Василеві Стусу 80, «Кожна зірка має свій час…» (В.Стус)Позакласний захід, присвячений 80-й річниці від дня народження В.Стуса

Про матеріал
Розроблений сценарій з української літератури для позакласного вечора-пам"яті, присвячений 80-й річниці від дня народження В.Стуса
Перегляд файлу

                 Василеві Стусу 80

«Кожна зірка має свій час…» (В.Стус)

Позакласний захід, присвячений 80-й річниці від дня народження В.Стуса

                                                 

http://1.bp.blogspot.com/-uqGBiUwYRgo/Us6DdFYkSyI/AAAAAAAAAEg/hPCry6aEiro/s1600/%D1%88.jpg

 

Вступне слово вчителя.

Сьогодні у нас вечір пам*яті присвячений 80-й річниці з дня народження В.Стуса.

 Мусимо визнати, що багаторічний в’язень Стус здобув собі найбільшу свободу -  своїм ув’язненям, Василь виборов право бути самим собою, говорити вголос те, чого не наважувалися казати навіть найсміливіші.

Свобода Стуса почалася там, де в багатьох його соратників почався крах особистості.

Він наважився виступити проти величезного тоталітарного маховика, який перемолотив у ХХ столітті мільйони життів, наважився вголос запитати: «Хто проти репресій?»

     Цьогоріч В. Стусові мало би виповнитися 80. Він же вибрав собі яскраву й коротку долю: «Коли життя забрано – крихт не потребую!»

До розуміння Стуса нам ще йти і йти…боротися, перемагати, падати і знову вставати, і, зціпивши зуби, йти вперед до нового кращого життя.

 Напевно, ми матимемо «те,що маємо», доти, доки не навчимося за Стусом розуміння того, що таке вільна людина, що означає мати в серці віру, відвагу бути свобідною людиною.

 

І сьогодні це запитання звучить до нас зі сцени, із слів і спогадів Василя Стуса : «Що значить бути Людиною на своїй, Богом даній землі?» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 (Звучать різдвяні дзвіночки,).

Ведуча. Він народився тоді, коли на небі сходила Різдвяна зірка. З’явився на світ на Святвечір, 6 січня 1938 року, аби згодом самому стати летючою зіркою на небосхилі України, яскравим спалахом у літературному житті світу.

Народжений на велике свято, мав мати велике щастя. Хтозна, що думав Василь про своє щастя-нещастя… Але те, що він став зіркою для інших, те, що був чесним перед самим собою, – беззаперечно. Очевидно, це і є щастя, але щастя, здобуте стражданням, – тою Голгофою, якою, за словами Івана Багряного, мусять іти справжні поети, торуючи шлях наступним поколінням.

 

Ведучий.  Як вибухнути, щоб горіть?

Як прохопитись чорнокриллям

під сонцем божевільно-білим?

Як бути? Як знебуть? Як жить?

В.Стус—це була людина з великої літери, яка відважно і самозречено виступала за високі ідеали Добра, Справедливості і Гуманізму, за національну Гідність і Самосвідомість свого народу.

 

( Звучить колискова на слова Т.Шевченка « Ой люлі-люлі, моя дитино» тиха музика….виходить СТУС)

 

Тиха музика   (виходить Стус, стає біля стілу)

 

Голос В.Стуса ( біля столу). Шевченко над колискою – не забувається. А співане сумно «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» - хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з «Заповіту…» Перші знаки нашої духовної аномалії, журба – як перше почуття немовляти в білому світі. Ще були – враження од дитинства. Гарного дитинства».

 

( На сцену під ніжну веселу музику вибігають діти ( уособлення дитинства),. Діти танцюють, взявшись за руки, творячи спіраль навколо виконавця ролі В.Стуса).

Учень-В.Стус. голосно

                        Мені здалося – я живу завжди.

Неначе в сні було моє дитинство.

Неначе в казці я пройшов цей вік,

і мій вінок, де квітло двадцять весен,

уже пожовк, осипався, опав.

