Вечір поезії за творами Т. Г. Шевченко

Тема: «В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра"
 

Вечір поезії за творами Т. Г. Шевченко

Мета: узагальнити та систематизувати знання про Т. Г. Шевченка та його твори;

за допомогою творів розкрити полум’яну любов автора до України, його мрії про нову, вільну Україну, віру в перемогу волі, правди, справедливості, сприяти виробленню в учнів навичок виразного читання;

виховувати любов до Батьківщини, стійкість, мужність, наполегливість, гартувати волю до боротьби.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченко, збірки його віршів, рушник, ноутбук з презентацією, проектор.

Хід уроку:

І. Оголошення теми та мотивації навчальної діяльності учнів на уроці.

ІІ. Організаційний момент.

Учням було задане завдання вивчити напам’ять улюблені вірші Т. Г. Шевченко. Знайти відомості про створення вірша.

ІІІ. Узагальнення і систематизація знань з творчості Т. Г. Шевченко.

На проекторі з’являється портрет Т. Г. Шевченка, а після йдуть вислови про нього. Все це супроводжується піснями, складеними на слова митця.

1. «Він був сином мужика – і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури» (І. Франко)

2. «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю» (Остап Вишня)

3. «Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності» (Максим Рильський)

4. «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченко. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини» (Джон Ф. Кеннеді)

5.          «Не поет – бо це ж до болю мало,

Не трибун -  бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все – «Кобзар Тарас»

Він, ким зайняло і запалало»

(Є. Маланюк)

6. «Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення» (Павло Грабовський)

На проекторі зображена карта і фото с. Кирилівка, звучить пісня на слова Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

Ведучі розповідають про село.

1 ведучий: Кирилівка (до 1929 року; зараз Шевче́нкове (до початку XIX ст. Керелівка)) — село в Україні на Придніпрянській височині у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради, до якої входять також хутори Демкове і Кононове-Івасів. Населення — 2802 чоловік (3 802 у 1972 році).

Розташоване за 22 км від районного центру — міста Звенигородки та за 35 км від залізничної станції Городище на лінії Київ — Дніпро. Село розташоване на вододілі річок Вільшанки, яка впадає у Дніпро, та Гнилого Тікича, води якого течуть до Південного Бугу.

Територія Кирилівки заселялася з давніх-давен. Про це свідчать виявлені поблизу села кургани скіфських часів. Ми знаємо це село завдяки Т. Г. Шевченку, який у 1816 році разом з батьками переїхав сюди жити

2 ведучий: Перша згадка про Керелівку зустрічається в історичних джерелах 1618 року. На карті України складеній в середині 17 століття французьким інженером Бопланом між Вільшаною і Лисянкою зазначені «Керелів ліс» і поселення. Поблизу з південного сходу на північний захід пролягав Чорний шлях.

До наших днів дійшло кілька переказів про засновника села. Одна з легенд розповідає, що був козак Кирило, який першим оселився на узліссі біля річки. Місце було зручне, з усіх сторін захищене лісами і пагорбами. Поруч почали селитися інші люди, так утворилося поселення. За адміністративним поділом 16 століття село входило до Брацлавського повіту.

1 читець

ІДУ Я ТИХОЮ ХОДОЮ

(уривок з поезії "Сон" - "Гори мої високії")​

Іду я тихою ходою,
Дивлюсь — аж он передо мною
Неначе ди́ва виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють,
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває.
А онде, онде за Дніпром
На при́горі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу...

1 ведучий:

Заселення його проходило досить швидко. На початку 18 століття більшість земель Смілянського повіту, до якого належала Кирилівка, була власністю польських магнатів Яблоновських. З 1741 року тут уже налічувалося 130 дворів та понад 900 жителів. Деякий час селом володіли польські князі Любомирські. Потім Кирилівку, Моринці, Вільшану та чимало інших сіл купив князь Потьомкін.

1768 року, під час великого антифеодального повстання, відомого під назвою Коліївщина, по Чорному шляху через Боровикове, Тарасівку, Звенигородку рухалися повстанські загони Максима Залізняка, Семена Неживого. До останнього, що йшов на Лисянку, приєдналися кріпаки з Керелівки та сусідньої Тарасівки.

2 ведучий: Після приєднання Правобережної України до Росії, Кирилівка ввійшла до Звенигородського повіту і разом із навколишніми селами дісталася генерал-губернаторові псковському і смоленському В. В. Енгельгардту, а з1828 року — його сину Павлу, в якого Тарас Шевченко служив козачком.

2 читець:

СЕЛО

Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

2 ведучий: Поміщик був повним господарем кріпаків. У селі й донині живуть нащадки російської сім'ї Соколових, яку Енгельгардт виміняв за породисту собаку. Аж із Смоленщини був вивезений досвідчений коваль Єгор Соколов із сином Ярофеєм. На початку 19 століття у поміщицькому маєтку працювало 68 дворових слуг, значна частина яких прибула з російських губерній. Щотижня селяни мали працювати по три дні на панщині, щороку здавати панові 2 — 5 курей, платити податки.

