Василь Вишиваний - австрієць з українською душею

Василь Вишиваний. Австрієць з українською душею

Австрійський ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (1895-1948)Нащадок династії Габсбургів, ерцгерцог, політик, дипломат, поет, полковник легіону УСС та Армії УНР

Він — «блудний син» для своїх кровних батьків і велика надія для поневолених українців, ідеаліст-романтик, професійний військовий, поет і реальний претендент на булаву гетьмана України./І. Вашкеба/

Заради України він пішов з батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, своє життя. Василь Вишиваний, без сумніву, був одним із найбільш неординарних і найромантичніших постатей українського національного Відродження.

Золочівський історик Володимир Сивак розповідає про причини залюбленості Вільгельма Габсбурга-Лотаринзького в Україну та про зв’язок його із Золочевом: „Саме тут, у Золочеві, він остаточно сформувався як український патріот. До цього знав про Україну небагато, але цікавився з дитинства. Чому він полюбив Україну? Бо коли вони жили у родовому маєтку в Польщі, йому трапилася чи книжка, чи публікація, про розбійників Карпат — опришків. Він цим захопився й інкогніто, у 17 років, 40 днів провів у Карпатах, об’їздив Гуцульщину, ночував у хатах гуцулів, дивився на їхні обряди, звичаї, ходив до церкви і переконався, що ці люди є душевні, добрі, щирі.

Прихильність ерцгерцога до українців та їхньої історії викликала незадоволення у багатьох офіцерів, насамперед поляків, які прозвали Вільгельма “Червоним князем”. Така позиція спричинила певне тертя між ерцгерцогом і більшістю представників панівної династії, які дотримувались виразної пропольської орієнтації.

«Почуваю себе українцем, тому інтереси України для мене на першому місці» /Василь Вишиваний/4 лютого 1917 року «Вісник Союзу визволення України» опублікував фото Вільгельма Габсбурга у вишиванці, відтоді архікнязь Вільгельм і звався «Вишиваний». Перший офіційний виступ архікнязя в українській справі відбувся восени 1917-го, коли від імені Габсбурзького імператора Карла йому доручили вітати у Львові митрополита Андрея Шептицького, який повертався на батьківщину з російського полону.

«Великого князя Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного Мирон Луцький (український галицький військовий та громадський діяч) у 1917 році навчав української мови, знайомив його з українською історією і культурою, вчив його українським пісням, танцям, знайомив його з українським життям, побутом, звичаями, з українським самогоном і дівчатами. Він супроводжував його від Збруча до Єлисаветграда, а потім – до Александровська на Дніпрі. Показував йому руїни Запорозької Січі, куди приходили і стояли постоєм УСС. Він возив його з собою і знайомив з різними українськими діячами, агітував за цього Габсбурга, створював йому популярність в українських колах і серед українського населення» 

Вільгельм Габсбург брав активну участь у переговорах у Брест-Литовському, які передували укладанню Мирного договору. Завдяки його зусиллям, в якості дипломата, Австро-Угорщина стала одною із перших держав у світі, яка визнала Незалежність УНР.

Після повалення гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника УНР і у вересні 1919 був призначений головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам’янця-Подільського, де в той були час розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний, використовуючи своє знання іноземних мов, налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи та розпочав формування військових шкіл для армії УНР.

1918 року Вільгельм Габсбург опинився на півдні України, де тривала визвольна війна. Згодом генерал-полковник армії УНР Омелянович-Павленко згадував: «Моя думка, що зовсім не романтизм і не якісь особливі егоїстичні, політичні комбінації приваблюють до нашої справи полк Василя Вишиваного, а щось більше і настільки істотне, що навіть наша мілітаристська і політична поразка не зупиняє його при всяких можливих випадках виступати... в обороні нашої справи. Навіть в умовах, коли в Європі українство було синонімом «більшовизму другого сорту», архікнязь завжди прикрашав себе нашою національною стрічкою. Полковник Василь Вишиваний і на Катеринославщині лишив по собі добру згадку і як людина, і як старшина, і як політик...».

Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини.

У березні 1920 р., після перенесеного тифу, він нарешті прибув до Відня, де написав в австрійській газеті «Neues Wiener Journal» 9 січня 1921 р. гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз Польщі з УНР як «неприродний». Стаття мала скандальні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівила його батька — затятого полонофіла і претендента на польську корону. У відповідь поляки навіть опублікували гнівну відповідь батька Вільгельма Карла Стефана Габсбурга, яка фактично була відреченням від сина.

“…стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні”. У відповідь на це Вільгельм публікує відкритого листа до родини:

… Дивовижне життя Гасбурга-Вишиваного закінчилося 70 років тому (18.08.1948) у тюремних застінках у Києві, коли радянські спецслужби викрали його з Відня у 1947 році. 

В архівній справі, яку мені довелося читати в архіві СБУ, є такий момент, коли його доставили до Києва, то полковник, начальник тюрми Журавльов, звертаючись до нього, говорить: „Вот тут, по документам, ти вродє как Вільгєльм Габзбург, австрієц, а сєбя називаєш Васіль Вишиваний. Скажи, кто ти єсть. Єсли ти австрієц, іностранєц, ми к тебе будем относіться как к іностранцу, а если ти украінец, сам понимаеш как”. Він відповів: „Я громадянин Української Народної Республіки, полковник Армії УНР і УГА. Я давав Присягу Українському народові. Моя рідна мова — українська ”, — розповів громадський діяч Марко Сімкін.

18 серпня 1948 року, в наслідок перенесених нелюдських тортур, зупинилося серце Незламного борця за Волю України Василя Вишиваного. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення — ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла.

«…Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,Весь світ запалає огнями —І воля народів, щаслива година. Братерство воскресне між нами…»Василь Вишиваний (1895-1948), «Надія»