( Музика стає тривожнішою. Діти по одному залишають сцену ).

 

В.СТУС Продовжує говорити

Прозора незглибимість пойняла,

Оплівши плеском лоскотним проміння

Дитинне серце. І забутим ранком човном

Безвесельним замрівся світ.

Вода застигла. Сонце відтремтіло.

Дитинство загубилось серед дня…

 

Минає час моїх дитячих вір.

І я себе з тим часом проминаю.

І вже не віднайдусь. І вже не знаю,

А чи впізнав би на човні новім

 Свій давній берег. Ні, напевно, ні.

Бо сам собі, відринутий від болю,

Пливу за днем, за часом, за собою

В новому необжитому човні.    (Сідає застіл і ніби пише)

 

Ведуча. Раннє дитинство В.Стуса припало на роки війни. Незагойною раною стала для нього смерть 15-річного брата:

« Пам’ятаю, як 1944 року ми садили кукурудзу на полі, викопуючи полин по цілині. Я накидав зерня в ямки, а мама і брат Іван копали…

Пам’ятаю, як поранило брата Івана. Як він лежав – з відбитою ніжкою лівою і вирваною осколком лівою щічкою. Спав наче, коли ми з мамою знайшли його.

« Це на мене зорі з неба посипались», - промовив він, коли мама, не зронивши сльози (бо затерпло їй серце ), розбудила його і прикладала ніжку, наче б ніжка ще могла прирости. Більше він не приходив до пам’яти».

 

Ведучий. Із листів В.Стуса до сина про 1946-1947 рр.

 

( Посередині стіл, за столом сидить учень – В. Стус, пише, болісно пригадуючи щось. Учні розповідають, підходячи до столу, стаючи навколо поета )

 

Перегляд 2-4 слайдів під час розповіді про дитинство

1 учень. Коли мені було 9 літ, ми будували хату. І помирав тато – з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес. Пам’ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама, а мені від них геть боліла голова. То був мій 3-4- клас. Тоді, на тій біді, я став добре вчитися.  

 

2 учень. Усе дитинство моє було з тачкою. То везли картоплю з поля, то з мішком я ходив на городи – рвав траву – чи то для корови, чи то для кози, то возив вугілля, збираючи на териконі.

 

3 учень. Пам’ятаю, як 1946-1947 рр. пас чужу корову – за це мене годували. Я знав, що мама голодна – і не міг їсти сам, просив миску додому, аби поїсти з мамою разом. Колись поніс миску, а мама стала сварити мене дуже тяжко, плакала, казала, аби я так не робив більше.

 

Учень  - В.Стус встає і говорить:

Пам’ятаю, як 1951 року я їздив у село, до бабуні. Збирав колосся – по стерні. За мною гнався об’їждчик – я втікав, але він – верхи на коні – наздогнав мене, став видирати торбинку, а я кусав його за його гидкі червоні руки. І таку злість мав (13-літній хлопчик!), що одібрав торбу. А другого дня стерню зорали.

( сходить зі сцени всі)

 

Ведучий. Цей перший протест 13-літнього хлопця засвідчив, що навіть в атмосфері загального страху Василь не згинався. Про такий характер згодом писала його однодумниця , поетеса Ліна Костенко:

Якщо мене ви й зігнете в дугу,

То ця дуга, напевно, буде вольтова.

 

Ведуча. Василь мав напрочуд сильну волю, вмів досягати поставленої мети. Згадував, що після прочитання книжки «Мартін Іден» Джека Лондона світ йому «перевернувся»: « Як мучилася людина, а змогла перевершити всіх, хто купався в молоці!» У 6 кл. знав увесь «Кобзар» напам’ять. У 9 класі прочитав «Мойсея» і вирішив стати літератором.

 

 

Ведучий. Потім були Донецький педінститут, літературна студія, вчителювання на Кіровоградщині. Із 1963 році розпочинається київський період життя і творчості В.Стуса. Він вступив до Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка , працював над дисертацією.

