Вчимося любити і творити добро!

 

 

 

               Виховний захід на тему:

«Вчимося любити і робити добро!»

 

Підготувала:

Практичний психолог,

Соціальний педагог

Почапинської ЗОШ І-ІІІ ст.

Піговська Світлана Анатоліївна

 

Мета: Сприяти формуванню в учнів моральних чеснот: віри, надії, любові, допомогти учням осягнути, як любити Бога і ближнього свого; виховувати морально-духовні цінності людини. Утверджувати  моральні основи дитячої особистості засобами слова; сприяти вихованню доброї, чуйної, лагідної людини; розвивати культуру мовлення, спілкування і поведінки учнів; виховувати потребу в самовдосконаленні та самовихованні.

Ведучий: Доброго дня усім! Ми завітали до вас із царства людських цінностей та чеснот.

Ведуча: Ми дуже раді зустрічі з вами!

Ведучий: Привітно посміхнувшись, ми побажали одне одному доброго дня. Як ви думаєте, від чого так повіяло теплом? Від чого на краплинку сонця, на краплинку щастя збільшилось у світі? Від чого на краплинку радіснішим стало наше життя? -  Так, навіть від одного доброго слова стає краще й тепліше на душі.

Ведуча:

Любов і доброта – це дужі два крила,

Які нас піднімають над землею.

Любов звичайно, першою була.

 А доброта відразу йшла за нею.

Ведучий:  Бувають дороги до слави й до щастя,

                  Є шлях до науки, де мудрості вчаться.

                  Та поміж людьми споконвіку ведеться

                  Найкраща дорога – від серця до серця.

 Тож дорогі друзі, запрошуємо вас, сьогодні до сердечної та щирої розмови

 Будемо вчитися бути добрими людьми та любити один одного.! . Бажаємо усім нам збагнути як любов до Бога і людини осягнути.

 

Ведуча:  А чи завжди ми буваємо добрими одне до одного?.. Один мудрець сказав, що людина – це її вчинки. Усе своє життя люди пізнають, що таке добро і зло, гарно і погано... але шлях до доброти непростий і не завжди легкий, тому треба вчитися доброти, учитися бути уважним до людей, берегти і дбати одне про одного.

Ведучий:  Здавна на Землі цінувалося праведне життя – життя чесне, щире і правдиве. Завжди користувалися повагою люди, готові прийти на допомогу, добрі привітні, ввічливі, тактовні, вдячні, чесні, терпимі, щедрі. Дуже важливо вміти втриматися від шкідливих звичок, учинків та лихих намірів.

Очевидно, ви знаєте, що за свої вчинки треба відповідати перед Богом, людьми та своєю совістю. А зло завжди буде покарано...

 З давніх-давен стосунки між людьми, взаємопідтримка, милосердя були основою життя, і про це народ висловлювався в усній народній творчості. Ось розповім я вам казку, яка називається „Злом за добро”.

Автор : Ішов якось подорожній, аж чує хтось жалібно стогне на узбіччі.

Гадюка : Ой, Ой – у – у – у! 

- Звільни мене добрий чоловіче, може й тобі в пригоді стану.

Автор : Пожалів чоловік гадюку, все таки живе створіння, тай відхилив камінь. Тільки-но гадюка звільнилась, вона миттю обвела шию свого рятівника і почала його душити.

Подорожній: То так ти мені за добро платиш?

Гадюка: Ха-ха-ха! Який же ти дурний! Та де ти бачив, щоб за добро добром платили. Всі в цьому світі за добро злом платять, і я теж.

Подорожній: Та ніж бо, за добро годиться платити добром, от давай звернемось до перехожих, хай вони нас розсудять.

Гадюка: Давай!

Автор : От пішов чоловік зі своєю смертельною ношею тай зустріли вони бідняка.

Гадюка і подорожній: (в один голос) Скажи, чоловіче, за добро добром чи злом платять?

Бідняк: Та годилось би добром платити, але всі чомусь злом платять. Ось і я працював на пана ціле літо, а він мені нічого не заплатив за роботу, та ще й каже, що я йому заборгував, бо їв забагато.

Гадюка: Ну, що почув?

Подорожній: Он іде дідусь. Давай ще спитаємо його.

Гадюка: Ну що ж, спитаємо.

Гадюка і подорожній: (разом) Скажіть нам дідусю, за добро добром чи злом платять?

Дідусь: Щоб вас правильно розсудити, я хочу побачити, як усе було насправді. Ходімо до того місця, де все трапилось.

