Кожна світова релігія має свою священну книгу, у якій ідеться про особливості віри, найважливіші традиції, правила й норми людських стосунків, викладено історичні відомості, міфи, життєписи засновників релігій та їхніх послідовників. Наприклад, священною книгою християнства є Біблія, ісламу - Коран, індуїзму - Веди, буддизму - Трипітака, зороастризму - Авеста, юдаїзму - Танах тощо.Історія створення священних книг складна й неоднозначна, адже писали їх різні люди протягом тривалого часу. Кожна з них містить інформацію, якій сьогодні важко дати єдине трактування. Проте для людства священні тексти цінні насамперед як літопис пращурів, а отже - потужне джерело сучасної культури. Так, досліджуючи давню міфотворчість, ми звертаємося до Вед, Біблії, Корану, створених людьми, світогляд яких гармонійно поєднував віру й знання про матеріальний світ. Кожна зі священних книг в образній, алегоричній формі оповідає про виникнення Землі, описує найдавніший період її існування.
Веди, Біблія, Коран мають неминущу літературну цінність. У них зібрано мудрі проповіді-повчання, пророцтва, міфи, історичні хроніки, молитви, народні пісні, притчі, фрагменти легенд і переказів різних народів та епох. До сьогодні теми й персонажі цих священних книг надихають митців і повертаються до нас у літературних творах різноманітних жанрів. Не менший вплив справили вони на музику, скульптуру, живопис, театр і кінематограф.
Веди — священні тексти індуїзму, складені 3-4 тисячі років тому в Стародавній Індії упродовж періоду, який називають ведичним. Мовою Вед є ведичний санскрит. За віруваннями індусів створення Вед приписується Брахмі. У сучасному індуїзмі деякі з піснеспівів Вед досі мають ритуальне значення. Слово Веда означає «знати», “вінець, «достовірні знання». Воно стосується знання, що має божественне походження. Веди, в основному, є гімнами, які виконувались жерцями на славу богів. Багато віків ці гімни не записувались.
Головне призначення ведичної літератури — пояснити людині світ, у якому вона живе, розкрити його закони, повідати про духовне самопізнання, показати шлях до звільнення від страждань, навчити, як розвинути свої фізичні та інтелектуальні здібності, піднятися на високоморальний рівень. Кожна з Вед має свої книги коментарів — «Брахмани». Вони написані для брахманів (жерців) і пояснюють сенс вед та обрядів. Тут можна також знайти маленькі історії про богів і демонів, про царів і мудреців, про доблесть героїв. Найскладніші ідеї у ведах викладаються за допомогою діалогу вчителя й учня. У Ведах згадуються тисячі богів. Давньоіндійські боги, яким присвячувалися гімни, спочатку уособлювали лише сили природи, а пізніше — й суспільні сили. Окрім богів, у ведах діють напівбоги, герої, ворожі сили та люди.
У Ведах розповідається про різні галузі знань, потрібні людині: містобудування (Васту-шастра); архітектура (Стгапат'яведа); граматика (В’якарана-Веданґа); математика (Шул-ба-сутра); астрономія та астрологія (Джйотіша-шастра); хімія (Расаяна-шастра); медицина (Аюр-Веда); військове мистецтво (Дганур-Ве-да); політика та юриспруденція (Ману-самгіта); цивільні закони (Ніті-шастра); етимологія (Ні-рукта-Веданґа); філософія (Упанішади, Ведан-та-сутра); а також логіка, соціологія, психологія, історія тощо.
У вузькому розумінні до Вед відносять чотири сангіти: Ріґведу, Самаведу, Яджурведу та Атхарваведу. Період створення сангіт — 2-га пол. 2-го тис. до н. е. — поч. 1 тис. до н. е. Найстаршою і найважливішою з них є Ріґведа, яку вважають найдавнішою індійською літературною пам’яткою. Початково до Вед відносили лише три веди — Ріґведу, Самаведу і Яджурведу, котрі об’єднували під назвою «траї відья» (санскр. trayī vidyā — потрійне знання). Атхарваведа була включена до корпусу Вед пізніше.
Ріґвéда — веда гімнів — найдревніша літературна пам’ятка Індії, що містить зібрання гімнів богам; найважливіша з чотирьох сангіт ведичного канону ; священний текст ведичної релігії, брагманізму, індуїзму. Самаведа — це книга пісень. Тексти Самаведи застосовувались як релігійні пісні й в загальному пояснювали події, які описувались в Ріґведі. Самаведа була першим пісенником з описом музичних інструментів та правилами виконання пісень (такт, ритм). Яджурведа — обрядова книга. Ця книга виконувала роль інструкції до проведення ритуалів та жертвоприношень. В ній були описані дії, які повинен виконати духовний лідер. Яджурведа поділяється на дві частини: Шукла (біла) і Крішна (чорна). Артхарваведа — це книга заклинань. Але ці заклинання більше схожі на настанови, вони без магії та теології. У Артхарваведі дуже добре описаний побут староіндійського населення. Спочатку Веди передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до учня, і були записані пізніше.
«Ріґ Веда», «Веда хвали», складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами можуть тільки люди, обізнані в духовних питаннях. «Яджур Веда», відома як «Веда жертвоприношень», містить інструкції по проведенню жертвоприношень. «Сама Веда», «Веда піснеспівів», складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в «Ріґ Веді». «Сама Веда» особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). «Атгарва Веда» містить різні пісні й обряди, в основному призначені для лікування хвороб.
Для ведичної міфології було характерне поклоніння багатьом богам, головним серед яких уважався Індра — бог над усіма богами. Оспівувалися також Сур'я — сонце, Вайя — вітер, Ушас — ранкова зоря, Агні — вогонь, Яма — смерть. Це була перша спроба людства осмислити Всесвіт у його цілісності.
Один із найпоширеніших сюжетів Вед — перемога Індри над Врітрою та іншими демонами, що заважали вільному життю й праці аріїв. Ім'я Врітра із санскриту означало «перепона», «перешкода». Він був супротивником Індри, чинив спротив течіям рік, створював темний хаос. Проте Індра здобуває численні перемоги над Врітрою та іншими лихими персонажами, бо його сила безмежна. Отже, перемогами Індри давні люди пояснювали явища природи. Образ Індри як позитивного героя оспівувався та ідеалізувався (як, наприклад, Прометей у грецьких міфах).
Веди, як і інші священні книги, мають свою історію походження світу — космогонію. Згідно з «Рігведою», Всесвіт походить з хаосу, в якому небо і земля були нероздільні. Найперше з хаосу виникли води, що простиралися безмежно. Води породили вогонь, чиє тепло породило золоте яйце. Вважається, що яйце плавало у водах безмежного океану стільки, скільки триває рік. За рік із яйця виник прабатько Брахма. Аби вибратися з яйця, Брахмі довелося його розколоти на дві частини. І стала верхня половина небом, а нижня — землею. Між небом і землею помістив Брахма повітряний простір, створив сушу, позначив сторони світу та поклав початок часу. Оскільки Брахма існував завжди й ніхто його не створював, у нього є ще одне ім’я — Свая Моху, що означає вогонь, воду, землю й ефір. І тільки після цього він створив богів, три веди, річки, моря, гори, людей, а також: мову, радість, пристрасть. З часом з’явилися птахи, звірі, рослини, комахи, демони.
Так, за уявленням індуїзму, виник світ. І таких світів безліч у нескінченному Всесвіті. Кожен із них народжується, проживає відведений час і помирає, а на його місце приходить новий. Життя Всесвіту — це безперервний ланцюг світів, які змінюють один одного. Всесвіт живе за тими самими циклами, що й людина: коли Брахма засинає, то світ перетворюється на хаос, а коли Брахма прокидається, то знову створює три світи — небесний, людський і демонічний. День Брахми триває тисячу років богів, а рік богів дорівнює 360 років людських.
Давня Індія дала світові вчення, яке поряд із християнством та ісламом набуло статусу однієї зі світових релігій, — буддизм. Його засновник Будда — реальна особа, він сорок років мандрував країною і проповідував істину. Помер Будда 483 року до н. д., і відтоді почалася його посмертна історія — обожнювання Учителя його учнями й народом. Ядро буддійської літератури складає буддійський канон (канон — усталена норма) — збірник різного роду творів, у якому викладені підвалини буддизму — учення про дхамму (доброчинність) і нірвану (абсолютний спокій). Ведична література має велике значення не лише для індійської культури, а й для усіх індоєвропейських народів. Ідеї, образи, сюжети й мотиви Вед надихали багатьох митців світу. Українською мовою Веди перекладали Іван Франко, Леся Українка, Гнат Хотксвич, Павло Ріттер.