 

Ведуча. І ось настав ключовий момент у житті поета – 4 вересня 1965 року , кілька днів після арештів дисидентів у Західній Україні.

. Заарештовано Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Мирославу Зваричевську…

 Михайла Осадчого, Михайла Косіва…( звуки тихої музики… Віктора Мороза, Івана Геля, Анну Садовську,Ярославу Менкуш 

 

Ведучий. Зі спогадів Романа Корогодського:

Я хочу розповісти про В.Стуса, який він був. Він був страшний. В нього був такий стрес, він був блідий і весь такий, ніби його судоми зводили. Я запам’ятав, як він кричав:

Хто проти арештів, встаньте! Інакше ваша байдужість призведе до того, що буде те, що вже було – 37 рік!…( виходять дівчата на пісню…)

 

                            Звучить пісня «Над землею тумани»

 

 

Читець 1. Над давнім лихом України

                 Жалкуєм-тужим в кожний час.

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

 

 

Читець 2.Ми паралітики з блискучими очима,

Великі духом, силою малі,

Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі.

 

 

Читець3. Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам вороття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за новеє життя.

 

 

Читець 4. Хто не жив посеред бурі,

                 Той ціни не знає силі,

той не знає, як людині

боротьба і праця милі.

 

 

Читець 5. О,сором мовчки гинути й страждати,

Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

Ні, краще ворогу на одсіч дати,

Та так, щоб голова злетіла з плеч!

 

Читці по черзі:

 

1.Коли шукаєм джерело вини,

Усі займенники ми враз перебираємо

 

 

2.Та заявляєм: він, вона, вони…

І тільки «я» цнотливо оминаємо.

 

 

3.Займенник цей ховаємо чимдуж,

Вкриваємо найм’якшою периною,

Бо винен завжди хтось. Звичайно – хтось.

  

                  

4.Слова ті й нині стверджують щомить:

Себе життю віддаймо, а не ласощам.

У вадах сьогодення винні тільки ми,

Й лиш нам його робити кращим і добрішим.

 тривожна музика-тихо

 

Виходить Учень – В. Стус: тиха музика)

 Треба мати тверде переконання, що твоя Правда за тобою. Тому пам’ятай: з тобою можуть учинити фізичну розправу, але моральна перемога за тобою.

 Ті, що переслідують тебе, тримають Україну в колоніальному ярмі шляхом страшного терору, геноциду, нищення найкращих синів України. На твоєму ж прапорі – вільна Україна з вільними громадянами, держава, в якій не буде соціального визиску і національного гніту.

Отже, борючись із темрявою, ти несеш своєму народові світло Правди…(

 

«…або світ прийме мене таким, як я є, як мене, народила мати, або вб*є, знищить мене

Але я не поступлюся! З кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет цілого світу»

 

ВЕДУЧА. Після 1965р. Стуса не друкують, не приймають на роботу. Перебивається поет тимчасовою працею то вантажником, то кочегаром, то робітником на фабриці. Із січня 1972 року його разом із Євгеном Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями, Іваном Світличним арештували.

(тривожна музика)

7 вересня 1972 року Київський обласний суд засудив поета до 5 років таборів у Мордовії і 3 років поселень у Колимі.

 

В. СТУС (сидить за столом, перед ним стоїть свіча … сумно говорить…).

 О земле втрачена, явися –

                                               бодай у зболеному сні!

                                               І лазурово простелися,

                                               І душу порятуй мені.

 

(схиляє голову на стіл і ніби засинає).

 На сцену виходять дівчата в яскравому вбранні, з калиною в руках (як уособлення втраченої землі).

Тривожна музика

 

 

ДІВЧИНА 1   Пустіть мене до себе. Поможіть

                        мені востаннє розятрити  рану,

                        побачити Дніпро; води востаннє

                        У пригірщ із криниці зачерпнуть…

Пустіть мене до мене. Поможіть

                        ввібрать в голодні очі край полинний…

 

ДІВЧИНА  2   Наснилося,  з розлуки наверзлося,

                        З мороку склякло, з туги – аж лящить:

                        Над Прип’яттю світання зайнялося –

                        І син біжить…

(На сцену виходить маленький хлопчик, підходить до тата (Стуса) притуляється)

 

ДІВЧИНА  3    Синочку, чуєш, я тебе забув.