1 ведучий: На 1845 рік в усіх кирилівських маєтках, до яких належало ще декілька навколишніх сіл, з 1520-ти дворів налічувалося тяглових 203, піших — 1038, городників — 137, бобилів — 142. Усі селянські двори мали 132 коней, в той час як поміщик — 200.

1848 року в Кирилівці сталося заворушення. Кріпаки відмовилися відбувати панщину. Справа дійшла до генерал-губернатора. У списку бунтарів визначено організаторів — С. Боровиченка та братів Гнатенків.

За офіційними даними в 1852 році в селі проживало 2973 ревізійних душ.

Про важку долю кріпаків Т. Г. Шевченко розповідає у своєму вірші «І виріс я на чужині», написаному в роки свого заслання

3 читець

(уривок з поезії «І виріс я на чужині»)

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село…

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку богу заробляла;

Поклони тяжкії б'ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину… Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти бога прокляла

За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

2 ведучий: В 1855 році син Павла Енгельгардта збанкротував і продав свій маєток Е. Фліорковському. На цей час тут було 5508 десятин землі, існували винокуренний і цегельний заводи. Підприємства були невеликі, кустарні. Винокуренний завод мав потужність 250 пудів добового затору і існував до 70-х років 19 століття.

В 1860 році в селі відкрито парафіяльну школу, в якій навчалися 34 хлопчики.

На час реформи 1861 року у 476 дворах Кирилівки проживало 1190 ревізійних душ. Після реформи у борги потрапив і Фліорковський. 1871 року він продав маєток графу Воронцову за 155 тисяч карбованців. У 1880 році власником маєтку став український підприємець Михайло Іванович Терещенко.

Основна маса селян була неписьменною. 1882 року українофіли-ліберали — професор Київського університету О. Ф. Кістяківський та інші спробували на пожертвування відкрити в селі двокласну школу. Справа тягнулась три роки, але міністр внутрішніх справ заборонив її відкривати. Тільки 1896 року почала вона працювати, але навчались у ній діти заможних селян і духівництва. При ній було створено хоровий колектив, який у своєму репертуарі мав багато народних пісень, виконував твори Т. Г. Шевченка. Для бідняків двокласна і чотирикласна (відкрита у 1911 році) школи були недоступні через високу плату за навчання.

4 читець

ДИВЛЮСЯ, АЖ СВІТАЄ

(уривок з поеми "Сон")

Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає!
Ніхто його не додбає
І не розруйнує...
І все то те... Душе моя,
Чого ти сумуєш?

1 ведучий: В 1908 році в селі на місці хати батьків Т. Шевченка встановили млинове колесо з написом «Тут була хата Т. Г. Шевченка», а в 1914 селяни посадили пам'ятний дуб на садибі Тарасового брата Йосипа. Того ж року на гроші, зібрані діячами культури Києва, в тому числі письменником І. С. Нечуєм-Левицьким і студентською молоддю, викуплено садибу батьків Шевченка. Вона стала доступною для багатьох відвідувачів, що вже тоді прибували сюди з різних місць.

В селі функціонують Шевченківський навчально-виховний комплекс, до складу якого входять ЗОШ І-ІІІ ступенів та дошкільна установа «Тарасик», Шевченківська спеціалізована школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради та ВСП Шевченківський коледж Уманського національного університету садівництва, Будинок культури, (художні самодіяльні колективи носять почесне звання народних), дільнична лікарня, музей Т. Г. Шевченка, церква Іоана Богослова (УПЦ КП).

Так виглядало рідне село митця при житті Т. Г. Шевченка та після нього.

Багато творів було присвячено йому. Бо Кирилівка – це мала частка України - Батьківщини, яку не забудеш ніколи.

5 читець

N. N.

("Сонце заходить, гори чорніють")

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

2 ведучий: У кожного свій улюблений куточок на світі, але такого як наша Батьківщина не знайдеш ніде. Україна – це ми. Україна – це народ з неймовірно багатою культурою.

Літературна спадщина Т. Г. Шевченка нараховує: 240 поезій, з них – понад 20 поем; драма «Назар Стодоля»; 20 повістей ( до нас дійшло 9); щоденник, автобіографії; фрагменти двох незакінчених драм.

Оригінали більшості творів Шевченка зберігаються в Інституті літератури НАН України. Твори митця перекладені приблизно 100 мовами світу.

6 читець

Чи ми ще зійдемося знову

Чи ми ще зійдемося знову

Чи вже навіки розійшлись?

І слово правди і любові

В степи і дебрі рознесли!

Нехай і так. Не наша мати,

А довелося поважати.

То воля господа. Годіть!

Смирітеся, молітесь богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її… Бо время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

1 ведучий: Віримо, немає в Україні такої людини, яка б не знала й не любила творів Т. Г. Шевченка. Вірші митця були покладені на музику. Сучасні гурти і виконавці з повагою, патріотизмом в серці виконують ці пісні.

(На екрані ідуть кліпи сучасних виконавців, які співають пісні покладені на вірші Т. Г. Шевченко)

ІV. Підведення підсумків уроку.

V. Домашнє завдання: Знайти і записати в зошити назву виконавця і пісні, складених на вірші Т. Г. Шевченко.