Автор : Пішли вони до каменя. Гадюка злізла з шиї і лягла на узбіччя, а дідусь привалив її каменем.

Дідусь: О так усе було з початку?

Гадюка і подорожній: (разом) Саме так і було.

Дідусь: Ну то нехай так і далі буде. Як не вмієш добром за добро платити, то лишайся тут на завжди.

 (Тай пішли собі геть).

Автор : Життя завжди карає того, хто за добро злом платить. А чим же платити за зло? – спитаєте ви. Зло треба вміти прощати. Здатність людини прощати ближньому зло, не мститися йому, утримуватися від сварки – свідчить про силу та красу людської душі.

Ведуча: Люди люблять говорити про чесноти та вади інших людей. Ставлення до інших часто спирається на наше уявлення про людські достоїнства і гріхи. Але спілкуючись з людьми, ми приходимо до переконання, що багато хто не знає, що означають ті чи інші чесноти і пороки, що за ними криється…Господь  Бог створив людину вільною. Дав їй розум і волю, наділив правом робити добро. І до самої природи людини належить – бути вільним, інакше кажучи – мати можливість вибору. Тож бути вільним – означає робити вибір на користь добра. А грішимо ми через нашу неміч і слабкість.  Людина може помилятися й чинити зло, але такого права від Творця вона не одержувала.

Ведучий: Блаженніший  Любомир Гузар казав: «Людина вважається доброю тоді, коли робить добро, сіє його довкола себе щодо рідних, близьких, приятелів, знайомих. Усе, що робить, має позитивну прикмету і приносить користь тому, на кого воно спрямоване. Бути добрим – це передусім намагатися бути собою, бути людиною. Тобто сповняючи своє призначення, відповідаючи своїй людській природі, ми виявляємо нашу доброту. Коли машина справно виконує свою роботу, про неї кажуть «добра» чи «гарна» машина. Так само людина, яка сповнює «людське» призначення, є доброю людиною. А ще добра людина робить добро з посмішкою і позитивним,  погідним настроєм, безкорисливо.

 Ведуча:  Коли людина пізнає Бога починає любити все по іншому, любов ця спалює гріхи, шириться на ближніх, наші серця палають світлом Божим.

 Жива любов перемінює, відкриває шляхи спасіння, жертвує себе для ближніх, вже живемо не пристрасними покликами тіла,  а відрікаємося від злого та його слуг. Любов перемагає будь-яке зло.

Пантоміма «Три світи»

Під пісню «Три світи» - виходить хлопець і зустрічається з Добром, Зломі Любовю (учні виконують рухи по тексту пісні)

«Три світи»

Зустрілись три світи,

Любов, добро і зло,

І поєднати їх не вмів ніхто.

Добро дає надію на життя,

Любов поєднує близькі серця,

А зло вбиває і добро і любов.

І це бентежить нашу кров.

Приспів:

А на ті три світи,

Одне лиш життя,

Воно поєднає назавжди.

Ти зустрінься з добром,

І серце відкрий,

Аж поки не змінить зло його.

А потім раптом знов,

Тебе захопить любов.

Яскраві почуття,

Любові, зла й добра,

Хотіли викреслити люди з життя.

Та без добра не буде в світі чудес,

А без любові не злетиш до небес,

Без зла не вснаєш про любов і добро.

Ці почуття не вкраде ніхто.

Ведуча: Отож поспішайте робити добро, починайте вже сьогодні, починайте з добрих вчинків, бо ж, як каже народна мудрість: „Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю”.

Почніть з доброї усмішки, щирого погляду. Бо ж людина насуплена, похмура, сердита ніколи не буває доброю. Вона завжди всім незадоволена і отруює життя собі й іншим.

Перегляд мультика «Робіть добро -  воно заразне»

 

Читець 1: Ісус прийшов на землю тільки для того, щоб навчити нас любити. Любов - не музейний експонат, вона живе в наших серцях. Бог є любов. Коли ми любимо, ми схожі на Бога. Любити повинно бути для нас так само природно, як жити і дихати, день за днем, до самої смерті.

 Справжня любов вимагає від людини забуття самого себе. Багато людей вимовляють слово «любов», але не розуміють його справжнього змісту. Іноді ми називаємо любов'ю просто задоволення наших власних потреб. Ми можемо зробити щось і для інших людей, не відчуваючи при цьому любові.

 Любити - означає забути самого себе, це значить завжди запитувати себе не про те, що інші можуть зробити для нас, а тільки про те, що ми можемо зробити для них. Істинно любити - означає шукати щастя і повноти життя не для себе, а для тих, кого любиш.

