Василь Стус “Мені зоря сіяла нині вранці”

Василь Стус“Мені зоря сіяла нині вранці”... Жити — то не є долання меж, а навикання і самособою - наповнення...

Вірш «Мені зоря сіяла нині вранці»Мені зоря сіяла нині вранці,устромлена в вікно. І благодать —така ясна лягла мені на душусумирену, що я збагнув блаженно:ота зоря — то тільки скалок болю,що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря — вістунка твого шляху,хреста і долі — ніби вічна мати,

вивищена до неба (від земліна відстань справедливості) прощаєтобі хвилину розпачу, даєнаснагу віри, що далекий всесвітпочув твій тьмяний клич, але озвавсяприхованим бажанням співчуттята іскрою високої незгоди:бо жити — то не є долання меж,а навикання і самособою — наповнення. Лиш мати — вміє жити,аби світитися, немов зоря.

Паспорт поезіїАвтор – Василь Стус. Рік написання – 18 січня 1972 Літературний рід: лірика Вид лірики: філософська Жанр: медитація Тема: міркування ліричного героя над своєю долею, яку уособлює зоря. Ідея: усвідомлення людиною свого призначення в суспільстві, розуміння того важкого хреста, якого треба нести до кінця свого життя, осмислення себе, відчуття власного коріння.

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб Римування: білий вірш. Художні засоби: Епітети: ясна благодать; душа смиренна; вічна мати; далекий всесвіт; тьмяний клич; приховане бажання; висока незгода. Метафори: зоря сіяла, устромлена в вікно; благодать лягла на душу; озвався прихованим бажанням. Порівняння: вічністю протятий, мов огнем; вістунка твого шляху, ніби вічна мати; вміє жити, або світитися, немов зоря.