстань.
 
Україно!  Ти  для  мене  диво!
І  нехай  пливе  за  роком  рік,
Буду,  мамо,  горда  і  вродлива,
З  тебе  дивуватися  повік...
 

Одійдіте,  недруги  лукаві!
Друзі,  зачекайте  на  путі!
Маю  я  святе  синівське  право
З  матір'ю  побуть  на  самоті.
 
Рідко,  нене,  згадують  про  тебе,
Дні  занадто  куці  та  малі,
Ще  не  всі  чорти  живуть  на  небі,
Ходить  їх  до  біса  на  землі.
 
Бачиш,  з  ними  щогодини  б'юся,
Чуєш  —  битви  споконвічний  грюк!
Як  же  я  без  друзів  обійдуся,
Без  лобів  їх,  без  очей  і  рук?
 
Україно,  ти  моя  молитва,
Ти  моя  розпука  вікова...
Гримотить  над  світом  люта  битва
За  твоє  життя,  твої  права.
 
Ради  тебе  перли  в  душу  сію,
Ради  тебе  мислю  і  творю...
Хай  мовчать  Америки  й  Росії,
Коли  я  з  тобою  говорю.
 
Хай  палають  хмари  бурякові,
Хай  сичать  обращи  —  все  одно
Я  проллюся  крапелькою  крові
На  твоє  священне  знамено.

 

Викладач:  До вашої уваги пропонуємо слайд-презентацію «Заочна екскурсія в музей Василя Симоненка». (Презентація на екрані телевізора).

 

V.  Закріплення опрацьованого матеріалу.

 

1.  Слово викладача.

 

Нашому «Довідковому бюро» було дано завдання: пояснити зміст деяких понять. Надамо їм слово.

 

2.  «Довідкове бюро».

Розкрити зміст понять «сповідь», «людська особистість», «талант».

 

СПОВІДЬ - у католицизмі і православ'ї визнання гріхів перед священиком з метою отримання відпущення гріхів від імені Бога й Церкви; загальновживана назва таїнства спокути; практику с. відкидають протестантські Церкви.  

 

ОСОБИСТІСТЬ - комплекс внутрішніх умов і механізмів, які зумовлюють сталість, специфічність і організацію поведінки особи; гол. складові частини цієї системи: мотиви, потреби, переконання, а в широкому розумінні також інтелект, здібності, темперамент; о. не визначає поведінку, але певним чином впливає на неї, вирішуючи, як людина інтепретуватиме та оцінюватиме те, чим займається, і які прагнення у неї виникатимуть за певних умов.

 

ТАЛАНТ – видатні природні здібності, високий ступінь обдарування, творча обдарованість у мистецтві, характерними ознаками якої є сила художнього мислення, активність уяви, спостережливість, глибина пам'яті, багатство емоцій.
 

3.  Бесіда зі студентами.

 

-  Якою є художня палітра Василя Симоненка?

Лірика грома-	Сатиричні тво-	Байки	Казки	Новели	Щоденник
дянська,	ри, епітафії				«Окрайці ду-
інтимна					мок»

 
-   У яких поезіях постає питання гідності людської особистості?

(«Є тисячі доріг, мільйон людських стежинок», «Задивляюсь у твої зіниці», «Грудочка землі», «Лебеді материнства»).
 

-   Які особливості творчої манери митця?

 

(Прийом повторень слів «вона прийшла», «любов прийшла» для підсилення основної думки по¬езії;
- багатство художніх засобів, зокрема епітетів, «людська» (краса), «тужливі» (зітхання), «змучена» (душа), «ніжна» (доброта), «заквітчана», «мила», «юна» та ін.; метафор:» Не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль» («Є в коханні і будні і свята»);
порівнянь: «любов, як сонце» («Любов»); «ти і я - це вічне, як і небо» («Ну скажи...»), «жду твоєї ласки, як земля у спеку жде дощу» («Всі образи й кривди до одної»);  
антитез: «полюби і зрадь», «радощі і сльози», «будні і свята», «радість і жаль», «гнів і лю¬бов», «ненаглядна, злюща, чудова»;
- художні деталі:
- слухові: «сказати в тривожну мить», «кликала й манила», «ти щось мені говориш»;
- зорові: «рожевих ілюзій вуаль», «вона прийшла», «темніла зірка», «заквітчана», «блиснули байдужі ліхтарі»;
- багатство стилістичних фігур:
-    риторичні оклики: «Чим ти людей обходиш на землі!»  «Як це буденно!» «Як це звично!»;
-    риторичні запитання: «Скільки раз це бачила Земля?» «Я тебе зустрів і не зберіг».

 

4.  Розкриття проблемного запитання.