Читець 2: Звідки я можу дізнатися як Бог до мене ставиться і в чому полягає Його любов? …Бог потурбувався, щоб ми могли отримати відповідь на ці та інші запитання. «Творець дав світові дві книги, в одній Він показав свою велич, у другій свою волю. Перша — це створений Ним видимий світ. Людина, задивляючись на красу і стрункість його будови, визнає Його Всемогутність у міру їй дарованого розуміння. Друга книга — Святе Письмо». Мислячи категоріями цього світу, ми звикли, що нас люблять за щось: за успіхи, за гарні оцінки, поведінку, за гроші, за статус у суспільстві, за гарний одяг, але Бог любить нас не тому, що ми є добрими, але тому, що Він є добрим, і тому, що ми є Його дітьми. Божа любов до нас не залежить навіть від наших гріхів чи добрих вчинків. У притчі про багача і Лазаря Бог устами Авраама звертається до багача, котрий через своє грішне життя потрапив до пекла, словами «сину мій», а не «грішнику», «пропащий», показуючи, що Він продовжує любити його і називати Своїм сином навіть у пеклі та що пекло — це не воля Божа, а власний вибір кожної людини. Апостол Павло у посланні до римлян запевняє нас, «що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вершина, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе відлучити нас від Любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!».

 

Читець 3: Одного разу, один священик розповідав, що мав нагоду проповідувати у в’язниці проте що  Бог є любов. Коли він поглянув у вічі в’язнів, які сиділи перед ним, він побачив біль, відкинення, самоосудження. Він не знав, що має сказати їм про Божу любов, адже від багатьох із них відвернулися їхні дружини, багато хто втратив любов і повагу знайомих, пережив осудження і прокльони з боку рідних та для багатьох втратився сенс життя. Тоді в його серці народилися слова, які він  хотів би сказати і всім нам: «Ви не можете зробити жодного такого поганого вчинку, який би змусив Бога перестати вас любити». Адже Бог любить не наші вчинки, а нас. Напевно, кожен із нас у своєму житті відчував відкинення інших людей, коли не відповідав їхнім стандартам, не вписувався у їхні рамки чи їхню компанію. Господь же у книзі пророка Ісаї, 49 розділі, 15 і 16 віршах запевняє нас, що не покине нас, навіть коли всі інші вважатимуть нас за сміття, навіть коли від нас відречуться наші батьки, кажучи: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях». У такій любові Бога можемо розпізнати  материнську любов, ніжну і безумовну.

Читець 4:  У однієї матері був син, в якого вона вкладала всю свою любов. Батько залишив сім’ю, коли дитині ще не було й року. Тому мати змушена була важко працювати, щоби прогодувати свою єдину кровиночку. Ночі проводила біля колиски малюка, а вдень, беручи його зі собою, в поті чола працювала на полі, прагнучи дати своїй дитині найкращу їжу і одяг, причому сама часто недоїдала і відмовляла собі в найнеобхіднішому. Від дитини нічого не бажала взамін, хіба що вдячності, бо просто любила його. Син підростав і, ставши дорослим, на жаль, часто змушував свою матір плакати, бо вів розгульне життя, пив, крав, займався рекетом. Одного разу його спіймала міліція і він був засуджений до десяти років ув’язнення. Перебуваючи у в’язниці, він обдумав своє життя, усвідомив, скільки болю завдав своїй матері, і не міг повірити, що вона його пробачить і прийме. Тому, добуваючи свій термін ув’язнення, він написав їй такого листа: «Дорога мамо, я знаю, що завдав тобі багато болю, що нерідко змушував тебе плакати. Завтра закінчується термін мого ув’язнення, і я хотів би повернутися додому. Якщо ти можеш пробачити мені, то прив’яжи на нашу стару грушку, під якою ти колисала мене, білу хустинку. Коли побачу білу хустинку на старій грушці, то знатиму, що ти мене пробачила і готова прийняти, а якщо ні, то все зрозумію, поїду в місто, і ти мене більше ніколи не побачиш». Коли прийшов час звільнення і він під’їхав до рідної оселі, то зі страхом і трепетом підвів свої очі, щоб подивитися на стару грушку. І раптом з його очей полилися гіркі сльози розкаяння: він побачив, що ціле дерево знизу й доверху обвішане білими хустинками. Він вийшов з автобуса, а там його вже чекала старенька мати з відкритими обіймами і зі словами на устах: «Я щодня виглядала твого повернення, мій сину».

Так само і Бог прагне, щоб ми прийняли Його любов. Він не змушує нас Його любити, тільки щоб ми дозволили Йому себе любити. Навіть за тих, що Його розіп’яли, Ісус молиться, просячи: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…».

 

Пісня «Хай живе любов»

Знаю, що важко, та з вірою йду,

Гори долаю, по морю пливу.

Знаю, що важче зустріне мене,

Та поруч надія в любові живе.

Приспів.

Хай живе, хай живе любов,

Хай живе, хай живе любов,

Хай живе, хай живе любов,

Хай приносить радість знов і знов.

 Знаю, що завтра я можу піти

В далеку дорогу, у вічні світи.

Знаю і хочу, щоб радість була,

Щоб люди сміялись, не було щоб зла.

Ведуча: Про добру людину кажуть, що вона красива душею. Не обов’язково, щоб у неї було гарне обличчя, чи вишуканий одяг, але до таких людей тягнуться інші люди, як до світла, таким людям звіряють свої секрети, бо вони ніколи не зрадять, завжди допоможуть у скрутну хвилину.

«Хто людям добра бажає, той і собі має”. – говорить народна мудрість. Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей руйнує себе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчити себе тамувати у собі роздратування, недовіру, злість, душа людська не ширшає – вона обростає ненавистю, поїдає сама себе. А потім дивись – і висохло у душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед.

Ведучий: Теплі промені добра – здатні розтопити навіть кригу, вони можуть освітити шлях, можуть зігріти і вселити надію світлим і чистим людям. Але водночас вони ніколи не зігріють тих, хто має в серці пихатість, скупість, лінь, гнівливість, зажерливість, заздрість та зарозумілість.

У нахабстві немає ніякого позитиву, дарма кажуть, ніби нахабство – друге щастя. Бути нахабним означає діяти в  спосіб, який ображає іншу людину. Мені прикро, коли хтось поводиться нахабно, лізе до мене, коли я цього не хочу. А якщо комусь прикро від того поводження, то воно є гріхом.

Ось послухайте казку „Як півень сонце розбудив”.

Автор: З давніх-давен наша Земля ніжилася у променях Сонця. Без утоми, без відпочинку віддає воно своє тепло земним просторам.

Але люди кажуть, що одного разу трапилося таке, що сонце заснуло у своїй високій домівці. Зайшло Сонце до палацу, зачинило двері та вляглося на золоту постіль, м’яко, тепло,стало  Сонцю  зачинилось у своїй постелі тому й заснуло швидко.

А на Землі запанував Морок, непроглядна темінь. Люди не змогли знайти своїх домівок, защебетав пташиний світ, заревіли тварини. Тільки очі хижаків світилися у темряві, приваблюючи інших тварин.

Лев: Що будемо робити звірі, кого пошлемо з поміж нас, щоб Сонце розбудив.

-Я пропоную послати Павича. Сонце неодмінно захопиться його неземною красою і засвітить!

Павич: Добре, Царю звірів, я неодмінно розбуджу Сонце.

Звірі: „Він, тільки він розбудить Сонце”.

Павич: (нахабно увійшовши):”Чи довго ти ще збираєшся ніжитись у своїй постелі, лежню!? Хіба ти не знаєш, що на Землі тепер панує темрява... У такій темряві мене можуть переплутати зі звичайною куркою. Підводься, дай Землі світла й тепла, бо в темряві хтось може ненароком наступити на мій красивий хвіст і поламати пір’я. Тоді не стане Павича – найкращого серед усіх...”.

Сонце: (не розплющуючи очі) – Іди геть! Невігласе, ти навіть не постукав, не привітався, як це роблять делікатні тварини. Тебе пташе, турбує тільки краса твого хвоста. Ти розбудив мене заради власної пихи. Іди геть, бо спалю тебе разом з хвостом, пихатий гість Землі.

Павич: (засмучено) Воно навіть не глянуло на мене.

Звірі: Що робити? Який жах!?

Лев: Відправимо Солов’я, бо краще нього, ніхто не співає.

Звірі: Соловей, соловей! – ніхто краще від нього не співає.

Соловей: (сердито) Чи довго ти збираєшся спати лежню? І не соромно тобі, що на Землі – пітьма? Невже ти не знаєш, що ми Солов’ї, співаємо тільки в ночі. Скоро ми безголосими можемо стати й тоді нас уже не відрізниш від простого горобця. Через твою лінь я можу позбутися  елітарного статусу у світі співучих птахів. Підводься, виходь, освіти мені дорогу, зігрій гнізда моїх маленьких пташенят, майбутніх співаків.

Сонце: (піднялося і розгнівано) Іди геть, бо спалю тебе вщент! (соловейко втік). Дурні земні істоти, немає в них теплих слів на мою адресу. Скільки тепла я віддаю Землі, а вони – ні вітання, ні прощання, тільки  про себе дбають. (Сонце повернулося на інший бік, укрилося золотою ковдрою та занурилося в сон).

Соловей: Сонце навіть не захотіло слухати мене, чуть не спалило вщент.

Звірі: Що робити? (схвильовано)

Півень: (несміливо підходить до звірів) О всемогутній Владико, цар звірів, лісів непрохідних, володар долин і гір, звертаюся до вас із великим проханням – відішліть мене будь ласка, до Сонця. Може, я зумію його розбудити.

Звірі: Ха-ха-ха!

Лев: (рявкнув) Тихо! Добре, але якщо ти не розбудиш, - я тебе з’їм перший! Зрозумів?

Півень: Добре – тільки відпусти до Сонця, та швидше, бо лиха на Землі все більшає.

Лев: (сміючись) Лети, але пильнуй, щоб не стати моєю здобиччю.

Півень: (постукав у двері )

Сонце: Увійдіть!

Півень: Низько вклоняюсь тобі, Жар-Сонце! Пробачте, що порушив ваш спокій і сон. Але зробив я це не заради користі своєї, а заради добра для інших звірів і людей. Погано їм дуже, погано без Ваших теплих променистих очей, тяжко нині у пітьмі, страшно за дітей. Не кожен може знайти їжу в темряві, воду, батьків, друзів. Не за себе прошу: своє зерно я і в багнюці відшукаю – за інших душа болить, за інших прошу. Зрозумійте мене, будь ласка.

Сонце: (підвелося і здивовано запитало) А чому для себе нічого не просиш?

Півень: (рішуче) Ні! Порушити Ваш спокій можна лише заради інших, їхнього блага. Заради себе я не збудив би Вас.

Сонце: А скільки вас там на Землі таких, які готові заради інших пожертвувати собою заради загального добробуту?

Півень: (тихо) Не дуже багато, - але є на Землі ті світлячки, на яких зі своїх нірок інші дивляться, зі своїх гнізд визирають і потихеньку вчаться так жити, зважаючи на інтереси інших на цій величезній Землі.

Сонце: (ласкаво) Ти молодець Півнику! Лети на землю, а я тобі до самої Землі освітлюватиму дорогу. За твою щедрість я теж віддячу щедрістю на Землі, подарую всім тепло і світло.

Півень: Дякую Жар-Сонце! Дякую-ю, ку-ку-рі-ку!

Автор  Відтоді з півночі й до сходу сонця кричать півні, щогодини: „Ку-ку-ріку”. І сонце сходить, і знову без утоми дарує світло і тепло земним просторам.

(Стають на сцену усі)

 

Читець 1 Твори добро.

Роби добро — добром тобі воздасться.

І словом й ділом в світ його неси.

І матимеш від того стільки щастя,

Тепла, любові, світла і краси,

Що світ нараз веселкою заграє,

І засиніють чисто небеса.

І серденько від щастя заспіває,

Відчуєш і побачиш чудеса.

Душа теплом наповниться по вінця

І ласкою чарівно зацвіте.

Немає в світі кращого гостинця,

Як зрозуміти правило просте —

Твори добро! І йди вперед сміливо

З теплом душі і ласкою завжди.

Бо це і є те найцінніше диво,

Яке тебе закриє від біди.

 

Читець 2: Не забувай про ближнього ніколи,
Цьому присвячуй все своє життя.
Нехай душа, як те безмежне поле,
Радіє і сміється як дитя.

Не забувай за ближнього молитись,
Твоя молитва долетить до Бога,
А якщо нічим, хоч думками поділитись,
Нехай в душі твоїй за ближнього живе тривога.

Нехай живе за ближнього турбота,
Нехай любов до ближніх не згасає –
Для християн це є важливіша робота,
Яка завжди нас від гріха спасає.

 

 

Читець 3: Без любові не можна жити,

Треба всім вона з юних літ.

Без любові зав’януть квіти,

Стане сірим безликим світ.

Без любові загине казка

І душа не злетить до зір.

Доброта пропаде і ласка,

Стане сірим усе, повір.

Без любові душа зміліє,

Зникне усмішка на вустах.

Навіть білий сніжок посіріє,

І людину огорне страх.

Без любові не можна жити.

Хай у серці вона горить.

Хай душа ваша вміє любити,

Бо любити — це значить жить!

 

Пісня “Хай буде щастя і любов”

Коли лягає спати втомлений день

Коли не чути ні розмов ні пісень

Я у прозорі очі неба дивлюсь

За все, що маємо завжди помолюсь

ІІ

За те, що злагода в родині живе

За те, що пісня поруч хвилею б’є

Я відпускаю всі свої почуття

І розумію, як прекрасне життя, наше життя

Приспів.

Я знов повторюю слова, що співає весна

Хай буде щастя і любов, як шовкова трава

Хай буде радість на землі, мов п’янкий літній дощ

І єдине на всіх почуття поміж нас.

Я знов повторюю слова, що співає весна

Хай буде щастя і любов, як шовкова трава

Хай буде радість на землі, мов п’янкий літній дощ

І єдине на всіх почуття поміж нас.

ІІІ

Я бачу, що любов в родині живе

Тому, що пісня поруч – доля в нас є

Знов відпускаю всі свої почуття

І розумію, як прекрасне життя, наше життя

Приспів.

Ведуча: Любов - це мистецтво і вона вимагає тренування, також, як придбання будь - якого досвіду. Хороші лікарі, музиканти, художники, спортсмени годинами вправляються, щоб удосконалити свої вміння та здібності. Так і з любов’ю, якщо ми перестанемо любити когось при першому ж ускладненні відносин, ми не розвинемо в собі вміння любити. Якщо ми не будемо прикладати зусиль, щоб любити, ми будемо самотні і нещасні. Вчіться любити! Любов вимагає зусиль. Вона не приходить сама по собі.

Сценка

На столі стояли чотири свічки і своїм вогнем освітлювали кімнату. Вони говорили між собою в тиші.

Одна з них сказала:

Спокій: – Мене звуть Спокій … Однак люди не ладнають зі мною. Тому я не хочу більше горіти!

І перша свічка погасла.

А друга тихенько сказала:

Віра : – Мене звуть Віра … Але мене більше не потребують люди. Вони відрікаються від мене, тому мені краще згаснути!

Після її слів, подув слабкий вітер і погасив другу свічку.

Наступна свічка сумно промовила:

Любов: …Мене звуть Любов … Я втомилася підтримувати свій вогник. Люди не вміють любити і цінувати. Вони хочуть бути байдужими. Вони відрікаються від найближчих і не хочуть нічого чути про їхню любов.

Як тільки третя вимовила ці слова, її вогник погас.

В цей час до кімнати зайшла дитина. Вона побачила, що три свічки погасли, і заплакала:

Малюк: – Чому ви погасли? Мені страшно знаходиться в темряві! Ви зобов’язані горіти! – злякано сказав малюк.

Йому відповіла остання свічка:

Надія: Не потрібно плакати і боятися! Адже поки я не згасла, можна знову запалити інші свічки. Так як мене звуть Надія!

Ніколи не втрачайте надію!

Звучить мелодія Хай живе надія.

 

Ведучий : Ось послухайте Настанови Матері Терези :

 - Любіть один одного, як Бог любить кожного з вас: сильною і особливою любов'ю. Нехай кожен буде милий з іншими; краще робити помилки з доброзичливістю, ніж дива - без неї.

 - Плід тиші є молитва, плід молитви - віра, плід віри - любов, плід кохання - служіння, а плід служіння - мир.

 

 - Якщо ви хочете бути щасливою родиною, якщо ви хочете бути святою родиною, віддайте свої серця любові.

 - Бог не створював злиднів; їх створили ми. Перед обличчям Бога ми всі убогі.

 -Ми не можемо робити великих справ, лише малі з великою любов'ю. Я вірю в малі справи, саме в них наша сила.

 - Не дозволяй собі засмучуватися невдачею, якщо ти зробив все, що міг.

 - У цьому секрет добра: спочатку воно слабке, але всемогутнім стає в кінці. Зло, навпаки, всемогутнє спочатку, але слабшає з часом.

 - Будьте вдячні!.. Якщо ви цінуєте все, що дає вам Бог, Він не залишить вас.

Живіть! Радійте!Посміхайтеся!  Цінуйте кожну мить!!Любіть!

Показ фото слайдів на пісню «Добра пісня»

 

Читець1  Притча про три сита Сократа

 Один чоловік запитав у Сократа:

Друг:–Сократе,  Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

Сократ: – Зачекай,  – просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.

Друг:– Три сита?

Сократ:– Перш, аніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?

Друг:– Ні, я просто чув це.

Сократ:– Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просій через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мене  щось хороше?

Друг:– Ні, навпаки.

Сократ:– Виходить, – ти збираєшся сказати про мене  щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?

Друг:– Ні, в цьому немає необхідності.

Сократ:– Отже,  – в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ані користі. Навіщо тоді говорити?

Читець1: Бруно Ферреро, коли написав: „Здатність промовляти – великий дар. Щоб людина не говорила надто багато нерозумних слів Богові, Він дав їй десять пальців, щоби пам’ятати Його мудрі поради:

 „Щоб перше слово було добре.

Щоб друге слово було правдиве.

 Щоб третє слово було справедливе.

Щоб четверте слово було щире.

Щоби п’яте слово було відважне.

Щоб шосте слово було делікатне.

Щоб сьоме слово несло втіху.

 Щоб восьме слово було ласкавим.

 Щоб дев’яте слово було сповнене поваги.

 Щоб десяте слово було мудре.

                 Далі мовчи.”

Ведучий: – Любомир Гузар казав: "Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо. Заради радості, яку можемо так принести Богові і ближньому, варто трудитися, жертвувати свій час і свої зусилля.

"Ми дійшли до того, що людина дивиться на іншу людину як на ворога. Так багато насильства на телебаченні, що людина звикає до нього, думає, що так має бути. Коли нашим богом стає гріш, ми можемо дуже багато згубити , і це дуже небезпечно"

Справді, важливо знати, що тебе люблять. Але що є любов? Любов – то робити добро ближньому, бажати добра ближньому, любити самим".

Любити – це дуже гарна річ, але набагато важливіше є бути свідомим, що я є любленим

"Ісус Христос сказав, яка найважливіша заповідь: любити Бога всіма силами і любити ближнього як самого себе. Коли я шаную себе як Божій твір,  як Божу дитину, то я тим самим занаставлений шанувати кожну іншу людину в моїй державі, хто б вона не була. Бо вона так само, як і я, є Божа дитина", – говорив кардинал.»

Ведуча: Апостол Павло залишив нам чудовий гімн любові в якому ми можемо зрозуміти як діє жива любов і як вона проявляється: "Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!"

Читець1: Вірш: « Божа любов»

Людиночко !

Любов на світі є,

і ти прекрасно знаєш.

Також у світі є іржа,

яка всіх роз’їдає.

 

Це гордість, заздрість і лукавство,

це гнів, обжорство і брехня,

але повір у цьому всьому

є і малесенька іскра.

 

Вона горить і не згасає,

у наших душах і серцях,

і кожен з нас у собі має

любов до Бога до Отця.

 

 

Любов до ближнього, до брата,

до сина, дочки і сестри,

любов до матері  і батька,

і до духовної краси.

 

Щасливі ті, що свою долю

у косу святості сплели,

і свої душі мов перлини

у Божій ласці зберегли.

 

Як важко нам, що хочуть в небі

у мирі в Господі спочить,

але і так і не зумівши,

любов від жаху відрізнить.

 

Ми серцем добре розумієм,

що гнів і гордість це є зло,

але хто знати чи зумієм,

перетворить цей гріх в добро.

 

Ми хочем грошей, хочем влади,

ми хочем гарного життя,

не зрозумівши, що багатство

це є покора й каяття.

 

А терпеливість і побожність

це мир в душі і зміст буття.

Що милосердя – це чеснота

достойна гідної хвали,

а лагідність – винагорода

за всі пророблені труди.

 

І як прекрасно бути з Богом

в хвилини радості й журби,

і прославляти його ймення

на всі століття і віки.

 

Дорога ця не є легкою,

вона терниста і важка,

але ти добре розумієш,

що там спасіння від  гріха.

 

Отож прийдім і ми до Бога,

до Світла, Щирості й Тепла.

подякуймо Йому за долю,

і за тягар свого хреста.

 

Візьмемся ж разом всі за руки

і помолімся до Творця,

і прийде спокій в наші душі,

любов до ближніх й до Отця.

 

Читець2: Твори добро,

Ти усміхнися небу,

усім, хто біля тебе:

і братику й сестричці,

і сонечку й травичці.

Люби усіх довкола,

удома та у школі,

і ця любов із Неба

повернеться до тебе.

