Василь Стефаник «Камінний хрест»(ідейний зміст новели)

Василь Стефаник «Камінний хрест» 

 

Час подій: кінець XIX ст.

Місце подій: гуцульське село (с. Русів).

"Камінний хрест" — модерністичний твір (експресіоністичний). Дійсний факт (в Івана був прототип, односельчанин Стефаника, який поставив хрест перед виїздом до Канади) письменник відтворив з особливою емоційністю та експресією, надав особливої символічності окремим деталям.

Камінний хрест — це пам'ятник не лише Дідухам, а й усім емігрантам.

 

Аналіз твору Літературний рід: епос.

Жанр: новела, за стилістичними ознаками наближена до народної думи.

Напрям (течія): експресіонізм із елементами імпресіонізму.

Тема: еміграція галицького селянства на американський континент на межі ХІХ-ХХ ст.

Ідея: єдність селянина з рідною землею.

 

Мотиви: "дома й дихається легше";

"містичний зв'язок із землею-батьківщиною "батьки й діти"; "щастя", "праця"; "еміграція";

"духовна смерть". 

     

                    Проблематика:

•       віковічного зв'язку з рідною землею;

 

•       сумлінної праці на землі як вияву народної етики й моралі, як обов'язку, 

 

•       єдиного засобу і виправдання буття селянина; 

•       соціальна проблема масового зубожіння селян, що спричинило еміграцію за океан.

 

 

 

 

 

 

 

                     Композиція

 Новела складається із семи розділів.

 

Експозиція: розповідь про повернення Івана Дідуха з 10 років служби у війську, про горб, що залишився йому в спадок. Тяжка праця на горбі.

 

 

Зав'язка: прихід гостей до хати Івана. Прощання з односельцями. Зізнання Івана у тому, що йому сумно на душі. Екскурс у минуле: розповідь Івана про те, як сини дійшли думки про виїзд. "Два роки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада...". Він дуже жаліє, що молодь не хоче триматися землі своїх пращурів.

 

Розвиток дії: гості пригощаються, ведуть розмови. Іван з Михайлом співають, як у молоді літа. 

 

 

 

Кульмінація: син нагадує батькові, що час виходити. Люди плачуть: "...Ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач". Іван із дружиною пускаються в танець — власне кульмінаційний епізод, — від якого "люди задеревіли", у якому вилився назовні весь розпач прощання навіки. Сини силоміць виносять обох з хати.

Розв'язка: односельці проводжають сім'ю Дідухів. Іван іде танцюючи. Уся процесія зупиняється біля хреста, що Іван поставив на горбі. Чоловік каже дружині, щоб знала, що там викарбувані їхні імена: "Видиш, стара, наш хрестик? Там є вібито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє".

 

 

 

 

 

 

Мова персонажів — це ще один художній прийом, до якого вдається автор. Вона уривчаста, нервова, в ній відчувається драматизм та підвищена емоційність. Думки героїв часом втрачають послідовність, обриваються. 

Дії Івана Дідуха та його дружини також створюють тяжку напружену атмосферу. Варто згадати, наприклад, сумний тужливий спів героя або шалений, майже скажений, танець із дружиною. Автор створює сумні й навіть страшні ситуації. Проводи до Канади перетворюються на своєрідний похорон.

Наостанок Іван просить односельчан зберегти цей хрест як пам'ять про його родину, окропити його святою водою. Іншими словами, провести поминки за його сім'єю.

 

 

 

 

 

 

 

                     

                     Головні герої 

 людей: Іван Дідух — селянин, який,

працюючи на неплодючій землі, заробив горба, ставши схожим на той горб, на якому була його ділянка; відданий родині; 

Катерина Дідух — дружина, жертовна жінка, яка любить дітей; діти, які вже не так тісно зв'язані з рідною землею;  кум Михайло — близький Івану по духу й

долі чоловік; односельці, з якими прощаються

Дідухи;  природи: горб-, весна; предметів і явищ: праця, чарка, пісня, танець.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Символічні образи  горб (символ виснажливої селянської

праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині);  п'яний танець Івана й Катерини (символ

смерті, прощання-смерті з рідною землею);  камінний хрест на глиняному горбі (пам'ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника);  тужлива пісня про осіннє листя (символ

туги, жалю, нещасливої долі);  прізвище Дідух (символ духа (дід+дух),

символ снопа жита-життя на Різдво).

 

 

 

 

 

 

Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння ,художня деталь ("Він двома-трьома штрихами незвичайно яскраво зображує нам цілі драми" (Леся Українка)); діалектизм; монолог; позасюжетні елементи (пісня про осіннє листя як психологічний прийом для підсилення трагізму ситуації).

 

Примітки та корисна інформація:

Характерною особливістю твору є символічність та яскрава образність. Проводи родини Дідуха автор змалював подібно до похорону. Іван не просто залишає рідний дім, друзів та односельчан. Він залишає на цьому пагорбі свою душу. Іван розуміє, що на чужині вже не буде собою. Він навіть не матиме можливості бути похованим у рідній землі. Тому він ставить цей хрест як пам'ятник і викарбовує на ньому своє ім'я та ім'я дружини.

Камінний хрест є справжнім символом тяжкого життя бідного селянства. 

Це символ титанічних зусиль, а також поховання ще живої ззовні людини. Автор вдається до цього художнього засобу не лише для поглиблення драматизму твору. Стефаник спонукає свого читача до власних міркувань. Показово, що образи синів Дідуха не яскраві, майже стерті. Зв'язок поколінь вже перервався, вони вже втратили коріння на цій землі.

"Камінний хрест" — глибока психологічна студія душі українського селянина-трударя, якого соціальні обставини примушують рвати віковічний зв'язок з тим грунтом, на якому він виріс. Працьовитість і доброчесність героя піднесені автором на високий рівень, а бажання залишити пам'ять по собі — поставити на горбі камінний хрест — має глибокий психологічний підтекст. 

 Іван Дідух ставить хрест на своєму политому кривавим потом полі й ніби заживо себе ховає. Проте він хоче жити у пам'яті нащадків, хоче, щоб цей хрест в'язав його з рідним селом і тоді, коли він буде далеко на чужині, і тоді, коли його не стане в живих.