Що значить жити і творити з людською гідністю ?  (Усний твір-роздум студентів).

 

5.  Слово викладача.

 

Двадцять вісім — це дуже мало.

Двадцять вісім — це наче й не жив.

І поклали поета в хмари —

І до хмари немає стежин.

 

Це так про Василя Симоненка сказав дніпропетровський поет Анатолій Кравченко-Русів.

І за ці 28 — поезії, казки, новели, статті. Досконалість, ніжність, краса, вишуканість мови — це риси його письменницького стилю, які роблять Симоненка близьким і зрозумілим кожному із нас.

Так вже склалося для України, що найкращим її дітям-квітам судилося несправедливо коротке життя: 47 років – Тарасу Шевченку та Василю Стусу , 42 –Лесі Українці, 38 – Павлу Грабовському і зовсім мало – 28 – Василю Симоненку. Полтавець родом, він закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, у Шевченковім краю.
          8 січня 1935 року – 13 грудня 1963 року... Ці дати обрамляють життя талановитого митця.

 

VI.  Підведення підсумків заняття.

 

1.  Методичний прийом «Мікрофон».

    

     Студенти по черзі продовжують речення «Мені найбільше сподобалося на занятті…», «Я був вражений…», «Я зробив для себе такий висновок…»

 

2.  Аргументація вчителя оцінок студентів.

 

3.   Заключне слово викладача.

 

Про незабутнього Василя складають вірші його друзі — як визначні поети, так і початківці. Хочу завершити нашу зустріч віршем директора Тарандинцівської середньої школи імені В. Симоненка, що на Полтавщині, Василя Бута:

Свій шлях у всіх колись кінчається,
І майже кожному до ніг кладуть вінки.
Одні жили, помруть і забуваються,
А інші пам'ять залишають на віки.

На їх могилах виростають бур 'яни і квіти,
Бо тіло тлінне, та душа жива,
І для народу вічно будуть жити —
їх пам'ять, совість і палкі слова.

Ти знав тоді, якщо тебе не буде,
То в кожнім слові кожного вірша —
Живий поет, поки живі є люди,
Бо в кожного із нас живе твоя душа.

І хоч землею стисло тобі груди,
Та голос твій лунає звідтіля:
„Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Поки живий він буде — житиму і я".
 

 Любі друзі! Я дуже вдячна вам за нашу зустріч. Я дякую всім, хто приймав активну участь в підготовці до заняття: «Довідковому бюро», артистам,   за презентацію дівчаткам; усім тим, хто не боявся сьогодні висловлювати свої думки, почувши поетичні рядочки.

 

 VII.  Повідомлення домашнього завдання.

 

Написати твір-роздум «І миті жодної не можна повернути,                                          Щоб заново, по-іншому, прожить».                                                                              Василь Симоненко

Додаток

Словник-ключ до поезії Василя Симоненка

1. Верба.   Символ космічного океану, прадерев життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства;України, батьківщини

 У буддизмі уособлює скромність. У китайців — символ весни, жіночності, зачарування, артистичних здібностей, розлуки. В Японії символізує терпіння й наполегливість (За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, примовляючи: „Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля". Освячена верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберіг. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину. В українському фольклорі верба — це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. (Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид./А. П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх та ін. — К.: Либідь, 1994. — 256с).

2. Дорога (стежина).   Символ шляху, людської долі. У кожного своя дорога, долі різних людей то перехрещуються, то розходяться.

3. Душа.  Зазвичай, зображується у вигляді птаха, що злітає, 

4. Зірка (зорі, сузір'я).   Означає присутність божества, вище досягнення, ангєла-посланця Бога, надію. Зірки — атрибути Небесних Цариць, у яких корони часто складаються із зірок. У християнстві зірка уособлює божественне благе ставлення, 

 

5. Кольори.  Чорний і білий символізують негативне й позитивне і всі протилежності. Золотий. Це сонце, божественна сила, просвітлення, безсмертя, Бог, як світло нерукотворне, найвища цінність, те, що життя наповнює, вогонь, сяяння, слава, чоловічий принцип. Золотий колір Сонця символізує всіх сонячних богів. Зелений. Неоднозначний за смислом. Юність, надія і радість, але разом із тим мінливість, непостійність, ревнощі. Білий. Досконалість, простота, світло, чистота, невинність, святість, порятунок, духовна влада. Рожевий. Символізує мрії; існує вислів „рожеві окуляри", так говорять, коли людина в усьому вбачає тільки гарне, не бачить реального стану подій або не хоче бачити. 