                        Неначе сонце, що в душі світило,

                        По довгих днях раптово відгоріло.

                        Хтось у мені помер а чи заснув.

 

 ДіВЧИНА  4  . Синочку мій, ти ж мами не гніви

                        І не збавляй їй літа молодії.

                        Мене ж – не жди. Бо вже нема надії

                        Схилитись голова до голови

                        На щиру радість. Більше не чекай.

                        Я вже по той бік радісного світу.

                        Закрию скоро погляд сумовитий,

                        Хіба що з того світу виглядай – і я тебе почую.

   Синку мій,

                        Ти вже не йдеш мені в розкриті руки.

                        Не дай же, Боже, звідать тої муки,

                        Котра на мене дивиться з пітьми.

Тривожна музика

 

УЧЕНЬ-В. СТУС.   Виходить на середину сцени разом із малим сином

Як добре те, що смерті не боюсь я

            і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

            що перед вами, судді, не клонюся

            в передчутті недовідомих верст,

            що жив, любив і не набрався скверни,

            ненависті, прокльону, каяття.

            Народе мій, до тебе я ще верну,

            як в смерті обернуся до життя

            своїм стражденним і незлим обличчям.

            Як син, тобі доземно уклонюсь,

            і чесно гляну в чесні твої вічі,

            і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

 

                     Дівчата обступають В. Стуса

ДІВЧАТА разом.      Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

                                   У білій стужі сонце України.

                                   А ти шукай – червону тінь калини

                                   На чорних водах – тінь її шукай…

Залишають грона калини , виходять, забираючи малого хлопчика

В. СТУС:

            Далека-далека весела земля,

            Раїнна твоя Україна

            З’являється в снах, визирає здаля

            Затятого блудного сина.

           

            І Бог мені шепоче іздаля:

.

Стус стає на коліно, молиться. Звучить «Святий Боже» у виконанні октету «Орфей»

тиха музика…

            Мій навіжений Боже,

            Та ж змилуйся над нами,

            Молюся ж нині й присно,

            Бо западеться світ,

            Де жити стало тісно

            Із щедрими серцями,

            А понад небесами, Заказано політ.

( встає )

            Господи, гніву пречистого

            благаю – не май за зле.

            Де не стоятиму – вистою.

            Спасибі за те, що мале

            людське життя, хоч надією

            доживу його в віки.

            Вірою тугу розвіюю,

            щоб був я завжди такий,

            яким мене мати родила

            і благословила в світи.

            І добре, що не зуміла.

            Мене од біди вберегти.

 

Проглядають 4-5 слайдів про життя Стуса під час читання …

Звучить пісня « Молитва за Україну »(вірш «Молитва про мову»)

 

УЧЕНЬ 1. 1979 року В. Стус повертається до Києва, стає активним учасником дисидентського руху, не припиняє боротьби у складі Гельсінської спілки. Водночас поет пише, перекладає. Творів Стуса не друкують в Україні, проте із захопленням сприймають за кордоном.

Збірки «Круговерть», «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Свіча в свічаді» вийшли за межами батьківщини.

 

УЧЕНЬ 2. У 1980 році Стуса заарештували й засудили до 15 років позбавлення волі: 10 років таборів особливого режиму і 5 – заслання. Другий термін митець відбував у страшних Пермських таборах: постійні карцери, хвороби, знущання, конфіскація листів.

 

УЧЕНЬ 3. Володіючи німецькою, французькою, англійською мовами,  В. Стус перекладав твори Поля Верлена, Шарля Бодлера, Кіплінга. Проте поет не мав змоги передати жодного вірша на волю. Табірні охоронці повністю знищили збірку «Птах душі», де було написано 300 віршів.