Прощай дрібні образи

і помирись одразу.

Хто вміє всім прощати,

сильнішим здатен стати.

Твори добро, дитино,

і у твоїй родині

воно знайде домівку

віднині і довіку.

Читець 3

 РОБИ  ДОБРО.

Роби добро - добром тобі воздасться,

Сади свій сад, хай квітнуть в нім діла.

І на образу злом - ніколи і нізащо,

Бо лиш від цього у житті біда.

Роби добро - добром тобі воздасться,

Можливо не відразу і не вже,

Але повір, прийде й до тебе щастя,

Повір, добро безслідно не мине.

 

Ніколи злом на зло не відкликайся,

Це відчуття у тобі людяність вбива,

А на образу - просто посміхайся,

Якщо в душі пітьма - вона гнила.

У ненависті ти не побачиш світла,

Бо душу зло, як павутина обплете,

Така душа ніколи не розквітне,

Така душа лиш мохом поросте.

Твори добро - добром тобі воздасться,

З окрайцем хліба йди, посоленим у смак.

І у твоє життя, звичайно, прийде щастя -

Бог бачить все, а ти в його руках.

                         Читець4: Хай нас з’єднає любов

                                 Хай її блиск  розгориться,

                                 Щоб могти бачити люди

                                 Як Святий Дух з’єднує нас.

                                 Бажаємо знову відкрити

                                 Що милим є  брату брат

                                 Хай Божа зв’яже любов нас

                                 Хай змінить нас.

Пісня» Хай добро вам сіється»

Літо забарилося осінь припізнилася

А зима з весною як би не була

Як би нам не жилося ми таки змінилися

Що ж там відбувається в кожного в душі

Хтось гіренько мається, хтось в добрі купається

Хтось забув про храм свій божий назавжди

Тільки нам лишилося , те що не змінилося

Бути дітьми божими на своїй землі

 

Приспів

Хай добро вам сіється

І на краще зміниться

Все що Богом суджене

Хай не відійде

 

Сину аж до вічності не розмінюй гідності,

Як би в цьому світі важко не було

Ой кохай закохуйся родом тай помножуйся

І в піснях майбутнього засівай добро

Щоб нас не боялися, щоб не насміхалися

Мовою від матері сину промовляй,

Щоб усі любилися Богові молилися

Над своєю долею сину запануй

Приспів.

Ведучий: Тож хай світлими і чистими будуть ваші помисли, а всі справи – добрими. Вірте у духовне очищення народу нашого, бо зло недовговічне. А, щоб знищити кривду, неприязнь, нещастя, у кожного закладено так багато добра. Не шкодуйте його роздавати родичам, друзям, незнайомим, не лінуйтеся щодня робити найлегшу справу – дарувати хоч краплину добра всьому живому на землі. І негаразди щезнуть.

 Подивіться навкруги і уявіть собі, що поруч тільки гарні люди, які завжди допоможуть, підтримають. І нехай кожен із вас задумається: „А чи все я зробив для того, щоб людям було біля мене затишно, спокійно?” Тож, пам’ятайте що доброта, милосердя – ознака сили, а не слабкості. Пам’ятайте, „що перед розумом треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна”.

Ведуча:  Віддані людям тепло і душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоб примножувати добро і красу, творити земний рай, а не бути лише споживачами. Маємо таке коротке життя, тож хай же не буде в ньому місця злим помислам. Хай оживає істина стара!!!

Всі разом: Людина починається з добра!!! 

А зараз  прийміть від нас послання любові, роздумайте над ними і будьте добрими і люблячими.

 Співають усі: Хай Господь тебе благословляє і дарує мир тобі.

                         І любов’ю  наповнює тебе, він завжди з тобою є!

Ведучий: Дякуємо всім за увагу!!! До нових зустрічей!!   

 

 

Використана література:

1.Святе Письмо.

2.Довіритися Любові. Славомир Бєля. Львів 2004р.

3.Зцілення почуття кривди. Юзеф Августин. Львів 2013р.

4. Надія Шподарунок. Немає більшої любові...Божий сіяч. №3 2014р. ст.5

5.Чуда від Святого Бенедикта.Львів 2001р.

6.Зернятко добра. Людмила Ганжелюк.Дубно 2004р.

7.Сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua.

8.О.С. Коробейник  м.Тернопіль 2007р. «Божа любов»

9.http://mostherteresa.ru/mother-teresa/instruction.

10.Любомир Гузар. Про гріхи і чесноти. м.Харків  «Фоліо» 2018р.