6. Крила.   Мають сонячну символіку і означають божество, духовну природу, рухому, всеохоплюючу силу божества, здатність вийти за межі земного світу, не відчувати втоми, миттєвий початок руху, політ у часі, політ думки, силу волі, розум, свободу, перемогу, швидкість, 

7. Лебідь.  Є птахом життя. Символізує також самотність і прихисток і є також птахом поетів. У кельтів лебедині божества сонячні і є добродійниками людей; вони мають здатність лікувати; асоціюються з сонячною колісницею і символізують щедрість, любов, чистоту, а їх музика має магічні властивості. У китайців лебідь — сонячний птах. У християнстві білий лебідь — це чистота, милосердя і символ Діви Марії.

8. Лиман. Затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря, іноді багате на грязі з лікувальними властивостями. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

9. Вода.  Будь-яка вода є символом Великої Матері і асоціюється з народженням, жіночим началом, водами родючості і свіжості, джерелом життя. Вода по вертає до життя, дає силу. У вигляді дощу вода несе родючу силу небесного бога. Як роса, вона уособлює благословення, духовне оновлення і світло світанку. Пірнути у воду — означає шукати секрет життя, його кінцеву таємницю. Вода, що тече, — це жива вода. 

10. Марево.  1. Зорове явище в атмосфері, за якого на горизонті з'являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба; міраж. 2. Витвір уяви; видіння, примара. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

11. Мати. Природа, всезагальна Мати, цариця усіх духовних речей, 

12. Мріти 1.  Ледве виднітися, бовваніти. Мерехтіти. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

13. Мріти 2.   Те саме, що мріяти. Створювати в уяві образ когось, чогось; поринати у мрії. Думати про здійснення чого-небудь бажаного; прагнути в думках до чогось. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

14. Ніч (смеркання). Означає докосмічну темряву. Згідно з Гесіодом, ніч — це Мати Богів. 

15. Очі. Символізує всезнання, здатність до інтуїтивного бачення. Око серця — знак духовного осяяння, інтелектуальної інтуїції. У буддистів символізує мудрість і світло.

16. Перо (пір'я). У християнстві означає учіння; у Єгипті символізує пробудження душі. 

17. Півень. Символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; смерті та зла; сили чоловічої плоті; домовитості ; господарності; каяття (у християнстві); передвісника біди, нещастя; жертви; відкривача скарбів; також він є оберегом від пожежі. У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, а отже, пробудження життя. Спів півня віщував в Україні прихід гостей, а спів біля вікна — нещастя, смерть 

18. Подорожі (мандри). Герой, подорожуючи, стикається з випробовуваннями й небезпеками в пошуках досконалості, переходить від пітьми до світла, знаходячи духовний центр. Символізм мандрів також пов'язаний із символікою вибору шляху. 

19. Поле. Мати-Земля, велика годувальниця.

20. Птахи. Символ душі, духу, божественного вияву, сходження на небо, можливості спілкуватися з богами чи входити у вищі стани свідомості, думки, уяви. 

21. Син (діти).  Двійник, живий образ. Символізує втілення втрачених можливостей, простоту і невинність. Жінка, яка годує дитину, — християнський символ милосердя.

22. Сльози. Символ невигойного горя, біди, мук, каяття, духовного очищення, радості, чистоти, дощу. У християнстві сльози — це символ очищення та каяття. У населення Сандвічевих островів сльози вважалися ознакою щастя, 

23. Сургучевий.  Прикм. до слова сургуч.

24. Сургуч. Забарвлена тверда смола, віск, що легко плавиться й застигає; уживається для опечатування пакетів, посилок, приміщень.

25. Танець.  Космічна творча енергія, трансформація простору в часі, ритм всесвіту, імітація божественної гри творення, підтримки сили, емоцій, активності. 

26. Темрява.  Символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку — символ захисту від лихих сил. У позитивному плані темрява символізує порятунок від небезпеки, від очікуваного лиха. 

27. Тополя. Символ дерева життя, символ добра і зла, символ України, сумної дівчини, матері; краси, стрункості, весни. У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини, 

28. Туман.  Це стан, через який повинна пройти душа: через сум'яття до ясності й просвітлення. 

29. Хата.  Символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, окрім побутово-прагматичного, мали символічне значення. У свідомості праслов'ян хата була моделлю Космосу. Усі обряди, пов'язані з будівництвом хати, мали глибоку символіку. Напр.: категорично заборонялося зводити нову оселю меншу за розміром від старої (тоді могла, за віруваннями, зменшитися сім'я). Не будували дім і там, де колись жили злодії, де були сварки, пошесть, церква, перехрестя, згоріла хата і т. ін. У фольклорі, літературі хата — символ батьківщини, рідної землі, чистоти, тепла, затишку.