 

УЧЕНЬ 1. У 1985 році німецький письменник Генріх Белль висунув українського поета-політв’язня на здобуття Нобелівської премії.

 

УЧЕНЬ 2. На знак протесту проти жорстокого ставлення до нього В. Стус оголосив сухе голодування.

У січні 1983 року за вірші, що написав у тюрмі, був кинутий на рік у камеру –одиночку, а 28 серпня 1985 року—відправлено у карцер лише за те, що оперся ліктем на нари…

                             Вірш  « Весь обшир мій чотири на чотири»

 

УЧЕНЬ  3. 3 вересня 1985 року зупинилося його нескорене серце.

 

УЧЕНЬ 1. Поховали поета в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Номер стовпчика, котрим позначено могилу – 9.

 

Звучить «Реквієм» (музика тиха)

 

.  Дівчата в українському вбранні виходять із свічками в руках

 

 

УЧЕНЬ . Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

            Уже немає місця для могил!

            Уже народ – одна суцільна рана,

            Уже від крові хижіє земля,

            І кожного катюгу і тирана

            Уже чекає скручена  петля.

 

УЧЕНЬ                                Розтерзані, зацьковані, убиті

Підводяться і йдуть чинити суд,

І їх прокльони, злі й несамовиті,

Впадуть на душі плісняві і ситі,

І загойдають дерева на вітті

Апостолів злочинства і облуд.

(В. Симоненко «Пророцтво 17-го року)

 

(ставлять свічки на стіл)

 

УЧЕНЬ 2.  5 років Мордовських таборів суворого режиму,3 роки заслання на Колиму. Короткочасне звільнення і знову арешт, в’язниця,Магадан, ще 15 довгих холодних років. Майже 20 річна неволя . У тюрмі Стус мав нестерпні умови, він пожертвував заради України багато чим—стосунками із сином, родиною,віршами.

 

 

 

 

ВЕДУЧИЙ: У чому полягає злочин В. Стуса? Чому його так карають? Генріх Белль писав: «Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи.Пише свідомо, вперто…Україна у нього в серці»

У листопаді 1989 року тіла В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого перепоховали в Києві. Похорон перетворився на велелюдний мітинг, який став ще одним кроком до здобуття незалежності України. 

 

На сцену виходить В. Стус:

                Я, може, завтра пропаду,

           Та, може, з правнуків діждуся –

            Хтось піде й піде по сліду,

            І розпізнає серед снігу

            Серед глибокого мій хрест,

            І, може, зіб’є з нього кригу,

            Аби, померлий, я воскрес

            І пробудився жити знову

           

. Пісня «Не спи, моя рідна земля» (уривок) звучить, а решта учасників

виходять на сцену, поступово беруться за руки, почергово говорять.( за текстом В.Стуса):

 

  1. Світ—це таночок усіх людей, що взялися за руки і чуються братами,
  2. просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею
  3. як степові жайворони, співом славлячи сонце і дощ, і сніг, і бурю.
  4. і річку, і дерева, і птаство,.

5 . Усе, що ми

      Зробили доброго, піднесе в небо ще вище і вище

      (всі піднімають руки)

6 . Від нашої добрості

      Хмари стануть

      Біліші,

7.  а небо – голубіше,

8.  а сонце – ясніше.                 

 

ВЕДУЧА: Він не один! Таких уже мільйони! Пам*ятай про них,твори добро, відкинь байдужість і зневіру!

 

На середину сцени  виходить учень – В. Стус

     

«Мій заповіт для Вас , майбутні покоління,--- бути добрими громадянами. Жити треба творячи добро, щоб звільнити свою думку від скверни і зла, щоб просвітліти й вирости над буденністю і марнотою.

Усі разом ми творимо нашу Україну!

      Тож – до побачення – у просторі

      І – до побачення у часі.»

                                                         Звучить пісня « Про Україну»

 

 

docx
Додано
10 жовтня
Переглядів
13
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку