Вчитель і учень в процесі пізнання: проблеми взаємодії

Вчитель і учень в процесі пізнання: проблеми взаємодії

Сучасна початкова школа покликана виявляти і розвивати здібності учнів, формувати уміння і бажання вчитися. А реалізувати ці завдання можна на основі формування пізнавальної діяльності молодших школярів.

Пізнавальна діяльність відіграє важливу роль у розвитку розумової обдарованості.

Уміння щось побачити, здивуватися, захопитися, захотіти негайно зрозуміти, що, чому і як відбувається, знайти в собі сили, щоб відшукати відповідь на ці запитання, не відступити перед труднощами, а, діставши відповідь, знову прагнути вперед, у незвідане, - все це разом узяте, і є пізнавальний інтерес. Інтерес емоційний, він дарує радість творчості, радість пізнання, він міцно пов'язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам'яттю, мисленням і волею.

Необхідна умова шкільного навчання - це розвиток пізнавальної діяльності школярів. Пізнавальна діяльність полегшує і прискорює розумову реакцію.

Діти люблять все пізнавати. Батьки, вчителі спостерігають, що вже в дошкільників яскраво виражена потреба пізнавальної діяльності. Безкінечні "Що це таке?", "Як?", "Чому?", "Чого?" вилітають з уст "маленького дослідника". Пізнавальна діяльність притаманна всім здоровим дітям. Важливо не погасити, не зруйнувати це природне багатство, а зміцнити, розвинути.

Будь-яка проблема, що виникає в процесі навчання завжди стає приводом для роздумів і пошуків шляхів її вирішення.

Перед сучасною школою стоять складні завдання реформування і значного оновлення. Ефективність діяльності педагога, успішність оволодіння учнями знаннями і навичками самостійної роботи, результативність системи виховної роботи - все це значною мірою залежить від того, яке ставлення склалося і складається  між вчителем та учнем. Вся складність цього процесу взаємодії  безпосередньо пов'язана зі специфікою самої педагогічної праці.

Однією з найважливіших якостей педагога є його вміння організувати взаємодію з дітьми, спілкуватися з ними і керувати їхньою діяльністю. Цьому повинно сприяти педагогічне спілкування, яке допомагає вчителю забезпечити умови для реалізації дидактичних і виховних задач, що стоять перед школою. В педагогічній взаємодії на особливу увагу заслуговує сам процес спілкування і його можливості виховного впливу на учнів.

Вплив — той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є благородним і за формою, і за змістом.

Вплив є результативним, якщо він призводить до руху тієї чи іншої сфери світосприйняття учня, збуджує до розвитку, до зміни, до пошуку перспектив.

Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідуальності та освоєння засобів виявлення себе у світі.

Реальна трудність в здійсненні індивідуальної взаємодії  породжена тим, що вчитель має справу з великою кількістю своїх учнів. В таких умовах ще більш зростає значущість особи педагога, що виявляється в кожній окремій ситуацій, виховної дії на учнях, причому такої дії, в результаті якої кожний учень повинен відчути звернення саме до нього, а не до всіх разом.

Будь-яке людське спілкування,  спрямоване на процес пізнання, є запорукою розвитку, тобто, воно несе в собі енергію, яка робить позитивний вплив на формування особистості. Можливо, що результат ідеального педагогічного взаєморозуміння це як світло згаслої зірки, енергія від якого продовжує служити учневі вічно. Щасливий той, кому доля підносить такий подарунок .   

Важливим фактором, від якого залежить ефективність педагогічної взаємодії це вміння бачити і визначати перспективу  розвитку учня. Для вчителя пізнання кожного нового учня, також, як і для виконавця вивчення нового твору: чим їх більше, тим більше досвіду, професіоналізму і, відповідно, майстерності.

       Наступним чинниками, що обумовлюють ефективність процесу педагогічної взаємодії, є безумовно розуміння і усвідомлення вчителем індивідуальності учня,  наявність етичного та морального потенціалу у відносинах між учителем і учнем. Етика міжособистісного відносини на мій погляд є одним з головних факторів, що визначають динаміку всього процесу педагогічної взаємодії, без даного чинника всі інші можуть втрачати свою дидактичну значимість.

Напевно, кожен учень мріє вчитися у "ідеального" вчителя, прагне отримати не тільки систему предметних знань, а й відчути себе особистістю, бажає щоб його зрозумів учитель.

Учитель — це жива й розкрита скарбниця думки, винахідництва, професіоналізму. Його оригінальний розум, досвід, високий фах — перша умова контактів з учнем. Головна мета учня — засвоїти образ пізнавальних та перетворюючих актів діяння вчителя і піти далі — стати оригінальним, продуктивним, успішним.

Сьогодні взаємостосунки педагога з учнями необхідно будувати на основі «суб’єкт – суб’єктних» стосунків «особистість – особистість», а не «вчитель – учень». А це значить, що спілкуванню з учнями повинна бути властива безпосередність, щирість почуттів. Вчитель - майстер своєї справи - може сприймати учнів як індивідуумів з неповторними особливостями і потенційними можливостями, він здатний на безумовне прийняття почуттів учня, рис його характеру, емоцій, як позитивних, так і негативних. Адже чим вище рівень взаємодії, тим вище результат керованої пізнавальної діяльності учнів.